Знамениті українці



Сторінка8/13
Дата конвертації15.03.2018
Розмір0.97 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Пилип Орлик — перший PR–менеджер «українського питання»

Відсутність реальної підтримки з боку Туреччини після підписання Андріанопольського договору, слабкість шведської сторони змушують гетьмана шукати альтернативних союзників у справі визволення Гетьманщини–України від московського ярма.

Для реалізації цієї мети Пилип Орлик пише «Маніфест до європейських урядів» і «Вивід прав України».

У своєму «Маніфесті», який датується 4 квітня (15.04 — за н. ст.) 1712 р., П. Орлик у лаконічній формі викладає історію українсько–московських взаємин, розпочинаючи з часів Б. Хмельницького й аж до українсько–шведських домовленостей, скріплених Карлом XII, та інформує європейських володарів про найголовніші причини, що спонукали його, гетьмана християнської України, піти на військово–дипломатичну спілку з ісламською Туреччиною: «Його високість [Ахмед III] запевнив нас, що не планує ні завоювати, ані включити Україну до своєї імперії, а прагне відновити цю державу згідно з її колишнім устроєм, з тим, щоб відгородити Оттоманську імперію від держави царя Московського, позаяк їхнє близьке сусідство стає причиною великих і кривавих війн: таким чином, якщо на перший погляд ми виглядаємо прибічниками оттоманських сил, із цього не мусить випливати, ніби ми з'єдналися з турками задля завоювання християн; ідеться лише про очікування часу, коли ми зможемо очолити всю козацьку армію, аби з поміччю Божою трудитися заради визволення нашої Вітчизни від ярма, під яким вона стогне вже стільки років.

Ми не можемо незворушно дивитись на страждання нашої коханої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами. Ми не будемо діяти, керуючись почуттям помсти, а навпаки, згідно із справедливістю та правом, що дозволяє кожному боронити свою власну справу та свою власну мету. Цим самим ознаймуємо, що на нас лежить вина за людську кров, яка може пролитися. При цьому, аби дати знати, що ми не зрікаємось добрих обов'язків християнських володарів, обумовлено у статті нашої угоди з королем Шведським, що, коли з поміччю Божою козацька нація буде відновлена у своїх правах, не буде нашої відмови щодо посередництва безсторонніх держав у справі усталення кордонів та справедливого розв'язання інших проблем, якщо такі виникнуть».

Улітку 1712 р. з–під пера П. Орлика з'являється нова важлива державотворча праця «Вивід прав України», яка послідовно обґрунтовує національно–державні права України перед європейськими урядами.

Тоді ж П. Орлик у контакті з французькою та шведською дипломатією повів енергійну акцію за розрив Прутського договору й за нову війну з московським царем. Цей рукопис готувався до друку (невідомо, чи був надрукований), щоб ознайомить європейських монархів з історією українського питання та його місцем у відносинах європейських країн. Ідея суверенної, вільної, єдиної й незалежної соборної України пронизує увесь зміст цього меморандуму.

У фактичній своїй частині виклад не завжди можна назвати вдалим, факти й дати нерідко переплутані. Адже писав П. Орлик, перебуваючи в еміграції, не маючи відповідних джерел і документів. Водночас цей твір за своєю загальною концепцією є видатним явищем у розвитку української державної ідеї. «Вивід прав України» слід вважати й першим узагальненням історичних подій в Україні:

«По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з–під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана Війська Запорозького. І син його перейняв це по нім у спадку, й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів, і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.

Не розводитимуся далі про історію України: моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація і Україна були вільними.

…Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України — з другого.

Трактат цей уложений в 1654 p. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставшись з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мовби господарі, в цілій країні…»

Політичні ідеали Пилипа Орлика ґрунтувалися на принципах християнства, справедливості та гуманізму, мали прогресивний характер, відповідали принципам розвитку європейської цивілізації. У політичному відношенні ці ідеали апелювали до європейських держав, закликали їх не допустити московської експансії, що загрожувала європейській рівновазі:

«…Інтерес усіх європейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Орликові, котрого вільно обирали й проголосили Стани України. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді з обов'язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз.

…Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Європи».


Безвідрадно тяжке перебування у Швеції (1714–1720)

Гетьман Пилип Орлик, зрозумівши, що подальше перебування на території Османської імперії, а саме у Бендерах, стало майже неможливим — як через матеріальну скруту, так і через побоювання за своє життя та життя своїх рідних. Томузкінця 1713 р. гетьман розпочинає підготовку до переїзду у Швецію. Про перебіг цієї підготовки та настрій самого гетьмана нам відомо з його листа до радника закордонної експедиції Швеції Мілєрна, датованого 27 листопада 1713 р. Так, у цьому посланні у поетичні формі Пилип Орлик порівнює свій від'їзд з Бендер «з виходом євреїв з Єгипту». Особливу любов він має до образів, узятих з життя моряків, і прирівнює себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель: «Як моряк, котрого застануть в океані противні вітри, змучений тим виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений у своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи від Його Королівської Величності».

У червні 1714 р. після від'їзду шведського короля Карла XII до Швеції майже тим самим шляхом у довготривалу подорож вирушив зі своєю родиною та найближчим оточенням гетьман Пилип Орлик. З полишенням Бендер уривався зв'язок гетьмана із батьківщиною; доводилося покинути і ту решту Війська Запорозького, яка вірно його підтримувала, але з об'єктивних обставин не могла вирушити у далеку еміграцію разом з ним. Запорожці здебільшого верталися на Січ під безпосередню татарську протекцію.

Разом із гетьманом П. Орликом Бендери покинули небіж І. Мазепи Андрій Войнаровський, брати Григорій, Іван і Панас Герцики, Федір Нахимовський, Федір Мирович, Клим Довгополий, Федір Третяк, священик Порфеній. Інші скористалися з царської амністії, щоб повернутися до Лівобережної України. Серед них були Горленко та Максимович. Із гетьманом їхала численна його родина: дружина Ганна, сини — Григорій, Михайло та Яків, дочки — Настя, Варвара й Марта (Марта і Яків народилися в Бендерах). Усього двір складався з 24 осіб.

Подорож української делегації передбачала шлях через Угорщину до Відня. З подорожніх листів П. Орлика ми довідуємося, яку матеріальну скруту терпів гетьманський двір під час мандрівки. У Відні, куди П. Орлик прибув на початку 1715 p., він дістав від шведського короля 1000 імперіалів; але цього було замало, бо в листі до Мілєрна, котрий одержав його в Штральзунді 23 січня (3 лютого за н. ст.), П. Орлик скаржиться, що йому бракує грошей на дорогу; він не має ні коней, ні повоза, але у Відні звернутися до незнайомих людей та взяти у них в борг гетьману не дозволяла власна гордість.

З Відня українська делегація на чолі з П. Орликом вирушила до Штральзунда (територія сучасної Німеччини). У Штральзунді Орлик перебував недовго з огляду на облогу фортеці. Українських емігрантів розміщено було на острові Рюгені (у Балтійському морі), де в Орликів народилася ще дочка Марія. З цього острова, що лежить біля берегів Померанії, П. Орлик вирушає безпосередньо до Швеції. У травні 1715 р. він зі своєю делегацією зупиняється у місті Істад (нині територія Швеції). Протягом свого недовготривалого перебування у цьому місті З червня 1715 р. П. Орлик у листі до короля Швеції прохав коней, повозів та протекції губернатора провінції Сконе Буреншельда для продовження подальшої подорожі.

Наприкінці 1715 р. П. Орлик нарешті вступає у тодішні територіальні межі Швеції і зупиняється у м. Крістіанштадт, а потім переселяється до Стокгольма.

У Швеції П. Орликові довелося пережити дуже важкі часи, адже матеріальне становище було зовсім скрутним і сподіватися на зацікавлення європейських монархічних дворів у вирішенні українського питання найближчим часом не було жодної надії. Призначеної гетьманові шведським королем щорічної пенсії в 13 000 срібних талярів ніяк не вистачало, бо треба було утримувати родину і своїх співробітників, зокрема, з цієї суми треба було витрачати щороку 4072 таляри на утримання генеральної старшини і канцелярії.

Кредитори не давали Орликові спокою, і він раз у раз мусив прохати грошей у шведського уряду. Між тим через погіршення економічного становища у Шведському королівстві уряд часто затримував або взагалі припиняв виплату призначеної П. Орликові суми.

Опинившись у надзвичайно скрутному матеріальному становищі, гетьман змушений був заставити в купців у Крістіанштадті державні клейноди (булаву, бунчук тощо). У заставних документах зазначено було, що «за 2 булави гетьман отримав усього 200 талерів»… «Аби мати змогу продовжити подорож, — писав гетьман П. Орлик до королеви Ульріки Елеонори, сестри Карла XII, — я, на мою вічну ганьбу, змушений був заставити обидві булави, свою корогву і бунчук. Та й тут гіркий був би мій хліб, коли б не помогли мені добрі приятелі і прихильники, позичивши грошей. Але по заплаченню тих боргів та викупленню бунчука й інших речей мені не лишиться нічого для удержання родини…»

У Крістіанштадті гетьман П. Орлик зі своїм двором жив у приватному помешканні — в досить скромному, старенькому і маленькому будиночку на три кімнати, в яких проживала родина гетьмана (дружина та 7 дітей), слуги й служниці. Це помешкання було настільки тісне, що частина Орликових слуг, за його словами, «не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходила тимчасове пристанище вдень на кухні, а вночі на стайні». Через ветхість будівлі оселя, в якій проживала гетьманська родина, була холодною і вогкою.

Крім цього великих видатків потребувало навчання дітей гетьмана. Найстарший син, Григорій, мав вступати до університету, але скрутні матеріальні обставини родини змусили батька на деякий час відмовитися від такого задуму і відправити сина брати приватні уроки у професора метафізики Андрія Ріделіуса. Два інші сини П. Орлика здобували домашню освіту, для доньки ж Варвари гетьман ще запросив учительку французької мови.

Під час переїзду в 1718 р. з Крістіанштадта до Стокгольма П. Орликові довелося зробити такі позички: у купця Конрада Кампера, під заставу двох булав, позичити 200 цісарських талярів; у державного радника графа Мегрфельта — 50 талярів; у генерал–лейтенанта графа Кріспіна — 349 талярів; у державного секретаря фон Гепкена — 110 талярів; у секретаря фон Сольдана — 3 таляри. Окрім цього гетьман мав борги за отримані послуги та товари: так, купцю Грена — 30 талярів позики плюс 260 талярів за одяг для жінки та дітей, 55 талярів — орендної плати за житло, 15 талярів — за послуги кравця.

У Стокгольмі гетьманові вдалося позичати гроші під заставу діамантового персня і золотого хреста, викупити клейноди та мати трохи вільних грошей для потреб родини.

Покрити свої борги Пилип Орлик міг лише за рахунок повернення позики Карлом XII, який під час перебування в Україні заборгував І. Мазепі та П. Орлику 100 000 талярів. З проханням повернути хоча б частину боргу гетьман звертався до королеви Швеції Ульріки Елеонори, сестри Карла XII. Однак реальних успіхів з повернення боргу та поліпшення матеріального стану ці звернення не дали.

Вести дипломатичну діяльність за таких умов гетьманові було вкрай тяжко. Неможливість реалізувати свою політичну програму важким тягарем лягала на гетьмана. Головне завдання Орликової політики в Швеції — схилити європейські держави до утворення нової антимосковської коаліції, яка б повела нову війну з метою визволення Гетьманщини–України з–під панування Москви, — не вдавалося виконати, оскільки сам Карл XII розпочав сепаратні переговори з царем Петром І, під час яких російські дипломати і чути не хотіли про П. Орлика.

Ще одним важливим завданням, яким опікувався гетьман, було полегшення тяжкої долі тих численних українців, що через свою прихильність до Мазепи були заслані до Сибіру. Серед таких опинилися і близькі друзі та родичі гетьмана П. Орлика. Так, мати дружини П. Орлика, з роду Герциків, також була заарештована і «по позбавленню всього майна і добра до останньої сорочки, була заслана на московські слободи в монастир». Жінки і діти братів Орликової жінки теж були заарештовані й ув'язнені, мусили «випрошувати кусень хліба».

У 1718 р. помирає шведський король Карл XII, як наслідок змінюється і геополітична обстановка в Європі. В оборону Швеції виступили сильні європейські держави, Англія і Австрія, разом з польським королем Августом II, які вирішили покласти край московським загарбницьким прагненням та організувати європейську коаліцію, щоби витіснити росіян. Здавалося, що перед П. Орликом відкривалися нові перспективи, і він ретельно взявся до праці. Він розумів, що українська дипломатична акція тільки тоді матиме результат, коли він сам стане на чолі Запорозького Війська, яке поки що перебувало під татарською зверхністю.

П. Орлик розробив проект створення спеціальної східної антимосковської коаліції у складі Польщі, Швеції, Туреччини, Криму, запорожців, українських лівобережних і донських козаків, а також підлеглих цареві мусульман — казанських та астраханських татар. Цього разу визволення Гетьманщини–України він бачив у союзі з Польщею. Тому П. Орлик взявся активно проводити дипломатичну роботу: через Григорія Герцика відновив зносини з польськими магнатами, через Нахимовського — з січовим військом, через міністра графа Флемінґа — листування з польським королем Августом II.

Дочекавшись фінансової допомоги від шведів та рекомендаційних листів від шведського короля до австрійського цісаря, до королів англійського та польського й окремої королівської грамоти до кошового отамана й запорожців з обіцянкою протекції, гетьман Пилип Орлик разом зі своєю родиною виїхав у жовтні 1720 р. із Стокгольма до Західної Європи для активної участі в організації антимосковської коаліції.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Знамениті українці iconЗнамениті українці
Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам,...
Знамениті українці iconВеликі математики україни
...
Знамениті українці icon«євреї та українці: тисячоліття співіснування»

Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні — Речі Посполитій,...
Знамениті українці iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Знамениті українці iconНадія Орлова
У відозві "Брати українці", написаній Миколою Костомаровим, зазначалося: ми приймаємо що всі слов’яне повинні з собою поєднатися
Знамениті українці iconОдеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Знамениті українці iconУсний літературний журнал присвячений пам'яті Т. Г. Шевченка
Діти, наша земля – це Україна, а ми – українці. Ми любимо свій край, шануємо І поважаємо всіх людей на Землі
Знамениті українці iconОбласті сучасної України, що постраждали від Голодомору
Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка