Гіркий солод Марко Молоко 2012



Сторінка8/21
Дата конвертації18.10.2017
Розмір3,08 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

– То ти, виявляється, старомодна, коли весь світ це робить – ти чекаєш. Я думав, що в свої двадцять чотири роки ти вже точно пройшла цей етап.

– Та в мене і самої часто та думка з’являється, що і життя мине, поки знайдеш принца, але так, мабуть, і потрібно.

– То точно, а якщо ти одружишся в тридцять п’ять, то найпалкіші роки пройдуть, гаряча пристрасть мине, потім і нецікаво буде. Для чого ці всі заборони? Подумай сама, от наприклад, батьки ставлять перед дитиною морозиво і кажуть: «Ми тут вийдемо на дввадцять хвилин, але щоб ти сидів чемно і морозиво не рухав, якщо хоч би раз лизнеш, то будеш покараний. Зрозумів?» Батьки виходять, дитина їсть морозиво, і її карають. Для чого давати морозиво і забороняти його їсти? Те ж саме з пристрастю – тобі її дали, але заборонили користуватись, поклали перед тобою на тарілочку і сказали не чіпати. Аналогічна історія з деревом в райському саду – ось тут я вам посадив яблуню, але їсти з неї не можна. Для чого садити, коли не можна? Може, вже посади, коли дозволено буде їсти? Ціла система заборон, створена лише з однією метою – зробити винним у грісі, викликати почуття вини та меншовартості і як наслідок, покарати.

– Так, я розумію. Але якщо я віддамся чоловікові в шлюбі, то це буде хоча б якоюсь гарантією, що наші стосунки будуть довготривалими, а не раз-два – і розбіглися в різні сторони.

– Повір мені – шлюб не дасть тобі ніяких гарантій стабільності: більше шістдесяти відсотків тих, хто клянеться у вірності аж до смерті, в перший же рік розбігаються. Ритуал не є запорукою надійності, а лише люди, які в ньому беруть участь. Якщо люди нормальні, то вони і без шлюбу сто років проживуть разом, з належною повагою та любовю.

– Я не знаю, мені важко переступити через себе, навіть якщо і не розумію до кінця обгрунтованість цього стереотипу.

– Бачиш, ти й сама визнаєш, що це стереотип. Давай спробуємо, я буду максимально уважним і постараюсь, щоб не було боляче.

– Ні, я не хочу. Ну, не може бути, що церква помиляється. А якщо в нас не складеться, що я потім скажу своєму чоловікові? Він мене одразу кине, кому потрібна протоптана стежка?

– Та хто тепер шукає за непротоптаними стежками? Всі знають, що незайманих хіба що в садку можна знайти. З чотирнадцяти років всі розпечатані, і то нікого не дивує. Ну, лишаються ще якісь чудні винятки, як ти, наприклад.

Павло намагався підібрати потрібні агрументи, щоб переспати з нею, ним керувала тваринна пристрасть, що затуманювала всі інші цінності, яких і так було мало. Він почував себе мисливцем, який заганяє жертву в безвихідь, і вона після відчайдушної боротьби, здається, і дозволяє робити з собою, що заманеться мисливцю. Таня ще чинила опір і це заохочувало його вправніше спростовувати хиткі докази необхідності чистоти.

– Облиш формальності, от побачиш, що тобі сподобається – такої насолоди ти ще не відчувала в житті. Приємно, коли цілуєшся? А то в сто раз класніше. І вже як раз спробуєш – не зможеш зупинитись.

– Ото і мене лякає, що вже не зупинитись. Зараз я ще маю силу волі, а потім вже все, пішло і поїхало.

– Так говориш, ніби тобі шістнадцять. Твоя мама вже, мабуть, переживає і всі решта також, в такому віці вони скоріш за все і заохочують до дій, бо якщо так далі піде, то наступний крок – монастир. Близькість дозволить тобі скуштувати з’єднання з іншою людиною, одразу захочеться створити сім’ю, а то і так тобі добре, самій. Я буду обережним, обіцяю.

Він розстебнув гудзика на спідниці і застібку – вона вже не пручалась. Акуратно стягнув капрони, бо знав, що порвані капрони можуть надовго зіпсувати настрій жінці.

– Нам потрібно щось підстелити, –- сказала вона.

– Зараз принесу рушник – відповів кваплячись і радіючи своїй легкій перемозі.

– І ще згаси велике світло, може, бра ввімкни.

Він лежав зверху, спершись на кулаки, пробував увійти всередину, але нічого не виходило. Вона посміхнулася:

– Я ж тобі казала, що не можна, значить, то є знак з неба.

– Ти просто розлабся – в тебе все стиснено і напружено – всі через це проходять.

Знову напружився.

– Блін, не виходить. Давай спробуємо: ти зверху.

– Ти презерватив натянув?

– Натянув, натянув.

– Бачу, він взагалі сповз.

– Давай спробуємо без нього, він тільки заважає.

– Може перенесемо на наступний раз? – намагалась переконати його ще раз Таня.

– Все буде добре, залазь на мене.

– Налий мені ще вина, – сказала і вихилила одним духом наповнений бокал.

Таня опустилася і він увійшов всередину, її обличчя враз скривилось, почервоніло, з очей виступили сльози. Вона спробувала злізти, але він не пускав двома руками тримаючи за таз і все глибше проникаючи всередину. Її тіло було як пружина – кожен м’яз стиснений, як в атлета, що стоїть на старті перед бігом.

– Досить вже, мені дуже боляче, пусти мене. Якби я знала, що буде так боляче.

– Ще трохи, – повторював Павло, ритмічно рухаючись гору вниз, – ще трошки.

– Я вже не можу – пече все всередині.

– Зараз-зараз.

Щойно вона піднялася, одразу ринула кров – цілий потік крові розлився на його животі. Павло сперся на лікті і завмер, шокований. Кров розтікалася по ньому темно-червоними потоками.

– Блін, що таке, чому так багато крові? З тобою все добре?

Таня відсунулась в бік і плакала, все навколо було в багряних плямах. Білосніжна постіль швидко всмоктувала рідину, що миттєво розповзалася. Рушник зіжмакався внизу, на підлозі.

Павло думав, що пішло не так: може, щось порвав всередині? Певно, він порвав всередині м’язеву тканину і мабуть, крім зовнішньої кровотечі, є ще й внутрішня. Але якщо назовні виливається стільки крові, то значить, зісередини ще більше. Від внутрішньої кровотечі легко померти, бо ззовні хоч можна перев’язати чи щось прикласти, а всередині? Без особливих засобів точно не обійтися. Удома нічого такого нема, хіба що сусід з першого поверху допоможе, він ветеринар і часто підробляє дома – вакцинує кроликів і стерилізує сучок.

– Я зараз прийду – сказала вона, похитуючись та прикриваючи однією рукою груди. По ній, дорогою в ванну, залишалась тонка багряна цівочка.

– Як ж я того айболита записав? Петро Вет? Бери трубку, друже. Чотири спроби підряд і жодного результату. Поза зоною. Могли на дачу поїхати, в тих Бірках хіба що радіо "колгоспник" тяне. Боже, що я наробив, вона вмирає від втрати крові, треба викликати «швидку» бо нема від кого допомоги чекати, а самі не справимось, заметушився він. Де штани? Аааааа, якесь прокляття, і нащо то мені було, то був дійсно знак з небес, не треба було і починати, і так ніякого задоволення не отримав. Ну прям як в анекдоті, не дожену, то хоч зігріюся. От тобі зігрівся, Господи, які анекдоти, людина вмирає. Нашо мені штани, я ж звонити зібрався. Павло вже уявив собі, як його забирає міліція, як він дивиться востаннє на свободу, тримаючись за грати на вікнах сірого «бобіка». О, я загримлю нізашо, ні крапельки не винний, сяду до моторошних зеків. Та за таке огого що роблять, «запєтушать» за дві секунди. Кому цікава буде правда, кого гребе, що дійсно сталось? За декілька хвилин перетворився із агресивного завойовника на жалюгідного скиглика, що переживає лише за свій зад.

– Блін, який номер – 01 чи 02 чи 03, здається поміняли на 103? Ало, швидка? Приїжджайте скоріше – тут людина кров’ю стікає. Адреса? Куда карету слати? Яку карету? Ви що обкурилися – думаєте, в нас тут бал? А, зрозумів. Стрийська 128, навпроти парку, якщо з центру, то на світлофорі – направо і вниз. Я вийду.

– Тань, з тобою все добре? – запитав, зайшовши без стуку у ванну, а у відповідь –– ні слова. Егей, ти тут? Відкрив дверцята душової кабінки – і побачив широку червону калюжу, що її розбавляла та змивала вода. Його серце ще більше тьохнуло і запумпкало з шаленою швидкістю: Таня сиділа із закритими очима, відкинувши голову і не рухалась. Він заскочив всередину і почав термосити її, тримаючи обома руками за плечі.

– Таню, Танюсечко! Не вмирай, не відходь, я тебе благаю, кицю, залишайся зі мною, дай якийсь знак, що ти тут.

Таня повернула до нього голову. На зблідлому обличчі з’явилась незрозумілого походження посмішка, що сильно контрастувала із білідністю шкіри та чорними потьоками, які опускались від тіней на очах. Вона знову відвернулась від нього.

– Алло, ти мене чуєш? Я викликав швидку, ти ще жива? Шо ж я наробив, то був дійсно знак з неба, не треба було рухати.

– Ох і розпереживався ти, заскакав тут зайчиком, розслабся, в мене почалися місячні, – пробурмотіла вона. – Вони в мене завжди такі рясні.

– Хух, відлягло від душі, – видихнув повітря разом із всіма тривогами, присів на килимок біля унітазу. Стало враз тихо. Лише шипотіння душу дробинками води об піддон та скляні дверцята відділяло їх від ідеального миру. Витер обома закривавленими руками обличчя. Розпрямив ноги аж до унітазу, і поглянув на своє тіло:

– Ну й бодіарт, хоч зразу на виставку іди, в «Дзизі» точно б зацінили таке мистецтво, – сказав він. – Я взагалі відчуваю себе хірургом, що після складної, виснажливої операції, переживає радість за успішність справи.

За вікном завила сирена, карета швидкої допомоги під’їхала до будинку. Павла цей звук паралізував. Він відняв руки від обличчя і перестав розглядати воду в унітазі. Як той кіт, що почув мишаче скреготання, затерп в кількасекундному оціпенінні.

– З тої радості забув, що викликав швидку. От халепа.

Кинувся шукати свої штани та сорочку, швидко застебнувся через гудзик і з розстебнутою ширінкою вибіг на вулицю. Лікар та фельдшер саме витягували чемоданчик із ліками. Він постав перед ними з розбурханим волоссям, незаправленою сорочкою, розстебнутими штанами, через які проглядувався його закривавлений член. Вони оторопіло дивились на нього нижче пояса. Простежив за їхнім поглядом, і зрозумів, що навіть забув труси одягнути.

– Все нормально, – сказав він, – то була хибна тривога, все відміняється, відбій. Обернувся і застебнув ширінку. Вони так і стояли завмерши, тільки роти повідкривали. Розумієте – розвів закривавленими руками, склалася така ситуація, є море крові, а ніхто не хворий. На темночервоному від слідів крові обличчі з’явилася щаслива міна:

– Ніхто не хворий, всі здорові, все добре, все кльово... – і застрибав на радощах на одній нозі, потім на другій.

Лікар по рації вже говорив щось диспетчеру, спостерігаючи за абсолютно дивною для нього поведінкою Павла.

– Прийом, це диспечерска, наряд міліції на Стрийську 128. Так, небезпечна ситуація, скоріш за все є жертви. Перед нами можливий злочинець, спроби втечі нема. Явний психопат, весь в крові, скаче перед нами на одній нозі та рже як кінь. Бригада з Кульпаркова не завадить. Але таких санітарів треба кремезних, бо він виглядає атлетичним молодиком.

– Ні, ні, нікому не треба дзвонити, – розхвилювався Павло, заправляючи сорочку в штани, я вам зараз все поясню з самого початку. Розумієте, ми собі випили з Танюшою і туди-сюди, я її переконав на близькість, ну на секс, а вона незаймана, була незаймана, ну а потім, самі розумієте, встромив. Лікар знову відкрив широко очі і переклав скальпель в кишеню, щоб було чим захищатися від нападу маньяка.

– Ні, ні, то не те, що ви думаєте, я встромив свого «друга», а в неї якраз місячні почались, ну і то все було вперше, самі розумієте.

– Встромив в свого друга, – недочув ескулап, - так ваш друг помирає?, – перепитав він, міцніше стискаючи ручку ножа в широкій кишені білосніжного халату.

– Та ні, не в друга, а друга встромив. Ну, пеніс запхав, – сказав він вже доступніше і без метафор.

Дослухавши його докінця, лікар знову зв’язався по рації із диспечерською і дав відбій наряду міліції.

– Але ми повинні зайти всередину, щоб пересвідчитись, що ви говорите правду.

– Добре, заходьте. Ніяких проблем.

Вони по черзі увійшли в прохожу.

– Щось тут у вас темно дуже, світло є?

– Так, зараз включу. Енергозберігаюча спіралька блимнула і нерішуче засвітила білим сайвом. Через цілий коридор проходила цівка розбризканої крові, так наче когось з перерізаним горлом тягли у ванну. Кімната ж скоріше нагадувала місце злочину, аніж любовне ложе. Лікаря знову пройняли сумніви щодо правдивості слів Павла, він вже вкотре міцно стиснув заготовленого скальпеля.

– Зараз я покличу Таню, – промовив Павло і зник за перегородкою. Лікареві все здавалось що молодик відлучиться і через секунду вискочить з бензопилою та й доповнить місце злочину його власною кров’ю.

– Так, тільки бензпилою можна влаштувати таке видовище, – сказав він фельдшеру. Кривав різня. – Якщо щось, нападемо на нього обоє, стань тут зі сторони. Заряди дефибрілятор.

В кімнату увійшла Таня, замотана від грудей до колін мохровим рушником. Голова була неприкрита і волосяні пасма дредами спадали на шию та плечі.

– Павло вже вам пояснив, що трапилось?

– Так, ми лише хотіли пересвідчитись чи його слова правдиві, – сказав лікар, видихнувши з полегшенням.

– Вибачте, що ми вас потурбували, просто справді дуже незвична ситуація, таке буває тільки раз в житті.

– То точно, що раз, – відповів він.

– Можна, я тут все огляну, зокрема ванну?

– Звісно.

– Ну начебто все гаразд, якщо так можна сказати. Ми на вихід. Бережіть себе.

Павло провів лікаря та фельдшера до дверей і повернувся назад.

– Ще не роздягайся, я не взяла з собою прокладки, треба знайти цілодобову аптеку якнайскоріше. Купиш пачку – чотири каплі. І щось від болю, можна панадол, якщо не буде, запитаєш в аптеці – вони знають.

– Добре, запам’ятав. Дай хоч лице вмию, а то в аптеці подумають, що я тими місячними вечеряв, – і засміявся.

– Зовсім не весело, мене все внизу живота болить, а тобі хіхоньки.

Повернувшись з аптеки, він змотав постіль, одяг і запхав в мішок, – вже завтра будем прати, а може і взагалі викинемо.

– Ні, – заперечила вона, треба сіллю потерти, бо якщо висохне, то точно треба викидати.

Наступні дві години вони вовтузились над пранням манаток і рачкували по підлозі, вимиваючи з паркетних шпаринок загуслу кров.

«От, срань, от деньок видався, – подумав він, крутячись у ліжку біля Тані. – Не життя, а одна пригода. Але яке то полегшення, коли все налагоджується, ніби пробудився після страшного сну».

Наступного ранку Таня встала раненько, бо мала йти на роботу, Павло спав як забитий.

– Підйом, сонце вже давно встало! – казала йому, коли він як кріт ще більше заривався в пухову ковдру.

Задзвенів мобільний і Таня приклала його до вуха.

– Привіт, ма.

Її мати була дуже турботливою особою, і це стало одною з причин чому Таня почала винаймати квартиру. Ще з дитинства її оберігали, наче коштовну вазу. Те не можна, сюди не ходи, те не роби, і завжди у всьому були винні інші, тільки не її дитина. Якщо в школі були погані оцінки – винні вчителі, що не навчили. Якщо забруднився одяг, то винні інші діти, що потягнули її в болото. І це тривало протягом усього свідомого життя. Навіть коли вона виросла, мати не дозволяла гуляти їй по вулиці і постійно переживала за химерну хворобу, якої ніхто не бачив і яка ніяк не проявлялася. Також розказувала їй про шизофренію, яка проявиться у певному віці, але хворобою і не пахло, Таня росла здоровою та красивою. Частково неньчина опіка була зрозумілою, адже кожна мати переживає своєрідний біль за дитину, починаючи від моменту коли відчуває плід всередині як частинку себе, а потім змушена відділитися і весь час віддалятися від дитини, ділячи її з друзями, а з часом взагалі віддати іншому чоловікові. Так, материнська любов болюча, це любов розлуки. Але здорова мати має бути готова постійно ділити своє дитя з іншими.

Для її матері це було не під силу, тому в один момент Таня зібрала свій одяг, потрібні речі і переїхала. Мати сприйняла це як зраду і образилась, щоправда, ненадовго і вже за декілька днів намагалась контактувати через телефон чи заїжджати в гості. Якщо би їй дозволили, то б днями і ночами говорила з доцею, але та хотіла бути самостійною, не приймала надміру уваги, не брала ні грошей, що батько їй пропонував, ні продуктів, що привозила мама.

– Мам, все нормально, тобі чого не спиться з самого ранку?

– Тань, ти моїх штанів не бачила, – гукнув Павло. – Ти їх кудись переклала, бо я залишив тут біля ліжка.

Зробила йому знак, щоб замовк.

– Таню, ти з ким там? Що це за чоловічий голос? Чому він шукає за своїми штанами? Ти вдома?

– Я тобі пізніше перезвоню, і все розкажу, па-па.

Ще раз задзвенів мобільний, але його ніхто не піднімав. Потім ще раз і ще раз.

– Виключи балалайку, на психіку діє та мелодія "су лє сєль де парі"...

– Вже вимкнула звук. То мама – вона за мене переживає, не те що ти. Треба було раніше думати, а не в героїв бавитись, я ж тебе відмовляла, а тобі б тільки всередину. Самець.

– Що сталося, то сталося. Я ні за чим не жалію.

– А за чим тобі жаліти – цноти ж не втрачав. А може, не для тебе моя мама трояндочку ростила, може не для тебе вона розквітала і пахла? Га? Не подумав про це?

– Судячи з тих заростей на лобку, в тебе не трояндочка, а цілий кущ будяків, – поміхнувся він.

– От яким голосом ти заговорив, а вчора був такий ніжний та лагідний. "Я буду максимально акуратний, отримаєш максимум задоволення". Ото кайфанула, в житті ще так добре не було!

– Секс, як і пиво, ніколи не приносить задоволення з першого разу, а часто навпаки – видається гірким та неприємним. Але що більше ти його п’єш, тим воно смачніше стає, аж поки не узалежнишся.

– Ну все, досить тут порівняннями сіяти. Може, хочеш зі мною поїхати сьогодні в сиротинець на Таджицьку? –полагіднішала вона.

– Ще чого бракувало, я чужих дітей бавити не буду! Всілякі наркомани та алкоголіки понаробляють байстрюків, а ти їх няньчи. Нема дурних.

Павло завжди вражав її своєї цинічністю та скептицизмом. Він в емоційному плані був прямою протилежністю їй – холодний та черствий. Кожного разу коли вона намагалась дати копійки жебракові, він казав: «І тим самим ти даси йому можливість напитися ввечері, так-так, підтримуй алкоголізм, зажени його на пару днів раніше в могилу». Коли вони проводили збірки грошей на закордонне лікування дитини та складну операцію на серці, то він казав: «Колись батьки родили більше десяти дітей, хто був слабкий, вмирав, а найсильніші виживали, а тепер що? Одна дитина – і то на ладан дихає, всі над нею трясуться, а потім: зберіть нам дев’яносто тисяч євро на операцію в Німеччині. Вже замахали з тими закордонами, люди їдуть в районні центри лікуватися, а вони в Франкфурт. Нехай вмирає, приведете на світ інших, здорових. Через свій егоїзм та збереження фігури народжувати більше однієї дитини не хочуть, а грошей твоїх хочуть».

– Поїхали, от побачиш, що все не так, як ти собі уявляєш. Чужих дітей не буває. Вони, на відміну від дорослих, щирі – що думають, те й говорять, відкриті до близькості. Коли малюк обніме тебе, ти зразу розтанеш.

– Я не можу, бачиш, виробляю силу волі – змушую себе спати сидячи.

Таня притиснула руку до низу живота:

– болить, уууум.

Павло зірвався.

– Може, приляж, куди тобі їхати. Візьми лікарняне на кілька днів.

– То ти поїдеш зі мною чи ні?

– Поїду, поїду. Як я тебе в такому стані одну відпущу? Може я скоро татком стану.

– Я тобі дам татком, фантазер знайшовся. Хіба... ти... – задумалась, – ти кінчив всередину? Скажи чесно?

– Розслабся, ти так кривилась, що кінчив би хіба якийсь садист.

– Добре. Вдягайся швидко, а то на нас вже чекають. Презерватив викинь.

– Сама викинь.

– Сам викинь.

Вулиця Таджицька – бічна Пасічної, повертаєш біля кафе «Юність» – і до кінця вулиці, поки не впрешся в смітники, біля контейнерів попри гуртожитки наліво. Спокійна місцина, що прилягає до паркової зони. Через різнокольорову браму зайшли волонтери та працівники "Доброго діла". Нічого не несли, бо знали, що дітей добре годують та вдягають. А ішли вони лише з однією метою – приділити дітям час та увагу. Цього точно нікому забагато не буває.

– Знаєш, коли Мартуся, моя похресниця, була на Антоновича, нічого не розуміла, що я говорю. А коли перевели на Таджицьку, почала все розуміти.

– То в неї батьки таджики?

– З чого ти взяв?

– Ну сама сказала «перевели на таджицьку» – і дитина все зрозуміла.

– Не на мову таджицьку, а на вулицю Таджицьку, по якій ми зараз ідемо. От прикаліст.

– Сама прикалістка, уточняй, коли говориш.

– Ми в 11-А групу, як нам пройти? – запитали в огрядної жіночки в грубому плетеному светрі.

– А хто ви такі?

– Ми з "Доброго діла", попередньо домовлялися, просто був карантин два тижні і не потрапили вчасно.

– Ідіть прямо по коридору, тоді на ліворуч – і знову прямо, вам би легше було з іншої сторони зайти. Кожна група має окремий вихід на майданчик, наступного разу будете знати.

Зайшовши, миттю роззулися і скинули верхній одяг. Вішаків не побачили, тому поклали одежу зверху на дитячі шафки, обклеєні алфавітними буквами та тваринами. Діти набігли і одразу причепилися як реп’яхи до штанів та сукенок відвідувачів.

– А ти моя мама? Ти прийшла мене забрати? – запитала Таню маленька дівчинка.

– Я прийшла з тобою бавитись, буду тобі казочки розказувати, і помалюємо разом, ігри побавимось.

– А коли мама прийде?

Кожна дитина виглядала маму і тата, вони ходили почергово до кожного і перепитувати:

– А ти мій тато? Ти прийшов мене забрати звідси?

Павло вже не витримав такого настирливого допиту і відповів:

– Я не твій тато, чого пристав.

Малий скривився, запхав палець до рота і заплакав:

Таня осудливо глипнула на Павла і кивнула, щоб він щось робив.

– Ну чого ти ревеш, будь мужчиною, ми повинні бути сильними, от виростеш – і захищатимеш усіх добрих людей від відьом та чаклунів. Ти ж знаєш, що є такі поганці, вони дуже нечемні. Ану покажи, як ти їм даш.

Малий несміливо замахнувся рукою.

– Ану вдар щосили, щоб вони всі повідскакували.

Малий так розмахнувся рукою, що сам ледве не впав.

– От молодець! Я бачу ти вже й зараз силач. Залазь до мене на горгошки, покажемо всім, який ти високий, більший за всіх!

Малий спершу боявся, тому з усіх сил вчепився руками в Павлове волосся, але вже після двох розворотів осмілів і так весело реготав, що і всі решта дітиська вишикувались в чергу на горгошчині гойдалки.

Павла розслабив безтурботний дитячий сміх, він згадав, як сам колись катався в татка на плечах, як відчував безпезпеку в його сильних руках. Так, Таня правду казала – діти мало кого залишать байдужими, особливо ті, які в кожному відвідувачі бачать татка чи маму. Якщо спілкуєшся із чиєюсь дитиною, то знаєш, що в неї є батьки і не відчуваєш якоїсь відповідальності за оту малечу, але якщо дитина не має батьків, то ти одразу береш на себе відповідальність за неї.

– Я довго не можу тут сидіти, маю справи в центрі.

– Ну побудь ще годинку, як то так – тільки прийшов, а вже ідеш. І мені потрібна твоя підтримка, не забувай, – сказала Таня з кривою міною гладячи себе по низу живота.

Вже через годину Павло спускався по Личаківській в центр, там йому потрібно було десь посидіти й подумати. Надто багато всього трапилось за останню добу. Найкраще і найспокійніше місце в самому центрі – це бібліотека на площі Ринок. Така безкорисна місцина, до якої ще не добрались меркантильні підприємці із своїми бізнес-проектами. Мабуть, це остання книжкова фортеця, бо Будинок книги на площі Міцкевича вже впав під натиском монетоподібної зброї.

Масивні різьблені двері із великою декоративною ручкою піддаються легкому натиску і одразу ступаєш в кромішню темряву. Складається враження, що до знань треба пройти через цілковиту темряву – і лише тоді зможеш зацінити світло, що іде з книг. Очам потрібен час, щоб призвичайтись: ось із сутінків виринають ряди картотек, зліва коридор, справа – сходи, гардероб, знову сходи, знову коридор. Нарешті Павло опинився у просторому залі з широкими дерев’яними столами та різьбленими кріслами. Великі вікна пропускали снопи світла, з батарей ішло тепло, і було видно ратушу з годинником. Будинок легко затрясся, коли проїхав трамвай. У залі нікого, лише бібліотекарка у другому кінці зігнулась над підшивками журналів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Схожі:

Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПлан Біографія Марко Поло. Подорожі Марко Поло. «Книга про різноманітність світу» Література Біографія Марко Поло
Марко Поло народився близько 1254, у Венеції або на острові Корчула
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconНові надходження підручників для 6-х класів
Вовчок Марко Вибрані твори/Марко Вовчок; передмова Ліпницької І. М. К.: Шанс,2013. 224с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconЛітература рідного краю. Марко Вовчок. Повість казка
Мета: ознайомити дітей із життям І творчістю Марко Вовчок; виховувати почуття національної гідності, любові до рідної мови; викликати...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconВипуск І (січень – березень) Київ
Молоко з кров’ю / Люко Дашвар. – К.: Книжковий Клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2008. – 272 с
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconОлімпіада з історії ІІІ тур 015 р клас. Тести по балу
«Мед на язиці, молоко на словах, жовч у серці, омана насправді», – такі слова старовинне прислів’я говорило про
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconСамбук Р. Ф. С17 Гіркий дим. Міст: Повісті
Повести “Горький дым” и “Мост” разные по тематике, но близкие по остроте сюжетов, ди­намике изображаемых событий и эмоциональ­ной...
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Гіркий солод Марко Молоко 2012 iconПідготовила Літвенюк Ірина Володимирівна
«У школі не можна всьому навчитися — потрібно навчитися вчитися», — Мейєрхольд; «Якщо запастися терпінням і виявити старання, то...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка