Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий



Скачати 294,51 Kb.
Дата конвертації22.10.2017
Розмір294,51 Kb.

d:\documents and settings\admin\рабочий стол\клас\images (4).jpg

МУЗИКО!

О вічна

таїна….

Музичний салон

Ведучий: О Музико! О вічна таїна!

Зову тебе я дивом незбагненним!

В Тобі - печаль осіння і весна,

В тобі живе щось чисте й сокровенне!

О Музико! О вічна таїна!
Ведуча: О Музико! В твій світлий храм іду…

Здається, відчинилось небо раю.

Торкаєшся душі моєї струн

І від бентежних звуків завмираю…

О Музико! В твій світлий храм іду…
Ведучий: Яку роль в нашому житті відіграє музика? Напевне, ми ніколи серйозно не замислювалися над цим питанням.

Спробуємо уявити хоча на мить, що музика зникла… Лиш тоді ми зрозуміємо, що світ чарівний тому, що може

звучати. Кожен новий день розпочинається і супроводжується мелодією: або щойно почутою, або раптом пригаданою. Іноді ми на це не звертаємо увагу. Але душа

вимагає музики –ритму життя.


Вірш « Озветься в музиці душа..»
Ведуча: Музика творить дива. Вона покращує настрій, виховує , лікує і повертає в минуле. Вона–гармонія буття, найвища злагодженість в усьому.

Справжня музика здатна передаватися від серця до серця. Всі види мистецтв прагнуть наслідувати музику, оскільки не мають у своєму арсеналі тих, виразних засобів, якими володіє вона. Тільки музика здатна викликати в людини найтонші, піднесені почуття. Існує такий вислів: архітектура – мовчазна музика, а якщо перефразувати: музика – дім, який зводиш поступово протягом життя?....


Ведучий: Музикою руки заціловані

Розтривожена оркестрами душа,

З Моцартом, і з Бахом, і з Бетховеном

Диригент у мандри вируша

Помах рук – і марево здіймається,

Помах рук – і стогне буревій,

Помах рук - і серце коливається

У колисці Щастя і надій



У виконанні камерного оркестру Дитячої

музичної школи

«Ave Maria» Франца Шуберт
Керівник Наталія Богданівна Солопенко

Віртуоз.

Показ слайдів, звучить музика Паганіні

Ведуча: На початку Х1Х століття в усіх без винятку столицях Європи з’явилися

портрети дивного чоловіка. Бліде воскове обличчя, спутане чорне волосся, великий гачкуватий ніс, темні як вугілля очі,і великий шарф,що закривав всю верхню половину тіла. При погляді на портрет люди шепотіли: на диявола схожий. Такий був маестро Паганіні – композитор і скрипаль - віртуоз, рівному якому не було, немає і не буде на цьому світі.



Ведучий: Особистість Паганіні, його біографія –

незвичайні. Протягом десятиліть

великі світу того часу билися над розгадкою цього феномена. Навіть серед видатних музикантів, якими багате було Х1Х століття, артист займав виняткове місце. Ференц Ліст ще півтора століття тому висловив це в словах, що виявилися пророчими: «Нічиєю славою не зрівнятися з його славою, нічиїмсь ім’ям не зрівнятись з його ім’ям…. Ніколи іншим слідам не співпасти з його гігантськими слідами… І я рішуче стверджую: другого Паганіні не буде. Таке поєднання величезного таланту і особливих обставин життя, які піднесли його на саму вершину слави,- це єдиний випадок в історії мистецтва.. Він був великий…»

Ведуча: Спробуємо перенестися у той романтичний час і послухаємо, що міг би нам розповісти про себе сам великий віртуоз…

Інтерв’ю з композитором

- Доброго дня, шановний маестро! Нам відомо, що існує легенда щодо вашого народження, яка вплинула на все ваше подальше життя.

- Так, 27 жовтня 1782 року в бідному кварталі у передмісті італійського міста Генуї на сходинках мого будинку посковзнулася повивальна бабка. При цьому вона згадала чорта, блиснула блискавка, ударив грім, і саме в цей час народився я.

- Як минуло ваше дитинство?

- Я був хворобливим хлопчиком. Батько мріяв про диво-дитину і змушував мене впродовж годин грати на скрипці, а за погану гру на мене чекало суворе покарання.

- Усім відомо, що вже в 11 років ви підкорили Італію, і слава про юного віртуоза поширилися за межі країни.

- Так, я виступав із концертами в Австрії, Германії,Франції. Але чутки про нібито мій зговір із дияволом, що поширювались,не давали людям можливості повірити в силу мого таланту й незвичайну музичну обдарованість. Я прожив нелегке життя. Мене не розуміли і часто зраджували. Зрадники навіть підпалювали струни моєї скрипки, і я завершував гру на одній струні. Та попри все музика й скрипка стали сенсом мого життя.

- Дякую, шановний маестро.



Цікаві історії з життя Паганіні

Ведучий: Ну, якщо ви також вітруоз….

Паганіні запізнювався на концерт і найняв візника, щоб якомога швидше дістатися до театру. Тот оказался любителем скрипичной музыки и узнал великого маэстро, а узнав, запросил с него плату, в десять раз превышающую обычную. Той виявився любителем скрипкової мазики і впізнав великого маестро, і попросив з нього плату, у десять разів вищу за звичайну.
- Десять франков? - Десять франків? - удивился Паганини. - Вы шутите! - Здивувався Паганіні. - Ви жартуєте!
- Вовсе нет, - отозвался возчик. - Зовсім ні, - відповів візник. - Возьмете же вы по десять франков с каждого, кто будет слушать сегодня в концерте вашу игру всего на одной струне! - Візьмете ж ви по десять франків з кожного, хто буде слухати сьогодні в концерті вашу гру лише на одній струні!
- Хорошо, я заплачу вам десять франков, - согласился Паганини, - но только в том случае, если вы довезете меня до театра на одном колесе! - Добре, я заплачу вам десять франків, - погодився Паганіні, - але тільки в тому випадку, якщо ви довезете мене до театру на одному колесі!


Ведуча:. очевидное - невероятное Очевидне – неймовірне

Немецкий скрипач и композитор Генрих Эрнст дал однажды концерт, в котором он исполнил вариации Паганини "Nel cor piu non mi sento".Німецький скрипаль і композитор Генріх Ернст дав одного разу концерт, в якому він виконав варіації Паганіні "Nel cor piu non mi sento". На концерте присутствовал автор. На концерті був присутній автор. Прослушав свои вариации, он был крайне удивлен. Прослухавши свої варіації, він був вкрай здивований. Дело в том, что генуэзский виртуоз никогда не печатал своих сочинений, предпочитая оставаться их единственным исполнителем. Возможно ли, что вариации были выучены Эрнстом по слуху? Справа в тому, що генуезький віртуоз ніколи не друкував свої твори, вважаючи за краще залишатися їх єдиним виконавцем. Чи можливо, що варіації були вивчені Ернстом на слуху? Это казалось невероятным! Це здавалося неймовірним!
Когда на следующий день Эрнст явился к Паганини с визитом, тот поспешно спрятал какую-то рукопись под подушку. Коли на наступний день Ернст прийшов до Паганіні з візитом, той поспішно сховав рукопис нот під подушку.
- После того, что вы сделали, я должен опасаться не только ваших ушей, но и глаз! - Після того, що ви зробили, я повинен побоюватися не тільки ваших вух, але і очей! - сказал он. - Сказав він.

Ведучий: Перевершив самого себе


На мало досвідчених в музиці слухачів Паганіні впливав багатьма трюками наслідування співу птахів, мукання корів, дзижчання бджіл та інших комах і т. п. За таких номерів заздрісники називали Паганіні шарлатаном. Одного разу на концерті він виконав композицію тільки на двох струнах, яку назвав "Дуетом закоханих". Одна його шанувальниця захоплено сказала маестро:
- Ви абсолютно нестерпна людина, нічого не залишаєте іншим ... Хто зможе вас перевершити? Тільки той, хто зіграє на одній струні, але це ж абсолютно неможливо.
Ця ідея вельми сподобалася Паганіні, і через кілька тижнів в концертах він вже грав сонату на одній струні ...

Ведуча: Я вже помер


Деякі з музикантів, сучасників Нікколо Паганіні, не хотіли вірити, що в техніці гри на скрипці він перевершив усіх віртуозів свого часу, і вважали його славу роздутою. Однак послухавши його гру, їм довелося змиритися з цією думкою.
Коли Паганіні дав кілька концертів в Німеччині, вперше почув його гру скрипаль Бенеш був настільки вражений майстерністю італійця, що сказав своєму приятелеві Йелю, теж відомому скрипалеві:
- Ну, ми всі тепер можемо писати заповіт.
- Не всі, - меланхолійно відповів Єль, вже кілька років знайомий з Паганіні. - Особисто я помер ще три роки тому ...

Ведучий: Карнавал
 Одного разу на карнавалі в Римі увагу публіки привернула група бродячих музикантів. Особливо виділялася комічна пара - неприродно товстий чоловік і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їхні супутники виспівували веселу пісеньку:



 Сліпі ми і народжені
  Жити для страждання,
  У день веселощів не залиште
  Нас без подаяння.    

Публіка дивувалася: звідки у бродячих музикантів така майстерність? Але ніхто так і не дізнався тоді, що чоловік був Джоаккіно Россіні, що збільшив свою природну повноту за допомогою подушок, а жінкою вбрався Ніколо Паганіні. Друзі виспівували пісеньку, яку Россіні спеціально склав для карнавалу.


Ведуча: Це не так важливо


Паганіні був не просто розсіяний, він був абсолютно байдужим до подій власного життя. Він не пам'ятав навіть року свого народження і писав, що "народився в лютому 1784 в Генуї і у своїх батьків був другим сином". Насправді ж Паганіні народився на два роки раніше і був не другим, а третім сином у родині. До подібних прогалин у пам'яті маестро ставився досить байдуже:
- Моя пам'ять знаходиться не в голові, а в руках, коли вони тримають скрипку.

Ведучий: Коли сорокарічний Паганіні, талант якого на той час досяг вершини досконалості , виступав в концертах, публіка відчувала потрясіння,

наче перед надприродним явищем. Він викликав таку бурю захоплень, настільки могутніми виявилися і чари його впливу на уяву слухачів,що сприйняття переносилося за межі дійсності.



Ведуча: Танцює по струнах моторний смичок,

Іскра – сміх та плач….

Скрипку встромив мов кинджал у плече

Чаклує сутулий скрипаль…

Його скрипка розкрила небачений досі звуковий світ – світ найтоншої поезії і глибокої драми, гіркої іронії і ніжного ліризму – світ, в якому відбилася душа артиста.

Вірш « Здавалось, то просто …..

Здавалось ,то просто утіх:

Маленький смичок, струни – жили,

А корпус з сосни чи горіха

Напружені руки зробили,

Простий інструмент дерев’яний

Співав, і сміявся, і плакав:

То в бідних селянських хатинах,

То в сяючих панських палатах.

За пісню співучу, мінливу,

Так схожу на голос, на мову

Звуть цей інструмент шанобливо:

Ваше Величносте Скрипко!»

Соло на скрипці у виконанні учениці школи

Кохання. Показ слайдів

Ведучий: Кохання…… Люди намагаються пояснити цей

загадковий стан людини.

Не одне покоління письменників,поетів, композиторів виразили це почуття в слові і музиці.
Ведуча: Древні греки пов’язували появу любові

народження з білої піни

морських хвиль вічно юної, прекрасної з богинь – Афродіти. З тих пір Афродіта, а разом з нею любов панують над світом. Свою волю Афродіта виконує через свого сина Амура, веселого, пустотливого, а часом підступного і жорстокого. Носиться Амур на своїх блискучих золотих крилах над землями і морями, у руках його маленька золотий лук, за плечима – сагайдак зі стрілами. Ніхто незахищений від цих стріл. Без промаху попадає в ціль Амур. Його стріли несуть із собою радість і щастя, але часто вони несуть страждання і,навіть,загибель.
Ведучий: Так, що ж це таке – кохання?..... Звичайно це

стан душі людини. Стан

такої сили потрясіння, захвату, захоплення, який змінює людину фізично і духовно . Не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його нема, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання вривається в життя раптово, навіть коли його не чекаєш. Це як мана, як раптове оп’яніння. З його приходом життя набуває сенсу і повноти.

Ведуча: Ви, мабуть, погодитеся, що не було б

найпрекрасніших музичних

Творів, якби композитори не закохувались, не любили і не страждали.

Композитор Людвіг ван Бетговен цей твір написав після освідчення в коханні єдиній і коханій – Джульєтті Гвіччарді. Про що думав? Чого бажав? Нащо сподівався композитор? Вам розповість



Сцена №3 з музичної драми

«Коханні Бетговена і Паганіні»

За роялем сидить Джульєтта і

грає якусь мелодію. Бетговен стоїть поруч і

перегортає перед нею ноти, щось підказуючи їй на ходу.

Нарешті Джульєтта бере

останні акорди і стомлено опускає руки



Джульєтта: Маестро, ви мене вже замучили!

(Кокетливо). Не можна примушувати молоду дівчину так багато працювати.

Бетговен: Джульєтто, ви мене попросили давати вам

уроки. От я вам їх і даю.

Джульєтта: (примхливо). Але ви, якби могли, то

прив’яза ли б мене до цього фортепіано!

Бетговен: Мій батько теж примушував мене багато грати – годинами тримав за клавесином або замикав зі скрипкою у моїй кімнаті. Але зате в одинадцять років я вже грав у театральному оркестрі, а в тринадцять став

органістом.

Джульєтта:Я не збираюсь грати у театральному оркестрі!

Бетговен: А що ви збираєтесь робити?

Джульєтта: Вийти заміж за музиканта!

Бетговен: Я буду безмежно щасливий... (Закохано подивився на неї).

Джульєтта: Не спішіть радіти – я ще не сказала, що

хочу вийти за вас. Музикантів у Відні багато!

Бетговен : Але Бетховен один...

Джульєтта: (кокетливо). Ось тому я і погодилась братии

у вас уроки.

Бетговен: Це не ви погодились брати їх у мене, а я

погодився давати їх вам!

Джульєтта: Яка різниця. То на сьогодні все?

Бетговен: Ні, ще зіграєте ось цей етюд. (Розкриває ноти).

Джульєтта: (вередливо). Не хочу. Не хочу й не буду.

Бетговен: Джульєтто, ви – як вередливе дитя... Якби на вашому місці була інша учениця, я вже давно гримнув би нотами об підлогу!

Джульєтта: (бере ноти і подає їх Бетговену). Ну, то гримніть, але більше не примушуйте мене сьогодні грати.
Бетговен бере ноти і артистично піднімає їх над головою.

Джульєтта заплющує очі і закриває вуха руками.

Але композитор,усміхнувшись, обережно ставить ноти

на фортепіано і торкає її за плече.


Бетговен: Все, можете відкривати і очі, і вуха.

Джульєтта : (одриває руки від вух, але очей ще не відкриває). Ви вже гримнули нотами?

Бетговен: Уже гримнув.

Джульєтта: (дивиться під ноги). То де ж вони?

Бетговен: (показує на рояль). Тут.

Джульєтта: Ви мене обманули.

Бетговен: Ні, Джульєтто, це ви мене обманули. Ви сказали, що хочете брати в мене уроки, а насправді вам хочеться тільки помучити мене...

Джульєтта: (кокетливо). Я вас мучу?

Бетговен: Так, мучите...

Джульєтта: Тоді я буду грати старанніше.

Бетговен: Я не про гру...

Джульєтта: Тоді про що?

Бетговен: Про ваше кокетування з графом Галленбергом...

Джульєтта: Але він такий милий, у нього такі вишукані манери... До того ж він справді пише приємну музику!

Бетговен: Легкі мелодійки – це ще не музика...

Джульєтта: Я знаю, що він вам не рівня, але і в простій музиці є своя чарівність – вона легка і доступна.

Бетговен: Джульєтто, музика може бути легка і доступна, але жінка – ніколи! І взагалі – припиніть ухилятися від теми нашого уроку. Починайте нарешті грати!

Джульєтта: (знизила плечима). Як скажете, маестро... (Починає грати).

Джульєтта грає етюд і в одному місці бере ледве чутні звуки. Бетговен уважно прислухається,прислухається і враз її обриває...



Бетговен: Джульєтто, чому ви перестали грати? Хочете позлити мене?

Джульєтта: (здивовано). Я граю...

Бетговен: (роздратовано). Тоді ви надзвичайно тихо граєте!

Джульєтта: (показує на ноти). Але ж тут так і написано – "пьяно пьяніссімо"...

Бетговен: (розгублено дивиться в ноти). Так... так...

Пробачте... Це я задумався... (Розстроєно). Досить на сьогодні вже, досить... Ви гарно грали... (Закриває вуха руками).

Джульєтта: Що з вами, Людвигу?

Бетховен: У вухах шумить... Це, певно, від перевтоми...

Нічого страшного, це пройде... До завтра,

Джульєтто, до завтра...

Звучить «Місячна соната»

"Ангел мій, уся моя істота, весь я, серце моє так переповнене, що я повинен вам сказати... Я люблю вас.. Усі мої думки прагнуть до вас, моя кохана; то радісні, а потім смутні, вони волають до долі, чи почує вона моління наші. Ах! Боже мій! Як же мені жити? Без вас! Я можу жити тільки біля вас - чи я зовсім не живу... Вам...вам... вам... життя моє, усе моє! О, дайте ж мені надію, що Ваше серце буде довго битися для мене, моє ж тільки тоді перестане для Вас битися, коли зупиниться зовсім. Прощавайте! Навіки Ваш Бетховен»

Монолог Джульєтти
«Червона троянда на роялі слухала вашу музику. Насправді ж ви грали для мене. Ця імпровізація була зізнанням. А я… Пробачте , маестро, я була закохана лише у вашу музику… Пальці торкалися клавіш, диво – мелодія колихала душу, не відпускала, немов говорила устами вашими.

А може, то була і не музика, а молитва, яку мені варто було б знати.



На роялі – червона троянда і неземна, нетутешня мелодія. А ще сивина у вашому волоссі…

. Моя сльоза впала додолу! Здається, розбудила відлунням віки! Як добре, що Ви не почули… Лише білі клавіші стиха зойкнули…А я – на розпутті зосталася…



Танцювальна композиція (під час звучання сонати)

Ведуча: Де брав він ці сумні тривожні звуки,

Крізь щільну ту завісу глухоти?

Поєднання і ніжності ,і муки,

Що склалися у нотні аркуші…

Над містом місяць сходить вище й вище,

Глухий не він, а світ той навкруги,

Який не чує музики провісної

Народжений і в щасті , і в біді.



Геніальність.

Показ слайдів: портрети, вислови

Ведучий: Ти входиш у будинок без усіляких прикрас,

де затишно, великі вікна,дуже світло. Тебе привітно зустрічає господар,з яким легко, комфортно, ти не хочеш залишити цього гостинного помешкання. Думаєш про господаря – і це все музика Вольфганга Амадея Моцарта, геніального австрійського композитора. Прекрасна, вічно молода, зрозуміла всьому світу без перекладів і пояснень. Вона захоплює і зачаровує. Музика, у якій всеосяжно та яскраво розкривається невичерпний світ людських почуттів. Музика, у якій живе світло душі великого Моцарта «Вічне сонячне світло..» Пропоную увійти і нам у цей будинок, де лунають яскраві, витончені, вишукані мелодії і сказати господарю:

«Вітаємо, пане Моцарте».

Камерний оркестр виконує симфонію№5 В.А.Моцарта

Ведуча: 1756 рік… Маленьке церковне князівство….

Зальцбург у ті часи був столицею цього князівства. І в цьому невеличкому місті, розташованому між мальовничими річками, садами і лісами народився великий музикант.


ЦІКАВІ факти з життя Моцарта


Ведучий: Звичайний вундеркінд


Моцарт, як відомо, був вундеркіндом: у чотири роки малюк написав свій перший концерт для клавіру, причому такий складний, що напевне ніхто з європейських віртуозів не міг би його виконати. Коли люблячий батько забрав у малюка незакінчений нотний запис, він здивовано вигукнув:
- Але цей концерт такий важкий, що його ніхто не зможе зіграти!
- Які дурниці, тато! - Заперечив Моцарт, - його може зіграти навіть дитина. Наприклад я.

Ведуча: Важке дитинство


Все дитинство Моцарта було безперервною низкою виступів та музичних занять. На численних концертах в різних куточках Європи диво-дитина Х1Хстоліття розважала великосвітську публіку: грав на клавірі із закритими очима - батько закривав йому обличчя хусткою. Хусткою закривали клавіатуру, і малюк цілком справлявся з грою.
На одному з концертів на естраду раптом вийшла кішка ... Моцарт кинув грати і щодуху побіг до неї. Забувши про публіку, юний геній став бавитися з твариною, і на сердитий окрик відповідав:
- Ну, таточку, ще трохи, адже клавесин нікуди не дінеться, а кішка піде ...

Ведучий: Запропонував…


Після виступу маленького Моцарта в імператорському палаці, юна ерцгерцогиня Марія-Антуанетта вирішила показати йому своє розкішне житло. В одному із залів хлопчик послизнувся на паркеті і впав. Ерцгерцогиня допомогла йому піднятися.
- Ви такі добрі до мене ... - Сказав юний музикант. - Мабуть, я
з вами одружуся.
Марія-Антуанетта розповіла про це своїй матері.

Імператриця з посмішкою запитала маленького "нареченого":
- Чому ти хочеш одружитися з її високістю?
- З подяки, - відповів Моцарт.

Ведуча: Поговорили ...


Одного разу, коли семирічний Моцарт давав концерти у Франфкурті-на-Майні, після виступу до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти.
- Ти так чудово граєш! - Сказав він юному музикантові. - Мені ніколи так не навчитися ...
- Та що ти! -здивувався маленький Вольфганг. - Це ж так просто. А ти не пробував писати ноти? .. Ну, записувати мелодії, що приходять тобі в голову ...
- Не знаю ... Мені в голову приходять тільки вірші ...
- Ось це так! - Захопився малюк. - Мабуть, писати вірші дуже важко?
- Та ні, зовсім легко. Ти спробуй ... Співрозмовником Моцарта був юний Гете.


Ведучий: Бажання академіка


У сім років Вольфганг написав свою першу симфонію, у дванадцять років - першу оперу "Бастьєн і Баста". У Болонської академії існувало правило не брати нікого в члени академії молодших двадцяти шести років. Але для вундеркінда Моцарта було зроблено виняток. Він став академіком Болонської академії в чотирнадцять років ...
Коли батько вітав його, він сказав:

- Ну тепер, дорогий батько, коли я вже академік, можна я піду на півгодини просто погуляти?

Ведуча: Чим взяти акорд? …

Одного разу Моцарт вирішив пожартувати над Сальєрі.
- Я написав таку річ для клавіру, яку не зможе виконати жодна людина в світі, крім ... мене! - Повідомив він приятеля.
Подивившись ноти, Сальєрі вигукнув:
- На жаль, Моцарт, ти теж не зможеш зіграти це. Адже тут обидві руки повинні виконувати найскладніші пасажі, причому на протилежних кінцях клавіатури! І саме в цей момент необхідно взяти кілька нот посередині клавіатури! Навіть якщо грати ще ногою, все одно виконати написан
е не вдасться - занадто швидкий темп ...
Моцарт, вельми задоволений, розсміявся, сів за клавір і ... виконав п'єсу в точності так, як вона була написана. А складний акорд посередині клавіатури він взяв ... носом!

Ведучий: Бачите, у чому справа ...
Одного разу до Моцарта звернувся молодий чоловік, який бажав стати композитором.
- Як написати симфонію? - Запитав він.
- Але ви ще дуже молоді для симфонії, відповів Моцарт, - чому б не почати з чого-небудь простіше, наприклад з балади?

- Але самі ви склали симфонію, коли вам було дев'ять років ...
- Так, - погодився Моцарт. - Але я ні в кого не питав, як це зробити ...

Ведуча: У відповідь люб'язність
Один близький приятель Моцарта був великим жартівником. Вирішивши розіграти Моцарта, він послав йому величезний пакунок, в якому не було нічого, крім обгорткового паперу і маленької записки: "Дорогий Вольфганг! Я живий і здоровий!"
Через кілька днів жартівник отримав величезний важкий ящик. Відкривши його, він виявив великий камінь, на якому було написано: "Дорогий друже! Коли я отримав твою записку, цей камінь звалився у мене з серця!"


Ведучий: «Лягаю опівночі, прокидаюся о п’ятій ранку,

увесь день займаюся з учнями, щовечора граю у салонах»

Із листа Моцарта до батька.
Композитору важко витримати шалений темп життя. Та ще важче терпіти постійні інтриги, що точилися в музичному житті Відня і,звичайно ж, навколо Моцарта. Адже слава геніального Маестро викликала у багатьох музикантів заздрість.




Ведуча: Одного разу до Моцарта прийшов невідомий у чорному і замовив

Написати за велику винагороду заупокійну месу. Композитор погодився. У визначений час замовник не прийшов. І Моцарт відчув, що «Реквієм» він пише для себе.
Ведуча: Передчасна смерть Моцарта породила легенду, яку так блискуче

втілив Пушкін у маленькій трагедії «Моцарт і Сальєрі», доводячи художньо – образними засобами, що геній і злодійство несумісні.



Сценка

Звучить уривок з твору О.С.Пушкіна

Моцарт і Сальєрі “, 11 дія




  • Моцарт : По правді, мій Реквієм мене

турбує.

  • Сальєрі : А! Ти компонуєш Реквієм?

  • Давно?

  • Моцарт : Вже тижнів три. Але чудна пригода.. Тобі не повідав я ?

  • Сальєрі : Ні.

  • Моцарт : Так слухай…Тому три тижні я вернувся пізно додому. Кажуть, що приходив хтось

До мене тут. Не знаю – через віщо,

Але всю ніч я думав: хто б то був ?

І нащо я йому ? Назавтра знову

Заходив він, не здибавши мене;

На третій день я хлопчика свого

В кімнаті бавив. Кликнули мене,

Я вийшов. Чоловік, убраний в чорне,

Увічливо вклонившися мені

Замовив Реквієм і зник. Відразу

Я сів і став писати - і від тоді

Вже не з’являвсь мій чорний чоловік;

А я і радий : жаль мені віддати

Мою роботу, хоч уже цілком

Готовий Реквієм. Проте я..

  • Сальєрі : Що ?

  • Моцарт : Мені признатись соромно..

  • Сальєрі : У чому ?

  • Моцарт : Вночі і вдень мені спокою не дає

Мені той чоловік. За мною

Він скрізь, мов тінь, женеться. От і зараз

Мені здається, з нами третій він сидить……

Звучить “ Реквієм “
Ведуча: Б’ють на Віденських вежах куранти,

Без жалю відраховують час.

Білий Моцарт і чорні троянди

Срібні пряжки й камзола атлас,

А ще скільки не грано,

Та вже Реквієм серце снує

Бродять тінями злі інтригани

І нашіптують кожен своє…

Все минає….Усе промина…
Ведучий: Більш ніж 2століття звучить музика

Моцарта. У львів’ян у неї

особливе ставлення. Мало кому відомо, що син Вольфганга Моцарта – Франц Ксавер Моцарт - майже тридцять років прожив у Львові. Він організував у місті хорове товариство, учив дітей гри на фортепіано, сам виступав з концертами і диригував оркестром. У Львові він написав п'єси для фортепіано на мотиви українських народних пісень. І до цього дня у Львівській Музичній Академії імені М. Лисенка звучить музика, створена сином Вольфганга Моцарта.

Із минулого у майбутнє.

Показ слайдів: Львів, Мирослав Скорик

Ведуча: Львів – неповторний, ранковий чи вечірній,

весняний чи осінній.

Львів – це таємничі вулиці, старовинні майдани, вишукані будівлі. Скільки сил і натхнення дала минувшина і сьогоденна сучасність Львова культурі України і світу. Як і кожне місто, Львів має не тільки свою історію, а й власну музику. У цьому місті народилися, жили ,гостювали, нині живуть виконавці, музиканти, композитори, імена яких роблять честь світовій культурі. Львів живе, дихає музикою Людкевича, Колесси, Кос-Анатольського,Івасюка.

Ведучий: Він – син людини землі, або, як сам себе

любить називати, сільський

скрипаль, котрий завдяки невтомній, наполегливій праці зумів досягнути світових музичних вершин. Його «Не топчіть конвалії», «Намалюй мені ніч» – взірці української естради, тієї естради, яка є природнім, сутнісним єством нашої пісні, пісні українського народу. Його «Іспанський танець», «Мелодія», «Гуцульський триптих» стали інструментальними шлягерами.

Він дотепна і щира у спілкуванні Людина. Його теплота і доброзичливість полонить усіх. Саме такого, а не тільки в музичному світі, знають і поціновують Мирослава Михайловича Скорика –композитор і музикознавець родом із Львова, народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, керівник Центру музичної україністики. Внучатий племінник Соломії Крушельницької. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України».



Ведуча: Ось,що розповідає про себе сам композитор в одному з інтерв’ю:

- Музичні здібності виявив досить рано – приблизно у віці 5-6 років. Мої батьки були музикальними, але не професійними. Мама грала на фортепіано, а батько в юнацькі роки навіть хотів бути композитором. Я теж грав на фортепіано, писав пісні, але батьки до певного часу навіть не дуже хотіли віддавати мене до музичної школи. У перший клас я пішов до звичайної школи. Батько був добре знайомий із Соломією Крушельницькою і вирішив показати мене славетній співачці. Ми прийшли до пані Соломії, я почав грати на їхньому фортепіано, і сказав, що це фортепіано фальшиве.


- Фальшиве?
- Вона займалася вдома вокалом, а під вокал фортепіано настроюється трохи нижче. Соломія Крушельницька тоді зрозуміла, що в мене – абсолютний слух, і наполегливо порадила батькові віддати мене до музичної школи. Отак і розпочалася моя музична кар’єра. А ще дуже радила батькам віддати мене до музичної школи Марія Колесса – мама Філарета Колесси.

На запитання : Чого б ви побажали собі? Маестро відповів:

- Здоров’я. Я не почуваюся підупалим, але не знаю, скільки це триватиме (сміється).

- Чи маєте якісь спеціальні вправи для підтримання себе у хорошій формі?

- Тільки робота, робота, робота...



- По гриби досі ходите?

- О-о-о!!! Це єдиний спорт, який мені залишився. Я колись був дуже спортивним. Мав розряди з легкої атлетики (стрибав у висоту), бадмінтону, настільного тенісу. Добре грав у футбол і волейбол. Потім мене приваблювали туристичні байдарки. А тепер залишилися тільки гриби. Але це теж дуже гарний спорт.



Ведучий: Дійсно, цей чоловік рекомендацій не

потребує. Всі знають музику

до кінофільму «Тіні забутих предків». Його «Мелодія» стала справжнім інструментальним шлягером. До сих пір Мирослав Скорик не знає, чому його «Мелодія» є відомою на весь світ. Але написання «Мелодії» має свою цікаву і неординарну історію. Це були 70-80-ті роки, коли партія змушувала працювати митців «на благо родіни». Так, кінорежисеру В.Денисенко «запропонували» зняти фільм про післявоєнні роки в Галичині. Той, не довго думаючи, звернувся до Мирослава Скорика з проханням написати музику до кінострічки, але написати так, щоб люди зрозуміли всю трагедію післявоєнного періоду, щоб музика змогла «розказати» про те, чого не можна показати глядачеві.
Ведуча: «Чому ми слухаємо «Мелодію» М.Скорика -

говорить Ніна Матвієнко - Немає там слів, але вона витягує нас із буденності, змушує рухатися, легіт якогось незвичайного руху змушує тебе відповідати на мелодію. Легіт мелодії… Але вона в леготі руху. Це все дуже поєднано. І ти починаєш мимоволі дивно витягувати шию, сама стаєш лебедем. І я зрозуміла, що це не є якісь звичайні речі, це є незбагненний код, який треба комусь розкласти на слова чи сказати це серцем. І виникають сльози, надія і любов стають подихом, і відкривається таємничий банк пам’яті. Не остаточно ми ще загрубіли, десь по роду йде до нас живлющий сік, і ось ми починаємо зеленіти гілочкою древнього роду-дерева. І кожна гілочка понесе свої плоди, кожна відповідатиме за свій рід.


« Мелодія» М.Скорик

Струнний ансамбль викладачів

Дитячої музичної школи
Ведучий: Минають роки, століття.

Кожна епоха залишає свій неповторний слід у мистецтві. Справжні художні твори живуть сьогоденням. Їх приймають, ними насолоджуються як назавжди даними людству. Вони є вічною ціннісною скарбницею людської душі, її краси та мрії.


Ведуча: Сила краси не має часових обмежень. Вона

живе доти , доки існує краса людського духу, його вічне прагнення до щастя, свободи миру, єдності. ЇЇ передають у спадок в культурному етносі народу, його звичаях і традиціях, спогадах і мріях як частину духовного.


Ведучий: Сучасне покоління знову і знову звертається до

мистецтва як до відкритого цілющого невичерпного джерела і вже співає свою світлу і чисту мелодію, сповнену щирості і ніжності, людського тепла і зворушливості, благородства і милосердя.



Ведучий: О Музико! Чарівних звуків ти ріка безмежна,

Гармонія тих фарб, що з сонцем грає джерело.

Душі людської казка безсловесна

Чарує і манить як восени тепло.

Вона саме життя, що жити нам велить!

Вона надія й щастя мить!



« Токата» Поль Маріа

Камерний оркестр дитячої музичної школи

Ведуча: Любіть музику! Бо ж музика –

це завжди свято душі, одвічна

Таємниця, вона завжди поряд!
Бо ж музика розсипана в усьому,

Захочеш і знайдеш її сліди

У шумі вітру, в цвіті весняному,

В зітханні хвиль і в шепоті води.


Ведучий: Схиліться перед нею на коліна,

О, музико, о вічна таїна!



Повірте, люди музика – безцінна

Бо світові без неї – гріш ціна.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconПрограма «Український музичний салон у Москві»
Національний культурний центр України в Москві продовжує відзначати ювілейну річницю Тараса Григоровича. Цього разу в рамках святкувань...
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий icon«і вічна таїна слова …» ( аналіз художнього твору )
У даному посібнику розкрито сутність, принципи, цілі та загальні прийоми аналізу твору як феномену літератури в її жанрово-стильовому...
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий icon40-річчя школи 2013 Ведучий. Доброго дня, дорогі друзі! Ведучий
Ведучий. Із хвилини на хвилину в цьому залі розпочнеться урочистість, присвячена славному ювілею нашої рідної школи
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconСлаветні імена ведучий 1
Ведучий №2 Славиться Полтавщина своїми іменами… скільки ж їх… навіть не перелічити…кожна споруда, кожин куточок нашого рідного міста-це...
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconАндрій Кондратюк Краса зникаюча І вічна Спостереження
Краса зникаюча І вічна. Спостереження. – В 2 т. – Рівне: Волинські обереги, 2007
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconНорвезький композитор періоду романтизму, музичний діяч, піаніст, диригент
Генрік Ібсен І бйорнстьєрне Бйорнсон. У бергені народився І довго жив Оле Булл, який першим помітив музичний дар Едварда
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconВедуча: Доброго дня, всім шанувальникам нашого рідного мистецтва Ведучий
Ведучий: Не шукайте Мекку стилю в Греції, Італії, Франції чи в готичній Європі. А краще спробуйте збагнути І відчути українські витвори...
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconВсеукраїнський день бібліотек ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості. Вітаємо всіх, хто прийшов сьогодні на наше спільне свято – свято бібліотек,- цього вічно...
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий icon«Тільки родина як вічна зернина на невмирущому полі життя…» 12 б
Напишіть твір-роздум на тему «Тільки родина – як вічна зернина на невмирущому полі життя…» 12 б
Музико! О вічна таїна Музичний салон Ведучий iconОбладнання: текст, портрет письменниці, ілюстрації до твору, макет вінця, дерево бажань, мультимедійна дошка, музичний центр, аудіозаписи музичних творів, музичний інструмент, мультимедійна презентація. Тип уроку
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка