Знамениті українці



Сторінка10/13
Дата конвертації15.03.2018
Розмір0.97 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Полювання на гетьмана

Петро І, дізнавшись про від'їзд П. Орлика зі Швеції та про його подальші плани в Західній Європі, вжив усіх можливих заходів, щоб не допустити коаліції західноєвропейських держав, і спробував шляхом підкупів і шахрайств спіймати ненависного українського гетьмана–емігранта. У Відні у Петра І була своя людина — амбасадор Ягужинський. Довідавшись про намір П. Орлика відвідати Гамбург, російський цар посилає на його лови молодшого брата амбасадора. Та П. Орлик несподівано змінює маршрут і прямує до Бреславля. Молодший Ягужинський поїхав за ним.

Старший же Ягужинський написав до графа і президента цісарської палати пана Найдґардта (останній теж жив у Відні) листа такого змісту: «Пане! Його Царська Величність, мій пан, одержав зі Швеції відомості, що наступник зрадника і бунтаря Мазепи Орлик виїхав до Гамбурга, а потім заміряє дістатися на схід, щоб викликати там війну проти найяснішого нашого монарха. Я маю честь Вас прохати, щоб Ви були ласкаві зарядити безпроволочно його арештування або принайменше задержали його під якою–небудь притикою на кілька день і повідомили мені про те спеціальним посланцем. Жду сеї честі, зостаюсь відданий Вам Ягужинський».

Однак граф Найдґардт, що виказував барону Орлику, свояку Пилипа Орлика, свою прихильність та дружбу, передав сього листа своєму далекому родичу. Будучи попередженим про небезпеку, котра йому загрожувала, останній вчинив застережливі дії, і з планів царя нічого не вийшло.

«Нема нічого такого злого, — писав з цього приводу в одному зі своїх листів до закордонних товаришів П. Орлик, — щоб воно з часом не повернулось на добре; отже і ті листи амбасадора Ягужинського, котрі ворожили мені так зле, вийшли на ліпше. Бо граф Найдґартд, з любови і ніжної дружби, які він чув до мого свояка барона і шамбеляна Його Цісарської Величносте Орлика, що вмер 15 квітня, подав йому до відомості ці листи і той в той самий день 18 березня, бувши вже на смертнім ложі, запрохав мене до себе, показав згадані листи і порадив, щоб я переїхав в інше більш безпечне місце, аж поки Ягужинський не від'їде до Бреславля.

Для більшої ж убезпеченості барон Орлик написав до канцлера королівства чешського графа Шліка листа, «представляючи, як він сам і його дім заслужилися перед цісарями», і прохав, «щоб цісарь, по своїй ласці і пам'яти на видатну і вірну службу його самого, його батька і брата, не дозволив москалям збезчестити його дім через ув'язнення моєї особи, бо ні я, ні мої предки не знаходяться під цісарським підданством».

Склавши листа до канцлера, барон Орлик дав своєму свояку Пилипу Орлику 20 березня повіз і коней, «щоб відвезти мене, — каже П. Орлик, — в одно безпечне місце, віддалене на вісім миль від Бреславля». Родина П. Орлика залишилась у Бреславлі.

«По моїм від'їзді, — оповідає далі Орлик, — прибув з Гамбурга молодий Ягужинський і зараз по прибуттю, довідавшись, де моє мешканнє, удався туди о годині першій по півночі, щоб заарештувати мою родину, але ані підступом, ані обманом не міг нахилити господаря відімкнути браму і повернувся, втративши надію досягти свого. Але, щоб він не довершив таки свого заміру яким–небудь іншим способом, зараз вдосвіта на другий день небіжчик свояк мій подбав про безпечність моєї родини, при допомозі свекрухи, помістивши жінку в однім монастирі, чотирі доньки в другім, а двох синів (бо третій — найстарший — був при мені) — у єзуїтів, де волею немилосердної долі умер 15 травня наймолодший, що подавав найбільше надій; челядь забрав він до себе».

Не зумівши захопити П. Орлика в його квартирі й довідавшись, що його доньки переховуються в монастирі, Ягужинський спробував проникнути у помешкання старшої доньки українського гетьмана–емігранта. З цією метою, через посередництво третьої особи, спробував розпочати з нею листування: «Але й такий підступ, — пише Орлик, — не допоміг, бо донька, переписавши собі його листи, повернула їх йому назад, відповівши цій особі, що звичаї не позволяють мужчинам пробувати в дівочім монастирі».

Завершення Північної війни, укладення між Росією та Швецією у 1721 р. Ніштадського миру означало не тільки крах політичних намірів опального гетьмана–емігранта, але й ставило під загрозу саме його життя, адже ніхто з європейських можновладців не міг гарантувати йому безпеки й у будь–який момент гетьмана могли схопити російські нишпорки.

Таким чином, період еміграції П. Орлика в Європі протягом 1720–1722 pp. відзначений постійними переховуваннями та конспірацією. Тільки заступництво родичів та знайомих, його особиста винахідливість дозволили уникнути йому арешту та заслання до Сибіру. Єдиним виходом самозбереження для гетьмана П. Орлика залишалось просити захисту в турецького уряду у формі «почесного полону».


У турецькій стороні

На польсько–турецькому кордоні на той час найвищою військовою посадовою особою був хотинський сераскер. Усі подорожуючі перебували під його пильним наглядом. Великою гостинністю хотинський сераскер у ставленні до прибулого П. Орлика не відзначився. Дізнавшись про його приїзд, турецький достойник заявив, що той має повертатися назад. Це дуже збентежило гетьмана, тим більше що він дізнався про арешт та вислання назад до Польщі сераскером секретаря Ф. Нахимовського. І хоча рекомендаційні листи шведського короля до султана та великого візира дещо змінили ставлення турецького сановника до гетьмана, все ж його становище у Хотині залишалось непевним. Йому доводилося терпеливо чекати вирішення своєї подальшої долі турецьким урядом.

Урешті–решт із Стамбула прийшов наказ направити гетьмана до міста Сереса в Македонії. Але це було тільки тимчасове рішення. Постійним місцем перебування йому було призначено Салоніки, до якого український гетьман прибув у листопаді 1722 року.

Затримка на кордоні, поведінка хотинського сераскера засвідчили зміни у ставленні турецького уряду до П. Орлика, в якому нині він почав убачати лише емігранта–заручника, зручного для шантажу та спекуляцій під час переговорів, зокрема з Росією. Він міг стати додатковим важелем тиску на супротивника.

У Салоніках Пилипу Орлику доведеться прожити довгих дванадцять років без родини, без зв'язків із Запорозьким Військом. Цей період власного життя він назве «своїм полоном». Саме у цьому грецькому місті П. Орлик переживе ще одну із трагедій свого життя — смерть сина Михайла під час епідемії.

Фінансове та матеріальне становище його було досить скрутним. Турецький уряд сплачував йому мізерну пенсію у 100 дукатів, частину якої він надсилав родині у Польщі, фінансове становище якої було ще гіршим. Так, з отриманого листа у листопаді 1724 р. П. Орлик довідався, що його дружині за численні борги загрожує ув'язнення. Він усіляко намагається їй допомогти.

І незважаючи на це, як зазначає сучасний український історик Т. Чухліб, Пилип Орлик і далі постійно тримав руку на пульсі подій, які відбувалися на Лівобережній Гетьманщині та на Запорозькій Січі. Відомо, що 5 березня 1724 р. грецький купець розповів йому про смерть гетьмана І. Скоропадського та запровадження царським урядом Малоросійської колегії. «Титул гетьмана України буде ліквідовано», — записав П. Орлик з цього приводуу своєму щоденнику. Пізніше православні ченці з Афона повідомили йому про те, що російський цар примусив українських козаків рити канал між Ладогою та Волгою, посилав козацькі полки воювати далеко на Кавказ з Персією та призначав на полковницькі уряди замість українців росіян, сербів, молдаван. Не міг не розчулитися гетьман від розповіді православного єпископа з Галаца, який, повернувшись з України, оповів гетьману–вигнанцю про те, що він під час своєї поїздки бачив сльози на обличчях багатьох українців на згадку про ім'я П. Орлика. З європейської преси він дізнається, що у 1727 р. лівобережним гетьманом було обрано миргородського полковника 73–річного Данила Апостола, називаючи його у своєму щоденнику «недолугим волохом».

Перебуваючи десятиліттями далеко за межами батьківщини, гетьман–вигнанець у роковини Полтавської катастрофи щорічно поминав у церкві свого патрона — гетьмана І. Мазепу та своїх соратників, що полягли у боротьбі за Гетьманщину.

У Салоніках український гетьман був помітною фігурою, з якою раді були поспілкуватися тодішні дипломати, урядовці, представники вищого духовенства. Час від часу П. Орлик мав зустрічі з турецькими урядовцями — муфтієм і каді. Тутешні англійський та французький консули також були його добрими знайомими. Взагалі місцеві греки, що були православного віросповідання, також виявляли неабиякий інтерес до особи гетьмана–емігранта, неодноразово запрошуючи його до себе в гості або відвідуючи його самого. Особливо широкими були зв'язки гетьмана з грецьким православним духовенством — від митрополита до приходського священика.

Будучи глибоко віруючою людиною, він справно ходив у неділю і свята до церкви, відвідував не раз і католицькі богослужіння.

Дуже цікавили його богословські проблеми тодішнього часу. Як видно з його «Діяріуша», він залюбки дискутував на теми теоретично–богословські і з православними, і з католицькими священиками.

Життя гетьмана–вигнанця не обмежувалось лише спілкуванням. Він веде активне листування: із Запорозькою Січчю, з великим візирем, кримським ханом, молдавським господарем, із представниками шведського уряду, з англійськими послами в Стамбулі (Станіяном) і Відні (Сафорином).

Протягом 1722–1725 pp. гетьманське широке листування з європейськими можновладцями та намагання поставити українську проблему в європейському масштабі не давали йому жодного результату.

Проте у 1725 р. відбуваються дві події, які, здавалося, змінять долю гетьмана на краще. На початку року раптово помирає його непримиренний ворог — російський імператор Петро І, а влітку французький король Людовік XV одружується з дочкою Станіслава Лещинського Марією і знову отримує реальний шанс претендувати на польський престол. У зв'язку з цим у Європі створюються дві коаліції — ганноверська (Англія, Франція, Голландія, Данія та інші, які підтримували претензії С. Лещинського) і віденська (Австрія, Іспанія і Росія, які захищали королівський трон Августа II).

Пилип Орлик, швидко зорієнтувавшись у цій ситуації, розпочинає активне листування зі С. Лещинським і представниками ганноверської коаліції. Здавалося, ще трохи і розпочнеться війна, а з нею відродяться надії гетьмана–емігранта на визволення Гетьманщини–України. Проте керівник французького уряду кардинал Флері, що виступив миротворцем, скликав улітку 1728 р. в Суасоні європейський конгрес. Український історик діаспори Б. Крупницький зазначає, що П. Орлику було обіцяно допомогу з боку Англії, Франції і Швеції. Хоча на засіданнях конгресу українське питання не дебатувалося, але кулуарні розмови на українські теми велися. Результатом цих переговорів стало те, що кардинал Флері, англійський, голландський та іспанський учасники конгресу намагалися переконати російського уповноваженого графа О. Головкіна у необхідності вирішення справи українського гетьмана. У грудні 1728 р. росіянин рішуче заявив, що уряд не може допустити дискутування на конгресі «українського питання». Пояснював це він тим, що прихильність його монарха до козацької нації і без того зрозуміла, бо їй знову було дозволено, всупереч постанові покійного царя, обирати нового гетьмана, а П. Орлик є бунтівником і спільником Мазепи, хоча і йому можна було б оголосити амністію, якщо він відмовиться від своїх антиросійських намірів та дій. Так було покладено край в «українському питанні».

Отже, спроби П. Орлика домогтися від Росії визнання своїх гетьманських прав щодо Лівобережної України та визнання Польщею автономних прав Правобережжя і відродження козацтва під його зверхністю залишилися лише мріями, задумами нереалізованих планів.

Нині гетьману Пилипу Орлику в європейській геополітиці вже не було місця.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Знамениті українці iconЗнамениті українці
Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам,...
Знамениті українці iconВеликі математики україни
...
Знамениті українці icon«євреї та українці: тисячоліття співіснування»

Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні — Речі Посполитій,...
Знамениті українці iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Знамениті українці iconНадія Орлова
У відозві "Брати українці", написаній Миколою Костомаровим, зазначалося: ми приймаємо що всі слов’яне повинні з собою поєднатися
Знамениті українці iconОдеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Знамениті українці iconУсний літературний журнал присвячений пам'яті Т. Г. Шевченка
Діти, наша земля – це Україна, а ми – українці. Ми любимо свій край, шануємо І поважаємо всіх людей на Землі
Знамениті українці iconОбласті сучасної України, що постраждали від Голодомору
Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка