«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!»



Скачати 257,83 Kb.
Дата конвертації07.01.2018
Розмір257,83 Kb.
#15495

«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!»

Інформаційно- дослідницький проект, приурочений 200-річчю з Дня народження великого сина України Т. Г. Шевченка

Керівник:

вчитель Чорноглазівської ЗОШ

Савіна П. П.



Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т. Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

Ключове питання

Що ми знаємо про Т. Г. Шевченка?

Тематичні питання

  1. Дитинство і юність.

  2. Викуп з кріпацтва.

  3. Перша збірка – «Кобзар».

  4. Художня творчість

  5. Заслання.

  6. Остання подорож Україною .

  7. Смерть і перепоховання.

  8. Літературна та мистецька спадщини.

  9. Пам’ятники Т. Г. Шевченку.

Змістові питання

  • Вивчення життєвого шляху поета.

  • Відомості про членів родини поета.

  • Т. Шевченко -геніальний поет.

  • Т. Шевченко-художник.

  • Презентація дитячих ілюстрацій до відомих творів митця.

  • Шевченко- борець за волю українського народу.

  • Шевченко та музика.

  • Шевченко і Полтавщина.


Реалізація проекту:




  • Складання учнями плану роботи.

  • Розподіл обов’язків щодо пошукової діяльності між учасниками проекту.

  • Самостійна пошукова робота учнів.

  • Аналіз та обробка інформації.

  • Виготовлення освітнього продукту.




Стислий опис

9 березня 2014 року український народ відзначатиме 200 років від Дня народження Т. Г. Шевченка. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу.. Проект допоможе школярам ближче познайомитися з життям і творчістю великого поета і визначити роль митця у розвитку української мови та літератури.

Навчальні цілі та очікувані результати навчання

Учні повинні ближче познайомитися з життям і творчістю Т. Г. Шевченка, визначити, що творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу, що його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Відчути, що значить батьківщина в житті людини, вміти йти на самопожертву заради інших.

Діяльність учнів

Перед початком роботи з проектом учні знайомляться з темою, метою і завданнями. Розділившись на групи, опрацьовують питання, за якими будуть створювати проект, визначають, з якими джерелами буде працювати кожна з груп. Збирають і систематизують інформацію з Інтернету та друкованих джерел.



Групи: «Дослідники», «Всезнайки», «Мистецтвознавці», «Літературознавці», «Журналісти», «Музикознавці», «Мовознавці»
Обладнання: святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники, серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчатка у вишитих сорочках і блузках.

Звучить мелодія пісні «Думи мої, думи… »

Вчитель. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги-

Ми вшановуєм пам’ять…

Учні. Шевченка.

Вчитель. Місяць березень осяяний імям Великого Кобзаря. Минуло стільки років, але і сьогодні звідусіль їдуть люди до Канева- поклонитись Кобзареві, людині, котра все своє життя боролася за волю народу, за його право бути щасливим і розмовляти рідною мовою.

Сьогодні всі українці світу готуються до ювілею улюбленого поета. І наш навчальний проект присвячений саме Тарасу Шевченку. Ми з вами розділилися на різні групи і ви збирали відповідний матеріал.

(Консультанти презентують групи)

  1. сторінка «Життя  і творчість Т.Г. Шевченка».

Виступ «Всезнайок»



c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\хата.jpg

Батьківська хата


 9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що в сім’ї його прозвали малим приблудою.


тарас-пастух

 Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку, п’яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.




1. Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу привела

До п’яного дяка в науку…

- Учися, серденько, колись,

З нас будуть люди, - ти сказала.

Не називаю її раєм.

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.




Мене там мати повила

І сповиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я  бачив пекло...Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

 Та недовго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати...

3.Там матір добрую мою,c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\памятник матері т. ш..jpg

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Батько оженився вдруге — на Оксані Терещенко з Моринців. Вона привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у бур’янах шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри.  Т.Г. Шевченко згадує:

4.«Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться —

Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б — тяжко жити,

А нема де дітись.

Та ще, поки жив батько, то якось Тарас терпів. Батько брав його з собою, як їхав чумакувати, посилав до дяка в науку, жалував. Але коли Тарасові було 12 років, не стало й доброго батька. Він застудився і помер. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не оставляє, бо він і буде або дуже славний чоловік, або велике ледащо.

Дуже сумував Тарас за батьком. Він писав згодом:

5.«Там батько, плачучи з дітьми
            (А ми малі були і голі),
            Не витерпів лихої долі,
            Умер на панщині!.. А ми
            Розлізлися межи людьми,
            Мов мишенята. Я до школи —
            Носити воду школярам.»
c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\батько.jpg




2 сторінка Родина поета.

Виступ «Дослідників»

http://nvk99.dnepredu.com/uploads/editor/1558/91827/sitepage_161/images/slayd16.jpg http://nvk99.dnepredu.com/uploads/editor/1558/91827/sitepage_161/images/slayd15.jpg
За згадками родичів Т. Шевченка, його прадідом був Андрій Безрідний - виходець з козацького Низу, який з невідомих причин прийшов до Кирилівки (нині - село Шевченкове) із Запорізької Січі. Пристав, як кажуть в цих краях, до Єфросинії Іванівни Шевчихи, батько якої шив чоботи. За тодішнім звичаєм він взяв прізвище дружини. Так у Кирилівці з'явилася сім'я Шевченків. Жила вона у мирі й злагоді. Народили та виховали трьох синів: Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був найменшим у родині і йому залишилося батьківське обійстя. Це саме той дід Іван, який мав чи не найбільший вплив на юну душу Тараса.

Іван Андрійович був одружений тричі. Перша дружина Горпина Сергіївна народила йому семеро дітей: Григорія (батька Тараса), Омелька, Олену, Саву, Явдоху, Павла та ще одну Явдоху. Від другої дружини, яку звали Марфою, народилася ще одна дочка - Домаха. У третьої Іванової дружини Марії дітей не було. Це були рідні тітки та дядьки Тараса за батьком.


По материнській лінії відомими предками Тараса була сім'я батьків матері Якима і Параски Бойків, які мешкали у сусідньому селі Моринці. Народили вони троє дітей - дочок: Катерину (матір Тараса) та Ганну, сина Павла. Після смерті дружини Яким Бойко жив вдівцем. Жили Бойки дещо заможніше від таких же сільських кріпаків, мали просторішу хату, добрий садок, худобу. Саме до материного батька перебралися Григорій з Катериною у Моринці від кирилівської нужди і злигоднів.

Як вказують біографи "сім'я Бойків із шести душ мала ниву, леваду, воза та пару волів; у саду на полудневому визубі гори дивилася вічками на сонце з-під сніпків пасіка - тридцять чотири колоди, шостий за силою бджолиний рій у селі. Щороку Яким платив сріблом п'ять карбованців чиншу - відкуповувався у пана".



http://www.ukrgazeta.kz/archive/2006/march_2006/11_567_2006/4_chevchtenko-.jpg

Портрет Григорія Івановича Шевченка, батька Тараса Шевченко. 1829-1830.

БАТЬКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Григорій Іванович та Катерина Якимівна одружилися у 1802 році. На той час Григорію було 21 рік, а Катерині - 19. Подружжя жило у батьківській оселі, у якій на той час проживало тринадцять дорослих дітей. Там у них народжуються доньки Катерина (1804 р.) та Марія (1808 р.). Злигодні, нестатки, тіснота у батьківському будинку змусили молоду сім'ю, як вже згадувалося, перебратися з Кирилівки у Моринці до батька Катерини. Переїхала сім'я з шестилітньою Катериною, оскільки невдовзі померла дворічна Марія. Сьогодні важко визначити точну дату переїзду. Можливо, це сталося влітку 1810 року, тому що сповідальна книга кирилівської церкви свідчить, що у великий піст Шевченки ще жили у Кирилівці. У Моринцях 28 травня 1811 у Григорія та Катерини народжується син Микита.

Вже на той час молода сім'я мала свою власну оселю. Це була сусідська хата, яку придбав Яким Бойко у родичів Григорія Копія. Це був відомий на всю округу народний месник, який був заарештований за наказом поміщика Енгельгарда, якому на той час належали Моринці, Кирилівка та інші навколишні села. За споминами Петра Микитовича Шевченка та моринського священика Івана Березницького, Копій неодноразово погрожував розправою Якиму Бойку та Григорію Шевченку "за те, що забрали мій ґрунт і хату мою". Повернення Григорія Копія прискорило переїзд Шевченків знову до Кирилівки. Це сталося у 1815 році. Тобто, Тарас Шевченко прожив у Моринцях близько півтора року і всі свої дитячі спогади пов'язував із Кирилівкою. Навіть у своєму автобіографічному листку (1860 р.) Шевченко записав, що народився в Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії.

Однак, за документальними свідченнями народився Тарас Григорович Шевченко 25 лютого (за старим стилем), або 9 березня 1814 року у селі Моринці, про що свідчить запис у метричній книзі. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї, якщо рахувати і рано померлу дочку Марію.

http://www.ukrgazeta.kz/archive/2006/march_2006/11_567_2006/4_chevchtenko-3.tif.jpg

Т. Г. Шевченко. Портрет Івана Андрійовича, діда Тараса Шевченка.1843.

У 1815 році (за окремими твердженнями - на початку 1816 року) Григорій і Катерина Шевченки повертаються до Кирилівки. Там вони поселяються у дворищі діда Івана. За даними перепису, який проводився 1816 року, там проживали: дід Іван, дядьки Тараса Омелько, Сава та Павло. Як відомо, в переписах в той час вказувалися лише чоловіки. Про решту мешканців довідуємося зі спогадів родичів, які дійшли до нашого часу. В них згадується, що крім названих чоловіків тут жили дружина Івана - Марія, дружина Григорія - Катерина, дружина Омелька - Тетяна, та ще дві Іванові дочки - Явдоха і Домаха. Тобто десять дорослих людей та 5 дітей.

Тут, в дідовій хаті у Григорія і Катерини народжуються ще троє дітей: у травні 1816 року - Ярина, у 1819 році - Марія, у 1921 році - Йосип.

Як згадували родичі Шевченка "дід поета по батькові - Іван - був людиною обдарованою, великим патріотом України". Безпосередній учасник "Коліївщини", він на схилі літ оповідував внуку про героїчну боротьбу народу України.

20 серпня 1823 року, коли Тарасу було трохи більше дев'яти років, помирає мати. Їй було всього сорок років. Нужденне життя, кріпаччина, велика родина - доконали її.

Тепло материнського серця, жвавість вдачі, вся розкіш материнських почуттів, на які так багата була кріпачка з колишнього вільного селянського роду - Катерина Бойко, - навіки закарбуються в шевченковій пам'яті. Матір поховали на дворищі, неподалік від хати. Над її могилою схилила свої кетяги калина, на якій весною виспівує соловейко.

На руках у батька залишилося п'ятеро малолітніх дітей. Старшому з яких Микиті було 12 років, а найменшому Йосипу - 2. Батько вимушений був одружитися вдруге. Його дружиною і мачухою для багатодітної родини стала Оксана Терещенко. Прийшла вона в родину із своїми трьома дітьми. До того ж, у Григорія і Оксани у 1824 році народилася дочка, яку назвали також Марією.

А у 1825 році пішов із життя і батько Григорій Іванович. О. Лазаревського до біографії Т. Шевченка приводяться передсмертний заповіт Григорія Шевченка щодо сина Тараса: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе". Поховали Григорія Івановича на сільському цвинтарі біля церкви. І нині його могила збереглася і знаходиться в самому центрі Шевченкового.

БРАТИ ТА СЕСТРИ ТАРАСА


У Тараса було два рідних брати - Микита (старший) та Йосип - молодший, а також п'ятеро сестер - Катерина, Ярина й три Марії (одна з яких померла у дитячому віці). Як свідчать дослідники та родичі, від братів Микити та Йосипа і двох сестер - Катерини і Ярини залишилися прямі нащадки.

Особливе ставлення Тараса було до своєї старшої сестри Катерини. Так, саме Катерині Тарас Шевченко зобов'язаний найкращими враженнями від свого важкого дитинства.

Завдячуючи матері й своїй сестрі, Тарас відчув тепло материнського серця. Скільки ж треба було маленькому Тарасику придивлятися, думати й відчувати, жити материнськими і сестриними думами, щоб серце жіноче пізнати до дна. В жіночих образах, створених Шевченком ми бачимо зворушливе відображення незабутніх спогадів про Матір і Сестру.

Катерина мала особливий вплив на малого Тараса і коли була дома, і коли перебралася до Зеленої Діброви, вийшовши заміж. Вона згадувала, що Тарас дуже часто манівцями, попід дібровою, та через Гарбузів Яр, та через левади, та між могилками - прибігав до неї душею обігрітися. Адже після смерті матері для дев'ятирічного хлопчика більш близької людини, ніж Катерина, не було на цьому світі.

Добираючись до Зеленої Діброви, Тарас піднімався на козацькі високі могили, де він ставав ближчим до Бога і вічності. Ці враження залишилися з ним на все життя. Про них він згадував і в холодній Північній Пальмирі, і у степах Казахстану, на Аралі і Каспії.

Є на Черкащині у Корсунь-Шевченківському районі пам'ятник Матері. Можливо, це один з небагатьох справді народних обелісків, які утверджують одвічну шану нашим предкам. А Зелена Діброва сьогодні створює пам'ятник Сестрі - старшій сестрі Кобзаря.

У 1845 році Тарас Шевченко, будучи вже вільним, відвідав свою Кирилівку. На нього гнітюче враження справили нужденність, безправність, страшенні злидні своїх рідних. Вони дивилися на свого брата як на поміщика. Під цими враженнями народжується його геніальна, наповнена закликами гострить сокиру, поезія.

Сьогодні родинне дерево Шевченка розрослося по всій Україні. Найбільш згуртованими є родина Красицьких - родичів Кобзаря за сестрою Катериною.


Виступ «Журналістів»

Тарас став круглим сиротою. Ані родичів, ані маєтку — нічого; навіть опікун його, дядько Павло, не дуже-то брав його в опіку; це був, за словами самого Тараса, великий катюга.

   Годі було Тарасові вдержатися в хаті. Пішов до дяка Богорського на дальшу науку. Богорський був нестямний п’яниця. Тараса держав він у себе не як учня, а як наймита-послуга, який мусив носити йому воду, рубати дрова тощо. А коли хлопець вивчився добре читати, посилав його по покійниках з Псалтирем.

Дуже важко було Тарасу. Він втік від Богорського до маляра-диякона. Але потім повернувся додому. Працював пастухом. Своє дитинство з болем в серці він згадує через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. .......
Уже покликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє -
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята -
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати -
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози…






В 1840 році вийшла збірка (перша) «Кобзаря». В цю збірку ввійшли вісім віршів: «Думи мої, думи», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Іван Підкова», «К. Основ’яненко», «Тарасова ніч».

Відкриваємо наступну сторінку:c:\users\user\pictures\село кирилівка_files\img9.jpg

3 сторінка «Т. Г. Шевченко – великий художник».

Виступ «Мистецтвознавців»

У вільний від роботи час, Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчика.

Так він потрапляє до хлипнівського маляра, який погоджується навчити хлопчика малювати. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Тарас стає козачком у свого пана.

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.




Енгельгардт хотів зробити з хлопця портретиста — Тарас вчився у Вільні, у Варшаві, у маляра Ширяєва. Але одночасно був лакеєм. В Літньому саду Тарас змальовував усякі статуї. Тут, в саду, зустрів Тарас свого земляка Івана Сошенка з Богуслава Київської губернії. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого життя поета.

 Сошенко познайомив Тараса з відомим українським поетом Гребінкою, з російським поетом В.А. Жуковським, з кумиром тодішнього російського художнього світу К.П. Брюловим. Ці люди викупили Тараса з неволі.

Брюллов намалював портрет Жуковського. Портрет було розіграно в лотерею. І за ці гроші пан Енгельгардт зробив «відпускну» Тарасу. Це сталося 22 квітня 1838 року. Шевченкові було тоді 24 роки. Цей день — найясніший день у житті великого поета.

Тарас учився у Сошенка, потім у Брюллова. Він, малюючи, співав. Він дуже любив Україну, свій рідний край, і всі свої малюнки присвячував природі рідного краю, бідним людям.

Багато писав він портретів та автопортретів.

Ось деякі з них:

c:\users\user\desktop\жанна\т.г. шевченко- художник\автопортрети шевченка\001.jpg

Автопортрет




c:\users\user\desktop\жанна\т.г. шевченко- художник\автопортрети шевченка\060a.jpg c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\340px-pa080024.jpg

Тарас Шевченко. Автопортрет. Автопортрет

Офорт.1860р.




051


 Т. Г. Шевченко в 1845 р. закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «Вільного художника». Його картини — дуже гарні, прості і одночасно величні.

Портрет П. В.Енгельгардта, 1833р. (Санкт- Петербург)



shevchenkotaras003

«Катерина» -1842р.( за мотивами однойменної поеми Т. Шевченка )

картинка 1 из 1


«Т. Шевченко серед товаришів» сепія, 1851р.




c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\100_0047.jpg

Шевченко очима сучасників

3 сторінка «Шевченко і Полтавщина»

Виступ «Літературознавців»

Великий Кобзар тричі приїздив на Україну і тричі відвідував Полтавщину.

Перша подорож (1843 – 1844) розпочалася в Качанівці. Євген Гребінка був першим, хто запросив і привіз Т. Шевченка до себе на батьківщину, в Убіжище, влітку 1843 р. У липні-серпні 1843 р. Т. Шевченко проживав у Березовій Рудці, Линовиці, Ісківцях, Лубнах та ін. На початку жовтня з рідної Кирилівки поет знову повернувся на Полтавщину Тоді ж, приїхавши до Яготина, копіює портрет кн. Рєпніна. Загалом проживав там аж до 10 січня 1844 р. В цей період він відвідує Березову Рудку, Андріївку Гадяцького пов., Пирятин, Ковалівку.

Друга подорож відбулася в 1845 – 1846 рр., після закінчення Петербурзької Академії мистецтв. 23 березня 1845 р. Тарас Шевченко отримав дозвіл на поїздку в Україну і виїхав на запрошення О. А. Лук’яновича в с. Мар’їнське Миргородський пов. Там він повинен був малювати портрети членів родини поміщика. Цю справу відклали на осінь, а літо поет провів у роз’їздах по містечках і селах Полтавщини (виконуючи завдання Київської археографічної комісії). Побував у Решетилівці, Шедієвому на Орелі, Василівці (Хорольського пов.), Старих Санжарах, Устивиці, Ромнах та ін. На початку липня 1845 р. Т. Шевченко прибув до Полтави. Тут Тарас Григорович написав чимало творів і намалював не одну картину.

Історик Сергій Доценко у своїх наукових працях згадує, що у 1843 році Тарас Шевченко відвідав батьківський маєток полтавського письменника Євгена Гребінки, з яким добре товаришував. Маєток знаходився недалеко від Пирятина. У працях дослідника О. Афанасьєва-Чужбинськогозгадується, що поет відвідав і село Мойсівці тодішнього Пирятинського повіту. Власниця місцевого маєтку влаштовувала двічі на рік бали, на якихТарас Шевченко бував неодноразово. Пізніше у листах до знайомих він згадував веселі вечори у маєтку, розмови про культуру, становище кріпосних селян.

У серпні 1843 року Тарас Григорович прибув до міста Лубни. На той час, як говорив сам поет, він «повністю розчарувався у панах і відвідував лиш небагатьох». Шевченка запросили на обід до місцевого пана, офіцера Федора Трепова. Прийшовши до будинку, поет побачив стомленого служника, який дрімав у передпокої. Господар теж це помітив, що його слуга спить, і жорстоко покарав його. Тарас Григорович, не прощаючись, розвернувся і вийшов з дому. Пан просив його повернутися, але Шевченко навіть не захотів говорити.

Часто Тарас Шевченко відвідував маєток панів Закревських у селі Березова Рудка Пирятинського повіту. У селі часто зустрічався з Софією Закревською, яка на той час була відомою російською письменницею. Вони знаходили цікаві спільні теми, які хвилювали обох. Господарем Березової Рудки був Платон Закревський, духовно обмежена і жорстока людина. За історичними даними, він шмагав кріпаків на власній конюшні. Пан Закревський мав красуню-дружину. Ганна Закревська була молодшою від чоловіка на двадцять років. Тарас Шевченко захопився її вродою. Він намалював портрет Ганни, присвятив вірші «Якби зустрілися ми знову», «Г.З».

У Березовій Рудці Шевченко також заприятелював з художником-кріпаком А. Третячевським. Саме у цьому селі зародилися перші рядки поеми «Кавказ»:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Письменник любив спілкуватися з селянами та панськими дворовими. Зберігся історичний факт, що поет подарував одному панському козачкові «Кобзар» із власним підписом. У 1960 році у Березовій Рудці відкрито музей Шевченка, у якому знаходиться понад 300 експонатів.

У селі Решетилівка Тарас Шевченко зупинявся у будинку пана Попова, деспотичної й владолюбної людини. Пан мав велику бібліотеку, де зберігалися різні документальні матеріали та книги з історії України. Сучасники Шевченка у своїх спогадах згадують, що поет уважно вивчав їх, цікавився минулим своєї батьківщини. У Решетилівці Тарас Григорович виконав два малюнки, які так і називаються:» «У Решетилівці».


т.г.шевченко. в решетилівці. папір, туш, сепія, акварель (19 × 27,4 см). решетилівка. [viii 1845]. національний музей тараса шевченка, інв. № г – 397.

«У Решетилівці» Папір, туш, сепія, акварель. Серпень,1845р.

Деякі історики схиляються до думки, що поет не дуже був прихильний до пана Попова, хоча той дозволяв користуватися книгами і радів товариству з досить уже відомим на той час автором.

Метою перебування Тараса Шевченка в Полтаві було замалювати історичні будівлі та пам’ятні місця. Він замалював Хрестовоздвиженський монастир, відвідав оселю Івана Котляревського, якого вважав батьком української літератури, виконав акварельний малюнок «Будинок Котляревського в Полтаві».

Він створив безцінний живописний документ – залишив нам первісний образ хати І. П. Котляревського. Обидва полтавські малюнки Тараса Григоровича зараз зберігаються в Київському музеї Т. Г. Шевченка.



http://ua-travelling.com/uploads/gallery/dcae0b2ckarov.jpg

Садиба І. Котляревського. (Побудована у 1969р., відтворили її зовнішній вигляд за малюнком Т. Шевченка)



Поет відвідав міське кладовище, відшукав могилу письменника якого дуже шанував, доземно йому вклонився

Третя подорож почалася 25 травня 1859 р. Тарас Шевченко проїхав через Зіньків і Гадяч у західні повіти губернії, зупинившись лише в Пирятині, А в цей час його чекали в Полтаві. Поет дуже хотів заїхати в наше місто. Його давній друг по Петербургу, викладач малювання в Полтавській гімназії Федот Ткаченко писав у грудні 1860: «Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати…». Та не діждались полтавці бажаного гостя. Прийшла сумна звістка про передчасну смерть поета.




Презентація ілюстрацій до відомих творів Т.Шевченка:




c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (64).jpg


«Із- за лісу…»

c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (63).jpg

«Вітер з гаєм розмовляє…»

c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (62).jpg

«Світає, край неба палає…»

c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (61).jpg

Шевченко мандрує сільськими стежками



c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (60).jpg

«Зоре моя вечірняя…»




c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (59).jpg

«За сонцем хмаронька пливе»




c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (58).jpg

«Тече вода з-під явора…»

Відкриваємо 4 сторінку: «Т. Г. Шевченко і музика».

Виступ музикознавців.


Т.Г. Шевченко був дуже талановитим. Великий поет, письменник, художник, драматург, скульптор, відомий портретист, пейзажист. Він добре знав давньогрецьку та давньоримську літературу. З цікавістю читав Гомера, Овідія, Данте. Цікавився драмами Шекспіра, творчістю Пушкіна. Він був навіть актором, відмінно грав на сцені. Із прожитих 47 років, 24 - був у рабстві;  10 — в казематі і на висланні.

Шевченко дуже любив музику,мав гарний голос, чудову пам’ять і відмінний музичний слух. Будучи маленьким хлопчиком, він багато співав, пам’ятав багато пісень, він не міг жити без пісні. З раннього дитинства слухав він сумні пісні матері, а після її смерті їх співала сестра Катерина. Тарас і сам співав про сирітство, про важке дитинство, про село, про свою першу любов.

Дуже подобалися Тарасу пісні і думи про український народ, історію його життя. Він любив кобзарів, які ходили по світу і співали. І Шевченко сам записував багато пісень. Після 1847 р., коли Тарас служив в Казахських степах, він багато співав пісні в степах.c:\users\user\documents\scanned documents\рисунок (66).jpg

Поет дуже любив природу. В вірші «Зоре моя вечірня» він зумів передати всю красу української природи.



(Звучить пісня «Зоре моя вечірня» ).

Поет слухав не тільки українські пісні, але і пісні інших народів. Цікавився негритянськими піснями, любив ритм польських мазурок.

 Багато мандрував Т.Г. Шевченко по селах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Волині, збирав та записував пісні. Народ часто убирався, щоб послухати спів Тараса. На весіллі української письменниці Ганна Барвінок Шевченко дуже гарно заспівав улюблену свою пісню «Ой, зійди, зійди ти, зіронько вечірня» .

Коли в 1847 р. Шевченка заарештували і везли етапом до Петербурга, а потім до Оренбурга, він також співав. І жандарми заслухалися його співом. А співав Тарас і сумні пісні, і веселі, особливо для дітей. Любив він слухати і Керну музику, концерти Баха, симфонії Моцарта., Бетховена, мазурки Шопена.

На вірші Т.Г. Шевченка написано багато пісень. І багато з них написав Микола Васильович Лисенко. І музику до «Кобзаря» написав також він. Всі знають пісні на слова віршів поета: «Зоре моя вечірня», «Закувала зозуленька», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої»,«Заповіт», «Сонце заходить», «Садок вишневий коло хати» та інші.

Відкриваємо 5 сторінку: «Т. Г. Шевченко – борець за волю народу».

Довідкове бюро


За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх. Незважаючина заборону, Шевченко пише вірші і в солдатах:

«Та малює й пише

Він таємно там…

Гнівні його вірші

Страх несли панам».

Не звертаючи уваги на заборону, Г.Г. Шевченко писав вірші і ховав їх у чоботях. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах..




 Садок вишневий коло хати, 
Хрущі над вишнями гудуть, 
Плугатарі з плугами йдуть, 
Співають ідучи дівчата, 
А матері вечерять ждуть. 
Сім'я вечеря коло хати, 
Вечірня зіронька встає. 
Дочка вечерять подає, 
А мати хоче научати, 
Так соловейко не дає. 
Поклала мати коло хати 
Маленьких діточок своїх; 
Сама заснула коло їх. 
Затихло все, тілько дівчата 
Та соловейко не затих.


Сум за рідною природою, за рідним краєм звучить і в віршах Тараса. Він закликає український народ на боротьбу за волю та краще життя. Доля України завжди непокоїла Кобзаря. Шевченко вірив в краще майбутнє свого краю.

Виступ «Літературознавців»

Декламування віршів поета.



http://razom.znaimo.com.ua/tw_files2/urls_9/2455/d-2454070/img9.jpg

Виступ «Мовознавців»

Підібрати слова на першу букву, які б характеризували Т. Шевченка.
Ш- швидкий;

Е - енергійний;

В - великий, вільний, видатний, винахідливий;

Ч - чемний, чесний, чуйний;

Е - ерудований;

Н -невільник, наполегливий, невмирущий;

К - козачок, кухарчук, Кобзар, кріпак;

О - обдарований, осиротілий, особливий, окрилений.

6  сторінка: «Ми тебе не забудем, Тарасе!».


9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченку виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень. Поздоровити поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 березня водяна пухлина підступила під серце, дійшла до легенів. Поета не стало. Всього 17 місяців після останньої мандрівки в Україну прожив Шевченко в Петербурзі. Важка хвороба прикувала його до ліжка, в маленькій кімнаті при Академії мистецтв, де він жив.

Шевченко все сподівався, що переїзд в Україну з гарним кліматом поверне йому здоров’я. Але хвороба ускладнилася.


Поховали поета на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але друзі пам’ятали заповіт поета.

highslide js

Читання « Заповіту»


Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.


У травні 18611 р. труну з тілом Кобзаря було перевезено з Україну. 8 травня його привезли в Канів і поховали на високій Чернечій горі, поблизу того міста, де Тарас Григорович хотів побудувати собі дім.


«Уклін тобі, Тарасе, 
Великий наш пророче, 
Для тебе вірно б'ється -                
Те серденько дитяче.
За тебе вічно б'ється, 
За твої заповіти, 
Чого батьки не зможуть, 
Те сповнять їхні діти.»


Вчитель. Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту



За неї Господа моліть.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.

Пам’ятники Т. Шевченку:



http://zahody-hano.ucoz.ua/pershij_pam-jatnik_shevchenku_v_sankt-peterburzi.jpg

Перший памятник Т. Шевченку в Санкт – Петербурзі (Росія)
c:\users\user\desktop\т. ш. -зображення\2104.jpg

М. Полтава




http://zahody-hano.ucoz.ua/pam-jatnik_t.g-shevchenkovi_v_beresti-bresti.jpg

М. Брест (Білорусія)

http://zahody-hano.ucoz.ua/pam-jatnik_tarasu_shevchenku_v_rajoni_palermo-buen.jpg

Пам’ятник Т. Шевченку в районі Палермо, Буенос- Айрес

http://zahody-hano.ucoz.ua/pam-jatnik_u_vashingtoni.jpg

Пам’ятник у Вашингтоні (Сполучені Штати Америки)

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку у Вашингтоні створив скульптор із українським корінням Леонід Молодожанин. Цей пам'ятник був одним із перших його творінь, а фінансувала його створення «Просвіта».

Підсумок уроку.

Учитель. Перегорнули ми останню сторінку нашого усного журналу. Память про геніального поета і художника ніколи не вмре в людських серцях. Його твори житимуть вічно. Вони вічно хвилюватимуть струни людської душі. Тарас Шевченко- це наша гордість, честь та слава.

Рефлексія уроку.

  • Я знав це…

  • Я це частково знав…

  • Я не знав цього…

  • Я дізнався про…

Спасибі всім за співпрацю!



Каталог: attachments
attachments -> Урок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
attachments -> Вступ Література кінця XIX
attachments -> Усний журнал
attachments -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
attachments -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
attachments -> Уроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
attachments -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
attachments -> Костенко Ліна Василівна
attachments -> Конспект відкритого уроку в 11 класі

Скачати 257,83 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconМи чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
«Кобзар» та виставка творів художньої літератури про життя і творчість Т. Шевченка
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» icon“Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.”
Бережіть її, як берегли наші діди І прадіди. Читайте його твори І ваша мова теж буде гарною, чарівною І барвистою
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconТарас Григорович Шевченко
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена...
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconМи чуємо тебе, кобзарю, крізь століття
Шевченка в літературі та культурі українського народу, виховувати почуття національної гідності, патріотизму, гордості за великого...
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconУсний журнал «Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття » Мета
Мета: виховувати в учнів любов І шану до геніального сина України, розвивати інтерес до життя І творчості народного поета
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» icon«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»
Вчитель. Дорогі діти, шановні педагоги! Вже стало доброю традицією у нашій школі в перші березневі дні вшановувати пам'ять великого...
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» icon«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття »
Шевченка як поета, маляра, мислителя, гуманіста І патріота; розвивати декламаторські вміння та здібності, допитливість та бажання...
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconМи чуємо тебе, Тарасе, крізь віки…
Т. Г. Шевченка залишається актуальною сьогодні І ще довго приваблюватиме поцінавувачів поетичного слова; виховувати
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, через віки, через століття!» iconІнформація щодо проведення Шевченкіських днів у закладах освіти району
Глушківське нво – захід «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття», конкурс читців поезії Шевченка, інформаційні години, літературні...




База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка