Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху



Скачати 279,32 Kb.
Дата конвертації06.06.2017
Розмір279,32 Kb.

Григоренко Олександра, Одеський національний морський університет, факультет транспортних технологій та систем, 3 курс.
ІДЕЯ ПОНАД ЖИТТЯ, КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС:

ТРИ ПОКОЛІННЯ РОДИНИ ГОРДІЄВСЬКИХ —

ПРОВІДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
У статті аналізуються національно-культурні уявлення, висвітлена еволюція суспільно-політичних поглядів родини Гордієвських протягом кінця ХІХ — початку ХХІ ст. На прикладі представників трьох поколінь родини Гордієвських показані досягнення, особливості та шляхи розвитку українського визвольного руху впродовж перших двох третин ХХ ст.
Ключові слова: Гордієвські, Україна, визвольний рух, патріотизм, родина, покоління.
Alexandra Grigorenko
Idea over the life, through space and time: three generation of Gordievskiys’ family — the Ukrainian explorer of liberation movement
This article is about the national and cultural ideas, which are describe the evolution of social and political views of Gordievskiys’ family during the late XIX — early XXI century. On example of the three generations of Gordievskiys’ family are shown achievements, characteristics and ways of Ukrainian liberation movement during the first two thirds part of the twentieth century.
Keywords: Gordievskiy, Ukraine, liberation movement, patriotism, family, generation.
В історії українського народу національний визвольний рух 1920-х — 1950-х рр. займає вагоме місце. Цей період подарував українському народові борців національного визвольного руху, ідеї яких, змогли встояти проти тоталітарних утисків радянської влади. Багатовікова історія України в радянський період зазнала суттєвих репресій та інших трагічних випробувань, через що пройшла складний і суперечливий шлях, на тлі якого ім’я її яскравих і талановитих синів, що були піддані політичним репресіям в 20-х — 50-х рр. ХХ ст. через звинувачення в буржуазному націоналізмі, троцькізмі, правому і лівому ухилах та інших відхиленнях від генеральної лінії комуністичної (більшовицької) партії й ідеології марксизму-ленінізму, які насаджувалися в радянській Україні та СРСР загалом, підлягали замовчуванню та довгий час залишалися призабутими.

Суспільно-політичні перетворення радянської влади на шляху розбудови соціалістичної держави призвели до намагань будь якими зусиллями знищити український патріотичний дух, але найголовніше, ідеї демократії, ідеї свободи слова та критики, ідеї відродження культури українського народу, їм не вдалось скорити. Одним із найяскравіших представників цього періоду є родина Гордієвських, з її призабутими представниками трьох поколінь, трьох епох, трьох українських патріотів, борців за емансипацію розвитку української культури: Іван Микитович — Михайло Іванович — Ігор Михайлович. Життя кожного з них воєдино переплелося з українським визвольним рухом 1920-х — 1950-х рр., кожен з них не вагаючись, а ні на хвилину, всіма фізичними силами та всієї любов’ю душі й серця до українського народу відстоював та захищав національну ідею.

У даній роботі автором зроблена спроба розглянути проблему збереження та піднесення ідеї українського визвольного руху у боротьбі проти тоталітарного режиму, через призму історії родини Гордієвських. Науково-практичне завдання даної роботи полягає у простеженні через елементи наукової біографістики, яка дає можливість розглянути історію держави, історію парадигми українського народу в контексті історії однієї родини, трьох поколінь її представників. На прикладі історії цієї родини продемонструвати незламний дух та гідність українського народу у відстоюванні своїх ідеалів, самобутніх рис національної культури.

За методологічну основу роботи взято синтезування теоретичних положень наукової біографістики як особливої ​​жанрової структури, відповідно з алгоритмами якої створюються нові науково-біографічні твори. У парадигмі сучасного розвитку історичної науки на відміну від радянської епохи, де одним з недоліків було певне ігнорування особистісного фактора у розвитку науки, наукова біографія визнана одним з найбільш вірних і точних способів висвітлення особливостей життя і творчості особистості, що стало однією з принципових рис сучасного розвитку української історичної науки1. Доказом цього може служити поява на зламі ХХ — ХХІ ст. різноманітних біографічних серій: «Професори Одеського (Новоросійського) університету»2, «Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи»3, «Призабуті постаті української історіографії ХХ століття»4, «Одеські історики»5, видання біографічних і біобібліографічних словників тощо. На сучасному етапі наукового знання розширюються методологічні кордони загальногуманітарного пізнання, у зв’язку з чим виникає очевидний інтерес дослідників до носіїв наукової інтелігенції, політичної еліти, а відповідно, до біографій їх представників, що підтверджує ідею про необхідність сприйняття історії й крізь сферу окремої особистості. Саме тому важливі питання внутрішнього змісту науково-біографічного жанру, тобто його текстуальні втілення, які дозволяють побачити і оцінити всю багатогранність непересічної особистості, а науково-пізнавальний аспект в області даного жанру позитивно впливає на канони створення самого біографічного тексту — його модифікація виявляє нові елементи у сучасній текстовій моделі.

Історичний аспект даної теми є досить актуальним і в контексті політичних подій сьогодення. Боротьба українського народу на сучасному етапі за відстоювання незалежності України, самостійного вибору розвитку української культури та захисту національної ідеї, доводить нам те що, свідомість українського народу, його гідність впродовж багатьох століть і різних епох ніколи не вмирали та надає додаткових сил і натхнення для захисту та продовження патріотичних ідей наших батьків, дідів і прадідів.

Наукова новизна роботи визначається перш за все самою темою, яка до цих пір не ставала об’єктом спеціального комплексного дослідження. Автором роботи вперше введений в науковий обіг цілий ряд раніше невідомих історичних фактів. Одним із головних завдань роботи є введення у науковий обіг нових інформаційних джерел, а саме архівні документи, наукові, публіцистичні видання та усні джерела, задля відновлення та відродження суспільно-політичних переконань родини Гордієвських у контексті українського визвольного руху 1920-х — 1950-х рр. У студії аналізуються національно-культурні уявлення, висвітлена еволюція суспільно-політичних поглядів родини Гордієвських протягом кінця ХІХ — початку ХХІ ст. На прикладі представників трьох поколінь родини Гордієвських показані досягнення, особливості та шляхи розвитку українського визвольного руху впродовж перших двох третин ХХ ст.

Вивчення та оцінка участі родини Гордієвських у національно-визвольних змаганнях представляє безсумнівний інтерес, але ця суттєва складова українського суспільно-політичного процесу досі не піддавалася поглибленому аналізу, хоча деякі спроби в цьому напрямку робилися і, безсумнівно, заслуговують на увагу. На зламі ХХ — ХХІ ст. дослідження зазначеної теми здійснювалося не предметно, а в контексті інших дослідницьких переваг: різноманітних сфер життєдіяльності М. Гордієвського6. Окремо слід відмітити праці одного німецького дослідника та трьох одеських істориків. Так, у статті І. Михайловського (псевдонім Іг. Гордієвського) очима дитини викладено загальну діяльність батька, дана психологічна характеристика незадовго до його арешту7. В. Левченко і Е. Петровський на підставі документів Державного архіву Одеської області, архіву Управління Служби безпеки України в Одеській області сконцентрували увагу на детальному вивченні бібліографічних даних, науково-педагогічної діяльності та трагічних сторінок життя, як одного з представників розстріляного відродження8. О. Музичко приділив увагу науковій діяльності та політичним поглядам М. Гордієвського9. Отже, у цілому можна стверджувати, що участь родини Гордієвських у українському визвольному русі відображена в історіографії лише в незначній мірі, проте систематичного вивчення соціально-політичних портретів представників трьох поколінь цієї родини до цього часу не було здійснено.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити особистість всіх представників родини Гордієвських, що брали участь у національно-визвольних змаганнях українського народу у 1920-х — 1950-х рр., їх життєві позиції, ідеї, які коштували деяким з них життя, на підґрунті архівних документів, спогадів рідних, близьких та проведених досліджень сучасних науковців.

Незважаючи на активні пошуки у галузі історичної біографістики, три постаті родини Гордієвських ще не ставали об’єктом ретельного вивчення. Жорстокі реалії XX ст. спричинили призабут­тю їх імен. Важливим джерелом для досліджень суспільно-політичних поглядів, участі в українському визвольному русі та долі представників трьох поколінь родини Гордієвського стали наративні джерела, статті наукової літератури, матеріали періодичної преси 1960-х pp. та інтернет ресурси.

Першим представником родини Гордієвських, що став активним учасником українського визвольного руху 1920-х — 1950-х рр., виходячи з наявних документальних підтверджень, є Іван (у деяких джерелах зустрічається ім’я Іоан або Йоан) Микитович Гордієвський (13 березня 1854 р. — 14 липня 1927 р.). На сьогодні нами не в повній мірі зібрано матеріал щодо його персони, але встановлено, що він народився у Київській губернії у сім’ї священика, який походив з давнього козацького роду, був священиком Української греко-католицької церкви, митратом (священнослужитель нагороджений митрою, титул у греко-католицькій церкві, який давали священикам за особливі заслуги перед Святою Церквою)10, архипрезвітером, настоятелем кафедри у Станіславі11. Відомий як філантроп12, багато займався благодійною діяльністю в допомогу злиденним. Його духовником був знаний діяч української культури — священик, історик, археолог, педагог, журналіст Петро Гаврилович Лебединцев (1820–1896), земляк, якому він присвятив декілька пам’ятних праць13.

Все своє життя Ів. Гордієвський присвятив служінню людям, українському народові. Одним із головних аспектів його різноманітної плідної діяльності, на відміну від старшого брата – Петра Микитовича Гордієвського (1842 після 1914), який будучи депутатом ІІІ Державної Думи Російської імперії виступав на боці монархічно-консервативних сил, та брав участь у «Російських зборах» (з 1907 р. голова полтавського відділу, одного з найчисленніших в Україні)14, була участь в українському визвольному русі.

Внаслідок національних утисків та насадження політики русифікації на теренах України, що перебували у складі Російської імперії села Зеленьки і Лозоватка Київської губернії, він був змушений переїхати до Івано-Франківська де одночасно з професійною діяльністю приділяв увагу національному політичному руху. Під час Першої світової війни після окупації військами Російської імперії Галичини Ів. Гордієвський разом з багатьма іншими пастирями греко-католицької церкви, серед яких, наприклад, Єремія Ломницький, у лютому 1915 р. був заарештований, а в його помешканні проведено обшук. Заарештованих завезли до магістрату і протримали там пів дня. Наступного дня кіньми вивезли до Галича, а звідти — залізницею до Києва. Звідти отця Ів. Гордієвського разом з кількома іншими священиками та українськими інтелігентами переправили до Російської імперії, в далеке місто Симбірськ. Приводом до арешту та заслання став донос начальнику Тимчасового жандармського управління військового генерал-губернаторства Російської імперії про те, що уніатські священики, василіани Іван Гордієвський та Єремія Ломницький розповсюджували ідеї відділення України від Росії, вели злочинну пропаганду на сторінках газети «Місіонер» та очолювали мазепинський рух, налаштовуючи населення Галичини проти Російської імперії15.

У Симбірську Ів. Гордієвський прожив до 1917 р.16, коли після лютневої буржуазної революції зміг повернутися до Івано-Франківська, де й прожив до кінця своїх днів, продовжуючи активну церковно-релігійну, суспільно-політичну та філантропську діяльність. Був похований на території Меморіального скверу Івано-Франківська (могила не збереглася).

Після вивчення біографії Ів. Гордієвського можемо констатувати, що він є представником першого покоління роду Гордієвських, сини якого брали активну участь в українському визвольному русі, а в цілому його ідеї про суверенне право українського народу на самостійність, про відновлення державності, сьогодні є складовою ідеологічної основи для визначення пріоритетних напрямів у сучасній політиці України, в контексті розбудови самостійної незалежної України, з погляду формування державної ідеології та національної гідності.

Гідним продовжувачем Ів. Гордієвського в українському визвольному русі став його син — Михайло Іванович Гордієвський (1885–1938), який більшість свого життя прожив в Одесі, де він сформувався як освітянин, науковець, де склалися його ідеї щодо становлення державності українського народу. Незважаючи на те, що Одеса є полінаціональним містом, в якому представлені культури багатьох народів світу в свідомості істеблішменту та більшості пересічних людей сформувалася помилкова думка про російськомовність та російськість цього міста. Заперечити цю тезу дозволяють приклади багатьох представників українців, що мешкали в Одесі впродовж ХІХ — ХХ ст. та увійшли до скарбниці відомих одеситів — друкар Ю. Фесенко, зодчий Ф. Нестурх, інженер Й. Тимченко, лікар І. Липа, митець М. Жук, історик М. Слабченко, театральний діяч В. Василько та ін., імена яких уславлюють «Південну Пальміру». Серед числа славетних українців-одеситів своє місце має посісти й постать М. Гордієвського, який одним із перших почав викладати у вищій школі Одеси українською мовою в далекому 1919 р., стояв у витоків впровадження політики українізації в Одесі, став одеським теоретиком української державності17.

М. Гордієвський не належав до числа людей, хто підхопив ідеї визвольного руху в буремні роки національної революції 1917–1920 рр., а був вихідцем із родини свідомих українців, гідно продовжував ідеї батька. Він народився 23 травня 1885 р. у селі Зеленьки Київської губернії (сьогодні — Миронівського району Київської області). Він пройшов курс навчання в духовній школі міста Богуслава та Київській духовній семінарії (1899–1905)18. У серпні-жовтні 1905 р. він навчався на історико-філологічному факультеті Дерптського університету. Захоплений хвилею революції, влітку 1905 р. виїхав до села Лозоватка на Київщині, де мешкав його батько. Разом з місцевим вчителем С. Скрипником він влаштував велелюдний мітинг селян. Від арешту його врятував лише швидкий переїзд до Оде­си, де 10 серпня 1906 р. він написав прохання про переведен­ня його на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. М. Гордієвський мешкав в Одесі разом зі своєю дружиною — Оленою Оттівною, німкенею за походженням. У 1917 р. у них народився син Ігор, а 1921 р. — донька Наталя.

Головну роль у становленні особистості М. Гордієвсь­кого під час його навчання в Новоросійському університеті (1906–1910) відіграв популярний професор кафедри філософії Микола Миколайович Ланге (1860–1921). Недарма у 1920-ті — на початку 1930-х pp. він тричі робив доповіді про покійного вчителя та опублікував дві статті про нього. Всі характеристики М. Гордієвського про­сякнуті глибокою повагою до М. Ланге як педагога та громад­ського діяча, учасника ліберального руху. Саме М. Ланге надав йому перші уроки філософського мислення, ввів до кола членів Історико-філологічного товариства при університеті та філо­софського гуртка19.



Ще в юнацькі роки, починаючи з 1903 р., М. Гордієвський захопився політикою. Як член української студентської Громади брав участь у студентських вічах товариства, де познайомився з М. Слабченком, А. Ніковським, П. Клепацьким та ін. учасниками української громади в Одесі. На початку ХХ ст. під впливом комплексу конкретних подій внутрішньої та зовнішньої політики М. Гордієвський все більше переконувався, що причиною все більш посиленої на той час кризи російського суспільства і держави є наростаючий процес розкладання російської монархії, яка намагалася прикрити свою фактичну безнаціональність гаслами православ’я та народності. У результаті цього він захопився активною революційною боротьбою в контексті національно-визвольних змагань, став членом Товариства українських поступовців20.

У буремні роки Першої світової війни, двох революцій й гро­мадянської війни М. Гордієвський брав активну участь у поді­ях національно-визвольного руху і послідовно обстоював ідею дер­жавного, самостійного та демократичного розвитку України. Почи­наючи з весни 1917 р., в Одесі під редакцією В. Чехівського почав виходити часопис «Українське слово», який видавало товариство «Українська хата» спільно з «Просвітою». Весною 1917 р. товариство «Ук­раїнська хата» делегувало М. Гордієвського на Український національний з’їзд, який надав повноваження Центральній Раді представляти і захи­щати український народ.

У цей час М. Гордієвський намагався виявити закономірності державного та національного розвитку України, яка на його думку повинна бути одна неподільна. Під час роботи Херсонського губернського українського національного з’їзду 29 червня 1917 р. він виступив з доповіддю, після якої учасники з’їзду прийняли рішення: «Україна повинна мати політично-територіальну автономію в російській демократичній федеративній республіці з забезпеченням прав національних меншостей», а його було обрано до Комісії при Центральній Раді для вироблення статуту Української конституції21. Отже, роль М. Гордієвського в одеських подіях української революції 1917 р. полягала передусім у формуванні теоретичних засад українського національного руху.

8 січня 1918 р. відбулося відродження в Одесі осередку «Просвіти». Розпочався процес утворення українських шкіл для дітей та дорослих, відкриття і функціонування книгарень, читалень, різноманітних гуртків, дитячих притулків. Активно почали функціонувати різноманітні хо­рові, театральні та музично-драматичні студії. При «Просвіті» планувалося створити власний кооператив для видачі продуктів членам товариства, влаштувати технічні і загальноосвітні курси. М. Гордієвський також брав участь у діяльності одеської «Просвіти».

За гетьманства П. Скоропадського 1918 р., опозиційно на­лаштована до влади, група осіб зорганізувала видання часописів «Наше село», «Вільне життя» і «Молода Україна». У грудні 1918 р. місто захопив французький експедиційний корпус, хоча фактично керували в місті й далі офіцери Добровольчої армії. У цей час українські партії есерів та соціал-демократів об’єдналися у політичний блок для боротьби з білогвардійцями та окупантами. Есер М. Гордієв­ський разом з соціал-демократом М. Слабченком написали дві відозви французькою мовою до солдатів та офіцерів експедиційних військ. У листівках автори викривали авантюрність дій французь­кого уряду, які намагалися загравати з українськими політика­ми, пропонуючи повернути владу гетьмана. Як член української партії соціалістів-революціонерів М. Гордієвський в 1917 р. був кандидатом у депутати Установчих зборів по Херсонському округу від губернських комітетів селянських депутатів, а в січні 1919 р. — делегатом Трудового конгресу. Водночас був редактором одеського журналу «Основи»22.

З приходом у квітні 1919 р. в Одесу більшовиків М. Гордієвсь­кий входив до складу редакції газети «Боротьба» — друкованого органу Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), був членом міського і губернського виконавчих комітетів разом з О. Шумським, В. Блакитним, П. Любченком та Є. Щепкіним. Таким чином, есер М. І. Гордієвський все більше схилявся до «боротьбистів». У співавторстві з М. Слабченком вони навіть написали «Відкритий лист», спрямований проти більшовицької політики «воєнного комунізму» у питанні національного відродження. Однак, у березні 1920 р. УКП(б) була розпущена більшовиками, а її члени перейшли до лав КП(б)У. Проте, послідовний у власних політичних переконаннях, М. Гордієвський відмовився від член­ства в КП(б)У. Лише в 1925 р. (за іншою версією в 1926 р.) він офіційно оголосив у пресі про вихід з партії боротьбистів23.

Після остаточного встановлення 7 лютого 1920 р. в Одесі більшовицької влади М. Гордієвський разом з провідними вчени­ми Є. Загоровським, О. Рябініним-Скляревським, М. Слаб­ченком та ін. намагався відновити діяльність Одеського то­вариства історії і старожитностей, історико-філологічного і біб­ліографічного товариств, які через часті зміни влади припиняли діяльність. Проте радянська влада бачила в організованих осередках українства «гнізда буржуазних професорів контрреволю­ційного настрою» і жодним чином не сприяла продовженню їх діяльності24.

Утвердження у 1920-х рр. одноосібної влади Й. Сталіна, створених ним обмежень та введення тоталітарного режиму призвели до знищення української інтелігенції, «цвіту тодішньої нації». Не зважаючи на постійну заборону писати, видавати, постійні переслідування з боку більшовицької влади, М. Гордієвський та його незламний дух продовжував тримати відступ та захист національної ідеї.

У 1920-х рр. більшовицька Москва ще не встигла придушити українське відродження, тому в Одесі часто влаштовувалися святкування, присвячені великим українським поетам і письменникам. Організатори цих святкувань любили запрошувати М. Гордієвського як головного доповідача, бо він мав репутацію блискучого промовця, умів захоплювати аудиторію. Наприклад, його доповідь про поему І. Франка «Мойсей» мала такий великий успіх, що була надрукована окремою брошурою25. У цій брошурі ми знаходимо такий вступ: «Поема має символічне значення. Мойсей символізує тут кращих проводирів українського народу, що сміливо й відважно ведуть, рід свій до світлої будучини. Єврейська юрба, що після сорокалітнього блукання по пустині перестала слухатися свого пророка й не хоче вже йти за ним до Палестини, символізує українське громадянство в тому його стані, в якому воно перебувало під час написання поеми... Датан і Авірон, що відвертають народ від того шляху, яким веде його Мойсей, що відмовляють його від збройної боротьби за опанування Палестини, символізують тих опортуністично настроєних українських діячів, що кожний сміливий крок уважають за злочинство. Єврейське парубоцтво, що під проводом Єгошуї після смерті Мойсея підіймає народ до дальшого походу, символізує українську молодь, в яку вірив поет і яка, на його думку, завоює, нарешті, своєму народові краще майбутнє». Про яке ж «краще майбутнє» для українського народу мріяв М. Гордієвський? Авжеж не про комуністичне. У 1917–1920 рр. він був у лавах тих, що відновили самостійну українську державу УНР і боролися проти більшовиків. Після опанування України більшовицькою Москвою він під примусом підписав заяву про те, що вважає свої попередні політичні погляди помилковими. Ця заява була опублікована в радянській пресі. Лише завдяки цій заяві він міг продовжувати наукову працю і тимчасово вберегти себе від арешту. До комуністичної партії він ніколи не вступав і підписати заяву про вступ до неї відмовився.

Його цькування щороку набирало дедалі більших розмірів. Фізичне нищення Москвою та її українськими посіпаками національної інтелігенції розгорталося рік у рік. Один за одним зникали в тюрмах родичі М. Гордієвського, його друзі, колеги, знайомі. Особливо боляче переживав він арешт свого племінника (сина сестри), відомого українського поета, літературознавця, перекладача, діяч українського національного відродження 19201930-х рр. — Павла Петровича Филиповича (1891–1937). Дочка М. Гордієвського Наталя у своїх споминах про П. Филиповича, опублікованих в «Українській літературній газеті», писала про це так: «Було літо 1935 року. Брат готувався до університетських іспитів, а ми з мамою поїхали на село відпочивати. Тихим стало українське село. Не чути було пісень, не видно було танців. Змучені роками голоду та колективізації люди вже не вміли веселитись. Навіть молодь ходила сумна, ніби приголомшена... Тато мав приїхати наприкінці літа; але замість цього прийшов від нього короткий лист: — заарештовано Павла. Не приїду. Сумно. Тяжко. Повертайтеся додому. Він дуже змінився. На письмовому столі, перед його стільцем, лежала відкрита збірка віршів його улюбленого племінника. Я схилилась над розкритою сторінкою, прочитала:

Невпинний вітер мече гострі стріли,

Високе сонце п’яну спеку ллє.

А я не бачу, де ті руки милі,

Що захистить могли б життя моє»26.

У ці тяжкі роки М. Гордієвський розпочав монументальну наукову працю: «Рабство в стародавньому Римі». На початку 1938 р. вона була готова, до друку, але скоро після цього її конфіскувало НКВС і вона не побачила світу. Чи було це випадково, що М. Гордієвський звернувся до теми рабства? Коли пригадати, що він говорив про поему «Мойсей» І. Франка, насувається думка, що й він хотів висвітлити актуальну українську проблематику за допомогою матеріалу зі стародавньої історії. Адже стан, в якому перебував український народ, був теж рабством, страшним рабством економічним і духовим! Цькування М. Гордієвського з боку комуністичних агентів і прислужників Москви зростало щороку і набуло особливо гострих розмірів в останні місяці 1937 р. та на початку 1938 р. Спрямованою проти нього особисто акцією керував тодішній ректор Одеського державного університету М. Савчук, неук, що очолив університет лише завдяки партквиткові. У газетах почали з’являтися статті з різкими випадами проти М. Гордієвського27.

27 березня 1938 р. М. Гордієвський був заарештований в своєму помешканні органами НКВС та зник безслідно. 22 жовтня 1938 р. була заарештована його дружина, але 31 грудня того ж року вона повернулася додому. Всі її спроби з’ясувати долю чоловіка залишились марними. Вона завжди одержувала відповідь, що її чоловік засланий «на 10 років далеких таборів без права листування». Хоча насправді 11 жовтня 1938 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР в Одесі на засіданні, що тривало лише п’ятнадцять хвилин прийняла рішення про розстріл М. Гордієвського з конфіскацією майна, яке того ж дня було виконано28.

Короткий біографічний нарис про М. Гордієвського свідчить про закладення ним та його однодумців паростків українського визвольного руху в Одесі, а національні завдання вони намагались поєднати з питаннями загальнолюдської моралі, для чого й закликали згуртувати всіх найталановитіших патріотів та віддавали свої фізичні й духовні сили без залишку.

Незважаючи на те, що ім’я М. Гордієвського тривалий час було невиправдано замовчуване, перебувало під забороною та не було відоме багатьом співвітчизникам його діти вважали батька героєм! Через його долю вони переживали долю всього українського народу. За словами його сина: «З короткого нарису історії революційного руху на Україні М. Яворського я знав, що проф. Гордієвський належав раніше до ТУП-у; велика роль цієї організації в українському політичному житті була для мене приблизно ясною, тому з особливою пошаною дивився я на постать професора, для мене було ясно, що його замкненість, стриманість диктувалася небезпекою, яка над ним постійно висіла. Лекції його захоплювали всіх студентів, тільки безнадійні партійні начитники пробували говорити про „буржуазність” цього блискучого вченого-ерудита. Але популярність останнього була такою великою, що ці розмови партійців велися ще напівголосом»29.

Через цинізм, жорстокість та нелюдські методи карально-репресивної системи СРСР світ покинули тисячі безвинних людей, одним із яких був М. Гордієвський. Усе ці переживання відчули на собі члени його родини, які пережили багато років пошуків, багато років очікування... Тому й невипадково, що його справу та ідею продовжив син — Ігор Михайлович Гордієвський. Більшу частину свого життя Іг. Гордієвський працював на українському радіо «Свобода», штаб-квартира якого в 19531995 рр. розташовувалася у Мюнхені (Німеччина). Його колегами були відомі українці Михайло Добрянський (керівник української служби радіо «Свобода» у 1956-1971 рр.), Емма Авдієвська (Галина Гордієнко), Ігор Качуровський, Богдан Осадчук, Іван Майстренко, Борис Левицький та ін. Українські дисиденти створювали програми, які висвітлювали різні питання історії, політичного, економічного та культурного життя в Україні та СРСР загалом, що були замовчувані радянськими засобами масової інформації30. Представником цієї когорти патріотів України, провідних представників українського визвольного руху в еміграції був й Іг. Гордієвський. До того ж він є автором віршу «До помсти»31:

Кохана моя Україно,


Як довго була ти у сні!

Зробили із тебе руїни

Кремлівські кати навісні.
В Москві у найбільшого ката

Вино і розкоші були,

А наші змарнілі дівчата

Під тюрмами долю кляли.


Гей, слухай недолюдок Сталін,

Потонеш ти в морі пожеж!

Ти мрієш нас нищити й далі?

Собако, від нас не втечеш!


За чорні години розпуки,

Сльозу що у неньки сія,

За всі катування і муки

Відплатить країна моя!


І не допоможуть чужинці-

Англієць проклятий і жид.

До помсти, брати українці,

До помсти, великий нарід.


який було покладено на музику, а згодом ця пісня стала одним із гімнів Організації українських націоналістів та одним із маршів Української дивізії «Галичина»32.

У свою чергу ідеї Іг. Гордієвського підхопив його син — Роман Ігорович Гордієвський, що все життя мешкає у Мюнхені. Він є професійним рок-музикантом і у своїй багатогранній творчості продовжує популяризувати ідеї своїх родичів — батька, діда, прадіда. Прикладом чого є одна з багатьох музичних композицій — «Marx Or Freedom» («Маркс чи свобода»)33, в якій музикант попереджає про небезпечні загрози марксизму, ленінізму і комунізму. У приватному листуванні Р. Гордієвський підтвердив свою думку, що загроза комунізму та марксистського терору не зменшилась і не зникла, тому ця тема досить залишається актуальною34, а для нього й досить болючою. Тільки 2012 р. під час бесіди з одеськими істориками В. Левченком і Е. Петровським він дізнався про долю свого діда, якого вся їх родина, починаючи від 1938 р., довгий час розшукувала, чекала на живого та плекала надію на зустріч. І не знала, що він загинув 1938 р. Але ми знаємо, що «Герої не вмирають...», а наша пам’ять про них робить живою їх ідеї, а вони самі стають зразком для сучасних та прийдешніх патріотів української національної ідеї.

Історія трьох поколінь родини Гордієвських є важливою складовою загальної історії українського визвольного руху 1920-х — 1950-х рр., яким доводилося жити у бурхливих і неординарних умовах. Будучи провідниками національної ідеї вони не склали єдиної команди, жили у різних географічних куточках Європи, у різні часи, але всі вони максимально намагалися витратити свою безмежну енергію на здобуття національної свободи Вітчизни. Їх ідеї про суверенне право українського народу на самостійність, про відновлення державності є складовою ідеологічної основи для визначення пріоритетних напрямів у сучасній політиці України, в контексті розбудови самостійної незалежної України, з погляду формування державної ідеології та національної гідності.

Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що всі представники родини Гордієвських належить до числа тих осіб, чиї імена невиправдано замовчувались та перебували під забороною протягом тривалого часу. Наявні документальні матеріали не дають змоги повною мірою розкрити всі віхи їх біографій. Скупі за своїм змістом біографічні нариси кожного з них у нашій роботі характеризують їх як непересічних особистостей, чесними і порядними людьми, які доклали чимало зусиль для перемоги у національно-визвольних змаганнях українського народу. Їх імена, ідеї та твори мають обов’язково стати надбанням широкої громадськості України. На разі, детальніше вивчення різних аспектів їх життя та діяльності ще попереду.



1 Див.: Попова Т. Н., Максименко И. В. Биоисториографические этюды // Одеський університет. — 1995. — №№ 6–9, 14–17; Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. — К., 1996. — 239 с.; Куценко Л. Историческая биография в Украине: в поисках самодостаточности // День. — 2003. — № 227. — 13 декабря; Попова Т. Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах: Из истории Новороссийского университета. — Одесса, 2007. — 536 с.; Левченко В. В., Левченко Г. С. Біоісторіографічні дослідження в українській історіографії на зламі ХХ — ХХІ століть: регіональний аспект // Історіографічні дослідження в Україні / НАН України. Ін-т історії України. — 2012. — Вип. 22. — С. 443–462 та ін.

2 Професори Одеського (Новоросійського) університету. Біографічний словник: У 4 т. / Відп. ред. В. А. Сминтина; Упорядники та бібліогр. ред. В. В. Самодурова, І. В. Шепельська. – Одеса: Астропринт, 2000. — Т. 1: Ректори. — 118 с.; Т. 2: А-І. — 445 с.; Т. 3: К-П. — 542 с.; Т. 4: Р-Я. — 544 с.

3 Ганіткевич Я. В. Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи. Біографічні нариси та бібліографія. — Львів, 2002. — 542 с.

4 Яремчук В. Призабуті постаті української історіографії ХХ століття: Біоісторіографічні нариси. — Острог, 2002. — 165 с.

5 Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том І (початок ХІХ — середина ХХ ст.). — Одеса: друкарський дім, 2009. — 480 с.

6 Зленко Г. Д. Життя і смерть Михайла Гордієвського // Чорноморські новини. — 1997. — 22 жовтня; Зленко Г. Д. Лицарі досвітніх огнів в історії «Просвіти». — Одеса, 2005. — С. 120–125; Заруба В. М. Історик держави і права України академік М. Є. Слабченко (1882–1952): Монографія. — Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 2004. — С. 44, 45, 60, 74, 75, 77, 90, 125, 128, 136, 164, 218, 219, 242; Левченко В. В. Організація та діяльність Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури при Одеському інституті народної освіти // Записки історичного факультету. — Одеса, 2003. — Вип. 13. — С. 132, 135; Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного університету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — Вип. 13. — К., 2005. — С. 265–273; Левченко В. В. Історія Одеського інституту народної освіти (1920–1930 рр.): позитивний досвід невдалого експерименту: монографія / Відп. ред. В. М. Хмарський; наук. ред. Т. М. Попова. — Одеса: ТЕС, 2010. — С. 44, 49, 52, 124, 127, 143, 179, 183, 184, 189, 190, 231, 236, 250, 258, 259, 273, 275, 281, 282, 291, 331, 340, 343, 349, 352, 358, 366–370, 382, 385, 392; Музичко О. Є. Засновник Одеського інституту народного господарства професор Олексій Якович Шпаков (1868—1927): біографічний нарис. — Одеса, 2011. — С. 88, 103, 110; Левченко В. В., Хохолькова А. Д. Одеське наукове товариство при Українській академії наук (1926–1931) ― перший українознавчий академічний осередок в Одесі // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри (Одеса, 26–27 квітня 2013 року). — Одеса: ВМВ, 2013. — С. 173—177 (Збірник наукових праць ІV Міжнародної наукової конференції «Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри») та ін.

7 Михайловський І. Михайло Гордієвський (До 25-ліття з дня арешту) // Сучасність. — 4 (28). — Мюнхен, 1963. — С. 69–75.

8 Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...» (до біографії професора філософії та педагогіки Одеського державного університету Михайла Гордієвського) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 2008. — № 1/2. — С. 415–432; Левченко В. В., Петровський Е. П. Гордієвський Михайло Іванович // Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том 1 (початок ХІХ — середина ХХ ст.). — Одеса, 2009. — С. 102–104; Левченко В. В., Петровський Е. П. Забуте ім’я // Реабілітовані історією. Одеська область: Книга перша / Упорядники Л. В. Ковальчук, Е. П. Петровський. — Одеса: АТ «ПЛАСКЕ», 2010. — С. 631–639; Левченко В. В., Петровський Е. П. Михайло Іванович Гордієвський: постать на тлі революційних змагань 1917–1920 років в Одесі // Регіональні проблеми української історії: Зб. наук. праць. — Вип. 3. — Умань, 2010. — С. 28–31.

9 Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності // Чорноморська хвиля української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.: Монографія /  Вінцковський Т. С. , Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін.; відп. ред.: В. М. Хмарський. — Одеса: ТЕС, 2011. — С. 314–332.

10 Ляхович М. Летючий голландець українства // Український тиждень. — 2010. — № 6 (119). — 12–18 лютого. — С. 46–49.

11 Некрополі Івано-Франківщини [Електронний ресурс] // Інститут Україніки: міжнародна громадська організація [сайт]. — Режим доступу: http://www.ukrainica.org.ua/ukr/content/2185 (23.10.2014).

12 Енциклопедія Українознавства. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 411.

13 Гордиевский И. Памяти кафедрального протоиерея Петра Гавриловича Лебединцева // Киевские епархиальные ведомости. — 1897. — № 5. — С. 257–258; Гордиевский И. Протоиерей П. Г. Лебединцев // Киевские епархиальные ведомости. — 1904. — № 5. — С. 110–117.

14 Члены Государственной Думы (портреты и биографии). Третий созыв 1907–1912 гг. — М., 1913. — С. 250; Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Полтава, 1914. — С. 79; Черная сотня. Историческая энциклопедия 1900–1917. — М.: Институт русской цивилизации, 2008. — 640 с.

15 Сайко О. Отець Єремія Ломницький [Електронний ресурс] // Українська греко-католицька церква [сайт]. — Режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/xx_st/lomnyckyj/ (23.10.2014).

16 Енциклопедія Українознавства. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 411.

17 См.: Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності. — С. 314–332.

18 Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності. — С. 314.

19 Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності. — С. 315.

20 Енциклопедія Українознавства. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 411.

21 Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності. — С. 321.

22 Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...». — С. 420.

23 Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...». — С. 421.

24 Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...». — С. 421.

25 Гордієвський М. «Мойсей» – поема Ів. Франка (спроба характеристики). — Одеса: Станок, 1926. — 15 с.

26 Михайловський І. Михайло Гордієвський (До 25-ліття з дня арешту). — С. 73–74.

27 Михайловський І. Михайло Гордієвський (До 25-ліття з дня арешту). ─ С. 74.

28 Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...». — С. 432.

29 Михайловський І. Михайло Гордієвський (До 25-ліття з дня арешту). ─ С. 70.

30 Радіо «Свобода» (РС, Radio Liberty) [Електронний ресурс] // Дисидентський рух в Україні: віртуальний музей [сайт]. — Режим доступу: http://archive.khpg.org/en/%CB%E5%EE%ED%FE%EA%20%C2.%20%CD%E0%20%EF%F0%FE%20%F1%F2%E0%BA%20%CE%E1%60%BA%E4%ED%E0%ED%ED%FF%20/index.php?id=1162804389 (23.10.2014).

31 http://ivan1.narod.ru/hero/upa/gi.html (23.10.2014).

32 Гордієвський І. До помсти [Електронний ресурс] // Української дивізії «Галичина» [сайт]. — Режим доступу: http://galiciadivision.org.ua/songs/ (23.10.2014).

33 Особистий архів В. В. Левченка. Лист Р. Гордієвського від 21 грудня 2012 р.

34 Особистий архів О. Григоренко. Лист Р. Гордієвського від 21 жовтня 2014 р.

Каталог: sites -> default -> files -> attached
attached -> Рибкіна Марина
attached -> Худзік Марта
attached -> Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
attached -> 4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом
attached -> Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова
attached -> Українська академія друкарства
attached -> Павлів Олег нпу ім. М. П. Драгоманова соціологія пошукувач зродився він великої години
attached -> Паращук Людмила
attached -> Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
attached -> Куряча Марія


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconV міжнародна наукова конференція проблеми дослідження українського визвольного руху 1920–1950-x років
«Академічний історичний наратив українського визвольного руху та проблема його інтерпретацій». 10. 00–12. 00
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconМоя країна – незалежна Україна (Бібліографічний огляд)
А прочитані книги завжди допоможуть вам донести їх крізь час І простір, крізь терни І привади до майбутніх поколінь
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconПоринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю І життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя К.­В
Якщо перші, особливо соратники, наділяли його титанічними властивостями І героїчними заслугами, то спадкоємці, в силу тих чи інших...
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconУрок пам'яті «В'ячеслав Чорновіл-лідер Народного Руху України»
В'ячеслава Чорновола поглиблювати знання про розвиток національно-визвольного руху в Україні на сучасному етапі; формувати високі...
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconДиверсійна група упа
Західної України областями, які до Другої світової війни були на захід від радянського кордону. Діяльність визвольного руху, зокрема...
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconВолодимира Івасюка «Обірване життя… Обірвана струна…»
Понад три десятиліття тому на піку творчості й слави Володимир Івасюк писав свої шедеври. Ті пісні виблискували ніби діаманти
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconЕлектричний струм. Дії електричного струму
Обладнання: металеві провідники, джерело струму, вимикач, магнітна стрілка, цвях, з'єднувальні провідники
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconУрок 10(5) Сила струму. Амперметр. Вимірювання сили струму
Обладнання: амперметр, міліамперметр, мікроамперметр, гальванометр, джерело струму, спожи­вач, вимикач, з'єднувальні провідники,...
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconТлумацька центральна бібліотека сектор краєзнавства Календар знаменних І пам’ятних дат на 2014 рік
Степана Бандери (1909-1959), головного провідника оун, теоретика І практика національно-визвольного руху, уродженця с. Старий Угринів...
Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху iconКількість годин
Складні суспільно-політичні умови розвитку. Новий етап національно-визвольного руху, культурно-просвітницька діяльність «Громад»....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка