Культури І мистецтв



Сторінка1/2
Дата конвертації12.10.2017
Розмір0,53 Mb.
ТипПротокол
  1   2

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Факультет музичного мистецтва

Затверджено на засіданні

Ради факультету

музичного мистецтва

Протокол № 9 від 25.01.2017 р.

ПРОГРАМА

вступних випробувань на здобуття

освітнього ступеня «Магістр»
Галузь знань 02 «Культура і мистецтво»

Спеціальність 025 «Музичне мистецтво»

Київ-2017

На дану спеціальність приймаються особи, які мають вищу освіту за освітнім ступенем «Бакалавр» (6.020204 «Музичне мистецтво», 6.020104 «Народна художня творчість») та освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» (7.02020401 «Музичне мистецтво») та інші спеціальності (в разі успішного проходження додаткових вступних випробувань).

Вступні випробування проводяться у формі тестування до якого входять комплексні питання, що передбачають перевірку теоретичних знань з професійно-орієнтовних дисциплін, спрямованих на формування фахового світогляду і практичних навичок, необхідних для виконання виробничих функцій.

Абітурієнт повинен продемонструвати:



  • знання з історії української музики та зарубіжної музики;

  • знання з музичного фольклору;

  • знання з музичної психології і педагогіки;

  • знання з гармонії та аналізу музичних творів;

  • знання з інструментознавства;

  • знання з музичної інтерпретації.

МУЗИЧНИЙ фольклор


ТЕМА: Первісне мистецтво і фольклор. Жанрово-родова структура фольклору.

Епоха і причини виникнення мистецтва. Особливості первісного мистецтва: біфункціоналізм, утилітарність, жанрово-видова аморфність. Міфологія і художня творчість.

Визначення термінів “фольклор”, “народна творчість”. Специфіка предметів “Музичний фольклор” та “Музична фольклористика”, фольклористика музична і словесна. Фольклор як об’єкт комплексного вивчення цілим рядом дисциплін: етнографії, історії, лінгвістики, психології, археології, естетики, кібернетики.

Жанрово-родова структура фольклору. Класифікація: літературознавча, мистецтвознавча, функціональна. Рід, жанр, тематична група. Міжжанрова дифузія. Окремі видові системи (дитячий фольклор, трудові пісні, інструментальна музика, танець і рух).


ТЕМА: Календарно-обрядові жанри.

Пісні зимового календаря. Походження і розвиток новорічних обрядів та свят. Культ сонця – перехід до осідлого землеробства. Весняний новий рік у стародавніх слов’ян. Значення понять “колядка”, “щедрівка”. Тематика новорічних пісень: побажання добробуту, землеробська магія, господарчі мотиви. Колядки господареві, господині, парубкові, дівчині. Виконання колядок та щедрівок. Структура колядок та щедрівок. Типи колядок. Різновиди зимових обрядових пісень: дитячі, молодіжні, подружніх пар, церковні коляди. Мелодика, ритміка, ладова будова, багатоголосся колядок та щедрівок. Народний театр: вистави вертеп, “Коза”, “Маланка”.


ТЕМА: Родинно-обрядові пісні.

Народне весілля і весільна обрядовість. З історії розвитку сім’ї та весільної обрядовості. Поховальна обрядовість та голосіння. Родини та хрестинні пісні.

Загальна характеристика обрядових пісень: ладкання нецезуровані, цезуровані, журні пісні. Будова і типи наспівів центрального регіону. Характеристика наспівів інших регіонів України: Лівобережжя і Подніпров’я, Полісся, Галичина, Західне Поділля, Волинь, Покуття, Карпатський регіон. Багатоголосся і гуртове виконавство. Загальна характеристика виконуваної на весіллі необрядової музики. Роль оркестру.
ТЕМА: Ліро-епічні твори.

Балади. Визначення. Класифікація: балади з фантастичними сюжетами, про родинний побут та любовні конфлікти, з історичною підосновою, соціально-побутові балади. Особливості текстів і наспівів.

Співанки-хроніки (новини). Поняття про співанки-хроніки як особливий жанр “усної газети” в Україні (Гуцульщина), Румунії, західних слов’ян. Форма, мелодика, ладова специфіка, виконання, ритміка співанок-хронік. Авторство у піснях-хроніках.
ТЕМА: Соціально-побутові та побутові пісні.

Формування лірики від ХУІ – ХУІІ ст. Два стилі: одноголосий та багатоголосий. Дві групи ліричних пісень. Соціально-побутові: козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, наймитські, заробітчанські. Побутові пісні, їх групування за змістом: про кохання, жіночу долю, жартівливі, танцювальні тощо.

Козацькі пісні. З історії козацтва. Зміст козацьких пісень. Чумацькі пісні. З історії чумацтва як унікального в Європі стану візництва. Рекрутські та солдатські (жовнірські) пісні. Виникнення жанру. Бурлацькі, наймитські, заробітчанські, строкарські пісні. Соціальні причини заробітчанства. Виникнення заробітчанських пісень, їх тематика. Форма і ритмомелодика, лад, багатоголосся, виконання.
ТЕМА: Усно-писемна творчість. Пісні-романси.

Загальне поняття, походження терміну. Особливості музичного побуту ХУШ ст. Кант і його зв’язок з засвоєнням гомофонно-гармонічного стилю. Різновиди кантів. Кант як предтеча народного романсу. Пісні-романси фольклорного складу. Пісні-романси літературно-мистецького складу ХУШ – початку ХІХ ст. Пісні-романси літературно-мистецького складу на тексти поетів-романтиків ХІХ ст. Творчість Т.Шевченка.

Новотвори ХХ ст. Стрілецькі пісні. Зі сторінок січового руху. Повстанські пісні. З історії руху опору фашизму і більшовизму. Зміст пісень: значний пласт стрілецьких, нова лексика, мораль героїчного, документалізм, перевага етичного над художнім. Музичні особливості

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ


ТЕМА: Витоки українського музичного мистецтва.

Музичне мистецтво первісного родоплеменного суспільства східних слов’ян. Ранні форми музичного мистецтва. Музичний інструментарій, кістяні оркестри. Праця (мисливство, землеробство) як чинник виникнення музичного мистецтва. Язичницький комплекс вірувань і обрядів як світоглядна основа музичного мистецтва східних слов’ян. Історичні етапи становлення язичницького світогляду. Відображення язичницьких вірувань в українському обрядовому фольклорі. Архаїчні особливості українського фольклору. Умови становлення та функції календарної обрядовості. Три цикли календарно-обрядових пісень


ТЕМА: Музична культура України ІХ – першої половини ХV століття.

Музична культура Київської Русі як початковий етап і джерело розвитку української професіональної музики. Літопис «Слово о полку Ігоровім», іноземна література, фольклор та поодинокі музичні зразки, як джерела реставрації музично-історичного процесу в Україні ІХ-ХУ століття.

Поширення християнства та його вплив на українську музичну культуру. Збагачення різних жанрів обрядового фольклору християнською тематикою. Виникнення і розвиток в народно-пісенній творчості жанрів героїко-билинного епосу, відображення в ньому історичної реальності. Синтетичне мистецтво скоморохів. Інші види та жанри необрядової усної народної творчості: родинно-побутовий фольклор, трудові пісні, міфи, казки, перекази, легенди, прислів’я, приказки тощо
ТЕМА: Розвиток багатоголосного співу та формування партесного концерту.

Багатоголосний спів, його різновиди. Формування партесного концерту. Реєстр партесних творів бібліотеки Львівського братства (1697р.). Композитори багатоголосних партесних творів (Коледчин, Пикулинський, Завадовський, Гавалевич та ін.). Канти та псальми.

Микола Дилецький (нар. у 1630р. у Києві) – композитор, педагог, теоретик. Його праця “Граматика мусикійска”, її значення в розвиткові музичної творчості України як основного посібника з теорії партесного співу XVIIст.
ТЕМА: Музична культура в І-й половині ХІХ ст.

Занепад кріпацької музичної культури, ліквідація кріпацьких оркестрів, капел, театрів і народження професіональної музично-виконавської діяльності в містах (гастролі іноземних виконавців, концерти Ф.Ліста у Києві). Італійська опера в Одесі. Філармонічні музичні товариства (Одеса).

Розвиток і збагачення жанрів народно-пісенної творчості: пісні про кріпацьку неволю, про рекрутчину, про Кармелюка. Народні пісні на тексти Шевченка. Подальше формування національних основ в українській професіональній музичній творчості.
ТЕМА: Характеристика музично - культурного процесу в ІІ-й половині ХІХ ст.

Взаємодія романтичних та реалістичних естетичних засад, опанування досвіду західноєвропейської та російської професійної музики. Творче переосмислення етностильових ознак української пісенно-танцювальної, інструментальної фольклорної культури як об’єднуючі стильоутворюючі чинники української композиторської школи на етапі її формування. Творчість П.Сокальського, М.Аркаса, М. Калачевського. Формування засад професіоналізму в музичній творчості західно-українських композиторів. Діяльність А.Вахнянина (1841 – 1908), О.Нижанківського, В.Матюка, М.Вербицького та ін.


ТЕМА: Тенденції розвитку музичної культури в кінці ХІХ –на поч. ХХ ст.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. як новий етап розвитку української музичної культури. Переслідування і утиски з боку царської влади українських музикантів.

Подальший розвиток засад демократизму і реалізму, розкриття соціально-гострих тем у творчості М. Лисенка

Розвиток народно-пісенної творчості. Народження жанру робітничої пісні. Активізація діяльності різних музичних гуртків, поширення хорового руху. Розвиток музичної освіти в Україні. Відкриття приватних музичних шкіл, музичних курсів, визначна роль Музично-драматичної школи ім. М.В.Лисенка в справі підготовки національних музичних кадрів. Подальший розвиток української фольклористики.


ТЕМА: Стильові течії в творчості українських композиторів 60-90-х років ХХ ст.

Поглиблення неоромантичних тенденцій в композиторській творчості – тяжіння до суб’єктивно-ліричної виразності, відкритої емоціональності самовислову, камернізації масштабних жанрів симфонії, опери, кантати.

Зрослий інтерес до фольклору, його найдавніших шарів як генетичного джерела національно-стильових ознак української композиторської школи.

Активізація неокласичних тенденцій – інтерес до музичних образів, форм, засобів розвитку європейської музики докласичної та класичної епох.

Тенденція 70-90-х років до активної стильової взаємодії в межах одного музичного твору – полістилістика.

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ МУЗИКИ

ТЕМА: Особливості побудови поліфонічних тем Й.С. Баха.

Поліфонічний тематизм Й.С. Баха як концентрація досягнень попередників у галузі жанрових ознак вокальних та інструментальних, поліфонічних і гомофонічних форм.



ТЕМА: Ж. Бізе - видатний французький композитор.

Французька композиторська школа. Характеристика творчого доробку композиторів першої половини XIX ст. Г.Берліоз як автор нового типу програмної симфонії. “Фантастична симфонія” – історія створення, особливості розкриття авторської програми засобами музичної драматургії. “Траурно-тріумфальна симфонія”, “Реквієм”, їх зв’язок з традиціями масових музичних жанрів епохи Великої французької революції. Інші твори Г.Берліоза.

Жанр французької “великої опери” в творчості Д.Мейєрбера. Опера “Гугеноти”. Реалістичні тенденції в жанрі ліричної опери. Опера Ш.Гуно “Фауст”. Творчість Ж.Бізе – найвище досягнення французького реалістичного музичного театру. Опера Ж.Бізе “Кармен”. Соціальна конкретність та психологічна неоднозначність образів, їх розвиток в аріях, ансамблевих сценах, системі лейтмотивів. Значна роль колективних сцен в опері. Народно-національні витоки музичного тематизму. Музика Ж.Бізе до драми А.Доде “Арлезіанка”.

Розвиток національних музичних традицій в творчості сучасників Ж. Бизе, К.Сен-Санса, Ж.Масне та ін.


ТЕМА: Дж. Верді – видатний італійськиї композитор.

Дж. Верді – класик італійської музики. Театр Дж.Верді. Еволюція оперної творчості Дж.Верді від ранніх історико-героїчних романтичних опер (“Набукко”, “Ломбардці”) до реалістичної музичної драми – драми сильних почуттів (“Травіата”, “Ріголетто”, “Аіда”, “Отелло”). Особливості оперної драматургії Дж.Верді – переважаючі драматичні, трагедійні сюжети (улюблені автори – Шіллер, Гюго, Шекспір), типовий “любовний трикутник” у взаєминах героїв, гострота, динамізм, багатоплановість розгортання сценічної дії, пріоритетна роль вокалу і підпорядкована роль оркестру.

“Реквієм” Верді – видатний твір вокально-хорової музики.
ТЕМА: Й. Штраус – видатний австрійський композитор.

Й.Штраус (1825-1899) – видатний австрійський композитор, скрипаль і диригент, автор понад 470 вальсів, польок, мазурок, кадрилей, маршів, галопів, 16 оперет. Підніс австрійську побутову танцювальну музику на якісно новий художній рівень. У вальсах розвиває традиції Штрауса (батька) та Й. Ланнера, обєднуючи в цикли п’ять різнохарактерних вальсів зі вступом та кодою. Один з творців віденської оперети. В оперетах “Летюча миша”, “Циганський барон” та ін. насичує партитуру танцювальними ритмами, створює новий різновид жанру, так звану “танцювальну оперету”.


ТЕМА: Напрями та течії в західноєвропейській музиці кінця 19 – початку 20 ст.

Межа ХІХ-ХХ ст. – етап докорінного перегляду естетичних ідеалів. Взаємодія і взаємовплив різних ідейно-художніх концепцій, стильове розмаїття музичної творчості.

Поглиблення процесу розмежування музичного мистецтва на музику серйозну, академічну і розважальну, легку (оперета, кабаре, кафешантан, вар’єте, мюзик-хол). Нові явища в сфері музичного побуту міст Європи негритянський джаз, угорсько-циганські ансамблі.

Продовження традицій музичної класики на основі розвитку романтичних та реалістичних тенденцій, зв’язку з фольклором, використання традиційних музичних форм і засобів виразності в творчості, зокрема, російських композиторів А.Лядова, О.Глазунова, С.Танєєва, А.Аренського, В.Калиннікова, С.Рахманінова та ін.

Нові національні композиторські школи. Виникнення та формування національних композиторських шкіл в Прибалтиці. Тематика, жанровий склад, народно-національні основи творчості А.Юрьяна, Я.Вітола, Е.Дарзиня – основоположників литовської композиторської школи, М.Людвіга, А.Каппа, М.Саара – основоположників естонської композиторської школи, М. Петраускаса, М. Чюрльоніса – основоположників литовської композиторської школи. Історичне значення основоположників національної композиторської школи М.Балангівадзе, З.Паліашвілі в Грузії, А.Риграняня, А.Спендіарова у Вірменії, І.Гаджибекова, М.Магомаєва в Азербайджані.

Нові стильові течії в європейській музиці кінця XIX – початку XX ст. Нові естетичні системи в мистецтві цього періоду та їх реалізація в творчості європейських композиторів – імпресіонізму (К.Дебюссі, М.Равель, П.Дюка), символізму (О.Скрябін, К.Дебюссі), веризму (Д.Пуччіні, П.Масканьї, Р.Леонкавалло), експресіонізму (А.Шенберг, А.Берг, А.Веберн), урбанізму (Ж.Орік, Д.Мійо, А.Онеггер), неопримітивізму (І.Стравинський, П.Хіндеміт, С.Прокоф’єв).


ТЕМА: П. Чайковський – класик російської музики.

Творчість П. Чайковського – новий етап становлення російської музичної класики. П.Чайковський - видатний російський композитор. Новаторська роль П.Чайковського як творця лірико-драматичної симфонії, ліричної опери, реформатора жанру балету і автора перших класичних російських балетів, перших класичних зразків російських струнних квартетів.

Ідеї, теми, образи, особливості розкриття авторського задуму в творах П.Чайковського.

Трагічна антитеза людини і долі, суб’єктивного і об’єктивного світів в 4, 5, 6 симфоніях, симфонії “Манфред”, симфонічних увертюрах “Ромео і Джульетта”, “Гамлет”, опері “Пікова дама”, галерея типових образів і типових життєвих обставин тогочасного російського суспільства, в операх “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, історична тема в операх “Опричник”, “Орлеанська діва”, “Мазепа”, комедійно-побутові образи в опері “Черевички”, казково-фантастичні сюжети балетів “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, “Лускунчик”.

Симфонізм – провідна ознака композиторського мислення П.Чайковського. Симфонізація жанрів опери, балету – створення музичних тем-образів, їх взаємодія, протиставлення, наскрізний розвиток, трансформація як засіб втілення авторської концепції.


ТЕМА: Історична роль М. Глінки в розвитку російської музики.

Російська композиторська школа. Роль М. Глинки в розвитку російської музичної культури. Розвиток композиторської школи в Росії. М.Глинка – основоположник російської музичної класики. Розквіт його творчості в 30-40-і рр. ХІХ ст. М.Глинка як композитор який підняв на якісно новий рівень російську оперу, започаткував розвиток двох її ліній – історико-національної (“Іван Сусанін”) та казкової (“Руслан і Людмила”), започаткував розвиток російської балетної музики (розгорнуті балетні сюїти в його операх), симфонічної музики, двох її типів – “програмно-жанрового” (“Ніч в Мадриді”, Арагонська хота”, “Іспанська капріччіо”) та лірико-драматичного (“Вальс-фантазія”). М.Глинка – перший класик російського романсу.


ТЕМА: Ф. Шопен – класик польської музики.

Ф.Шопен – основоположник польської музичної класики. Зв’язок Ф.Шопена з польською культурою. Фортепіанна музика – основа композиторської та виконавської діяльності митця. Переважаючі героїко-драматичні та ліричні романтичні концепції в творах Ф.Шопена. Творче переосмислення, героїзація та опоетизування танцювальних жанрів полонезу, мазурки, польки, вальсу. Ф.Шопен як основоположник жанру фортепіанної балади. Оновлення жанрів прелюдії та етюду. Трактування прелюдії як самостійної п’єси, а не вступної частини циклу, наповнення високохудожнім змістом навчально-віртуозної п’єси – етюду. Новації Ф.Шопена в галузі гармонічної мови, музичної форми.


ТЕМА: Е. Гріг – класик норвезької музики.

Едвард Гріг – класик норвезької музики. Відбиття провідних ідейно- художніх тенденцій епохи в творчості Е. Гріга. Жанровий склад композиторської спадщини митця. Втілення народно-національних образів через творче переосмислення і використання музично-поетичного фольклору Норвегії, ліризм світосприйняття – провідні ознаки стилю композитора. Відбиття цих особливостей у фортепіанних мініатюрах – циклах “Ліричні п’єси”, “25 народних танців та пісень”, “Норвезькі танці”, романсах, концерті для фортепіано з оркестром, музиці до драми Г.Ібсена “Пер Гюнт”, інших творах.


ТЕМА: Б. Сметана – класик чеської музики.

Б.Сметана – основоположник чеської національної композиторської школи. Зв’язок його мистецтва з національно-патріотичним визвольним рухом. Народні основи творчості митця. Цикл “Моя Батьківщина”. Оперна творчість Б.Сметани. Створення національної комедійно-побутової опери “Продана наречена”. Історичні опери Б.Сметани «Далібор», «Бранденбуржці в Чехії».


ТЕМА: Художні напрями в західноєвропейській музиці 17- 18 ст.

Нові явища в музичному мистецтві – поява та становлення жанрів опери, ораторії, кантати, сюїти, сонати, інструментального концерту, симфонії. Збагачення виражальних можливостей музики шляхом широкого використання принципу контрасту (багаточасні форми, тематичний контраст, тембровий контраст). Відбиття в музичному мистецтві деяких загально-стильових рис бароко (драматично-експресивний характер, контрастна багатоплановість музичних образів, монументальність циклічних форм), рококо (тендітність, вишуканість образів, насичення мелодики мелізмами, переважаючий гомофонний склад, легкість, прозорість фактури), класицизму (нормативність, рівновага раціонального та емоціонального, стрункість, врівноваженість, симетричність музичних композицій). Подальший розвиток європейських національних композиторських шкіл.


ТЕМА: «Могуча кучка» – творча співдружність російських композиторів.

“Могуча кучка” – творча співдружність російських композиторів. Потужний зліт російської музики в другій половині ХІХ ст. Діяльність композиторів співдружності “Могутня кучка” на ниві розбудови російської музичної культури.

Життєві і твори долі О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова – видатних представників “Могучая кучки”. Об’єднавчі позиції їх творчості – продовження і розвиток глинкінських традицій. Пріоритетність жанрів опери, програмної симфонічної музики, романсу. Центральна народно-національна ідея, особливості її реалізації в історичній опері (“Князь Ігор” О.Бородіна, “Борис Годунов”, Хованщина” М.Мусоргського, “Псковитянка”, “Царева наречена” М.Римського-Корсакова), казковій, народно-побутовій (“Снігуронька”, “Садко”, “Казка про царя Салтана”, “Майська ніч” М.Римського-Корсакова, “Сорочинський ярмарок” М.Мусоргського), інших жанрах. Друга “Богатирська” симфонія О.Бородіна як зразок епічного симфонізму. Східні мотиви, казково-фантастичні образи в програмних симфонічних творах. “Шехеразада”, “Антар” М.Римського-Корсакова, “В Середній Азії” О.Бородіна, “Ніч на Лисій горі” М.Мусоргського та ін. Камерно-вокальна та камерно-інструментальна творчість.

Багатоманітність жанрових витоків музичної мови кучкістів – народна пісня і танець (як російських, так і інших народів), мовні інтонації, побутовий роман, їх творче переосмислення.


МУЗИЧНА ПСИХОЛОГІЯ І ПЕДАГОГІКА
ТЕМА: Художньо-творча діяльність музиканта.

Поняття творчості, творчої діяльності. Художньо-творча діяльність як особливий вид діяльності. Взаємозв'язок та взаємозалежність творчої діяльності музиканта і його творчих якостей. Структурні компоненти художньо-творчої діяльності.


ТЕМА: Музично-творчі здібності в структурі особистості музиканта.

Поняття “здібності”, “музично-творчі здібності” музиканта. Структура музично-творчих здібностей. Музично-творчі здібності та особистість музиканта. Взаємозв’язок емоційно-вольової сфери і музично-творчих здібностей у становленні та розвитку особистості музиканта.


ТЕМА: Емоційно-вольова сфера музиканта.

Поняття "емоції”, "емоційна сфера" музиканта. Психологічні теорії емоцій. Функції емоційно-чуттєвої сфери музиканта. Емоції в музиці. Моделювання емоцій. Поняття "воля", "вольова сфера". Вольові якості музиканта. Воля та уява. Оптимальний емоційно-вольовий стан музиканта в умовах концертного виступу.


ТЕМА: Увага та відчуття в художньо-творчій діяльності музиканта.

Поняття "увага” в психологічній літературі. Характерні особливості уваги. Увага в діяльності музиканта-виконавця, шляхи її розвитку. Поняття "відчуття" у науковій психологічній літературі. Види відчуттів в діяльності музиканта. Особливості взаємодії відчуттів.


ТЕМА: Музичне мислення та уява.

Поняття «мислення», «музичне мислення». Специфіка музичного мислення та його характеристика. Класифікація видів музичного мислення. Логіка і методи розвитку музичної думки.


ТЕМА: Становлення та розвиток музичної педагогіки в Україні.

Періодизація становлення музичної педагогіки в Україні. Початкова музична освіта в Х-ХІ ст.. Провідні напрями музичної освіти в ХVI-XIX ст. Музичне, освітянське і культурне життя України ХХ ст.


ТЕМА: Дидактичні принципи цілісного музично-педагогічного процесу.
Видатні музиканти-педагоги про принципи музичної освіти. Сучасні принципи музичного навчання. Особливості музично-педагогічного процесу на концептуально-моделюючому рівні. Закономірності процесу музичного навчання, що виступають основою того чи іншого принципу музичного навчання. Організація музичного навчання на конструктивно-модулюючому рівні.


ГАРМОНІЯ І АНАЛІЗ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ
ТЕМА: Принципи гармонізації мелодії і басу.

Гармонізація мелодії і басу як спосіб розкриття гармонічних Методика рішення завдань як система логічних послідовних дій. З’єднання тризвуків і секстакордів кварто-квінтового і секундового співвідношення.

Норми голосоведіння при гармонізації мелодичних стрибків при зміні гармоній. Перевага протилежного й прямого руху двох крайніх голосів до недосконалих консонансів. Неприпустимість прихованих квінт і октав.
ТЕМА: Найважливіші каденційні засоби.

Поняття про період. Найбільш типові структури періоду. Тематична і ладогармонічна побудова періоду. Періоди однотональні і модуляційні.

Функціональний розвиток у періоді. Визначення каденцій. Класифікація каденційних зворотів. Каденції серединні і заключні, їх гармонічний зміст. Каденції автентичні, плагальні, напівавтентичні, напівплагальні, половинні, повні досконалі, повні недосконалі. Використання каденцій у періоді.

Найважливіші каденційні засоби. Кадансовий кварт секстакорд, його біфункціональність та метричне положення.

Акорди субдомінантової групи, що передують кадансовому квартсекстакорду. Секстаккорд другого ступеню – субдомінанта із секстою. Варіанти розташування і мелодичного положення акорду.

Квінтсекстакорд другого ступеню – м'яко дисонуючий акорд субдомінантової групи. Умови застосування цих акордів. Домінантсептакорд у каденції. Переміщення домінантсептакорду. Повний і неповний домінантсептакорд. Голосоведіння при розв’язанні повного й неповного домінантсептакорду в тоніку.

Домінантсептакорд – яскравий представник домінантової групи. Застосування обернень домінантсептакорду в процесі викладу і розвитку музичного матеріалу, що сприяють мелодизації басу. Характеристика обернень домінант септакорду, їх переміщення. Правила розв’язання обернень домінантсептакорду в тоніку. Більш вільне голосоведіння при розв’язанні. Можливість виникнення стрибків, ненормативних подвоєнь.

Домінантсептакорд із секстою, його походження. Висотне положення сексти у верхньому голосі. Розв’язання домінантсептакорду із секстою в тоніку.

Перервана каденція, її місце розташування в періоді. Перервана каденція як засіб розширення періоду. Голосоведіння при розв’язанні домінантсептакорду в тризвук шостого ступеня.
ТЕМА: Гармонія на основі голосоведіння: прохідні й допоміжні звороти.

Поняття про акорди мелодичного походження, що виникають між функціонально основними акордами на відносно легких долях такту.

Виникнення прохідних акордів на основі плавного руху басу. Співвідношення басу і сопрано. Виникнення співзвуч не терцієвої структури як прохідних.

Прохідні звороти на основі тоніки, субдомінанти, увідного септакорду, септакорду ІІ ступеня. Застосування прохідних зворотів у процесі розвитку.

Виникнення допоміжних акордів на основі витриманого басу. Принципи голосоведіння. Допоміжні звороти до тоніки і домінанти.

Застосування допоміжних зворотів у експозиційних розділах, у половинній каденції як плагального доповнення до періоду.


ТЕМА: Найважливіші побічні септакорди: ІІ7, VIІ7.

Гармонізація мелодії за допомогою найважливіших побічних септакордів та їх обернень, як спосіб подальшого збагачення і розмаїтості гармонічного змісту.

Септакорд другого ступеня – найбільш яскрава гармонія субдомінантової групи.

Обернення септакорду другого ступеня їх застосування в каденціях, усередині побудов, у плагальних доповненнях. Підготовлення септакорду другого ступеня і розв’язання у тоніку і домінантсептакорд. Ускладнення акордів домінантової групи.

Ввідний септакорд – акорд, що концентрує ладову нестійкість. Особлива виразність звучання.

Обернення ввідного септакорду. Підготовлення цього акорду і його обернень акордами тоніки й субдомінанти. Розв’язання септакорду сьомого ступеню і його обернень у тоніку, норми голосоведіння.

Внутрішньофункціональне розв’язання увідного септакорду і його обернень у домінантсептакорд. Особливості голосоведіння. Метричне положення увідного септакорду.
ТЕМА: Акорди групи подвійної домінанти.

Акорди подвійної домінанти в каденції, найбільш вживані їх види, що будуються на IV підвищеному й VI ступенях ладу в мажорі та мінорі.

Підготовка акордів групи подвійної домінанти. Акорди субдомінантової групи, що передують появі подвійної домінанти. Особливості голосоведіння при з'єднанні акордів субдомінантової групи з акордами подвійної домінанти. Поняття про «заперечення».

Розв’язання акордів групи подвійної домінанти в D, D7. Застосування акордів групи подвійної домінанти в середині побудови. Акорди тонічної, субдомінантової (рідше домінантової) функцій, що передують появі подвійної домінанти. Перехід подвійної домінанти в дисонуючі акорди домінантової групи, основи голосоведіння. Вживання акордів групи подвійної домінанти в плагальних зворотах при безпосередньому переході їх у тонічну функцію.


ТЕМА: Відхилення й модуляції в тональності І ступеня спорідненості.

Відхилення як короткочасний перехід у нову тональність без каденційного закріплення. Напрям відхилень, широке використання відхилень у тональності субдомінантової групи.

Відхилення в тональності I ступеня спорідненості: головна тональність, модулюючий акорд, тоніка нової тональності. Види модулюючих акордів. Домінантсептакорд і ввідний септакорд з оберненнями як побічні домінанти. Відхилення через ввідний септакорд у випадку виникнення „заперечення”.

Септакорд II ступеня і його обернення у сполученні з домінантовою гармонією при відхиленні.

Загальний й модулюючий акорди. Сутність модуляційного процесу: показ вихідної тональності, введення загального й модулюючого акордів, каденційне закріплення нової тональності. Модуляції в тональності домінантової і субдомінантової групп.
ТЕМА: Засоби музичної виразності та елементи музичної форми.

Просторово-часові співвідношення в музичному творі. Елементи музичної мови: звуковисотні (мелодія, гармонія, лад, тональність, регістр, тембр); метроритмические (темп, ритм, агогіка).

Передумови їх виразності і реальне значення в конкретному творі.

Уявлення про основні і побічні засоби, методи їх аналізу. Розвиток і взаємодія засобів музичної виразності.

Жанр і стиль як особливі виражальні засоби в музиці. Цілісність і дискретність музичної форми. Цезура, її головні ознаки. Музична побудова. Мотив як найменша структурна одиниця. Мотиви ямбічні і хореічні; передумови їх виражальних можливостей.

Пропорційність частин форми. Функції частин у музичній формі. Типи викладу музичного матеріалу. Принципи розвитку музичної форми. Закон співвідношення типів викладу, принципів розвитку і функцій частин.

Музична фактура і її значення в формі. Форми поліфонічні та гомофонні.
ТЕМА: Прості пісенні форми.

Поняття музичної теми, її виникнення і зміни в процесі історичного розвитку музичного мистецтва. Значення споріднених термінів: тематизм, тематичний матеріал.

Визначення періоду. Межі і масштаби періоду. Період і тема. Найпростіша будова періоду; його складові частини. Тематичний і тонально-гармонічний план простого періоду. Поняття квадратності. Складання схеми.

Різноманіття видів періоду. Класифікація періодів за різними ознаками:

по тонально-гармонійному (замкнутий - незамкнутий, однотональний - модулюючий); по тематизму (повторної і неповторної будови); по кількості речень (з одного, двох, трьох речень; складний і повторений період); щодо масштабного співвідношенню частин (квадратний і неквадратний; органічна та неорганічна неквадратність).

Універсальність структури періоду. Порівняння періоду як частини більш великого цілого і як форми самостійного твору.

Проста двочастинна форма та її різновиди: репризна і безрепризна. Повторення частин у простій двочастинній формі. Складний період і проста двочастинна форма. Область застосування простих форм. Куплетна форма найбільш розповсюджена серед джазових стандартів. Різновиди куплетної форми.

ТЕМА: Проста тричастинна форма.

Проста тричастинна форма; її різновиди: однотемна (з розвиваючою серединою); двотемна (з контрастною серединою); трьохтемна (без репризи).

Повторення частин у простих формах; утворення трьох-п'яти-частинної і подвійної трьохчастинної форм.

Види реприз в простих формах: статична (точна), варійована, динамізована. Розширена і скорочена репризи.

Вступ і кода в простих формах.
ТЕМА: Складна тричастинна форма.

Поняття складної форми. Відмінність складної форми від простої. Принципове різноманіття складних форм. Формування складної тричастинної форми в рамках барокової сюїти.

Види складної тричастинної форми: із середньою частиною типу тріо і типу епізоду. Жанрові ознаки, що відповідають цим видам. Характеристика частин форми. Вступ і кода.

Повторення частин у складній тричастинній формі. Повторення виписане і позначене. Знаки для позначення повторень. Складна трьох-п'яти-частинна і подвійна тричастинна форми. Види репризи у складній тричастинній формі.

Форма, проміжна між простою і складною тричастинною.


ТЕМА: Складна двочастинна форма.

Визначення складної двочастної форми, специфіка її композиції. Вокальна (оперна) музика як основна область застосування данної форми. Складна двочастинна форма в інструментальній музиці.


ТЕМА: Форма рондо.

Роз'яснення терміна «рондо»; його немузичне і специфічне значення. Рондо як жанр, форма, принцип формоутворення. Типологія форми рондо в працях зарубіжних і вітчизняних музикознавців.

Визначення форми, її схема, основні формотворчі ознаки. Назви частин.

Історичні етапи розвитку форми.

1. Рондо французьких клавесинистів. Особливості творчості клавесинистів: камерність і програмність. Просте рондо - основна форма їх п'єс. Головні ознаки цієї форми: відсутність значного тематичного та тонального контрасту між розділами, простота (не складніше періоду), принципова необмеженість кількості частин.

2. Рондо віденських класиків - значний етап у розвитку форми. Посилення контрасту між частинами, збільшення їх масштабів, ускладнення форми. В цілому - тенденція до лаконічності, лапідарності, завершеності. У нормі – П`ятичастинне рондо з кодою. Характеристика частин, тональний план.

3. Рондо в другій половині XIX - XX ст.

Посилення самостійності частин форми. Можливість скорочення та пропуску розділів.

Поняття «рондоподібність» і «рефрен». Форми з рефреном (приспівом).
ТЕМА: Варіаційна форма.

Варіаційність як метод розвитку. Тема з варіаціями: визначення форми, її походження.

Основні історичні типи.

1.Варіаціі на незмінний бас (basso ostinato). Тип фактури, характерний для застосування цієї форми, - змішаний, з поліфонічною основою. Стабільний елемент форми - одноголосна тема-формула. Її характеристика. Мобільні, змінювані елементи форми - фактура, гармонія, мелодія та ін. Принцип наскрізного розвитку у формі. Жанри чакони і пасакалії.

2. Класичні (орнаментальні, строгі) варіації. Тип фактури - гомофонно-гармонічний. Тема, що лежить в основі цих варіацій, має форму періоду або одну з простих (частіше двочастинну). Вимоги до теми - простота фактури і тематична рельєфність, яскравість. Традиція створення варіацій такого типу на відомі (чужі) теми. Стабільні та мобільні елементи форми. Число варіацій. Внутрішня логіка циклу. Створення форми другого порядку.

3. Варіації на незмінну мелодію. Роз'яснення терміна «глінкінські» оркестрові варіації. Стабільні та мобільні елементи форми. Залежність типу варіювання від характеру і походження теми.

4. Вільні і характерні варіації. Романтичний варіаційний цикл. Характерні і жанрові варіації. Варіації змішаного типу. Введення поняття «монотематизм».

5. Подвійні і багатотемні варіації. Два принципи будови подвійних варіацій - за західноєвропейським і за російським зразком. Створення форми другого порядку в останньому випадку. Варіації на кілька тем.
ТЕМА: Сонатна форма.

Становлення сонатної форми - важливий етап в історії музичного мистецтва. Музична і немузична підготовка сонатної форми. Спорідненість зрілої сонатної форми з деякими положеннями класичної філософії, риторики, явищами літератури. Композиційне різноманіття сонатної форми, рухливість її схематичних рамок.

Виділення головних ознак форми; визначення сонатної форми. Частини сонатної форми і їх будова.

Різновиди сонатної форми: без розробки; з епізодом замість розробки; з неповною репризою; із дзеркальною репризою; в жанрі концерту для сольного інструмента з оркестром.


ТЕМА: Рондо-соната.

Визначення форми; її спільність і відмінності від сонатної форми і форми рондо. Специфіка застосування форми. Жанрові уподобання.

Два види рондо-сонати: з розробкою і з центральним епізодом. Характеристика частин форми. Можливості зміни класичної схеми: скорочення і пропуск розділів, введення додаткових епізодів і зв'язок між основними частинами, вільний тональний план та ін.
ТЕМА: Циклічні форми.

Визначення циклічних форм, їх загальна характеристика. Основні види циклічної форми - сюїта і сонатно-симфонічний цикл.

Сюїта і її історичні різновиди: старовинна і нова.

Обов'язкові і вставні танці старовинної сюїти. Особливості фактури обов'язкових танців. Старовинна двочастинна форма - один з історичних витоків сонатної форми.

Кристалізація складної тричастинної і класичної варіаційної форми у рамках старовинної сюїти.

Нова сюїта. Можливість жанрового різноманіття частин. Обов'язковість програми.

Проблема єдності сюїтного циклу.

Сонатно-симфонічний цикл, його спорідненість з сюїтою і суттєві відмінності від останньої. Історичні перетворення сонатно-симфонічного циклу. Єдність його частин.

Деякі інші види циклічної форми.
ТЕМА: Змішані форми романтичної музики XIX ст.

Спільні риси романтичного мистецтва, що вплинули на оновлення музичної форми. Зв'язки між різними структурами, можливість їх взаємопроникнення.

Індивідуальність форми в конкретному творі.

Змішані форми, використані найбільш часто.


ІНСТРУМЕНТОЗНАВСТВО
ТЕМА: Походження музичних інструментів та інструментальної музики.

Історія класифікацій музичних інструментів та їх основні критерії.

Витоки інструменталізму – це археологічні знахідки окремих інструментів, їх частин, літературні джерела, іконографія. Два критерії комплексного дослідження витоків інструменталізму – структурний (інструменталізм як форма звукової діяльності) та функціональний (інструментальна музика як вид мистецтва).

Генезис музичних інструментів та інструментальної музики (етапи становлення homo sapiens та розвиток музичного інструментарію та інструментальної музики з їх характерними ознаками). Фізична музика (кілька міліардів років) – природні звукові комплекси, звучання явищ природи (вулканічна діяльність, пориви вітру, звучання пустотілих стеблин очерету). Біологічна музика (150 млн років) – музика живого світу (воркування, спів птахів, крики тварин). Зв’язок, співвідношення ладових, ритмічних структур, форм періодизації у записах зразків фізичної та біологічної музики і людської звукової діяльності. Поняття «корпоромузика».

Джерело звукової діяльності людини – рух тіла та способи звукотворення. Сигнальна діяльність (афективні сигнали та життєві шуми).

Три етапи становлення людини homo sapiens і розвиток інструменталізму. Перший етап (епоха палеоліту, 50-40 тис. р. до н.е.). Активізація трудової діяльності, виготовлення, удосконалення, розвиток звукових знарядь: запозиченість у природи (еолові інструменти, стебла, кості, каміння), проекція людських органів – рук і ніг. Спеціально виготовлені інструменти – флейти, труби. Прикладне значення палеолітичних форм інструментального звукоявища. Корпоромузичні та суто інструментальні шуми і звуки: свист, плескання рук, удари, тертя камінців.

Наступний період першого етапу – сигнальна трудова і побутова музика (інструменти – флейти, труби з мушлі, костей, рогів тварин, а також з очерету, дерев, кущів, пташиних пір’їв).

Кардинальні якості інструментальної музики епохи збирання і мисливства (точна фіксація інтерваліки, тонові зв’язки) – стимуляція розвитку вокальної музики. Інструментальна музика набагато давніша словесно-музичного мистецтва. Інструменталізм – найдавніший прояв людської діяльності (епоха палеоліту).

Другий етап homo sapiens (10 тис р. тому) – початок неолітичної революції (приручення тварин, культивування рослин, переростання життєвих шумів у звукове мовлення, в інструментальні шуми, сигнали, манки. Вживання спеціального знаряддя. Магічні та заклинальні награвання – основа інструментального інгредієнту культів, обрядів і ритуалів епохи неоліту. Типовий інструментарій: кістяні флейти, тріскачки, брязкальці, бубни тощо.

Характерні ознаки другого етапу: розвиток виконавської майстерності, удосконалення інструментарію: флейти з грифними отворами і флейти Пана, гобої і кларнети, металеві труби, однобічні барабани, перші ксилофони, пізніше – луки, цитри, арфи, лютні. Еволюція інструменталізму і розвиток його стилістики. Трудова, мисливська імітація; імпровізація; інструментальні композиції; еволюція форми інструменту, награвання; символіка при виготовленні інструменту; інструментальні ансамблі.

Зв’язок інструментальної музики з синкретизмом найдавнішого мистецтва. Етапи поступового розділення труда і диференціації професій (чоловічих, жіночих).

Найархаїчніші пласти інструментальної музики у світі (награвання мисливців та чабанів) – привілей чоловіків. Жіночі музичні інструменти. Старці і сфера музикування (дідівська флояра, ліра, кобза).

Третій етап (останні 2 тисячі років) – науково-технічний прогрес міжетнічних систем, музичних цивілізацій зі своїми структурами з відповідними формами збереження та передачі традицій, інструментарію, форм виконавства, кола жанрів та виражальних засобів. Музичний інструменталізм різних історичних епох, культурних та соціальних процесів – жива пам’ятка людства.


ТЕМА: Історія класифікацій музичних інструментів та їх основні критерії.

Систематики та класифікації музичних інструментів. Класифікація і систематика як відображення емпіричного досвіду, рівня раціонального мислення, як завершена картина уявлень про певні явища, певний час, поштовх до нових досліджень.

Існуючі типи класифікацій за ознаками: древньокитайська (джерело звуку – матеріал); древньоіндійська (джерело звуку – природа коливаючого тіла). Класифікаця Касіодора (спосіб звуковидобування), Авіценни (джерело звуку, спосіб звуковидобування).

Музично-структурні та музично-функціональні класифікації. Класифікації М. Глінки, М. Римського-Корсакова, Г. Берліоза, В. Маійона тощо. Універсальна класифікація Еріха фон Горнбостеля і Курта Закса.

Чотири групи універсальної класифікації за джерелом звуковидобування: ідіофони, мембранофони, хордофони та аерофони. Підгрупи інструментів за способом звуковидобування: ударні (з певною висотою і без визначеної висотності), щипкові, фрикційні, скребкові, мірлітони. Підгрупа інструментів за конструктивними особливостями (хордофони): прості та складені.

Історія і типи класифікацій та систематик українських музичних інструментів. Класифікація Г. Хоткевича, К. Квітки.


ТЕМА: Європейська систематика музичних інструментів Еріха фон Горнбостеля і Курта Закса та українські музичні інструменти (ідіофони, мембранофони, хордофони, аерофони).

Поняття термінів «органофонія» та «етнорганофонія». Розташування музичних інструментів груп ідіофонів, мембранофонів, хордофонів та аерофонів (академічних й традиційних українських) в європейській систематиці музичних інструментів Еріха фон Горнбостеля та Курта Закса. Їх основні критерії.

Ідіофони (самозвучащі). Джерело звуку. Чотири підгрупи за способом звуковидобування: а) ударні (з певною висотою та без визначеної висоти) – ударні музичні інструменти, звукові знаряддя народного побуту та дитячі іграшки; б) щипкові – дримба (варган). Різновиди регіональних назв дримби.

Українські музичні інструменти в групі мембранофонів (перетинкових). Джерело звуку. Підгрупи за способом звуковидобування: а) ударні (з певною висотою, без визначеної висоти) – тулумбаси, бубони, бухало; б) щипкові (африканський барабан, в Україні аналоги відсутні); в) фрикційні (бугай, бербениця); г) мірлітони (очеретина, гребінь з цигарковим папером).

Група хордофонів. Загальна характеристика. Джерело звуку. Підгрупи хордофонів за конструкцією. Хордофони прості, їх ознаки. Підгрупи хордофонів за способом звуковидобування (ударні, щипкові).

Історичні етапи розвитку простих хордофонів. Мистецтво цимбалістів в Україні (народна традиція, професійна освіта). Цимбали карпатського регіону.

Група щипкових хордофонів у навчальному процесі творчих вузів.

Хордофони складені. Історичні етапи розвитку складених хордофонів. Головні ознаки. Приклади музичних інструментів. Розподіл складених хордофонів за способом звуковидобування – щипкові і фрикційні. Складені щипкові хордофони: лютня, гітара, балалайка. Стрій, діапазон. Народна термінологія.

Складені фрикційні хордофони з смичком: скрипка, альт, віолончель, басоля, козобас, контрабас.

Складені фрикційні хордофони з фрикційним колесом. Традиційна лірницька культура. Видатні лірники. Відродження лірницького виконавства.

Використання складених фрикційних інструментів у народному побуті та навчальному процесі творчих вузів.

Гітара. Гітарні школи.

Аерофони. Джерело звуку – стовп повітря. Чотири підгрупи аерофонів. Група вільних аерофонів: витвори природи (листок дерева (бузку, груші), стеблина трави, скорлупиння горіху, тоненька целофанова плівка). Дитячі забавки. Ознаки звуковисотності вільних аерофонів.

Флейти поздовжні (свисткові). Підгрупи: одноцівкові, двоцівкові та багато цівкові та їх назви.

Флейти поздовжні (відкриті). Історична довідка. Жанри використання відкритих флейт. Багатоцівкові інструменти. Флейти поперечні. Основна характеристика.

Глобулярна флейта. Різновиди назв, матеріалу розмірів, оздоблення, строю, звукоряду тощо. Традиційні та сучасні майстри керамічних глобулярних флейт. Ярмаркові забавки. Хроматична удосконалена глобулярна флейта (окарина).

Шалмеї (глоттофони). Дві підгрупи шалмеїв: з вібруючим та проскакуючим язичком. Шалмеї з вібруючим язичком (одинарним – гуцульський дідик, ріжок, дуда, з подвійним язичком – сурма, дудук). Дуда в Україні. Історична довідка.

Шалмеї з проскакуючим язичком, їх загальна характеристика. Різновиди гармонік (гармошка, баян, акордеон). Різновиди російських гармонік: Тульська, Саратовська, Касимова, Лівенська, Череповецька, Єлецька, Московська, рояльна, Вінка тощо. Діатонічні та хроматичні різновиди гармонік.

Група труб. Труби (амбушурні, мундштучні). Чабанські роги, труби, трембіти. Загальна характеристика.

Для кожного інструменту або групи інструментів обов’язковими і спільними є питання:

Загальна характеристика КО (конструктивні особливості). ХВМ (художньо-виражальні можливості). Функції музичного інструменту. Майстри виготовлення інструмнету. Використання у сольній та ансамблевій, сучасній етнографічно-сценічній виконавській практиці.

Використання в народному побуті та навчальному процесі.


ТЕМА: Системно-етнофонічний метод в органології.

Системно-етнофонічний метод в органології, який розглядає музичний інструмент як елемент матріальної та духовної культури, і його складові: матеріалістичний підхід, дослідження звучащого музичного інструменту та розгляд музичного інструменту як елементу матріальної та духовної культури.

Етнографічний та мистецтвознавчий напрямок в органології.

Поняття: «народний музичний інструмент» та «народна інструментальна музика». Етнографічний напрямок в органології – це стабільність функціонування інструментів у побуті. Диференціація музичних інструментів за естетичною ознакою складає мистецтвознавчий напрямок. Вивчення конкретної музичної культури світу – на перехресті двох шляхів а) народ – народна духовна культура – народна звукова культура – народна музика – народний музичний інструмент та б) народ – народна матеріальна культура – знаряддя – звукові знаряддя – народний музичний інструмент.

Історико-морфологічний метод (1930 р.). Матеріалістичний підхід до вивчення музичних інструментів: сам інструмент чи його елементи в археологічних знахідках, в музеях, колекціях (конструкція, матеріал, способи виготовлення, характер функціонування та історичного розвитку і практика застосування). Представники історико-морфологічного методу: І. Мачак, Т. Визго, К. Вертков, Р. Галайська та ін.

Музично-стилістичний метод: вивчення звучащого музичного інструменту (стрій, звукоряд, ритмо-динамічні можливості, особливості виконавства в системі реального функціонування, репертуар). Переростання органології в органофонію. Представники музично-стилістичного методу: К. Квітка, Г. Благодатов, Р. Зелінський.

Структурно-типологічний метод: вивчення музичного інструменту як елементу матеріальної та духовної культури. Дослідження морфологічних музично-стильових, локальних і соціальних особливостей музичного інструменту, аналіз функціонування, традиційної термінології, символіки форми, матеріалу, тембру, виконавства. «Етнофонія» – наука про народну звукотворчість, природу народного звукового мислення. Представники цього методу – Е. Емсгаймер, Е. Штокман.
ТЕМА: Інструменти симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів.

Ансамблеві колективи: однорідні та мішані дуети, тріо, квартети, квінтети, секстети, унісони, ансамбль. Оркестрові колективи: капела, малий та великий симфонічний, духовий, народних інструментів, естрадний тощо. Ансамблеві та оркестрові інструменти як виразники темброво-динамічного фактору оркестрової палітри.

Малий симфонічний оркестр з парним складом духових інструментів.

Великий симфонічний оркестр та його різновиди.

Струнно-смичкова група – основна складова симфонічного оркестру. При однорідності тембру – широта динамічного діапазону та виражальні можливості. Скрипка. Альт. Віолончель. Контрабас. Транспорт. Ключі.

Специфічні прийоми гри на струнно-смичкових інструментах. Позиції, аплікатура, вібрато. Обертони.

Група деревяних музичних інструментів в симфонічному оркестрі. Флейта та її різновиди. Гобой. Англійський ріжок. Кларнет та його різновиди. Фагот та його різновиди. Група мідних інструментів. Валторна. Труба. Тромбон. Туба. Діапазон, регістри. Виконавські прийоми.

Група ударних інструментів в симфонічному оркестрі. Інструменти без визначеної висоти звуку: трикутник, кастаньєти, бубен і тамбурин, малий барабан, тарілки, великий барабан, там-там. Ударні інструменти з визначеною звуковисотністю: литаври (мембранофони), дзвони, ксилофон, вібрафон, дзвоники.

Арфа. В оркестрі з 18 ст. Роль педалів. Фортепіано.

Оркестр народних музичних інструментів. Професійні та самодіяльні оркестри народних інструментів. Різновиди інструментального складу. Три основні групи оркестру. Ударні та епізодичні інструменти.


ТЕМА: Музичні інструменти духового та естрадного оркестрів.

Види духових оркестрів за інструментальним складом та чисельністю. Малий однорідний духовий оркестр. Дві групи оркестру: а) корнети і баритон, б) альти, тенор, бас, а також барабан з тарілками. Розширення оркестру за рахунок кларнетів, флейти, гобоя.

Духовий мішаний оркестр. Збільшення інструментів – валторни, труби, тромбони, ударні інструменти. Особливості звучання інструментів в оркестрі.

Естрадні оркестри. Різновиди естрадних оркестрів та їх музичний інструментарій.

Зародження джазу (20-х рр.) та біг- бенду (30-40 рр.). Від англ. big band – дослівно «великий колектив». Біг-бенд – тип оркестру, що спеціалізується на виконанні переважно джазової музики. Біг-бенд ніколи не мав фіксованого інструментального складу. Кількість музикантів – від 10 до 17 (іноді більше). Класичний склад біг-бенду складається з ритмічної секції (ударна установка, фортепіано, контрабас (або бас-гітара), гітара) та мелодичної секції духових, що включає: 5 саксофонів – 2 альта (лідер), 2 тенора, баритон; 4 труби, 4 тромбони (3 тромбона та 1 бас-тромбон). Біг-бенд Глена Міллера. Музика для біг-бендів є детально аранжованою, що залишає менше свободи для джазових солістів, на противагу малих джазових колективів, де більшу роль відіграє імпровізація. Існували Біг-бенди, що не вживали записаних аранжувань. Теді Льюс, Бені Гутман, Луї Армстронг, Чарлі Паркер, Дюк Елінгтон. Найхарактерніші елементи, джазових оркестрів: точність у вступах і фразуванні, звукове вирівнювання, чистота інтонації, широкий динамічний діапазон.

Диксиленд (від англ. Dixieland, букв. – країна Діксі – розмовне позначення південних штатів США, один з основних різновидів традиційного джазу, що виконував танцювальну та розважальну музику. Термін – від назви джазових ансамблів ново-орлеанського стилю, в яких грали білі музиканти. Використання елементів європейської композиторської техніки, манери звуковидобування, мелодичної лінії. Розвиток джазу у 60-х роках. Основний різновид традиційного джазу – диксиленд. Естрадно-симфонічний оркестр та його музичні інструменти. Зародження саксофону, його різновиди. Київський квартет саксофоністів.

1960-і рр. – поява естрадних оркестрів. Естрадно-симфонічний оркестр. Музичні інструменти (поряд з традиційними інструментами симфонічного оркестру): синтезатор, бас-гітара, електрогітара, група саксофонів, зі своїми особливостями група ударних інструментів. Роль саксофону (для об’єднання тембральної колористики мідних і духових інструментів). Бельгійський вчений Адольф Сакс – створювач саксофону (перша пол. XIX ст., Франція), автор першої школи гри на ньому.

Розвиток саксофону на теренах Радянського Союзу. Види саксофонів. Олег Лундстрем та Едді Рознер. Естрадно-симфонічний оркестр Леоніда Утьосова. Олексій Козлов. 70-роки – Джеймс Ласт, Поль Моріа. Україна – квартет саксофоністів під кер. Юрія Василевича.


ТЕМА: Ансамблі українських народних музичних інструментів. Епізодичні інструменти.

Джерела ансамблевого виконавства (від дуету до великого колективу). Різновиди ансамблів українських музичних інструментів. Використання традиційних та академічних музичних інструментів в народно-інструментальних ансамблях. Їх функції.

Ансамбль «троїсті музики», основні його ознаки. Функції музичних інструментів. Критерії мелодичної функції. Роль керівника.

Епізодичні інструменти.


ТЕМА: Кобзарство в Україні. Сучасна капела бандуристів та її основні інструментальні групи.

Кобзарство в Україні (кобзарські школи, навчання кобзарів, відродження кобзарських цехів та традиційного кобзарського виконавства на сучасному етапі). Видатні кобзарі (традиційні і сучасні) та їх роль у розвитку української музичної культури.

Сучасна капела бандуристів та її основні інструментальні групи. Історичні періоди її розвитку. Від кобзарського хору до сьогодення – Національної заслуженої капели бандуристів України імені Георгія Іларіоновича Майбороди. Київська, Полтавська капели. Капела бандуристів імені Тараса Шевченка. Диригенти та мистецькі керівники Київської капели бандуристів.

Основні інструментальні групи капели, характеристика музичних інструментів. Професійні та самодіяльні капели та ансамблі бандуристів в Україні. Характеристика музичного інструментарію.

Капела бандуристів у Київському національному університеті культури і мистецтв.

Капела бандуристів у Національній музичній академії України.


ТЕМА: Регіональні особливості традиційних музичних інструментів вторинного виконавства та сільського побуту.

Основні регіони побутування традиційних українських народних музичних інструментів (Гуцульщина, Закарпаття, Буковина, Полісся, Волинь). Їх характерні ознаки: музичний інструментарій, регіональне використання музичних інструментів, локального фольклору, жанрова специфіка музичного матеріалу (музика мисливського, чабанського побуту, календарна, родинна обрядовість, музика для слухання, лірика тощо), стилістика (народні виконавські прийоми, обертони, мікро-альтерація, орнаментика, штрихи, динаміка, аплікатура). Майстри регіонального виготовлення музичних інструментів.

Вторинні музично-інструментальні колективи традиційного спрямування. Характеристика інструментальних складів.

Сільські фольклорно-етнографічні колективи. Загальна характеристика. Використання предметів та знарядь народного побуту.


ТЕМА: Традиційні музичні інструменти та сучасні народно-інструментальні колективи.

Використання традиційних музичних інструментів в сучасних народно-інструментальних творчих колективах: дуети, тріо, квартети, ансамблі народних інструментів.

Використання академічних музичних інструментів. Репертуар (обробки народних пісень і танців, фольклорні твори тощо). Стилістика виконавства. Сучасні молодіжні колективи народно-інструментального спрямування Києва, України. Їх характерні ознаки.

Закономірності та особливості використання окремих груп музичних інструментів. Приклади інструментальних гуртів.

Музично-інструментальні колективи в навчальних мистецьких закладах України.

Оркестр українських народних інструментів, його музичний інструментарій. Репертуар та стилістика виконавства.

Роль академічних і традиційних музичних інструментів у сучасних самодіяльних, професійних мистецьких колективах, у середніх та вищих навчальних мистецьких закладах України. Їх характерні ознаки та особливості використання окремих груп музичних інструментів.

Трансформація традиційних музичних інструментів та інструментальної музики в сучасних молодіжних народно-інструментальних колективах і проблеми збереження народно-інструментальної музичної культури в Україні.


МУЗИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
ТЕМА: Аналіз у ракурсі музичної інтерпретації.

Поняття «музичний аналіз» і «музична інтерпретація» прийнято розглядатияк такі, що, хоча й кореспондуються між собою, але все ж таки не є тотожними. Водночас їх поєднує спільний об’єкт творчого осягнення – музичний твір. Найбільш цілеспрямовано осягнення музичного твору як певного художнього цілого передбачає цілісний аналіз. Вищою метою цілісного аналізу є дослідження музичного твору як суспільно-ідеологічного явища у всій повноті його історичних зв’язків, за думкою В.Бобровського. Музичний твір як суспільний феномен стає таким лише у комунікативній формі, тобто у звучанні. Аналізуючи музичний твір, ми спираємося на його виконавське відчуття. Мета музичної інтерпретації – розкрити виражальні можливості музичного твору. Досягнення цієї мети в крупному плані передбачає два етапи творчої діяльності інтерпретатора: 1) розуміння музичного твору; 2) створення його інтерпретаційної версії. Музичному твору властива якість, яку можна означити терміном «рухомий інваріант». Інваріантність полягає в тому, що при різних сприйняттях (у тому числі – в

історичному розвитку) музичний твір лишається самим собою й не набуває значення «іншого» чи зовсім «нового» твору. Рухомість полягає в пристосуванні твору до нової ситуації – соціальної, історичної, комунікативної, музично-естетичної. Унаслідок узагальнення різних музичних інтонаційних потоків, які презентують на даний час виражальний потенціал музичного твору, одержуємо феномен музичного твору - принципу . Вважаємо, що твір-принцип і є головним об’єктом музичної інтерпретації. На його основі формується виконавська версія, що постає як музичний твір - даність.

Відповідно до характеру інтерпретаційних версій у музичній інтерпретації ви-

діляються: слухацький, редакторський, виконавський, композиторський та музикознавчий різновиди.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Рекомендована література
2016 -> Літературна вікторина Т. Г. Шевченко – великий син України Коли І де народився Т. Г. Шевченко?
2016 -> Тема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
2016 -> Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
2016 -> Замилування переплітається зі смутком. Ганна Чубач «Зупинюся над рікою» Мета
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Культури І мистецтв iconМетодичні рекомендації для вищих навчальних закладів культури І мистецтв І -іі рівнів акредитації Спеціальність «Декоративно-прикладне мистецтво»
Парамєєва О. А. – викладач вищої категорії окз «Лозівське училище культури І мистецтв»
Культури І мистецтв icon9 клас І. Мистецтво в просторі культури Види і мова мистецтв
Види І мова мистецтв. Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні)...
Культури І мистецтв iconМіністерство культури І туризму україни національна академія керівних кадрів культури І мистецтв історія української культури навчально-методичний комплекс
НакккіМ /уклад. А. В. Святненко; під ред проф. Путро О.І. – К. НакккіМ, 2011. – 96 с
Культури І мистецтв iconІнформаційна довідка
...
Культури І мистецтв iconХроніка культурно-мистецького життя області за липень 2007 р. Колегія обласного управління культури, що відбулась 12 липня, розглянула питання
«Про підсумки організаційно-творчої та фінансово-господарської діяльності установ культури та мистецтв у І півріччі 2007 р.» та «Про...
Культури І мистецтв iconМіністерство культури України Сумська обласна державна адміністрація Сумська обласна рада Управління культури І туризму Сумської обласної державної адміністрації Сумське вище училище мистецтв І культури ім. Д. С. Бортнянського
України Леоніда Костянтиновича Власенка, який більшу частину свого життя віддав натхненній роботі зі студентською молоддю, 0 років...
Культури І мистецтв iconМетодичні рекомендації для вищих навчальних закладів культури І мистецтв І-ІІ рівнів акредитації
Виробнича практика є невід’ємною складовою частиною процесу підготовки молодших спеціалістів у галузі культури спеціалізації „Народна...
Культури І мистецтв iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Культури І мистецтв iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...
Культури І мистецтв iconМетодичні рекомендації для студентів училищ культури Київ 2006 Укладач: Шапко Л.І. зав практикою, викладач окз «Лозівське училище культури І мистецтв»
Дозвілля – невід’ємна частина життя людини І суспільства. Сучасне суспільство вимагає нових форм в організації дозвілля, задоволенні...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка