Археологи в Казахстані виявили давнє поховання у Жетісу поблизу гірського хребта в районі Каратал.
Розкопки, проведені у 2023-2024 роках під керівництвом археолога Досбола Байгунакова, свідчать, що знахідки походять з IV-III століть до нашої ери.
Некрополь складається з 23 курганів, одинадцять з яких належали людям високого соціального статусу.
Серед артефактів, які зберігаються у краєзнавчому музеї імені Мухамеджана Тинишпаєва, є золоті намистини, сережки, бронзові шпильки, керамічний посуд та фрагменти кісток.
Одна з прикрас, відома як варворка, підтверджує, що представники сакської еліти використовували складні металеві вироби для урочистих подій.
Фахівці також дослідили кістяний виріб у формі змії-дракона, який, ймовірно, мав ритуальне або духовне призначення, демонструючи таким чином культурну виразність та високий художній рівень саків.
Важливою знахідкою стали рештки чоловіка, похованого з акінаком і золотими пластинами, що вказує на його високий ранг.
Дослідники також натрапили на унікальне подвійне поховання жінки та дитини. Біля черепа дитини виявили золоті сережки. Поруч знайшли бронзові таблички з зображеннями оленів та інших сакральних тварин, підкреслюючи ритуальний характер поховання.
У центрі некрополя розташований великий курган діаметром близько 40 м та висотою до чотирьох метрів. Він зберігає свідчення поховальних традицій найбагатших представників сакського суспільства.
Парне поховання привернуло особливу увагу. Орієнтовний зріст дитини складав близько 95 см, а наявність золотих прикрас ставить під питання роль статусу навіть у ранньому віці.
У 2025 році реставратори очистили металеві артефакти від корозії, стабілізувавши крихкі кістяні та керамічні елементи, що дозволило відкрити експозицію для відвідувачів.
Гірський масив займає більш ніж 100 кв. км, і на його території налічується понад 190 археологічних пам’яток різних періодів, включаючи поховання, залишки давніх поселень та групи петрогліфів. Отримані матеріали свідчать про можливе існування значного церемоніального центру кочових культур.
Дослідження показує, як давні громади організовували своє життя, формуючи соціальні структури, зберігаючи вірування та створюючи мистецтво.
Знахідки дозволяють відтворити частину історії народів, що визначили культурну спадщину Центральної Азії, а також підкреслюють важливість подальших археологічних робіт у регіоні.
Ямна, катакомбна та зрубна археологічні культури займали деякі терени України в період пізнього енеоліту та в епоху бронзи (IV – I тис. до н.е.). Вони отримали власні назви за типом поховань небіжчиків — у ямах, катакомбах під курганами та дерев’яних зрубах відповідно. Іраномовні кочові племена скіфи прибули сюди у VII ст. до н.е.