Чорнобиль – біль наш давній Мета



Скачати 141,98 Kb.
Дата конвертації23.06.2017
Розмір141,98 Kb.

Чорнобиль – біль наш давній

Мета:

-   навчати учнів уболівати за минуле своєї держави;

-   фор­мувати людину, що буде протистояти злу, на­сильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;

-   виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства;

-   прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Обладнання: портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, червоні гвоздики, свічка пам'яті, виставка ре­фератів, малюнки учнів «Чорнобиль - біль України»

Перебіг заходу
Із бідою невідворотною

Знов приходить Чорнобиля день,

Тільки б пам'ять не стала короткою,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі й серця людей.



(Дзвонять дзвони)
Дзвони Чорнобиля… 
Пливе сумний тривожний дзвін, 
Зітхають сиві верби стиха, 
Бо наче спогад лине він 
Того Чорнобильського лиха. 
Страшного горя вічний слід, 
Він тихо серцю промовля: 
«Тут смерті й сліз було без ліку!» 
Ні, не забула ще земля 
Страшної катастрофи віку! 

Хай гасне згарище пожеж 


Закрите саркофагом болю, 
Та пам’яті немає меж, 
Вона проходить через долю. 
Розбиті мрії й почуття, 
Розбита радість і кохання... 
Тут місто, де нема життя, 
Тут стогне Прип’ять на світанні. 
Пливе сумний тривожний дзвін, 
Зітхають сиві верби стиха, 
Бо наче спогад лине він 
Того Чорнобильського лиха...
Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжко.

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.


І попелом покрились села,

І згинуло усе живе,

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра

Й запала тиша...
Пісня "На Чорнобиль журавлі летіли"(Сл. Д.Павличка, муз. О.Білаша)
В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. У 2016 році годинник життя відраховує 30 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів.
Для України, для всіх, хто причетний до трагедії Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

 О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я.


Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Каменюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі.

Валерія Івановича так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.


Палаюча безодня ночі,

Нема ні впину, ні кінця,

А ранок ще страждань доточить,

Ще сколихне людські серця.


Ще день, мов поклик розів’ється

У небі, обріях земних.

І пам’ять зболеного серця

Назве і мертвих, і живих.


А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру.
До п’ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки підірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

(Звучить аудіозапис 7-ї частини «Реквієму» А. Моцарта)
Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.

А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії.


У ту квітневу ніч начальником чергового пожежного караулу по охороні Чорнобильської АЕС був лейтенант Володимир Правик. Два тижні тому дружина Надія подарувала йому донечку Наталію. Вони зовсім мало побули разом. А потім прийшло 26 квітня.
Надя викупала Наталочку, нагодувала і поклала спати. У відчинене вікно вливалися весняні пахощі лісу й поля, гомін міста. Був вечір напередодні вихідного дня. Надя думала про те, що вони з Правиком поїдуть у Чорнобиль до мами Наталії, допоможуть копати город, садити картоплю. Було радісно і спокійно. Чи могла вона знати, хіба міг подумати він, що через кілька годин станеться лихо і Володя перший кинеться у вогонь. Стоятиме до кінця, як боєць, над страшним жерлом реактора, щоб потім чесно людям в очі дивитись.

Музика гучніше звучить
Зустрілися вони з Надею у Москві в клініці. Володя тримався дуже мужньо і все просив її: «Ти вже йди. Там же донька. Вона плаче. А я невдовзі повернуся. Я тобі обіцяю». Він буквально випроваджував її. Він знав, що й сам уже став пошкодженим «реактором», який випромінює рентгени.
Згодом він став змінюватись. Опіки виходили назовні. Пластами відходила слизова оболонка. Колір шкіри – синій, червоний, сіро-бурий. Цього неможливо розповісти! Він засихав, танув…

Музика затихла
11 травня Володі не стало. А до цього він написав свій останній лист коханій дружині і донечці Наталії.

Дівчина в ролі Наталії виймає лист і читає, музика відновлюється
«Здрастуйте, мої дорогі, хороші, Надійко і Наталочко! З великим привітом до вас ваш курортник і ледар. А все тому, що ухиляюсь від виховання нашої крихітки. Живу добре. Поселили нас у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут всі, хто був там. Так що мені весело, адже мій караул весь при мені. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все обійшлося добре, ми ще проживемо сто літ. І донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три. Я за вами дуже скучив. Заплющую очі – бачу Надію з Наталею Володимирівною. А ви мене не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі мною мама, примчала відразу. Я почуваюсь добре. Не хвилюйтесь. Чекайте з перемогою. Надійко, бережи нашу Наталку. Міцно обнімаю, цілую. Твій навіки Володя. 9 травня 1986 року».
Поховали Володимира Правика у Москві з усіма воїнськими почестями, як героя. І Надя з донечкою поклали два букетики тюльпанів. Його Золоту Зірку вручили матері – Наталії Іванівні. А листи… Їх привезла Надя з Прип’яті, коли їй дозволили там побувати. Вони зберігають тепло їхнього дому, і ще гарячий слід останніх подій.
Як потім було встановлено комісією, 23-річний Правик вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 кв. м. Адже тут знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитися на бікфордів шнур.
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, пожежники в ту ніч не шкодуючи ні сил, ні самого життя виконали присягу на вірність народу України. Через 2 тижні після аварії Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.
Чому небо сьогодні так низько?

Чому сонце сьогодні так близько,

Чому тіло пекучим вогнем?

Чому дотик як гострим мечем?

Чому у горлі болить?

Скажіть, лікарю: я буду жить?

Двісті років тобі жить.

А чому в мене все так болить?

Це не страшно, все стерпиш, козак.

Сам ховає сльозу у кулак.

Моя мама до мене прийшла?

Та хіба хоч на мить відійшла?!

Чуєш!!! – мати всім серцем кричить…

Мамо, мамо, мене пригорни,

Як в дитинстві ти поряд засни,

Заспівай колискову мені…

І заснув в непробудному сні.

Відливали водою її

Відривали з бідою її.

Говорили утішні слова.

Поряд в чорнім ридала вона…

У дворі, де зростав її син

Зараз пишно зростає полин.

Зупинись, як землі чуєш стогін.

То Чорнобильська плаче Мадонна.
Дві дівчини в чорному одязі йдуть назустріч одна одній із запаленими свічками
Мадонна 1: Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!


Дивиться на свічку:

Свічка поминальна – свічка сумна. Ти нагадуєш про скорботу, про відданість, про мужність. Хай твій вогонь буде шаною тим, хто загинув в цей день 30 років тому.



Мадонна 2: Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

А дума людська пам’ятатиме Вас.

А пам’ять людська повертатиме Вас.

Безумство хоробрих – де вічність і мить.

Де згасли для Вас і життя, і блакить.

Де зір наш потьмарить скорбота земна.

Де всім, як набат – імена… імена…



Мадонни називають імена героїв, а їх фото з’являються на екрані
Мадонна 1: Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.

Мадонна 2: Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.

Мадонна 1: Сержант Микола Ващук.

Мадонна 2: Старший сержант Василь Ігнатенко.

Мадонна 1: Старший сержант Микола Титенок.

Мадонна 2: Сержант Володимир Тищура.
Душевні, добрі, сильні, вперті —

Змогли стихію подолать.

Комусь прийшлось назавтра вмерти,

Комусь - ще довго помирать.


Бій без траншей і без окопів...

Він увійшов у пам’ять літ.

Спасли чорнобильці Європу.

А може, цілий світ.


Біду небачену зуміли

Від долі людства відвести,

А на чорнобильських могилах

Безмовні виросли хрести.


Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Хвилина мовчання
Мадонна 1: Журба моя!

Зажуре!


Ти сива, сиза, біла!

Ти чорний біль!

Чорнобиль!

Ти у моїй крові!


Презентація зруйновного Чорнобиля під пісню «Чорнобильські хати»

Виходять 4 учнів у джинсах і білих футболках із  знаком «Радіація» на грудях
Зона.

На всій планеті ти одна.

На сотні літ приречена, приречена,

Тут совість кожного тобою опромінена,

Тобою біографія омріяна.
А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті.


І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна,

Село і квіти стронцій роз’їдає,

І час посипає пісками



На полі, що шуміло колосками.
Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проорані квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатися зоною. Тим страшним словом, що жило у фантастичному творі братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі», де головними героями стали сталкери. Для сучасної молоді слово «сталкер» асоціюється з комп’ютерною грою. Слово «зона» перейшло в нашу реальність, означаючи скалічену, непридатну до життя місцевість.

Звучить музика «Сталкер”, на сцені лежать дитячі іграшки, гітара, щоденник, меню їдальні, поламані меблі, пляшки, сміття. Заходять сталкери. У них у руках ліхтарі, вони в комуфляжній формі, банданах, берцах, із рюкзаками. Сталкери все з подивом роздивляються, торкаються до всього обережно, вивчають середовище

Сталкер 1: Хлопці, а вам це не моторошно, все ж таки зона відчудження… Радіація, все захаращене і забруднене, немає живого пульсу – дух порожнечі мені не дає спокою.

Сталкер 2: О, вже починається… Якщо вирішили йти і побути крутими сталкерами ХХІ століття, хоч декілька годин, то треба дотримуватись свого слова. Ти ж сама хотіла відчувати трохи ризику, трохи адреналіну, а тепер до мами захотіла?

Сталкер 3: Звісно, дивитися фільми жахів про сталкерів і зону, лежачи на дивані, легше, ніж самому йти в пекло. Ого, хлопці, на лічильнику Гейгера 300 мкрорентген. Убойна сила!

Сталкер 4: Ой, погляньте, вже починається те, про що нас попереджали охоронці на шлакбаумі… Якісь фантоми чи химери… Мені страшно.

Звучить музика “Сталкер”.. На екрані з’являються назви міст, які постраждали від аварії: Народичі-Стечанка, Ємільчино-Кливини, Прип’ять-Чорнобиль, Теремці-Новошепельці, «Територія зони відчудження. В’їзд тільки з дозволу адміністрації 30 км».

Сталкер 1: Я, звісно, багато читала про зону відчуження, про порожні будинки, заводи, школи і лікарні. Але такого побачити не очікувала. Мертве місто, майже цвинтар. Місто-фантом.

Сталкер 2: Погляньте, а ось забута гітара (піднімає і проводить по струнам). Розстроєна гітара… Мародери, напевне, злякалися брати через радіацію, чи, можливо, мистецтво в таких не в ціні? Хоча соснами звідси краденими під Новий рік торгувати на ринках не гребують.

Сталкер 3: Слухайте, це, напевне, була школа. Дивіться, на стіні надряпано: «Оля+Вітя=Любов, 1986 рік». Цікаво, а що стало з цими Олею і Вітею, їм мабуть, вже не менше 40 років?

Сталкер 4: А ось валяється  щоденник! (Піднімає і гортає) Географія – 5, фізика – 4, поведінка – незадовільна… Напевне, щоденник хлопця. А ось і запис класного керівника: «У п’ятницю, 27 квітня о 17.30 відбудуться батьківські збори». Так, цим зборам не судилося відбутися.

Сталкер 1: Таке враження, що тут був дитячий садок чи перший клас. Скільки забутих іграшок, ведмедик без вуха, у мене був колись такий самий… (Роздивляється і декламує:

Уронили мишку на пол,

Оторвали мишке лапу,

Все равно его не брошу,

Потому что он хороший.

Я читала цей віршик напам’ять, стоячи на дитячому стільчику. Сумно. Де зараз ці вже дорослі дітки?



Сталкер 2(Звучить кінський тупіт). Ой, дивіться. Це ж дикі коні, про яких я читала в журналі. Вони розбіглися після аварії по зоні, бо людям було не до них, і тепер живуть, як справжні мустанги, бояться і не підпускають до себе людей, ховаються в траві зростом у людину. Їх вже ніколи не приручити. Ой, знову починається видіння…
Музика, виходить бабуся з клюкою

Бабуся: Доброго дня, онучки, як ви сюди потрапили?

Сталкер 1: (злякано) А ви хіба жива, а не тінь зони?

Бабуся: Жива-прежива. Живу вже тут 85 років. Спочатку після чорнобильської пожежі, як всі евакуйовані, виїхала, а потім повернулася. У мене ж тут чоловік похований, батьки. Тут все моє: земля, хата, вода, небо, навіть повітря моє рідне. Не можу я без цього.

Сталкер 2: Ви, напевно, самоселка?

Бабуся: Так. Онучки мої, хочете молочка? (Розв’язує вузлик і дістає пляшку з молоком).  У мене є корівка. (Сталкери відмовляються).  Не хочете, шкода. Добре піду я.

Сталкер 3: Та невже ви не хочете до своїх дітей та онуків у місто?

Бабуся: Мої корені тут, хоча вони вирвані… Тут я народилася, тут я помру. До побачення. 

(Задумалася. Звучить сумна музика)
Сталкер 4: Якби мені хтось це розповів, я б не повірив…

Сталкер 1: Скільки цікавого відкривається… Скільки килимів, кришталю, скільки всякого добра залишили люди тут, а колись за нього, мені бабуся розповідала, в черзі стояли, ще й билися. Все виявилось непотрібним і знеціненим мотлохом, як гроші Робінзона Крузо не безлюдному острові.

Сталкер 2:Та й місто для нас, молоді ХХІ століття, дуже дивне: вулиці з радянськими назвами, транспаранти та гасла із закликами до комунізму.

Сталкер 3: Ой, подивіться, прилетів лелека. Він повернувся на рідну землю, і це не епілог, а початок нового життя.
Вчуваються дивні хвилини –

Та гомін скалічених доль,

Залишені речі й рослини

Господарську грають тут роль.

До шибки порожньої хати

Схилилася груша стара

В надії безмежній узнати,

Чи прийде весняна пора.

 

Сплюндровані крони і віти,



Гриби, чагарник і плоди –

Чи будуть їм люди радіти

Чи вернуться знову сюди?
Земля древлян колись була родюча,

Гостинною, привітною була.

Земля древлян колись була квітуча,

Як сумно промовляти це «була».

Тепер про неї кажуть «мертва зона».

Кюрі не менш, ніж 50 мільйонів

Земля ця безпорадна прийняла.

Земля древлян, то Прип’ять - смерті лоно,

Безлюдне місце на пекельнім тлі,

Німий Чорнобиль, справжня мертва зона,

Єдине мертве місто на землі.
Це пам’ятник недбалості злочинній,

Байдужості людській, ганьба і гріх.

Це вічне горе в нашій батьківщині,

Це вічний докір мертвих і живих.

Пожежників, що пекло те тушили,

Хто саркофаг страшний той будував,

Нетлінну, вічну пам’ять заслужили

Усі, хто в пеклі тім життя віддав.


Це докір ненароджених і хворих

І тих, хто ще народиться на світ,

Кого спіткало й ще спіткає горе,

Бо ще не скоро цей зітреться слід.

І височить Чорнобиль, як примара,

Як місто привид. Лігво сатани.

І мабуть не одна ще чорна хмара

Посіє смерть без бомб і без війни.

Земля древлян… Трава росою вмита.

І тут щороку теж цвіте весна.

Колись тут знову бігатимуть діти.

І місто оживе колись… Хто зна?


Ми  – атомні заручники прогресу,

Вже в нас нема ні лісу, ні небес,

Так і живем од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо АЕС.


Народе мій! Чуєш, озвись,

Чи знаєш ти, яке то слово, «зона»?

О лихо, змилуйся та схаменись,

Подай хоч крапельку нам всім озону.


Сталкер 1: Хай ожива вода Дніпрова,

Правічні височать дуби,

І хай полин, трава-чорнобиль,

Не стане більше іменем біди.


Сталкер 2:Два кольори мої, два кольори,

То не любов і не журба, як в давній пісні,

Свої Чорнобиль має кольори:

Весна і сонце – до, і горе – після.


Сталкер 3І мертві, і живі, і ненароджені,

Не повторіть Чорнобиль в Україні

І Фукусіму у Японії.
Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташинку, і звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров'я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім'я, а в імені - любов

Передавалися від роду і до роду.


Просимо Боже, не тільки за себе ми –

Просим ще більше за них:

Вільного світу і цвіту яскравого

Для молодих поколінь.

Убережи їх від злого й лукавого,

Дай кращу долю!


            Хай стане мир міцніший у стократ,

            Хай над землею чисте небо буде.

            Чорнобиль – попередження, набат,

            Його уроків людство не забуде.


            26 квітня!

            Люди, не простіть!

            Атомне століття раною горить.

            Кличе кожне серце з злом на боротьбу,



            Щоб зустріли люди вранішню зорю.

(Виконується пісня “Чорнобиль” на сл. і муз. Н. Неділенька.





Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Чорнобиль – біль наш давній Мета iconТема. Чорнобиль – моя тривога, скорбота, мій біль
На сьогоднішньому уроці мова піде про трагічну сторінку біографії нашої країни – Чорнобиль. Реактор вибухнув 26 квітня. Навколо цвіла...
Чорнобиль – біль наш давній Мета icon«чорнобиль не має минулого часу» (огляд композиція) Оформлено кн виставку: «Мужність І біль Чорнобиля»
Василашко В. Печуть калинові червоні сльози: Вірш. Літ. Україна. – 990. – 15 берез. – С
Чорнобиль – біль наш давній Мета iconТема. Театр у Давній Греції. Есхіл та його трагедія «Прометей закутий» Мета : ознайомити учнів із розвитком театру в Давній Греції, творчістю видатного давньогрецького трагіка Есхіла, його трагедіею «Про метей закутий»
У багатьох європейських мовах,у тому числі й українській, є чимало слів грецького та латинського походження. Давні греки залишили...
Чорнобиль – біль наш давній Мета icon«Чорнобиль немає минулого часу»
Мета: поглибити знання учнів про глобальні проблеми людства; розширити І систематизувати знання про джерела техногенного забруднення...
Чорнобиль – біль наш давній Мета iconТема «Давній Єгипет»

Чорнобиль – біль наш давній Мета icon«Час і досі не загоїв рану цей одвічний біль Афганістану»
Мета: ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію І пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна це безумство,...
Чорнобиль – біль наш давній Мета iconМій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго Жаль мені!

Чорнобиль – біль наш давній Мета iconУкраїна наш спільний дім
Дозвольте привітати Вас із першим заняттям в новому навчальному році, темою якого є «Україна наш спільний дім»
Чорнобиль – біль наш давній Мета icon«Гірчить Чорнобиль, через роки гірчить »
...
Чорнобиль – біль наш давній Мета iconБіль І гордість Люботина
Комунальний заклад «Люботинська спеціалізована школа інтернат I-III ступенів “Дивосвіт”» Харківської обласної ради


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка