Гальчевський Яків Васильович



Скачати 354,6 Kb.
Дата конвертації08.06.2017
Розмір354,6 Kb.

Яків Гальчевський

http://vsiknygy.net.ua/wp-content/uploads/2013/11/filonov-galchevckiy1.jpg

Гальчевський Яків Васильович


Прізвисько

Якуб Войнаровський

Народився

22 жовтня (3 листопада) 1894
російська імперія с. Гута-Літинська, Літинського пов. Подільської губернії

Помер

21 березня 1943 (48 років)
польща Польща, с.Пересоловичі

Країна

size УНР

Приналежність

Армія УНР

Звання

ira f2-1stfcapt 1917 h.png Штабс-капітан

09 унр 30-03-1920 сотник.svg Сотник
польща Польща майор

Командування

командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923)

Війни/битви

Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Друга світова війна

Нагороди

хрест симона петлюри

орден святої анни 4 ступеня

орден святого станіслава 3 ступеня



Я́ків Васи́льович Гальче́вський (отаман Орел, Jakub Wojnarowski) (* 22 жовтня (3 листопада) 1894, с. Гута-Літинська, Літинського пов. Подільської губ., нині Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл. — † 21 березня 1943, с.Пересоловичі, Польща) — військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник.

Штабс-капітан російської армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського.


Зміст




  • 1 До революції

  • 2 Після революції

    • 2.1 Суспільно-політичний діяч

    • 2.2 Старшина УНР

    • 2.3 Повстанський отаман

  • 3 Еміграція

    • 3.1 У польському війську

  • 4 Український партизан

  • 5 Військові звання

  • 6 Сім'я

  • 7 Загибель

  • 8 Вшанування пам'яті

  • 9 Праці

  • 10 Примітки

  • 11 Література

  • 12 Джерела

До революції


Народився у селянській сім'ї. Батько Гальчевський Василь (Войцех) Лукович (друга пол. ХІХ - 1901) селянин, уроджений римо-католик, у 1892 р. перейшов у православ'я. Мати Гальчевська (в дівоцтві Русавська) Мотрона Іванівна (1876 - 1944). Закінчив двохкласну вчительську школу у с. Майдан-Треповський та 2-гу Житомирську школу прапорщиків (червень1915).

Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань, 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанськогокорпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад'ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець1916–1917 рр.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).

За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Ганни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.

Після революції

Суспільно-політичний діяч


1917 — взяв активну участь в українізації частин російської армії.

Завідувач школи с. Брусленів (1918), член повітової шкільної ради (1918).

Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам'янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).

За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам'янець-Подільському.


Старшина УНР


Організатор і командир Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу (кін. 1918 — поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 р.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня — травень 1919 р.), повстанський отаман (травень 1919–1925 рр.), командувач Подільської повстанської групи (1922), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923).

У червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Я.Гальчевського було поранено в лице і ногу.


Повстанський отаман


1920–1922 — воював проти частин дивізій Г.Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам'янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині.

Створена Гальчевським Подільська повстанська група складалась із 4 кінних бригад:

1-а кінна бригада, командир Яків Байда-Голюк;

2-а кінна бригада, командир Василь Лісовий;

3-я кінна бригада, командир Мирон Лихо;

4-а кінна бригада, командир Семен Хмара-Харченко;

Вінницька сотня ім. Богуна, командир підхорунжий Онисько Рубака-Грабарчук.

Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім командувачем повстанських сил Правобережної України (1922).

Повстанські псевдо — Орел, Орлик, Войнаровський.

Еміграція


1925 — з боями покинув терен УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський. У 1925–1930 працював польським службовцем з підготовки агентів, що засилались до Радянської України.

Автор публікацій в українському журналі «Діло» та «Віснику» Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).


У польському війську


http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/0/0d/hal%27chevs%27kyj-2.jpg/200px-hal%27chevs%27kyj-2.jpg

Яків Гальчевський (Якуб Войнаровський) у польському війську

Від 1 вересня 1930 р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан).

Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня 1930 р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (з 24 серпня 1939 р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня 1939 р.), 4-го батальйону 14-го полку (з 29 серпня 1939 р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з 11 вересня 1939 р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень1939 р.).


Український партизан


Радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Організатор і командир Грубешівської української самооборони (Холмщина, 1942–1943).

Автор книги «Проти червоних окупантів» (Т. 1. — Краків, 1941; Т. 2. — Краків-Львів, 1942), автор рукописів: «З воєнного нотатника» та історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованих (Грубешівщина, січень 1942).


Військові звання


штабс-капітан російської армії (літо 1917 р.) сотник Армії УНР (звання полковника присвоєно Головним отаманом Армії УНР С.Петлюрою 20 серпня 1922 р., але не затверджено військовим міністром УНР В.Сальським), майор Війська Польського.

Сім'я


Перша дружина: Жуматій Марія Оксентіївна (1897 м. Лиса Гора Херсонскої губернії - ?) за фахом учитель. Одружились у 1919. Арештована ГПУ у 1922 р. Пізніше звільнена, працювала у 9 - й трудовій школі ім. Д.Бєдного (м.Вінниця). Друга дружина: Которович (у 2му шлюбі Дидинська) Надія Іванівна (1911 Холмщина - 2003 штатПенсільванія США). Син: Роман (1938 - 2009 США).

Загибель


Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової, 21 березня 1943 в селі Пересоловичі, Грубешівського повіту.

Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща; могила не збереглася).


Вшанування пам'яті


12 січня 2013 року в с. Малинівка Літинського району на Вінниччині з ініціативи національно-патріотичних сил краю освячено хрест на місці майбутнього пам'ятного знаку полковнику Армії УНР, керівнику повстанських сил Правобережної України отаманові Якову Гальчевському на псевдо "Орел". [1]

Хрест на місці майбутнього пам'ятного знаку полковнику Армії УНР, керівнику повстанських сил Правобережної України отаманові Якову Гальчевському на псевдо "Орел"



30-го листопада 2013 року, у суботу, в селі Малинівка на батьківщині Якова відбулось відкриття пам’ятного знаку видатному борцю за українську державність, герою національно-визвольних змагань 1917-20-х років XX століття, полковнику армії УНР, легендарному отаману Орлу Якову Гальчевському. [2]

Праці]


  • Твори Я. Гальчевського у «Чтиві»

  • Яків Гальчевський. З воєнного нотатника

Примітки

Література

Подільський отаман Яків Орел-Гальчевський. З книги Р. Коваля «Повернення отаманів Гайдамацького краю», 2001


  • Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи. Газета «Незборима Нація»

  • І нарекли його отаманом Орлом. Біографія полковника армії УНР Якова Гальчевського, 2004

  • ФОТО. Де загинув Яків Гальчевський (Отаман Орел)

  • Завальнюк К.В., Стецюк Т.В. Яків Гальчевський у документах епохи. - К.-П.: 2012: ПП "Медобори-2006". - 224 с.

  • Стаття к.і.н., доцента кафедри історії слов'ян КНУ ім. Т.Шевченка Андрія Руккаса в альманасі "Молода Нація" (К.) 2000, №4 - Яків Гальчевський – український офіцер у Війську Польському міжвоєнного періоду.

  • Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — К: Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.



Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи

Хто ж був той лицар, Яків Гальчевський, відданий слуга Батьківщини й репрезентант її найзавзятіших оборонців - Українського Повстанського Війська? - із запитання розпочинає свою розповідь про отамана Поділля полк. Микола Чеботарів. - Хто він, такий лагідний і наче несміливий у поводженні, а такий лютий у гніві, безмежно відважний в бою та кожної хвилини готовий до боротьби і жертви? Хто ж був той полковник, Яків Гальчевський, що не мав свого власного життя, що за родину собі повстанські відділи обрав, за матір - Ідею, а за мету - волю України?”.1)
Справді, що ми знаємо про нього?
Микола Чеботарів стверджує, що Яків Гальчевський - нащадок української шляхти. А ось Костянтин Завальнюк знайшов у Державному архіві Вінницької області запис у церковній книзі Свято-Успенської церкви Подільської консисторії, де хрестили майбутнього отамана, про те, що батьки отамана - православні селяни села Гута-Літинська,2) що в трьох кілометрах від Літина, де 22 жовтня (за ст. ст.) 1894 року (за новим стилем 3 листопада) й народився Яків. Оскільки у своєму селі церкви не було, то батьки Василь Лукич і Мотрона Іванівна Гольчевські3) хрестили сина у Свято-Успенській церкві, що в сусідньому селі Балин.
Інформація начальника розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії” підтверджує, що Гальчевський - житель села Гута-Літинська. В той же час начальник розвідки стверджує, що Гальчевський - виходець з Гродненської губернії.
Збереглося “Прошение” підлітка Якова Гольчевського в “училищный совет” двокласної вчительської школи с. Майдан Курилівський від 28 серпня 1908 року: “Желая поступить для дальнейшего обучения в Куриловскую второкласную учительскую школу, честь имею покорнейше просить Куриловско-Майданский училищный Совет принять меня в число учеников первого отделения”.4)
За 1911-12 навчальний рік Яків Гольчевський мав по поведінці самі п(ятірки. Закон Божий, історію та російську мову знав на “4” та “5”, географію, геометрію та фізику на “4”, співав на “3”. Трійка була і з сільського господарства, за твір мав четвірки та п(ятірки. Гімнастику здавав на “відмінно”. “П(ять” було й за “чистописание”.5)
Як бачимо, дитинство та юність Якова Гальчевського минули на Поділлі. З юних літ він відрізнявся від однолітків любов’ю до зброї та війська. Невипадково й вибрав професію військового - поступив до старшинської школи, після завершення якої був направлений на фронти Першої Світової. Дослужився до поручника царської армії. Вже згаданий начальник розвідки 1-ї Кінної дивізії у своїй інформаційній записці зазначав, що Гальчевський - штабс-капітан царської армії.
Відомо, що якийсь час Яків Гальчевський вчителював у подільських селах Сахни (нині Летичівського району Хмельницької обл.) та Бруслинові. Колишні учні Гальчевського довго пам'ятали розповіді вчителя про Богдана Хмельницького, Івана Гонту та Устима Кармелюка. Вчив дітей колядок і щедрівок, читав їм Кобзаря. Організував церковний хор.
Був одружений. Дружина Марія Оксентіївна народилася 6 жовтня 1897 року. В 1914 р. закінчила двокласне училище в містечку Лиса Гора Херсонської губернії, а також три класи учительської семінарії в Добровеличківці в 1917 році. Працювала вчителькою.
Під час протигетьманського повстання Яків Гальчевський - отаман Літинського куреня. Потім переходить у підпорядкування отамана Волинця, разом з яким у лютому 1919 р. вирушив на Північний фронт у розпорядження отамана Оскілка. На Волині він приймає командування 61-м ім. Симона Петлюри піхотним полком. У травні 1919 р. Яків Гальчевський прибуває на станцію Броди, до штабу Дієвої Армії. Від Симона Петлюриотримує завдання - напередодні контрнаступу 1-го Запорізького Корпусу та галицьких частин - провести в запіллі Красної армії низку диверсійних акцій. Гальчевський вертається в Літинський повіт, де починає наново формувати загін.
З перших же кроків на своїй - отаманській - стежині Гальчевський виявляє себе лютим і непримиренним ворогом російського більшовизму. Він вже “добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені”.6) Гальчевський весь свій життєвий шлях надавав перевагу бою, а не переговорам з ворогом.
Псевдонім вибрав собі відповідний: “Орел”. І, як цей хижий птах, невтомно налітав на продзагони, розбивав вщент каральні загони Подільської губернської ЧК, успішно атакував дивізії т.зв. червоного козацтва. Діяв у Літинському, Летичівському, Проскурівському, Ново-Ушицькому, Жмеринському і Могилівському повітах.
Отаман Орел вступає у безперервні бої з частинами дивізій Котовського та Осадчого, корпусу Примакова, з полками 1 дивізії, з 10, 11, 12 полками 2-ї дивізії Червоного Козацтва, 24 Самарською дивізією, 2 ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, з відділами особливого призначення тощо. Окрім того, повстанці Гальчевського нищать московську адміністрацію та залоги по селах й містечках. Звільнивши якийсь населений пункт, отаман скликав мітинг, пояснював політику Директорії, поширював відозви уряду УНР та закликав до безкомпромісної боротьби з російським окупантом. Скільки комісарів, воєнкомів, чекістів, сексотів, “продармєйцев” та інших “армєйцев” знищив Гальчевський важко підрахувати. Очевидно, не одну подільську річку можна було б загатити їхнім трупом.

Хоча Орел знаходився у безперервних боях, але таки знайшов час заскочити в Пашківську волость, щоб покарати керівників так званої “Пашківської республіки”, які вписали одну з найганебніших сторінок в історію України.
Коли наприкінці листопада 1919 р. український уряд потрапив в незавидну ситуацію і під натиском Красної армії змушений був тікати до Старокостянтинова, залізницю Проскурів - Старокостянтинів обсіли анархічні загони “Пашківської республіки”, які не визнавали жодної, крім своєї, влади.
Український уряд було принижено: його змушено підписати договір з сільськими дядьками про перепуск разом з військом (!!!) через Пашківську волость. Однак віче жителів волості не дало згоди (не ратифікувало цього договору). Врешті-решт величезне майно Армії УНР, в тому числі й вагон з грошими, потрапили до рук більшовиків.

“Ця історія дає змогу уявити, - писав згодом Юрко Тютюнник, - який був авторитет центру в масах!.. А можна було підтримати цей авторитет, наказавши військовому командуванню ліквідувати ’’пашківців’’. Одержавши такий наказ, я міг би його виконати, були для того засоби і бажання”.7)
Мрію Юрка Тютюнника здійснив отаман Орел, який скерував до так званої “Пашківської республіки” каральну експедицію. Його відділ оточив Пашківці. Коротке слідство. Потім лаконічний суд. І розстріли винних...


“До прихода на Украину с Польщи Петлюры, - зазначав начальник розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії”, - (Гальчевский) был начальником отряда при Летичевском Комиссариате.., проводил массовые расстрелы Совработников. В период Русско-Польской войны был некоторое время студентом 1-го курса Каменецкого университета - откуда после расшифровки его агентом Соввласти бежал в Литинский уезд, где и был назначен Военруком Сернецкой (?) волости. Откуда бежал в банду Пугача, с которым уехал в Киевскую губернию... Был некоторое время комендантом (атамана) Карого”.8)
В липні 1921 р. сформована з козаків 5-ї Херсонської дивізії бригада в 450 чоловік на чолі з Шепелем перейшла Збруч. Орел-Гальчевський очолював у бригаді відділ силою 35 шабель і 35 багнетів. Діяв у Літинському повіті. 31 серпня 1921 р. на чолі 30 козаків він здійснив наліт на Уладівську гуральню, під час якого було вбито три міліціонери. На трупі одного з них козаки прикріпили записку: “Так карають чорні терорісти зайдів кацапів за службу ганебній Російській комунії. Командір чорних терорістів Орел”. “Зазначений загін, - повідомляли чекісти, - складає лише частину однієї спільної банди, розташованої в лісі між селами Сандомирки Літинського повіту і Гущинці Вінницького повіту, чисельність якої досягає 2000 чол. під командуванням отаманів Шепеля, Карого і Орла”.9)
На той час Гальчевський керував відділом загону Якова Шепеля. На початку вересня загін налічував 45 піших та 15 кінних, які мали на озброєнні кулемет “Кольт” та “Люйс”. 
4 вересня Орел налетів на ст. Холоневську Південно-Західної залізниці. Захопили декілька сімей політпрацівників, яких, як зазначали більшовики, “закатували до смерті”. Інше більшовицьке повідомлення зазначало, що загін “Чорних терористів” під командою Орла налічував 300 козаків і діяв у районі Хмільника, Уладівки та Калинівки. 5 вересня Орел зайняв містечко Янів.
9 вересня більшовики здійснили облаву - полк Красної армії спільно з Пиківською міліцією пройшли лавою ліс від села Уладівка до Майдану Бобринецького та Пиківської гуральні. Червоні знайшли щойно залишене місце постою партизанів, де виявили два трупи - чоловіка і жінки. Над ними на дереві висіла записка: “Чорні Террорісти так расправляються со шпигами Рад. Влади. Начальнік Чорніх Террорістів Орел”. Виявлено було й свіжонасипану могилу, яку розкопали і витягли з неї чотирьох вбитих козаків.
13 вересня один із загонів Орла, за інформаціями більшовиків, з Уладівського району, де оперував, вирушив у район Чорнобиля Київської губернії.
15 вересня за 2 км. від Майдану Трепівського в лісі відбувся тривалий бій відділу Орла з другою сотнею Першої “червоної козачої дивізії” (40 шабель), підсиленою 15 шаблями першої сотні та збірним загоном у 30 шабель під командуванням командира полку. Інший загін Орла в цей день вів бій з загоном 10 кавалерійського полку в лісі Майдан-Бобрик, що за 14 верст від Хмільника.
Наприкінці 1921 р. після поразки Листопадового рейду отаман Шепель виїхав на лікування закордон, передавши свої повноваження Орлу. 
Гальчевського призначають командуючим 6-м Повстанським районом, до складу якого увійшли Літинський, Летичівський, Жмеринський, Могилівський, Ново-Ушицький, Проскурівський та Винницький повіти. В кожному повіті був свій керівник, якому підпорядковувались організатори сіл, до обов(язків яких входило, не ведучи жодних списків, підбирати людей до загонів Гальчевського, слідкувати за перегрупуванням військових підрозділів ворога, за змінами в командуванні частин Красної армії, знати всіх сільських та містечкових “совработніков” та місця, куди вони ховаються під час паніки.

Москва кидає на боротьбу з Гальчевським все нові та нові відділи, мститься на безборонному населенні, заводить сексотів у кожному селі. Все важче стає боротися. Але Орел особистою відвагою “пориває повстанців до переможних боїв”. Він координує дії інших отаманів. Співдіє з отаманами Байдою-Галюком, Хмарою, Лісовим, Трейком, Лихом, Кащуком та іншими. У Летичівському лісі під Вербицьким Майданом скликає Повстанський з’їзд, на який з(їхалося 36 делегатів з усього Поділля. На цьому З’їзді Орла-Гальчевського затверджують Отаманом Подільської Повстанської Групи. 
Твориться Штаб Подільської Повстанської Групи, який очолює підполковник Коноплянко, а членами стають сотники Погиба, Ковбасюк і Карабчевський, поручники Кохан та Коростовський, хорунжі Бабієнко, Грабик, Мотрюк (лікар) та Рарига. Допомагають козаки Харко, Онисько та Надія Богданенко. Вони забезпечують зв’язок з Симоном Петлюрою, отаманом Волинської Повстанської дивізії Петриком, отаманом Костюшком, сотником Дідківським, а також з отаманами Карим, Левченком, Пугачем та іншими. Орел скликає злет повстанських отаманів Правобережжя.
У грудні 1921 р. загін Орла налічував 40 піших, головний кадр відділу становив 15-17 чоловік. Улюблене місце перебування - коло сіл Пеньківка та Бруснилів, що у 12 верстах від Літина.
На 16 грудня 1921 р. в загоні було 32 піших, оброєних бомбами, обрізами і гвинтівками. Вік повстанців - від 16 до 26 років, переважно жителі села Сосни-Літинка.
1 січня 1922 року, як зазначали чекісти, Гальчевський здійснив наліт на село Майдан-Савин, а в ніч з 14 на 15 січня у Багринівці його козаки шукали членів волосного комнезамівського осередку.
15 лютого 1922 року Симон Петлюра наказує отаману Орлу-Гальчевському “обняти командування всіма повстанськими загонами в Правобережній Україні” (Наказ №241).
Орел літає Брацлавщиною, Гайсинщиною, Уманщиною, Бердичивщіною, рейдує в Балтському та Ольвіопільському повітах, його гарячий слід можна знайти на Ямпільщині, Могилівщині, в Ново-Ушицькому повіті. Услід йому несуться зойки окупантів та їхніх прислужників, але частіше - мертва тиша.
В березні 1922 р. козаки Гальчевського повісили голову комнезаму села Белецького, а у Зіновинцях вбили керівника продзагону Лошека.
В ніч з 4 на 5 квітня близько 2 год. 80 піших і кінних під командуванням отамана Орла вчинили наліт на село Бихни, що у 4 верстах на схід від Летичева. “Збивши сторожову охорону розташованих в цьому селі їздових артшколи і захопивши 20 коней, близько 3 години того ж дня сховались у напрямку села Білик. В бою з бандою вбитий червоноармієць, захоплений телефонний апарат”.10)
Біля села Стасів Майдан, що коло Кипорового Яру, гайдамаки Орла вщент розбивають велику частину червоних. Потім поблизу містечка Яніва й села Каміногірки, у селах Вербці та Бухнах, що в 5 км від Летичева, розбивають артилерійську школу. Під Кусківцями та коло Кожухівського Майдану громлять відділи дивізії Котовського. Недалеко від с.Уладівки здобуває сто коней.
“Неможливо перерахувати всіх комполків, начштабів, комісарів, політруків, сексотів, зарубаних або розстріляних (Гальчевським), - пише полковник Микола Чеботарів. - Тільки на Великдень 1922 року знищено 45 сексотів і штаб 10 полку 2 дивізії Червоного козацтва”.11)
Наприкінці травня 1922 р. до Гальчевського перейшов начальник кінного взводу повітової міліції, якого отаман призначив комендантом загону. Ось, неповна хроніка літніх боїв отамана:
6 червня о 18 год. відділ Орла силою в кілька десятків вершників здійснив наліт на містечко Ваньківці. Було вбито начальника районної міліції, завідуючого кримінального розшуку, двох міліціонерів, спалено канцелярію міліції і кримінального розшуку, після чого загін направився в село Осламове, де спалили канцелярію волвиконкому, вбили двох співробітників повітового військкомату.12)
Згідно з більшовицьким донесеннями, на 8 червня загін Орла становив 100 кінних і 40 піших. В цей день “Чорні терористи” забили чотирьох агентів кримінального розшуку і голову комнезаму села Комарівці.
29 червня 100 кінних козаків Гальчевського увійшли до села Вівсяники, вбили начальника міліції, знищили всі папери волосного виконкому, захопили з собою голову волосного комнезаму та інспектора продподатку й подалися далі.
7 липня в селі Осламове знищили місцевих компартпрацівників.
13 липня неподалік Попівських хуторів, що за 7 верст північніше Копайгорода, козаками Орла зарубані командир 71 полку тов. Александрович, завгосп Чугунов і супроводжуючий. На труп командира полку причепили записку: “Засуджені на смерть через порубання кати українського народу. Командир українських національних партизанів Орел”.
В середині липня Орел несподівано напав на кінний взвод. Захопили коней і кулемет “Люїс”, знищили двох червоноармійців, що вчинили опір.
16 липня в селі Лісовий Мукарів роззброїли “всеобуч”, побили гвинтівки, спалили справи волосного виконкому.
22 липня обстріляли зведений “летотряд” 12 полку і курсантів. Під час перестрілки вбито командирів курсантів.
25 липня налетіли на волвиконком в селі Великі Струги, що за 8 верст від Ново-Ушиці, спалили всі справи волосного виконкому. Шукали совєтських працівників.
Наступного дня в селі Кошківці спалили справи сільради, зіпсували телефонний зв'язок, побили гвинтівки “всеобучу”, вбили демобілізованого червоноармійця.
6 серпня о 10 год. ранку в лісі, що на захід від села Морозів, червоноармійський загін атакував повстанців Галюка, командира одного з підрозділів отамана Орла. Несподівано для червоних, з криком “Слава!” повстанці перейшли у контрнаступ. Червоні кинулись врозтіч.
10 серпня несподіваним наскоком відділом у 200 шабель Орел здобуває повітовий центр Летичів, вирубує шаблями большевицьку залогу, без пострілу винищує адміністрацію та ЧК, розбиває браму в’язниці.
“В результаті шестигодинного перебування, - зазначали чекісти, - спалене волосне управління, всі справи волвиконкому, розбиті телеграф і телефон, розграбована райфілія... Підпалений міст через річку... З Допру випущено близько 20 кримінальних і політичних злочинців, частина з яких, близько 15-ти осіб, пішла з бандою. О 5 год. біля будинку волвиконкому робив огляд банди сам Гальчевський, (який був) у формі червоного командира полку з орденом червоного прапора. Іменує себе з одного боку воєнкомом 7 полку, в наказах же підписується ((Орел((. В місті розклеєний Наказ №1 по Червоній Армії, розташованій на території Подільської губернії, де вимагає негайного переходу військ на бік повстанців і вбивства комісарів, комуністів і краскомів, які наче 5 років вже розорюють рідний край (Україну). Після нальоту банда 10 серпня о 5 год. ранку пішла в напрямку села Войтківці (8 верст на схід Летичева)”.13)
16 серпня Орел після двогодинного бою здобув містечко Зіньківці.
17 серпня відбувся бій з “летотрядом” 70 полку. В цей же день під особистим командуванням Гальчевського-Орла тридцять кінних козаків здійснили наліт на ст. Бар. Охоронцям Орел представив документи на ім(я командира загону 24-го полку “по борьбє с бандітізмом”. “Бандити говорили російською мовою, - згодом зазначали більшовики, - отаман вище середнього зросту, брюнет, на вигляд 30-36 років, одягнутий у червоний картуз, чорну шкіряну тужурку”.14) 
Перед тим як знищити телефонні та телеграфні апарати Орел надіслав телеграму на ім(я начальника губдільниці: “21 год. Вінниця. Начальнику бойової одиниці Осадчому. Я - Орел - іду далі, прошу перекинути 24 кавполк у район Гайсина. Чому ви не прибули в призначене місце... Орел, командир національних партизанів”...
20 серпня 1922 року Головний Отаман Симон Петлюра видає Наказ про підвищення сотника Української Армії Якова Гальчевського підвищує до ранги полковника УНР.15)
21 серпня 1922 р. до Гальчевського з-за кордону прибули Хмара і Шепель. Можливо саме вони й передали наказ Симона Петлюри. Хмара очолив підрозділ загону Гальчевського, який нараховував 50 шабель, а Яків Шепель з огляду на хворобу роботи в загоні не вів.
Незабаром коло села Буцнянський Майдан відбувся найтяжчий і найдовший бій, який мала Подільська Повстанська Група. Важка перемога дісталася завдяки хитрощам - відділ повстанців переодягнувся у червоноармійські однострої і зміг впритул наблизитися до ворога...
Недалеко села Вербицький Майдан козаків Орла атакують червоні частини Примакова, що підійшли з боку Новокостянтинова. “Лють помсти Орлової не знає меж - він карає примаковців винищенням до одного”.16) 
Потім бої коло Майдану Грузького та Монастирка, неподалік рідного села Майдан Літинський та Бруслинова, де колись вчителював, в Ялтушковім лісі, в районі Комарівців та Зіньківа...
Особливо тяжкий бій відбувся у Русанівці. На щастя він знову завершився щасливо: розбиті більшовики кинулись врозтіч, залишивши повстанцям господарчу частину 2 червоної дивізії.
У двох кілометрах на схід від Зіньківа, в густому лісі навпроти Литинецького Майдану, недалеко Монастирки, отаман Орел розбиває Вінницьку піхотну школу червоних командирів. Лише маленька частина більшовиків вирвалася з оточення, лишивши на полі бою 150 трупів.
І знову бій. На цей раз між Зіньківцями та Новою Ушицею. В цьому бою поранено начальника повстанського штабу Павла Коноплянка.
Згодом бої під Баром, коло сіл Багринівці, Слобчуки, під Трешнівським Майданом, під Сахнівським Майданом. Під час нападу на Лознянську цурковарню козаки Гальчевського на перегній спровадили сотню башкирів.
Чудова операція була здійснена в селі Сахни, де свого часу вчителював Яків Гальчевський. “Під час святочної вистави із заповідженими танцями і буфетом, на якій були присутні начальники большевицьких установ цілої області, з’явився невеликий добірний відділ на чолі з Отаманом Орлом, переодягнений в уніформу большевицького війська. Увійшовши до театру, (Отаман) оголосив контроль документів ’’отдєлом особого назначєнія’’. По документах виокремив всіх комуністів та комуністичне начальство, вивів з театру і тут же на очах здивованої людності розстріляв, а театральному хорові наказав проспівати український гімн”.17) 
Після цього “відділ особливого призначення” зник.
“Терпінню” окупаційних властей прийшов кінець і вони розпочинають крупномасштабну операцію, яка має на меті знищення невловимого отамана. 26 серпня 1922 року розпочинається планомірна концентрація ворожого війська: відділи піших і кінних розміщуються в усіх селах районів, де дислокувалися відділи Орла-Гальчевського. Кінні полки 1 та 2 червоних дивізій, 24 Самарська дивізії, дві дивізії з Одеси заповнили всю місцевість - не пройти, не проїхати, ні в село за харчами прийти. Три піших та три кінних дивізії було кинуто проти повстанців! 
Ось повідомлення про один з боїв: “Винищувальний загін тов. Щербакова о 12 год. 29 серпня наздогнав банду Гальчевського чисельністю 120 шабель коло лісу, що під селом Михайлівці і у 5 верстах північно-західніше містечка Сніткова. Після півторагодинного бою банда, втративши вбитими 20 чоловік і декілька пораненими (також вбито декілька коней) пішла у зазначений ліс. З нашого боку поранені начальник винищувального загону тов. Щербаков і воєнком тов. Канєєв, які вибули зі строю. Вбиті бандити всі стрижені з оселедцями”.18)
Орел маневрує, уникаючи зустрічі з крупними армійськими одиницями. І наносить дошкульних ляпасів. Так, 1 вересня він вчинив успішний наліт на Левадський завод (Проскурівський кущ). Операція була проведена без жодного пострілу і без опору з боку червоноармійців. “Банда чисельністю близько 120 чоловік вершників при 7 кулеметах і 1 бомбометі, - писали комуністи, - відрекомендувалась коменданту заводу як полк Червоної дивізії і була допущена в завод. Виставивши в потрібних пунктах караули, банда забрала все, що було необхідно і вільно віддалилась до кордону без будь-якого переслідування”.19) 
Але оскільки червоні війська повністю заполонили терен, Орел вирішив зберегти цінний повстанський кадр і 2 вересня перейшов річку Збруч - на польський берег.
Ось, що писали в донесеннях більшовики: “Банда Гальчевського у складі 56 шабель та невиясненній кількості кулеметів о 6 год. 2 вересня в районі сіл Бондарівка-Крикове... перейшла за кордон, викинувши білий прапор. Поляками банда була зустрінута радісно. Вишикувавшись на польському боці, пішла з піснями до містечка Гусятин... Перш ніж перейти на польський бік, банда перерізала проводи в районі Ланцкорунь-Гусятин”.20) Інші два загони Орла загальною чисельністю 150 шабель продовжували діяти.
5 вересня повстанці відправили залізницею до Львова. Яків Гальчевський зустрічається зСимоном Петлюрою, дає йому вичерпний звіт. Як представник воюючої України Гальчевський-Орел відвідує посольства різних держав і закликає підтримати боротьбу проти більшовиків.
Тим часом Совєтська Росія вимагає у польського уряду видачі Якова Гальчевського. Це примушує його змінити прізвище на “Войнаровський”.

З України доходили щораз тривожніші чутки. Зойки і крики, здавалось, доносились самої Варшави. І отаман Орел приймає рішення вертати в Україну - для продовження збройної боротьби.
На початку липня 1923 р. Яків Гальчевський перейшов з-за кордону з боку Польщі. Разом з ним було ще п'ятеро.
 Одночасно перейшли ще дві боївки: одна на чолі з Хмарою (5 чол.), другу - з шести чоловік - очолював Галюк. Хмара і Галюк підпорядковувались Гальчевському. Всього відділи нараховували 20 досвідчених бійців, як правило старшин. Мета рейду - підняти повстання. Боївка Хмари направилась у Жмеринський район, а Галюка - у Кам'янецький.
Більшовикам майже відразу стали відомі прізвища бойовиків, що перейшли Збруч з Гальчевським, Хмарою та Галюком: Барановський, Бортащук, Ковальський, Ковбасюк, Каробчевський, Коростовський, Кохан, Матвієнко, Мотрук, Огородник, Олійник, Почарук, Реймович, сотник Рибалко, Сендзяк, Шмалій і Печелат. Останній і зрадив побратимів, з'явившись 17 липня з покаянною в ЧК і давши інформацію про своїх товаришів.
18 липня о 10.30. біля Керницьких хуторів об(єднаний загін (24 чол.) Подільської губернської ЧК і Вінницької окружної міліції зіткнувся з групою Гальчевського. У звіті про бій чекісти писали: “За отриманими раніше від перебіжчика з банди жителя села Майдан Літинський даними з(ясувалось, що банда політичного характеру, складається з офіцерства, перейшла з Польщі, де отримала завдання переправитись на Україну і приступити до організації банд. Ватажок - колишній бандит Гальчевський. На озброєнні банди є 3 револьвери "Стеєр" з 60 патронами, "Браунінг" з 14 патронами, гвинтівковий обріз з 3 патронами і карабін з 20 патронами і невияснена кількість ручних гранат французького зразка. Одягнуті у шинелі, френчі, черевики і чоботи англійського зразка... Чисельність банди - 6 піших. При перестрілці було вбито одного бандита і одного, очевидно, поранено, оскільки залишена шинель зі слідами крові. Поранений не захоплений. З боку загону, що діяв проти бандитів, втрати наступні: вбиті командир взводу резерву Вінокрміліції тов. Перелєтко і молодший кінний міліціонер резерву т. Дроздов, поранений молодший кінний міліціонер т. Веровський, вбито двох стройових коней резерву окружної міліції, забрано бандитами від вбитого комвзводу 1 російська гвинтівка кавалерійського зразка, револьвер системи "Наган" і покришка від сідла”.21)
А ось як відбувався бій.
Вранці 18 липня внаслідок зради на Керницьких хуторах була оточена боївка Гальчевського. Шестеро повстанців потрапили в лещата 32 чекістів і міліціонерів. Майже відразу загинув сотник Карабчієвський. П(ятеро повстанців, оточені у невеличкому ліску, запекло захищались, в той же час намагаючись берегти кожний патрон.
Густий ліс був недалеко, але прохід до нього загородили ударники Подільського губернського відділу ГПУ. Кинувши в лаву чекістів бомбу, Гальчевський з товаришами, стріляючи на ходу, спробував прорватись. Але побачивши, що цей напрям малоперспективний, бойовики кинулись у протилежний бік і несподівано напали на спішених міліціонерів. Гальчевському поталанило застрелити взводного командира, а іншого важко поранити у живіт. Ще один міліціонер був поранений в ногу. Вихопивши у вбитого револьвер, Гальчевський розрядив його у переслідувачів. Серед них почалася справжня паніка: міліціонери розбігалися хто куди. Стріляючи навздогін, повстанці кинулись за ними. На їхньому “хвості” вискочили з оточення. Перелякані міліціонери, сховались в клуні і вже не стріляли вслід повстанцям, які швидко віддалялись. Кінна погоня чекістів наслідків не дала.
Яків Гальчевський вкотре вислизнув з пастки...
І все ж ворог завдає щораз відчутніших ударів. Один з таких болючих ударів отримано завдяки зраднику Репію, який таємними стежинами, котрі знали лише місцеві, провів червоних під самий табір, де спочивали повстанці...

На початку серпня 1923 р. загін Гальчевського чисельністю до 150 шабель діяв в Літинському, Летичівському, Ново-Ушицькому та Жмеринському повітах. 
В ніч на 5 серпня 1923 р. він здійснив наліт на Бар, а 7 серпня - на цукровий завод коло Літина. На шляхах проходження розвішували Наказ № 1 з погрозами на адресу червоноармійців, якщо ті продовжуватимуть знущатися над українськими селянами. Гальчевський діяв на той час двома загонами Кирилика та Кохана.
Але в найближче оточення Гальчевського вже був інфільтрований сексот. Завдяки йому ЧК мала детальні інформації про особовий склад загону. Ось що повідомляв про структуру загону Гальчевського начальник розвідки “1-ї Кінної Запорозької Червоного Козацтва дивізії”:
“Начальник Штаба Коноплянко Павел Павлович, студент-юрист, деникинской службы полковник... 
Помощник Гальчевского Пагуба (правильно Погиба - Р.К.) Петр, уроженец Кубани, 23 лет, старой армии поручик, был помощником у Хмары... Пагуба является главным советником Гальчевского, весьма предприимчивый и необыкновенно храбрый, пользуется большим авторитетом среди бандитов и населения.
Ад(ютант Платонов, артиллерийский Штабс-Капитан старой армии, был ад(ютантом Хмары.
Комендант Штаба Кохан - бывший Начальник Резерва Летичевской Милиции. Под его руководством совершается ряд убийств пойманных Совработников и красноармейцев. Ныне Кохан с отрядом около 40 сабель отделился и действует самостоятельно под руководством Гальчевского. 
Начальник конной разведки Капустян - бывший Начальник Летичевской Милиции. 
Командир комендантской сотни и хорунжий Ковалевич - галичанин. 
Командир 1-й сотни Рогота (Рогоза - ?) Иван Сафронович, подпрапорщик артиллерии старой армии. 
Командир 2-й сотни Новоселицкий, бывший красный командир 24 дивизии (?).
Командир 3-й сотни Грабарчук Онисим служил в О.О. 8-й Черказдивизии.
Командир пешей сотни Ковбасюк Евгений (сотня служит для пополнения конных частей).
Состав банды увеличивается по мере надобности...
Вооружение банды
Конные бандиты вооружены карабинами, винтовками кавобразца, патронами к ним от 30 до 270 шт., патроны все бандиты носят при себе. Большая часть (вооружена) револьверами и шашками, многие имеют шашки, бомб мало.
Пехота вооружена винтовками русского образца, обрезов в банде за исключением ездовых на тачанках не имеет никто. Банда имеет один ((Максим((, который возит за собой.., 2 ((Люиса((, один из них неисправный, к ним 10 кругов...
Документы и бланки имеющиеся в штабе банды
Имеется личное удостоверение командира 10 полка тов. Святогора.
Документ политрука 411 пехотного батальона.
Документ Начальника Летичевской уездной милиции.
Документ Начальника резерва Летичевской уездной милиции.
Документ Начальника районной милиции Капустяна.
Бланки с печатью политрука 411 пехотного батальона. 
Бланки с печатью Начальника районной милиции Летичевского уезда.
Регистрационные карточки (неясно) волостей Летичевского Военного Комиссариата.., много партийных билетов, личных удостоверений убитых коммунистов и работников Соввласти, (которые) используются для известных целей.
По сведениям бандита Ковальского - деятеля банды Гальчевского, наиболее отзывчивым районом к формированию банд является район ограниченный линиями Копай-город Скитнево - (неясно) - Веньковцы и Бар - (неясно) - Ялтушково - Слобода Ходецкая.
Банда Кирилика проявляет себя в Ново-Ушицком уезде. Кирилик (неясно) галичанин, суворый, храбрый. Численность банды до 80 (преувеличенно). Банда Кирилика является частью банды Гальчевского, хорошо вооружена и одета в красноармейскую форму”...22)
Як бачимо, чекісти були поінформовані грунтовано. Але попри це вони ніяк не могли розбити мобільні загони Орла-Гальчевського, які пересувались, як правило, вночі та стежками, детально вивчивши маршрут, під охороною розвідки. В разі небезпеки розбивалися на групи в 15-20 чоловік і розсипалися у різні напрямки. “Банде способствует лесистая и пересеченная местность, (что) затрудняет преследование банды”, - зазначали чекісти.
У зв(язку з появою Гальчевського ударна група ЧК протягом тижня (з 16 по 23 серпня 1923 р.) “зняла”, тобто арештувала 24 мешканців Ялтушківського, Віньківського та Зіньківського районів, які у минулому мали зв'язок з Гальчевським...
Взимку 1924 року над ними відбувся суд. Ось повідомлення газети “Червоне село” від 23 лютого 1924 року: “16 лютого біжучого року в Губсуді закінчився суд над решткою банди Гальчевського, яка бушувала на Поділлі в 1921-1924 рр. (з перервами)... За один тільки 1921 р. банди ці (Трейка, Косцюшки та Гальчевського - Р.К.) зробили 138 нападів на міста, села, радянські установи, залізниці. В 1922 р. банда Гальчевського втікає до Польщі, але після переговорів з українським урядом вертається назад. Тікає туди в тому самому році ще раз і в квітні 1923 р. появляється назад з метою організації повстання під осінь 1924 року. Але не повезло. Банду розбито. Гальчевський втік за кордон. Найголовніша особа процесу - помічник Гальчевського - Кохан (колишній укапіст). За радянської влади був міліціонером. Друга особа - Матвієнко, начштабу Галюка, вславився звірствами. Активними бандитами були ще: брати Дідури, Огородників та Паталай.
Після 24-х годин нарад суд присудив Кохана, Матвієнка, Огороднікова та братів Дідурів до розстрілу. Патолая - до 10 років строгої ізоляції та позбавлення прав на 3 роки”.23)
Наступив 1925 рік. І знову Яків Гальчевський вирішує продовжувати боротьбу!
Могилівський Прикордонний загін ГПУ повідомляв: “1 квітня на світанку кінною бандою в 10 чоловік, добре озброєних гвинтівками, револьверами і бомбами, здійснений наліт на село Богушівку (14 верст південніше Ялтушкова). Бандою пограбований кооператив і розгромлена сільрада, при чому канцелярія знищена, а списки членів КНС забрані бандитами. Керівника банди, якого бандити називали "пан сотник", опізнано: це відомий отаман петлюрівської банди Гальчевський, який оперував на Поділлі з 1920 року... Після розгрому сільської ради Гальчевський звернувся до селян з промовою і заявив, що прийшов для боротьби за незалежну Україну. Після нальоту банда пішла в напрямку села Ходацька Слобідка (6 верст на північний захід від Ялтушкова) і розташувалась в лісі ((Перелуки((. Місцеві селяни опізнали помічника Гальчевського - Галюка і бандита Якуба (житель Ходацької Слобідки), які пішли за кордон з Гальчевським у 1923 року. Цією ж бандою вдень 1 квітня вчинено наліт на село Житники.., де (вона) розграбувала сільраду, знищила всю канцелярію і забрала з собою голову КНС, доля якого невідома”.24) 
А в ніч на 3 травня 1925 р. в районі села Курашівка, що в 40 верстах на північних захід Могилева, “з(явилась на 2 підводах бандгрупа в кількості 8 чоловік, озброєних гвинтівками, браунінгами, бомбами і одним кулеметом. Бандити одягнуті в шинелі, плащі і картузи з зеленими околицями (форма лісництва), на картузах приколоті булавками червоні паперові зірки. Ватажка банди, як встановлено з опитування селян, бандити називали "Пан Сотник", останній схожий за прикметами на Галюка... Банда пішла в село Лісові Берлинці, що в 42 верстах північніше міста Могилів, де розгромила сільбудинок, розкидала в сількопі товари, розшукувала сільвладу і членів партії, після чого залишила записку "Хай живе Україна!", "Хай живуть мужики!", "Хай живе батько Петлюра!”...25)
П’ять рейдів здійснив в Україну отаман! До кінця 1925 р. не давав спокою окупантам!
Але він вже не знаходить тієї підтримки серед селянства, яка була раніше. Одного разу він, поранений в п’яту, потрапив під облаву. Тікаючи від селян, яких стільки років безстрашно обороняв від російської орди, Гальчевський змушений був пробігти десятки кілометрів по ріллі, ярах та лісах. 
Моральний стан отамана можна лише уявити!

І знову Яків Гальчевський у Варшаві, на Алеї Руж, 6 - в посольстві УНР.
Зрозумівши, що повстання в Україні підняти вже неможливо, Яків Гальчевський вирішує продовжити військову освіту і у ранзі сотника вступає до польського війська. Дослужився до майора.
В 1933-39 роках через свою другу дружину Надію Іванівну тримає контакт з підпільним протипольським рухом на Холмщині. У Львові від псевдом “Яків Правобережець” таємно зустрічається з українськими діячами. Публікується в українському журналі “Діло” та у “Віснику” Дмитра Донцова.
Польська контррозвідка стежить за діяльністю колишнього отамана, а військове начальство ставиться до нього з недовірою. Все ж таки незвичайний військовий талант переважує - і на початок Другої Світової війни “майор Войнаровський” командує окремим батальйоном польської армії. Виявляє героїзм під Кутном. Польський генерал Болтуць представляє “майора Войнаровського” да найвищої нагороди Польщі, а генерал Бортновський відзначає його у своїх рапортах вищому керівництву держави.
Врешті Гальчевський-Войнаровський потрапляє до німецького полону...
Обставини його звільнення невідомі, але вже у 1942-43 роках він організовує на Холмщині самооборону і разом зі своїм заступником Юрком Лукащуком обороняє українців від польського насильства.
В один з серпневих днів 1943 року, повертаючись з похоронів товариша Домбського, забитого поляками, заїхав у Переселовичі провідати родину. Але хтось виказав, що полковник провідуватиме свою молоду дружину Надію та сина Романа.
Школу, де відбувалась зустріч, було оточено тридцятьма бойовиками Армії Крайової, озброєних автоматами. Гальчевський мав лише пістолет. Боївкарі Армії Крайової прекрасно знали, що у школі знаходяться дитина і жінка. Попри це вони почали кидати у вікна гранати. Полковник Гальчевський на льоту зловив кілька гранат і через вікно викинув їх назад. П(ятеро недолюдків поплатилися за свою жорстокість. Але кілька куль таки потрапило у відважного отамана. 
Озвірілі “жолнєже” витягують пораненого отамана на подвір'я. На очах дитини і дружини жорстоко б(ють, ламаючи йому руки і ноги, а потім добивають багнетами.26)
“Стривожена Холмщина величаво ховала свого героя, лицаря й отамана... Людину боротьби, а не переговорів з ворогом... Без благання і нарікань йшов він важким шляхом служби Україні і Військові... Полковник Гальчевський навіки пов’язав себе з українською визвольною ідеєю”.27)
Похований отаман Яків Гальчевський-Орел у місті Грубешові на Холмщині (нині Польща) при масовій участі населення та приїжджих з інших українських земель.

В 1951 році, у тридцяті роковини героїчного повстанського чину, в одному з українських емігранських журналів друзі вмістили пам’ятну згадку про Отамана Гальчевського-Орла:
“Ніхто не робив йому реклями і не співав дитирамбів; ані Уряд УНР, ані міністер Військових Справ не признали йому посмертно ранги генерала: ніхто досі навіть не затвердив його номінації Головним Отаманом в полковники Армії УНР, ніхто не називає його вождем, не влаштовує на його честь галасливих академій, не пише шумних похвал, не розповсюджує погрудь та портретів.
Бо великий Повстанець, полковник Яків Гальчевський-Орел-Войнаровський був тільки вірний син України і залізний старшина Симона Петлюри. Жив і боровся не для партії і не для слави. Він жив, боровся і поляг за невмирущу ідею Української Державності.
Полковник Гальчевський - великий Петлюрівець, оборонець Поділля і Брацлавщини, захисник і мученик Холмщини, лицар лицарів і командир безстрашних невідомих згинув як вояк, обороняючись до останнього набою. 
Слава його імені житиме вічно в серцях хоробрих, мовчазних і вірних.
Dulce et decorum est pro Patria mori!”.28) 

Це правда, помирати за Батьківщину солодко і почесно. Але все ж таки: коли ж зродиться в Україні герой, який, як Орел-Гальчевський, без жалю помститься за народні кривди?!

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Гальчевський Яків Васильович iconАвтобіографія яковенко Володимир Васильович
Яковенко Володимир Васильович, народився 26 сепрня 1950 року в м. Жданові Донецької області
Гальчевський Яків Васильович iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Гальчевський Яків Васильович icon180 років від дня народження Степана Васильовича Руданського (1834–1873) Степан Васильович Руданський
Степан Васильович Руданський (6 січня 834 – травня 1873) — український поет
Гальчевський Яків Васильович icon260 років від дня народження василя васильовича капніста василь Васильович капніст
Василь Васильович капніст, визначний український поет, драматург І громадсько-політичний діяч кін. XVIII — поч. XIX ст. Український...
Гальчевський Яків Васильович icon1. Бабич Валерій Васильович

Гальчевський Яків Васильович iconТуристична індустрія китаю: сучасний стан та перспективи розвитку
Китай має найбільше поголів’я птиці, свиней, овець, кіз, коней І яків, а також займає перше місце у світі з вилову риби. Крім того,...
Гальчевський Яків Васильович iconМетодичні рекомендації щодо використання інформаційних ресурсів у розділі «Яків Браницький. Криворізький послідовник Павла Глазового»
Сьогодні ми все частіше звертаємося до історії рідних місць, намагаємося глибше І всебічно її пізнати. Адже шлях до загальнолюдської...
Гальчевський Яків Васильович iconРеферат за темою: "Український романтизм. Микола Васильович Гоголь"

Гальчевський Яків Васильович iconРобота над міні-проектом з природознавства у 5 класі «Професія дощового черв’яка»
Мета: ознайомитись із зовнішньою будовою та способом життя дощових черв’яків, їх значенні у підвищенні родючості ґрунту, розвивати...
Гальчевський Яків Васильович iconБібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ library sumdu edu ua
Президента України від 4 жовтня 2013 р. №316/2013-рп. Серед отримувачів грантів кандидат фізико-математичних наук, докторант Сумду...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка