1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики



Сторінка1/37
Дата конвертації26.08.2017
Розмір8,23 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. її можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вжито наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допо­міжною щодо кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. В юридичній літературі зустрічаються різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, як науки про розкриття злочинів або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології і засоби практичного слідознавства у кримі­нальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років ХХ ст.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (ви­вченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинно­сті). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналістики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала низку закономірностей, охоплювала головний зміст криміналістики. У кри­міналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочинну ді­яльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розсліду­вання, встановлення істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяль­ності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розроблення засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.



Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який скла­дається з таких стадій:

  1. виявлення доказів — їх відшукання;

  2. фіксація доказів, їх закріплення;

  3. вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість викорис­тання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

  4. збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, ви­значення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказуван­ня, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст кри­міналістики дають змогу вирізнити в її системі такі чотири розділи.

  1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі кри­міналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

  2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є систе­мою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження та вико­ристання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впрова­дження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судову фотографію; судовий кіно- і відеозапис; трасологію; су­дову балістику; криміналістичне дослідження письма; техніко- криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнен­ня особи за ознаками зовнішності; кримінальну реєстрацію.

  3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналі­стики. Це розділ криміналістики, який становить систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового та судового слідства, визначення лінії пове­дінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів про­ведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і досліджен­ня доказів, встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихову­ванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення та тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні ком­бінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідов­ність виконання, творчий підхід у конкретній ситуації, обрання на­пряму розслідування та лінії поведінки.

  4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких реко­мендацій, їх синтез дозволили утворити певні методичні поради. Кри­міналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і роз­роблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом кри­міналістичної методики є загальні положення (криміналістична кла­сифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, кримі­налістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) та окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функ­цією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі бороть­би зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочин­ністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

  1. вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналі­стики;

  2. розроблення технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій щодо збирання, дослідження та використання до­казів;

  3. удосконалення тактичних і методичних основ досудового та судового слідства, основ судової експертизи;

  4. вдосконалення криміналістичних методів попередження зло­чинів;

  5. вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в бо­ротьбі зі злочинністю.

Загалом методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою кри­міналістики є теорія пізнання.

Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, ви­користання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль у криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі зі зло­чинністю відіграють філософські положення про єдність теорії і прак­тики, взаємозв’язок і зумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність та інваріантність, супереч­ності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма і зміст, сутність і явище, необ­хідність і випадковість, можливість і дійсність, причина і наслідок, система, структура та елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.

Методологія — це не тільки логіка пізнання, а й сукупність певних методів практичної діяльності. Практика забезпечує надійність методу науки. Метод (від грецьк. цв9о5о - шлях, дослідження, теорія, вчен­ня) — спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного за­вдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети, а й як упорядковану діяльність.

Вчення про методи криміналістики — істотний елемент її методо­логічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Мето­ди криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома рівнями:



  1. методи діалектичної та формальної логіки;

  2. загальнонаукові методи;

  3. спеціальні методи криміналістики.

Особливості криміналістики зумовили на найранніших етапах її розвитку використання формально-логічних методів пізнання (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, конкретизації і абстрагування, аналогії, версії тощо). Застосування цих методів забезпечує правильність мис­лення за формою, одержання нових знань за сутністю.

Аналіз — метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь, тобто це процес розчленовування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних опера­цій, із яких формується реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих дій заснована на аналізі.

Синтез — це процес практичного або уявного возз’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до за­гальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка роз­глядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індук­ції. У криміналістиці індукція має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виво­диться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є також умови­водом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні в процесі пізнання істини.

Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, по­няттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від за­гального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі методу моделювання та теорії подібності. У криміналістиці застосовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, сис­тем тактичних прийомів, таблиць Відонова та ін.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається все несуттєве. Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджу­ваного об’єкта, не бере до уваги інші — несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук. До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівнян­ня, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.



Спостереження — метод дослідження, який полягає в умисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із ме­тою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшуковуванні сенсу цих явищ. У криміналістиці використовується як безпосереднє, так і опосередковане спостереження.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічування кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слід­чих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ у штучно створених аналогічних умо­вах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встанов­лення природи явища та ін.

Порівняння — метод, заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюва­ними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, пред­мети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загально­го, що є в об’єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, прийнятою за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній прак­тиці, при попередженні злочинності. Об’ єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі можуть бути ідеаль­ними та матеріальними. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта неможливе чи недоцільне.

Іноді окремо виділяють математичні методи (методи математич­ної статистики, теорії ймовірності, геометричного та графічного ана­лізів, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в кри­міналістиці. У криміналістиці з математикою пов’язане використання обчислювальної техніки. Значну роль відіграє математика і в криміна­лістичній техніці. Особливо це стосується методів роботи з речовими доказами, слідами злочину.

Спеціальні методи криміналістики використовуються для ви­рішення її завдань. До таких методів перш за все належать техніко- криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольо­рових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод та ін.); методи судової балістики (розгортання кулі чи гільзи, визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження до­кументів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порош­ками, фотографічне виключення) тощо. Спеціальними є також іденти­фікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).

До спеціальних методів (власне криміналістичних) іноді відносять криміналістичне версирування, криміналістичне планування, кримі­налістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.

Джерелом формування криміналістичних методів є природничі та технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, у криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослідження в невидимих променях спектру, застосування ра­діоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, про­ходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідно­го стану супроводжується спектральним рентгенівським випроміню­ванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан парів і збуджується спектр їх випромінювання. Проходячи далі крізь вхідну щілину спеціального приладу — спектрографу, випромінюван­ня за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявно­сті або відсутності в одержаному спектрі аналітичних ліній, пропор­ційних концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.

Спеціальні методи криміналістики можуть бути поділені на:



  1. методи науки криміналістики;

  2. методи практичної діяльності (які безпосередньо використову­ються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурора­ми, суддями).

Методи криміналістики завжди застосовуються комплексно.
2. Поняття, об’єкти, види, форми і суб’єкти криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки та їх класифікація

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототож­нюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи та прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розсліду­вання злочину.

Питання про тотожність вирішується при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням істотних у справі обставин. Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одер­жати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється за допомогою різних методів. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи та принципи, притаманні усім ви­падкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне досліджен­ня (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (на­приклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно- слідчу та експертну ідентифікації.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Отже, кримі­налістична ідентифікаціяце процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

В ідентифікації беруть участь дві групи об'єктів:


  1. ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані, себто ідентифіковні). У цих об'єктах вивчаються властивості, притаманні їм самим.

  2. ті, за допомогою яких проводиться ідентифікація (ото-тожпювальиі тобто ідентифікувальні). У цих об'єктах вивча­ються властивості інших, відображених у них об'єктів.

Серед ідентифіковних можуть бути:

  • люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, по­терпілі);

  • тварини (звичайно домашні тварини, сільськогосподарська худоба);

  • предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);

  • населені пункти;

  • ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;

  • витвори мистецтва;

  • соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);

  • інші дискретні об'єкти (себто ті, що можуть бути вирізнені з маси об'єктів за властивими лише їм кількісно-якісними про­сторово-структурними характеристиками).

Ідентифікувальними об'єктами виступають: матеріально фіксовані відображення, а саме:

- сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предме­тів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; часточки зброї на кулях і гільзах;

- копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;


  • картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилуче­них із місця події тощо;

  • документи, в яких у письмовій формі зафіксовано резуль­тати проведеного ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб - за почерком, друкарських машинок - за друкованим текстом тощо;

  • документи, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісти зниклих);

ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам'яті, збе­режені про подію злочину свідками, потерпілими, підозрювани­ми, обвинуваченими, підсудними);

описи (словесні портрети - мальовані, композиційні).

У процесі ототожнення, крім названих двох груп об'єктів, ви­користовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

Такі зразки потрібні тоді, коли безпосереднє порівняння -розпізнання шуканого і наявного - неможливе або ускладнене.

Так, під час ідентифікації цілого за частинами, коли є мож­ливим спостерігати і зіставляти ці частини за лініями їх роз'єд­нань, порівняльні зразки не потрібні.

Коли ж, наприклад, ототожнюють (ідентифікують) людину за її почерком, окрім рукопису з її почерком (про що можна тільки припускати), потрібні ще й експериментальні порів­няльні зразки почерку цієї особи.

Зразки для порівняльного дослідження мають відповідати певним вимогам:



  • бути достовірними (тобто не повинно бути жодних сумні­вів щодо походження порівняльних зразків, тобто мусить бути повна впевненість, що ці зразки отримано від об'єктів, які під­лягають ідентифікації;

  • зразки повинні повно відображати властивості досліджу­ваного об'єкта;

  • бути придатними для зіставлення з ідентифікованими об'єктами.

Порівняльні зразки поділяються на три групи:

  1. вільні;

  2. умовно-вільні (або відносно-експериментальні);

  3. експериментальні.

Вільними зразками називаються об'єкти, не пов'язані з кри­мінальним процесом (їх походження зазвичай пов'язане з подією, що передувала вчиненню злочину та порушенню кри­мінальної справи);

Умовію-вільні зразки - такі об'єкти, що виникли не з розслі­дуваною подією, а вже під час розслідування порушеної кримі­нальної справи;

Експериментальні порівняльні зразки становлять собою об'єкти, походження яких пов'язане з виконанням ідентифіка­ційного дослідження. їх спеціально отримують для порівняль­ного дослідження від підозрюваного чи обвинуваченого, від свідка або потерпілого, проведенням спеціальної процесуальної дії, яка так і називається - отримання зразків для порівняльного дослідження, передбаченого ст. 199 КПК України.

Завершуючи розгляд питання про об'єкти ідентифікації, не можна залишити поза увагою питання про ідентифікаційні ознаки об'єктів ідентифікації. Під ознакою розуміють вираз (прояв) певної властивості, прикмети конкретного предмета, здатні відповідно та адекватно характеризувати об'єкт. Оскільки ознака є невід'ємною від об'єкта, вона саме вико­ристовується як головний інструмент його ототожнення. Кожному об'єкту матеріального світу, як уже згадувалося, притаманна сукупність ознак (властивостей). Вони характеризують будову, форму, розміри, структуру ма­теріалу об'єкта та і п. Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної та достат­ньої уяви про ідентифікований та ідеитифікувальний об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками. Такими можуть бути ознаки зовнішньої будови предмета, або його внутрішніх властивостей (хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність тощо). Окрім цього, ідентифікаційні ознаки можуть бути перетво­реним відображенням властивостей об'єкта ідентифікації. Наприклад, ототожнення людини за почерком - це ідентифіка­ція за ознаками, що містяться в рукописному тексті й відобража­ють систему рухових павичок, які сформувались у конкретної людини для письма.

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:


  • бути оригінальними, специфічними або дискретними (тоб­то, наскільки ознака специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно відображає властивість (певну) об'єкта, настільки вона неспростовно підтверджує то­тожність об'єкта. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.

  • бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного візерунка у відбитку пальця);

  • наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевид­на примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

- простота виявлення ознаки;

- відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або залежно від умов використання, зберігання тощо -видозмінюються.

Усі об'єкти матеріального світу з часом змінюються.

Під час конкретного ідентифікаційного дослідження вико­ристовують не всі об'єктивно існуюючі ідентифікаційні ознаки ідентифікованого та ідентифікувального об'єктів, а їх певну су­купність. Цю сукупність у криміналістиці позначено поняттям «ідентифікаційне поле» та обумовлено найбільшою індивіду­альною визначеністю, стійкістю і неповторністю ознак для цих об'єктів з урахуванням характеристик відповідного ідентифіка­ційного періоду.



Ідентифікаційне поле - це сукупність усіх ідентифікаційних ознак, використовуваних під час конкретного ототожнення.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різни­ми критеріями:



За відношенням до об'єкта в цілому:

- загальні (групові) ознаки - відображають найбільш суттє­ві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форму, роз­мір, колір, функціональну належність. Наприклад, за структу­рою паперу встановлюють завод-виготовлювач або ж за загаль­ними ознаками машинописного тексту (наповненість і форма шрифту, розмір шрифту, величина кроку головного механізму, величина інтервалів тощо) можна встановити модель друкар­ської машинки тощо;

- окремі - специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна вирізнити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його (наприклад, щодо машинописного тек­сту - за вертикальним нахилом знаків, рівнем деформації пло­щини знаку, характером зношеності, нерівностями рядкової лі­нії та ін.- встановлюють конкретну друкарську машинку, якою було виготовлено текст).

За структурною природою:


  • внутрішні ознаки;

  • зовнішні ознаки.

За характером установлення ознак:

  • якісні (атрибутивні) - визначаються якісними характе­ристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папі­лярного візерунка: завитковий круговий; завитковий простий чи складний; петлевий ульнарний чи петлевий радіальний то­що; характеристика форми знаряддя злому: прямокутна форма сліду - відтиску від леза долітця; характеристика способу напи­сання літери (лівоокружне, правоокружне та ін.);

  • кількісні ознаки - виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі дула зброї, нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської ма­шинки тощо.

За причинами виникнення:

  • закономірні (необхідні) - ті, в яких проявляється сутність об'єкта; без них об'єкт не був би тим, чим він є. Наприклад, ознаки пістолета, гвинтівки як вогнепальної зброї.

  • випадкові - які не характеризують сутність предмета, мають випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних фак­торів (наприклад, нерівності в каналі дула пістолета закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас - потертостей тощо).

За походженням:

  • власні;

  • набуті.

За зв 'язком з іншими ознаками:

  • залежні;

  • незалежні.

За тривалістю періоду, протягом якого ознака є характер­ною для об'єкта:

  • стійкі;

  • відносно стійкі.

За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

  • родові (групові) ознаки;

  • індивідуальні ознаки.

За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

  • ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

  • ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).


Каталог: site -> microushi-odessa -> files -> library
site -> Тема. Олександр Олесь (О. Кандиба). Життя І творчість, світоглядні Переконання. Прагнення гармонії людини й природи, майстерність у відтворенні настрою І почуття в поезіях «З журбою радість обнялася»,
site -> Креативний підхід вчителя до підготовки уроків читання
site -> Плани практичних занять
site -> Экзамен по литературе 8 класс
site -> Програма навчальної дисципліни підготовки бакалавр
site -> Рибкіна Марина
site -> Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
library -> Предмет І структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами
library -> 6. Генеза та еволюція поняття «геополітика»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Схожі:

1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconМетодичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів
Тема Предмет, система І завдання науки криміналістики. Методологічні основи науки криміналістики та тенденції їх розвитку
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconПрограма навчальної дисципліни психологія творчості галузь знань 0301 Соціально-політичні науки
Мета: сформувати у студентів цілісне уявлення про об’єкт, предмет, завдання, методи, структуру психології творчості; розвиток наукової...
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconТема 1: Предмет, завдання І методи вікової психології План
Основні поняття теми: акмеологія, розвиток, онтогенез, дизонтогенез, ріст, формування, регрес, вік, «поперечний» зріз, лонгітюди,...
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconПрограма курсу «Соціальна психологія» для студентів 4 курсу радіофізичного факультету змістовий модуль тема Предмет, завдання, історія розвитку та методи соціальної психології
Предмет та завдання соціальної психології. Генезис уявлення про предмет соціальної психології протягом її історії. Основні етапи...
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики icon«психологія : визначення,її розділи, предмет, завдання та методи дослідження»
«Психологія: визначення, її розділи, предмет, задачі та методи дослідження» для студентів 4 курсу медичного факультету
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconКонспект лекцій з дисципліни «Криміналістика»
Об'єктом науки криміналістики служать злочинна діяльність І діяльність з розкриття та розслідування злочинів, складові їх різні процеси...
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconЛекція n1 Тема :"Предмет та завдання патології клітин. Об’єкти та методи дослідження. Розвиток патологічних дисциплін в Україні
Тема:”Предмет та завдання патології клітин. Об’єкти та методи дослідження. Розвиток патологічних дисциплін в Україні
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconТема Кількість годин
Предмет, завдання та методи диференційної психології. Джерела індивідуальних відмінностей
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconОпорний конспект лекцій з дисципліни „ соціологія" м. Кременчук 2008 Тема соціологія як наука об’єкт І предмет соціології. Поняття „соціального"
В соціологічній літературі назва цієї науки конструюється з латинського слова societas (суспільство) та грецького слова „lodos”
1. Поняття, завдання, об’єкт, предмет і система криміналістика. Методи криміналістики iconПрограма навчального курсу «Дошкільна лінгводидактика»
Теорія І методика розвитку мови як наука. Предмет, об’єкт, зміст, завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни. Міждисциплінарні...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка