За останній час Київрада вже підтримала зміну назв майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, які пов’язані з державою-агресором та радянським союзом.
У рамках дерусифікації змінилася також назва вулиці Валентина Сєрова у Дніпровському районі столиці. Ця вулиця сформувалася в середині ХХ століття на терені історичної місцевості Воскресенка. Спочатку вона була частиною тодішньої вулиці Шевченка, разом із сучасною Райдужною.
У 1955 році вулицю виокремили як окрему та назвали на честь російського художника Валентина Сєрова, який був представником реалістичної школи та членом об’єднання «Передвижники», а пізніше — «Світу мистецтва». Сєров здобув славу як майстер психологічного портрета. Його найвідоміші роботи — «Дівчинка з персиками», «Портрет Іди Рубінштейн», «Петро І», «Портрет Миколи ІІ» — стали частиною канону російського живопису. Водночас у сучасному українському контексті його ім’я асоціюється з імперською культурною традицією.
У 2022 році, під час повномасштабної війни, Київ розпочав великий перегляд топонімів, пов’язаних із російською та радянською спадщиною. Вулиця Сєрова опинилася у списку об’єктів, рекомендованих до перейменування.
Робоча група при Київраді включила її до остаточного списку, а з 15 по 19 червня 2022 року в системі «Київ Цифровий» проходило рейтингове голосування. Найбільшу підтримку — 5 060 голосів — отримала назва «вулиця Сірожупанників».

Сірожупанники — це українська військова формація, що виникла під час Першої світової війни з полонених солдатів російської імператорської армії, які перебували в таборах Австро-Угорщини.
Після укладення Брестського миру між УНР і країнами Четвертного блоку, 12 лютого 1918 року до таборів Фрайштадт і Йозефштадт надійшов заклик від української делегації при Центральній Раді — вступати до лав національного війська. Це послужило поштовхом до створення Першої козацько-стрілецької дивізії, яку згодом почали називати Сірожупанною — за кольором однострою: сірий жупан, сірі штани, круглий кашкет.
Центром формування дивізії стало місто Володимир на Волині. До її складу увійшли чотири піші полки, артилерійський дивізіон, кінна та інженерна сотні, а також допоміжні підрозділи.

На літо 1918 року чисельність дивізії досягала 6 000 вояків. Наприкінці серпня того ж року її передали під командування Української Держави. Проте гетьман Павло Скоропадський, остерігаючись національно свідомих вояків, відправив їх на північну Чернігівщину, а згодом провів часткову демобілізацію та замінив частину командного складу на російських офіцерів.
17 листопада 1918 року, під час антигетьманського повстання, сірожупанники перейшли на бік Директорії УНР. Їхні лави зросли до 6 000 осіб, однак частина новобранців опинилася під впливом більшовицької пропаганди, що вплинуло на боєздатність.

У грудні 1918 року дивізія зазнала втрат у боях на Чернігівщині, після чого її чисельність знову зменшилася.
У січні — березні 1919 року сірожупанники вели запеклі бої на Правобережжі, зокрема в районах Коростеня, Овруча, Житомира та Бердичева. Після короткого відновлення в Шепетівці їх перекинули на польський фронт у район Луцька, де кілька сотень вояків тримали 120 верст лінії фронту, незважаючи на брак зброї, спорядження та підкріплення.

У травні 1919 року польські війська, включно з дивізією генерала Галлера, перейшли в наступ. Луцьк було втрачено, штаб корпусу потрапив у полон. Із залишків частин сформували 10-й Сірий піший полк, який увійшов до 4-ї Холмської дивізії. У грудні 1919 року її реорганізували в 4-й збірний піший полк, що вирушив у Перший Зимовий похід.
У липні 1920 року він став 4-ю Сірою стрілецькою бригадою 2-ї Волинської дивізії. Після поразки восени 1920 року сірожупанники були інтерновані в Польщі. 12 лютого 1921 року в таборі в Каліші вони вперше відзначили своє свято — День Сірожупанника.

Історія цієї формації збереглася в спогадах, меморіалах у Ланівцях і Холодці, меморіальній дошці у місті Володимирі.
Сірожупанники стали символом українського військового відродження, організованості, національної гідності та жертовності. Їхній однострій — сірий жупан — став не лише елементом форми, а й маркером ідентичності. Серед них були не лише вояки, а й духовні лідери, зокрема капелан Іоан Теодорович, який згодом став єпископом УАПЦ у США. Їхній бойовий шлях — від таборів до Зимового походу — вписано в історію боротьби за незалежність України.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: провулок Дмитра Цвітковського в Дарницькому районі столиці.
