Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей



Скачати 326,83 Kb.
Дата конвертації07.05.2017
Розмір326,83 Kb.

Ерне́ст Гемінґвей[2]Ернест Мі́ллер Гемінґвей (англ. Ernest Miller Hemingway); 21 липня 1899 — 2 липня1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Хемінгуей[3]. За своє життя написав та опублікував 7 новел, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, які включають в себе 3 новели, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.



Зміст

  [сховати] 



  • 1Біографічні відомості

    • 1.1Дитинство

    • 1.2Літературна діяльність

  • 2Вибрані твори

  • 3Видання творів українською мовою

  • 4Цікаві факти

  • 5Примітки

  • 6Посилання

Біографічні відомості[ред. • ред. код]

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c3/ernesthemingwaybabypicture.gif/130px-ernesthemingwaybabypicture.gif

Ернест в дитинстві



Дитинство[ред. • ред. код]

Ернест Гемінґвей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, що у передмісті Чикаго, штат ІллінойсСША. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, Кларенс Едмот Гемінґвей, працював лікарем, а його мати, Ґрейс Ґолл — музиканткою. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселина, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Гемінґвею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайльда «Як важливо бути серйозним».



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b7/hemingway_birthplace.jpg/177px-hemingway_birthplace.jpg

Будинок Хемінгуеїв в Оук-Парку

Мати Гемінґвея часто давала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Гемінґвей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Гемінґвей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Гемінґвей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

Сім'я Гемінґвеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Гемінґвей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.



Літературна діяльність[ред. • ред. код]

Літературне покликання Гемінґвея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star».

Ернест дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 1918 його поранили на австро-італійському фронті, під Фоссальта-ді-П'яве, коли повертався з шоколадом та цигарками для солдатів на передовій. Незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам, за що і здобув італійську срібну медаль за військову відвагу. Ось що вісімнадцятилітній Гемінґвей сказав про цей інцидент: «Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Вбивають інших; не тебе… Але потім, коли тебе серйозно ранять вперше, ти втрачаєш цю ілюзію і знаєш, що це може статися і з тобою.»

У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Аґнес фон Куровські, що не відповіла йому взаємністю. Біограф Джефрі Мейерс у своїй книжці Гемінґвей: Біографія (англ. Hemingway: A Biography) стверджує, що ця відмова сильно вплинула на нього, і в подальших стосунках він кидав жінок, перш ніж вони кидали його. Цих найяскравіших спогадів юності Гемінґвей ніколи не забував. Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаґо й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. ФітцджеральдГертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Гемінґвей бачився з Джойсом. Гемінґвей описав ці події в своїх мемуарах Свято, що завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році опублікували книгу Гемінґвея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Гемінґвея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить»[4] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Гемінґвей повністю присвятив літературі.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/28/ernesthemingway.jpg/180px-ernesthemingway.jpg

Ернест Хемінгуей, 1939 рік

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможець не отримує нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Гемінґвея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшість читачів запам'ятала Хемінгуея за його роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танґаньїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («англ. To Have And Have Not», 1937). Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертв на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959-го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960-го року письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Гемінґвей страждав на важкі депресії і розлади психіки, а також на цироз печінки1960-го він лежав у клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Гемінґвей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 в його власному будинку в Кетчемі, штат АйдахоСША.

Вибрані твори[ред. • ред. код]



Докладніше: Список творів Ернеста Гемінґвея

  • Індійський Табір (англ. «Indian Camp») (1926)

  • І сонце сходить (англ. «The Sun Also Rises») (1926)[5]

  • Прощавай, зброє! (англ. «A Farewell to Arms») (1929)

  • Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера (англ. «The Short Happy Life of Francis Macomber») (1935)

  • По кому подзвін (англ. «For Whom the Bell Tolls») (1940)[6]

  • Старий і море (англ. «The Old Man and the Sea») (1951)

  • Свято, яке завжди з тобою (англ. «A Moveable Feast») (1964, видано посмертно)

  • Світанкова правда (англ. «True at First Light») (1999, незавершенний, значною мірою автобіографічий роман, видано посмертно)[7]

ЕРНЕСТ ХЕМІНГУЕЙ 
(1899-1961) 

      Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парке, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чикаго - найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Батько - лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями - захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичайного життя індіанців. Мати - аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладанням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя. 
      Батько - супутник його дитинства й отроцтва. Але після того як йому виповнилося п'ятнадцять років, Ернест не мав нічого спільного з батьком (проблема "батьків і дітей"). Пізніше батько виникає лише у примарних спогадах і снах, а супутник його змужнілості, приклад завзятої і мужньої денної праці - це дід, учасник Громадянської війни 1861 - 1865 років. 
      Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета "Трапеція" і шкільний журнал "Скрижаль" дали йому можливість спробувати свої сили в літературі (він пише фейлетони та короткі оповідання). За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капітаном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з плавання і стрільби, був редактором "Трапеції". Є думка, що все це були спроби Хема (як його звали близькі друзі) і довести собі та навколишньому світу, що він не дівчинка. Річ у тім, що батьки письменника дуже хотіли мати доньку і до семи років вдягали Ерні в дівчачу сукню. На все життя ці спогади дитинства стали ахіллесовою п'ятою Хемінгуея, комплексом неповноцінності, який він переборював весь час, займаючись тільки "мужніми" справами: спортом, полюванням, коридою, військовою журналістикою. 
      У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після "Фієсти", він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя. 
      Після закінчення школи юнак якийсь час працює у невеличкій газеті. Коли Хемінгуею виповнилось дев'ятнадцять років, він їде до Європи, щоб добровольцем взяти участь у Першій світовій війні, яка стала для нього першим життєвим університетом. Воює він у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів, що його США направили в італійську армію. 
      У ніч на 9 липня Хемінгуей, потрапивши під мінометний вогонь, був важко поранений. При огляді відразу на місці в Хемінгуея витягли двадцять вісім осколків, а всього нарахували їх двісті тридцять сім. Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він пролежав кілька місяців і переніс кілька серйозних операцій коліна. Вийшовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть - другою за значенням військовою нагородою. 
      У 1919 році Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з перших нагороджених. 
      Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася, власне кажучи, в окопах на річці Пьяве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселяється після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником. 
      У Парижі Хемінгуей познайомився з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони  були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Хемінгуей прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса. Прислухався, вивчав, але у своїй творчості шукав власний шлях. 
      У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. "Проникнути в саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це залишалося дієвим і через рік, і через десять років...",- записи зі щоденника Хемінгуея тих часів, які дають можливість побачити письменницькі наміри молодого починаючого літератора. Глибинному дослідженню життя, умінню передати і закріпити справжні людські емоції у творі, так, щоб читач і через багато років зазнав почуття співпереживання, він учився в російських письменників, передовсім, у Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого. 
      Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: "писати нещадну правду про життя". 
      Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923). Відтоді він вирішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, "телеграфний стиль репотажу став затягувати його". 
      Етапною в творчості Хемінгуея стає книга "В наш час" (1925) - збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим стилем - лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як "принцип айсберга". Збірник "В наш час" цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми "загубленого покоління", геніально продовжені в повісті "Фієста" (1926) і романі "Прощавай, зброє!" (1929). 
      Останній твір приніс світову славу й визнання Хемінгуею. Антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхітть війни та найкращого людського почуття - кохання. Трагічна історія кохання лейтенанта Генрі й медсестри Кетрін (Ромео і Джульєтта епохи Першої світової війни) назавжди запам'ятовується читачам. На загальний тон роману, визначення одного з його лейтмотивів - утрата всього дорогого й улюбленого, вплинули події особистого життя письменника (самогубство батька та вкрай небезпечні пологи дружини). У середині 1927 року Хемінгуей удруге одружився з Поліною Пфейфер - паризькою журналісткою, американкою з Сент-Льюїса. Улітку 1928 року (у самий розпал роботи над романом "Прощавай, зброє!") вона перенесла важкі пологи. Дитина народилася шляхом кесаревого розтину. На щастя, вижили і мати, і син (але пов'язані з цим переживання відбилися в романі і залишилися незабутніми). Тієї ж осені 1928 року в Ок-Парку наклав на себе руки його батько. 
      Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). Перший відобразив зміну у світогляді письменника, пошуки подолання самотності та перехід до соціальної проблематики. Другий - величний епічний твір, в якому автор з філософських позицій усвідомлює події війни в Іспанії. Новим для Хемінгуея стає те, що в романі "По кому подзвін" головне місце посіли не приватні долі героїв, а доля героя і революції.
      Під час Другої світової війни Хемінгуей створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті "Пілар" патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу "Люди на війні" (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті ("Острови в океані" (1970)). 
      1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише підсумковий твір свого життя - повість "Старий і море". Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування великого Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)). 
      Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі - країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни. 
      Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала книга спогадів "Свято, яке завжди з тобою" (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років. 
      В останні роки життя Хемінгуей хворіє, його переслідує синдром смерті батька (кілька разів він робить невдалі спроби покінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у лікарні). Одужавши, 1 липня 1961 року повертається додому в садибу Фінка Віхія на Кубі, а вранці 2 липня 1961 року, вставши зрання, бере зі свого численного арсеналу улюблений карабін і зводить свої порахунки з життям. 
       
      "Старий і море" 
      Повість "Старий і море", на перший погляд, може здатися дуже простою, однак, попри невеликий об'єм, дуже містка, її визначають як філософську притчу. Проста, невибаглива історія старого рибалки Сант'яго стає узагальненою історією складного шляху людини на землі, яка кожного дня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом. 
      Один із прототипів повісті - рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара, на Кубі. Одного разу, коли рибалка та письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті "Старий і море". 
      "Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скорше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини",- писав Е. Хемінгуей. 
      Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу рибину за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого рибалки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рідного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця. 
       

ЕРНЕСТ ХЕМІНГУЕЙ (1899--1961)

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парк, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чикаго -- найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Батько -- лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями -- захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичайного життя індіанців. Мати -- аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладанням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.

Батько -- супутник його дитинства й отроцтва. Але після того як йому виповнилося п'ятнадцять років, Ернест не мав нічого спільного з батьком (проблема «батьків і дітей»). Пізніше батько виникає лише у примарних спогадах і снах, а супутник його змужнілості, приклад завзятої і мужньої денної праці -- це дід, учасник Громадянської війни 1861 -- 1865 років.

Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета «Трапеція» і шкільний журнал «Скрижаль» дали йому можливість спробувати свої сили в літературі (він пише фейлетони та короткі оповідання). За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капітаном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з плавання і стрільби, був редактором «Трапеції». Є думка, що все це були спроби Хема (як його звали близькі друзі) довести собі та навколишньому світу, що він не дівчинка. Річ у тім, що батьки письменника дуже хотіли мати доньку і до семи років вдягали Ерні в дівчачу сукню. На все життя ці спогади дитинства стали ахіллесовою п'ятою Хемінгуея, комплексом неповноцінності, який він переборював весь час, займаючись тільки «мужніми» справами: спортом, полюванням, корридою,військовою журналістикою. У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після «Фієсти», він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя. Після закінчення школи юнак якийсь час працює у невеличкій газеті. Коли Хемінгуею виповнилось дев'ятнадцять років, він іде до Європи, щоб доровольцем взяти участь у Першій світовій війні, яка стала для нього першим життєвим університетом. Воює він у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів, що його США направили в італійську армію.

У ніч на 9 липня Хемінгуей, потрапивши під мінометний вогонь, був важко поранений. При огляді відразу на місці в Хемінгуея витягли двадцять вісім осколків, а всього нарахували їх двісті тридцять сім. Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він пролежав кілька місяців і переніс кілька серйозних операцій коліна. Вийшовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть -- другою за значенням військовою нагородою. У 1919 році Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з перших нагороджених. Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася, власне кажучи, в окопах на річці Пьяве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселяється після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником. У Парижі Хемінгуей познайомився з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Хемінгуей прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса. Прислухався, вивчав, але у своїй творчості шукав власний шлях.

У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. «Проникнути в саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це залишалося дієвим і через рік, і через десять років...»,-- записи зі щоденника Хемінгуея тих часів, які дають можливість побачити письменницькі наміри молодого починаючого літератора. Глибинному дослідженню життя, умінню передати і закріпити справжні людські емоції у творі, так, щоб читач і через багато років зазнав почуття співпереживання, він учився в російських письменників, передовсім, у Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого. Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: «писати нещадну правду про життя».

Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник «Три оповідання і десять віршів» (1923). Відтоді він вирішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, «телеграфний стиль репотажу став затягувати його». Етапною в творчості Хемінгуея стає книга «В наш час» (1925) -- збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим стилем -- лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як «принцип айсберга». Збірник «В наш час» цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми «загубленого покоління», геніально продовжені в повісті «Фієста» (1926) і романі «Прощавай, зброє!» (1929).

Останній твір приніс світову славу й визнання Хемінгуею. Антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхітть війни та найкращого людського почуття -- кохання. Трагічна історія кохання лейтенанта Генрі й медсестри Кетрін (Ромео і Джульєтта епохи Першої світової війни) назавжди запам'ятовується читачам. На загальний тон роману, визначення одного з його лейтмотивів -- утрата всього дорогого й улюбленого, вплинули події особистого життя письменника (самогубство батька та вкрай небезпечні пологи дружини). У середині 1927року Хемінгуей удруге одружився з Поліною Пфейфер -- паризькою журналісткою, американкою з Сент-Льюїса. Улітку 1928 року (у самий розпал роботи над романом «Прощавай, зброє!») вона перенесла важкі пологи. Дитина народилася шляхом кесаревого разтину. На щастя, вижили і мати, і син (але пов'язані з цим переживання відбилися в романі і залишилися незабутніми). Тієї ж осені 1928 року в Ок-Парку наклав на себе руки його батько.

Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи «Мати і не мати» (1937) і «По кому подзвін» (1940). Перший відобразив зміну у світогляді письменника, пошуки подолання самотності та перехід до соціальної проблематики. Другий -- величний епічний твір, в якому автор з філософських позицій усвідомлює події війни в Іспанії. Новим для Хемінгуея стає те, що в романі «По кому подзвін» головне місце посіли не приватні долі героїв, а доля героя і революції. Під час Другої світової війни Хемінгуей створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті «Пілар» патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу «Люди на війні» (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті («Острови в океані» (1970)). 1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише підсумковий твір свого життя -- повість «Старий і море». Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і н місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування великого Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)).

Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі -- країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни. Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала книга спогадів «Свято, яке завжди з тобою» (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років.

В останні роки життя Хемінгуей хворіє, його переслідує синдром смерті батька (кілька разів він робить невдалі спроби покінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у лікарні). Одужавши, 1 липня 1961 року повертається додому в садибу Фінка Віхія на Кубі, а вранці 2 липня 1961 року, вставши зрання, бере зі свого численного арсеналу улюблений карабін і зводить свої порахунки з життям. «Старий і море» Повість «Старий і море», на перший погляд, може здатися дуже простою, однак, попри невеликий об'єм, дуже містка, її визначають як філософську притчу. Проста, невибаглива історія старого рибалки Сант'яго стає узагальненою історією складного шляху людини на землі, яка кожного дня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.

Один із прототипів повісті -- рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара, на Кубі. Одного разу, коли рибалка та письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море». «Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скорше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини»,-- писав Е. Хемінгуей.

Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу рибину за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого рибалки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рідного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця.

ОСНОВНІ ТВОРИ

«В наш час» (1925), Фієста» (1926), «Прощавай, зброє!» (1929), «Мати і не мати» (1937), «По кому подзвін» (1940), «Старий і море» (1952), «Свято, яке завжди з тобою» (1960).

ЛІТЕРАТУРА

хемінгуей письменник повість

1. Грибанов Б. Хемингуэй: герой и время.-- М., 1980.,

2. Анастасьев Н.А. Творчество Э. Хемингузя.-- М., 1981.

ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ

Можна не боятися Одного разу Ернеста Хемінгуея, який щойно повернувся з Африки, запитали:

- Чи правда, що коли ходити з ліхтарем, то левів можна не боятися?

- Це залежить від швидкості ходи,- відказав письменник.

Вторгнення до Парижа У серпні 1944 року військовий кореспондент Е. Хемінгуей вихопився на джипі перед американською четвертою дивізією і першим опинився в Рамбульє, всього за кілька десятків кілометрів від столиці Франції. 25 серпня він разом з танковою колоною в'їхав у село Вок під Версалем, а звідти на чолі загону з двохсот партизанів прийшов кружними дорогами до Парижа, ще зайнятого гітлерівцями. "Спеціальний загін" Хемінгуея, як було названо потім цю групу в штабі союзників, провів самостійний бій з гітлерівцями в районі Тріумфальної арки в той час, коли головні сили французького генерала Леклерка, визволителя Парижа, перебували ще тільки на південному березі Сени Пізніше навіть виникли суперечки: чи представляти письменника до нагороди за героїчний вчинок, чи віддати під військовий суд за порушення правил женевської конвенції про статут військових кореспондентів. Цілих вісім днів штаб американської армії провадив розслідування, яке все ж таки закінчилося нагородженням Хемінгуея бронзовою почесною зіркою.

Читаючи про себе некрологи. У 1954 році під час полювання в Африці протягом двадцяти чотирьох годин письменника спіткали підряд дві авіаційні катастрофи, з яких він вийшов неушкодженим хіба що чудом.

Саме тоді по всьому світу поширилися чутки про раптову смерть Хемінгуея. Найулюбленішою розвагою письменника під час одужання стало читання багатьох некрологів, опублікованих у пресі, і спогадів про зустріч із ним. Джерело натхнення. Коли Хемінгуей довідався, що йому за повість "Старий і море" присуджено Нобелівську премію, він, сміючись, розповідав своїм друзям: "Довгі роки я працював над романом "Через річку в затінку дерев", який одностайно відхилила критика. Тоді я вирішив до кінця своїх днів не писати більше жодного рядка. Та через кілька років, коли в кишені не залишилося жодного цента, я швидко написав невеличку повість "Старий і море". Відтоді я питаю себе: "Чи не є нестача грошей найкращим джерелом натхнення для письменника?"

Розібрався! Перебуваючи у Венеції, Хемінгуей одержав від одного приятеля-лікаря запрошення, яке при всьому своєму бажанні не міг розібрати. Тоді він звернувся по допомогу до якогось аптекаря, відомого своїм умінням читати незрозумілі почерки лікарів. Той кинув погляд на рядки, вихопив пляшечку з ліками і передав їх Хемінгуею:

- Прошу чотириста лір, сеньйоре!

Операція "на живця" Сам Хемінгуей розповів про випадок, що трапився з ним на яхті під час шторму. Він послизнувся, впав, ударившись головою об якусь металеву частину, і пошкодив череп. Присутній на яхті лікар, друг письменника, вирішив накласти шов "на живця", без наркозу. "Нічого не вдієш,- сказав лікар,- ковтніть добре віскі і сидіть нерухомо, поки я зашиватиму". Письменник "добре ковтнув" віскі і довго сидів нерухомо, а потім досить спокійно сказав:

- Чи не можна згасити отой вогонь на моїй нозі? Виявилося, що хтось похапцем поставив пальник, яким дезинфікували голки, біля ноги Хемінгуея і вогонь з пальника обсмалював на ній волосся.

Презентація по слайдам:



описание: http://svitppt.com.ua/images/56/55333/210/img0.jpg

Слайд 1

описание: притча повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізацій...

Слайд 2

ПРИТЧА повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору.

описание: “старий і море” – повість притча про людину. образ сантьяго

Слайд 3

Старий і море” – повість притча про людину. Образ Сантьяго



описание: що означає бути людиною за повістю е.хемінгуея «старий і море»?

Слайд 4

Що означає бути Людиною за повістю Е.Хемінгуея «Старий і море»?

описание: світ – чудове місце, гідне того, щоб за нього боротися е. хемінгуей людину мо...

Слайд 5

Світ – чудове місце, гідне того, щоб за нього боротися Е. Хемінгуей Людину можна знищити, але перемогти її неможливо.                                                 Е. Хемінгуей                 Бути людиною – значить бути борцем.                                                                      Гете

описание: з історії створення повісті кубинський рибалка грегоріо фуентос, який став од...

Слайд 6

З історії створення повісті Кубинський рибалка Грегоріо Фуентос, який став одним з прототипів головного героя повісті.

описание: сюжетний ланцюжок

Слайд 7

Сюжетний ланцюжок

описание: ефект айсбергу - стилістичний прийом, коли читачеві відводиться роль «співавт...

Слайд 8

Ефект айсбергу - стилістичний прийом, коли читачеві відводиться роль «співавтора», який самостійно осягає підтекст.

описание: http://svitppt.com.ua/images/56/55333/210/img8.jpg

Слайд 9

описание: старий за віком. звичайний рибалка. виснажений. невдаха, безталанний. оптиміст

Слайд 10

Старий за віком. Звичайний рибалка. Виснажений. Невдаха, безталанний. Оптиміст

описание: http://svitppt.com.ua/images/56/55333/210/img10.jpg

Слайд 11

описание: чому старий сантьяго не зненавидів рибину, адже вона принесла йому стільки кл...

Слайд 12

Чому старий Сантьяго не зненавидів рибину, адже вона принесла йому стільки клопоту?

описание: “добре було б показати, що я за людина. ех, якби я був нею і мав все що вона ...

Слайд 13

ДОБРЕ БУЛО Б ПОКАЗАТИ, ЩО Я ЗА ЛЮДИНА. ЕХ, ЯКБИ Я БУВ НЕЮ І МАВ ВСЕ ЩО ВОНА МАЄ ПРОТИ МОЄЇ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ?” Про яку зброю йде мова?



описание: як підбадьорював себе сантьяго, щоб не впасти у розпач? про що згадував?

Слайд 14

Як підбадьорював себе Сантьяго, щоб не впасти у розпач? Про що згадував?

описание: коли старий тримає порепаними руками снасті з рибиною, він не раз жалкує, що ...

Слайд 15

Коли старий тримає порепаними руками снасті з рибиною, він не раз жалкує, що поруч немає хлопчика. Чому? Йому так важко самому?

описание: віра у перемогу – це шлях до перемоги!

Слайд 16

Віра у перемогу – це шлях до перемоги!

описание: «я покажу, на що здатна людина й що вона може знести. ти повинен вистояти. не...

Слайд 17

«Я покажу, на що здатна людина й що вона може знести. Ти повинен вистояти. Нема тут про що й балакати. Людина створена не для поразки,- промовив старий уголос.- Людину можна знищити, а здолати не можна”

описание: як ми можемо пояснити фінал твору? чому старому знову сняться леви?

Слайд 18

Як ми можемо пояснити фінал твору? Чому старому знову сняться леви?

описание: витривалий сильний сміливий справедливий вміє ризикувати справжній наставник ...

Слайд 19

Витривалий Сильний Сміливий Справедливий Вміє ризикувати Справжній наставник Справжній друг Вірить у перемогу Старий = мудрий

описание: принципи “героїв кодексу” найвище ціни особисту незалежність і свободу; йти н...

Слайд 20

Принципи “героїв кодексу” найвище ціни особисту незалежність і свободу; йти назустріч небезпеці, не боятися смерті; захищати тих, хто потребує захисту; вступати в бій за свої переконання; бути вірним і відданим у дружбі і коханні; ніколи не скаржитися на несправедливість долі і не чекати, коли тебе пожаліють; добре знати свій фах і володіти всіма навичками і вміннями справжнього чоловіка-воїна, мисливця, рибалки тощо.

описание: словникова робота символ (грецьк. symbolon —

Слайд 21

Словникова робота Символ (грецьк. symbolon — "умовний знак", "натяк") — предметний або cловесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення. В основі своїй символ має завжди переносне значення.

описание: як можна пояснити боротьбу сантьяго з акулами? світ –це гідне місце, варте то...

Слайд 22

Як можна пояснити боротьбу Сантьяго з акулами? Світ –це гідне місце, варте того, щоб за нього боротися

описание: що означає бути людиною за повістю е. хемінгуея «старий і море»? “мікрофон” б...

Слайд 23

Що означає бути Людиною за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»? “Мікрофон” Бути Людиною – це ...

описание: уіі. домашнє завдання. написати твір за однією із тем: 1. за що я можу подяку...

Слайд 24

УІІ. Домашнє завдання. Написати твір за однією із тем: 1. За що я можу подякувати Хемінгуею? 2. Чи важко бути переможцем? 3. Сантьяго – переможець чи переможений? 4. У чому сила людини?

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Гемінґвей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) За річкою, в затінку дерев
Джерело: з книги: Ернест Гемінґвей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. — Київ.: «Дніпро», 1985
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЖиве царство Сетона-Томпсона Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946)
Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946) канадський (шотландського походження) письменник, художник-анімаліст, натураліст, лауреат золотої...
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Хемінгуей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) За річкою, в затінку дерев
Джерело: з книги: Ернест Хемінгуей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. — Київ.: «Дніпро», 1985
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Хемінгуей (1899-1961). Життєвий І творчий шлях письменника. Новаторство його прози
Тема: Ернест Хемінгуей (1899—1961). Життєвий І творчий шлях письменника. Новаторство його прози
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест хемінгуей (1899—1961)
Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гар­ної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Сетон Томпсон. «Лобо». Зображення художніх образів, їх розкриття в подіях твору
Розвивати навички виразного читання, переказу та аналізу художнього твору, образне мислення
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Хемінгуей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) Райський сад

Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconУрок позакласного читання Ернест Сетон -томпсон «Маленькі дикуни»
«Маленькі дикуни»; визначити основну тему та ідею твору, схарактеризувати образ головного героя; розкрити значення поняття
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей iconЕрнест Міллер Хемінгуей (1899-1961) Хемінгуей
Мати — аматорка музики й живопису — прагнула навчити сина гри на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики...
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей icon2014 р. Тема: Ернест Міллер Хемінгуей. Життєвий і творчий шлях письменника.«Старий і море»-повість- притча про людину. Мета уроку
Мета уроку: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка