Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури



Скачати 174,65 Kb.
Дата конвертації14.10.2017
Розмір174,65 Kb.

УДК 168.522 (437+437.6)

ББК 63.3 Петро Федорчак, Тетяна Федорчак
РОЗВИТОК ЧЕСЬКОЇ ТА СЛОВАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ (1901–1939 рр.)
У статті аналізується розвиток чеської та словацької культури на початку ХХ ст. та між Першою і Другою світовими війнами. Відображено прогрес у галузі культури в Чехословаччині та набуття нею європейського рівня.

Ключові слова: освіта, наука, література, образотворче мистецтво.
Початок ХХ ст. ознаменувався дальшим розвитком чеської культури, який здійснювався з врахуванням суспільних потреб. У Чеських землях передусім зверталася увага освіті. Тут вже існували різноманітні освітні навчальні заклади – початкові, сільські і міські школи, реальні і класичні гімназії, а також професіональні школи [1, с.295]. Неповною середньою освітою було охоплено понад 96% дітей. Всупереч перепонам зі сторони австрійських властей створенню чеських шкіл, у 1914 р. їх налі­чувалося 57% від загальної чисельності шкіл. У Чеських землях завдяки існуючій систе­мі освіти на початку ХХ ст. було досягнуто майже суцільної писемності. Закін­чення класичних гімназій давало право на продовження освіти [11, с.631].

Підготовка спеціалістів вищої кваліфікації насамперед здійснювалася у Празь­кому університеті (Карлов університет), який, завдяки наявності значної кількості науковців, продовжував бути головним центром чеської науки. У Брно існувала Вища технічна школа. В 1909 р. у Празі створено Національний технічний інститут. Існував також Гірничий інститут у Прибрамі, Празька консерваторія і Академія наук словес­ності та мистецтв [1, с.295; 11, с.631].

Наявність підготовленої національної наукової та технічної інтелігенції сприяла розвитку чеської науки. Учені на початку ХХ ст. здійснили цінні дослідження у її різних галузях. Особливо для чеської і світової науки важливе значення мали резуль­тати досліджень так званих рідних земель, який провів чеський хімік Богуслав Браунер (1855–1935). Дальшому розвитку фізичних наук посприяли полярографічні досліджен­ня Б.Кучера (1874–1921), а в галузі оптики Ф.Завішека (1879–1945), рентгенових про­ме­нів Д.Долейшека (1895–1945). Для математики важливими були праці Ф.П.Студнічки (1836–1903) [1, с.295–296].

В історичній науці відзначився працями з історіографії та чесько-польських відносин Ярослав Голл (1846–1929). На рубежі двох попередніх століть він спільно з А.Резеком заснував “Чеський історичний журнал”, який видається до цього часу та сприяє формуванню суспільно-політичних поглядів чеських громадян [10, с.225]. Роз­витку чеської історичної науки сприяли: Вацлав Новотний (1869–1932) – дослідник гусиз­му та ранньої історії Чехії, Л.Нідерле (1865–1944) – автор багатотомної праці з архе­ології “Слов’янські старовини” (1902–1925) [1, с.297–298].

Розвитку чеської культури сприяла посилена увага чехів до рідної мови, якою вида­валися наукові праці, навчальна та художня література, журнали тощо. Знаменною подією стало видання багатотомної чеської енциклопедії – “Оттова наукового словника” (“Отто” – назва видавництва). Зверталася увага періодиці та журналістиці. В кож­ному краї та значному місті виходили друковані видання [10, с.225–226]. Це сприя­ло активізації громадського життя чеського населення та його боротьбі за національну незалежність.

Н
© Федорчак П., Федорчак Т., 2013


а початку ХХ ст. дальше розвивалася чеська художня література. Незважаючи на різні впливи, в ній зберігся реалістичний напрямок. Художня література збагатилася поетичними творами. Серед відомих чеських поетів був Антонін Сова (1864–1928). Він видав більше 30 збірок віршів, зокрема “Відважні авантюри” (1906), яка відзначилася своїм радикалізмом. На чеську культуру позитивно впливала творчість поета–симво­ліста Отокара Бржезіна (1868–1929). Популярністю відзначилася книга поета Петра Безруча (1867–1958) “Сілезькі пісні” (1909) у якій відображено доля чехів у Сілезії в умо­вах польського пригнічення [10, с.228]. У чеському суспільстві особливо цінилася творчість поета Франі Шрамека (1877-1952) за її демократизм та антивоєнну спрямо­ваність. В честь цього поета на його батьківщині проводилися фестивалі чеської літера­тури і мови “Шрамекова Соботка” [10, с.231].

Чеська проза особливо відзначилася творчістю Алоіза Ірасека (1851–1930). Він при­святив ряд романів визвольній боротьбі чеського народу, а у п’єсах “Ян Гус” (1911), “Ян Жижка” (1903), “Ян Рогач” (1914) відобразив гуситську епоху [10, с.233–235]. К.В.Райс (1839–1926), Т. Новакова (1853–1912), Я.Гербен (1857–1936) у прозаїчних тво­рах охарактеризували життя селян, а І.Геррманн (1854–1935) – міщан [10, с.234].

Якісному піднесенню чеської літератури посприяло виникненню літературо­знавства. З історії чеської літератури опублікували праці Я.Влчек та Я.Якубец [10, с.237].

У Чехії розвивалося театральнее мистецтво. Завдяки відомому драматургу та режисеру Ярославу Квапілу (1868–1950) розквітав Національний театр у Празі. На його сцені ставилися п’єси А.Ірасека, опери Б.Сметани, А.Дворжака та ін. У 1907 р. відкрито пражський театр у Виноградах. У провінціальних містах створювалися драматичні колективи та професійні театральні трупи. У Чехії також розвивався ляльковий театр [1, с.308].

Під впливом видатних композиторів, основоположників чеської національної музики Б.Сметани та А.Дворжака у Чехії розквітало музичне мистецтво. На початку ХХ ст. його насамперед представляли Леош Яначек (1854–1928), Йозеф Сук (1874–1935) та Йозеф Фостер (1859–1951). Л.Яначек у 1918 р. завершив симфонічну рапсодію “Тарас Бульба” (1918), завдяки якій посилилася його популярність. Серед творів Й.Сука особливо відзначилися симфонічна поема “Прага” (1904) та симфонія “Азраіл” (1906). Й.Фостер написав твори різних жанрів [7, с.240–252].

Чеське музичне мистецтво також прославили Карел Коваржовіц (1862-1920) і Отакар Острчіл (1879–1935) – режисери Національного театру, які особливо відзна­чилися постановкою опер Б.Сметани [7, с.255]. Зразковими виконавцями музичних творів були чеські вокалісти К.Буріан, Е.Дестіннова та скрипачі Ф.Ондржічек, Я.Кубелік, Я.Коціан [10, с.238].

Одним з музичних центрів Європи була Прага. Тут в Національному театрі ство­рено хорове та різні музичні товариства. На 300 тис. населення Праги припадало близько 990 дитячих державних та приватних музично-освітніх установ. Музичні това­риства і клуби виникали і в інших містах. Класичну музику пропагували Чеська філар­монія і аматорський симфонічний оркестр – Оркестрове товариство [10, с.237–238].

Інноваційні зміни здійснилися в чеському образотворчому мистецтві та архі­тектурі. Більшість художників та архітекторів проявляли модерністичний підхід до своєї творчості, завдяки чому вона досягла європейського рівня. В чеському образо­твор­чому мистецтві відзначився майстер пейзажного живопису Антонін Славічик (1870–1910), який яскраво відобразив чеську природу та панораму Праги. Авторкою празьких пейзажів була і Зденка Браунерова (1858–1934) [10, с.248–249]. Художник Альфонс Муха (1860–1939) нарисував одну з кращих своїх картин “Старчиха”. “Сибір” (1914). Знатним майстром-оформлювачем книги став Войтех Прайссиг (1873–1944) [10, с.258].

В галузі скульптурного мистецтва утвердилася національна школа європейсь­кого рівня. У цьому ж жанрі прославився Йозеф Вацлав Мислбек (1848–1922) – творець монументальної кінної статуї Св.Вацлава у Празі [4, с.434]. Авторами скульптурних шедеврів були також Франтішек Білек (1872–1941) та Ян Штурс (1880–1925) [10, с.260–263].

А


Федорчак Петро, Федорчак Тетяна. Розвиток чеської та словацької культур (1901–1939 рр.)
рхітектором Яном Котерою (1871–1923) спроектовано Музей в м. Градец Кралове та Комплекс Празького університету [10, с.252].

Отже, початок ХХ ст. ознаменувався новим етапом розвитку чеської культури, яка, завдяки її творцям набувала європейського рівня та світового визнання.

На словацьку культуру на початку ХХ ст. негативно впливала політика мадяри­зації. У Словаччині угорська влада пропагувала концепцію існування “єдиної угорської політичної нації”, що заперечувало наявність словацької нації. Мадяризації передусім піддавалася освіта. Проведене реформування у цій галузі в Австро-Угорській імперії при­вело у Словацьких землях до різкого скорочення числа словацьких шкіл. У 1900 тут налічувалося 195 шкіл зі словацькою і 167 словацькою і угорською мовами навчання [6, с.142].

Витіснення національної освіти у Словацьких землях продовжувалося у наступ­ні роки. У 1910 р. тут налічувалося 429 словацьких народних (початкових) шкіл, а на передодні Першої світової війни 365, у яких навчалася лише шоста частина усіх словацьких дітей [6, с.142].

Досить мало словацьких дітей відвідувало школи з угорською мовою навчання. Наслідком недостатнього охоплення дітей шкільною освітою у Словаччині значна час­тина дорослого населення була неписьменною. У 1900 р. на 100 словаків, яким випов­нилося 20 років, 28% були неписьменними [1, с.316]. На початку ХХ ст. кількість не­пись­менних зросла і становила майже половину дорослого населення [11, с.642].

У Словаччині не було національних середніх шкіл та вищих навчальних закладів [11, с.642]. У Будапештському університеті у 1900 р. навчалося лише 87 студентів-словаків [6, с.143]. Молодим словакам, яким вдалося здобути вищу освіту у Будапешті, Відні, Празі та інших західноєвропейських країнах, доводилося переважно за рубежем застосовувати набуті знання.

Відсутність вищих навчальних закладів спричинила недостатній рівень словаць­кої науки. Однак, не зважаючи на закриття у 1875 р. “Матиці словацької”, словаки про­водили наукові дослідження. Світового визнання, зокрема, досягнув ботанік Йозеф Людовіт Голубий (1836–1923), який відкрив декілька видів нових рослин [1, с.321].

Словаки проводили наукові дослідження і за рубежем. Так, мешкаючи у Швей­царії, конструкцією теплових турбін прославився, Аурел Стодола, у США бездротовий телефон досліджував Й. Мургаш, у Франції у галузі астрономії здійснив дослідження М.Штефаник [4, с.466].

Наукові здобутки та надбання національної культури пропагувало Словацьке музейне товариство, яке видавало “Часопис” і “Збірник”. У Словаччині також існували науково-просвітницькі гуртки [6, с.144].

Серед різних сфер культури відзначалася література у центрі якої була сло­ваць­ка національна проблематика. Головним напрямком художньої творчості став реалізм. Одним з провідних словацьких письменників-реалістів був Свєтозар Гурбан-Ваянський (1847–1916). У публіцистичних творах, зокрема, трьохтомному романі “Котлін” (1901) він описав життя селян, яких вважав гарантом існування словацької нації [10, с.280–281].

Життю простого народу присвятив драматичну поему “Ірод і Іродіада” (1909) поет Павол Орсаг Гвєздослав (1849–1921) у якій піддав критиці багатіїв-гнобителів на­ро­ду та висловив своє прагнення досягти справедливого соціального порядку [3, с.227]. У збірці віршів “Кроваві сонети” (1914) Гвєздослав описав страждання втягнутого у Першу світову війну простих людей, та висловив свій протест проти війн [10, с.281].

На початку ХХ ст., по аналогії з чеською, виникла течія словацького модерна, твор­чість прихильників якої відзначалася критичним реалізмом у відображенні життя низів суспільства. Словацьким модерном була особливо проникнута творчість Йозефа Грегора-Тайовського (1874–1940). У нарисі “Із Чадце в місто” (1904) він описав як злид­ні селян примусили їх до масової еміграції в Америку з метою віднайти заробіток і що відрив від рідної землі став для них трагедією [3, с.279]. Й.Г.Тайовський написав кілька п’єс, які стали основою реалістичного театрального репертуару [3, с.279].

Близькою до словацького модерну була творчість Янка Єсенського (1874–1945), який, не бажаючи служити Автро-Угорській монархії, здався росіянам у полон. У книзі віршів “Із полону” (1917) він відобразив душевні страждання полоненого із-за недо­с­та­чі умов для інтелектуальної творчості [3, с.347].

Словацький модерн також яскраво проявився у творах Івана Краско (Ян Ботто, 1876–1958), Владіміра Роя (1885–1936) [10, с.283].

Завдяки реалістичному відображенню діяльності, словацька література розвива­лася за європейським зразком і піднялася до рівня літератур сусідніх народів.

Театральне мистецтво внаслідок відсутності професіональних сцен було аматор­сь­ким. Самодіяльні групи у водевілях, одноактних комедіях відображали реальне життя словаків. Центром аматорського театру став Національний Будинок у Мартіні. Відомим драматургом аматорського словацького театру був автор багатьох п’єс Ферко Урбанек (1875–1934) [3, с.204].

Аматорською у Словаччині була також музика, яка орієнтувалась на романтизм і фольклор. У 1908 р. у Братиславі було відкрито музичну школу. Пропагували словаць­ку музику і пісню “Словацький Хор” в Мартіні, “Татран” у “Ліптовському Мікулаші”, “Словацько-сербо-український хор” (Пряшів та ін.) [6, с.148]. У Словаччині розвива­лася також церковна музика, яку виконували органісти і хори [6, с.148].

Словацькі композитори М.Шнайдер-Трнавський (1881–1958) – автор багатьох пісень, В.Фігуш-Бистрий (1875–1937), М.Мойзес, Ф.Кафенда (1883–1963) посприяли професіональному розвитку словацької музики [10, с.285].

У словацькому живописному мистецтві найвідомішим став Густав Малли (1879-1952), який відображав життя трудового народу [10, с.285]. У 1903 р. об’єднання сло­вацьких художників організувало виставку своїх картин. Перед цим моравський художник Йож Упрка в Гороніке організував “Словацьку художню виставку”. Густав Малли у 1911 р. відкрив у Братиславі приватну художню школу [1, с.323].

У незалежній Чехословацькій Республіці завдяки орієнтації на національні тра­ди­ції, врахуванню інтересів суспільства, європейського досвіду та демократичним під­ходам настав період розквіту культури. Національне культурне будівництво стало важливим аспектом державотворчих процесів, а тому керівництво країни звертало йому велику увагу.

Передусім, у ЧСР вживалися заходи щодо забезпечення високого рівня освіти шляхом її реорганізації та демократизації. У 1922 р. було прийнято закон про школи. Школи поступово ставали державними, в них зосереджувалася увага вивченню рідної мови, вводилася фізкультура, забезпечувалося право на факультативне вивчення основ релігії [10, с.288]. Після закінчення школи молодь могла поступати у міські реальні гімназії, а згодом в університети. Дівчата отримали право на рівну освіту. У ЧСР до середини 30-х років було завершено впровадження загальної неповної середньої освіти [10, с.288; 11, с.632].

Дальше розвивалася в ЧСР вища освіта, до десяти зросла кількість вищих навчаль­них закладів, засновано декілька технічних і сільськогосподарських високих шкіл для емігрантів із колишньої Російської імперії в Празі, були створені Російський і Український (з білоруським відділенням) університети [10, с.289].

Піднесення освітнього рівня сприяло успішному розвитку чеської науки, яка в основному зосереджувалася в університетах. Наукові дослідження також здійснюва­лися у державних та приватних науково-дослідних установах. У ЧСР функціонувало 1280 наукових центрів. Чеські вчені досягли вагомих наукових результатів. Хімік Ярослав Гейровський створив новий метод аналітичної хімії – метод полярографії, світового рівня досягли теоретичними працями з математики Богумір Биджовський, Едуард Чех. В галузі зоології цінні дослідження здійснив Франтішек Вейдовський. Роз­витку будівельної техніки досяг успіхів Зденик Бажант, а енергетики Йозеф Ржезнічек [2, с.390]. Важливі дослідження чеські вчені здійснили в гуманітарній науці. Томас Масарик своїми філософськими працями сприяв формуванню ідеології чехословаць­кого суспільства. Любор Нідерле видав цінні праці з археології [2, с.390].

Н


Федорчак Петро, Федорчак Тетяна. Розвиток чеської та словацької культур (1901–1939 рр.)
овими творами збагатили літературу чеські прозаїки та поети. Ярослав Гашек (1883–1923) написав знаменний роман “Пригоди бравого солдата Швейка” (1920–1923) у якому висміяв старий монархічний лад. Він також опублікував низку фельєтонів і публіцистичних статей [10, с.289 – 290]. Карел Чапек (1890-1938) у романі “Війна з саламандрами” (1936) та п’єсах “Біла хвороба” (1937), “Мати” (1938) відобразив небез­пеку фашизму для суспільства і став на захист демократії [2, с.401]. У чеській прозі відзначилися Марія Майорова (1882–1867) – автор романів “Кращий з світів” (1923), “Сирена” (1935), “Шахтарська баллада” (1938), Марія Пуйманова (1893–1958), яка відо­бразила долю чеських жінок [10, с.295–296].

Одним з провідних чеських поетів був Вітезслав Незвал (1900–1958) – автор жит­тєрадісних творів, зокрема, поеми “Едісон” (1928) [10, с.298]. За рубежем високо цінилася творчість чеського драматурга Франтішека Лангера (1888–1965) [10, с.292].

Розвитку чеської музики передусім сприяли композитори старшого покоління В.Новак, Й.-Б.Фостер, Й.Сук, які створили низку нових творів. Апогею досягла твор­чість Леоша Яначека (1854–1928). Він автор опер “Катя Кабанова” (1921), “Із мертвого дому” (1928) у яких відобразив людські переживання та стремління до свободи [7, с.247–250]. У своїй творчості Л.Яначек засобом музики проповідував слов’янську єдність [9, с.122].

На основі фольклору чеську музику розвивав Богуслав Мартін (1890–1959) в операх “П’єси про Марію” (1934), “Театр за воротами” (1936). Творчим досягненням була також його ж опера “Джульєтта” [7, с.260]. Алоїз Хаба (1893–1973) створив струн­ні квартети, фортепіанну сюїту. Знатною подією в історії європейського авангарду стала його опера “Мати” (1931) [7, с.257].

У чеській музиці відзначився Отакар Острчіл (1879-1935), який, працюючи голов­ним дирижером Національного театру, активно пропагував творчість Б. Сметани, здійснив декілька постановок його опери [7, с.255].

Одним з провідних виконавчих колективів була Чеська філармонія. Очолений у 1919 р. симфонічний оркестр В. Таліхом досяг світового визнання [10, с.321]. Чеське музичне мистецтво на сценах представляли талановиті виконавці – скрипач-віртуоз В. Пшигода, піаніст Р.Фіркушний, співачка Я.Новотна [10, с.321].

Крім Національного театру, у якому ставилися переважно п’єси класиків ХХ ст., зокрема, К.Чапека, функціонував Театр на Виноградах, а також нові театри були створені в провінційних містах [10, с.321–322].

Розвивалося чеське кіномистецтво, започатковано випуск німих фільмів, з’яви­лося звукове кіно, створено кіностудію “Баррандов”, здійснювалася екранізація теат­ральних постановок, появилися чеські документальні фільми [10, с.323–324]. У 1938 р. в ЧСР налічувалося 1838 кінотеатрів.

У 1923 р. в ЧСР розпочалися регулярні радіопередачі. На початку 30-х років у країні функціонувало 6 радіостанцій, налічувалося понад мільйон радіоприймачів [11, с.632].

В чеському образотворчому мистецтві особливо відзначився основоположник чеської графіки Макс Швабінський (1873–1962). Він брав активну участь в оформленні собору Св.Віта, здійснив ескізи багатьох вітражів, зокрема “Страшного суду”. Картину про життя села “Жнива” він закінчив у 1927 р. [8, с.238–239]. У 20–30-ті роки відзна­чилися своєю творчістю художники Ян Зрзавий – автор ілюстрацій до книг та пейзажів, Йозеф Лада – автор полотен з життя селян та Вілен Новак, який нарисував картину “Пейзаж з вершником” (1933) [8, с.278–279; 8, с.102–106; 8, с.145].

Образотворче мистецтво збагатилося новими скульптурними творами. У пово­єнні роки за проектом Йосефа Мислбека завершено спорудження пам’ятника Св.Вацлава у Празі. Богуміл Кафка спроектував пам’ятник Яну Жижці для Праги, а О.Гутфройнд – скульптури для Легіонерського банку. Визнання отримали також скульп­турні твори Ф.Білека, Я.Штурса, Вінценза Маковського, Карела Покорного та ін. [10, с.304; 8, с.126–129; 8, с.158].

Розвитку архітектури посприяли спорудження у незалежній Чехословаччині нових господарських споруд та розбудова міст і сіл. У стилі кубізму було споруджено у 1921–1930 рр. Легіонерський банк (архітектор Й.Гочар). Гідроелектростанцію в Поде­брадах побудовано в 1914 р. під орудою архітектора А.Енгеля, Палац торгівлі у Празі (1928) – архітектори О.Тил і Й.Фукс та ін. [10, с.314].

У Чехословацькій Республіці, незважаючи на намагання її правлячих кіл здій­с­нити політику чехізації щодо Словаччини, поступово розвивалася словацька націо­нальна культура. Цьому посприяла ліквідація мадяризації та активна підтримка слова­ків чеською інтелігенцією в усіх сферах культурного життя.

У Словаччині увага зосереджувалася створенню національної системи освіти, законодавчо закріплювалося право проводити навчання дітей словацькою мовою. Свої­ми мовами могли також користуватися національні меншини, які становили більше 20% населення.

Однак на початку 20-х років у Словаччині з 3641 шкіл було лише 140 словаць­ких і зовсім не було середніх шкіл у яких навчання здійснювалося б словацькою мовою [6, с.173]. Тому державна влада вжила заходи щодо відкриття нових початкових народ­них шкіл та запровадження загальної неповної середньої освіти.

У реформуванні шкільної освіти були труднощі, які насамперед обумовлю­ва­лися нестачею учительських національних кадрів. Серед працюючих у школах учителів близько 5 тис. не володіли словацькою мовою та було мало місцевих учителів, а тому до­водилося направляти для роботи у Словацькі школи учителів з Чехії і Моравії [6, с.173]. У 1937 р. у країні вже налічувалося 232 середніх шкіл, де навчання велося сло­вацькою та чеською мовами [2, с.389]. Здобуття в них повної середньої освіти дало мож­ливість словакам поступати у вищі навчальні заклади.

З утворенням 1919 р. у Братиславі Університету ім. Я.А.Коменського в Словач­чині було започатковано запровадження національної вищої освіти. У 1937 р. відкрито Вищу технічну школу, яка згодом перебазувалася до Братислави і отримала назву Сло­вацької Вищої технічної школи [6, с.173].

У Словаччині створювалися умови для розвитку науки. Спочатку її науковими осередками були Братиславський університет та відроджена у 1919 р. Матиця Словаць­ка, яка мала літературно-історичні, мовознавчі та мистецькі осередки в усій країні [6, с.174; 2, с.391].

У 1926 р. при Братиславському університеті утворено Наукове товариство
ім. Ша­фарика. Воно мало відділення права, філософії та природознавства, а також сприя­ло дослідженням в галузях історії, археології, мовознавства. Наукові здобутки дослідників висвітлювалися у створеному товариством часописі “Братислава” [6, с. 174; 2, с.391].

У 20–30-ті роки провідною галуззю словацької культури була література. Засо­бом її національного розвитку стала літературна словацька мова утвердження якої передусім домагалися поети та письменники. Низку творів вони присвятили висвіт­ленню історичних проблем. Зокрема, В. Гурбан видав дві історичні драми “Матуш Трен­чінській” (1920) та “Людовіт Штур” (1927), Йозеф Григор-Тайовський – драмати­зовану хроніку “Смерть Дюрко Лангсфельда” (1923). Історичні романи написали Вансова – “Клятва” (1926) та М.Разус “Юлія” (1930) [3, с.308].

У
Федорчак Петро, Федорчак Тетяна. Розвиток чеської та словацької культур (1901–1939 рр.)
багатьох творах літератури відобразили життя словаків М.Кукучін (1860–1928) після тривалої еміграції у Латинську Америку із життя емігрантів-словян, зокре­ма, словаків опублікував п’ятитомний роман “Мати закликає” (1926–1927) [3, с.308]. Йозеф Цігер-Гронський (1896-1961) у романах “Хліб” (1931), “Йозеф Мак” (1933) описав побут словацьких селян
[3, с.329]. Роман Міло Урбана (1904–1982) “Туман на сві­танку” (1930) проникнутий турботою про необхідність досягти справедливості між різними прошарками населення та оздоровлення словацького суспільства [3, с.314–315].

Серед поетів міжвоєнного періоду відзначалися своєю творчістю Ян Єсенський (1874–1945) та Ладіслав Новомеський (1904–1976) [10, с.330–331].

Найбільш активним драматургом був Іван Стодола (1888–1977). Він автор гумо­ристичних п’єс “Наш пан міністер” (1928), “Чай у пана сенатора” (1929). У драмі “Дру­жи­на пастуха” (1928) І. Стодола відобразив трагічну долю словацьких емігрантів на чужині [3, с.326]. Своєю творчістю він посприяв становленню словацької драматургії.

У 1920 р. створено Словацький національний театр у якому спочатку ставилися спектаклі чеською мовою. У 1932 р. сформувалася словацька трупа, що дало змогу запо­чаткувати справжній словацькій театр [10, с.333].

У повоєнні роки виникло словацьке кіно. У 1936 р. чеський режисер Мартін Фріч поставив фільм “Яношек” (1936), що започаткував становлення словацького кіно [10, с.333].

У галузі музичного мистецтва важливе значення мало створення у 1919 р. Музичної школи для Словаччини, а згодом Словацької філармонії та Хору словацьких вчителів. З 1920 р. у Словацькому національному театрі ставилися опери чеського ком­позитора Б.Сметани, а також словацьких композиторів Я.Л.Белли (1843–1936) та В.Фігуша-Бистрого [10, с.334].

У розвиток словацької музики важливий вклад вніс Єуген Сухонь (1908–1993). У кантаті “Псалом землі Підкарпатської” (1938) він відобразив важку народну долю. Він же написав оперу “Крутнява” (“Водоворот” (1949 р.), яка ставилася на сцені На­ціонального театру Братислави та в багатьох зарубіжних країнах [7, с.268; 10, с.335]. Видатним композитором також був Александр Мойзес (1906–1984) – автор симфо­нічних творів популярних пісень та хорів [7, с.370–371]. Популярною стала також “Весняна симфонія” (1937), яку створив словацький композитор Ян Ціккер [10, с.335].

Після війни загальнонаціональним стало словацьке образотворче мистецтво, яке зближалося з мистецтвом інших європейських країн. У 1920-ті роки у живописі та скульптурі виник новий художній напрям – монументалізм. Провідними художниками були Густав Малли, Мартін Бенка, Мілош Базовський, Янко Алексі, завдяки яким художнє мистецтво стало сучасним і національним [8, с.288].

Монументалізм передусім був характерним для живописних творів Г.Малли (1879–1952) у яких він відобразив словацьке село. М.Бенка (1888–1971) живописними засобами описав національний характер словацького народу , його стійкість і героїзм. Він автор книжних ілюстрацій, гобеленів, монументально-декоративних праць. У ху­дожніх полотнах “По дорозі – на гірське пастбище” (1933), “Дорога у місто” (1934) він відо­бразив важке селянське життя [8, с.311–313; 10, с.336]. Сільські мотиви проникли творчість М.Базовського (1899–1968), який описав поля, сади, корівники, дома де жи­вуть та повсякденно працюють селяни [8, с.302 – 303; 10, с.338]. Я. Алекси (1894-1970) реалістичні пейзажі присвятив мешканцям міст та сіл. Він займався декоративно-прикладним монументальним мистецтвом, заснував школу словацького гобелена [10, с.336–338; 8, с.294–295].

Порівняно з живописом менш розвинутою була скульптура. Найбільш талано­ви­тим скульптором міжвоєнного періоду був Ян Конярек, який орієнтувався на євро­пейські течії. Видатним скульптором став Юліус Бартфай (1888–1979) – який наслі­дував французьку скульптурну школу. Скульптор Войтех Ігриський був прихильником мону­менталізму [8, с.288; 10, с.340].

Під впливом чеських та зарубіжних митців у Словаччині формувалася сучасна архітектура. Визнаним лідером у цій галузі став Е.Беллуш, який спроектував Колонна­дний міст через Дунай (1932). За проектами Р.Штокара споруджено санаторій в Сляче (1931), а Ф.Лібри і Й.Кана – у Вишних Хагах (1934) [10, с.340–341].

У художній творчості яскравий слід залишив Фердуш Костка (1878–1951) – автор керамічної посуди та статуеток у яких він відобразив національний колорит та фольклор [10, с.341].



Завдяки використанню кращих зразків із культурних надбань Чехії та зару­біжних країн, а також проявленим творчим пошукам словаки у міжвоєнні роки набли­зили досягнення в галузі культури до європейського рівня.


  1. История Чехословакии. Т. 2. / под. ред. С. А. Нікітіна, М. А. Полтавского, Г. Е. Санчука,
    П. Н. Третьякова. – Москва, 1950. – 359 с.

  2. История Чехословакии. Т. 3. / под. ред. И. Н. Мельниковой, А. И. Недорезова, С. И. Прасолова,
    Н. А. Шлёновой. – Москва, 1960. – 661 с.

  3. История Словацкой литературы. – М., 1970. – 470 с.

  4. Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ ст.). Курс лекцій / за ред. В. І. Ярового. – К., 2001. – 630 с.

  5. Краткая история Чехословакии. С древних времен до наших дней. – Москва, 1988. – 576 с.

  6. Кріль М. Михайло. Історія Словаччини. Навчальний посібник / М. Кріль. – Львів, 2006. – 264 с.

  7. Мартынов И. Очерки о зарубежной музыке первой половины ХХ века / И. Мартынов. – М., 1970. – 504 с.

  8. Современное чешское и словацкое искусство / науч. ред. Йиржи Дворский, Вера Лаудова, Мариан Веселы, Михаил Аникин. – Одеон ; Прага, 1983, 1985; Татран ; Братислава, 1983, 1985; Аврора ; Ленинград, 1987. – 496 с.

  9. Энтелис Л. Силуэты композиторов ХХ века / Л. Энтелис. – Изд. 2-е, доп. – Изд-во “Музыка” Ленинградское отделение, 1975. – 248 с.

  10. Чехия и Словакия в ХХ веке: Очерки истории : в 2-х кн. Кн. 1. – М., 2005. – 453 с.

  11. Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ століття / В. Яровий. – К., 2005. – 816 с.


В статье анализируется развитие чешской и словацкой культуры в начале ХХ в. и между Первой и Второй мировыми войнами. Отражено прогресс в отрасли культуры в Чехословакии и приобретении ею европейского уровня.

Ключевые слова: образование, наука, литература, изобразительное искусство.
The present paper is focused on the development of the Czech and Slovak cultures at the beginning of the 20 century and between World War I and World War II. The progress in the Czechoslovak cultural sphere and its acquisition of the European level is represented.

Keywords: education, science, literature, fine arts.
Каталог: depart -> SlavsHistory -> resource -> file
file -> “хіх – хх” ббк 63. 3(4Укр)52 Любов Сливка епістолярна спадщина та мемуари
file -> Ббк 3. Ганна Скорейко, Ірина Яворська
file -> 477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть
file -> Владислав Яценко " ліберальна візія"
file -> “1890/1895” ббк 3. (4 Укр) 52 Андрій Королько
file -> “1944/1958”: 29. 73 Ббк 63. (4 Укр) Cергій Гордійчук український національно-визвольний рух на закарпатті
file -> +37. 014. Ббк 63. 1(Укр) Василь Жупник депортаційні процеси 1944-1953 рр. На території західних областей урср як засіб тоталітарного “упокорення”: історіографічний аспект
file -> Ббк 63. 3(4Укр)52 Юрій Яковлєв роман яросевич – провідний діяч рурп у першій половині 1890-х рр
file -> Ббк 3. (4 Укр) Василь Педич, Ярослав Штанько інституалізація української історіографії в галичині ХІХ – початку ХХ століття: методологічні проблеми вивчення


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconIssn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconIssn 2312-1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconРозвиток культури Сокальщини
Сокальщина багата на народні таланти, має давні І славні традиції, міцне культурне коріння, справжніх ентузіастів І сподвижників...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconПетро конашевич-сагайдачний
Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах І вчинках, хоча за походженням, способом...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури icon12 липня 1900 р. – народився Петро Григорович Нестеренко
Оскільки земля не могла прогодувати родину, батько подався на заробітки до Донбасу, де й син Петро, отримавши початкову освіту, вже...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconГорбаченко Тетяна Григорівна. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект: Дис д-ра філос наук: 09. 00. 11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка

Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconПетро Антонович Косач
Петро Антонович Косач — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори...
Ббк 63. Петро Федорчак, Тетяна Федорчак розвиток чеської та словацької культури iconМах Петро Петрович
Бугом. У квітні 1941 року батько Петро Олексійович трагічно загинув від рук польського шовініста, І мати Анастасія Дмитрівна взяла...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка