Гіркий солод Марко Молоко 2012



Сторінка21/21
Дата конвертації18.10.2017
Розмір3,08 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Наступне. Автор запитання – Святік з Підліщик. “Привіт. Ви одного разу на реколекціях згадували про “самоактуалізацію”. Можете пояснити, що це, в чому суть, навести приклади?”

– Коли то ще було, друже? Добре, напишу тобі, коли просиш розтлумачити.

«Кожна людина є наділена безліччю дарів. Дар говорити, посміхатись, бути батьком, матір’ю, лікарем, архітектором, дар любити, поважати, дар творити. В основі цих дарів є дар Життя. Жити означає будувати – своє тіло, душу, майбутнє, стосунки, сім’ю, будинок, дружбу і так далі. Якщо ти не користаєшся даром життя, то руйнуєш і вмираєш. У цьому питанні неможливо бути нейтральним, лише однозначно: якщо не будуєш – значить руйнуєш. Наприклад, якщо ти не здійснив свій дар бути татком, ти вбив частинку себе. Вся сутність людини полягає в питанні Життя і Смерті, або ти себе реалізовуєш, примножаєш дари, або заморожуєш їх і вмираєш.

Конкретно – здійснюй дари, стань татком для 5-ти діток, служи своїй сім’ї, будь посвячений їм, збудуй будинок, здобудь корисний для суспільства фах, роби добро для інших людей, радій і веселись, будь відповідальним, дбай про своє тіло, будь активним у своїй громаді, поважай інших, і буде тобі щастя. Жити – це дуже природньо, про це навіть не потрібно думати, просто насолоджуйся повнотою життя. Бувають люди, які безконечно в собі колупаються. Це те саме, що намагатися зрозуміти суть сніжинок. Ти бачиш, що люди радіють сніжинкам, починаєш заглиблюватись, що таке сніжинки, і приходиш до висновку, що вони – заморожена кристалізована вода, і розумієш, що радість від сніжинок – повний нонсенс, безглуздя. Отож, розслабся, лови їх язиком, роби руками ангеликів на снігу. Нічого не потрібно розуміти в житті. Потрібно просто жити."

Надіслати повідомлення.

Іншим радить, а сам так і не став татком – ні для однієї дитини, ні для п’ятьох... І будинок не збудував, і сад не посадив. Потрібно це міняти. Але найперше потрібно примиритись з Церквою. Казав йому ігумен, що колись жалітиме про сказане. Казав, що ще повернеться, туди звідки вийшов, а він не вірив. Шляхи Господні непередбачувані.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Вечорами над річкою Зубра збирається, наче зметений докупи неохайною господинею, туман. І навіть якщо в інших місцях повітря кришталево прозоре, тут воно затянуте розгорнутими сувоями вати, що наче ковдра накриває особняки, шепчучи у вушні раковини коминів "надобраніч". Крізь туман оранжевими жаринками миготять вікна котеджів, хоча деякі цятки від включених телевізорів блимають і синьо-білим світлом дискотек. Невеликі джерела, задурманені сивушними мастилами міського самогону, наче НЕПівські паровози стовплять клубнями в горішній небозвід. Рядно з баранячої вовни захоплює ці клубні, змішуючи з кіптявою недопалків, що залишились від денних грабань зимових недобитків. Якби болотяник палив цигарки, то це б вглядало саме як зубрівська панорама. Річки, через минулорічні густі набережні зарослі кропиви та різного бадилля, майже не видно, тільки чути плин беззупинної води. Де-не-де верби похитують довгими розплетеними косами, що посіченими кінчиками купаються у струменях потоку. Медові краплинки роси, скочуюючись по набрунькавілому гіляччю, бурштиново плюскають у воду, переливаючись блиском зір та срібним сайвом круасанового місяця. Здалеку видніються перламутрові лінзи вовків-лихоманців, а точніше мандрівних котів-мишебранців, сіють вирівняними в лінії спареними лампадками автомобільної «тягучки».

Випалені морозом до жовтуватої білизни голки стерні, що настовбурчились їжаками чи радше пилорамними кругорізами, або й ерокезами каліфрнійських хеджхоків, поколюють надуту, як повітряна кулька, навколоземицю так, як це деколи роблять соснові гілки по відношенню до жіночих сідниць. Лупозряча заломленість фальшивого люмінісцену кришиться фосфорними осколками мініатюрних водограїв, що грозами гуркочуть річковими ринвами, створеними зі видрячих ходів. Слимакове "альданте" казиться терцквартакордним деренчанням румбамбарового лопушиння, що наче злетовисько поламаних розпростертих парасоль, тріпоче на оркестровому вітрі. Вода піниться глиняним замісом перепонної греблі, що фільтрує міські нечистоти, які сміливо, по-гондольєрськи махаючи лопастями окрилених весел, все таки несуться назустріч далеко розкряченим долоням маргінальних сільських поселень. Пивна піна нефільтрованої бражки сихівських фекалій купчиться білосніжними перуками Мурлін Мурло, вибиваючи грайливо стук-пуками тріскіт потовченого фосфатами з пральних машинок коріння очерету. Балконні виступи дерев та балюстради із кореневищ спиляних стовбурів заповнюються поціновувачами ква-цвірк-жух-плюск-дзень-хлюп хепенінгу. Кучеряві гребінці водних півників кукурікають при завертанні їх у бігуді. Купіль відбитих у гладі зір вилискує передчуттям наступаючого водопілля із традиційно розперезаною армією ломак. Сповільнене моноголосим ритмом тріскотіння післязимової живності, буття неквапливо крокує вперед своєю надгодинниковою сюрреалістичною мірою. Коли проїжджає машина, жаби, мотивовані стихійною панікою, дружно як команда із синхронного плавання на раз-два-три зіскакують з берегів, примовляючи довге какофонне "ква-а-а-а", а потім всі разом визирнувши горбистими головами із води, дрейфують і почергово витріщують загіпнотизовані баньки вслід рубіновим фарам. Посірілі копиці сіна, як прибиті до землі шапки Мономаха, вершками зачіпають і бороздять ватні пряді. Невидимі плуги роздирають ватне покривало на лахміття, що розлітаючись, осідає на жовту траву крапельками роси.

Посеред дрібного очерету, схилившись тулубами донизу, старечим сном дрімлють поодинокі кущі. Вечоріє тут раніше, ніж в інших місцях. Світає пізніше. Причина ховається в особливостях місцевості, що залягла між двома пагорбами, які відгороджують поселення від кутового соняшного світла. Зубра – не Японія і зустрічає сонце другою з кінця. Зліва річка, справа, через дорогу, будинки. Сюди курсує тільки одна маршрутка, 46-та. Їде вона з центру через Сихівський масив, біля лісу, по Скрипника, і тоді через місток. Щоправда, тільки до кільцевої, далі треба пройтися пішки. Тут і розташувався нещодавно збудований монастир братів Єзуїтів. Третя оселя по дорозі за кільцем.

Ігумен Мічислав, брат-генерал східної гілки, два роки тому купив на міському аукціоні дві земельні ділянки, по десять сотиків кожна. Об’єднав їх докупи і збудував монашу обитель. Тож тепер за височезною кам’яною огорожею ховаються від цікавого людського ока триповерхові будівлі. Ззовні нічого особливого – великий бокс, подовгасте темне покриття з деревяного бруса, місцями абстрактні візерунки, схожі на ті, що утворюються на замерзлих вікнах.

Вінсент під’їхав до Зубри, коли вже сутеніло. Туман як невід’ємна частина ландшафту простягся від одного пагорба до другого, творячи особливий ватний покров. Для недосвідченого водія вибоїни на дорозі могли б стати суттєвою перешкодою для добирання до пункту призначення. Їх наче хтось навмисно відстукав по краях зубилом і вони, як вишкрабані в яєчній шкарлупі дири, приховували за собою глибокий світ невідомо чого. Зверху водна гладь калюжі, а всередині – півметрова яма. Вінсент добре знав цю дорогу, тому що вона була чуть не єдиною можливістю вибратись з Сихова на кільцеву. Обіцяну дорогу з «Санта-Барбари» так і не подовжили, тому густий потік автівок перся зубрівськими серпантинами, дусячи місцевих кур, кіз, а деколи навіть і людей.

Вінсент різко загальмував. Із покривала туману вийшла бабуся з ланцюгом у руці. Вона йшла неквапно і ланцюг беззупинно і, здавлося безконечно, витягувався з туману. Нарешті за ним з туману вийшла і корова. За нею друга, менша, мабуть, теличка. Стала перед машиною і пильно подивилась на нього. Бабуся смикнула за ланцюга і корови поплентались далі. Вінсент витиснув зчеплення і піддав газу, але не встиг розігнатись як одразу потрапив на розсипаний щебінь грубого помолу.

– Бісова дорога! Треба буде сказати про неї Олексієві, він ж депутат міської ради, може згадає на засіданні при нагоді. Хоча вони й самі, напевне, знають, і лише відфутболюють один одному: "Нема грошей, все пішло на Євро-2012", "То не до нас, ідіть туди."

Мічислав зустрів Вінсента з порогу.

– Вітаємо Вас! Проходьте будь-ласка! Чай, кава?

– Чай.


– Зелений, чорний, з бергамотом, з жасмином, каркаде, з карпатських ягід?

-У вас чайна відкрилась чи що? – не стримався Вінсент від жарту.

– Не в нас, а в «Ашані», цілий розважний відділ. От і набрали всього потроху. Тільки-но послухай, як вони називаються: "Бризки Шампанмського", "Фруктова Фантазія", "Лісова Пісня".

– Чого тільки не придумають.

– То який будеш?

– "Бризки шампанського". Надіюсь, він безалкогольний, бо я за кермом.

– Розповідай, як справи, що нового?

– Та ось, школою опікуюсь, точніше, вже школами – ціла мережа.

– Чув-чув. Вся Україна гуде. Прогресивні методики, ультрасучасне устаткування. Цю сестру показували на "Один плюс один", як її?

– Сестра Клавдія.

– Точно. Як вам вдалось виманити її сюди, в Україну? Вона ж така зірка в Швеції...

– Вже поїхала, два місяці була. Я там стажувався, там і познайомився з нею.

– Молодець! Наше гартування! Ми школами у Львові керували споконвіків. Національний університет імені Франка – то ж було наше дітище! А тепер ти із цими школами – світова слава для ордену та для Львова!

– Ну ви мене вже геть засоромили...

– За монастирем не сумуєш? Не тягне тебе назад?

– Сумую і тяне.

– Ну то повертайся!

– Як? Отак просто? Бери і повертайся? Я ж відступником був, ви що, не знаєте?

– Коли то ще було. Було та й загуло! Читав твою автобіографічну книгу: про Таню читав, про Павла, про навернення твоє через її хворобу. Знаєш, оті видіння Тані мене сильно вразили, як зараз згадаю – досі по шкірі мороз іде. Я й Апокаліпсис від Івана не можу читати, страшно мені. А ти тут таке понаписував.

– Не думав, що прочитаєте.

– Як тут не прочитати, якщо книжка лягла від видавничого форуму до полички в сільській бібліотеці. Так що я все знаю.

– Чесно кажучи, я б хотів повернутись.

-Ну то повертайся!

– А як тоді із школами бути?

– Жити будеш тут, на Зубрі, а працюватимеш там, в центрі, в школі. Як тобі?

– Таке мені навіть дуже до душі. Навіть нема слів, щоб передати який я радий!



  • От і добре. Ходімо, я тобі келії покажу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПлан Біографія Марко Поло. Подорожі Марко Поло. «Книга про різноманітність світу» Література Біографія Марко Поло
Марко Поло народився близько 1254, у Венеції або на острові Корчула
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconНові надходження підручників для 6-х класів
Вовчок Марко Вибрані твори/Марко Вовчок; передмова Ліпницької І. М. К.: Шанс,2013. 224с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconЛітература рідного краю. Марко Вовчок. Повість казка
Мета: ознайомити дітей із життям І творчістю Марко Вовчок; виховувати почуття національної гідності, любові до рідної мови; викликати...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconВипуск І (січень – березень) Київ
Молоко з кров’ю / Люко Дашвар. – К.: Книжковий Клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2008. – 272 с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconОлімпіада з історії ІІІ тур 015 р клас. Тести по балу
«Мед на язиці, молоко на словах, жовч у серці, омана насправді», – такі слова старовинне прислів’я говорило про
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconСамбук Р. Ф. С17 Гіркий дим. Міст: Повісті
Повести “Горький дым” и “Мост” разные по тематике, но близкие по остроте сюжетов, ди­намике изображаемых событий и эмоциональ­ной...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПідготовила Літвенюк Ірина Володимирівна
«У школі не можна всьому навчитися — потрібно навчитися вчитися», — Мейєрхольд; «Якщо запастися терпінням і виявити старання, то...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка