П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України



Скачати 115,6 Kb.
Дата конвертації14.05.2017
Розмір115,6 Kb.

П. І. Рогова,

кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України, директор Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського НАПН України



Визначні жінки України у житті Федора Погребенника
Готуючись до виступу на даних бібліографічних читаннях, я подумки повернулася до незабутніх перших років утвердження незалежності нашої держави, коли відбувалися активні державотворчі процеси, відкривалися державні установи, розкривалися події й імена, які були викреслені з історії України в роки радянської влади. Історична будівля Педагогічного музею у м. Києві, у 1917–1918 рр. – Будинок Центральної Ради, нині Київський будинок учителя, з перших днів незалежності стала не тільки символом незалежної України, а й тим місцем, де розгорталася широка палітра національних заходів, зокрема культурно-просвітницьких, в яких відкривалася киянам незнана, нова історія нашої держави. У цьому будинку у 1993 р. за наказом Міністерства освіти і науки України, на базі його педагогічної бібліотеки вперше в Україні було засновано Центральну освітянську бібліотеку, яка мала надалі трансформуватися в Національну освітянську книгозбірню. І це було не випадково, адже з 1912 по 1920 р. у цій будівлі діяла педагогічна бібліотека, яку С. Грушевський у роки УНР планував розбудовувати як всеукраїнську педагогічну книгозбірню. Саме в цей історичний будинок на початку 90-х років завітав професор, доктор філологічних наук, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Ф. П. Погребенник з пропозицією започаткувати проведення в ньому літературно-музичних вечорів «Визначні жінки України». Літературознавець, відомий в Україні й далеко за її межами, який зробив вагомий внесок у розвиток української літератури, літературознавства, культури, фольклору, невтомний дослідник, а головне патріот України, який любив її не на словах, а на ділі, вважав, що саме в цей період треба значну увагу приділити вихованню громадян колишньої Радянської України через відкриття невідомих, але славних сторінок її історії, літератури і культури та невідомих нам, радянським громадянам, постатей тих діячів, котрі боролися, любили, страждали і загинули з вірою в незалежність України. Директор Будинку вчителя Л. Ф. Мельник прийняла цю пропозицію.

Цикл літературно-музичних вечорів «Визначні жінки України» діяв у Київському будинку учителя з 1992 р. до кінця 1999 р. Усі вечори проходили за активної участі бібліотеки Київського будинку учителя, далі Центральної освітянської бібліотеки МОН України (ЦОБ), які в ті роки очолювала автор цієї статті. На мою думку, Федір Петрович обрав тему про видатних жінок в останнє 10-річчя свого життя невипадково. По-перше, жінки завжди відігравали вагому роль у розвитку історії будь якої країни і, зокрема, нашої держави. Згадаємо славних українок Анну Ярославовну, княгиню Ольгу, Роксолану, Гальшку Гулевичівну, Соломію Крушельницьку, Олену Пчілку, Марію Заньковецьку та багато інших відомих імен. А скільки невідомих широкому загалу видатних жінок Україна мала в своїй історії? По-друге, Федір Петрович, як високо інтелігентна людина, завжди з великою шаною і повагою ставився до жінок, як берегинь, непересічних особистостей, до їх здобутків та ролі у розвитку різних галузей знань, історії й культури України зокрема. Тому надзвичайно широка палітра його творчості не могла оминути тему «Визначні жінки України». Отже, з метою розкриття невідомих історичних, літературних й культурних подій України, а також ролі славних героїнь у цих процесах, а саме: письменниць, лікарів, педагогів, співачок, багато з яких поклало своє життя на кін України у різні її періоди, Федір Петрович обрав цю тему. За 8-річний період існування цих літературно-музичних вечорів ним було відкрито до 30 постатей видатних українок, серед яких: Олена Теліга, Христя Алчевська, Марійка Бачинська-Донцова, Ліда Бурачинська, Ольга Вітошинська, Анна-Галя Горбач, Ольга Дучимінська, Галина Журба, Олена Залізняк, Олена Кисілевська, Ірена Книш, Наталя Кобринська, Валерія О’Коннор-Вілінська, Млада Липовецька, Костянтина Малицька, Дарія Мельникович-Рихтицька, Софія Парфенович, Леся Петлюра, Іванна Синенька-Іваницька, Савелія Стечишин, Ганна Чикаленко-Келлер, Софія Яблонська, Катря Гриневичева, Наталя Лівицька-Холодна, Ольга Басараб, Олена Степанів, Мілена Рудницька. Деяких з цих жінок він знав особисто, листувався з ними (це, зокрема, поетеси – Дарія Рихтицька, Анна-Галя Горбач, письменниця Наталя Лівицька-Холодна та ін.). Деяких, а це понад 10 жінок, – письменниць, поеток він встиг відкрити Україні у своїх статтях, а саме: Катрю Гриневичеву, Галину Журбу, Наталю Лівицьку-Холодну, Галю Мазуренко [1] та інших. Про значну кількість жінок-патріоток Ф. Погребенник розповів на зазначених вище вечорах, матеріали про яких він черпав у заборонених в Україні виданнях, що були в його особистій бібліотеці, листуванні з закордонними друзями, а також в спеціальних архівах, фондах провідних бібліотек України, які на той час вже ставали широкодоступними. Жінки-українки, яких відкривав Ф. П. Погребенник, жили і діяли впродовж ІІ пол. ХІХ – ХХ ст.; багато з них свого часу виїхали з Батьківщини за кордон, у різні країни світу, але залишившись там, вони не забували Україну. Я думаю також, що саме в останнє 10-річчя свого життя його душа, лірична і ніжна, творча і натхненна, наповнена ґрунтовними знаннями і піснею, просила виходу, зокрема, на сцену, щоб через ці виступи відтворювати образи непересічних особистостей й нести знання новій Україні. Він, певною мірою, був актором, який на цих імпрезах виконував головну роль. Сценарії, програми вечорів, вступне слово про ту чи іншу героїню Ф. П. Погребенник розробляв особисто. Усі матеріали він сам друкував на своїй друкарській машинці, що підтверджують програмки, які нині зберігаються у фонді Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, яка стала правонаступницею ЦОБ. Символічно, що перший вечір з циклу «Визначні жінки України» був присвячений українській поетесі і патріотці Олені Телізі. У ньому брала участь сучасна видатна поетеса Ліна Костенко. Це була одна з перших в Києві імпрез про жінку-борця, красиву, талановиту і несхитну українку, про яку (не боюсь цього слова) після цього вечора дізналися пересічні громадяни столиці. Захід пройшов на високому, творчому піднесенні, ніби ставши заспівом всім тим вечорам, що мали проходити надалі.

Хочу коротко окреслити постаті деяких славних героїнь вечорів «Визначні жінки України», які були відкриті на них вперше в незалежній Україні:

– Валерія О’Коннор-Вілінська (1867–1930) – українська письменниця, драматург із роду Старицьких, подруга Людмили Старицької. Коли утворилася Українська Центральна Рада, Валерія була вибрана її членом, так само як і її чоловік. Після вимушеного від’їзду в Швейцарію, а далі в Чехію, вона працювала в Термінологічній комісії, яку очолював Євген Чикаленко. Багато писала, видавалася, займалася перекладацькою діяльністю, очолювала Українську секцію Міжнародної жіночої ліги миру і свободи [2].

– Леся Петлюра (1911–1941) – донька визначного українського державного, політичного і громадського діяча Симона Петлюри, яка безмежно любила Україну, вірила в її незалежність, була неабияко обдарованою людиною, – писала вірші, статті, малювала [3].

– Олена Степанів (1892–1963) – педагог і громадський діяч. З родини священика. З проголошенням австро-російської війни вступила до українського стрілецького легіону, де здобула ранг хорунжого. З 1915 по 1917 р. перебувала у російському полоні. Вийшла заміж за полковника Київських Січових стрільців Романа Дашкевича. По закінченні Віденського університету стала докторантом історії і географії, працювала учителькою гімназії у Львові; діячка товариства «Рідна школа». З 1949 по 1956 рр. перебувала у концтаборі у Мордовії. Син Олени Степанів, нині відомий вчений, Ярослав Дашкевич, прибувши зі Львова на вечір «Визначні жінки України», присвячений його матері, був в сльозах від того, що Україна згадала його несхитну неньку [4].

– Ольга Басараб (1890–1924) – політична і громадська діячка, борець за Україну, член І-ої жіночої чоти у Львові. Проводила освітянську та харитативну діяльність у Комітеті допомоги раненим і полоненим у Відні тощо. Боролася з польським окупантами у лютому 1924 р., за що була арештована і замучена, але товаришів не видала [5].

– Софія Парфенович (1898–1968) – лікар (проживала в Австрії, Німеччині), суспільна діячка, письменниця, авторка багатьох оповідань, повістей, праць та двотомного бібліографічного довідника «Українські лікарі» (вийшов заходом НТШ у Львові та українським товариством у Північній Америці у 1994-1995 р.) [6].

– Одарка Романова (1853–1922) – письменниця, поетеса, навчалася в Московській консерваторії. Її вірші та психологічні оповідання були високо оцінені І. Франком [7]. На вірші О. Романової писав музику М. Лисенко. Одарка Романова – авторка вірша «Нічко лукавая», яка стала народною піснею. Ф. П. Погребенник у своїй вступній статті, надрукованій ним у програмці до вечора, писав: «ця пісня полонить душу своєю мелодійністю, мрійливістю, вона є в репертуарі народних хорових колективів» [8]. Пісню у світ благословив І. Франко, а нове життя їй дав Ф. П. Погребенник.

Останній вечір, який готував Ф. П. Погребенник наприкінці 1999 р., був присвячений доньці першого Президента України М. Грушевського – Катерині Грушевській (1900–1953) – дослідниці української порівняльної етнографії, редактору етнографічних журналів тощо [9]. Все вже було підготовлено, призначена дата, запрошені учасники вечора, але захід не відбувся, – обірвалася нитка життя Федора Петровича.

Необхідно зазначити, що у всіх літературно-музичних вечорах брали участь відомі науковці України, чимало українців з діаспори, народні артисти України Галина Яблонська, Павло Громовенко, заслужена артистка Росії Людмила Лимар, артистка Київського Молодого театру Світлана Ватаманюк, у виконанні яких звучала поезія чи проза героїнь, яким присвячувався вечір. Усі виступи були безкоштовні. Студенти Київського музичного училища ім. М. Глієра та Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, музичні ансамблі Будинку вчителя, відомі хорові колективи, зокрема «Дарничанка» та Будинку вчених під керівництвом Заслужених діячів культури П. Андрійчука та Валентина Мальцева, були також постійними учасниками цих вечорів. У хорі Будинку вчених співав і сам Федір Петрович. До участі у вечорах Ф. П. Погребенник запрошував численних своїх друзів і шанувальників, бо знав їх творчі уподобання. Федору Петровичу вдавалося на цих заходах створювати неповторну атмосферу, об’єднувати різні світи й особи. Кожний вечір, насичений творчістю, неймовірною енергетикою ведучого і тих, хто брав в ньому участь, був по-своєму унікальним, проникливим, глибоко зворушував душу і свідомість слухачів. Один з відвідувачів мені говорив: «Я став патріотом України завдяки таким вечорам і таким особистостям, як Федір Петрович Погребенник». Ф. П. Погребенник у своїх виступах про жінок, які в силу різних обставин, дуже часто політичних, були занесені вітрами поза межі Батьківщини, щоб там на чужині примножувати славу української науки і культури, літератури, не забував наголосити на тому, що в Києві існує більше 40 різних жіночих товариств і об’єднань, зокрема патріотичних, але тільки декотрі, зокрема «Союз українок», проявляють зацікавленість до літературно-музичного лекторію «Визначні жінки України», який вже має свою сталу аудиторію, користується доброю репутацією в столиці України, відомий поза її межами.



Федір Петрович встигав все: здійснювати наукову роботу, співати у хорі, вести підготовку вечорів «Визначні жінки України» і проводити їх, виступати на радіо тощо. Однодумцями, постійними помічниками були члени його сім’ї: дружина – канд. пед. наук Ярослава Михайлівна та син – доктор філол. наук, професор, зав. кафедри української літератури НПУ ім. М. П. Драгоманова Володимир Федорович, а також віддані йому друзі, колеги, серед яких колектив Будинку вчителя, працівники Центральної освітянської бібліотеки і я, її директор, яка була постійною ведучою спільно з Федором Петровичем цих вечорів і його незмінним помічником. До кожного вечора бібліотекою готувалася книжкова виставка про ту чи іншу особу (часто книги були з особистого фонду Федора Петровича та бібліотеки). Молодий художник, студент Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова) Дмитро Нікіфорук малював зі світлин, що були з особистого фонду Федора Петровича, портрети видатних жінок. Усього ним було створено 12 портретів, нині вони зберігаються у фонді ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. Не завжди ми здогадувалися зберігати програмки і вступне слово, яке готував Ф. П. Погребенник (нині у фонді бібліотеки всього є п’ять таких програмок), не збереглися всі афіші, що сповіщали про лекторій (декілька є у фонді бібліотеки). Не відбувалися записи цих унікальних вечорів на диктофон, кіно- і відеозйомки, бо ми тоді не мали цих інноваційних технологій, а також були мабуть недостатньо далекоглядні в тому, кого ми слухали і про кого ми слухали. А жаль, глибина знань, величезна наукова, пошукова і просвітницька робота Федора Петровича впродовж восьми років заслуговувала на її увічнення шляхом запису якщо не на відео, то хоча б на диктофон, а надалі видання однойменної книги про видатних жінок України, яку, я впевнена, Федір Петрович виношував у своїх планах. Упевнена і в тому, що ці літературно-музичні вечори і особливо подвижницька праця Федора Петровича зіграли вагому роль у духовному відродженні громадян молодої незалежної України, вплинули на їх національну свідомість, стали вагомим внеском у розвитку української літератури й культури та національного утвердження. У ці роки журналісткою Таїсією Костенко на українському радіо було започатковано радіопрограму «Берегиня». Пізніше, у 1995 р., Т. Костенко за матеріалами радіопрограми видала книгу «Берегиня України» [10]. Надалі в Україні почали виходити й інші книги про видатних наших жінок, але здебільшого довідкового характеру. У цих виданнях не було багатьох прізвищ жінок з того переліку, що був оприлюднений Федором Петровичем у літературно-музичних вечорах «Визначні жінки України». Справді наукове видання, в якому були б зібрані матеріали, а саме: біографія, бібліографія праць про славних героїнь України та відповідний літературознавчий коментар Ф. П. Погребенника про жінок, про яких йшлося на вечорах, чекала на свого дослідника. На жаль, цю роботу Ф. П. Погребенник не встиг закінчити. Гідним продовжувачем справи батька став син Федора Петровича – В. Ф. Погребенник, який нині доопрацьовує зазначену вище наукову працю батька, яка згодом буде видана. За це хочу щиро подякувати Володимиру Федоровичу і низько йому вклонитися.

Не зважаючи на те, що дана стаття присвячена темі «Визначні жінки України», я не можу оминути величезної праці Ф. П. Погребенника в цей період щодо відкриття видатних синів України, серед яких були: І. Липа, Є. Чикаленко, Роман Рахманний та ін. Особливо вагома робота була здійснена ним щодо оприлюднення сучасній Україні творчості видатного публіциста, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка Романа Олійника-Рахманного [11,12]. У результаті вивчення його життя й діяльності Ф. П. Погребенник ініціював проведення вечора, присвяченого Роману Рахманному, підготував сценарій до нього, вступне слово про видатного публіциста, був ведучим цього заходу. Вечір проходив у Будинку Центральної Ради (нині Київський будинок учителя). У вечорі брали участь відомі українські літературознавці, історики, рідний брат Романа Рахманного – С. Д. Олійник, полковник армії США у відставці, а також ми, працівники ЦОБ, які підготували книжкову виставку, де були представлені твори видатного публіциста. Ф. П. Погребенник у своїй доповіді зробив глибокий аналіз творчості Романа Рахманного, розкривши його науковий і культурний спадок, громадянську позицію видатного українця, який проживаючи в Канаді, зробив значний внесок у розвиток української публіцистики. Велику роль у відкритті імені Романа Рахманного Україні відіграв і його рідний брат – С. Д. Олійник, який фондував видання праць публіциста в незалежній Україні. Популяризацію й розсилку цих видань по бібліотеках України здійснювали фахівці ЦОБ. У 2003 р. син Ф. П. Погребенника – В. Ф. Погребенник – написав і видав літературознавчу працю про творчість Романа Рахманного «Слово-зброя» [13], яка також надійшла до бібліотек України.



Окресливши одну з багатьох граней творчої діяльності Ф. П. Погребенника, принагідно я хочу подякувати організаторам даного заходу, а саме: дирекції НПБУ та відділу наукової бібліографії даної бібліотеки, за те, що ми, науковці, бібліотекарі з різних книгозбірень м. Києва та України, зібралися на ці читання, щоб висвітлити багатогранну творчу й громадську діяльність талановитого вченого ХХ ст. – Федора Петровича Погребенника. Адже Україна, задля якої жив і творив Ф. П. Погребенник, має пам’ятати свого відданого сина, вивчати, популяризувати і поціновувати його творчість. Бо відомо – покликаних багато, мало вибраних. Ф. П. Погребенник належав до вибраних.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Федір Погребенник : біобібліогр. покажч. / Нац. парлам. б-ка України ; [уклад.: В. Полєк, В. Патока]. – К. : НПБУ, 1999. – 117, [2]с.

  2. О’Коннор-Вілінська Валерія // Енциклопедія українознавства. – Львів : Молоде життя, 1996. – Т. 5. – С. 1836.

  3. Леся Петлюра. Народе мій, улюблений… / підготов. до вид., переднє сл., упорядкув., життєпис та комент. Т. Ківшар ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2009. – 668 с.

  4. Степанів Олена // Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Шевченка у Львові [та ін. ; голов. ред. В. Кубійович]. – Львів: Молоде життя, 2000. – Т. 8. – С. 3047.

  5. Басараб Ольга // Енциклопедія українознавства / [Наук. т-во ім. Шевченка ; голов. ред. В. Кубійович]. –Львів: Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка у Львові, 1993. – Т. 1. – С. 96.

  6. Парфенович Софія // Енциклопедія українознавства. – Львів : Молоде життя, 1996. – Т. 5. – С. 1956.

  7. Романова Одарка // Енциклопедія українознавства. – Львів: Молоде життя, 1998. – Т. 7. – С. 2564.

  8. Одарка Романова : програма вечора / вступ. слово Ф. П. Погребенника. – К., 1993. – 4 арк. – З архіву ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського.

  9. Грушевська Катерина // Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Шевченка ; голов. ред. В. Кубійович. – Львів: Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка у Львові, 1994. – Т. 2. – С. 453.

  10. Берегиня України : за матеріалами радіопрограми для жінок «Берегиня», що звучали в ефірі протягом 1991–1994 років / авт.-упоряд. Т. І. Косенко. – К. : Мистецтво, 1995. – 286 с.

  11. Рогова, П. І. Друге народження книги Романа Рахманного / П. І. Рогова // Свобода. – Нью-Йорк, 1998. – 10 січ.

  12. Рогова, П. І. Друге народження книжки / П. І. Рогова // Освіта України. – 1997. – 26 груд.

  13. Погребенник, В. Слово-зброя. Література у творчому набутку Романа Олійника-Рахманного (публіцистика, есеїстка, літературознавство) : навч. посіб. для студентів вищих навч. закл. / Володимир Погребенник. – К. : Ковчег, 2003. – 255 c.




Каталог: datas -> upload -> files
files -> Освіта. Виховання. Навчання бабенко, Тамара Василівна
files -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні проблеми дошкілля
files -> Шляхом кооперативного
files -> В. О. Сухомлинського В. О. Сухомлинський
files -> Лядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009
files -> Освіта. Виховання. Навчання аніщук, Антоніна Миколаївна
files -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні питання трудової
files -> Освіта. Виховання. Навчання аніщук, Антоніна Миколаївна
files -> Освіта. Виховання. Навчання амонашвили, Шалва Александрович
files -> Освіта. Виховання. Навчання андрущенко, Віктор


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів 10-11 класи
Напн україни, кандидат педагогічних наук; В.І. Цимбалюк, учитель української мови та літератури нвк «Сквирський ліцей – зош І-ІІ...
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconУкраїнська література проект програми для загальноосвітніх навчальних закладів 10–11 класи
Напн україни, кандидат педагогічних наук; В.І. Цимбалюк, учитель української мови та літератури нвк «Сквирський ліцей – зош І-ІІ...
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconЧисте небо "Дарничанки"
Україні, а й далеко за її межами. Були злети, радощі та розчарування, але поступовий рух уперед не припинявся. З 1992 року колектив...
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconПерсональний склад
Фесенко Леонід Іванович – заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду...
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconІ. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconЗарубіжна література Антоніна Мовчун
...
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconРукописний фонд Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника: особливості комплектування І збереження Дядюк Мирослава Степанівна
Завідувач відділу рукописів лннб україни ім. В. Стефаника, кандидат історичних наук
П. І. Рогова, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України iconРівненський міський виконавчий комітет Управління освіти
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка