В експозиції «Зустрінемось біля метро» переплітаються факти про ранні роки функціонування метро та епізоди з життя спільноти інтелігенції, відомої як шістдесятники, біографії та творчості яких присвячений музей.
«Наш простір умовно поділений на дві платформи. Одна офіційна, присвячена будівництву та розвитку метро. Інша — неофіційна, що представляє особисті історії шістдесятників, які тісно пов’язані з темою метрополітену, — розповіла співкураторка виставки Оксана Красілова. — Перші задуми появи підземного транспорту у Києві виникли ще наприкінці ХІХ століття, коли розглядали варіант підземної залізниці, що мала починатися біля Поштової площі і виходити на поверхню біля Бесарабки. У зв’язку з буремними подіями початку ХХ століття ці плани не були реалізовані. І ось після закінчення Другої світової війни розмови перетворилися на реальні дії, розпочалось активне будівництво».
У трьох вітринах представлені раритетні експонати, які ілюструють процес розвитку метрополітену. Вітрини оформлені у вигляді вагончика, адже перші потяги київського метро складалися саме з трьох вагонів. Серед представлених предметів — відбійний молоток, який використовували для копання метро, каска метробудівника та значок за особливі досягнення в метробудівництві. На фотографії з відбійним молотком позує Павло Тичина, який на той момент був не тільки поетом, але й радянським чиновником.
На 6 листопада 1960 року, коли відкрилося метро, святкові урочистості проходили на станції метро Хрещатик. Фрагмент червоної стрічки, яку тоді перерізали, запрошення на урочистості, а також перші паперові проїзні квитки нагадують про цей важливий день. Розповідають, що спочатку люди боялися спускатися під землю, тому їм навіть роздавали квитки.
Також у вітринах можна знайти телефон першого начальника київського метрополітену, реверсний ключ для запуску потяга, зошит, в якому фіксували пасажиропотік метрополітену тощо.
За словами Оксани Красілової, поетичним натхненням для створення виставки став вірш Ліни Костенко, що починається зі слів: «Сіре місто, бетонна маро, до кісток перепахле гудроном. Я маленька принцеса Метро, коронована мертвим неоном». Для виставки зрежисували відео, де акторка Малого театру Слава Красовська зачитує цю поезію. Тут також можна побачити архівні хроніки та почути пісню, яка була написана спеціально до відкриття метрополітену.
«Майже двадцять років тому моя перша викладачка з вокалу, заслужена артистка України Олена Модестівна Слободяник, поділилася спогадом — як у листопаді 1960 року, перед відкриттям столичного метро, вона разом із колегами записувала особливу пісню. Наступного ранку вона звучала на українському радіо з нагоди відкриття, — поділилася координаторка проєктів „Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького“ Олена Семенець. — Олена Слободяник була талановитою вокалісткою, виконувала ключові партії в оперних театрах та озвучувала пісні до кінофільмів. Зокрема, її голосом співає Капітошка з відомого мультфільму. Ще тоді Олена Модестівна записала на обкладинці мого нотного зошита другий куплет та приспів пісні про метро. Спеціально для виставки ми з музикантом Андрієм Соловйовим записали авторську версію. Сподіваюся, знайдуться автори або їх нащадки, і ми дізнаємося повну оригінальну версію».
В цій частині експозиції представлена хронологія відкриття першої червоної лінії метро з архівними фотографіями, елемент торшера, що був на ескалаторах метро «Університет», та макет скульптури жінки з голубами, яка мала бути встановлена під мостом Метро, де розташовувалося тимчасове депо. Сама скульптура, на жаль, не збереглася.
Друга частина експозиції розкриває зв’язок шістдесятників зі столичним метро. Одна з історій пов’язана з романтичним знайомством: поет Василь Стус вперше зустрів свою майбутню дружину Валентину Попелюх на ескалаторі станції метро «Хрещатик». Як пригадує Валентина Попелюх, вона їхала на ескалаторі, і раптом хтось штовхнув її в плече та побіг. «Він взагалі так літав» — писала вона. Після цього він прослідував до неї додому, де вони й познайомилися.
Художники-шістдесятники спочатку планували брати участь в оформленні метрополітену, який повинен був бути значно ошатнішим і більш багатим на декори. Але на кінець 1950-х років почався курс на спрощення, мінімалізм та функціональне призначення метро, від чого відмовилися в питанні декору.
Як згадує художниця Галина Зубченко, вона разом з подругою Аллою Горською готувала ескізи для оформлення ресторану «Метро», що розташовувався над станцією метро «Хрещатик». Їх надихнули карпатські мотиви, і вони задумали оформлення в гуцульському стилі. На жаль, їх ідеї не були реалізовані, і замовлення отримали інші художники. Цю частину неофіційної історії, що не була втілена, ілюструють косівська кераміка з колекції шістдесятників, зокрема роботи Любові Панченко, експедиційний кухоль Михайла Бурчевського та роботи Галини Зубченко.
Ще одна історія, пов’язана з метро та шістдесятниками, — це відродження традиції колядництва.
«У 1967-69 роках хор „Гомін“, заснований Леопольдом Ященком, розучував колядки та щедрівки, — згадує скульпторка, художниця, шістдесятниця Аліса Забой. — Кожного разу, коли я їду в метро, згадую, як на ескалаторах на Інститутській Леопольд задавав тон своєю сопілкою. Ми піднімалися ескалатором і починали співати. Це могли бути різдвяні пісні. Реакція людей, що спускалися, була різною: деякі захоплювалися, деякі були в шоці, але байдужих не було. Навіть тепер, коли я згадую, це викликає сльози, адже це було таке піднесення. І жодного разу поліція нас не зупинила», — зазначила вона.
Протягом цього місяця щосуботи та щонеділі о 12:00 для відвідувачів проводитимуть екскурсії виставкою. Екскурсія за вхідним квитком до музею.
«Зустрінемось біля метро»
Коли: до 30 листопада, графік роботи: вівторок-неділя, 10-18.00, каса працює до 17.15
Де: Музей шістдесятництва, вул. Олеся Гончара, 33
Вартість вхідного квитка: 100 грн, 50 грн пільговий