Знамениті українці



Сторінка9/13
Дата конвертації15.03.2018
Розмір0.97 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Блукання Європою

З початком 1720 р. розпочинаються нові блукання гетьмана Пилипа Орлика Європою, оскільки гетьманові для організації антимосковської коаліції необхідно було перебувати в епіцентрі тогочасних європейських подій. Свої пригоди й життя у Європі у цей період П. Орлик виклав у своєму щоденнику — «Діяріуші подорожнього».

Зі Швеції П. Орлик через Істад і Любек прибув до Німеччини, де оселився у Ганновері. Звідси він написав до королів англійського, польського, до Блискучої Порти та інших держав листи, пропонуючи їм військовий союз проти Московщини для визволення Гетьманщини–України. Англія, яка раніше була союзницею Москви, тепер ставилась вороже до політичної могутності Росії: розвиток морської справи в ній був дуже небажаний для неї. Від короля Англії Орлик хотів заручитися листом до Оттоманської Порти в справі утворення антимосковської коаліції. У Ганновері український гетьман мав зустрітися з англійським королем Георгом І, але той напередодні залишив місто. Проте вдалося провести переговори з ганноверським міністром графом Бернсдорфом.

Із Ганновера П. Орлик 8 листопада того ж року прибув до Бреславля, звідки намагався налагодити відносини з монархами інших держав, зацікавлених в утворенні антимосковської коаліції. Першим кроком у цьому напрямку було написання та відправлення з Бреславля з Федором Нахімовським листів до кримського хана, до силістрійського сераскира і до запорожців, у яких він інформував про результати своєї праці за кордоном і про стан справи щодо формування нової антимосковської коаліції. Незадовго до цього він одержав від запорожців листа, в якому вони сповіщали його про свою вірність і приязнь до нього, «яко до вождя свого голосами вольними ізбранного». Орлик повідомляв запорожців про причини, через котрі він виїхав із «полуночного краю», — це необхідність увійти безпосередньо в зносини з європейськими монархами для сприяння справі організації військової коаліції проти Москви. «В сих цілях, — писав Орлик, — уже ввійшов у зносини з головнішими європейськими державами, ворожими до Москви, і послав листи до хана кримського і паші силістрійського, а також жду листа від короля англійського до Порти Оттоманської в сій же справі. Всі сі держави, об'єднавшись в міцний союз, мають влітку двинути на Московщину всі свої сили. Для сього йдуть підготування». В кінці листа Пилип Орлик застерігав запорожців проти московських «прелестей», аби вони не дали себе спіймати на московський гачок і не слухали москалів.

Деякий час Пилип Орлик також перебував у Брауншвайгу (там проходив Європейський конгрес), де мав конфіденційну довірчу розмову зі шведським уповноваженим цього конгресу. Далі попрямував до Шлезька. Переїхавши всю Німеччину, він дістався на початку 1721 р. через Прагу до Вроцлава, де на нього вже чекала його родина. Під час подорожі гетьман провадив дуже жваву дипломатичну діяльність через своїх уповноважених або листовно.

Тим часом політична ситуація ґрунтовно змінилася. Зрештою, це помітив і сам П. Орлик. Коаліція проти Москви виявилася ненадійною. Антимосковський напрямок Георга І (що був ганноверським курфюрстом і англійським королем) став причиною гострої опозиції до нього англійських міністрів, які не підтримували ганноверські інтереси свого короля і його міністра графа Бернсдорфа. Англійська опозиція була впертою і рішучою, і Георг І змушений був відмовитися від своїх планів. У свою чергу це стало сигналом і для Австрії, і для польського короля Августа II, щоб також змінити свої позиції і, замість політики нагнітання конфлікту з Москвою, почати пошуки шляхів замирення з нею.

Залишившись в ізоляції, Швеція теж мусила шукати порозуміння з московським царем.

У той же час перебування у Вроцлаві, на цісарській території, примушувало П. Орлика шукати ласки і протекції у цісаря Карла VI. Перші два місяці перебування українського гетьмана у Вроцлаві минули для нього ще досить спокійно, але незабаром йому і його родині довелося дуже скрутно. Небезпека загрожувала з російського боку. Імператор Петро І та створені ним спецслужби робили все, щоб упіймати гетьмана–емігранта. Шпигунські тенета були розставлені у Швеції, Німеччині, Відні, російські агенти вже прямували і до Вроцлава. Українському гетьманові готувалася така ж сама доля, як і його родичу Григорію Герцику, схопленому у Варшаві, чи Андрію Войнаровському, схопленому у Гамбурзі.

Пилипові Орлику вдалося уникнути цієї небезпеки тільки завдяки добрим зв'язкам з деякими важливими людьми у Вроцлаві. Тут він познайомився з бароном Орликом, цісарським шамбеляном, що походив з тої самої польської лінії Орликів, що й сам гетьман. Цей «свояк» (за висловом П. Орлика) узяв родину Орликів під свою опіку, увів її в коло вроцлавської аристократії, познайомив гетьмана з графом Шафгочем, вроцлавським обердиректором, зі своїм швагром бароном Менніхом.

Тим часом російський посол Ягужинський домігся від цісаря наказу про відмову гетьманові в праві притулку й вимоги виїхати з родиною з цісарських володінь. Не допомогли навіть клопотання за П. Орлика чеського канцлера, папського нунція та англійського посла у Відні, польського короля, шведського уряду. У квітні 1721 р. помер головний опікун гетьмана — його далекий родич барон Орлик. Гетьман Пилип Орлик змушений був переїхати до Кракова, залишивши родину у Вроцлаві.

21 квітня 1721 р. П. Орлик приїхав до Кракова і живе тут деякий час: оглядає місто, веде листування, відвідує служби Божі, працює в академічній бібліотеці, знаходить могилу свого предка Станіслава Орлика (до речі, із землі Руської, як написано на надгробку), тужить за померлим сином Яковом (несподівано помер у травні 1721 p., похований в єзуїтському монастирі коло Вроцлава). Нарешті робить у «Діяріуші» такий запис: «1/12 липня в суботу експедував так довго писані листи до рук його милості пана Шленфліхта, де були до нього самого, до його милості отця митрополита рязанського і до князя Голштинського, а послав їх на руки дружини моєї». Лист свідчить про пригноблений стан гетьмана–вигнанця, і це фактично єдиний документ, який говорить про його вагання, навіть про бажання відійти від політичної боротьби, бо відчуває себе самотнім та неприкаяним. Так, це лист–сповідь, лист–покаяння, прохання амністії, але пише його чесна людина, яка мусить виправдовуватись за вину, якої не відчуває, через що його лист має логічні невідповідності, а часом звучить ніби писаний езоповою мовою. Оповідає з найменшими подробицями, як задумувалося повстання І. Мазепи; говорить про свої сумніви і страждання, більше того, називає себе «іноземцем», хоч до Києва приїхав ще хлопцем і «з українською землею відчував нерозторжну сув'язь, але на підданство російському цареві не присягав».

Перебування в Польщі не змінило становища гетьмана–вигнанця на краще. Дошкуляла матеріальна скрута та ще більше — небезпека з боку московських платних шпигунів.

Посилювала пригнічений настрій також і політична ситуація. На початку 1721 р. Швеція підписала мир з Москвою після 20 років війни. Польща тепер ставала занадто залежною від Росії, щоби взагалі брати до уваги політичні проекти Пилипа Орлика. Спроби порозумітися з царем через впливового в Петербурзі голштинського герцога і його дипломатів не вдалися. У жовтні 1721 р. шведський дипломат Шленфліхт повідомив безпосередньо самого гетьмана, що «його в мировий проект між Швецією і Росією не включено». Царський уряд урешті готовий був дати гетьману персональну амністію за умови повернення в Україну.

А тим часом самі саксонські міністри короля Августа II, Флемінґ і Мантейфель, попереджали П. Орлика, щоб він не затримувався в Кракові, а шукав собі якогось безпечнішого місця. Це означало, що П. Орликові необхідно було терміново залишити Польщу. Іншого способу врятуватися від московських агентів не було. Подальші надії щодо організації антимосковської коаліції з метою звільнення України–Гетьманщини П. Орлик покладає на Туреччину.

Останні місяці 1721–го і перші місяці 1722 р. Пилип Орлик готувався до від'їзду: шукав допомоги польського уряду на подорожні видатки, намагався розвідати ситуацію на південному Сході, для чого вдруге послав свого помічника Ф. Нахимовського з листами до запорожців та до турків, домовлявся про прихисток для родини. Перебування дружини і дітей у Вроцлаві здавалося П. Орликові небезпечним, і він намагався знайти їм притулок у Кракові. Вже у лютому 1722 р. родина облаштувалась у місті: дружина — у францисканському монастирі, діти — у бернардинському.

Подбавши про родину, П. Орлик виїхав із Кракова 17 лютого 1722 p., взявши з собою сина Михайла, секретаря капітана де Клюара і довголітнього слугу Кароля, пустившись у далеку мандрівку на Схід, у турецькі землі.

У березні 1722 р. він перетнув польський кордон і перебував в околицях Хотина.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Знамениті українці iconЗнамениті українці
Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам,...
Знамениті українці iconВеликі математики україни
...
Знамениті українці icon«євреї та українці: тисячоліття співіснування»

Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні — Речі Посполитій,...
Знамениті українці iconЯкі знамениті особистості проживали у нашому місті?
Ознайомити учнів з видатними історичними особистостями, які мешкали чи були причетні до історії м. Миколаєва; розвивати уяву, творче...
Знамениті українці iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Знамениті українці iconНадія Орлова
У відозві "Брати українці", написаній Миколою Костомаровим, зазначалося: ми приймаємо що всі слов’яне повинні з собою поєднатися
Знамениті українці iconОдеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського «Великі І розумні українці»
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Знамениті українці iconУсний літературний журнал присвячений пам'яті Т. Г. Шевченка
Діти, наша земля – це Україна, а ми – українці. Ми любимо свій край, шануємо І поважаємо всіх людей на Землі
Знамениті українці iconОбласті сучасної України, що постраждали від Голодомору
Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка