Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії



Скачати 135,51 Kb.
Дата конвертації01.05.2018
Розмір135,51 Kb.

Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії.

  1. Jacek Chachaj, Janusz Drob. Historia. Klasa III. Warszawa: Nowa Era, 2015 (підручник для гімназій)

  2. В. Burda, B. Halchak, R.-M.Jozefiak, A.Roszak, M.Szymchak. Historia. Cz.1. Historia najnovsza. Zakres podstawowy.-Gdynia: Operon, 2015

(підручник для шкіл над гімназійних)

  1. Tomasz Malkowski. Historia i spolechenstwo. -Gdansk, 2014 (підручник для 6-класи загальноосвітньої школи).

В огляді для зручності не називатиму авторів і назви підручників, а ставитиму лише номер тої чи іншої книжки.

І. Загальні зауваги до змісту і естетичного сприйняття тексту. Усі вищезгадані підручники продовжують у своїх підходах і зовнішньому вигляді славну традицію попередніх поколінь польських шкільних підручників. Від українських підручників з історії їх вирізняє якісний і яскравий макет, доброї якості ілюстрації. Великий плюс – солідна поліграфія, і передусім добрий папір та кольоровий друк усього підручника. Через що освітня книжка має вигляд не тільки підручника, а й просто цікавої книжки для читання. Естетичний рівень польських підручників дуже високий, так само довершені художні якості книжкової графіки, ілюстрацій, шрифтів, карт. Польський підручник справляє враження мистецького книжкового твору, що сприяє засвоєнню освітнього матеріалу.

Українські підручники переважно друкуються на сірому офсетному папері і мають менший формат. Це збіднює їх зовнішній вигляд. Папір, друк і обов’язкові нормативи не дозволяють з максимальною ефективністю використати весь обсяг сторінки для складнішого і цікавішого макету.

За змістом польський підручник має мінімум прізвищ (до 150) і дат, чим надуживають українські підручники. Джерела історичні теж не мають більше сторінки на тему. Методичний апарат не перевищує 4-5 запитань. В результаті польський підручник не перевантажений змістом і має від 150 до 230 сторінок друку, що на 1/3 менше за наші підручники. Зміст має враження відсутності зайвої інформації, яка не буде використана учнем для підготовки уроку. Теми мають невеличкий обсяг до 3-4 сторінок.

ІІ. Польський досвід інтегрованого підручника. Польські підручники демонструють корисний нам підхід поєднання національної з всесвітньою історією. На мій погляд в Україні так само необхідно переходити на інтегровані підручники. Польські підручники 2/3 матеріалу присвячують історії Польщі, до 1/3 – історії Європи і світу. З світової історії поза Європою в підручнику №1 згадано лише громадянська війна в США середини ХІХ століття, утворення національних держав в Латинській Америці та колоніалізм імперій Європи і Японії в Китаї. В підручнику №2 оповідь не виходить за межі Європи. Наголос і в першому і другому підручнику робиться на фактично чотирьох країнах: Німеччині, Австро-Угорщині, Італії, Росії, події в яких мали вплив на польську історію. Франція і Англія згадують спорадично, лише як місця польської еміграції, у зв’язку з подіями прусько-французької війни 1870-1871 років, революції 1848 року, колоніальної політики Великої Британії у світі за Вікторіанські часи. Події Наполеонівських воєн проходять у зв’язку з боротьбою за польську незалежність на поч. ХІХ – 1813 роках. Росія цікавить авторів передусім, як країна яка загарбала Польщу в 1795 році та визискувала Конгресову Польщу до 1914 року.

У європейській історії зроблено наголос до початку Першої світової війни на лише кількох головних подіях: об’єднання Італії Кавуром і Гарібальді у 1860-х, створення єдиної Німеччини під пануванням Прусії за канцлера Бісмарка у 1860-х – 1870-х; утворення двоєдиної монархії в Австро-Угорщині і доля польського суспільства в Галичині. З теоретичних проблем заторкується постання соціалістичної думки і робітничого руху та суспільні зміни викликані новими відкриттями в ділянці науки і техніки в світі.

Особлива увага приділяється в підручнику №1 подіям Першої світової війни, у підручнику №2 Паризькій мировій угоді 1918 р. та подіям Другої світової війни; постання ідеологій тоталітаризму в Італії, Росії, Німеччині (фашизму, большевизму, нацизму) У підручнику № 3 розповідається й про події післявоєнного часу, коли Польща була під владою комуністичного Радянського Союзу.

В третьому підручнику, який нагадує за підходами до нашого підручника за п’ятий клас В.Власова, являє собою книгу для читання, що наголос робить на головніших політичних моментах польської історії ХІХ-ХХ століть. Там для кожної теми введене художня белетризована розповідь про польських дітей, у зв’язку з тим чи іншим періодом історії Польщі. Фішкою підручника № 3 можна вважати олюднення історії через розповідь про видатних людей польської історії в галузі культури ( через музику, літератури, малярські твори). У ньому введено біографії про автора польського гімну, що написав мазурку Домбровського для польських легіонерів, композитора Ф.Шопена, видатного фізика М.Складовську-Кюрі, майстра історичних романів письменника Г.Сєнкевича.

Наголос робиться на події політичної історії. В центрі кожного підручника – не культурна, чи цивілізаційна, а саме політична історія: кінець польської державності по розборах Польщі між Австрією, Прусією і Росією. Перший етап – війна за незалежність в часах Наполеонівських воєн з Центральними державами й Росією; Конституція 1815 р. й утворення Конгресової Польщі на Віденському конгресі; другий – Польське Листопадове повстання 1830-1831 років; третій – Польське повстання Січневе 1863-1864 років; четвертий – Польський рух за незалежність перед війною і утворення головних політичних партій соціалістичної, соціал-демократичної, народної. ХХ століття – це війна поляків за незалежність 1918 року і відбудову ІІ-ї Речі Посполитої – внутрішній і зовнішній політиці польської держави у міжвоєнний період. В центрі розповіді герої боротьби за незалежність Й.Понятовський, Р.Траугутт, Ю.Пілсудський, Л.Валенса.

Подібний підхід можна і треба використати для підготовки українського інтегрованого підручника. Спільність наша з польською історію полягає в тому, що як і Польща Україна протягом ХІХ – початку ХХ століття постійно вела національно-визвольну боротьбу, що завершилася постанням Української Народної Республіки у 1917-1918 роках, але на відміну від Польщі ця державність була розтоптана загарбанням України червоною Росією. Польща була для України однією зі сторін, яка була об’єктивно не зацікавлення у постанні української держави на Західних українських землях. Була однією зі сторін агресії на одну з частин етнічної території України. Цікаво, як польські підручники відображають українську історію часів постання модерної нації.

ІІІ. Відображення подій української історії в польських підручниках. На жаль українські події мало відображені у польських підручниках. Можна нарахувати на три підручника хіба близько десятка згадок України за 200 років нашої історії. Це можна зрозуміти, бо через вимоги шкільної освіти і в обмеженість часу, присвятити більше часу можливо лише найважливішим подіям. Тому автори, як і програма шкільна наголос роблять на подіях в головніших країнах світу США, Англії, Росії та Німеччині, які визначали світову політичну ситуацію. Головним завданням історична осівта ставить показати, яким чином відбувалася боротьба за польську незалежність і нове державне відродження у ХХ столітті. Виходячи з такого завдання польським підручникам не має чого особливо закинути.

Якби б ж ставилося інше концептуальне завдання – показати як відбувалося співіснування поляків зі своїми сусідами; яка була позитивна участь поляків у національно-визвольній боротьбі своїх східних сусідів: литовців, білорусів, українців; які варто шукати шляхи для теперішнього і майбутнього порозуміння між нинішніми націями Центрально-Східної Європи, то тоді б підручники вимагали інших наголосів, яких наразі в них не має. Перейдемо до конкретних прикладів.

ІУ. 1). В підручнику № 1 в розділі про Мистецтво періоду романтизму (с. 29-31) не згадано про українську школу в польському письменстві, що виглядало б цілком на своєму місці, бо саме ця школа не лише в художній літературі, але в суспільному думанні була пануючою. І до неї належали класики польської літератри Ю.Словацькій, С.Гощинський, Б.Залеський, М.Чайковський, М.Грабовський. Філософський міф про козака Вернигору – рятівника польської держави живило бажання вибудовувати польсько-українське порозуміння, порушене часми козацьких воєн ХУІІ-ХУІІІ ст. На с.45 згадано Садик-Пашу (Міхала Чайковського) в Туреччині, але ж там він намагався відродити саме козаччину, як симбіоз польського-українського козацького міфу.

2). Автори знайшли місце для Болівара, його конституції і творення в Південній Америці нових держав на національній основі: Бразилії, Аргентини, Венесуели, Болівії, Колумбії та ін. Але жодним словом не згадали, що подібні явища відбувалися і на землях Речі Посполитої. Сучасником згаданого Адама Міцкевіча був Тарас Шевченко, який написавши і видавши «Кобзар» у 1840 році започаткував новий національний рух, який засновувався не на компрадорській іспанській еліті, як в Латинській Америці, а на ідеї про етнічне право українців будувати свою державу. Логічно було б згадати про подібних будителів в інших народів: приміром Францішка Палацького у чехів, Павла Шафарика у словаків і т.п.

3). На с. 52, с.128 і ще в кількох місцях польські підручники в традиціях поділу в часах Першої Речі Посполитої трактують територію України як у вузькому сенсі терен теперішніх Київщини і Черкащини. Окремо фігурують Волинь і Поділля, які є для українців частиною України. Сьогоднішній польський учень потрактує це як законну належність Волині і Поділля до Польщі. В інших місцях авторами називається вся Білорусь, без її історичних воєводств Полісського, Новогрудського та ін.. Чомусь для України такого ж підходу не вироблено.

4). З попереднього випливає проблема роз’яснення учням тези польських політиків ХІХ століття від Тадеуша Костюшка до Романа Дмовського про відбудову «Історичної Польщі», яка включала території етнічних України, Білорусі, Литви. Питання це важливо в тому сенсі, що новочасна польська держава будувалася як мала імперія, вона визнавала примат польської культури та відкидала тезу про етнічну приналежність, на чому будувалися націоналізми недержавних націй, в тому числі й України

5). Розповідь у всіх підручниках ведеться під кутом зору переважаючого значення Варшавського королівства, у якому поляки перебували в більш пригніченому стан, ніж польське суспільство в конституційній Австро-Угорщині. Під Австрією польське суспільство перебувало в пануючому становищі і ставилося до меншостей, передусім українців, так само як гекатисти-німці у Великопольському регіоні до поляків. Між тим учень з підручника не відчує різниці між поляком околиці Кракова чи Львова та Познані або Гданська.

6). У розділі про «Весну народів» чомусь відсутня польська революція 1848 року у «Історичній Польщі» передусім у Львові, яка співпала з початком революційних зрушень в середовищі русинів-українців.

7). На с.61 є малюнок, як селяни за гроші передають офіцерам-австрійцям відрубані голови польських шляхтичів. Ситуація учню буде незрозуміла. Бо серед селян головним чином були українці, які до шляхтичів ставилися як провідників польського національного впливу і з недовірою тому поставилися до революції 1830-х – 1840-вих, а згодом і 1863-го років (с.63-65). В підручників ніде не має згадки, що повстанці діяли не лише в Коргресовій Польщі чи Галичині, але й на українських територіях Правобережжя, що існував популярний заклик «За нашу і Вашу свободу», що шукав шляхів до порозуміння між Польщею і Україною (с.124-127).

8). У всіх підручниках відсутня розповідь про величезний польський вплив на український національно-визвольний рух 1860-х – 1890-х років та на початку ХХ ст. Особливо постання хлопоманства і діяльність Володимира Антоновича, Тадея Рильського, Костя Михальчука, Бориса Познанського, Йосипа Юркевича та ін. Одним з авторів українського гімну «Ще не вмерла Україна» був польський шляхтич Павлин Свєнціцький учасник польського повстання 1863 року. Самостійницькі інтенції до будування відрубної української культури хлопомани польського походження випозичали в польському громадсько-політичному русі. Батько самостійницької ідеології і творець національного консерватизму – В’ячеслав Липинський був сином польського землевласника з Волині (с.Затурці, поблизу Луцька). Етнографічний період українського визвольного руху багато завдячує працям польсько-українського етнографа Зоріяна Доленга-Ходаковського.

9). Зменшено ареал діячів польської культури (С.66-69, 84-85, 140-141). Крім етнічних польських земель згадано в Росії лише Кременецький ліцей і Віленський університет. Хоч варто згажати і сильний гурток петербурзьких поляків зі В.Спасовичем. Поляків Києва: педагог Януш Корчак, біолог В. Бессер, професор-юрист, брат А.Міцкевича, архітектор В.Городецький, художники В.Котарбінський, П.Свєдомський, М.Врубель та інші, письменник з Волині Юзеф Ігнацій Крашевський – польський Вольтер, поет-киянин Я.Івашкевич, композитор Шимановський. Польські культурні осередки існували в Катеринославі, Одесі, Харкові та інших містах.

10). Традиційно польські підручники трактують штучне утворення – Галичина, як суцільну територію, хоч вона включала Краківський округ, переважно населений поляками і Східну Галичину, де переважали українці (с.128-129, 161). В середньому українців і поляків було порівну, але в Східній Галичині їх було до 75%, тому українці боролися за утворення нового коронного краю на Східній Галичині.

11). В підручнику йдеться про політику германізації Познанщини, але не має про полонізацію українських територій в Галичині (с.130-131). (Є класичний приклад школи польської у Вжесні. А не має приміром випадку з українським хлопчиком Адамом Коханчиком, побитим польським вчителем в Галичині у 1912 р.).

12). Підкреслюється, що більшість міст колишньої Речі Посполитої і на початку ХХ століття мало переважаючу польську людність. Згадано, що число євреїв доходило до 40% як у Варшаві. Але не згадано, що від 15 до 20 процентів населення Галичини складало українське населення.

13). В політичних партіях Польщі згадано про керівну роль ППС, не погано б було вказати, що це була єдина партія, яка визнавала право українців на побудову своєї держави. З ними співпрацювали українські соціалісти і творці національного соціалістичного руху, поляки за походженням Богдан Ярошевський і Левко Юркевич. Частиною польської соціал-демократії була Українська соціал-демократична партія Галичини (Лев Ганкевич) (с.133-135)

У. 1) У підручнику № 2 події стосуються подій від кінця Першої світової до кінці Другої світової воєн. На карті Центрально-Східної Європи (с.32) територія Червоної Росії подається суцільна, в той же час території країн Прибалтики, Фінляндія, Грузія і Азербайджан мають свої кордони. Виходить польські автори не визнають існування УНР, яка принаймні до Ризького миру ще має залишатися незалежною державою і повинна так бути зазначена на мапі.

2). Автори трактують війну в межах колишньої Російської імперії так само як сучасні путінські підручники як Громадянську (!?) (с.33). В Брестському мирі не вказана як учасниця переговорів УНР. «Росія втратила Україну», - пишуть автори. А як втратила. Хіба вона була нічийною територією.

3). Нічого не сказано про війну більшовицької Росії з Україною у 1917-1920 роках (с.34-35). Про утворення СССР написано, що окремі народи самі висловили бажання вступити до федерації, що є цілковитою неправдою. Це все одно, що стверджувати, що ліквідація Царства Польського російським фельдмаршалом Паскевичем було результатом добровільної відмови поляків від бажання бути незалежними.

4) Немає в підручнику нічого про українсько-польську війну в Галичині. Про проголошення Західно-Української Народної Республіки у Львові 1 листопада 1918 року (с.56-57). Виходить поляки воювали не з державою, а якимись самозванцями. В той час про війни з Росією і Німеччиною йдеться і трактуються вони як міжнародні конфлікти. Щоправда згадано про союз підписаний УНР і Польщею, Пілсудського і Петлюри. Але не зрозуміло, що він визначав, і чи визнавала Польща територію УНР. Є про «Орлят львівських», але незрозуміло з ким вони воювали. Треба було написати , що армією ЗУНР. Нічого не сказано про майже річні бої, про армію Галлера, про лінію Бартельмі, про відмову поляків провести плебісцит на Східних землях Галичини. Про рішення ради послів передати Галичину аж у 1923 році Польщі. В підручнику ці збройні конфлікти подаються в розрізі усталення східних кордонів країни. Так ніби на це було абсолютне погодження людності краю.

5). У розділі про внутрішню політику 1920-х років (с.72-73) не сказано про різницю концепцій Пілсудського і Дмовського. Другий будував централістичну польськоетнічну Реч Посполиту, перший обіцяв федералістську концепцію, на яку розраховували і сподівалися українці. Але чого зовсім не одержали.

6). Багато пишеться про українсько-польські стосунки у міжвоєнний період на с.103. І це мабуть найбільша частина на усі три підручники. Аж чотири абзаци. Згадана ОУН, її терористична боротьба з польською державою. Польська акція пацифікаційна оцінюється польською стороною, і те що вона проводилася брутально. Але не зовсім зрозуміло чому була така реакція українців. Бо вони пацифікацію сприймали як денаціоналізацію супроти українського населення. Не згадано осадників. Закриття і зруйнування шкіл, храмів і товариств під час проведення пацифікації. Хоч в цілому трактовка політичного успіху ОУН в середовищі молоді подана досить точно і об’єктивно. Без навішування ярликів і жупелів, що характерно для російських підручників. Насправді він жорстко критикував акції терору і підтримував членів поміркованої політичної сили УНДО (остання зовсім не названа в підручнику).

7). Досить обережно і толерантно, без негативних інвектив і малювання образу ворога, показана діяльність УПА (с.215). Її бажання виселити польське населення в Галичині пояснено ідейними міркуваннями – бажанням будувати власну українську державу. Позитивно, що не сказано у розпачливих тонах про трагедію Волині весною 1944 р., в якій останніми часами в пресі Польщі звинувачували українських партизан.

8) Нічого також не говориться і про трагедію переселенської акції «Вісла» 1947 р., у якій було постражєдало сотні тисяч українців з Холмщині і Лемківщині.

Українські діячі в книзі згадано двічі: С.Петлюра і А.Шептицький. Але у порівнянні з іншими сусідами більше, ніж про українців пишеться лише про німців, росіян і італійців. В цілому треба відзначити виважене і толерантне ставлення поляків до українців, відсутність негативізму агресії, конфронтації супроти українського населення, що становить безперечний плюс підручника. Але з другого боку відчувається замовчання українського національно-визвольного руху, як в Галичині так і на під російських землях. Не проходить зовсім думка, що крім конфліктів, що не уникненні на територіях, на котрі претендують різні національні ідеї, можлива і існувала позитивна співпраця.

УІ. 1). У підручнику № 3 часи боротьби за незалежність 1918 р. інтерпретовані у найкращій спосіб, якщо порівнювати з підручником № 2 (с.80-81). Автор стає на позицію супротивну і намагається зрозуміти спосіб думання української сторони, порівнюючи цю думку з польським мисленням. Українці хотіли збудувати свою державу на частині Галичини, поляки бачили цю частину своєю, бо вона була в межах Речі Посполитої до 1795 р. Мешканці міст переважно були поляки, вони переважали серед майновитих кіл. Через це війна була неуникнена, і в цьому не має провини української сторони. Але як і в підручнику попередньому Т.Малковський розділяє польсько-радянську війну, яку визнає за «справжню» міждержавну війну і війну з українцями, яка є конфліктом, а не війною. Хоча різниці фактично не існувало ніякої. Більшовицька Росія не була ще у 1920 р. міжнародним співтовариством, так само не була визнана й ЗУНР, яка для українців була законною державою.

2). Об’єктивно висвітлено українців як національну меншість Польщі сьогодні (с.175-176). Лемки названі етнічним відламом українського етносу, що раніше не було так однозначно визначувано в старих польських підручниках.



Підручник №3 цікавий для нас під кутом зору включення до історичного підручника розділів, які стосуються проблем польської господарської і політичної еміграції. Така проблема досі не вирішена в українських підручниках з історії. Де випадають з уваги розповіді про політичну еміграцію 1920- – 1930-х років В Європі, післявоєнна еміграція в Півнчній і Південній Америці. Еміграція господарська і примусова в Росію. Важливим є ідеї національної історичної пам’яті, носієм якої є визначні історико-аріхтектурні пам’ятки країни. На рівні загально польського підручника проведена тема «Наш край», в якому розповідаються про визначні памя’ятки місцевого значення, які мають вихід на загальнопольську історію. За приклад береться місто Новий Санч.

Замість висновків.

  1. Польські підручники показують українським авторам можливість співіснування глобального світового та національного інтересів. Можливість їхнього поєднання.

  2. Польські підручники демонструють можливість толерантного ставлення до «іншого», поборення негативних суспільних стереотипів.

  3. Польські підручники можуть бути використані творцями українських підручників як зразок методичних педагогічних прийомів.

  4. Український погляд на недоліки польських підручників можуть бути в нагоді польським підручникотворцям у підготовці нових книжок.

  5. Для кращого зрозуміння українсько-польського простору бажано б було підготувати спільний посібник для школи польською і українською мовою.

Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconКонцепція та програми викладання історії України в школі (проект)
Матеріали IV та V робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconЖінка в історії козацького Запорожжя” у навчально-виховному процесі Запорізького колегіуму “Елінт”
Кривошия Олександра Петровича та директора колегіуму Зайковської Олени Анатоліївни. Жінки Козацької України практично “невидимі”...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії icon477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть
...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconВисокий шлях Миколи Лукаша
Без історії українського художнього перекладу немає історії української культури І, отже, історії української нації. Тож українська...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconБбк 3. (4 Укр) Василь Педич, Ярослав Штанько інституалізація української історіографії в галичині ХІХ – початку ХХ століття: методологічні проблеми вивчення
У статті розглядається процес методологічної еволюції галицької української історіографії ХІХ ст., її інституалізація на рубежі ХІХ...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconОбережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України
Тривалий період перебування нашої країни у складі Російської імперії призвів до брутальної фальсифікації історії українського народу...
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconЗміст вступ 3 Розділ І. Еволюція жанру сюїти в історії фортепіанної музики
Розділ ІІ. Фортепіанна сюїта “Гробниці Куперена” М. Равеля на перетині стильових парадигм музики ХІХ – початку ххст. 16 26
Огляд польських підручників з історії ХІХ – початку ХХ століть під кутом зору висвітлення подій української історії iconЧитання мовчки учнями незнайомого тексту від початку до кінця
«Андрій Лаговський»); глибока зацікавленість в орієнтальній (народів Сходу) та українській філології та історії. Під його егідою...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка