Голосіївського району міста Києва



Скачати 162,52 Kb.
Дата конвертації27.09.2017
Розмір162,52 Kb.


Централізована бібліотечна система
Голосіївського району міста Києва



ЦРБ ім. Некрасова






Цикл «Літературні ювілеї року»





Бег иноходца

до 75-річчя від дня народження Володимира Висоцького
російського актора, поета, композитора та співака

(1938 — 1980)






Рекомендаційний список літератури

2013

Рекомендаційний список літератури «Бег иноходца» присвячений 75-річчю від дня народження видатного радянського поета й автора-виконавця пісень, актора, автора прозаїчних творів, лауреата Державної премії СРСР (1987 - посмертно).

Володимир Висоцький зіграв десятки ролей у театрі, у тому числі Гамлета («Гамлет» У.Шекспіра), Галілея («Життя Галілея» Б.Брехта), Лопахіна («Вишневий сад» А.Чехова). Найбільш примітними роботами в кінематографі є його ролі у фільмах «Місце зустрічі змінити не можна», «Маленькі трагедії», «Інтервенція», «Хазяїн тайги», «Вертикаль», «Служили два товариші», «Розповідь про те, як цар Петро арапа женив», «Короткі зустрічі», «Погана гарна людина». Актор Театру драми й комедії на Таганці в Москві, створеного Юрієм Любимовим у 1964 році.

Володимир Висоцький увійшов в історію як автор-виконавець своїх пісень під акустичну семиструнну «російську» гітару.

За підсумками опитування Всеросійським центром вивчення суспільної думки, що проводились в 2010 році, Висоцький посів друге місце в списку «кумирів XX століття» після Юрія Гагаріна. Опитування, проведене фондом «Суспільна думка» у середині липня 2011 року, продемонструвало, що, незважаючи на зниження інтересу до творчості Висоцького, абсолютна більшість знає Висоцького, а близько 70% відповіли, що ставляться до нього позитивно, і вважають його творчість важливим явищем вітчизняної культури XX сторіччя.

Рекомендаційний список літератури «Бег иноходца» розрахований на широке коло читачів, і містить матеріали із джерел Інтернету, а також літературу з фондів ЦБС Голосіївського району.
Відповідальна за випуск Л.Кобилко
© ЦРБ ім. Некрасова ЦБС Голосіївського району м. Києва

Біографія Володимира Висоцького
Дитинство

Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року в м. Москві. Батько, Семен Володимирович (Вольфович) Висоцький (1916-1980) - військовий, полковник, уродженець Києва. Мати, Ніна Максимівна (уроджена Серьогіна, 1912-2003) - за фахом перекладач із німецької мови. Дядьком Володимира був письменник А.В.Висоцький.

Раннє дитинство Володимир провів у московській комунальній квартирі на 1-ій Міщанській вулиці: «... На тридцять вісім кімнат всього одна вбиральня ...» - напише в 1975 році Висоцький про своє раннє дитинство. Під час Великої Вітчизняної війни два роки жив із матір'ю в евакуації в місті Бузулук на Уралі. У 1943 році повернувся до Москви, на 1-у Міщанську вулицю, 126. У 1945 році пішов у перший клас 273-ї школи Ростокінскій району Москви. У 1947-1949 роках із батьком і його другою дружиною, Євгенією Степанівною Ліхалатовою-Висоцькою проживав у м.Еберсвальде (Німеччина), де навчився грати на фортепіано.


Євгенія Степанівна, Семен Володимирович та Володя м.Еберсвальде, Германія 1948 р.

Потім повернувся до Москви, де жив у Великому Каретному провулку, 15. Цей провулок увічнений у його пісні - «Де твої сімнадцять років? На Великому Каретному!».



Москва, Великий Каретний провулок, 15.


Задній фасад будинку,
у якому Володимир
Висоцький жив
в 1949-1955.
Видно табличку
й барельєф.


Кар'єра артиста

З 1953 року Висоцький відвідував драмгурток у Будинку вчителя, керований артистом МХАТу В.Богомоловим. У 1955 році закінчив середню школу № 186, і за наполяганням родичів вступив до Московського інженерно-будівельного інституту ім. В.Куйбишева. Після першого семестру йде з інституту.



В.Висоцький та І.Кохановський.

Рішення про перерву у навчанні було прийнято в новорічну ніч з 1955 на 1956 рік. Разом зі шкільним товаришем Висоцького - Ігорем Кохановським було вирішено провести новорічну ніч досить своєрідним чином - за виконанням креслень, без яких їх не допустили б до сесії. Десь о другій годині ночі креслення були готові. Але тут Висоцький встав і, взявши зі столу банку з тушшю (за іншою версією - залишками міцно завареної кави), став поливати нею своє креслення. «Все. Буду готуватися, є ще півроку, спробую вступити до театрального. А це - не моє...».

З 1956 по 1960 рр. Висоцький - студент акторського відділення Школи-студії МХАТ ім. В.І.Немировича-Данченко. Він займається в майстерні Б.І.Вершілова, потім - у П.В.Массальського. На першому курсі познайомився зі своєю першою дружиною Ізольдою Жуковою. 1959 ознаменувався першою театральною роботою (роль Порфирія Петровича в навчальному спектаклі «Злочин і кара») і першою роллю в кіно (фільм «Однолітки», епізодична роль студента Петі). У 1960 році відбулося перше згадування про Висоцького в центральній пресі, у статті Л.Сергєєва «Дев'ятнадцять із МХАТ» («Радянська культура», 1960, 28 червня).

У 1960-1964 рр. Висоцький працював (із перервами) у Московському драматичному театрі ім. А.С.Пушкіна. Зіграв роль Лісовика в спектаклі «Аленький цветочек» за казкою С.Аксакова, а також ще близько 10 ролей, в основному - епізодичних.

У 1961 році на зйомках кінофільму «713-й просить посадку» познайомився з Людмилою Абрамовою, яка стала його другою дружиною. У тому ж році з'явилися його перші пісні. Пісня «Татуювання», написана в Ленінграді, вважається його першою піснею. Надалі пісенна творчість стала головною (поряд з акторством) справою життя. Пропрацював менше двох місяців у Московському театрі мініатюр і безуспішно спробував вступити в театр «Современник». У 1964 році Висоцький створив свої перші пісні до кінофільмів, і влаштувався на роботу в Московський театр драми й комедії на Таганці, де пропрацював до кінця життя.

У липні 1967 року познайомився із французькою акторкою Мариною Владі (Мариною-Катрин Володимирівною Поляковою-Байдаровою), що стала його третьою дружиною (грудень 1970 р.).

У 1968 році написав лист у ЦК КПРС у зв'язку з різкою критикою його ранніх пісень у центральних газетах. У тому ж році вийшла його перша авторська грамплатівка «Пісні з кінофільму «Вертикаль». Влітку шістдесят дев'ятого Висоцький «помер» клінічною смертю, і тоді вижив тільки завдяки Марині Владі. Вона в цей час була в Москві.


Листопад 1971 - прем'єра в театрі на Таганці спектаклю "Гамлет", головна роль - В.Висоцький, режисер - Ю.Любимов. .
15 червня 1972 о 22:50 по естонському телебаченню показано 55-хвилинна передача «Хлопець із Таганки» - перша поява Висоцького на радянському телеекрані, якщо не вважати кінофільмів із його участю.

У 1975 році Висоцький оселився в кооперативній квартирі на вул. Малій Грузинській, 28. У тому ж році вперше й востаннє прижиттєво опубліковано вірш Висоцького в радянському літературно-художньому збірнику (День поезії 1975. М., 1975).


Пам'ятна табличка на будинку по вулиці Мала Грузинська, у якому жив Володимир Висоцький

У 1978 році записується на телебаченні Чечено-Інгуської АРСР. У 1979 році бере участь у виданні альманаху «Метрополь».

Висоцький був автором декількох кіносценаріїв (у тому числі «Віденські канікули» у співавторстві з Володарським).

Разом з акторами Театру на Таганці їздив із гастролями за кордон - у Болгарію, Угорщину, Югославію (БІТЕФ), Францію, Німеччину, Польщу. Отримавши дозвіл виїхати до дружини у Францію з приватним візитом, зумів також побувати кілька разів у США (в тому числі з концертами 1979 р.), Канаді, Таїті і т.д.

Записав близько 10 радіоспектаклів (у тому числі «Богатир монгольських степів», «Кам'яний гість», «Незнайомка», «За Бистрянським лісом»). Дав більше 1000 концертів у СРСР і за кордоном.

22 січня 1980 записується на ЦТ у програмі «Кінопанорама», фрагменти якої будуть уперше показані в січні 1981 року, а повністю передача (хронометраж 1 година 03 хв.) вийде лише в 1987 році.


Останні дні й смерть

14 липня 1980 під час виступу в НІІЕМ (Москва) Володимир Висоцький виконав одну зі своїх останніх пісень - «Смуток мій, туга моя. Варіація на циганські теми». 22 червня 1980 відбувся один з останніх концертів Висоцького на якому йому стало погано. 16 липня він провів свій останній концерт у підмосковному Калінінграді (нині Корольов).

18 липня 1980 Висоцький останній раз з'явився в своїй найвідомішій ролі в Театрі на Таганці, у ролі Гамлета - однойменній постановці по Шекспіру.

25 липня 1980, о 4:10 ранку, Висоцький помер уві сні в своїй московській квартирі. За версією Анатолія Федотова, причиною смерті став інфаркт міокарда. За версією Станіслава Щербакова й Леоніда Сульповара - асфіксія, задуха, як наслідок надмірного застосування седативних засобів (морфію й алкоголю). Близькі Володимиру Семеновичу люди зробили все можливе, щоб розтин не проводили.

Володимир Семенович був поховали 28 липня 1980 року на Ваганьковському кладовищі.

Висоцький помер під час проходження в Москві літніх Олімпійських ігор. Напередодні Олімпійських ігор із Москви були виселено багато жителів, які мали непорозуміння із законом. Місто було повністю закрито для в'їзду іногородніх громадян і заповнено міліцією. Повідомлень про смерть Володимира Висоцького в радянських засобах масової інформації практично не друкувалося (з'явилося лише два повідомлення в «Вечірньої Москві» про смерть та датою громадянської панахиди. За крихітний некролог в «Вечірньої Москві», через два дні після публікації був знятий із посади головний редактор газети. Над віконцем театральної каси було вивішено скромне оголошення: «Помер актор Володимир Висоцький». Жодна людина не здала назад квиток - кожен зберігає його в себе як реліквію. І, тим не менш, у Театру на Таганці, де він працював, зібрався величезний натовп, який знаходився там протягом декількох днів (у день похорону були також заповнені людьми дахи будівель навколо Таганської площі). Висоцького ховала, здавалося, уся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було. Марина Владі, побачивши таку кількість людей, сказала одному із друзів чоловіка – Вадиму Туманову: «Вадим, я бачила, як ховали принців, королів, але нічого подібного не бачила! ..



Могила Висоцького на


Ваганьковському кладовищі.
Автор - А.Рукавишников

Київська рідня Володимира Висоцького

Ті, кому пощастило вживу бачити Висоцького на театральній сцені або концертному майданчику, пам’ятають про це і через десятиліття. Серед них — багато киян. Адже він систематично приїжджав сюди з концертами, в 1971 році брав участь у київських гастролях Театру на Таганці.




Володимир Висоцький у Києві під час виступу перед робітниками Домобудівного комбінату №3
(21 вересня 1971)

Київські шанувальники творчості Висоцького знають усі адреси його виступів: приміщення Театру оперети, де проходили гастролі, різноманітні місця проведення концертів — від наукових інститутів до заводських клубів і шкіл. Однак задовго до першої появи Володі в нашому місті Київ виявився пов’язаним із його долею. Саме тут — його коріння по батьківській лінії.



Дідусь Вольф, який любив актрис і вчитися

У 1911 році в Київ приїхав вступати в Комерційний інститут 22-річний уродженець Бреста, син майстра-склодува Вольф Шліомович Висоцький. Вольф вступив на економічне відділення інституту, який перебував тоді на розі нинішнього бульвару Шевченка й вулиці Пирогова (нині Педагогічний університет імені Драгоманова).

Провчившись два семестри, він вирішив вступити в армію. Відбувши один рік дійсної служби в 165-му піхотному Луцькому полку (казарми були на Дехтярівській вулиці) і, навіть удостоївшись ювілейної медалі на честь 300-річчя дому Романових, Висоцький повернувся до інституту. У жовтні 1917 року він отримав диплом і звання кандидата економічних наук другого розряду.

Але цього йому здалося мало. І Вольф Висоцький вступив на юридичний факультет Київського університету. Закінчивши і його, в 1919-му він вступив ще в Київський інститут народного господарства. Імовірно, «теоретичні» спеціальності були на той складний час недостатньо затребувані, а потрібно було утримувати родину — мати (батько помер), дружину й двох синів. Тому Володимир Семенович Висоцький (так переписав своє ім’я по-батькові колишній Вольф Шліомовіч) став студентом комерційно-технічного факультету на виробничо-промисловому відділенні.

Він спробував організувати кустарну майстерню з виробництва театрального гриму, а під час НЕПу успішно працював на косметичному виробництві. До речі, у цій сфері з ним співпрацював брат Леон — видатний інженер-хімік, який теж учився в Київському комерційному інституті.

Але й попередньої кваліфікації власник трьох вищих освіт не забував. Наприклад, у Москві (куди переїхав у 1926 році Володимир Висоцький і де в 1938-м у нього народився онук-тезка) він із знанням справи виконував обов’язки юрисконсульта, комерційного директора й т.п. Помер Володимир Семенович-старший у 1962-му, до кінця своїх днів зберігаючи ясність розуму та любов до життя.



Бабуся Ірадіада, яка мала п’ять імен

Ще студентом, в 1915-му, Вольф Висоцький одружився. Його обраниця народилася в сім’ї заможного мешканця Житомира Євсея Бронштейна. Цікаво, що в бабусі Володі Висоцького за різними документами можна нарахувати дві дати народження й цілих п’ять імен! Метричний запис про її народження відноситься до 1891 року, і оформлена вона там як Дебора.

Але в записі про шлюб із Вольфом Висоцьким вона фігурує як Дора, і рік її народження якимось чином перетворюється на 1893-й. Далі, до часу революції, вона пишно йменується Ірадіадой. А родичі та друзі називають її Іриною. Ось уже чотири імені. П’яте з’явилося пізніше.

Отримавши медичну освіту в акушерсько-фельдшерській школі, Дебора-Дора-Ірадіада зрештою, освоїла спеціальність, близьку до «бізнесу» чоловіка, і стала косметологом. Золотоволоса, жива, дотепна, вона була дуже яскравою жінкою. Знала собі ціну й не дозволяла собою командувати. Ну, а чоловік її, треба визнати, не вважав себе тісно пов’язаним узами подружньої вірності. І в нього виникали захоплення на стороні. Може бути, найбільше дружину роздратував його роман з Ельгой Аренс — популярною в той час у Києві естрадною співачкою.

І хоча в Москву подружжя все ж таки переїхало разом, цей шлюб був приречений. Володимир Семенович залишився в Москві, де завів нову сім’ю. А Ірадіада Євсеєвна повернулася до Києва. Коли наше місто окупували німці, вона продовжувала жити тут. Це загрожувало їй, єврейці, загибеллю. І в 1942-м вона оформила церковний шлюб із Георгієм Лукичем Семененко, і записалася як православна. З тих пір колишня Дора Евсеєвна Висоцька стала Дариною Олексіївною Семененко. Саме це ім’я написане на її могилі на Байковому кладовищі.

До самої своєї смерті в 1970-му вона жила в комунальній квартирі в старому будинку на Івана Франка, 20. Цю адресу добре знав Володя Висоцький — її перший онук, якого вона обожнювала. У кожний свій приїзд він не забував відвідати бабусю. До речі, Дар’я Олексіївна любила театр, не пропускала жодної прем’єри. І коли Володя, кинувши інженерно-будівельний інститут, подався в актори — вона як ніхто інший із рідні зрозуміла й підтримала його.



Батько Семен, який був молодшим самого себе

У багатьох біографіях Володимира Висоцького можна прочитати, що батько його народився в 1915-му, але це невірно. Дату йому переправили, щоб раніше віддати вчитися. А в київській метричній книзі зберігся запис про народження Семена Висоцького 18 червня (1 липня) 1916 року.

У цей час сім’я молодого подружжя Висоцьких жила на бульварно-Кудрявській вулиці (нині Воровського), у будинку № 42. Це невисока старенька будова збереглася до сих пір поруч із площею Перемоги.

Семен Висоцький навчався в київських школах — спочатку на Воровського, 24, потім на Іринінській, 4. Переїхавши з батьком до Москви, закінчив політехнікум зв’язку, отримав офіцерське звання. Одружився — і разом із Ніною Максимівною Висоцькою ростив сина Володю. А в 1941-му був мобілізований і пройшов усю війну із численними бойовими нагородами, зустрівши перемогу в Празі. Тільки в 1945-му знову побачив свого сина, якого залишив трирічним малюком, — і подарував йому свої погони. «Взял у отца на станции погоны, словно цацки, я…»

Так вийшло, що батько й мати Володі, подібно дідусю та бабусі, розійшлися. Їхній син жив у родині батька (який по службі переїжджав із міста в місто) і його нової дружини Євгенії Степанівни. Деякий час Семен Володимирович служив у штабі Київського військового округу, і в ті роки — на початку 50-х — Володя вперше відвідав Київ.

Дядько Олексій, який розповів племінникові про війну

Бувало, що Висоцький приїздив і до свого дядька Олексія. Другий син Володимира Висоцького-старшого, як і старший син Семен, народився в Києві. Після розлучення батьків Олексій жив то в Москві, то в Києві. Був безшабашним хлопцем, захоплювався боксом. Він став офіцером-артилеристом. Геройські воював, командував дивізіоном, війну закінчив начальником штабу бригади. Але військової кар’єри так і не зробив.

Перш за все тому, що мав честь та гідність. Коли побачив, що якийсь чинуша «підбиває клин» до його красуні-дружини Олександри — сказав йому перед строєм усе, що про нього думав. І незабаром був звільнений. Після цього Олексій Володимирович проявив себе неабияким майстром військового нарису, працював і в документальному кіно.

Його племінник дуже любив «дядю Льошу», дружив із його дітьми, залюбки слухав яскраві дядькові розповіді про пережите на фронті. Дослідники творчості Володимира Висоцького визнають: у його знаменитих військових піснях безпосередньо позначилися сюжетні колізії, підказані свого часу братами-офіцерами — батьком і дядьком, Семеном та Олексієм Висоцькими.

Немає вже в живих ні батька, ні «дяді Льоші». Але пам’ять про «київські гілки» роду не згасає. Нещодавно двоюрідна сестра Володимира Висоцького — Ірена Олексіївна Висоцька — опублікувала в Москві книгу своїх спогадів, підкріплених документами, під назвою «Мій брат — Висоцький».


У цьому київському будинку на Інститутській 24/7, жив батько Володимира Високого, і сюди неодноразово приїжджав у гості сам Володя.




У будинок на Інститутській 24/7 батько Висоцького Семен Володимирович переїхав, приблизно в 1953 му році. За словами Юрія Борисовича Рибальченка – приятеля Володимира Висоцького дитячих років, маленький Володя, що приїжджав до батька в гості, нічим не відрізнявся від своїх післявоєнних однолітків. «Військові галіфе, хромові чоботи. Сам невеликий такий, але кремезний. Якихось акторських або вокальних талантів у ньому не проявлялося – найзвичайнісінький пацан. Навіть голос був ще без його фірмової хрипливості».

Хлопці із двору досить швидко знайшли спільну мову з «москвичем». Навіть разом ходили красти яблука, що росли на невеликому пустирі. «Володю, як наймолодшого, саджали на паркан, і той стояв «на шухері». У хлопців був свій «штаб», що перебував у підвалі. «У нас там висіли військові карти, зберігалися справжня зброя й патрони». Старші хлопці часто збиралися в затишній альтанці посередині двору, розмовляли, співали блатні пісні під гітару...

У Києві 15-річний Володя


Висоцький крав яблука
Бував Володя в гостях і в родини Рибальченків. «Один раз я показував йому свої іграшки: механічну жабу, заводного мотоцикліста, залізницю, які він із цікавістю розглядав». Кілька разів Володя купався у нашій ванні, тому що ванна Висоцьких чи то була розбита, чи то завалена якимсь мотлохом. «Шкода, що ванну наприкінці 90-х демонтували - її б зараз у музеях показувати», - сміється Юрій Борисович.
Топоніміка:


  • На честь Висоцького названий астероїд «Владвисоцький» (2374 Vladvysotskij).

  • На всій території колишнього СРСР установлено більше 20 пам'ятників (і стільки ж пам'ятних дощок), ще 4 пам'ятники поетові є за кордоном;

  • Ім'я Висоцького носять більше 30 вулиць (у тому числі в Болгарії й Німеччині). У Києві на честь Володимира Висоцького названо бульвар (1987 рік);

  • Майже 20 скель і піків, перевалів, річкових порогів, каньйонів і льодовиків названі на честь Висоцького. Його ім'я привласнене навіть гірському плато на архіпелазі Вогненна Земля;

  • Ім'ям Висоцького названі театри, кораблі, літак, кафе, сорту квітів;

  • Його пам'яті присвячені кілька спортивних турнірів;

  • Існує, як мінімум, 6 музеїв Висоцького (із них найбільш відомий «Будинок Висоцького на Таганці»).


В Одесі відкрили пам'ятник Висоцькому із золотим серцем



Рекомендована література

Высоцкий, В.С. Собрание сочинений : в 4 т., Песни, 1961-1970 / B.C. Высоцкий/. - М.: Время, 2008

Высоцкий В.С. Владимир Высоцкий : Монологи со сцены о кино, о театре, о песне / Лит. запись О.Л.Терентьева. –  Харьков; Москва, Фолио; АСТ, 2000. – 206 с.

Высоцкий Владимир Семенович Избранное. – Эксимо,2004. – 528 с.

Высоцкий, В. С. Песни и стихи : [сборник] / Владимир Высоцкий. - Переизд. - Киев : Слово : [Сфера], 1993. - 384 с.

Высоцкий,В.С. Поэзия и проза. – М.: Кн.палата, 1989. – 447 с.

Высоцкий Владимир Проза. – Москва; ВАТ РИУС, 2001. – 208 с.

Высоцкий,В.С. Черная свеча : роман / В.С. Высоцкий/ , Л.В.Мончинский. – М.: АСТ . – 2007. – 480 с.

Высоцкий Владимир Семенович. Спасите наши души!. – М.: Эксимо. – 2004. – 416 с.

Высоцкий,В.С. Четыре четверти пути : Стихи и проза. – М,: Физкультура и спорт, 1988. – 286 с.

Высоцкий, В.С. «Я конечно вернусь…» Стихи и песни воспоминания о В. Высоцком. – М.: Книга, 1988. – 463 с.
Література про Володимира Висоцького

Влади, М. Владимир, или Прерванный полет. [В.Высоцкий]. /М.Влади/. – М., 1989.

Вспоминая Владимира Высоцкого . [В.Высоцкий]. – М., 1989.

Высоцкая, И.К. Короткое счастье на всю жизнь. . [В.Высоцкий]. – М., 2005

Георгиев, Л. Владимир Высоцкий. /Л.Георгиев / . – М., 1991.

Георгиев, Л. Владимир Высоцкий знакомый и незнакомый. /Л.Георгиев / . – М., 1989.

Зубрилина, С.Н. Владимир Высоцкий : страницы биографии. /С.Н.Зубрилина / – Ростов на Дону.: Феникс, 1998. – 352 с.

Карапетян, Д. Владимир Высоцкий : воспоминания. – / Д.Карапетян / М., 2005.

Новиков, В.И. Высоцкий. / В.И.Новиков / . – М., 2006.

Скобелев. А.В. Шаулов, С.М. Владимир Высоцкий : мир и слово./ А.В.Скобелев., С.М.Шаулов / – Воронеж, 1991.

Четыре вечера с Владимиром Высоцким. – М., 1989

Владимир Высоцкий. Человек. Поэт. Актер. – М.: Прогресс, 1989. – 357 с.

Владимир Семенович Высоцкий : Что? Где? Когда? /1960-1990 гг. / Библиографический справочник. – Х.: Студия-Л : Центр «Прогресс», 1992. – 400 с.

* * *


Высоцкий, В. С. // 500 знаменитых людей планеты. – Х.: 2005. – С.155-158.

800 кращих сучасних творів. : [В.Висоцький]. – Донецьк, 2001. – С.658-659.

Минко, М. Два года на любовь : [В.Высоцкий]./М.Минко/. // Viva биография. – 2012. – №1-2. – С.12-21.

Попов, Г. Мой Высоцкий. /Г.Попов)/. // Совершенно секретно. – 2011. – №1-С.26.

Герой нашего времени : [В.Высоцкий]. // Газета по-киевски. – 2010. – 23 июняС.1-2.

Спасибо, что живой : [В.Высоцкий]. // Отдохни. – 2011. – №31(август). – С.42-43.

Первая песня Владимира Высоцкого. // Комсомольская правда в Украине. – 2011. – 25 января. – С.20.

Шеметова, О. Женщины Владимира Высоцкого. /О.Шеметова/. // 7я. –2010. – №26(июль). –.С.11.

Гончарова, Н. «Мы не хотели быть бедными родственниками Высоцкого». /Н.Гончарова/. // Газета по-киевски. – 2009. –.6 февраля. – С.17.

Панченко, А. В Киеве 15-летний Володя Высоцкий воровал яблоки. /А.Панченко /. // Сегодня. – 2009. – 26 января. – С.6.

Я жив! : [В.Высоцкий] : Фотоальбом. – 2008. – №1. – С.76-85.

«Мне меньше полувека – 40 с лишним» : [В.Высоцкий]. // МК в украине. – 2008. – №5. – С.18-19.

У Высоцкого на Малой Грузинской. // Собеседник. – 2008. – №4. – С.23.

Чепалов, О. Біг інохідця : [В.Висоцький]. /О.Чепалов/. // Дзеркало тижня. – 2008. – №2. – С.18.

Мурзина, М. Недосягаемая высота : к 70-летию В.Высоцкого. /М.Мурзина./. // Аргументы и факты. – 2008. – №4. – С.3.

Исповедь после смерти : [В.Высоцкий]. // МК в Украине. – 2007. – 1 августа. – С.11.

Любовь сквозь железный занавес : В.Высоцкий и М.Влади. // Viva Украина. – 2007. – №4. – С.68-73.

Киевская родня и харьковские фаны Высоцкого. // Сегодня. – 2006. – 25 июня. – С.7.

Константинов, К. Висоцький призначив «Місце зустрічі» в Києві. /К.Константинов/. // Дзеркало тижня. – 2006. – №4(лютий). – С.19.

Кульова, В. «В.Висоцький» : місце зустрічі. /В.Кульова/. // Хрещатик. – 2006. – 4 лютого. – С.11.


«Я конечно вернусь» : к 70-летию В.Высоцкого. Сценарій. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. – 2008. – №5. – С.55-61.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Висоцький_Володимир_Семенович

http://kinoafisha.ua/persons/visotskiy-vladimir



http://lurkmore.to/Владимир_Высоцкий

http://www.kinopoisk.ru/name/295039/

http://www.irrkut.narod.ru/

http://www.kulichki.com/vv/

http://v-vysotsky.narod.ru/






Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Голосіївського району міста Києва iconРішення 17 березня 2016 року Київ №586/0/15-16 Про внесення подання Президентові України про звільнення Фролова М. О. з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги
Про внесення подання Президентові України про звільнення Фролова М. О. з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за...
Голосіївського району міста Києва iconЯ знала Лесю Українку Живу, тривожну, молоду
Лесі Українки [Електронний ресурс] / Сайт «Блог цбс голосіївського району м. Києва»
Голосіївського району міста Києва iconЦентралізована бібліотечна система подільського району м. Києва центральна районна бібліотека імені івана франка київ*2011 Від укладача
Пропонований біобібліографічний довідник присвячено постатям видатних архітекторів, які своєю творчою працею відобразили епоху, час...
Голосіївського району міста Києва iconЦентралізована бібліотечна система Подільського району міста Києва Центральна районна бібліотека імені Івана Франка
Едгар Аллан По : біобібліогр список літ. / уклад. Н. Романюк; дизайн серії та ред. О. Іоаніді; відп за вип. Г. Брагарник; цбс поділ...
Голосіївського району міста Києва iconКоординаційна рада по роботі з сім'ями Дарницького району міста Києва, які опинились в складних життєвих обставинах
Соціальна підтримка сімей, військовослужбовців учасників антитерористичної операції
Голосіївського району міста Києва iconК иїв 2011 Від укладача
Бібліографічний покажчик інформує про книги, публікації у збірниках, періодичних виданнях, що надійшли до бібліотек централізованої...
Голосіївського району міста Києва iconРішення 24 березня 2016 року Київ №666/0/15-16 Про направлення звернення Сахновського В. А. стосовно суддів Оболонського районного суду міста Києва Майбоженко А. М., Яценко Н. О., Мамонтової І. Ю
Про направлення звернення Сахновського В. А. стосовно суддів Оболонського районного суду міста Києва Майбоженко А. М., Яценко Н....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка