Конспект лекцій з навчальної дисципліни "Комп’ютерні технології в юридичній дільності"


Системи керування (електронними) документами



Сторінка14/25
Дата конвертації08.05.2017
Розмір5,55 Mb.
ТипКонспект
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Системи керування (електронними) документами вважаються універсальними і мають забезпечувати:

• ведення довідника користувачів на основі організаційно-штатної структури організації;

• ведення журналів реєстрації і контролю виконання документів;

• контроль термінів виконання документів, оповіщення вико­навця і діловода про наближення термінів контролю та про доку­менти, не виконані вчасно;

• збереження документів у системі;

• підтримку шаблонів документів, складених документів, вер­сій і підверсій, перехресних посилань між документами;

• відстеження документів поза системою, виписування доку­ментів із системи;

• пошук документів за атрибутами, повнотекстовий та нечіт­кий пошук;

• розробку документів, включаючи колективну розробку;

• візування, узгодження та затвердження документів;

• документообіг — усі види маршрутизації, автоматичне роз­силання повідомлень, обмін повідомленнями і дорученнями усе­редині системи, формування реєстрів відправлення до зовнішніх організацій;

• ведення класифікаторів документів (за типом, видом тощо), довідників зовнішніх і внутрішніх організацій та ін.;

• суворе розмежування повноважень у системі, підтримку ро­лей, протоколювання та аудит дій користувачів;

• шифрування, цифровий підпис;

• ведення справ документів, списання документів у справу, передачу справ на збереження в архів;

• формування необхідних звітів, зокрема статистичних звітів з діловодства організації.

Системи керування документами ґрунтуються на промисло­вих СКБД (Оrасlе, Іпfогmіх, МS SQL, Server, Sybase). Документи можуть зберігатись як у БД, так і у файловій системі. Обмін документами між користувачами здійснюється підсистемою обміну і маршрутизації документів, найчастіше роль цієї підсистеми ви­конують workflowсистеми. Часто у складі систем присутні редак­тори довідників, реєстраційно-контрольних карт для задання атри­бутів різних видів документів.

Загальні вимоги до системи автоматизації діловодства/до­кументообігу з будь-якої названої категорії такі:

• зручність і простота в адмініструванні та користуванні;

• масштабовуваність — система має підтримувати будь-яку кількість користувачів, її здатність нарощувати свою потужність має визначатись тільки потужністю відповідного апаратного за­безпечення;

• розподіленість — система має підтримувати роботу з доку­ментами у територіально-розподілених організаціях, а також вза­ємодію з віддаленими користувачами;

• модульність — система має складатись з окремих модулів, інтегрованих між собою, що дає можливість замовникові ви­бирати й упроваджувати компоненти згідно зі своїми потре­бами;

• відкритість — система повинна мати відкриті інтерфейси для можливої доробки та інтеграції з іншими системами;

• переносимість — можливість використання на різних апарат­них платформах у середовищі різного системного програмного забезпечення.


5.2. Системи автоматизації ділових процесів
Автоматизація завжди розглядалась як засіб підвищення ефек­тивності управління. Але позитивного результату неможливо до­сягти в разі використання комп'ютерів як друкарських машинок, а ЛОМ — для тривіального обміну файлами. Водночас варто враховувати, що вигоди від автоматизованого виконання опера­цій (прискорення, спрощення і т. ін.) далеко не завжди компен­сують необхідні витрати. Розуміння такої ситуації призвело до появи в 1990 році принципово нової концепції підвищення ефек­тивності функціонування компаній — бізнес-процес реінжинірингу. За визначенням, ВРК — це фундаментальне переосмислення і радикальне пере­проектування бізнес-процесів для досягнення докорінного по­кращення основних показників діяльності — вартості, якості, по­слуг, швидкості. При цьому новітні ІТ розглядаються як інструмент реконструкції існуючих бізнес-процесів.

ІТ за своєю сутністю створюють умови для вдосконалення бізнес-процесів. Так, електронні комунікації дали змогу перебороти обмеження в розподілі та оновленні інформації, притаманні «па­перовій» технології, а технології «клієнт-сервер» створили перед­умови для децентралізації прийняття рішень, залишивши проте практично без змін процеси комунікацій і координації. У цьому контексті особливого значення набувають workflow-системи, які слід розглядати не як окремі додатки, а як засоби інтеграції діло­вих процесів підприємства.



Діловий процес — це ло­гічно завершений набір операцій (ділових процедур), що підтри­мують структуру підприємства і реалізують його політику, спря­мовану на досягнення поставленої мети. Ідеологія САДП ґрунтується на твердженні, що здебільшого ділові процеси мають такі характеристики:

• складаються зі скінченного набору завдань, що виконуються заданим чином;

• до їх виконання залучено численних працівників з різним ступенем відповідальності;

• вони полягають у вивченні, створенні, обробленні та переда­ванні інформації у різних формах (не тільки у формі документів);

• мають деяку мету, можливо, не очевидну всім учасникам.

Ділова процедура — це логічний етап ділового процесу, який необхідно реалізувати для його завершення. Наприклад, діловий процес «Обробка вхідного документа» складається з процедур ре­єстрації документа, видачі резолюції, постановки на контроль, ви­конання резолюції, контролю виконання, перевірки результатів.

Для відокремлення понять «виконання документа» і «виконан­ня доручення» використовується термін «робота», який позначає конкретне доручення, що виконується в рамках ділового процесу і складається з певних процедур. Опис роботи містить формулю­вання завдання, деяку інформацію у вигляді коментарів і, можли­во, один чи кілька прикріплених документів, необхідних для вико­нання поставленого завдання. Робота складається з окремих етапів, для кожного з яких задається часовий інтервал, протягом якого він має бути завершений, і режим виконання. Очевидно, що тут поняття роботи є ширшим, ніж «документ», а поняття руху ро­біт ширше за «рух документів».

Конкретні процедури виконуються за правилами. Правило оброб­лення процедури — це деяка умова, дотримання або недотриман­ня якої викликає визначені дії. Такі правила можна поділити на пра­вила оброблення даних і правила маршрутизації. Правила маршру­тизації визначають сценарій реалізації ділового процесу, послідов­ність виконання його процедур. Прикладом різної маршрутизації одного об'єкта може бути правило розгляду вхідних документів і накладання резолюцій на них: «Документи, що належать до групи особливо важливих, розглядає і розписує керівник, а решту — його заступники, відповідно до кола питань, якими вони відають».

Залежно від визначеності порядку виконання процедур розріз­няють жорстку і вільну маршрутизацію. Жорстка маршрутизація задається у випадку, коли порядок виконання процедур відомий заздалегідь і не залежить від результату виконання попередньої процедури. Іншими словами, завершення однієї процедури при­водить до автоматичного запуску іншої. Вільна маршрути­зація (умовна або аd hос-маршрутизація) визначається умовами, виконання або невиконання яких з'ясовується тільки після завершення попередньої ділової процедури. У цьому разі не можна сказати заздалегідь, яку процедуру буде запущено після вико­нання поточної, це визначає учасник ділового процесу з відповід­ними правами.

Залежно від порядку проходження процедур розрізняють послі­довну і паралельну маршрутизацію. Послідовна маршрутизація пе­редбачає виконання ділових процедур одну за іншою. Чергова про­цедура розпочинається тільки після завершення попередньої. Таким чином, у певний момент часу може виконуватись тільки одна про­цедура. За паралельної маршрутизації відбувається кілька ділових процедур одночасно. Це можливо, якщо такі процедури незалежні і їх виконання не вимагає результатів виконання інших.

Маршрути можуть бути складнішими, ніж прості послідовні чи паралельні. У деяких випадках задаються комбіновані марш­рути з послідовних і паралельних елементів, а в деяких — умов­ні, з переходами залежно від стану тих чи інших змінних. Марш­рутизація також може передбачати контроль виконання. Це поняття охоплює контроль доставки завдання, контроль ознайом­лення із завданням, власне контроль виконання, моніторинг за­вдання, повідомлення про порушення термінів виконання, істо­рію виконання завдань, контроль якості виконання.

Ще одним важливим компонентом опису ділового процесу є розподіл ролей між його учасниками. Роль визначає набір дій у рамках ділового процесу, який учасник має виконати для досяг­нення мети процесу. Під час визначення ролі закріплюються міс­це її розташування, функції, права доступу. Учасник може бути членом певної робочої групи, тоді на нього поширюються всі ха­рактеристики цієї групи. Існують три типи ролей:

• ініціатор роботи — це учасник ділового процесу, який формулює зміст роботи, описує її, запускає на виконання, здійснює контроль і приймає результати;

• виконавець роботи — це учасник ділового процесу, який ви­конує роботу, а також звітує і несе відповідальність за її резуль­тати. За наявності відповідних прав виконавець може створювати нову роботу як частину тієї, що доручена йому, і призначати но­вих виконавців. Таким чином він сам стає ініціатором робіт, — створюється традиційна ієрархічна структура управління з кіль­кома рівнями підпорядкованості;

• спостерігач — це учасник ділового процесу, який відстежує виконання роботи.

Формалізований опис ділового процесу та ділових процедур. що входять до його складу, правил їх виконання і ролей учасників процесу називають моделлю процесу. Модель процесу є ре­зультатом ретельного обстеження та аналізу об'єкта автоматиза­ції на предмет оптимізації його діяльності. Із цією метою засто­совуються традиційні методології системного аналізу, такі як SАDТ чи DFD. Існують і спеціалізовані методології, що підтри­муються окремими САДП.

Модель ділового процесу вводиться у САДП під час впрова­дження системи за допомогою спеціалізованих формальних мов (скриптів) або графічних засобів. Одержана карта ді­лового процесу зберігається в базі даних. Зафіксована модель може змінюватись у процесі використання системи. Ця процеду­ра не потребує перепрограмування, її виконує безпосередньо ко­ристувач.

У процесі використання САДП керівник або його секретар оформляє розпорядження у вигляді роботи, для якої описуються строки її початку, завершення та інші характеристики. Якщо ви­конання роботи вимагає ознайомлення з тим чи іншим докумен­том, представленим в електронній формі, він може бути прикріп­лений до опису роботи для передавання користувачеві.

Згідно з описаними характеристиками САДП передає ініційо­вані роботи виконавцю або кільком виконавцям, дотримуючись термінів передавання, виду маршрутизації та інших умов. На фі­зичному рівні інформація про роботи (карти робіт) і документи, прикріплені до робіт, можуть зберігатись у базі даних (на серве­рі), а користувачам передаються тільки права доступу до них.

Виконавець, одержавши завдання, приступає до його виконання. Якщо виникає потреба в уточненні завдання або оперативному уз­годженні, за допомогою системи формулюється відповідний запит.

При переході роботи від одного учасника до іншого до неї мо­жуть додаватися нові дані — «дані про виконання роботи». Вони або вводяться виконавцем у спеціальну екранну форму, яка описує роботу, або генеруються системою самостійно. Зокрема, система генерує дані про час проходження роботою чергового етапу, поточ­ний статус роботи (ініційована, завершена, відкладена), її місце­знаходження і т. ін. Саме ця інформація потрібна ініціаторові ро­боти для координації процесу і контролю за його виконанням. САДП забезпечує передавання такої інформації в режимі реально­го часу, усуваючи можливість втрати даних і скорочуючи час їх­ньої передачі. Одержана інформація є основою для вироблення рішень, які теж оформляються у вигляді робіт. Використання САДП дає змогу значно підвищити рівень обґрунтованості рішень завдяки своєчасному інформуванню керівництва про стан справ.

Таким чином, функціонування САДП дозволяє створити і під­тримувати чітку технологію життєдіяльності всього апарата управ­ління. Воно сприяє належній організації робіт, удосконалює зворот­ні інформаційні зв'язки, зміцнює трудову дисципліну і підвищує організаційну культуру. Поєднання технологій workflow з Web-технологіями дає змогу розширити комунікації та координацію у сере­довищі розподіленого прийняття рішень за межі окремої установи у рамках систем електронної комерції та віртуальних підприємств.
ПРИМІРНА ІНСТРУКЦІЯ

з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади

(вибіркові статті)

1. Загальні положення

1.2. Примірна інструкція визначає порядок ведення загального діловодства, її положення поширюються на всю службову документацію, в тому числі створювану за допомогою персональних комп'ютерів (ПК). Комп'ютерні (автоматизовані) технології обробки документної інформації повинні відповідати вимогам державних стандартів та цієї Примірної інструкції.

Порядок ведення діловодства, що містить інформацію з обмеженим доступом та діловодства за зверненнями громадян визначається спеціальними нормативно-правовими актами.

1.3. Викладені в Примірній інструкції правила і рекомендації щодо порядку здійснення діловодних процесів в установі розроблені відповідно до положень Конституції та законів України, що встановлюють порядок організації та діяльності органів виконавчої влади, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади з питань здійснення контролю за виконанням документів, удосконалення організаційних структур, а також до державних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію.

1.7. Загальне керівництво роботою діловодних служб здійснюється керівниками установ. Керівник установи в межах наданих йому прав зобов'язаний:

здійснювати контроль за дотриманням строків, установлених для виконання актів законодавства, доручень Президента України, Прем'єр-міністра України;

вживати необхідних заходів до скорочення службового листування;

не допускати вимагання від підприємств, установ та організацій (далі - організацій), що належать до сфери управління установи, різних відомостей, звітів, зведень та інших не передбачених нормативно-правовими актами документів, яке не викликане необхідністю;

забезпечувати регулярну перевірку стану діловодства в апараті установи та в організаціях, що належать до сфери її управління;

всебічно сприяти раціоналізації, механізації та автоматизації діловодних процесів, вживати необхідних заходів до оснащення канцелярії сучасним обладнанням та автоматизованими робочими місцями і локальними обчислювальними мережами на базі ПК;

забезпечувати організацію навчання працівників діловодної служби установи та її структурних підрозділів для підвищення кваліфікації;

здійснювати контроль за обов'язковим додержанням, в апараті установи та в організаціях, що належать до сфери її управління, вимог щодо складання, оформлення документів і організації діловодних процесів, передбачених державними стандартами на організаційно-розпорядчу документацію та цією Примірною інструкцією.


2. Документування управлінської діяльності установ

2.1. Документування управлінської діяльності полягає у фіксації за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях управлінських дій, тобто у створенні документів.

Підставою для створення документів в установах є необхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передавання, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно.

3. Приймання, розгляд і реєстрація документів

3.1. Приймання документів

3.1.1. Всі документи, що надходять до установи, у тому числі створені за допомогою ПК, приймаються централізовано в канцелярії.

У разі надходження документів у неробочий час вони приймаються черговим працівником.

3.3.3. Реєстрації підлягають документи, що потребують обліку, виконання і використання з довідковою метою (розпорядчі, планові, звітні, обліково-статистичні, бухгалтерські, фінансові тощо), як ті, що створюються і використовуються в установі, так і ті, що надходять від інших установ і громадян.

Реєстрації підлягають як традиційні машинописні (рукописні) документи, так і створені за допомогою ПК.

3.3.7. Для реєстрації всіх документів застосовується єдина реєстраційно-контрольна картка, придатна для оброблення ПК (додаток 2).

3.3.12. Закони України, постанови Верховної Ради України, акти та доручення Президента України, рішення Кабінету Міністрів України, доручення Прем'єр-міністра України, а також інші документи в міру можливості реєструються в автоматизованому режимі. Запис здійснюється з реєстраційно-контрольної картки, побудованої на базі обов'язкових реквізитів, які забезпечують сумісність програмних і технічних засобів (додаток 5), або шляхом прямого введення з документа встановленого обов'язкового складу реквізитів: назва виду документа; автор (кореспондент); дата документа; індекс документа (дата та індекс надходження документа - для тих, що надійшли); заголовок документа або його короткий зміст; резолюція (виконавець, зміст доручення, автор, дата); відповідальний виконавець; термін виконання; позначка про виконання (короткий запис вирішення питання, дата фактичного виконання та індекс документа - відповіді). 

Склад обов'язкових реквізитів у разі потреби може бути доповнений такими відомостями: виконавці, розписка виконавця про одержання документа, хід виконання, додатки тощо. Порядок розміщення реквізитів може визначатися самою установою.

У разі автоматизованої реєстрації формується банк реєстраційних даних, а за наявності мережі - центральний банк реєстраційних даних. До центрального банку реєстраційних даних заносяться закони України, постанови Верховної Ради України, акти та доручення Президента України, рішення Кабінету Міністрів України, доручення Прем'єр-міністра України, а також інші документи в міру можливості.

Автоматизовані реєстраційні банки даних забезпечують працівників інформацією про всі документи і місце їх знаходження за допомогою виведення інформації на дисплей і виготовлення машинограм. У разі часткової автоматизації пошукових операцій повинна додержуватися сумісність традиційної і автоматизованої систем реєстрації та пошуків.

Як правило, пошук інформації проводиться централізовано на автоматизованих місцях реєстрації та обробки інформації. Користувач повинен мати можливість одержати інформацію за всіма або кількома реквізитами реєстрації і точну адресу місця знаходження документа на даний час.



4. Складання та оформлення службових документів

4.1. Складання документів

4.1.1. Для складання службових документів в установах повинен використовуватися папір форматів А3 (297 х 420 мм), А4 (210 х 297 мм) та А5 (148 х 210 мм).

Складання документів на папері довільного формату не дозволяється.

4.1.2. Як правило, всі службові документи повинні оформлятися на бланках установи. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів та цієї Примірної інструкції з обов'язковим додержанням таких правил:

встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк для інших видів організаційно-розпорядчих документів (додатки 6, 7 і 8). Виготовлення бланків конкретних видів документів допускається, якщо їх кількість на рік перевищує 200 одиниць;

бланки кожного виду повинні виготовлятися на основі кутового або поздовжнього розміщення реквізитів. Реквізити заголовка розміщуються центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж площі) або прапоровим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі площі) способом;

бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері або папері світлих тонів фарбами яскравого кольору;

бланки документів повинні мати такі поля:

ліве - 20 міліметрів;

верхнє - не менш як 10 міліметрів;

праве і нижнє - не менш як 8 міліметрів.

Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки тощо) та документи, створювані від імені кількох або більше організацій, оформляються не на бланках.

4.1.3. З метою прискорення виконання документів та правильного формування справ у діловодстві кожний документ повинен містити одне питання.

Винятком є складання протоколів, наказів, планів, звітів та узагальнюючих документів.

4.1.4. Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження.

Зміст документа має бути пов'язаний із змістом раніше виданих з даного питання документів.

4.1.5. Текст документа оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

Суцільний складний текст документа містить граматично і логічно узгоджену інформацію про управлінські дії та використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.

Як правило, тексти розпорядчих документів і листів складаються з двох частин. У першій зазначається підстава або обгрунтування для складання документа, в другій - висновки, пропозиції, рішення, розпорядження або прохання.

В окремих випадках текст документа може містити лише одну резолютивну частину, наприклад: наказ - розпорядчу частину без констатуючої, лист - прохання без пояснення.

Форма анкети використовується у разі викладення цифрової або словесної інформації про один об'єкт за певним обсягом ознак. Анкетні тексти використовуються в організаційно-розпорядчих документах, документах з матеріально-технічного постачання і збуту, фінансових документах тощо.

Форма таблиці використовується у разі викладення цифрової або словесної інформації про кілька об'єктів за рядом ознак. Табличні тексти використовуються в планових, звітно-статистичних, фінансових, бухгалтерських, організаційно-розпорядчих та інших документах.

У таблицях і анкетах, призначених для оброблення ПК, об'єкти, ознаки та їх показники у разі потреби кодуються.

4.1.6. Відповідальність за зміст, рівень підготовки та належне оформлення документів покладається:

таких, що розробляються на виконання завдань, визначених законами України, постановами Верховної Ради України, актами та дорученнями Президента України, рішеннями Кабінету Міністрів України та дорученнями Прем'єр-міністра України, - за рішенням керівника органу виконавчої влади на одного із заступників відповідно до розподілу обов'язків;

інших службових документів - на керівників структурних підрозділів установи.

Відповідальність за зміст, рівень підготовки та належне оформлення документа, що візується кількома особами, несуть однаковою мірою всі ці посадові особи.

В органах виконавчої влади, з якими погоджуються проекти документів, відповідальність за зміст, рівень підготовки та належне їх оформлення покладається на заступників керівників цих органів.



4.2. Оформлення документів

4.2.1. Службовий документ, що складається в установі, повинен мати обов'язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення (додатки 9, 10): найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, назва виду документа (не зазначається на листах), дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання документа і направлення його до справи.

Під час підготовки та оформлення документа склад обов'язкових реквізитів може бути доповнений іншими реквізитами, якщо цього вимагає призначення документа або його обробка.

Нормативно-правові акти, які відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. N 493 "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" заносяться до державного реєстру, повинні мати у верхньому правому кутку після номера акта чи грифа затвердження вільне місце (6 х 10) для запису про державну реєстрацію (додаток 11).

4.2.2. Найменування установи повинно відповідати найменуванню, зазначеному у положенні (статуті) про неї. Скорочене найменування вживається тільки у разі, коли воно офіційно зафіксовано у положенні про установу. На бланку скорочене найменування розміщується слідом за повним.

4.2.3. Назва виду документа (наказ, розпорядження, рішення тощо) зазначається на бланку друкарським або машинописним способом і повинна відповідати компетенції установи, змісту управлінської діяльності.

4.2.4 Заголовок до тексту документа повинен містити короткий виклад змісту документа. Він має бути максимально коротким і ємним, точно передавати зміст тексту.

Заголовок повинен граматично узгоджуватися з назвою документа, формуватися за допомогою віддієслівного іменника і відповідати на питання "про що?", "чого?". Наприклад: наказ (про що?) про створення установи; протокол (чого?) засідання експертної комісії.

Якщо у документі йдеться про кілька питань, заголовок може бути узагальненим.

Заголовки до текстів машинограм формулюються за тими ж правилами.

У разі складання документа на основі уніфікованої форми постійна частина заголовка, що входить у назву форми, доповнюється змінною інформацією, яка конкретизує його зміст.

Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволяється подавати без заголовка.

Заголовки не складаються до текстів телефонограм, телеграм та повідомлень.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Схожі:

Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКафедра інформаційних технологій І математичних дисциплін «затверджую»
Робоча програма навчальної дисципліни я – студент для студентів галузі знань 12 «Інформаційні технології», спеціальності 122 «Комп’ютерні...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Юридична деонтологія»
Предмет та методи юридичної деонтології. Основні мотодологічні підходи, що використовуються в юридичній деонтології
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2015
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКонспект лекцій із навчальної дисципліни "Історія зарубіжної журналістики" Видавничо-поліграфічний центр

Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconМетодичні рекомендації для проведення семінарських занять з навчальної дисципліни «історія І культура україни»
Програмна інженерія, 123 Комп‘ютерна інженерія, 151 Автоматизація та комп‘ютерно-інтегровані технології, 163 Біомедична інженерія,...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" icon122 Комп’ютерні науки та інформаційні технології спеціалізації – Програмне забезпечення систем захисту інформації
Відомості про підвищення кваліфікації викладача
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconПрограма іспиту з навчальної дисципліни «Педагогічні технології в початковій школі» 2011 р
Програму іспиту складено на основі робочої програми з навчальної дисципліни «Педагогічні технології в початковій школі»
Конспект лекцій з навчальної дисципліни \"Комп’ютерні технології в юридичній дільності\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка