Гіркий солод Марко Молоко 2012



Сторінка5/21
Дата конвертації18.10.2017
Розмір3,08 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

– Так, якщо ти говориш з Богом – то це молитва, а якщо Бог говорить із тобою – то вже шизофренія. Тож попри те, що такого фізичного голосу я не чув, Він дає мені знаки через обставини, людей і події. Ось наприклад, ішов я передучора по Братів Рогатинців, щось спинився, замислився і так, наче мені хтось в голову поклав думку, що ще маю повернутись за прискомедійним хлібом. Тільки-но я відступив крок назад, а балкон на другому поверсі як завалиться – просто на те місце, де я мав ступити за мить. Як у Бога не вірити після такого? То тільки Він через ангела-охоронця повернув мене.

– Так, але ж ви знаєте, що є мільйони випадків, коли побожні люди гинуть, і то цілими сім’ями – чи то для вас не є доказом, що Бога нема? Пам’ятаєте той випадок, коли повний автобус із прочанами їхав до Крехова, а водій не впорався з керуванням і автобус перевернувся догори дригом і впав в річку, і ніхто не вижив? Адже ж люди їхали тільки молитись, співали релігійні пісні, тримали вервички у руках, ніхто їх не вирятував. Чому так? Чому мільйони віруючих, посвячених Церкві людей гинуть і один чи два випадки рятування розхвалюються на рівні чуда? Отож ви собі вибираєте, що вам вигідно для підтвердження релігійних поглядів, а те, що не вигідно, швидко забуваєте або мовчите? Це мені нагадує кота, що спить на кухні. Всі навколо говорять, кричать, стукають начинням, а йому хоч би що, хоч з гармати попід вухо стріляй. А щойно зашребеться в кутку мишка – він одразу зривається і біжить туди. Він чує тільки те, що хоче чути. І ви так само вбачаєте боже провидіння. А Як щодо отця Василя? Адже тут він найпобожніший був – свята людина, яку всі шанували – і ви, й прочани, і вірні. Він – справді Божий обранець, а тепер вмирає в лікарні від раку. Це така доля благословенних? Я знаю сотні випадків, коли прочани в надії на заступництво, на покров, отримували біди і нещастя, бо все це стається хаотично, сиплеться на люд випадково – і нічого собі заслужити не можна.

– Як ти можеш так говорити, знаєш, скільки чуд стається щодня?

– А скільки античуд стається – ви знаєте? Скільки людей гине через збіг обставин? Так, не заперечую, люди виживають, одужуюють, але якщо порівняти віру в Христа та пеніцилін, то від віри, за ватиканською статистикою, офіційно оздоровилось 3670 хворих, а він пеніциліну кожного дня рятуються мільйони, і, на відміну від Христа, скромна плісінь не вимагає поклоніння і будівництва жертовників.

– От щойно ти сам згадав, що оздоровлюються люди від віри.

– Люди, які навіть через Бога рятуються, рятуються насправді лише від віри в нього. Так, якби вони повірили в чуда Котигорошка сильно-сильно, то завдяки тій котигорошковій вірі змогли би зцілитись. Ще Фрейд та й інші описували випадки, коли люди вірили в щось – і воно ставалося. То називається психосоматика: добре накручена психіка впливає на фізіологію – і тіло виздоровлює. Ефект плацебо ніхто не скасовував. Був такий випадок: Королева довго не могла завагітніти – і це означало повний крах для неї, бо не давши королю спадкоємця, одразу мала би бути ув’язненою за монастирськими мурами. Тому внутрішньо переконала себе у вагітності і в неї навіть почав рости живіт, відійшли води в належний час, але дитини не було. Мозок під дією віри виділяв потрібні гормони – і була повна симптоматика без фізичної появи дитини. І всі інші випадки – за таким самим принципом. Чому каліки починають ходити під час протестантських проповідей? Від дії святого Духа? Ні, від сили віри. І віра тут не є Божим даром, а складовою психіки людини. Як ви думаєте, чому гороскопи справджуються? Бо люди починають вірити в них і самі здійснюють те, що написано в гороскопі. Їм стається по вірі їхній – і Богом тут навіть не пахне.

– Але є безліч випадків, коли чуда стаються з ненависниками церкви, наприклад, святий Павло боровся з церквою – і отримав одкровення.

– Ті, що відчайдушно з чимось борються, і самі піддаються впливу, люблять потаємно те, що ненавидять, навіть самі про це не знаючи. Сила віри неннависників часом в рази перевищує силу віри віруючих.

– Ні, ні, ні - досить. З мене досить, – ігумен присів, його дихання почастішало і груди двиготіли, як ковальський міх, періодично видаючи свист. На чолі виступили великі цятки поту, що збирались в краплинки і скочувались по носі, капаючи на чорний підрясник. Вінсент згадав, що в старого проблеми з серцем: усі знали про це, але ніхто офіційно не афішував.

Невдовзі діалог продовжився.

– Стовідсотково заперечуєш існування Бога, скажи мені?

– Я не знаю, чи він існує. Мабуть, це вигадка. От ви стовідсотково заперечуєте існування Котигорошка? Ви можете мені однозначно сказати, що його не було і не робив він отих чудес з пересуванням гори та інших?

– Не знаю, напевне, то таки вигадка, казка. При чім тут Котигорошко?

– При тім, що ваші докази, Біблія зокрема, є такою ж самою збіркою казок, як і "Українські народні казки", а персонажі нічим не уступають Івасикам-Телесикам та Бабі Язі. Яка науковість Біблії? Ніяка, така ж, як і в казок. Історичність персонажів – така ж, як і історичність Змія Горинича. Подумайте, у що ви вірите – в народні вигадки! Якщо я скажу, що вірю в Котигорошка, що ви мені скажете? А нічого не скажете, бо докази на його існування такі, ж як і ваші, тобто їх нема взагалі, а є лише віра. І хто його знає, чи віра в Котигорошка не є кращою, ніж ваша, християнська?

– Бачу, далеко ми зайшли. Не треба було відправляти тебе на науку, ти однозначно перевчився. А така була файна дитина, така побожна! Ну і як ти все пояснюєш? Як бачиш світоустрій, звідки все почалось, хто ми такі, куди ідемо, що буде після смерті, ну і врешті – сенс життя? Ти ж розумієш, що без Бога то все немає сенсу?

– Я, звичайно, вам нічого оптимістичного не скажу. Думаю, що ми звичайні ссавці, на декілька процентів в ДНК відрізняємось від дельфінів, собак та мавп. І ніхто нас не створював, цей весь креаціонізм не витримує критики. Однозначно був вибух – і все розлетілось в сторони, ми все ще летимо, наша планета летить. Гарячі уламки є зірками, одні крутяться навколо інших. Наша земля охолола, але всередині все ще розжарена. Флора і фауна розвинулись завдяки сприятливим умовам і змінюються кожних надцять тисяч років, навіть зараз ми є свідками вимираючих видів, і так само постійно з’являються нові. Взагалі все змінюється, навіть людина за тисячоліття змінилася внутрішньо та ззовні. Тому й очевидно, що якби Бог створив всі тварини та рослини, то ми б зараз мали цілковито іншу живність, наприклад, динозаврів. Щодо сенсу життя – то це вже справа кожного, бо потойбічного життя нема, душа від тіла невіддільна і вмирає разом з ним. Душу мають усі живі створіння, від комарів починаючи. Ось так. Ну і як душа може існувати без тіла, без мозку, без язика? Тож одне ціле – одне без іншого гине. А щодо сенсу життя, то безмістовно старатись на позагробне райське існування, бо його нема і жити потрібно максимально тут, на землі, насолоджуватись життям, розвивати себе, як це робили древні греки.

– Приїхали греки – привезли цитрини. Бачу, ти задалеко зайшов у своїх єресях, дякуй, що живеш в двадцять першому столітті, а не в чотирнадцятому, а то б спалили заживо. Ой шкода мені тебе, отак богоподібну людину з болотом змішав, ще й ці єресі по світу розносиш.

– Ні, не розношу, я ж розумію, що людина є слабким загубленим у просторі і часі створінням, із мінімальними знаннями, коротким віком, хворобами та врешті-решт смертю. Тому й віра у вище створіння є необхідна. Усі ми всередині – маленькі чутливі діти, і віра в супермена, що захистить нас чи й взагалі врятує, вкрай необхідна. Супермен, що долає смерть і рятує від неї, був у всіх віруваннях: Адоніс, Сікху, Осіріс. Біблія – це як збірка дитячих казок, вона не несе ні історичної правди, ані наукової, але дає надію на потойбічне життя, на рятівника. У дитинстві ми віримо в Котигорошка, а в дорослому віці – в Христа. Розумієте, найбільш жало людства – це смерть, і будь-яка релігія базується на обкручуванні безсмертя – воскресіння, реінкарнація, рай на землі. У релігії – єдина розрада, це солодка брехня, що заспокоює наші тривоги.

– Годі вже! Я не хочу більше слухати того святотатства. Ти переступаєш всілякі дозволені межі, відрікаєшся від найголовнішого в житті, ще й мене в цьому переконуєш. Якщо хочеш –можу домовитись про тематичні реколекції, щоб світлі церковні уми тебе просвітили і навернули. І молитимусь за тебе, щоб якнайшвидше ти навернувся в лоно Католицької Церкви. Рано чи пізно це станеться, запевняю тебе.

– Не потрібні мені ваші реколекції, я твердий у своїх переконаннях, – сказав Вінсент, передчуваючи довгі розмови з усіма можливими аргументами та залякуванням пекельним вогнем. – Якщо можна, то до кінця тижня я б хотів уже вибратись.

– Можеш хоч уже забиратись. Але пам’ятай – служити як священик ти вже не зможеш, на тебе буде накладено суспензу.

– Добре, я знаю.

Він і не збирався служити. Хотів влаштуватись лісником, бо відчував, що мусить максимально зменшити контакт із людьми.


Отакою була його нещодавня бесіда з настоятелем, що її до останньої хвилини прокручував в голові.

Сонце вже перестало припікати, а однак хилило в сон – зображення розмивалися, змінювали реальність, підставляючи нові, вже сюрреалістичні картинки із сновидінь. Повернувшись на бік та поклавши кулак під голову, Вінсент заснув. Здалеку він був подібний на чорний знак запитання із червоною цяткою, що її робили його червоні мешти.

– Перепрошую, панотче, – хтось легенько та нерішуче термосив за плече, він в’яло та нехоче повернувся і побачив жінку в хустині, що нахилилася над ним, заступивши сонце, і для заспаного ока видалась великою темною плямою.

– Я вже над вами тут стою півгодини, не хотіла будити, але ми домовлялись про духовну бесіду.

– Так, так, – похапцем зірвався, оглядаючись навколо, ніби не знав, де перебуває, – почекайте мене при брамі, я зараз буду.

У його приймальні було затишно та прохолодно. Старі австрійські меблі з витонченими повигинаними ніжками у формі лев’ячих лап, така ж засклена шафа із центральною барельєфною різьбою ширококрилих ангелів, що виростали з квітів і тримали в руках глечики, з яких фонтанами била вода. Старовинні руді книгодруки в телячій оправі лежали на горіховому пюпітрі, три широкі крісла, іконописний триптих на стіні із лампадкою посередині створювали своєрідну прихильну еклезійну атмосферу. Світло в лампадці коливалося від легкого перетягу між привідкритими дверима та вікном і своїм рухом змінювало саме зображення Христа, Богородиці та Івана Хрестителя, зокрема, кольори їхнього одягу. Коли перетяг заспокоювався, то гіматій Христа набував помаранчевого відтінку, а хітон – зеленкуватого. Коли ж перетяг знову підхоплював полум’я, вони ставали червоним та синім. Зайшли майже одночасно через широкі, куті металом двері – полум’я не витримало натиску повітряних потоків і в нерівній боротьбі задиміло тоненькою смужкою поразки. Вінсент любив спостерігати за ситуативними змінами, на які більшість людей ніколи б не звернула уваги, і вже вкотре запримітив, що без світла насиченість червоного кольору зникла, перетворившись у однорідну коричневу масу. Жінка стояла, сумирно опустивши очі поки він згортав розкладені папери на столі. Її вбрання був надзвичайно скромне – довгий лляний сарафан із широкими шлейками сірого кольору відтінку тьмяної синяви сягав підлоги і з-під нього ледь-ледь видніли сандалі на босу ногу. Волосся ховалося під скромною картатою хустиною, а блузка на довгий рукав без розрізів, декольте та прикрас визирала з-під сарафану. Світлі солом’яні вії, не підведені тушшю, справляли враження, що їх нема взагалі. Через таку блідість очі були невиразними і не привертали особливої уваги. Лише рум’яні щічки оживляли обличчя. Вінсентові при її поставі нагадались слова Івана Златоуста: «Надай красі блідості. Лише м’який рум'янець сором'язливості допустимий в жінки». «Мабуть, гаряче їй в таку спеку», – подумав, оглядаючи майже цілковито затягнуте цупкою тканиною тіло.

– Та ви не соромтеся, сідайте, – припрошував він скромну молодицю, яка стояла мов укопана.

– Я вас слухаю уважно, – додав, закочуючи довгі рукави підрясника.

– Отче, в мене така проблема, навіть не знаю, як сказати…

Від власних слів вона вся враз стиснулася, руки на колінах міцно переплелись у цільний вузол. Її нижня губа задрижала – і з мокрих очей викотилась велика повна сльоза, що немов горошина, скотилась донизу і впала на груди.

– Одним словом, мій чоловік б’є мене, – продовжила вона після короткої паузи.

Отець Вінсент не озвався й словом, бо знав: усе, що потрібно людям – то бути вислуханими. І вміння безмовно слухати виробилось на рівні звички. Після сказаних слів їй наче трохи відлягло, руки поклала рівно на коліна і випустила подих.

– Ось бачите, слід він синяка, – сказала вона, підтягуючи рукав блузи вгору – великий зелено-жовтий слід підковою розходився по руці. – То він так мене минулого тижня. Наступила чергова мовчазна пауза .

– Я не маю слів, щоб вам передати, – крізь сльози продовжила жінка, її рот вигнувся дугою, ніздрі втяглися, все обличчя почервоніло.

– Я не можу так далі, вже нема сил, нема волі жити,– заскиглила вона.

– Заспокойтеся, все буде добре, – сказав Вінсент, підсуваючи жінці склянку води.

Вона взяла склянку в руки, але не пила, лише міцно стисла, аж побіліли пальці, так, ніби боялась її втратити.

– Але я вам скажу більше: я знаю, що то не по-божому, але мені подобається, мені подобається, що він мене б’є, – тут вже сльози зарясніли зливою, скочуючись одна по одній шляхом, прокладеним першою сльозою і падали в ту склянку, що вона тримала в руках.

– Я і плачу не від болю, а від того, що це все неправильно, що я мазохістка нещасна. Я пішла проти тих законів Божих, що дані нам зверху, я пішла проти таїнства шлюбу, проти присяги, що ми любитимемо один одного, поки смерть не розлучить нас. І не любимо, не бережемо кохання, а тлумимось. Я виконаю все, що ви мені скажете, і навіть готова лікуватись від отого садомазо.

Отцеві стало нарешті цікаво, бо вперше серед тих всіх тривіальних справ, надибав щось незвичне. Він перестав непорушно вдивлятися в своє червоне взуття і підвівши голову, глянув на її аж фіолетове набрякле обличчя.

– Розкажіть мені детальніше, – попросив він спокійним врівноваженим голосом.

– Розумієте, в мені за тиждень назбирується купа поганої енергії: на роботі сіпають, шеф до мене чіпляється, пожирає очима безперестанку, тільки те й роблю, що всілякими силами уникаю його, по тих маршрутках купа хворих на голову, на базарі шахрують, треба переважувати, сваритись, якісь заздрісники, обмовники, встряєш з ними в сварки, навколо конфлікти. За кілька днів стаєш такою накрученою, як та пружина – що більше її стискають, то більше вона назбирує сили, щоб вдарити. І в кінці тижня я вже не маю сили стримувати себе – і розкручую ту пружину на чоловікові, дошкуляю йому за кожну дрібницю – то шкарпетки валяються, то одяг порозкидуваний, то грошей не приносить. Постійно і незмінно я доводжу його до точки кипіння, а він терпить, поки може, а потім як не зірветься, скрутить мені руки і до землі, луп-луп! Лупасить зі всієї сили, навалившись і притиснувши коліном. Я стогну, видираюсь, але чую, що стає легше на душі. Потім він набирає відро холодної води, ставить біля мене, вже сумирної, хапає за волосся і пхає голову повністю у воду, через кілька секунд витягує і знову пхає. Я задихаюсь, хапаю руками за його ноги, нігтями впиваюсь в м'язи, рву одяг. Він міцно тримає мою голову, різко витягує, так, що бризки летять по цілій кімнаті, і кричить "Ну що, досить тобі вже, сука?". Я ж відчуваю, що переродилась, стала новою та очищеною людиною із першим ковтком повітря. Ота водна купіль із крижаною водою відкриває мені очі до нового життя. Все повністю стирається з пам’яті, весь негатив вивітрюється, з’являється така легкість, виростають крила, розум просвітлюється. Весь бруд залишається у воді, вся нечисть стікає в каналізацію. Ах, як добре тоді робиться, як ясно. Але чоловікові в цьому полегшенні я не можу зізнатись, і вдаю до смерті ображену. Знаю, отче, що хвора на цілу голову, – стрепенулась вона – ще й чоловіка долучаю до цієї хвороби, бо він в мене такий гарний та сумирний, а я його так сіпаю. Потім я бачу, як йому шкода за зроблене, як той негатив перейшов на нього, як його совість мучить, бо ж розуміє, бідолашний, що то недобре жінку бити. Отче, скажіть, чи то великий гріх і порадьте шось. Найбільше мені його шкода, бо сам того не розуміючи, стає жертвою моєї скривленої психіки.

Отець не знав, що й казати. Думки його щодо цього питання двоїлися між особистим ставленням і церковним віровченням. Канон вимагав саме витягів з подружніх енциклік. Але враховуючи, що це останній тиждень в монастирі, міг говорити все, що спаде на думку.

– Я вам пораджу отак – якщо вам обом таке підходить, то продовжуйте в такому ж дусі, ви мені нагадуєте двох мавп, що вибирають блохи одна в одної. У вас є проблема, він вам допомагає – і стає легше. Так і повинно були в подружжі. Тут нема нічого поганого, ми ж всі різні і не гідно отак кожного під лінійку рівняти. Із свого досвіду скажу, що навіть найзразковіші сімейні люди не є такими досконалими насправді, а лише про людське око. І що людина праведніша та зразковіша, то більше приховує в собі. Я в тому переконався ще з юних літ – колись прислуговував в церкві і там була одна старша жіночка, що вирізнялася праведністю, постійно мене повчала, як треба жити по-божому, як молитись вервичку, як правильно співати в храмі, складалось враження, що вона тримає Бога зу руку. А згодом я довідався, що вона незаконно живе з чоловіком, якого дружина – лежача паралізована в сусідній кімнаті і не може їм навіть слова докору промовити. З того часу в мене з’явилась відраза до отих суперправедників, бо всі ми грішні, і не маємо права когось осуджувати, а хто «без гріха» – той справжній лицемір. Отож перестаньте себе картати і звинувачувати у всіх можливих провинах. Поняття норми – дуже відносне, і ваші стосунки не повинні вписуватись в якісь рамки, бо рамок нема. Що одному корисне, іншому шкодить. Суспільство створило певні закони, щоб ми могли уживатись разом, але ваші дії не ламають ці закони, саме такі дії допомагають вам уживатись один з одним. Єдине, що вам слід домовитись, в які саме місця він вас битиме наступного разу, бо по голові не можна і інших важливих органах – також, а по сідницях, наприклад, можна і нічого страшного в кількох синяках на заді нема. «Вона наступного разу буде показувати мені синяки на дупі», – майнула думка, але він швидко відігнав її.

Жінка дивилась на нього здивовано, бо сподівалась, що отець сваритиме її, сповідатиме, що їй вже ніколи не можна буде вдатися до такого способу полегшення, а тут отець дав добро, поблагословив їхні садомазохістські відносини.

– Вам потрібно мінімально оприлюднити вашу таємницю, тоді не буде такого відчуття гріховності та засекречення. Ви де мешкаєте?

– У Львові, на Личаківській.

–Так ось, підете якоїсь гожої людної днини з чоловіком в центр, гарно вдягніться, як на річницю весілля, на бічній вулиці від площі ринок буде кафе «Мазох», важливо, щоб там було людно. Станьте перед увсіма і попросіть в офіціантки батога із кількома шнурками, дайте батога чоловікові, щоб він вас відшмагав – от побачите, всі будуть у захваті – а тоді дозвольте себе закувати в кайданки. Після чого зробіть те саме із ним, а вкінці наступите каблуком на його голову, але так, щоб каблук врізався в щоку і залишив відбиток. Більшість відвідувачів буде думати, що ви так розважаєтесь, але для вас обох це буде утвердженням вашого СМ-шлюбу. Не обмежуйте себе, екпериментуйте, шукайте нові способи полегшення, можливо, вам слід сходити у басейн – і наприкінці напруженого тижня добряче поплавати, або просто пірнайте з вишки у воду. Уявіть, що стрибаєте у нове життя, а все погане залишається позаду. Як би це не було дивно, але не побиття звільняють вас від тягару, а фізичне виснаження і вода. Якщо виникатимуть труднощі чи питання, а може, просто захочете поговорити, то дзвоніть мені і домовимось про зустріч. Ось моя візитівка. Ой, я навіть не запитав, як вас звати.

– Іванка, – сказала вона.

– Добре, пані Іванко, а тепер ідіть в храм та помоліться в наміренні за душі в чистилищі три вірую.

– Ой, я й зовсім забула, в мене тут ще одне дільце.

– Так?


– Я дозволила собі знятись в рекламі нижньої білизни і тепер по містах, селах та містечках на бігбордах є моє оголене тіло. І найгірше, що це дуже сподобалось покупцям, продажі підскочили в рази, виробники пропонують мені тепер контракт на постійній основі. Що робити, погоджуватись чи ні?

– Ну це вже залежить, наскільки ви показали себе, наскільки це пристойно.

– У мене є з собою постер, ось погляньте, – вона витягнула скручений лист формату А1 і обома руками розгорнула його перед Вінсентом.

Перед його очима постала вона, але в зовсім іншому амплуа, контрасному до сіренької мишки у хустці та довгому сарафані, з потупленими очима. Всім цим і не пахло на зображенні, де вона у самій лише вишуканій чорній білизні з мереживом, із довгим волоссям, що розвівалося світлим ореолом, стояла на колінах із широко розставленими в сторони ногами і простягнутою рукою заманювала до себе, пронизливі чіткі котячі очі впивалися в душу і перетворювали чоловіків у рабів. Одна простянута рука із повернутою вгору долонею напрямлялась просто на глядача. Інша рука, обтянута рідкою сіткою, наче для риболовлі, тримала широку шовкову стрічку, кінчик якої охоплював шию мускулистого чоловіка. Він із поглядом вірної собаки наче чекав команди "фас", готовий накинутись на кожного перехожого, захищаючи господиню. Вінсент звів погляд ще раз на її очі і відчувши силу цього пронизливого погляду, попросив її згорнути афішу.

– Дякую, досить.

– Ну і як вам?

– Бог дав вам прекрасне тіло і було б гріхом ховати його. Ваша свідомо виставлена нагота є формою вираження, вона передбачає споглядання, глядачів і не є простою оголеністю, а показом, виставою, що має на меті заторкнути почуття, викликати певну дію. Таке свідоме самовираження не робить із жінки рабиню індустрії, а навпаки – дозволяє їй самоутвердитись, виявити свою індивідуальність. Можливо, ви чули про такого Пітера Бергера, американського соціолога, от він влучно сказав: “Голе відкриває себе. Нагота виставляє напоказ. Голе приречене на те що, щоб не бути нагим. Нагота – це форма одягу”. Тобто ваша оголеність є одягом, формою показу. Ви, показуючи лише себе, без додаткових декорацій – творите враження і залишаєте слід.

– Чесно кажучи, не зовсім розумію, хіба те, що ви кажете, не протирічить саме собі? Як може оголеність були одягом, адже оголеність є його відсутністю?

– Одяг тут мається на увазі не буквальний, фізичний, а образний. Одяг – то наша оболонка, яка нас репрезентує перед іншими людьми. Саме одягом ми творимо уявлення інших про нас. Розумієте, кожен з нас вже з дитинства прагне щось продукувати, створювати речі, справляти враження, брати участь, впливати. Маленькі діти люблять малювати не через картинки, що вони творять, а через слід, що залишається після фломастера. Тобто ми постійно творимо, поширюючи свій слід у світ. Все наше життя є поширенням себе, захоплення і заповнення території собою. Ми будуємо будинки, народжуємо дітей, виступаємо по телебаченні, переконуємо – тобто поширюємось. І виставлення свого тіла напоказ мільонам є формою та інструментом поширення, захоплення території – емоційної, душевної, духовної та фізичної.

– Так, але кажуть, що це спокушає чоловіків і провокує на певні вчинки. Надивлячись на такі картинки, вони начебто шукають собі пригод на стороні і зраджують своїм жінкам.

– Ну знаєте, це трохи інше, коли жінка занедбала себе після весілля – потовстіла, неохайна, то проблема вже не в чоловікові, що він задивляється, а в ній. Вона вже не старається заради нього, їй просто байдуже і оправданням є слова – полюби мене такою, як я є. Багато жінок думають, що по весіллю можна розслабитись. А чоловік же мисливець, йому потрібна інтрига, йому потрібно полювати, здобувати. Жінка має бути для нього на п’єдесталі, на сходинку вище, щоб він трохи зусиль докладав, кожен день завойовуючи її. Одним словом, сімейні проблеми є складними і мають багато причин, бігборди тут ні до чого, може ще й допомагають тримати жінок в тонусі і формі. Так, що сміло погоджуйтесь на рекламу, якщо вам особисто це підходить.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПлан Біографія Марко Поло. Подорожі Марко Поло. «Книга про різноманітність світу» Література Біографія Марко Поло
Марко Поло народився близько 1254, у Венеції або на острові Корчула
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconНові надходження підручників для 6-х класів
Вовчок Марко Вибрані твори/Марко Вовчок; передмова Ліпницької І. М. К.: Шанс,2013. 224с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconЛітература рідного краю. Марко Вовчок. Повість казка
Мета: ознайомити дітей із життям І творчістю Марко Вовчок; виховувати почуття національної гідності, любові до рідної мови; викликати...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconВипуск І (січень – березень) Київ
Молоко з кров’ю / Люко Дашвар. – К.: Книжковий Клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2008. – 272 с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconОлімпіада з історії ІІІ тур 015 р клас. Тести по балу
«Мед на язиці, молоко на словах, жовч у серці, омана насправді», – такі слова старовинне прислів’я говорило про
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconСамбук Р. Ф. С17 Гіркий дим. Міст: Повісті
Повести “Горький дым” и “Мост” разные по тематике, но близкие по остроте сюжетов, ди­намике изображаемых событий и эмоциональ­ной...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПідготовила Літвенюк Ірина Володимирівна
«У школі не можна всьому навчитися — потрібно навчитися вчитися», — Мейєрхольд; «Якщо запастися терпінням і виявити старання, то...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка