Знамениті українці



Сторінка13/13
Дата конвертації15.03.2018
Розмір0.97 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Слава батьків у славі їхніх дітей

Ганна Орлик (Герцик) стала вірним другом та супутницею гетьмана, поклала своє особисте щастя на вівтар боротьби її чоловіка за визволення Гетьманщини. Вона не тільки була вірною дружиною, але й активною помічницею спочатку у всіх справах Пилипові Орлику, а потім їхньому синові — Григору. Після Полтавської битви Ганна вирушила у вигнання з багатьма іншими мазепинцями услід за своїм чоловіком. У листопаді 1708 р. джерела ясно засвідчують провідну роль Ганни в емігрантському середовищі. Разом з чоловіком та дітьми вона терпіла нужду й гіркоту відступу. Як пізніше писав П. Орлик, «жона моя в єдной токмо сукні з дітьми переправилася» через Дніпро влітку 1709 року.

Ганна Орлик народила восьмеро дітей — дочок Настю, Варвару, Марту, Марину, Катерину, синів Григора, Якова та Михайла.

Незважаючи на скруту, майже двадцятирічну розлуку з чоловіком, вона не тільки виховувала дітей, а й активно долучалася до справ свого сина, здійснюючи у 1740–х pp. зв'язок між Григором та сподвижниками Пилипа Орлика — Ф. Мировичем і Ф. Нахимовським.

Пилип Орлик був турботливим батьком. Аби хоч якось забезпечити майбутнє своїх дітей, він намагався знайти для них вельможних покровителів. Так, хрещеним батьком Якова був шведський король Карл XII, а доньки Марти — польський король Станіслав Лещинський. Саме вони допомагали Орликовим дітям влаштуватись у житті: навчатись, поступати на службу, фінансово підтримували при одруженні.

Справжнім помічником батька став син Григір Орлик, якому згодом також допомагали онуки Пилипа Орлика, сини його доньки Насті — Карл і Пилип Штайнфліхти, що служили під його командою, часто виконуючи завдання, пов'язані з «українською справою».

Григір Орлик народився 5 листопада 1702 р. у столичному місті Гетьманщини — Батурині. Хрещеним батьком новонародженого став гетьман «обох сторін Дніпра» Іван Мазепа, а хрещеною матір'ю — дружина впливового генерального старшини Василя Кочубея — Віра. Після хрестин життя малого Григора було схоже на дитинство дітей української шляхти. У жовтні 1708 р. подружжю Орликів довелося залишити Батурин. Переправившись через Десну, вони пристали до гетьмана Мазепи, який рухався з військами до шведського короля Карла XII. Наступного 1709 року, після поразки шведів під Полтавою, під час важкого відступу до молдавських земель, Григір їхав з матір'ю в обозі. Потім було життя в еміграції, сповнене тривог і поневірянь, пов'язаних з переховуваннями від російських агентів.

Про мужність, рішучість малого Григора свідчить такий факт. 12 лютого 1713 р. у Варниці татарська кіннота оточила будинок, у якому жив із родиною гетьман П. Орлик. Йому запропонували скласти зброю й вирушити під арештом до Бендер разом із сім'єю. Григору Орлику тоді виповнилося лише 11 років, але він, вихопивши свою дитячу шаблю з піхов, кинувся вперед і закрив собою матір та сестер. Татари схопили хлопчика, що шалено відбивався, і прив'язали до спини коня. Син хана Каплан–Ґірей і польський сенатор Сапєга втрутилися, врятувавши життя гетьманичу. Так закінчилося дитинство Мазепинського хрещеника.

І вже тринадцятирічний білявий, блакитноокий, стрункий Григір після прийому з батьком у шведського короля Карла XII був зарахований до королівської гвардії. Невдовзі королівська гвардія брала участь в обороні фортеці Штральзунд, і там молодший Г. Орлик уперше «понюхав пороху». Проте батьківські нестатки не дозволили сину гетьмана продовжувати військову службу. У травні 1716–го Григір, залишивши гвардію, все таки вступає до Лунденського університету, на кафедру професора Регеліуса. Це був досить престижний навчальний заклад, у якому навчалися діти з найвельможніших родин Шведського королівства, і Григір здружився з багатьма з них, а особливо з сином канцлера Міллерна. Разом із Густавом Міллерном юний Орлик вивчав латинь, яка в той час була мовою міжнародного спілкування вінценосних осіб та дипломатів. Крім латині, Григір вивчав філософію, військову справу, фехтування, музику, живопис, але головне — багато читав. Цицерон, Юлій Цезар, Плутарх були його улюбленими авторами.

12 грудня 1717 p., коли Г. Орлику пішов шістнадцятий рік, канцлер Міллерн представив його королю. Знаючи про скрутне матеріальне становище родини, Григір чудовою латиною повів із Карлом XII розмову про те, коли ж український гетьман одержить обіцяні заборговані гроші. Але, як писав Міллерн, зробив це він настільки делікатно, що король виділив сім'ї Орлика спеціальний пенсіон, а Григора взяв на державну службу з пристойною оплатою.

У серпні 1720 р. Григір іде з державної служби, а 10 жовтня того ж року з батьком вирушає до Європи. З цього часу і протягом усього життя Григір підтримує фінансово матір, пересилаючи їй належну йому платню за службу королю. Нині життя Григора Орлика стає нерозривним з життям і справами батька, гетьмана Пилипа Орлика, і присвячене Україні.

У травні 1721 р. Григора Орлика зарахували лейтенантом до кінного полку саксонської гвардії під прізвищем де Лазіскі. Але посол Петра І князь Долгорукий не давав можливості Григору утвердитись, надавши графу Флемінґу документи, з яких випливало, що у військах Саксонії служить син державного російського злочинця. Тоді граф Флемінґ таємно викликав Григора до себе, виправив йому документи, й Г. Орлик залишив Дрезден.

Молодий Г. Орлик вирушив до Бреслау (Австрія), але довідавшись про можливість свого арешту, з допомогою австрійських Орликів залишив місто. У 24–річному віці він став ад'ютантом коронного гетьмана в Польщі. На той час Петро І помер, загроза арешту минула. Григір стає єдиною опорою для родини, фінансово утримуючи її, бо батько, перебуваючи практично в полоні у Салоніках під наглядом агентів султана, не мав такої можливості.

У цей час помер польський коронний гетьман, його спадкоємцем мав стати Понятовський, що був прихильником Франції та прибічником короля Станіслава Лещинського. Так, Григір Орлик потрапляє у сферу інтересів розвідки французького короля Людовіка XV, одруженого з донькою С Лещинського. Він мав намір повернути тестю польський престол. Г. Орлик і гадки не мав, що вже задіяний у планах Станіслава Лещинського, коли новий коронний гетьман Понятовський навесні 1729 р. випроваджував його з рекомендаційним листом до французького посла з Кракова до Варшави.

28 жовтня 1729 р. у салоні французького посла Антуана–Фелікса маркіза де Монті відбулися «оглядини» Г. Орлика у присутності брата коронного гетьмана Теодора Понятовського та київського воєводи князя Йосипа Потоцького. Обговорювалося питання про можливості повернення короля Станіслава Лещинського, бо тяжко хворий король Август Саксонський відраховував уже останні миті свого земного життя. Вирішили: щойно польський король відійде у вічність, як Григір Орлик буде супроводжувати з Фонтенбло Станіслава Лещинського з двома мільйонами золотих для підкупу шляхти на виборах нового короля Речі Посполитої. Григору підготували документи на ім'я Густава Бартеля, капітана гвардії шведського короля, і 9 листопада 1729 р. він із листом посла де Монті залишив Варшаву й відбув до Парижа.

Так, у мундирі шведського офіцера, під чужим ім'ям, Григір Орлик розпочинає кар'єру розвідника міжнародного класу.

27 листопада 1729 p. Григір під ім'ям капітана шведської гвардії Бартеля в'їхав у Париж і 3 грудня того ж року з'явився в Шамбері із першим візитом до екс–короля Польщі Станіслава Лещинського. Там він пред'явив відповідні рекомендації й зазначив, що його участь у кампанії залежить від згоди С. Лещинського відновити на гетьманстві в Україні його батька Пилипа Орлика. Отримавши позитивну відповідь, Григір залишив екс–короля. З наступним візитом він з'явився 11 грудня 1729 р.: о четвертій годині пополудні його прийняв міністр закордонних справ маркіз Шовелен. Візит тривав три години й закінчився для Григора успішно, бо міністр погодився з можливістю створення коаліції Швеції, Речі Посполитої й Оттоманської Порти, за підтримки Франції, — проти Росії та реалізації плану відокремлення від неї України як незалежної та суверенної держави. Так, уже будучи французьким розвідником, Григір допомагав батькові реалізувати його політичні плани щодо України.

У Парижі Григір Орлик також відвідав відомого філософа Вольтера, адже той виявляв неабиякий інтерес до долі України, її гетьмана І. Мазепи. Саме у той час він пише свою працю — «Історію життя Карла XII». Г. Орлик вирішив використати перо великого письменника для пропаганди «українського питання». А тим часом міністр закордонних справ Шовелен уже підготував йому документи для першої поїздки до Константинополя, щоб схилити Оттоманську Порту організувати «санітарний кордон» проти Російської імперії.

8 березня 1730 р. Григір Орлик одержав документи на ім'я капітана швейцарської гвардії пана Хага для виконання нової місії. Хаг виїхав у Марсель. 12 березня 1730 р. він сів на корабель, а 15 травня — був уже в Салоніках, де практично на правах почесного засланця султана жив його батько. Григір мав можливість кілька разів з ним таємно зустрічатися, а 10 червня 1730 р. вирушив до Стамбула. Російська розвідка зафіксувала появу у французького посла швейцарського капітана Хага. Але до того моменту Григір уже розгорнув у Стамбулі активну діяльність: обідав із російськими резидентами Неплюєвим та Вишняковим, відвідав Єрусалимського патріарха, який весь час запитував його про «рідну Швейцарію», зумів передати адресату всі листи Людовіка XV.

Але ситуація в Стамбулі змінюється: на престол вступив новий султан; ханський престол успадковує Каплан–Ґірей, той самий, що врятував колись життя хлопчику Грицьку. Необхідно було його побачити й вирішити з ним низку питань щодо організації коаліції. Але це буде згодом. Нині ж місія капітана Хага успішно виконана й можна вирушати до Парижа.

4 жовтня 1731 р. капітан Хаг із листом посла Вільнєва до Шовелена залишив Стамбул, а вже 2 січня 1732 р. в Луврі на засіданні «Таємного кабінету короля» Г. Орлик доповідав про результати свого вояжу до Стамбула.

1 лютого 1733 р. помер польський король Август II Саксонський, а вже 3 травня цього року в кабінеті великого візира зібралися батько й син Орлики та посол Франції. Річ у тім, що поновлення С. Лещинського на королівському престолі могло призвести до вторгнення російських військ у Польщу, щоб усунути С. Лещинського й для «посадження» у Варшаві свого ставленика. Щоб завадити таким діям, турецькі війська та кримський хан повинні були вдарити від Молдови та Криму у фланг і тил російських військ, а шведські — на Петербург. Візир під час обрання Станіслава Лещинського на сеймі королем мав попередити австрійського та російського послів, що в разі інтервенції їхніх військ на територію Польщі армія султана вирушить походом в Україну, а кримський хан — на Астрахань.

У ніч проти 22 серпня 1733 р. Григір Орлик разом з претендентом на польський престол С. Лещинським залишили Париж, попрямувавши до Варшави. Поновлення С. Лещинського на престолі пройшло успішно, Григір повернувся до Парижа. Людовік XV нагородив його орденом, подарував діамант вартістю 10 000 екю, наказав геральдистам підготувати графський патент на ім'я кавалера де Лазіскі, а придворний живописець Фрагонар дістав оплачене замовлення на портрет графа де Лазіскі. Цей портрет і гравюри з нього — єдине прижиттєве зображення Григора Орлика.

Проте російські війська все ж увійшли в Польщу, невдасі королю знову довелось залишати свою країну, і Г. Орлик змушений був рятувати його, супроводжуючи у Францію. Війна, що спалахнула, була безславною: С. Лещинському довелося назавжди відмовитися від претензій на польську корону. Як компенсацію він отримав у довічне користування Лотарингію, що потім увійшла до складу Франції. Людовік XV помирився з Росією.

Через позицію офіційного Петербурга нереалізованими залишилися й плани короля Людовіка XV призначити Григора Орлика послом у Туреччину. Не вдалося Григору Орлику й реалізувати свій задум — перевезти запорожців на Рейн, оскільки 18 вересня 1739 р. Росія і Туреччина підписали Белградський договір, який завершив війну Росії в союзі з Австрією проти Туреччини (1735–1739).

28 травня 1742 р. в Яссах помер гетьман Пилип Орлик. Син не зміг провести батька в останню путь, не маючи можливості залишити Францію.

З грудня 1747 р. у присутності короля та двору граф Григір Орлик де Лазіскі одружується з мадемуазель Луїзою–Єленою де Брюн Дентевіль, весілля відбулося у Версалі. Наречена була з давнього й багатого французького роду і зробила чоловікові подарунок, купивши драгунський кінний полк, до якого переважно вступили шведи. Звідси і його назва «Сині шведи короля». До полку входила також сотня запорозьких козаків, якою командував запорожець Кароль, особистий охоронець і побратим графа Г. Орлика. Полк стояв у Лотарингії, у Комерсі.

Сам Вольтер подарував на одруження Орликів авторський примірник «Історії життя Карла ХІІ», оправлений червоною шкірою з графським гербом. Тоді ж увійшла у моду страва «Судак Орлі», приготовлена за запорозькими рецептами.

Після весілля граф із молодою графинею оселилися в Комерсі. А в передмісті Парижа — там, де нині міститься аеродром Орлі, — був паризький замок графів Орликів. Крім того, граф де Лазіскі мав свій будинок у Версалі, щоб бути в разі потреби у пригоді королю. Григір Орлик у ці дні говорив друзям: «Настала доба мого щасливого та спокійного життя».

Насправді ж Григір Орлик працював і далі, через свою українську, кримську й турецьку агентуру отримуючи таку інформацію, якої не мали навіть таємні розвідники французького короля. Г. Орлик, як і раніше, залишався членом таємного кабінету «Таємниця короля», куди входили принц Конті, граф Дізраєр, посол у Стамбулі Торсієр, міністр закордонних справ граф де Брой.

Невдовзі Людовік XV знову дає Г. Орлику нове завдання. Ще в листопаді 1741 р. в Російській імперії стався переворот: на престол зійшла донька Петра І — Єлизавета Петрівна. Вона відновила в Україні гетьманство, настановивши гетьманом брата свого фаворита — Кирила Розумовського. Король просив графа Орлика дізнатися, що діється в Україні, але так, щоб не розгнівати Росію.

Знаючи про проблеми зі станом здоров'я новообраного гетьмана К. Розумовського, Г. Орлик вирішив направити до нього лікаря, молодого француза Ле Клерка. Шляхом різноманітних комбінацій лікар і натураліст Ніколя–Гавриїл Ле Клерк у 1755 р. зумів увійти в оточення українського гетьмана. П'ять років він прожив у палаці Кирила Розумовського в Батурині як домашній лікар, посилаючи в Париж дуже цінну інформацію. 1759–го Кирило Розумовський рекомендував свого лікаря російській імператриці, і Ле Клерк став особистим лікарем Єлизавети Петрівни. Можна лише припускати, якою цінною була інформація, що її отримував від нього французький король.

Завдяки своєму розуму і дипломатичним здібностям граф Г. Орлик був у пошані при дворі і мав довіру короля. Він здобув чин «маршала табору», став начальником армійського корпусу, бився під Росбахом у Саксонії, брав участь в облозі Астемберга й у штурмі Ганновера, воював поблизу Циммдергафена й Лютценберга, але жодна куля, жодне ядро не зачепили його.

Протягом 1756–1763 pp. за колоніальне домінування розгорнулася війна між Австрією і Пруссією та між Францією й Англією. У 1759 р. відбувалася найактивніша фаза цього конфлікту. На Новий рік французькі війська ввійшли у вільне місто Франкфурт–на–Майні. Армією командував маршал де Брой, брат французького посла у Варшаві. Корпусами командували: принц Субіз, син С. Лещинського, принц Камілл Лотаринзький і граф Г. Орлик де Лазіскі. Воєнним губернатором Франкфурта призначили графа Tea де Торраса де Прованса.

13 квітня 1759 р. принц Фердинанд з військами підійшов до містечка Берґен, за два кілометри від Франкфурта. Він розгорнув полки для атаки французьких позицій, що захищали Берґен. Генерал граф Орлик спостерігав у підзорну трубу за рухом прусської піхоти, противник повільно йшов уперед, підставляючи свій фланг під удар графа Орлика, чим він і зумів скористатись. Битву було виграно, противник, відступаючи, втратив майже половину вбитими, пораненими та полоненими.

Але у цій битві графа Орлика було поранено. Запорожці привезли пораненого в будинок радника. Запорожець Кароль на руках заніс Григора на другий поверх у підготовлену для нього кімнату.

Остаточно не поправившись після поранення, 1 липня 1759 р. Григір Орлик уже був у своєму корпусі.

Принц Карл Брауншвейзький, оговтавшись від поразки під Бергеном, наприкінці липня 1759 р. знову розпочав наступ і 1 серпня цього ж атакував позиції французької армії поблизу міста Міндена. Знову в атаку пішов драгунський полк «Синіх шведів короля», на чолі яких сміливо і без страху скакав граф Григір Орлик де Лазіскі. Але ось штуцерна куля англійського снайпера вдарила в груди графа. І запорожці, оточивши пораненого, галопом вилетіли з бою.

Французька армія зазнала поразки й відступила. Серед відступаючих вояків повільно рухався віз, у якому помирав командир шведського полку.

Запорожці поховали Григора Орлика 14 листопада 1759 р. на березі Рейну.

27 грудня 1759 року племінники графа Г. Орлика прибули до родового замку вдови Дентевіль. Вони передали їй шпагу її чоловіка, його ордени та бойового коня, а також співчуття короля Франції. Людовік XV писав:

«Мадам!



Я втратив найдостойнішого дворянина Франції, сміливого й видатного генерала, чиє ім'я залишиться у славних анналах Армії. У безмежному горі, яке спіткало Вас, знайдіть розраду в цьому моєму визнанні, що пан граф Орлик помер, як слід умирати людині його роду і чину.

Людовік».

Єлена Орлик де Брюн прожила ще 16 років. Удруге заміж не вийшла. Корона платила їй 4000 ліврів щорічної пенсії. За три дні до смерті вона одержала від імператриці Австрії Марії Терези орден «Висхідного хреста» — нагороду вірним удовам, її не стало 15 грудня 1775 року.

Григора Орлика і досі пам'ятають і цінують у Франції та Швеції. Та попри те, що він зробив для іноземних держав, він завжди залишався вірним соратником свого батька у його справі боротьби за політичну самостійність Гетьманщини. Григір виявився достойним сином свого батька, якого поважав і цінував усе життя.
Закінчуючи нашу розповідь про життя і діяльність гетьмана–емігранта Пилипа Орлика, хотілося б ще раз наголосити: будучи надзвичайно освіченою, висококультурною, морально та духовно сильною особистістю, Пилип Степанович Орлик поставив перед собою завдання за будь–яку ціну звільнити Україну з–під влади Московії.

На нашу думку, не слід шукати у діяльності П. Орлика якихось політичних прорахунків, адже він був не сліпим романтиком та мрійником, який сподівався лише на волю тодішніх можновладців. Він був насамперед аналітиком вищого ґатунку, знав історію, розумів хід історичного процесу, виходив з розвитку геополітичної ситуації. На перешкоді здійсненню його задумів стояли насамперед об'єктивні причини, зумовлені розвитком геополітичної ситуації в Європі.

На вівтар обов'язку перед нацією він поклав своє життя, благополуччя та щастя своєї родини, знов і знов беручись до пошуку шляхів реалізації своїх планів.

Своїм небуденним розумом він пророчив загрозу небезпеки московської політики для всієї Європи, коли інші володарі йшли з нею на компроміси. Існування сильної і соборної України (Гетьманщина, Правобережжя, Січ, Слобожанщина, Військо Донське) він ставив як умову європейської рівноваги.

П. Орлик не скорився долі. До кінця життя він залишився вірним своїм ідеалам і боровся за них, незважаючи ні на що.

Він став символом нескореності й боротьби за волю свого народу. Навряд чи якась національна справа мала такого освіченого, талановитого й вірного її представника в ту добу, яким був Пилип Орлик.



Література

1. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (1) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 8. — С 97–111.

2. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (2) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 9. — С 71–79.

3. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (3) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 11. — С 59–69.

4. Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. — К.: Варта, 1995. — 560 с.

5. Корогод Г. Перша Конституція України. Пилип Орлик і його діяльність в еміграції: Навч. посіб. / Національний ун–т внутрішніх справ України. Сумська філія. — Суми: Університетська книга, 2008. — 124 с.

6. Кресін Олексій. Політико–правові аспекти відносин урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика з Кримським ханством. — К.: Інститут історії України HAH України, 2008. — С. 48–71.

7. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742): його життя і доля / Вст. ст. О. Оглоблина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1956. — 80 с.

8. Орлик Пилип. Вивід прав України: З рукопису родинного архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками. — Львів: Видав. Ілько Борщак, 1925. — 14 с.

9. Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина: Вибрані твори / Василь Яременко (керівник проекту), Мирослав Трофимук (упоряд. і прим.), Валерій Шевчук (упоряд. і прим.). — К.: МАУП, 2006. — 736 с.

10. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К.: Вид. дім «KM Академія», 2004. — 602 с.

11. Пилип Орлик — гетьман і автор першої конституції України / Посольство України в Республіці Білорусь; Білоруське громадське об'єднання українців «Ватра» / Л. П. Ясинський (відп. ред.), Г. Ю. Калюжна (упоряд.). — Мінск: РУП «Выдавецкі центр БДУ», 2006. — 143 с.

12. Реєнт О., Коляда І. Усі гетьмани України: легенди, міфи, біографії. — X.: Фоліо, 2007. — 416 с.

13. Різниченко В. Пилип Орлик — гетьман України: Іст. оповідь. — К.: Укр. письменник, 1996. — 302 с.

14. Смолка А. Пилип Орлик. Конституція 1710 року. — К., 2007. — 104 с.

15. Український генерал французької армії Григорій Орлик: дипломат, розвідник, борець // http://www.day.kiev.ua/254576/

16. Фігурний Ю. Український гетьман Пилип Орлик: монографія / НДІ українознавства. Відділ української етнології. — К.: НДІУ, 2008. — 124 с.

17. Хеггман Б. Пилип Орлик у Швеції (1716–1719 pp.) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1996. — № 3. — С 151–154.



18. Чухліб Т. Пилип Орлик (Серія «Великі українці»). — К.: Видавничий проект «Про Україну з гонором і гумором», 2008. — 64 с.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Знамениті українці iconЗнамениті українці
Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам,...
Знамениті українці iconВеликі математики україни
...
Знамениті українці icon«євреї та українці: тисячоліття співіснування»

Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні — Речі Посполитій,...
Знамениті українці iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Знамениті українці iconНадія Орлова
У відозві "Брати українці", написаній Миколою Костомаровим, зазначалося: ми приймаємо що всі слов’яне повинні з собою поєднатися
Знамениті українці iconОдеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Знамениті українці iconУсний літературний журнал присвячений пам'яті Т. Г. Шевченка
Діти, наша земля – це Україна, а ми – українці. Ми любимо свій край, шануємо І поважаємо всіх людей на Землі
Знамениті українці iconОбласті сучасної України, що постраждали від Голодомору
Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка