Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка



Скачати 71,25 Kb.
Дата конвертації07.08.2017
Розмір71,25 Kb.

Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816–17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.

В 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840). Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов», 1839; «Добре роби — добре й буде», 1836; «Божі діти», 1840; «Перекотиполе», 1840). Серед найкращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).

Найкращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З Квіткою-Основ’яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ’яненка» («Б’ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.

Квітка-Основ’яненко має почесне ім’я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. І. Бецький, видавець альманаху Молодикъ, писав, що Квітка-Основ’яненко “… могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы …”.

«МАРУСЯ» КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО АНАЛІЗ

Рік написання — 1832 Літературний рід: епос.

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).

Тема: зображення життя українського селянства, праці, побуту і зви­чаїв народу.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Головні герої «Маруся» Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота; Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі; Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота; Василь — наречений Марусі. Олена — подруга Марусі.

Проблематика «Маруся» • батьки і діти; • соціальна нерівність; • життя і смерть; • пошуки щастя.

«Маруся» сюжет повісті: Твір починається описом Наума Дрота, багатого й побожного селянина, і його дружини Насті. Автор розповідає про їхню доньку Марусю, роботящу, красиву і покірну дівчину. Зав’язка розпочинається тим, що Маруся іде на весілля, куди її запросили дружкою. Там вона знайомиться із старшим боярином Василем, і між ними майже одразу виникає кохання. Наступного дня Маруся з подружкою Оленою йде на базар, Василь напрошується їх супроводжувати. Дорогою назад Олена повернулася до міста, тож пара на певний час залишилась на самоті. Вони призналися одне одному про свої почуття; того ж дня у них відбулося побачення біля озера. Василь довго відвідував Марусю, і одного дня заслав старостів. Але Наум Дрот відмовив хлопцю, мотивуючи це тим, що його можуть забрати в рекрути. На довгий час закохані розлучаються, згодом Василь з’являється і розповідає, що навчився грамоти, а його хазяїн обіцяв найняти «найомщика», який стане солдатом замість хлопця. Василь ще раз сватається до Марусі і цього разу отримує згоду від її батька. Василь повинен поїхати до Одеси і Москви, тому наречені розлучаються. Маруся сильно тужить без коханого. Утім, більше вони не зустрілися, оскільки одного дня Маруся застудилася, сильно захворіла і невдовзі померла. Василь повернувся у той же день, коли померла його наречена. З туги за нею він іде до монастиря, де став ченцем, але незабаром помер.

Композиція «Маруся» Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки. У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагатись щось змінити. Г. Квітка-Основ’яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя. У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних свят і обрядів, колоритні репліки й коментарі. Трагічна розв’язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували його душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога. Зав’язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв’язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.

«Конотопська відьма» аналіз твору

Автор «Конотопська відьма»: Григорій Квітка Основ’яненко Жанр «Конотопська відьма»: сатирично-реалістична повість (бурлескний твір)

Рік написання: 1833 (виданий 1837)

Тема: Сатиричний показ життя й побуду козачої старшини і українського панства кінця ХVІІІ ст.

Ідея: Засудження свавілля козацьких керівників (некультурність, самодурство, здирство, взаємні інтриги й обдурювання…).

Основна думка: «Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв».

Головні герої «Конотопська відьма» Микита Уласович Забрьоха — сотник конотопський; Олена Йосипівна — хорунжівна; Прокіп Ригорович Пістряк — сотенний конотопський писар, розумний, хитрий; Явдоха Зубиха — «конотопська відьма»; Халявський Дем’ян Омелянович — судденко, коханий Олени; Солоха — дружина Забрьохи. Проблематика «Конотопська відьма» • Керівник і влада. • Розум і безглуздя. • Щирість у взаємостосунках між людьми. • Прагнення будь-яким шляхом збагатитися, отримуючи посаду. • Обов’язок перед суспільством. • Деградація особистості. • Ворожіння і свята віра в Бога.

Сюжет твору «Конотопська відьма» Сюжет повісті становить складне поєднання побутових епізодів з фантастичними. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни Олени, але дістає «гарбуза». Писар Пістряк намагається хитрощами скинути Забрьоху із сотнества і зайняти його посаду: він намовляє свого керівника водою перевірити відьом. І тут у повість вплітається фантастика: відьма Явдоха Зубиха наводить ману на людей коло ставка, викликає чаклуванням переліт сотника з Конотопа на Безверхий хутір, потім одружує його з гунявою Солохою, писаря Пістряка — з наймичкою Пазькою, а хорунжівну Олену — із судденком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидають із сотнества, а Пістряка — з писарства, і вони знову стають приятелями. Зубиха зачахла і вмерла. Як відьму зарили її в яму, прибивши осиковим кілком, «щоб ще не скочила».

Сюжетні лінії: • відомості про предків Забрьохи; • намагання пана сотника одружитися з Оленою за допомогою ворожінь Явдохи; • М. Забрьоха і П. Пістряк — «керівники козацької сотні»; • Олена і пан Халявський; • містична діяльність Явдохи Зубихи;

Композиція «Конотопська відьма» Повість містить 14 частин і «закінченіє».

Експозиція: знайомство читача з паном сотником Микитою Уласовичем Забрьохою.

Зав’язка: рішення Забрьохи будь-яким шляхом домогтися любові від Олени Йосипівни; намагання Пістряка помститися пану сотнику за те, що той принизив писаря перед військом козацьким.



Кульмінація: усунення зі своїх посад Забрьохи і Пістряка, їх деградація.

Розв’язка: «заключеніє», кожний герой твору отримує покарання; страшна смерть конотопської відьми.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconЛітературний брейн-ринг мета
Тараса Шевченка, І. Котляревського, І. Квітки-Основ'яненка, давньої української літератури; повторити зміст творів вивчених у попередніх...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconТема. Тарас Шевченко. Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів. Вісь неперервності історичного часу («До Основ'яненка», «На вічну пам'ять Котляревському», «Думка» («Нащо мені чорні брови »). Мета
Т. Г. Шевченка в умовах підневільного становища нації в першій половині ХІХ століття
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconРозумовський Олексій Григорович Біографія
Останній гетьман Лівобережної України, граф Кирило Григорович Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака Григорія...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconКвітка-Основ'яненко Григорій
ГригорійФедорович Квітка народився 29 листопада 1778 р в слободі Основа поблизу Харкова вдворянській родині (від назви слободи й...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconГригорій Квітка-Основ’яненко Григорій Квітка-Основ'яненко
Через діатез у п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка icon«Чарівна квітка України»
Обладнання : портрет співачки, прикрашений паперовими квітами, вишиті рушники, відео інтерв’ю Квітки Цісик з О. Горностаєм, мультимедійна...
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка iconПлан-конспект уроку Предмет зарубіжна література. Клас 6 (за програмою 12-річної школи. Розділ «Людина І світ».) Тема : «Розкриття основ духовно осмисленого життя. Проблема персональної
Тема : «Розкриття основ духовно осмисленого життя. Проблема персональної відповідальності за вчинок в казці-притчі А. де Сент- екзюпері...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка