14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16



Скачати 215,07 Kb.
Дата конвертації23.07.2017
Розмір215,07 Kb.




УКРАЇНА

ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ

УХВАЛА


14 липня 2016 року

Київ

1369/0/15-16




Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Федюка О.О.



Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Малашенковою Тетяною Михайлівною за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Федюка Олександра Олександровича,


встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Федюка О.О. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

У вказаній заяві зазначалося, що суддя Федюк О.О. ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період з


21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв’язку з їхньою участю у таких акціях. Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 вищевказаного Закону суддя повинен пройти перевірку.

Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – Тимчасова спеціальна комісія).

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 2 Закону України


«Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення. Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України


«Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність Тимчасової спеціальної комісії припиняється після закінчення строку, визначеного у
статті 2 цього Закону.

Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 29 лютого 2016 року (вих. № 2830/0/9-16) заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 8 грудня 2014 року стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Федюка О.О. та пов’язані з її розглядом матеріали направлені до Вищої ради юстиції для розгляду за загальною процедурою, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року вказану заяву передано члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М. для проведення перевірки.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4–6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб’єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Згідно з параграфом 69 Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Кабінетом Міністрів Ради Європи


17 листопада 2010 року на 1098-му засіданні заступників міністрів, дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання.

Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення (частина перша статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Федюка О.О.

На засіданні 14 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Федюка О.О.

Заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Малашенкову Т.М., вивчивши матеріали перевірки, врахувавши висновок дисциплінарної секції та письмові пояснення судді Федюка О.О., Вища рада юстиції доходить висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаного судді з огляду на таке.

Федюк Олександр Олександрович, _____ року народження, Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 249-VII обраний на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва безстроково.

У провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва
Федюка О.О. 19 лютого 2014 року надійшли два клопотання слідчих СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Савенка О.М. і Осовика А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2.

У вказаних клопотаннях зазначалося, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2


18 лютого 2014 року спільно з ОСОБОЮ_3, ОСОБОЮ_4,
ОСОБОЮ_5, ОСОБОЮ_6, ОСОБОЮ_7, ОСОБОЮ_8, ОСОБОЮ_9, ОСОБОЮ_10, ОСОБОЮ_11 та невстановленими досудовим розслідуванням особами організували натовп з метою вчинення активних дій під час масових заворушень в центральній частині міста Києва.

Цього ж дня приблизно в період з 10:00 до 15:00 ОСОБА_1 і


ОСОБА_2, діючи спільно із зазначеними вище особами, прибули на вулицю Грушевського в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя.

Відповідно до змісту клопотань з метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях ОСОБА_1, ОСОБА_2 і вказані вище особи заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту. З метою досягнення свого злочинного умислу


ОСОБА_1, ОСОБА_2 та вказані вище особи прибули в центральну частину міста Києва, де вчинили активні дії, що полягали у насильстві над працівниками правоохоронних органів і внутрішніх військ МВС України, які виконували свої службові обов’язки з охорони громадського порядку, нападаючи та завдаючи їм побоїв і тілесних ушкоджень шляхом кидання в них каміння та саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші. З метою подолання перешкод при досягненні свого злочинного умислу
ОСОБА_1 і ОСОБА_2, діючи спільно із вказаними вище особами, свідомо допускаючи та бажаючи настання певного тяжкого наслідку свого діяння, вчинили активні дії шляхом підпалу автомобільних шин для знищення чужого майна, а саме автотранспортних засобів, металевих турнікетів, що належали ГУМВС України в місті Києві та використовувалися працівниками міліції для стримування учасників зазначеного масового заворушення і перешкоджання пересуванню у напрямку будівлі Верховної Ради України. Під час скоєння протиправних дій ОСОБА_1, ОСОБА_2 та вказані вище особи вчинили опір працівникам міліції, які намагалися припинити їхні злочинні дії. Для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інші використовували шоломи, медичні марлеві пов’язки та інші засоби для приховування особистості. Після вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в числі інших осіб затримані працівниками міліції. У ході протиправних дій працівникам міліції та іншим особам завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБИ_2 міститься інформація про повідомлення останньому


19 лютого 2014 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (масові заворушення). Зазначено, що ОСОБА_2 ніде не працює, зареєстрований у місті Миколаєві, фактично певного місця проживання в місті Києві не має, раніше не судимий. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_2 інкримінованого правопорушення відповідно до клопотання підтверджується в повному обсязі зібраними в кримінальному провадженні доказами у їх сукупності.

Натомість клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБИ_1 не містить відомостей щодо повідомлення останньому про підозру у вчиненні злочину. Водночас зазначено, що


ОСОБА_1 працює головою спортивного клубу «Свобода», зареєстрований у місті Березань Київської області, раніше судимий (30 червня 2011 року) за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з іспитовим строком 1 рік. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_1 інкримінованого правопорушення згідно зі змістом клопотання повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, 2; іншими матеріалами кримінального провадження.

В обох клопотаннях орган досудового слідства доходить висновку про необхідність застосування до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки вони підозрюються у вчиненні правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, а також можуть переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, продовжити вчиняти правопорушення, що унеможливлює застосування більш м’якого запобіжного заходу.

За результатами розгляду вказаних клопотань майже ідентичними за змістом ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к (суддя Федюк О.О.) застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 в межах двохмісячного терміну до 15 квітня 2014 року.

На обґрунтування зазначених ухвал суддею Федюком О.О. фактично скопійовано зміст відповідних клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. у своїй заяві вказує на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у зазначених судових справах.

У письмових поясненнях, надісланих до Вищої ради юстиції у відповідь на запит, суддя Федюк О.О. підтвердив свою правову позицію, викладену в ухвалах Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к. Суддя Федюк О.О. також повідомив, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року ним відмовлено у задоволенні клопотання слідчого
СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Сахнюка А.В., погодженого заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_3, звільнено останнього з-під варти у залі суду та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. У зв’язку з цим, на думку судді Федюка О.О., викладені у заяві заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. доводи про відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вищевказаних справах, а відтак порушення ним присяги, є голослівними та такими, що суперечать матеріалам справ. Крім того, зазначив, що ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к не скасовані в апеляційному порядку та набрали законної сили, а тому твердження заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про порушення ним Кримінального процесуального кодексу України та присяги судді є безпідставними та необґрунтованими.

Вища рада юстиції доходить висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Федюка О.О. з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим
статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 цього Кодексу метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вказані норми саме на прокурора Літвінова О.Є. було покладено обов’язок довести суду наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_1 і ОСОБОЮ_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України. Прокурор також мав довести, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти перерахованим вище ризикам. Відсутність вказаних підстав для застосування запобіжного заходу взагалі позбавляє прокурора права на звернення до суду з відповідним клопотанням.

Згідно з частиною першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Таким чином, слідчий суддя Федюк О.О. зобов’язаний був з’ясувати, чи доводять надані докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні


ОСОБОЮ_1 і ОСОБОЮ_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та чи існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, суддя Федюк О.О. повинен був встановити, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Пунктом 1 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють.

Ця норма співвідноситься із пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який визнає за особою право бути повідомленою не лише про фактичні підстави обвинувачення, а й про юридичну кваліфікацію фактів.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину на момент вирішення питання про взяття під варту має відповідати стандарту «розумна підозра». Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (див. справу «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Об’єднаного Королівства»). Хоча факти на момент вирішення питання про утримання під вартою і не повинні бути переконливими настільки, щоб можна було визначити винуватість особи у вчиненні злочину, суд повинен оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої допустимості, достовірності та належності і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям. При цьому суд має обґрунтовувати своє рішення на підставі дослідження у суді обґрунтованої підозри, а не на основі даних, поданих стороною обвинувачення.

Суддя Федюк О.О. зобов’язаний був надати належну правову оцінку на предмет допустимості доказів, визнання їх такими, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_1 і ОСОБОЮ_2 інкримінованого їм правопорушення, а також з’ясувати, вчинення якого саме правопорушення інкримінується ОСОБІ_1 і ОСОБІ_2.

Суддею Федюком О.О. фактично не надано оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_1 і ОСОБОЮ_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України. Так, зазначені у клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та повідомленнях про підозру відомості містять лише загальні фрази без будь-якої конкретизації, зокрема не вказано, яку саме екіпіровку, коли та яким чином заздалегідь було заготовлено
ОСОБОЮ_1 і ОСОБОЮ_2; коли та над якими саме працівниками правоохоронних органів чи іншими особами, яким чином ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 вчинили насильство; яке конкретно майно та яким чином пошкодили ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Суддя Федюк О.О. також проігнорував те, що під час затримання ані у ОСОБИ_1, ані у ОСОБИ_2 не було вилучено жодних предметів, про які йдеться у клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та повідомленнях про підозру, що підтверджується протоколами огляду місця події від 18 лютого 2014 року, які, в свою чергу, були складені у службових приміщеннях Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві. Зокрема, в матеріалах справи № 755/5453/14-к міститься протокол огляду місця події від 18 лютого 2014 року, відповідно до змісту якого в приміщенні кабінету № 308, що розташований на третьому поверсі будівлі Дніпровського РУ ГУМВС України у місті Києві за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, 2, виявлено раніше невідомого громадянина, який представився як ОСОБА_1. При цьому слід зазначити, що вказані матеріали справи взагалі не містять протоколу затримання ОСОБИ_1. Однак цим обставинам суддя Федюк О.О. жодної оцінки не надав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 Кримінального процесуального кодексу України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази. Натомість ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к жодних посилань на докази не містять.

Суд, визначаючи наявність певного ризику (ризиків), у своєму рішенні повинен спиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими). Європейський суд з прав людини вбачає порушення права на особисту недоторканність у випадках, коли суди у рішеннях про взяття під варту обмежуються «схематичними» мотивами («неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує», тощо) («I.A. v. France»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину («Mamedova v. Russia»).

Якщо юридична оцінка фактів, на які спирається обвинувачення, – і, як наслідок, можливого покарання – визначається винятково стороною обвинувачення, суди повинні ще обережніше ставитися до оцінки тяжкості обвинувачення та її значення для питання про тримання під вартою або продовження тримання під вартою («Dolgova v. Russia»).

Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 суддя
Федюк О.О. не здійснив як слідчий суддя дій, які б забезпечили дотримання вимог частини першої статті 178 Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до цієї статті при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

З матеріалів справ № 755/5454/14-к і № 755/5454/14-к вбачається, що суддя Федюк О.О. оцінював стан здоров’я ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2, оскільки розглядав заяви захисників, подані в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, про що виносив відповідні ухвали. Поряд з цим суддею Федюком О.О. не надано оцінки, зокрема, репутації ОСОБИ_1, який згідно з наявними у матеріалах справи № 755/5454/14-к характеристиками характеризується позитивно, наявності постійного місця роботи. Натомість в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 755/5454/14-к суддею Федюком О.О. окремо зазначено про вже погашену судимість ОСОБИ_1 за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України.

Застосовуючи до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суддя Федюк О.О. жодним чином не мотивував висновку суду щодо наявності обґрунтованої підозри.

Крім того, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу


ОСОБІ_1 і ОСОБІ_2, суддя Федюк О.О. не обґрунтував, чому жоден із більш м’яких запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не зможе забезпечити виконання ним покладених процесуальних обов’язків та не буде співмірним у вказаних кримінальних провадженнях.

Слід також зазначити, що суддя Федюк О.О., розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до


ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2, відмовив у задоволенні заяв народних депутатів України Швайки І.О. і Пишного А.Г. про особисту поруку стосовно
ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 відповідно, пославшись на пункт 1 частини четвертої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України. Проте таке посилання судді Федюка О.О. є безпідставним, оскільки вказана норма надає слідчому судді право при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, а не регулює порядок застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.

Згідно з частиною першою статті 193 Кримінального процесуального кодексу України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Частиною другою цієї статті встановлено, що строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, – з моменту затримання.

Як зазначалося вище, суддя Федюк О.О. застосував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 «в межах двомісячного терміну до 15 квітня 2014 року». Якщо обраховувати початок строку тримання під вартою, як того вимагають приписи Кримінального процесуального кодексу України, з моменту затримання ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 – 18 лютого 2014 року і до 15 квітня 2014 року, то строк дії ухвал Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к становить 56 днів. Таким чином, незрозуміло, чим керувався суддя Федюк О.О., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою «в межах двомісячного терміну».

Зазначені обставини вкотре підтверджують несумлінне ставлення судді Федюка О.О. до покладених на нього обов’язків слідчого судді.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 29 Конституції України встановлено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Підстави позбавлення свободи зазначені у цій статті. Вказана стаття містить вичерпний перелік винятків, за яких особу може бути позбавлено свободи, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення.

Суддя повинен дотримуватися незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від


19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвал Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах


№ 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к) суддя зобов’язаний, з-поміж іншого, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

Вступаючи на посаду, Федюк О.О. склав присягу судді, яка вимагає від нього чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим.

Водночас, як зазначалося вище, суддя Федюк О.О. під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2 розглянув відповідні матеріали поверхово, допустив порушення норм кримінального процесуального закону, що призвело до негативних наслідків, які фактично виявилися у порушенні завдань кримінального судочинства та прав ОСОБИ_1 і ОСОБИ_2, зокрема основоположного права на свободу.

Правосуддя є одним із повноважень суверенної держави, здійснюваних від імені народу задля забезпечення верховенства закону. Зокрема, у пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів визначено, що «суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів».

У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К(94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, мають бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню і покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвал Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

З огляду на встановлені в ході проведення перевірки обставини і факти є всі підстави вважати, що дії судді Федюка О.О. під час розгляду справ
№ 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к є такими, що порочать звання судді, в тому числі, але не виключно, є такими, які викликають сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також свідчать про порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Таким чином, викладені в заяві заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. відомості було підтверджено під час проведення перевірки. Надані суддею Федюком О.О. пояснення сприймаються критично, оскільки не спростовують допущені ним порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Строк накладання дисциплінарного стягнення, встановлений у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 7 липня 2010 року, до звільнення за порушення присяги не застосовувався, і звільнення судді за порушення присяги не було обмежено в часі.

Отже, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за правопорушення, вчинене під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке передбачена така юридична відповідальність особи, що може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державою органу.

Встановлення строку притягнення до юридичної відповідальності означає неможливість реалізації відповідальності у формі примусу після спливу цього строку.

Таким чином, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України


«Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Федюка О.О. у вигляді звільнення за дії, що порочать звання судді, в тому числі, але не виключно, і за дії, які викликають сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також свідчать про порушення морально-етичних принципів поведінки судді, не закінчився.

На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України


«Про Вищу раду юстиції» та статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Федюка Олександра Олександровича.

Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк


Каталог: content -> act
act -> Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О. М
act -> Рішення 21 квітня 2016 року Київ №884/0/15-16 Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого господарського суду України Корсака В. А., Данилової М. В., Данилової Т. Б
act -> Рішення 14 квітня 2016 року Київ №820/0/15-16 Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ Кравченка С.І
act -> 16 червня 2016 року Київ №1220/0/15-16
act -> Рішення 14 квітня 2016 року Київ №792/0/15-16 Про відмову у внесенні подання Президентові України про звільнення Саніна Б. В
act -> Рішення 16 червня 2016 року Київ №1203/0/15-16 Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Савченко В. О. з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ у зв’язку з поданням
act -> 17 листопада 2015 року Київ №875/0/15-15
act -> Рішення 16 червня 2016 року Київ №1238/0/15-16 Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого адміністративного суду України Бутенка В.І. та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ Коротуна
act -> Рішення 24 березня 2016 року Київ №594/0/15-16 Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ Касьяна О. П


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 icon20 липня 2016 року Київ 1530/0/15-16
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді апеляційного суду Київської області Рудніченко О. М
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 icon7 липня 2016 року Київ №1331/0/15-16
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого адміністративного суду України Донця О.Є., Мороза В. Ф. та залишення без...
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconМаксим Тадейович Рильський (19 березня 1895року, Київ-24 липня 1964року, Київ)- український поет, перекладач публіцист, громадський діяч, академік ан україни
Рильський почав писати рано, перший його вірш вийшов 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року....
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconСферах 20 Жовтня 2016 року, м. Київ київ-2016 матеріали наукової конференції
Матеріали наукової конференції геостратегічні пріоритети україни в політичній, економічній, правовій та інформаційній сферах
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconНаталія звольська
Макси́м Таде́йович Ри́льський (7 (19) березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський...
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconПостанова іменем україни 4 липня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі
Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка...
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconВолодимир Винниченко (26 липня 880 — березня 1951) Життєвий шлях письменника…
Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській...
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconМакси́м Таде́йович Ри́льський
Макси́м Таде́йович Ри́льський (*7 (19) березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет, перекладач, публіцист,громадський...
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 icon16 червня 2016 року Київ №1220/0/15-16
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Ластовки Н. Д
14 липня 2016 року Київ №1369/0/15-16 iconРішення 16 вересня 2016 року Київ 2354/0/15-16
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка