Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда



Скачати 298,93 Kb.
Дата конвертації20.05.2017
Розмір298,93 Kb.
ТипУрок

Конференція на тему
«Життя наукової діяльності І.Ньтона , М.Ломоносова, Архімеда».

Урок-конференція на тему: «Життя наукової діяльності І.Ньтона , М.Ломоносова, Архімеда».

Мета уроку:

Навчальна Ознайомити учнів з неповторним життєписом визначних фізиків, Розвиваюча: розвивати пізнавальні здібності учнів, зацікавленість історією фізики та її майбутнім.

Виховна: виховувати постійну потребу, в поповненні знань, гордість за вчених, які зробили неоціненний вклад у розвиток світової науки, формувати в них національне самоусвідомлення, патріотизм.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор


ХІД КОНФЕРЕНЦІЇ

І.Організаційний момент.

II. Оголошення теми та мети конференції. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя. Ознайомлення з темою і завданням конференції.

Історія фізики — це історія відкриттів, кожне з яких поглиблює наше розуміння природи. Але за будь-яким відкриттям стоїть жива людина, а частіше група людей, чиї зусилля пробивають стіну невідомості й незнання, підіймають науку на новий щабель розвитку. Хто ж ці люди, чиї імена нерозривно пов'язані з прогресом фізичної науки? Ми можемо пишатися багатьма видатними вченими ! Почесне місце серед них займають фізики. Сьогодні ми починаємо знайомство з видатними вченими, які науку поставили на службу людству .



III.. Сприймання та усвідомлення навчального матеріалу.

Конференція.

Ведучий 1. «Учені знають, скільки користі при несла наука людству; вони знають і те, чого вона могла б досягти зараз, якби на всій земній кулі за панував мир. Вони не хочуть, щоб коли-небудь про звучали такі слова: наука нас привела до загибелі від атомних і водневих бомб. Учені знають, що не можна звинувачувати науку. Вина за тими людьми, які нерозумно використовують її досягнення» (Фр.Жолію-Кюрі).

Ведучий 2. Отже, в чому, власне кажучи, суть нашої сьогоднішньої розмови? Фізика? її досягнення? Те, що без фізики неможливе наше життя, зрозуміло всім і без спеціальної розмови.

Ведучий 3. Але чим ти це доведеш?

Ведучий 2. Чим? Самою фізикою! Так, її історією, людьми, які її створювали! Люди, які збагачували фізику своїми відкриттями, завжди викликають у нас захоплення, вражаючи своєю відвагою, сміливістю думки, безкорисливістю пізнання. Якими вони були?

Ведучий 4. Ми прослухаємо про наукову діяльність Архімеда,Ньютона,Ломоносова, Ейнштейна, Згадаємо , який внесок зробили вони у світову науку. Але що ми знаємо про розвиток фізики , про їхні досягнення у вивченні фізики? Про це сьогодні й поговоримо.
Кожен з учнів вдома підготував доповідь,презентацію і доповідав про життя і наукову діяльність фізиків. І з найкращими доповідями учні хочуть поділитись з вами

Кожна доповідь має містити:

1.Біографію. Історію.

2. Наукові дослідження .

3. Слайди.

4. Бібліографія.

Ось перелік питань, які ми визначимо для нашої конференції:

1.Біографія та життя Архімеда ( Ἀρχιμήδης ; 287 до н.е.. ( -287 ) - 212 до н.е..)

2. Біографія та життя Ісаака Ньютона (Isaac Newton) (народився 4 січня 1643 — помер 31 березня 1727)

3. Біографія та життя Ломоносова Михайло Васильовича

4. Біографія та життя Альберата Ейнштейна
Ведучий

Сьгодні на конференції присутні журналисти, кореспонденти(Підготували запитання для допідачів) доповідачі.



ДОПОВІДАЧІ

Кориспондент

Газети «Сила»

Кориспондент наукового

журналу «Техніка молоді»

Кориспондент наукового

журналу «Наука і життя»

Корисподен Журналу UFN

Корисподент техничного журналу «Квант»
Додаток 1.(доповідь)
Михайло Ломоносов народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден і ходив на них за рибою до Білого моря та Льодовитого океану.
Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.
1734 р. Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.
Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничій справі. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов і його товариші перебували здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчали фізику та механіку у Християна Вольфа, а математику та хімію — у Дуйзинга.
Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг і повернувся до Марбургу, де мешкала його наречена Єлизавета Цильх (таємний шлюб з нею було укладено 1740 р.), а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Росії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.
На початку 40-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з корінних німців, до того ж багато з них були досить далекими від науки. Усіма справами керував Голова академічної канцелярії Шумахер, спритний і розумний німець. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився із Шумахером і його висуванцями, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Доходило до бійок між академіками, а 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

1745 р., після того як було захищено дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.


Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Однак Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.
Дуже глибоку й оригінальну ідею було висловлено ним у дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.

1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав глибоко продуману теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори. У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх» (Роме де Ліль, якого вважають засновником кристалографії, висловив таку пропозицію лише 1783 р.)



1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов написав «Оду про взяття Хотина». Поетична слава прийшла до Ломоносова через десять років. 1748 року Кирило Розумовський вручив його вітальну оду Єлизаветі I. Вона одразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді ломоносовські оди стали обов'язковою частиною всіх придворних урочистостей. Написані «високим штилем», що відрізнявся надзвичайною піднесеністю і бурхливим словом, вони захоплювали слухачів.

1739 року Ломоносов надіслав до Академії трактат з теорії російського віршування. 1748 року він видав «Риторику» — перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. 1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала потім чотирнадцять видань і зберігала практичне значення протягом ста років.

Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Рецепт виготовлення скляних сплавів (смальт) зберігався італійцями у суворій таємниці. Ломоносова охопило бажання розкрити її. Протягом двох років він цілими днями перебував у своїй лабораторії і крок за кроком йшов до мети. Зрештою він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.



Мозаїка Ломоносова «Полтавська баталія»
Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. Наступні дев'ять років тут було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — «Полтавською баталією». Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.
Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до часів до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.
26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском і відкрив атмосферу планети.
Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов план схвалив і подав його зі своєю «Доповіддю» до Сенату. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про заснування в Москві Університету» було підписано Єлизаветою. Попервах університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацової аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому було відкрито одразу дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). Разом з університетом було створено друкарню, де спочатку друкували першу московську газету «Московські відомості». Потім там же стали видавати наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших було видано «Зібрання творів Ломоносова».


У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.
1760 р. у його безпосереднє підпорядкування перейшли академічні гімназія та університет. Завдяки Ломоносову становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.
Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком царювання Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р. 8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Додаток 2(доповідь)

Ісаа́к Н'ю́то́н (англ. Sir Isaac Newton (сер Айзек Ньютон), * 4 січня 1643, Вулсторп — † 31 березня 1727) — англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики та один із засновників числення нескінченно малих

Ісаак Ньютон, син дрібного, але заможного фермера, народився в селі Вулсторп (англ. Woolsthorpe, графство Лінкольншир), у рік смерті Галілея й напередодні громадянської війни. Батько Ньютона не дожив до народження сина. Хлопчик народився хворобливим, до терміну, тиждень його життя висіло на волоску (його навіть довго не зважувалися хрестити). Він вижив, був похрещений (1 січня) і названий Ісааком на честь покійного батька. Факт народження під Різдво[1] Ньютон уважав особливим знаком долі. Незважаючи на слабке здоров'я в дитинстві, він прожив 84 роки.
Ньютон щиро вважав, що його рід сягає шотландських дворян XV століття, однак історики виявили, що в 1524 році його предки були бідними селянами. До кінця XVI століття родина розбагатіла й перейшла в розряд йоменів (землевласників). У січні 1646 року мати Ньютона, Анна Ейскаф (англ. Ayscough) знову вийшла заміж; від нового чоловіка, 63-літнього вдівця, у неї були троє дітей, і їй стало не до Ісаака. Заступником хлопчика став його дядько по матері, Вільям Ейскаф. У дитинстві Ньютон, за відгуками сучасників, був мовчазний, замкнутий і відособлений, любив читати й майструвати технічні іграшки: сонячний і водяний годинник, млин тощо. Усе життя він почував себе самотнім.
Вітчим помер 1653 року, частина його спадщини перейшла до матері Ньютона й була відразу ж оформлена нею на Ісаака. Мати повернулася додому, однак основну увагу приділяла трьом молодшим дітям і великому господарству. Ісаак як і раніше був наданий сам собі.

У 1655 році Ньютона віддали вчитися в розташовану неподалік школу в Грентемі, де він жив у будинку аптекаря Кларка. Незабаром хлопчик показав неабиякий здібності, однак 1659 року мати Анна повернула його в маєток і спробувала покласти на 16-літнього сина частину справ із управління господарством. Спроба не мала успіху — Ісаак віддавав перевагу всім іншим заняттям читання книг і конструювання різних механізмів. У цей час до Анни звернувся шкільний учитель Ньютона Стокс і почав умовляти її продовжити навчання надзвичайно обдарованого сина. До цього прохання приєдналися дядько Вільям і грентемський знайомий Ісаака (родич аптекаря Кларка) Гемфрі Бабінгтон, член кембриджського Трініті-коледжу. Спільними зусиллями вони зрештою добилися свого. В 1661 році Ньютон успішно закінчив школу й відправився продовжити освіту в оплот англійської віри й ученості — Кембриджський університет.

Перший дослід[ред. код]
3 вересня 1658 року помер Олівер Кромвель, англійський революціонер, що ненадовго став повновладним правителем країни. У містечку Грентем, де в той час жив Ньютон, діти затіяли змагання зі стрибків у довжину. Помітивши, що стрибати краще за вітром, ніж проти нього, Ісаак стрибнув далі від усіх суперників. Пізніше він зайнявся дослідами: записав, на скільки футів вдається стрибнути за вітром, на скільки — проти нього і як далеко він може стрибнути у безвітряний день. Так він отримав уявлення про силу вітру, виражену в футах. Ставши знаменитим ученим, він вважав ці стрибки своїми першими експериментами.


Трініті-Коледж (1661–1664)

У червні 1661 року 17-літній Ньютон приїхав у Кембридж. За статутом йому влаштували іспит на знання латинської мови, після чого повідомили, що він прийнятий до Трініті-коледжу (Коледж святої Трійці) Кембриджського університету. Із цим навчальним закладом зв'язані більш 30 років життя Ньютона.


Коледж, як і весь університет, переживав важкий час. Щойно, 1660 року, в Англії була відновлена монархія, король Карл II часто затримував виплати університету, звільнив значну частину викладацького складу, призначену в роки революції. Усього в Трініті-Коледжі проживало 400 людей, включаючи студентів, слуг і 20 жебраків, яким за статутом коледж зобов'язаний був видавати милостиню.
Ньютона зарахували в розряд студентів-«сайзерів», з яких не брали плату за навчання (ймовірно, за рекомендацією Бабінгтона). Документальних свідчень і спогадів про цей період його життя збереглося дуже мало. У ці роки остаточно склався характер Ньютона — наукова скрупульозність, прагнення дійти до суті, нетерпимість до обману, наклепу й гноблення, байдужість до публічної слави. У нього як і раніше не було друзів.
У квітні 1664 року Ньютон, здавши іспити, перейшов у вищу студентську категорію «сколерів» (scholars), що дало йому право на стипендію й продовження навчання в коледжі. Незважаючи на відкриття Галілея, природознавство й філософію в Кембриджі, як і раніше, викладали за Аристотелем. Однак у збережених зошитах Ньютона вже згадуються Галілей, Коперник, картезіанство, Кеплер і атомістична теорія Гассенді. Судячи із цих зошитів, він продовжував майструвати (в основному наукові інструменти), із захопленням займався оптикою, астрономією, математикою, фонетикою, теорією музики. За спогадами сусіда по кімнаті, Ньютон беззавітно віддавався навчанню, забуваючи про їжу й сон; імовірно, незважаючи на всі труднощі, це був саме той спосіб життя, якого він сам бажав.
1664 рік у житті Ньютона був багатий і іншими подіями. Ньютон переживає творчий підйом, починає самостійну наукову діяльність і складає масштабний список (із 45 пунктів) нерозв'язаних проблем у природі й людського життя («Запитальник», лат. Questiones quaedam philosophicae). Надалі подібні списки не раз з'являються в його робочих зошитах. У березні цього ж року на недавно заснованій (1663) кафедрі математики коледжу почалися лекції нового викладача, Ісаака Барроу, великого математика, майбутнього друга й учителя Ньютона. Інтерес Ньютона до математики різко зростає. Він робить перше значне математичне відкриття: біноміальний розклад для довільного раціонального показника (включаючи від'ємні), а через неї приходить до свого головного (надзвичайно потужного й плідного) математичному методу — розкладу функції в нескінченний ряд. Нарешті, у самому кінці року Ньютон стає бакалавром. Науковою опорою й натхненниками творчості Ньютона найбільшою мірою були фізики: Галілей, Декарт і Кеплер. Ньютон завершив їхні праці, об'єднавши в універсальну систему світу. Менший, але істотний вплив виявили інші математики й фізики: Евклід, Ферма, Гюйгенс, Волліс і його безпосередній учитель Барроу. У студентській записній книжці Ньютона є програмна фраза: "У філософії не може бути повелителя, крім істини… Ми повинні поставити пам'ятники із золота Кеплеру, Галілею, Декарту й на кожному написати: «Платон — друг, Аристотель — друг, але головний друг — істина»".
«Чумні роки» (1665–1667)

У переддень Різдва 1664 року на лондонських будинках стали з'являтися червоні хрести — перші мітки Великої епідемії чуми. До літа смертоносна епідемія значно розширилася. 8 серпня 1665 року заняття в Трініті-коледжі були припинені й персонал розпущений до закінчення епідемії. Ньютон виїхав додому у Вулсторп, захопивши із собою основні книги, зошити й інструменти.


Це були тяжкі роки для Англії — спустошлива чума (тільки в Лондоні загинула п'ята частина населення), руйнівна війна з Голландією, Велика лондонська пожежа тощо. Але саме в ці роки у далекому селі готувався майбутній тріумф англійської науки. Істотну частину своїх наукових відкриттів Ньютон зробив у самоті «чумних років». Зі збережених заміток видно, що 23-літній Ньютон уже вільно володів базовими методами диференціального й інтегрального числень, включаючи розкладання функцій у ряди й те, що згодом було названо формулою Ньютона-Лейбніца. Провівши ряд оригінальних оптичних експериментів, він довів, що білий колір є сумішшю кольорів. Пізніше Ньютон згадував про ці роки:
«На початку 1665 року я знайшов метод наближених рядів і правило перетворення будь-якого степеня двочлена в такий ряд… у листопаді одержав прямий метод флюксій [диференціальне числення]; у січні наступного року я одержав теорію кольорів, а в травні приступив до зворотного методу флюксій [інтегральне числення]… У цей час я переживав найкращу пору своєї юності й більше цікавився математикою й філософією, як нічим досі.»
Але найвизначнішим його відкриттям у ці роки став закон всесвітнього тяжіння.

Пізніше, 1686 року, Ньютон писав Галлею:

«У паперах, написаних понад 15 років тому (точно привести дату я не можу, але у всякому разі це було перед початком моєї переписки з Ольденбургом), я виразив зворотну квадратичну пропорційність тяжіння планет до Сонця залежно від відстані й обчислив правильне відношення земної ваги й conatus recedendi [тяжіння] Місяця до центру Землі, хоча й не зовсім точно.»
Неточність, згадана Ньютоном, викликана тим, що розміри Землі й величину прискорення вільного падіння Ньютон узяв з «Механіки» Галілея, де вони наведені зі значною похибкою. Пізніше Ньютон одержав точніші дані Пікара й остаточно переконався в істинності своєї теорії.
Загальновідома легенда про те, що закон тяжіння Ньютон відкрив, спостерігаючи падіння яблука з гілки дерева. Уперше «яблуко Ньютона» мигцем згадав біограф Ньютона Вільям Стьюклі, а популярною ця легенда стала завдяки Вольтеру. Інший біограф, Генрі Пембертон, наводить міркування Ньютона (без згадування яблука) докладніше: «порівнюючи періоди декількох планет та їхні відстані до Сонця, він виявив, що… ця сила повинна знижуватися у квадратичній пропорційності зі збільшенням відстані». Інакше кажучи, Ньютон виявив, що з третього закону Кеплера, що зв'язує періоди обертання планет з відстанню до Сонця, випливає саме «формула зворотних квадратів» для закону тяжіння (у наближенні колових орбіт). Остаточне формулювання закону тяжіння, який увійшов у підручники, Ньютон вивів пізніше, після того, як йому стали ясні закони механіки.
Ці відкриття, а також багато наступних, були опубліковані на 20-40 років пізніше, ніж зроблені. Ньютон не гнався за славою. У 1670 році він писав Джону Коллінзу: «Я не бачу нічого бажаного в славі, навіть якби я був здатний заслужити її. Це, можливо, збільшило б число моїх знайомих, але це саме те, чого я найбільше намагаюся уникати.» Свою першу наукову працю (жовтень 1666), що викладала основи аналізу, він не став публікувати; її знайшли лише через 300 років.

Початок наукової популярності (1667–1684)


У березні-червні 1666 року Ньютон відвідав Кембридж. Сміливці, що залишилися в коледжі, як виявилося, не постраждали ні від чуми, ні навіть від популярних тоді протичумних ліків (що включали кору ясена, міцний оцет, спиртні напої й сувору дієту). Однак улітку нова хвиля чуми змусила його знову виїхати додому. Нарешті, на початку 1667 року епідемія відступає, і у квітні Ньютон повертається в Кембридж. 1 жовтня його обрали членом Трініті-коледжу, а в 1668 році стає магістром. Йому виділили простору окрему кімнату для житла, призначили непоганий оклад і передали групу студентів, з якими він кілька годин у тиждень сумлінно займався стандартними навчальними предметами. Втім, ні тоді, ні пізніше Ньютон не прославився як викладач, його лекції відвідувалися погано.

Усталивши своє становище, Ньютон здійснив подорож у Лондон, де незадовго до того, в 1660 році, було створено Лондонське королівське товариство — авторитетна організація значних наукових діячів, одна з перших академій наук. Друкованим органом Королівського товариства був журнал «Філософські праці» (Philosophical Transactions).


В 1669 році в Європі стали з'являтися математичні роботи, що використовували розклад у нескінченні ряди. Хоча за глибиною ці відкриття не йшли в жодне порівняння з ньютонівськими, Барроу наполіг на тому, щоб його учень зафіксував свій пріоритет у цьому питанні. Ньютон написав короткий, але досить повний конспект цієї частини своїх відкриттів, який назвав «Аналіз за допомогою рівнянь із нескінченним числом членів». Барроу переслав цей трактат у Лондон. Ньютон просив Барроу не розкривати ім'я автора роботи (але той все ж прохопився). «Аналіз» поширився серед фахівців і одержав деяку популярність в Англії й за її межами.

Телескоп-рефлектор Ньютона 1672 року




Цього ж року Барроу прийняв запрошення короля стати придворним капеланом і залишив викладання. 29 жовтня 1669 року Ньютона обрали його спадкоємцем, професором математики й оптики Трініті-коледжу. Барроу залишив Ньютону велику лабораторію алхімії; у цей період Ньютон всерйоз захопився алхімією, проводить масу хімічних дослідів.


Одночасно тривають експерименти з оптики й теорії кольору. Ньютон досліджує сферичну й хроматичну аберації. Щоб звести їх до мінімуму, він побудував змішаний телескоп-рефлектор: лінза й увігнуте сферичне дзеркало, яке він виготовив і пополірував сам. Проект такого телескопа вперше запропонував Джеймс Грегорі 1663 року, однак цей задум так і не був реалізований. Перша конструкція Ньютона (1668) виявилася невдалою, але вже наступна, з ретельніше відполірованим дзеркалом, попри на невеликі розміри, давала 40-разове збільшення чудової якості.
Чутки про новий інструмент швидко дійшли до Лондона, і Ньютона запрошують показати свій винахід науковій громадськості. Наприкінці 1671 — початку 1672 року пройшла демонстрація рефлектора перед королем, а потім — у Королівському товаристві. Прилад викликав загальні захоплені відгуки. Ньютон стає знаменитим, і в січні 1672 році його обирали членом Королівського товариства. Пізніше вдосконалені рефлектори такої конструкції стали основними інструментами астрономів, з їхньою допомогою були відкриті інші галактики, червоний зсув тощо. Перший час Ньютон дорожив спілкуванням з колегами з Королівського товариства, де перебували Барроу, Грегорі, Джон Волліс, Роберт Гук, Роберт Бойль, Крістофер Рен та інші відомі діячі англійської науки. Однак незабаром почалися виснажливі конфлікти, яких Ньютон дуже не любив. Зокрема, розгорілася гучна полеміка з приводу природи світла. Уже в лютому 1672 року Ньютон опублікував у «Philosophical Transactions» докладний опис своїх класичних дослідів із призмами й своєю теорію кольору. Гук, який уже опублікував власну теорію кольору, заявив, що результати Ньютона його не переконали; його підтримав Гюйгенс на тій підставі, що теорія Ньютона «суперечить загальноприйнятим поглядам». Ньютон відповів на їхню критику тільки через півроку, але до того часу число критиків значно помножилося. Особливу активність виявив певний Лінус із Льєжа, який атакував Товариство листами із зовсім абсурдними запереченнями проти результатів Ньютона.
Лавина некомпетентних нападок викликала в Ньютона роздратування й депресію. Він шкодує, що довірливо оприлюднив свої відкриття перед ученими-побратимами. Ньютон просить секретаря Товариства Ольденбурга більше не пересилати йому критичних листів і зарікається на майбутнє: не вплутуватися в наукові суперечки. У листах він скаржиться, що поставлений перед вибором: або не публікувати свої відкриття, або витрачати весь час і всі сили на відбиття недружелюбної дилетантської критики. Врешті-решт він обрав перший варіант і 8 березня 1673 року зробив заяву про вихід із Королівського товариства. Ольденбург не без труднощів вмовив його залишитися. Однак наукові контакти з Товариством тепер зведені до мінімуму.
1673 року відбулися дві важливі події. Перша — королівським указом у Трініті повернувся старий друг і заступник Ньютона, Ісаак Барроу, тепер у якості керівника («майстра»). Друга — математичними відкриттями Ньютона зацікавився Готфрід Лейбніц, відомий на той момент як філософ і винахідник. Одержавши працю Ньютона 1669 року з нескінченних рядів і глибоко її вивчивши, він далі самостійно починає розбудовувати свою версію математичного аналізу. В 1676 році Ньютон і Лейбніц обмінялися листами, у яких Ньютон роз'яснив ряд своїх методів, відповів на запитання Лейбніца й натякнув на існування ще загальніших методів, поки не опублікованих (малося на увазі загальне диференціальне й інтегральне числення). Секретар Королівського товариства Генрі Ольденбург наполегливо просив Ньютона на славу Англії опублікувати свої математичні відкриття з аналізу, але Ньютон відповів, що вже п'ять років як займається іншою темою й не бажає відволікатися. На черговий лист Лейбніца Ньютон не відповів. Перша коротка публікація ньютонівського варіанту аналізу з'явилася тільки 1693 року, коли варіант Лейбніца вже широко поширився Європою.
Кінець 1670-х років був сумний для Ньютона. У травні 1677 року зненацька вмер 47-літній Барроу. Узимку цього ж року в будинку Ньютона спалахнула сильна пожежа, і частина рукописного архіву Ньютона згоріла. 1678 року вмер секретар Королівського товариства Ольденбург, і новим секретарем став Гук, який ставився до Ньютона неприязно. 1679 року важко занедужала мати Анна; Ньютон приїхав до неї, брав активну участь у догляді за хворою, але стан матері швидко погіршувався, і вона вмерла. Мати й Барроу належали до невеликого людей, що скрашували самітність Ньютона.

Математичні начала натуральної філософії (1684–1686)[ред. код]

Власний і власноручно почерканий примірник «Principia»
Історія створення цієї праці, найзнаменитішої в історії науки поряд з «Началами» Евкліда, починається 1682 року, коли проходження комети Галлея викликало підйом інтересу до небесної механіки. Едмонд Галлей намагався вмовити Ньютона опублікувати його «загальну теорію руху», про яку вже давно ходили чутки в ученому співтоваристві. Ньютон відмовився. Він взагалі неохоче відволікався від своїх досліджень заради забарної справи видання наукових праць.
У серпні 1684 року Галлей приїхав у Кембридж і розповів Ньютону, що вони з Реном і Гуком обговорювали, як з формули закону тяжіння вивести еліптичність орбіти планет, але не знали, як підступитися до розв'язку. Ньютон повідомив, що в нього вже є такий доказ, і в листопаді надіслав Галлею готовий рукопис. Той відразу оцінив значення результату й методу, негайно знову відвідав Ньютона й цього разу зумів умовити його опублікувати свої відкриття. 10 грудня 1684 року в протоколах Королівського товариства з'явився історичний запис:

Пан Галлей… недавно бачив у Кембриджі п. Ньютона, і той показав йому цікавий трактат «De motu» [ Про рух].



За бажанням п. Галлея, Ньютон обіцяв послати згаданий трактат у Товариство.
Робота над книгою йшла в 1684–1686 роках. За спогадами Гемфрі Ньютона, родича вченого і його помічника в ці роки, спочатку Ньютон писав «Начала» у перервах між дослідами з алхімії, яким приділяв основну увагу, потім поступово захопився й з наснагою присвятив себе роботі над головною книгою свого життя.
Публікацію передбачалося здійснити на засоби Королівського товариства, але на початку 1686 року Товариство видало трактат з історії риб, який не мав попиту, і тим самим виснажило свій бюджет. Тоді Галлей оголосив, що він бере витрати з публікації на себе. Товариство із вдячністю прийняло цю великодушну пропозицію й у якості часткової компенсації безкоштовно надала Галлею 50 екземплярів трактату з історії риб.
Праця Ньютона — можливо, за аналогією з «Началами філософії» Декарта (1644) — одержала назву «Математичні начала натуральної філософії» (лат. Philosophiae Naturalis Principia Mathematica), тобто, сучасною мовою, «Математичні основи фізики».
28 квітня 1686 року перший том «Математичних начал» було представлено Королівському товариству. Усі три томи, після деякого авторського виправлення, вийшли 1687 року. Тираж (близько 300 екземплярів) був розпроданий за 4 роки — для того часу дуже швидко. Як фізичний, так і математичний рівень праці Ньютона зовсім непорівнянні з роботами його попередників. У ньому відсутня аристотелева або декартова метафізика, з її туманними міркуваннями й неясно сформульованими, часто надуманими, «першопричинами» природних явищ. Ньютон, наприклад, не проголошує, що в природі діє закон тяжіння, він доводить цей факт, виходячи зі спостережуваної картини руху планет та їхніх супутників. Метод Ньютона — це створення моделі явища, «не вигадуючи гіпотез», а потім уже, якщо даних досить, пошук його причин. Такий підхід, початок якому поклав Галілей, означав кінець старої фізики. Якісний опис природи поступився місцем кількісному — значну частину книги займають розрахунки, креслення й таблиці.
У своїй книзі Ньютон зрозуміло визначив базові поняття механіки, причому запровадив кілька нових, включаючи такі найважливіші фізичні величини, як маса, зовнішня сила й кількість руху. Сформульовано три закони механіки. Приводиться математичний вивід із закону тяжіння всіх трьох законів Кеплера. Описані й невідомі Кеплеру гіперболічні й параболічні орбіти небесних тіл.
Слабким місцем теорії тяжіння Ньютона, на думку багатьох учених, була відсутність пояснення природи цієї сили. Ньютон виклав тільки математичний апарат, залишивши відкритими питання про причину тяжіння та його матеріального носія. Для наукової громадськості, вихованої на філософії Декарта, це був незвичний і зухвалий підхід, і лише тріумфальний успіх небесної механіки в XVIII столітті змусив фізиків тимчасово примиритися з ньютонівською теорією. Фізичні основи тяжіння дещо прояснилися тільки через більш ніж два століття, з появою Загальної теорії відносності, хоча й досі залишаються невизначеними.
Математичний апарат і загальну структуру книги Ньютон побудував максимально близькими до тодішнього стандарту наукової строгості — «Начал» Евкліда. Математичний аналіз він свідомо майже ніде не використовував — застосування нових, незвичних методів поставило б під загрозу довіру до викладених результатів. Ці міркування, однак, знецінили ньютонівський метод викладу для наступних поколінь читачів. Книга Ньютона була першою роботою з нової фізики й одночасно однією з останніх серйозних праць, що використовують старі методи математичного дослідження. Усі послідовники Ньютона вже використовували створені ним потужні методи математичного аналізу. Найвизначнішими безпосередніми продовжувачами справи Ньютона стали Д'Аламбер, Ейлер, Лаплас, Клеро й Лагранж.
При житті автора книга витримала три видання. Слава Ньютона стає всесвітньою.

У зеніті слави (1687–1703)
В 1689 році, після повалення влади короля Якова II, Ньютона вперше обрали до парламенту від Кембриджського університету. Він засідав там понад рік. Друге обрання відбулося в 1701–1702 роках. Існує популярний анекдот про те, що він взяв слово для виступу в палаті громад тільки один раз, попросивши закрити вікно, щоб уникнути протягу. Насправді Ньютон виконував свої парламентські обов'язки з тією ж сумлінністю, з якою він ставився до всіх своїх справ.
Близько 1691 року Ньютон серйозно занедужав (швидше за все, отруївся в ході хімічних дослідів, хоча є й інші версії — перевтома, втрата важливих результатів при пожежі й вікові недуги). Близькі побоювалися за його розум; кілька його листів цього періоду справді свідчать про психічний розлад. Тільки наприкінці 1693 року здоров'я Ньютона повністю відновилося.
В 1679 році Ньютон познайомився в Трініті з 18-літнім аристократом, аматором науки й алхімії, Чарльзом Монтег'ю (1661–1715). Імовірно, Ньютон справив на Монтег'ю велике враження, тому що в 1696 році, ставши лордом Галіфаксом, президентом Королівського товариства й канцлером Казначейства (тобто міністром фінансів Англії), Монтег'ю запропонував королеві призначити Ньютона доглядачем Монетного двору. Король дав свою згоду, і 1696 року Ньютон зайняв цю посаду, залишив Кембридж і переїхав у Лондон. З 1699 року він стає керівником («майстром») Монетного двору.
Для початку Ньютон досконально вивчив технологію монетного виробництва, упорядкував документообіг, переробив облік за останні 30 років. Одночасно Ньютон енергійно й кваліфіковано сприяв проведеній Монтегю грошовій реформі, відновивши довіру до ґрунтовно запущеної його попередниками монетної системи Англії. Інфляція в країні різко знизилася. Срібну монету, раніше неповновагу, почали робити на спеціальних верстатах і на обідку робили напис, тому злочинне сточування металу стало неможливим. Старі, неповновагі срібні монети за 2 роки було повністю вилучено з обігу й перекарбовано, випуск нових монет зріс, щоб устигати за потребою в них, їхня якість покращилася.
Однак чесна й компетентна людина на чолі Монетного двору влаштовувала не всіх. З перших же днів на Ньютона посипалися скарги й доноси, постійно з'являлися комісії з перевірки. Як з'ясувалося, багато доносів надходили від фальшивомонетників, роздратованих ньютонівськими реформами. Ньютон, як правило, байдуже ставився до лихослів'я, але ніколи не вибачав, якщо воно торкалося його честі й репутації. Він особисто брав участь у десятках розслідувань, і понад 100 фальшивомонетників було вистежено й засуджено; за відсутності обтяжливих обставин їх найчастіше висилали в північноамериканські колонії, але кілька ватажків були страчені. Число фальшивих монет в Англії різко скоротилося.
Символом наукового тріумфу Ньютона стали дві події 1699 року: почалося викладання системи світу Ньютона в Кембриджі (з 1704 року — і в Оксфорді), а Паризька академія наук, оплот його опонентів-картезіанців, обрала його своїм іноземним членом. В 1703 році помер тодішній президент Королівського товариства лорд Джон Сомерс, який за 5 років свого президентства відвідав засідання Товариства лише двічі. У листопаді Ньютона обрали його спадкоємцем, і він очолював Товариство до кінця життя — понад двадцять років. На відміну від своїх попередників, він особисто брав участь у роботі всіх засідань і зробив усе для того, щоб британська академія зайняла почесне місце в науковому світі. Число членів Товариства росло (серед них, крім Галлея, можна виділити Денні Папена, Абрахама де Муавра, Роджера Котса, Брука Тейлора та інших), проводилися й обговорювалися цікаві експерименти, якість журнальних статей значно покращилася, фінансові проблеми були зм'якшені. Товариство обзавелося платними секретарями й власною резиденцією на Фліт-Стріт, витрати на переїзд Ньютон оплатив зі своєї кишені. У ці роки Ньютона часто запрошують у якості консультанта в різні урядові комісії, а принцеса Кароліна, майбутня королева Великобританії, годинами веде з ним у палаці бесіди на філософські й релігійні теми.

Останні роки[ред. код]


1704 року вийшла у світ (спочатку англійською мовою) монографія «Оптика», що визначала розвиток цієї науки до початку XIX століття. Вона містила додаток «Про квадратуру кривих» — перший і досить повний виклад ньютонівської версії математичного аналізу. Фактично це остання праця Ньютона в галузі природничих наук, хоча він прожив ще понад 20 років. Каталог залишеної ним бібліотеки містив книги переважно з історії й теології, і саме цим заняттям Ньютон присвятив залишок життя. Ньютон залишався управителем Монетного двору, оскільки цей пост, на відміну від посади доглядача, не вимагав від нього особливої активності. Двічі на тиждень він їздив на Монетний двір, раз у тиждень — на засідання Королівського товариства. Ньютон так ніколи й не здійснив подорожі за межі англійського острова.
1705 року королева Анна посвятила Ньютона в лицарі. Відтепер він сер Ісаак Ньютон. Уперше в англійській історії звання лицаря було надано за наукові заслуги. Ньютон отримав власний герб і (не дуже достовірний) родовід.
1707 року вийшов збірник математичних робіт Ньютона «Універсальна арифметика». Наведені в ній чисельні методи ознаменували народження нової перспективної дисципліни — чисельного аналізу.
У 1708 році починається відкрита суперечка з Лейбніцом щодо пріоритету з відкриття числення нескінченно малих, у яку були залучені навіть королівські особи. Ці безглузді чвари двох геніїв дорого обійшлися науці — англійська математична школа незабаром зів'янула на ціле століття, а європейська — проігнорувала багато видатних ідей Ньютона, перевідкривши їх набагато пізніше. Конфлікт не погасила навіть смерть Лейбніца 1716 року.
Перше видання «Начал» Ньютона давно розійшлося. Багаторічна праця Ньютона з підготовки 2-го видання, уточненого й доповненого, увінчалася успіхом 1710 року, коли вийшов перший том нового видання (останній, третій — 1713 року). Початковий тираж (700 екземплярів) виявився явно недостатнім, в 1714 і 1723 роках було додрукування. При доробці другого тому Ньютону, як виняток, довелося повернутися до фізики, щоб пояснити розбіжність теорії з дослідними даними, і він відразу ж зробив велике відкриття — гідродинамічний стиск струменя. Тепер теорія добре узгоджувалася з експериментом. Ньютон додав у кінець книги «Повчання» з нищівною критикою «теорії вихорів», за допомогою якої його опоненти-картезіанці намагалися пояснити рух планет. На природне запитання «а як насправді?» у книзі випливає знаменита й чесна відповідь: «Причину… властивостей сили тяжіння я дотепер не міг вивести з явищ, гіпотез же я не вигадую».
У квітні 1714 року Ньютон узагальнив свій досвід фінансового регулювання й передав у Казначейство свою статтю «Спостереження щодо цінності золота й срібла». У статті містилися конкретні пропозиції щодо коректування вартості дорогоцінних металів. Ці пропозиції були частково прийняті, і це сприятливо позначилося на англійській економіці.
Останні роки життя Ньютон присвятив написанню «Хронології прадавніх царств», якою займався близько 40 років, і підготовкою третього видання «Начал». Третє видання вийшло в 1726 році; на відміну від другого, зміни в ньому були невеликі — в основному результати нових астрономічних спостережень, включно з досить повним довідником комет, що спостерігалися з XIV століття. Серед інших була представлена розрахована орбіта комети Галлея, нова поява якої в зазначений час, 1758 року, наочно підтвердила теоретичні розрахунки (на той час уже покійних) Ньютона й Галлея. Тираж книги для наукового видання тих років міг уважатися величезним: 1250 екземплярів.
1725 року здоров'я Ньютона почало помітно погіршуватися (кам'яна хвороба), і він переселився в Кенсінгтон неподалік від Лондона, де помер уночі, у сні, 31 березня 1727 року. Указом короля Ньютона поховали у Вестмінстерському абатстві. На його могилі викарбувано слова : «Тут спочиває сер Ісаак Ньютон, дворянин, який майже божественним розумом першим довів з факелом математики рух планет, шляхи комет і припливи океанів. Він досліджував різноманітність світлових променів і різні властивості кольорів, які при цьому з'являються, про що раніше ніхто не підозрював… Нехай смертні радіють, що існувала така прикраса роду людського.»

Внесок у науку


Наукові праці Ньютона належать до механіки, оптики, астрономії, математики.
Ньютон сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, дисперсію світла, розвив корпускулярну теорію світла, розробив (незалежно від Готфріда Лейбніца) диференціальне та інтеґральне числення.
Узагальнивши результати досліджень в області механіки своїх попередників і своїх власних, Ньютон написав фундаментальну працю «Математичні начала натуральної філософії» («Начала», лат. Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica), видану 1687 року. Вона містила основні поняття й аксіоматику класичної механіки, зокрема поняття маса (якому Ньютон надавав великого значення як основному в механічних процесах), кількість руху, сила, прискорення, доцентрова сила і три закони руху (закони Ньютона): закон інерції, закон пропорційності сили прискоренню і закон дії та протидії. Тут же даний його закон всесвітнього тяжіння, виходячи з якого, Ньютон пояснив рух небесних тіл (планет, їхніх супутників, комет). Відкриття цього закону знаменувало перехід від кінематичного опису Сонячної системи до динамічного пояснення явищ і остаточно затвердило перемогу вчення Коперніка. Він показав, що з закону всесвітнього тяжіння випливають три закони Кеплера. Ньютон пояснив особливості руху Місяця, явище прецесії; розвинув теорію форми Земної кулі, відзначивши, що вона повинна бути стиснута на полюсах, теорію припливів і відпливів; розглянув проблему створення штучного супутника Землі тощо.
Ньютон створив фізичну картину світу, що тривалий час панувала в науці (ньютонівська теорія простору і часу). Простір і час він вважав абсолютними, постулюючи це у своїх «Началах». З таким розумінням простору і часу тісно пов'язана його ідея дальнодії — миттєвої передачі дії від одного тіла до іншого на відстань через порожній простір без допомоги матерії. Ньютонівська теорія дальнодії та його схема світу панували до початку 20 ст. Вперше її обмеженість виявили Майкл Фарадей і Джеймс Клерк Максвелл, показавши незастосовність її до електромагнітних явищ, а теорія відносності, що виникла на початку 20 ст., остаточно довела обмеженість класичної фізики Ньютона — фізики малих швидкостей і макроскопічних масштабів. Але спеціальна теорія відносності не відкинула зовсім закономірностей, установлених класичною механікою Ньютона, а лише уточнила і доповнила її для випадку руху зі швидкостями, порівнянними зі швидкістю світла. «Нині місце ньютонівської схеми дальнодіючих сил, — писав Альберт Ейнштейн, — зайняла теорія поля, зазнали зміни і його закони, але все, що було створено після Ньютона є подальшим органічним розвитком його ідей та методів».
Ньютон встановив закон опору й основний закон внутрішнього тертя в рідинах і газах, дав формулу для швидкості поширення звукових хвиль.

Великий внесок зробив Ньютон в оптику. 1666 року за допомогою тригранної скляної призми він розклав біле світло на 7 кольорів (у спектр), тим самим довівши його складність (явище дисперсії), відкрив хроматичну аберацію. Намагаючись уникнути аберації в телескопах, у 1668 і 1671 роках він сконструював телескоп — рефлектор оригінальної системи — дзеркальний, де замість лінзи використовувалося увігнуте сферичне дзеркало (телескоп Ньютона). Ньютон досліджував інтерференцію і дифракцію світла. Вивчаючи колір тонких пластинок, відкрив так звані кільця Ньютона, встановив закономірності в їхньому розміщенні, висловив думку про періодичність світлового процесу. Він намагався пояснити подвійне променезаломлення і близько підійшов до відкриття явища поляризації. Ньютон вважав світло потоком корпускул — корпускулярна теорія світла (але на різних етапах розглядав можливість існування і хвильових властивостей світла, зокрема 1675 року намагався створити компромісну корпускулярно-хвильову теорію світла). Свої оптичні дослідження він виклав у «Оптиці» (1704).


Наукова творчість Ньютона зіграла винятково важливу роль в історії розвитку фізики. За словами Альберта Ейнштейна «Ньютон був першим, хто спробував сформулювати елементарні закони, що визначають часовий хід широкого класу процесів у природі з високим ступенем повноти і точності» і «… зробив своїми працями глибокий і сильний вплив на весь світогляд в цілому».

Додаток 3. (доповідь)

Конференція на тему
«Життя наукової діяльності І.Ньтона , М.Ломоносова, Архімеда».


Каталог: uploads -> editor -> 4941 -> 507535 -> sitepage 59 -> files
editor -> Па́уль Цела́н нім. Paul Celan; справжнє ім'я Пауль Анчель
editor -> Креативний підхід вчителя до підготовки уроків читання
editor -> Розділ 1 Загальні відомості
editor -> Урок №3 Тема. Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангарду
editor -> Тема. Шекспірівський театр. Трагедія «Гамлет»: її філософсько-етична проблематика. Особливості конфлікту, зображення світу у творі. Мета
files -> Архімед (дав гр. ᾽Αρχιμήδης; близько 287 до н е., Сіракузи — 212 до н е., Сіракузи) — давньогрецький математик, фізик, інженер, винахідник та астроном. Хоча дуже мало деталей відомо про його життя
507535 -> «Як добре ви знаєте англомовні країни?»
507535 -> Виховний захід Пам'ять Героїв у полум’ї свічок Підготувала: Кл керівник групи в 14 1/9 Ганжа А. Г


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда icon«Гумористичне і містичне в житті Ломоносова»
Розділ І. Український гумор шлях до кращого сприйняття І засвоєння біографії Ломоносова
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconІнформація щодо наукової та науково-технічної діяльності вищого навчального закладу або наукової установи
Не більше двох сторінок) (необхідно коротко відобразити найбільш актуальні події, найвагоміші результати, статистичні дані із діяльності...
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconБілецький
В брошурі висвітлені основні етапи життя, виробничої, наукової та громадської діяльності відомого вченого в області гірничих наук...
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconПрограма факультативного курсу для учнів 9 класу
Дев’ятикласники зараз знаходяться перед вибором майбутньої професії, саме тепер їм стануть у пригоді позитивні приклади життя І наукової...
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconРозв’язування задач з теми «Виштовхувальна сила. Закон Архімеда. Умови плавання тіл»
Навчальна: набуття вмінь та навичок розв’язувати задачі з теми «Виштовхувальна сила. Закон Архімеда. Умови плавання тіл»
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconДіяльність відділу наукової бібліографії 1963–2010 рр. Марія Вальо
Праця присвячена висвітленню історії відділу наукової бібліографії за 1963–2010 рр. Розглянуто основні напрямки його діяльності І...
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconКирила І Мефодія Відділ наукової інформації та бібліографії
Бібліографічний покажчик «До джерел слов’янської писемності» містить довідковий матеріал про життя І діяльність просвітителів слов’янських...
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconНавчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку
Тема Процес пізнання та його генезис як основа наукової діяльності
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconІсторик, любов І
До книги увійшоа науково-популярний доробок сучасного вченого-історика за чверть віку його наукової та громадської діяльності
Життя наукової діяльності І. Ньтона, М. Ломоносова, Архімеда iconI. Узагальнена інформація щодо наукової та науково-технічної діяльності
Найважливіші результати прикладних досліджень, конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка