Знамениті події історії України



Сторінка1/8
Дата конвертації16.10.2017
Розмір1 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Знамениті події історії України
Юрій Сорока
Чорна Рада

1663


Харків

«Фоліо»


2012

XVII сторіччя. Кінець Хмельниччини. Україна зазнала чи не найтяжчих часів: тривала боротьба за вплив на неї між Річчю Посполитою і Московським царством, панував розбрат, запеклі суперечки серед козацької верхівки Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну і Лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила Чорна рада, яка відбулася у червні 1663 року в Ніжині і знаменувала початок занепаду Гетьманщини, держави, створеної Богданом Хмельницьким.




Пролог

У же довгий час деякі відомі науковці стверджують, що людство розвивається за спіралеподібним сценарієм. Тобто всі події, які колись і десь відбулись, мають властивість повторюватись. «Без минулого не може бути майбутнього», — писав видатний німецький філософ XIX сторіччя Фрідріх Ніцше. І не лише Ніцше переймався питаннями про вплив історичних подій на сучасність. Напевне, всім без винятку добре знайомий вислів про граблі, на які ми змушені наступати знову і знову — як окремо взята особистість, так і вся наша багатостраждальна країна в цілому.

Не секрет, що результати виборів Президента України в 2010 році багато громадян сприйняли як пряму загрозу існуванню самого статусу незалежної Української держави. І хоча найгірші прогнози досі лишаються тільки прогнозами, варто якнайуважніше поглянути у минуле, відшукуючи подібні до сучасних події, що їх запам'ятала і донесла до нас історична наука. Можливо, так ми всі зможемо уникнути повторного удару граблів, на які народ України має цілком реальні шанси наступити. А якщо розглянути вищеназвані події з точки зору, згідно з якою історія розвивається за спіраллю, не буде сумніву, що їхнім аналогом у 1663 році була Чорна рада, що відбувалась у Ніжині й знаменувала кінець здобутків, за які віддали свої життя сотні тисяч українців протягом війни 1648–1654 років.

Друга половина XVII сторіччя була надзвичайно важкою добою в житті України. І насамперед це пов'язано зі смертю в 1657 році Богдана Хмельницького — великого творця Гетьманщини. Напевне, ніхто не буде сперечатися з твердженням, що Хмельницький — одна з найвизначніших політичних фігур української історії всіх часів. І не лише історії. Поглядаючи на політичні реалії сьогодення, багато хто з нас із сумом зітхає, згодний із думкою, що доля не дарувала Україні політичного діяча, рівного Богдану Хмельницькому, ні раніше, ні, тим більше, у наш високотехнологічний швидкісний час. Здійнявши прапор боротьби за незалежність козацької нації від польського панування, Богдан Хмельницький першим із цілої плеяди козацьких ватажків домігся перемоги й створив нову країну, ствердивши право українського народу на власну державність.

Однак доля була недовго прихильна до здобутків великого гетьмана — і вже за кілька років після смерті Хмельницького Україну накрила ціла низка буревіїв, що до основи розхитали створену Богданом Гетьманщину. Руйнівним чинником стало прагнення Московського царства переписати основи договору, закладені Переяславською радою, змінити їх на користь Москви, встановивши контроль над українською Гетьманщиною. Не минули безслідно й безвладдя та численні суперечки в середовищі старшини Запорозького Війська, що стали початком Руїни і, нарешті, призвели до розколу України на дві частини — Правобережну і Лівобережну — за Дніпром. Остаточний розкол, із подальшим потраплянням послабленої розбратом України під вплив Речі Посполитої й Московського царства, закріпила Чорна рада, яку ми спробуємо розглянути з точки зору й впливу на історичну долю нашої держави.


Смерть Богдана Хмельницького і її наслідки для України

Політичний устрій, установлений за Хмельниччини

Після блискучої переможної війни проти Речі Посполитої, що точилася протягом 1648–1654 років, Богдан Хмельницький, попри значне невдоволення частини козацької старшини й рядового козацтва подіями 1654 року, а саме підписанням союзу з Московським царством під час Переяславської ради, перебував на вершині своєї слави. Поза всякими сумнівами, можна стверджувати, що й сама створена Хмельницьким українська Гетьманщина теж відбувала пору найбільшого піднесення. Вона вже ніколи не буде незалежною й такою сильною, як наприкінці 50–х років XVII сторіччя. І ніколи не зможе звернути з того згубного шляху, яким почала йти саме після Переяславської ради, що й зумовило загибель і небуття козацької республіки. Відтоді владна верхівка Гетьманщини могла лише спостерігати за тим, як Московська держава, з якою гетьман Хмельницький підписав договір про військовий союз, поволі збільшує свій вплив на н справи й запускає схожі на метастази щупальця в тіло України, наближаючи кінець незалежної козацької республіки. Усе це було ще попереду, а поки що рука Хмельницького міцно тримала булаву, разом з нею утримуючи козацьку старшину. Саме Богдан Хмельницький примушував козацьких ватажків передусім боронити відвойовану в польських магнатів Україну, забувши на час розбіжності в поглядах, що споконвіку роздирали неспокійну й бунтівну козацьку спільноту. Усе змінилося 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 року.

Уранці 6 серпня 1657 року церковні дзвони чигиринських храмів та гарматні залпи з укріплень фортеці повідомили про сумну подію. Помер гетьман Богдан Хмельницький. Причина смерті — крововилив у мозок, який стався після довгої та важкої хвороби, яка підточувала сили Хмельницького останні роки владарювання. День похорону покійного гетьмана на Раді генеральної військової старшини було призначено лише через чотири тижні, маючи на меті надати якомога більшій кількості людей можливість прибути до Чигирина і віддати гетьману останню шану. Труну з набальзамованим тілом, зодягненим у парадне вбрання, було виставлено в резиденції гетьмана під нахиленими церковними і козацькими хоругвами.

У неділю 2 вересня, а за старим стилем — 23 серпня, після скорботних проповідей під передзвін церковних дзвонів та гарматні й мушкетні залпи вкриту червоною китайкою домовину винесли з гетьманських покоїв і повільним ходом траурної процесії рушили до родового маєтку гетьмана — хутора Суботів. Про цю подію так відгукнувся літописець XVII сторіччя, відомий нам як Самовидець: «Барзо хорим сам Хмелницкій был, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици. А похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринков ой церкві».

У супроводі кількох тисяч людей домовину з тілом Хмельницького везли на похідному козацькому возі, після чого кілька верст до Суботова козаки несли її на руках. На хуторі, згідно з заповітом, гетьмана Богдана Хмельницького поховали в збудованій ним за два роки до смерті Іллінській церкві, поруч із сином Тимофієм, котрий загинув наприкінці 1653 року під час оборони молдавської фортеці Сучава.

Одразу ж по смерті Хмельницького Україна опинилась у надзвичайно складному становищі, як з точки зору внутрішньої політики, так і зовнішньої. Насамперед, державній владі, яка прийняла булаву з рук Хмельницького, слід було остаточно вирішити надзвичайно важливе питання: яким курсом треба йти козацькій Україні? Чи вона залишиться під протекторатом московського царя, чи почне шукати для себе інший шлях, наприклад, повернеться до союзу з Річчю Посполитою.

Проти першого варіанта розвитку подій промовляв той факт, що в Москві вже на той час брутально нехтували попередніми домовленостями з гетьманським урядом і правами України як суверенної держави. Це проявлялося, зокрема, в посиленні політичного тиску, призначенні московських воєвод до головних міст Гетьманщини й розташуванні військових залог на українській території, а також у досить жвавій роботі з підкупу представників впливової козацької старшини для лобіювання в Україні відверто московських інтересів. Мусимо зазначити, що такий стан справ не міг бути несподіваним для верхівки керівництва Гетьманщини: зближення з авторитарною державою, якою, без сумніву, була Московщина, закономірно призводило до таких ускладнень. Тож, незважаючи на те, що всього кілька років до того закінчилась кривава війна з Польщею, у суспільстві дедалі виразнішими ставали симпатії до Речі Посполитої та прагнення до інтеграції з нею вже на нових, актуальних для того часу, умовах. А проте певна частина козацтва, головно з лівобережних полків, усе ще симпатизувала Москві. І якщо за часів гетьманування Хмельницького будь–які небажані тенденції зупиняти було заведено іноді досить жорстокими методами, то після того, як гетьмана не стало, соціальна поляризація серед народних мас почала набувати все більш виразних форм. На чолі суспільних течій стояли представники козацької старшини, й досить скоро став очевидним поділ козацтва на два табори — промосковський і пропольський.

Що стосується спадку, залишеного Хмельницьким своїм наступникам, сміливо можна стверджувати, що він був досить сумнівним. Вже одне управління таким слабко зорганізованим адміністративно–територіальним утворенням, яким була тогочасна Україна, вимагало неабиякого таланту справжнього державного діяча й уміння віртуозно балансувати серед небезпек, які зусібіч загрожували молодій козацькій республіці. І якщо, як відзначив М. Грушевський, з одного боку можна лише дивуватись організаційному генію народу, який експромтом створив і підтримував складну організацію велетенського краю, то, з другого боку, варто визнати, що тодішні українські можновладці не мали досить хисту для того, щоб керувати таким надбанням. Звичайно, Грушевський мав рацію. Українське козацьке населення того часу було надто схожим на степову вольницю, як от Запорозька Січ, щоб діяти так, як від них вимагала державна влада. Координація політичних сил заради управління такою державою вимагала від гетьмана того самого таланту, який був у Хмельницького і якого, як покаже час, бракувало його наступникам.

Зовнішньополітичні відносини Чигирина з сусідніми країнами після 1657 року були не менш простими, ніж взаємодія всередині Гетьманщини. І найголовнішою проблемою було те, що по своїй смерті Богдан Хмельницький залишив нерозв'язаним гордіїв вузол суперечностей з Московським царством. Поволі цей вузол почав переростати в міждержавний конфлікт, і якщо дехто з козацької старшини, як уже було сказано, спрямовував свої думки в напрямку відновлення відносин з Польщею, інша її частина все більше схилялася до залагодження конфлікту з Москвою дивним чином — шляхом повного підкорення московському царю. Підтримуючи ідею васальної залежності від Москви, вони не бачили небезпеки від зближення з північним сусідом, натомість інтеграцію з новою Річчю Посполитою розглядали як спробу реставрації феодальних відносин, повалених під час Хмельниччини.

Центром невдоволення такою політикою, як не дивно, стали саме січовики, які в 1654 році виступали проти підписання Переяславської угоди й «Березневих статей». А тепер Січ стала осередком опору гетьманській владі, на весь голос заявляючи, що наступники Хмельницького хочуть повернути Україну до тих порядків, що існували до 1648 року.

Тут варто, на наш погляд, детальніше розглянути, чим насправді вирізнялася політична система України, створена великим гетьманом. Зауважмо, що політичний устрій Гетьманщини, встановлений Хмельницьким, сильно різнився від того, що діяв у феодальній державі, якою була Річ Посполита. Створена в екстремальних умовах бойових дій, козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. Показово, що при ставці гетьмана України було створено дорадчий орган — Раду генеральної старшини. Рада повинна була вирішувати найскладніші питання державного життя та поточні урядові справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з кошовим отаманом, яка приймала рішення щодо Запорозької Січі. В умовах полкового й сотенного устрою, що його Хмельницький узяв за основу адміністративно–територіального поділу держави, Рада генеральної старшини з її виборним принципом була значно більш демократичною інституцією, аніж шляхетський сейм Речі Посполитої.

Іншим досить важливим органом державного врядування Гетьманщини була полкова Рада старшин, яка, крім вирішування поточних питань полкового життя, ще й обирала за участі козаків полкову старшину й полковника. Богданом Хмельницьким було запроваджено ефективну податкову систему, що допомагала наповнювати державну скарбницю, не накладаючи на селянство значний економічний тягар. Крім того, за деякими даними, після перемоги над Річчю Посполитою гетьман збирався налагодити у своїй столиці, якою тоді став Чигирин, карбування власних, українських, грошей. Навіть цей факт промовисто свідчить про те, чого й досі вперто не визнає імперськи налаштована частина російських політичних діячів: Гетьманщина стала не просто землею, що позбулася протекції і завмерла, не розуміючи, що робити з власною самостійністю, — це була незалежна держава з власною владою, кордонами й грошовою одиницею. Гетьман установив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Австрією, Швецією, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Італією, Трансільванією. Після великої дипломатичної роботи, здійсненої ставкою Богдана Хмельницького під час війни проти Речі Посполитої, ці держави визнали Україну як суб'єкт міжнародного права.

Окрім органів державної влади, в Гетьманщині ефективно працювала широко розгалужена служба безпеки. Відомий, наприклад, такий факт: великий канцлер литовський Альбрехт Радзивілл писав у своєму щоденнику про «розвідників Хмельницького, котрих він мав усюди, навіть у Венеції». Відомий український історик Іван Крип'якевич також відзначав, що Богдан Хмельницький «мав не тільки дуже точні відомості про події в Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Отож можемо відзначити, що вказані політичні заходи, як і продумана, ефективна й гармонійна організація адміністративно–територіального, судового та військового устрою, дозволили Хмельницькому утвердити українську державність, раз і назавжди відокремивши Україну від Речі Посполитої, відкинувши її кількасотрічний протекторат.

Розвиток і зміцнення державних інституцій також був одним з головних напрямків діяльності Богдана Хмельницького. Відомо, що під час Переяславської ради, розуміючи небезпеку, на яку наражає Гетьманщину боротьба старшинських угруповань, Хмельницький спочатку домігся від Москви підписання статті про своє право гетьманувати довіку. І якщо на перший погляд здається, ніби ця ініціатива порушувала традиційний уклад козацької України, звиклої обирати керманича на власний розсуд, то подальші події засвідчили мудрість Хмельницького (про що буде сказано в цій книзі). Крім того, в останній рік життя Богдан Хмельницький зміг зреалізувати також ідею монархічної тяглості гетьманської влади: у квітні 1657 року спадкоємцем гетьманської булави було обрано його сина Юрія.

Перетворення української держави на конституційну монархію у формі спадкоємного гетьманату, а також утвердження в ній династії Хмельницьких мало, без сумніву, позитивне значення для тогочасної України. Головно тому, що сприяло згуртуванню суспільства навколо української державної ідеї. Саме цей захід мав запобігти міжусобній боротьбі за булаву, яка загрожувала розпочатись після смерті гетьмана Богдана Хмельницького. І хоч цю ідею Хмельницького, як ми знаємо, втілити в життя не вдалося, що й призвело до фатальної для України Чорної ради 1663 року, сама спроба встановити таку форму державного устрою свідчить про далекоглядність Богдана Хмельницького як політика державницького спрямування.

Не зайвим буде зауважити, що українська держава епохи Богдана Хмельницького викликала справжнє захоплення сучасників, серед яких — іноземні дипломати, мандрівники, літописці, церковні та громадські діячі. Саме ці люди залишили в спадок нащадкам цінні згадки про Україну Наприклад, венеційський посол Альберто Віміна, який на власні очі бачив Хмельницького в період з 1650 по 1656 рік і мав можливість неодноразово розмовляти з козацьким гетьманом, у спогадах стверджував, що український народ зазнав свого найвищого злету за часів гетьманування Богдана Хмельницького. Посла вразив передусім демократизм козаків, а саме — в плані врядування — скликання Ради для обговорення важливих державних питань. Відомий польський історик XIX–XX сторіч Людовік Кубаля, котрий присвятив досить багато історичних досліджень вивченню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем англійської буржуазної революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання Богдана Хмельницького виявилося значно складнішим за те, що стояло перед його англійським колегою: «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

Про створену Богданом Хмельницьким Українську державу згадано й у подорожніх нотатках сирійського архідиякона Павла Алеппського. Розповідаючи про мандрівку патріарха Антіохії Макарія по Україні в 1654–1656 роках, архідиякон зафіксував особливості побуту й звичаїв українців, які здивували його тим, що всюди вітали хлібом–сіллю. Тим самим хлібом–сіллю, який у всі часи був символом достатку й добробуту. Побачивши гетьмана Богдана Хмельницького, мандрівник був так уражений, що захоплено вигукнув: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу!» Багато писав пілігрим, очевидно вважаючи цю тему найактуальнішою, про розвиток освіти в гетьманській державі. Описуючи звичайне поспільство, Павло Алеппський зазначав: «Всі вони, за винятком, можливо, малої кількості, навіть більшість дружин і дочок їхніх, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Вразила Павла Алеппського й велика друкарня, створена за часів Богдана Хмельницького в Києво–Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору й вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, учені дослідження тощо».

Взагалі, в іноземних джерелах знайдено дуже багато свідчень прогресивності створеної Хмельницьким козацької держави. Багато хто з володарів тогочасної Європи відверто захоплювався українським гетьманом і його політикою. Навіть Річ Посполита, у якій усього кілька років до того Хмельницького вважали бунтівником і злочинцем, не могла ігнорувати його успіхів на ниві державотворення. Польське магнатство, сприйнявши зміни в Україні як належне, прагнуло тепер співпрацювати з новітнім козацьким режимом у новому, раніше не баченому форматі…

Що ж відбулося по смерті Богдана–Зиновія Хмельницького, що всього через шість років по тому призвело до Чорної ради й розкололо ту саму країну, яка стала взірцем для таких прогресивних політичних лідерів, як Олівер Кромвель, і решти європейських діячів? Щоб зрозуміти це, розглянемо гетьманування наступників Хмельницького, адже саме воно передувало народному невдоволенню й Ніжинській раді в 1663 році.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Знамениті події історії України iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія 5-9 класи
Узгодження тем обох курсів здійснюється вчителем під час календарного планування таким чином, щоб процеси, явища І події вітчизняної...
Знамениті події історії України iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
Знамениті події історії України iconЗавдання ІІІ етапу (міського) Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії проведеної 9 лютого 2017 року клас
Коли ці події відбулись? (2 б.) До різниці між цими подіями додайте дату завоювання норманами Англії та відніміть кількість балканських...
Знамениті події історії України iconРоки. Події. Люди
Події. Люди : з історії становлення Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. М. Бойченка / [ уклад. В. Зеленіна; ред....
Знамениті події історії України iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті події історії України iconВеликі математики україни
...
Знамениті події історії України iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
Знамениті події історії України iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів
Узгодження тем обох курсів здійснюється вчителем під час календарного планування таким чином, щоб процеси, явища І події вітчизняної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка