Знамениті українці



Сторінка6/13
Дата конвертації15.03.2018
Розмір0.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Похід на Правобережну Україну

«Здобувши гетьманську булаву, П. Орлик одразу, не покладаючи рук, розпочинає підготовку до військового походу, щоб визволити українські землі з московського ярма. Але у зв'язку з тим, що власної воєнної потуги було замало (близько 4 тис. запорозьких козаків) та ще й відчувалася велика нестача грошей, спорядження, продовольства тощо, новообраний гетьман розпочав активний пошук союзників і партнерів у боротьбі з Московською державою. Потенційними союзниками Пилипа Орлика могли виступити Швеція, Османська імперія та Кримське ханство. У 1710 р. шведські сили були занадто ослаблені й самі потребували допомоги, найбільш перспективним напрямком були Османська імперія та Кримське ханство. Хоча слід також зазначити, що весною 1710 р. П. Орлик вів перемовини з французьким послом Дезайєром, який залишив про нього такі свідчення: «Новий запорозький гетьман Орлик з розумом і освітою. Він гарно тримається й зовсім молодий. Гетьман казав мені, що певний у визволенні України з–під Московїї. Він прохав протекції для своєї нації Його Християнської Величності, кажучи, що в інтересах Франції, щоб Порта почала війну з московитами».

Восени 1710 р. дипломатія на чолі з П. Орликом розпочинає активне листування з кримським ханом Давлет–Ґіреєм. Певно, Орлик мав нагоду познайомитися з ханом тоді, коли той перебував у Бендерах у квітні–травні 1710 р. На початку грудня до Криму виїхала надзвичайна українська делегація, до складу якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Місія мала на меті українсько–татарський союз і пройшла успішно. Бо вже 23 січня 1711 р. були підписані «pacta conventa», які встановили союз між козаками і ханом на ґрунті повної незалежності України, причому без згоди гетьмана і Війська Запорозького хан не повинен був укладати мир з Москвою. Під час війни татари гарантували спокій і безпеку населенню України. Окремий пункт торкався Слобідської України, яка бралася під охорону, і донських козаків, які мали залежати від українського гетьмана і користуватися тими ж привілеями, що й козаки українські. Тоді ж у січні призначив Орлик постійного свого резидента при татарському дворі; ім'я його, щоправда, залишилося невідомим.

У той же час на руку П. Орликові була геополітична ситуація, що склалася на Сході. Пізньої осені 1710 р. Туреччина розірвала дипломатичні відносини з Московією. Переговори з Туреччиною вів сюзерен Пилипа Орлика шведський король Карл XII. Кінець кінцем шведська дипломатія досягла свого, і 20 листопада 1710 р. (1 грудня за н. ст.) турки оголосили російському цареві війну.

На Сході провідником гетьманської дипломатичної політики був генеральний осавул Григорій Герцик. Його після порозуміння з кримським ханом і за згодою шведського короля було послано до донських козаків, які ховалися від московської помсти на території кубанської орди. З ними Герцик установив тісні відносини, маючи своїм завданням залучити їх до шведсько–українсько–татарського союзу. Донські козаки відгукнулися, і на початку липня 1710 р. їхні посланці були у шведського короля.

Герцик також побував і в кубанського султана (сина кримського хана); йому вдалося встановити відносини з казанськими татарами і башкирами. Наслідком його діяльності також були цінні відомості про перебування значної кількості полонених шведів, непокірних донців та колишніх бунтівників–стрільців в Азові.

Особистого візиту до столиці Туреччини Царгорода гетьман Пилип Орлик не мав, хоча отримав офіційне запрошення від турецького уряду через бендерського сераскера, але шведський король відрадив гетьмана від цієї поїздки.

З поляками — прихильниками Станіслава Лещинського — П. Орлику не вдалося досягти згоди, насамперед через майбутній статус Правобережної України.

План походу на Правобережжя планувався на зиму 1711 р. у складі буджацьких татар, поляків і українців. Кримський хан та його син — кубанський султан — мали увійти на територію Московщини та по змозі вдарити на Вороніж, щоб зруйнувати тут московські верфі і флот, друга частина їхнього військового угруповання повинна була зробити диверсію на фортеці Азов.

Перша експедиція Орлика, київського воєводи Юзефа Потоцького і буджацького султана (так само й кримського хана) на Правобережжя мала характер основної операції, дві інші — допоміжний. Після них надходила черга турецької армії, яка мала розвинути операції на звільненій від московських військ Правобережній Україні.

П. Орлик, розуміючи всю важливість для долі України цього спільного військового походу, ґрунтовно до нього підготувався. Окрім суто воєнно–матеріальної підготовки, він провів активну пропагандистську кампанію, намагаючись здобути підтримку місцевого українського населення, озлобленого московським пануванням. Французький дипломат та історик XVIII ст. Ж.–Б. Шерер так відгукнувся про ці заходи П. Орлика: «Цей новий козацький проводир одразу ж написав звернення до українців, що жили по той бік Дніпра. Він спритно здобув їхню прихильність, завдяки чому поширив свою владу на багато задніпровських міст. Разом із татарами, що супроводжували його у походах, він завдав чимало клопоту українським козакам».

Гетьман видав універсали до українського народу і розіслав їх по Україні, написав він листа і до лівобережного гетьмана Івана Скоропадського, пропонуючи йому гетьманський титул. «Не йміть віри тим, що кажуть, начебто Порта Оттоманська думає панувати в Україні. Ні! Блискуча Порта, його величність король шведський і хан кримський між собою постановили таку згоду, щоб Україна не підлягала ні під чию васальну залежність, а була б назавжди самостійна держава».

Наприкінці січня 1711 р. у складі 4 тис. запорожців кошового отамана Костя Гордієнка, 2 тис. поляків опозиційного київського воєводи Ю. Потоцького та більш ніж 20 тисяч буджацьких татар і ногайців військові сили на чолі з Пилипом Орликом вирушили на Правобережжя. Уже на середину лютого 1711 р. під контролем гетьмана опинилася значна територія Східного Поділля. Під час першого етапу цього визвольного походу вдалося схилити на свій бік більшість місцевого українського населення. Генеральний осавул Бутович, якого І. Скоропадський послав проти Орлика, був розбитий під Лисянкою і здався в полон. Після цього справа пішла ще краще. Українські фортеці одна за одною здавалися П. Орлику без бою. Про це свідчив і сам московський цар Петро І, який на початку травня писав до О. Меншикова, що П. Орлика підтримує вся «задніпровська» Україна. Наступника І. Мазепи у його прагненні поширити свою владу на Правобережжя підтримали такі місцеві урядовці, як полковники: Богуславського полку — Самійло Іванович (Самусь), Корсунського — Андрій Кандиба, Уманського — Іван Попович, Канівського — Данило Ситинськийю У царських руках зоставалась тільки Біла Церква, де оборонялося московське військо, та кілька містечок Білоцерківського полку. Успіхи Пилипа Орлика на Правобережжі були підкріплені вдалими діями кримського хана Давлет–Ґірея, який у середині січня 1711 р. з 50–тисячною ордою дійшов до річки Самари, захопив тут фортецю Новосергіївську (Вольное) і, навіть не намагаючись узяти другу фортецю Новобогородську, рушив просто на Слобідську Україну.

25 березня 1711 р. почалася облога Білої Церкви. Фортеця була забезпечена всім потрібним для оборони і хоч мала невеличку залогу, могла триматися довго, тим більш що Орлик не мав потрібної для облоги важкої артилерії (у нього було лише 4–6 гарматок). Невдовзі місто вдалося захопити, проте замок тримався й далі, хоч і зроблено було спробу штурму спільними силами запорожців і правобережних козаків. З польською і татарською кіннотою тут не було чого робити. Три дні велася облога фортеці без рішучих наслідків.

Тим часом становище погіршувалося через зраду татар. Дійшовши до Харкова і побоюючись настання весни та збільшення рівня річок, вони повернули назад, по дорозі нищачи оселі та беручи людей у полон. Не виконавши свого військового завдання, відступила до своїх земель кубанська орда під проводом султана Іслам–Ґірея.

Почали розбігатися по домівках і ті, хто приєднався до Орликового війська. Оповідаючи в листі до Карла XII перебіг цього нещасливого походу, П. Орлик писав: «Яких нечуваних під місяцем звірств не робили тоді дикі татари! Вони обдирали і спустошали церкви, одні з них обертали в кінські стайні, інші спалювали до попелу, а ще інші навмисне різними способами оскверняли: перекидували престоли церковні, топтали ногами святі дари, глумилися над іконами, насилували дівчат, замордували людей, обох полів, вже раніше позбавлених мечем, огнем і грабежем усього свого майна. На всьому просторі від Дністра до Росі нахапали вони в ясир кілька тисяч духовних і світських людей, козаків, поспільства, жінок і дітей, і погнали в свої білгородські, буджацькі і ногайські оселі, спустошили вогнем і мечем весь край від Росі до Тетерева і до Дніпра, в полках Білоцерківському і Канівському знищили городи й містечки, а малих дітей, нездатних для того, щоб узяти їх в ясир, кидали в воду або розрублювали пополам… Досить того сказати, що в мене було більш 16 тис. козаків Війська Запорозького, окрім міщан в полках Чигиринськім, Уманськім, Торговицькім, Кальницькім, Корсунськім, Богуславськім, Канівськім і кілька сот в полку Білоцерківськім, — тепер же ледве 3 тис. лишилось: не тільки міщани, але й козаки, що мали в сих полках свої хати й сім'ї, дізнавшись про ворожі вчинки татар, розбіглись від мене в різні боки спасати своїх жінок і дітей, а ті, що ще при мені зостаються, оплакують втрату своїх сімейств, братів, друзів».

Посилаючи сього листа, гетьман Пилип Орлик прохав шведського короля взяти до серця ридання нещасної України і клопотатись перед падишахом як про відплату татарам за шкоди, котрі вони вчинили краєві, так і про визволення забраного з України ясиру. Карл виконав прохання П. Орлика, і 31 липня 1711 р. падишах видав наказ сераскірові, паші Бендерському, відшукати, зібрати і передати Орликові, гетьманові українському, бранців, яких татари забрали в минулий похід в Україну.

Зрада татар стала фатальною для Пилипа Орлика, він усе більше втрачав підтримку місцевого населення і врешті–решт був змушений припинити облогу Білої Церкви і відвести військо до Фастова. Тепер не лишилося нічого іншого, як вертатись назад, до Дністра. Наприкінці квітня 1711 р. Пилип Орлик і запорожці були вже в Бендерах.

Не за планом пішли справи і в союзника українського гетьмана шведського короля Карла XII на північно–західному театрі воєнних дій. Так, шведський корпус, що був у Померанії, взагалі не виступив у похід; тільки Адам Шміґельський з своїм польським відділом зробив у червні 1711 р. рейд з Померанії через бранденбурзьку смугу до Польщі. Він дійшов аж до Торна, воюючи в партизанський спосіб, тобто виступаючи проти малих московських команд та обминаючи великі відділи. Ця експедиція наробила великого галасу, але ні до якого повстання в краї не привела — надто багато було тут московського війська. По кількох днях партизанщини довелося йому вертатися назад.

Невдача експедиції в Україну була тяжким ударом і для Карла XII, і для його спільників. Замість наступу турків на Правобережну Україну і бою десь під Києвом тепер сам цар з московським військом наближався до кордонів Молдови, сподіваючись легкої перемоги.

Так нічим скінчився успішний на першому етапі похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Знамениті українці iconЗнамениті українці
Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам,...
Знамениті українці iconВеликі математики україни
...
Знамениті українці icon«євреї та українці: тисячоліття співіснування»

Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні — Речі Посполитій,...
Знамениті українці iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Знамениті українці iconНадія Орлова
У відозві "Брати українці", написаній Миколою Костомаровим, зазначалося: ми приймаємо що всі слов’яне повинні з собою поєднатися
Знамениті українці iconОдеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Знамениті українці iconУсний літературний журнал присвячений пам'яті Т. Г. Шевченка
Діти, наша земля – це Україна, а ми – українці. Ми любимо свій край, шануємо І поважаємо всіх людей на Землі
Знамениті українці iconОбласті сучасної України, що постраждали від Голодомору
Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка