Паращук Людмила



Скачати 167,06 Kb.
Дата конвертації10.06.2017
Розмір167,06 Kb.

Паращук Людмила

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

інститут історії, етнології і права, ІV курс
ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН-УПА НА ВІННИЧЧИНІ

В 1941-1944 рр.
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність ОУН-УПА в 1941 1944 рр. на території Вінниччини.

Ключові слова: опір, боротьба, підпілля, Вінниччина, окупація, національно визвольний рух.


Parashchuk Liudmila

OUN-UPA in Vinnytsia region in years 1941-1944

The article is based on archival documents examined activity OUN-UPA in years 1941 1944 in Vinnytsia region.

Keywords: resistance, struggle, underground work, Vinnitsia region, occupation, national liberation movement.


Рух Опору на Вінниччині в роки Другої світової війни є однією з найсуперечливіших сторінок історії краю. Більше того, і сьогодні відсутні однозначні оцінки багатьох подій того часу. Протягом довгого часу замовчувалась участь в русі Опору загонів ОУН-УПА, нічого конкретного не говорилося про долю населення, яке опинилося в німецькій і румунській зоні окупації, співалися дифірамби ВКП(б), яка віддала Україну на поталу ворогу, ігнорувалась співучасть в окупації угорців та словаків. Не було об’єктивної картини і власне радянського партизанського і підпільного руху. Тема руху Опору викликає постійні суперечки в українському суспільстві, яке ще не позбавилось того ідеологічного відбитку, який залишив Радянський Союз. Єдиний вихід полягає в деміфологізації та поширенні історичної правди про діяльність Української повстанської армії на Вінниччині в роки радянсько німецької. Таким чином, метою роботи є досягнення об’єктивного висвітлення діяльності УПА на теренах Східного Поділля в 1941 1944 рр.

Про події Великої Вітчизняної війни написано чимало. Різні її аспекти, періоди були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Причому кожне дослідження містить рельєфну позначку часу, оскільки виконувалось у різних конкретно-історичних умовах, що зумовлювали ідеологічне навантаження.

Здійснити комплексне дослідження дозволяє наявна джерельна база, що зосереджена в архівах України. Чимало документів, які розповідають про нелюдську, грабіжницьку політику окупаційної влади, опір окупантам націоналістичного підпілля зосереджено в Державному архіві Вінницької області (ДАВО).

Можливість дослідження діяльності організації Українських Націоналістів Української повстанської армії на теренах Вінниччини з’явилася після проголошення незалежності України, коли науковці та краєзнавці отримали доступ до архівних матеріалів з цієї проблеми. Відсутність жодних публікацій до початку 1990-х рр. зумовила їх прагнення висвітлити насамперед питання про створення та дії осередків ОУН, загонів УПА, подати біографічні відомості про їх керівників та учасників руху.

Діяльність осередків Організації українських націоналістів у Вінниці в роки окупації міста гітлерівцями характеризує Микола Кравець. Вказується на невдалу спробу створення 1941 р. підрозділу українських збройних сил під орудою ОУН, переслідування та арешти німецькою владою керівників обласної оунівської підпільної організації.1 Детальніше дії ОУН в 1941-1943 рр. не лише у Вінниці, але й на території області, розглядає О.Костюк.2 Окрім висвітлення діяльності організації у Вінниці, відзначається створення потужної мережі оунівського підпілля в Калинівському районі, Хмільнику.

Дії групи «ОУН-Південь» на Східному Поділля висвітлено в низці наукових досліджень. Зокрема, Г.Денарьов3 вказує, що в смузі діяльності похідної групи «ОУН-Південь», яка в червні 1941 р. вирушила на схід України, була Вінниця. Микола Вороліс4 торкається збройних сутичок підрозділів групи «УПА-Південь» наприкінці 1943 р. в Чорному лісі, дії загонів повстанців під командуванням Гузиря та Довбуша в квітні-травні 1944 р.

Володимир Вовкодав5 певною мірою систематизував матеріали про діяльність ОУН УПА на Вінниччині в 1941 1945 рр. Висвітлено перебіг подій, починаючи від створення похідною групою «УПА-Південь» мережі підпільних організацій, формування трьох повстанських загонів та боїв з військами НКВС в 1944 р. Велику увагу дослідженню дій ОУН-УПА на Східному Поділлі в 1941 1946 рр. приділив Анатолій Малигін6. Дослідник прагнув до найдокладнішого висвітлення подій і біографій учасників оонівського підпілля та загонів УПА. Ігор Мазило7, підсумовуючи дослідження проблеми, відзначив поширення мережі ОУН на Вінниччині в роки війни, пропагандистську діяльність ОУН-УПА, сутички повстанців з радянськими партизанами, поширення листівок ОУН в 1946 р. в окремих селах області.

Аналітичний характер притаманний публікаціям Петра Григорчука8 та Сергія Гальчака9.


Разом з тим, основою для вивчення теми є збірники документів, зокрема, праці відомого українського науковця Володимира Косика «Україна в Другій світовій війні у документах»10 та «Розкол ОУН у світлі документів»11. Важливою є також збірка документів і матеріалів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року»12. Слід згадати також про збірку Петра Мірчука «УПА 1942-1952: Документи і матеріали»13.

Таким чином, вивчення проблеми діяльності ОУН УПА на Вінниччині знаходиться на початковому етапі. Дослідниками нагромаджена низка фактів, зроблено спроби узагальнення. Для здійснення поглибленого аналізу та висновків важливе значення має розширення джерельної бази дослідження проблеми, насамперед, архівів нацистських та радянських спецслужб.

Досить показовими є монографії Юрія Борця14, Едварда ван Готеґема15 та статті Володимира Ковальчука16, А.Осипенко17, Е.Андріїв18, котрі розвінчують міфи, що склалися довкола проблеми ОУН-УПА.

На Вінниччині заявила про себе ще одна політична сила – Організація Українських Націоналістів (ОУН). Не дивлячись на те, що більшість мешканців Вінниччини два десятиліття жила під впливом активної, цілеспрямованої радянської пропаганди, значна кількість населення краю підтримувала політичну мету націоналістів: знищення Радянського Союзу як «Російської імперії» - відкритого «ворога незалежності українського народу», визволення з «більшовицького рабства» українців, створення «Самостійної Соборної Української держави».

14 серпня 1941 р. німецькі органи влади зазначали, що похідні групи ОУН (Бандери) інтенсивно розширюють свою пропагандистську діяльність на користь «створення незалежної і соборної Української держави» в центрі України, зокрема, в районах Житомира, Бердичева, Вінниці, а також в районах Умані й Могилева-Подільського. В донесеннях з місць підкреслювалось, що тон пропаганди цієї організації ставав усе більше антинімецьким. Групи Бандери також поширювали листівки із закликом до створення «Української революційної армії»19. Це теж не сподобалось гітлерівцям. 25 листопада 1941 р. айнзац-команда Ц/5, що дислокувалася в Києві, дала наказ усім постам поліції безпеки і СД рейхскомісаріату «Україна» (Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця) арештувати і таємно страчувати без суду членів ОУН: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Рейхскомісаріаті, мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники…»20. Неменш промовистим є і лист, надісланий коменданту с.Губник Гайсинського району Ткаченку інспектором районової поліції Процюком і начальником Політвідділу Романюком, в якому йдеться про вживання заходів щодо недопущення розповсюдження агітаційних листівок партією Бандери21.

Немало зусиль доклали бандерівці до створення підпільних націоналістичних осередків, що в певній мірі теж вдалося. При цьому ставку зроблено на осіб, незадоволених чи ображених радянською владою, колишніх розкуркулених, місцеву інтелігенцію, молодь. За словами колишнього окружного провідника, військового референта обласного Проводу ОУН на терені Вінниччини Євгена Алетіяно-Попівського, «основна засада була така: приймати до ОУН людей національно свідомих, витривалих, випробуваних. Перш за все колишніх учасників полку ім.Павла Полуботка (в 1917 1919 рр.), членів «Оборони України» Миколи Міхновського, УВО, СВУ, СУМ-у, колишніх вояків Дійової Армії УНР, «Вільного Козацтва», колишніх вояків УГА, що були залишились на Наддністрянщині, розкуркулених і репресованих, їх дітей та членів родини. Далі – тих національно свідомих українців, що чесно й віддано готові були служити визвольній справі українського народу. Загально було застережено супроти членів і кандидатів компартії і членів комсомолу та совєтських активістів…»22.

Як відзначається в одному з архівних документів, «в м. Вінниці, а також в ряді районів, існували оунівські організації бандерівського спрямування, закладені прибулими із західних областей України емісарами головного проводу ОУН. Характерним є існування молодіжної організації у м. Вінниці з числа студентів медичного і педагогічного інститутів, т. з. «Спілка українського націоналістичного студентства». Існуюче націоналістичне підпілля у Вінницькій області, зокрема серед молоді, мало свій вплив на молодь районів Кам’янець-Подільської області»23.

Крім згадуваних навчальних закладів націоналісти мали свої осередки в структурі обласної організації «Заготзерно», у Вінницькій насіннєво-дослідній станції, директор якої «Репуленко, колишній старшина української армії, багато допомагав [їм], особливо документацією, зв'язками, приміщеннями та друкарськими засобами…»24. Проте, за словами того ж Є. Алетіяно Попівського, «найсильніша і найкраще поставлена сітка [мережа] ОУН була в Калинівському районі»25. Окрім Вінниці, Калинівки, Хмільника підпільні організації було створено також у Вороновицькому, Іллінецькому, Дашівському, Липовецькому, Немирівському, Турбівському, Гайсинському, Козятинському, деяких інших районах. Створювались також осередки в Трансністрії26.



Загалом керівництвом націоналістичного підпілля на Вінниччині займались: Борис Левкович (за іншими даними Василь Яворів) - обласний провідник ОУН на Вінниччині в 1941-1942 рр.; вчитель історії та української мови Лука Мелешківської школи Вінницького району С.Алетіяно - провідник ОУН Вінницької області з січня 1942 р. (подальша доля невідома); «Антон» - організаційний провідник ОУН на Вінниччині в 1942-1945 рр. (вбитий восени 1945 р.); колишній підполковник Червоної Армії Федір Білотченко - обласний військовий референт ОУН на Вінниччині 1942-1945 рр. (загинув у грудні 1945 р. у м. Літині). Керівниками націоналістичних осередків в області були: прибулий із Західної України освітянин Липовий у Калиновському районі (розстріляний в 1942 р. в м. Вінниці німцями), зубний технік П. Гребінь у с. Старий Пиків (розстріляний партизанами), місцевий староста З. Пиндик в с. Байківці, фельдшер Дорогневич у с. Жигалівці, прибулий із Західної України піп Мороз у с. Хомутинцях27.

У серпні 1942 р. гітлерівці провели масові арешти та розстріли представників «Просвіти» та існуючих осередків ОУН, Націоналісти пішли в підпілля.

Будучи на нелегальному становищі, бандерівці проявили не менш бурхливу діяльність. У Вінниці, наприклад, вони розповсюджували листівки, продовжували працювати на впливових посадах в міській управі. Причому, до весни 1943 р., коли «весь склад міської управи в кінці березня 1943 р. був оновлений. Частина… чиновників арештована за звинуваченням в українському націоналізмі (Корчинський – нач. Госп. Відділу управи, Гапійнач – відділу соціального забезпечення, Лебединський – нач.паспортного відділу та ін..)»28. Саме в цей період місцеву газету «Вінницькі вісті» внаслідок возвеличення агресивної, людиноненависницької політики Третього рейху називали «німецькою газетою з українським шрифтом»: «Ми – нарід, що його червона Москва двадцять два роки топтала і нищила, проте знищити не могла… Ми даємо святу клятву, що покладемо всі свої сили на допомогу німецькому народові, його збройним силам та його великому Фюреру Адольфові Гітлеру…»29.

Крім того, в Липовецький, Турбівський, Гайсинський, Немирівський райони проникли бойові оунівські групи30. Очевидно, це були так звані групи самооборони, які почали з’являтися навесні 1942 р. на Волині та Поділлі.

У одній з інструкцій німецького керівництва, говорилось, що німецьке командування знищило всяку надію на незалежність, відтепер українці повинні ставати на шлях організованої революції під проводом Бандери. Німеччина буде змушена напружити свої останні сили в боротьбі з Англією, ось чому зростають шанси ОУН. Українцям не треба приєднуватись до радянських партизанів, оскільки їхні жертви і їхня боротьба вигідні тільки Москві. Навпаки, українці мають об’єднати власні сили і чекати часу нападу, який буде вказаний головним Проводом ОУН»31.

Про декілька дрібних сутичок націоналістів з радянськими партизанами, що мали місце в Дашівському районі, згадує у своїх спогадах Є. Алетіяно-Попівський32 та про загибель трьох партизанів направленого у розвідку загону «За Батьківщину» Вінницького партизанського з'єднання під час його «зустрічі» з «куренем» (очевидно, кошем-загоном імені отамана Гальчевського) в районі Майдана-Почапинецького (Літинський район) - комісар з'єднання Дмитро Бурченко33.



Однак значних сутичок між націоналістами і вінницькими партизанами не було. Проте вони могли статися, коли в Чорному лісі в північній частині Літинського району в грудні 1943 р. з’явилося рейдуюче добре озброєне формування оунівців чисельністю більше 500 чоловік.

Загроза нависла й над щойно прибулим у Чорний ліс Вінницьким партизанським з’єднанням. Щоб уточнити поведінку націоналістів на випадок каральної операції гітлерівців, партизани провели з ними переговори. Причому зацікавленість у діалозі виявили обидві сторони. З боку націоналістів інтерес ґрунтувався на прагненні розширення свого впливу на місцеве населення, а також на самих партизанів. Із розвідувального донесення партизанського з’єднання, датованого 28 груднем 1943 р. відомо, що «загони українських націоналістів…, які розташовувалися у селах Бруслинів, Яцківці і Супрунів Літинського району», мають на меті «з’єднатися з частинами Червоної армії [що не відповідало реальним вимірам, а було лише тактичним ходом з метою ввести противника в оману]. В результаті переговорів [домовлено] про взаємну допомогу в боротьбі з німецькими окупантами»34.

Однак перемир'я було забуто, як тільки фронт наблизився до Вінниці. З його стрімким просуванням відпала загроза спланованої каральної операції – гітлерівці терміново почали перекидати з тилу на передову наявні військові контингенти, намагаючись недопустити виходу Червоної армії на Південний Буг. Встановлено, що націоналісти не зацікавлені в здійсненні диверсій проти німців, а напрочуд, стараються зберегти всі комунікації і забезпечити німецьку армію безперебійним доставленням боєприпасів і спорядження на фронт. У бій з німцями вступають у виняткових випадках, тільки для поповнення боєприпасів та зброї. Оцінивши нову розстановки сил, що змінилася на користь червоних партизанів, оунівці непомітно зникли.

Проте, за словами командира партизанської кавалерійської бригади М.Владимирова, бій між націоналістами та загоном «За Батьківщину» Вінницького партизанського з'єднання все ж стався. Відбувся він приблизно о шостій годині ранку 5 січня 1944 р. в районі с. Бруслинова. В ньому 27 націоналістів були убиті, а 54 - потрапили в полон35. На їхньому допиті з'ясувалося, що основні сили рейдуючого загону ОУН вирушили в Тернопільську область, а дві сотні його бійців тимчасово залишилися неподалік села, щоб рано-вранці раптовим наскоком розправитись з партизанським загоном, захопити зброю, боєприпаси, коней, майно і продукти36.

Так під час війни на Вінниччині мало місце братовбивче протистояння, причиною якого став різний менталітет, політичні прагнення й амбіції таких неоднакових за ідейними переконаннями, але єдинокровних синів і дочок України.

Що стосується збройного протистояння на території Вінниччини між націоналістами і німецькими загарбниками, то архівних документів, які підтверджували б це, майже не виявлено. Проте, за даними, які дійшли до нас, окремі сутички все ж мали місце. Про них, зокрема, повідується у спогадах Є. Алетіяно-Попівського37. Деякі інші збройні сутички з гітлерівцями відбувалися з метою визволення з неволі соратників та схопленої під час облав молоді для відправки в Німеччину на нацистську каторгу38.

Окремі націоналісти навіть перебували в рядах радянських партизанів. Так, у кавалерійській бригаді їх було двоє. Один із них вступив до неї в січні 1944 р., коли бригада (на той час - партизанське з'єднання) перебувала в Чорному лісі, інший - в березні 1944 р. в Деражнянському районі. Бажання останнього стати партизаном командуванням бригади було розцінено як намагання врятувати себе від розплати, оскільки до цього він очолював націоналістичний загін. Після зустрічі бригади з Червоною армією його було арештовано і передано слідчим органам39.

Масштабне збройне протистояння гітлерівцям мало розпочатися лише у визначений головним Проводом ОУН час, адже найголовнішим своїм завданням націоналісти вважали саме підготовку до збройного виступу за Самостійну Соборну Україну. Як згадував той же Є. Алетіяно-Попівський (колишній окружний провідник, військовий референт обласного Проводу ОУН на терені Вінниччини), ще у першій половині 1942 р. оунівці «...почали підготовку, щоб створити т.зв. південно-західний фронт; осідком його головного командування мала бути Вінниця. [Вони] робили облік усіх матеріалів і резервів, потрібних для мілітарної справи. Вивчали також обставини, враховуючи завдання військової Округи р. Бога і південного Подністров'я. А завдання... на випадок повстання було таке:

1) Роззброїти війська окупантів, у потребі навіть збройною силою, та звільнити від них наш терен дії;

2) Перешкодити активній дії будь-яких «автономістів» чи «федералістів», себто, малоросів, під тим чи іншим прапором;

3) Обсадити своїми збройними силами всі важливі об'єкти, щоб зберегти їх незнищеними для потреб української держави;

4) У воєнно-визвольний час поставити все життя нашого краю під контролю військової національно-революційної української адміністрації, при збереженні та активізації органів місцевого українського самоврядування;

5) Діяти між р. Богом і Південним Дунаєм на теренах, що замешкані переважно українським населенням.

У другій половині 1942 р., починаючи з місяця липня, [націоналісти] розпочали такі підготовчі роботи:

1) Накреслення планів;

2) Підбір людей та командування головної військової Округи, що потім мала розширитися в оперативний штаб Південнозахідного фронту, з відділами і підвідділами технічних і інженерних служб, авіяції, панцирних частин і інтендатури;

3) Облік воєнних резервів і матеріалів та магазинування.

Особливу увагу [вони] звернули на підшукування спеціалістів авіяційних і панцерних частин, бо в наших околицях влітку перебувало головне командування німецького східного фронту і було чимало авіяційних і танкових частин, що їх [націоналісти] мали намір раптово захопити під час повстання. Цю зброю [вони] мали використати в боротьбі з ворожими силами»40.

Отже, розглянувши різні аспекти вивчення діяльності ОУН та УПА в роки Другої світової війни на Україні загалом і на Вінниччині зокрема, можна дійти висновку, що сьогодні існують незалежно один від одного декілька напрямків дослідження проблеми. Завданням національної історичної науки є створення саме цілісної картини 1939-1945 рр. На даному етапі в історичній науці з’являються нові праці стосовного даного питання, проте до повної де міфологізації ще далеко.

Офіційна концепція викладення проблеми, яка фактично сформована в Україні, тобто написання критичної історії часів Другої світової війни, все ж не може згладити протиріч, які існують в українському суспільстві. Саме ці протиріччя до цих пір гальмують визнання УПА воюючою стороною.

Важливим є той факт, що зараз об'єктивно складаються найкращі умови для сприйняття національної ідеї молодим поколінням, яке у майбутньому має продовжити становлення Української держави.

Отже, ОУН на кінець Другої світової війни не змогла виконати поставлених радянсько-німецьким зіткненням завдань. Але насамперед варто відзначити те, що українська нація у складний історичний час рішуче заявила про свої незалежницькі стремління. Про націю пам’ятають лише тоді, коли вона не дає забути про себе. А націоналізм, який дав специфічне забарвлення всім процесам у XX ст. і наприкінці цього періоду в історії людства викликає багато питань, суперечок та став тим стержнем, завдяки якому Україна стала зараз незалежною. В світі з особливою гостротою проявляються проблеми регіональних відмінностей і взаємовідносин, сутність яких полягає саме в понятті «національне». Після вищесказаного можна додати лише те, що ОУН та УПА будь-якими методами намагалися досягти мети – незалежної України.



Список використаної літератури та джерел

  1. Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках: Збірка писань. – Лондон, 1980. – 419 с.

  2. Бурченко Д.Т.Рейд к Южному Бугу. – К.: Політвидав України. – 239 с.

  3. Вінницькі вісті – 1944. – 1 січня

  4. Владимиров М.І. Вогненна зона. - К.: Політвидав України. – 100 с.

  5. ДАВО. - Ф.П – 128. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.106

  6. ДАВО. - Ф.П – 128. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.21

  7. ДАВО. - Ф.П. - 128. - Оп.23. - Спр.1062. - Арк.153.

  8. ДАВО. - Ф.П – 425. - Оп.2. - Спр.11. - Арк.1

  9. ДАВО. - Ф.П – 4422. - Оп.1. - Спр.22. - Арк.16

  10. ДАВО. - Ф.Р – 2966. - Оп.2. - Спр.8. - Арк.370

  11. ДАВО. - Ф.Р 1. - Оп.23. - Спр.1062. - Арк.153. - 154

  12. ДАВО. - Ф.Р. – 2299. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.17

  13. ДАВО. - Ф.Р. – 2299. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.5

  14. ДАВО. - Ф.Р. – 4422. - Оп.1. - Спр.27. - Арк.65

  15. Командир групи УПА Південь полковник Батько…/ За ред. Ю. Судина. – Коломия: Вік. – 214 с.

  16. Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. – Париж–Нью Йорк–Львів, 1994.



1 Кравець М. ОУН у Вінниці (1941 1944 рр.)//Тези доповіді XIII Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1994.

2 Костюк О.Діяльність Організації українських націоналістів на Вінниччині в 1941-1943 рр.// Тези доповіді XII Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1993.

3 Денарьов Г. З історії національно-визвольного руху на Вінниччині в роки Другої світової війни// Тези доповіді XII Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1993.

4 Вороліс М. УПА – Південь на Вінниччині//Тези доповіді XIII Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1994.

5 Вовкодав В. Національно-визвольний рух на Вінниччині в 1941 1951 рр. //Тези доповіді XIII Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1994.

6 Малигін А.ОУН УПА на Вінниччині (1941-1946)// Тези доповіді XV Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1996.

7 Мазило І. До питання про ОУН-УПА на Вінниччині в роки Другої світової війни//Тези доповіді XVIII Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1998.

8 Григорчук П. УПА на Вінниччині: особливості боротьби (1943 1944)// Тези доповіді XVIII Вінницької обласної історико краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1998.

9 Гальчак С.Сили національно-визвольного спрямування на теренах Поідлля в період нацистської окупації краю//Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.-Вип.4. – Вінниця, 2004.

10 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріалів/Зібрав і впорядкував В.Косик. – Львів, 1997.

11 Косик В. Розкол ОУН у світлі документів. – К., Українська видавнича спілка. – 32 с.

12 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року.Збірник документів та матеріалів. – Львів-Київ, 2001. – 559 с.

13 Мірчук Петро «УПА 1942-1952: Документи і матеріали. – Львів, Просвіта. – 1991. - 446 с.

14 Борець Ю. ОУН і УПА в боротьбі за Українську Державу. – Львів : Логос, 2002. – 64 с. 

15 Готегем Е.Моя зустріч з УПА. - Нью-Йорк, 1992. - 24 с. 

16 Ковальчук В.Виконавчі документи ОУН(Б) і УПА//Визвольний шлях. – 2000. - №12.

17 Осипенко А. Вклад ОУН у справу утворення і розбудови УПА//Визвольний шлях. – 2005. - № 9-10.

18 Андріїв Е. Проблема ОУН-УПА: історія та сьогодення//Історія та правознавство. – 2004. - № 17.


19 Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). - Ф.Р. – 2299. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.17.

20 ДАВО, Ф.Р. – 4422. - Оп.1. - Спр.27. - Арк.65.

21 ДАВО, Ф.Р. – 2299. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.5.

22 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках: Збірка писань. – Лондон, 1980. – С.17.

23 ДАВО. - Ф.Р 1. - Оп.23. - Спр.1062. - Арк.153, 154.

24 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках. – С.24.

25 Там само.

26 ДАВО. - Ф.Р – 2966. - Оп.2. - Спр.8. - Арк.370.

27 Командир групи УПА Південь полковник Батько…/ За ред. Ю. Судина. – Коломия: Вік. - С.199 204.

28 ДАВО. - Ф.П. - 425. - Оп.2. - Спр.11. - Арк.1.

29 Вінницькі вісті – 1944. – 1 січня.

30 ДАВО. - Ф.П. - 128. - Оп.23. - Спр.1062. - Арк.153.

31 Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. – Париж–Нью-Йорк–Львів, 1994. – С.242.

32 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках. – С.114-116,119,120.

33 Бурченко Д.Т.Рейд к Южному Бугу. – К.: Політвидав України. - С.180.

34 ДАВО. - Ф.П. - 128. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.21.

35 Владимиров М.І. Вогненна зона. - К.: Політвидав України. – С.47.

36 Там само.

37 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках. – С.21.

38 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках. –С.124.

39 ДАВО. - Ф.П. - 128. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.106.

40 Алетіяно-Попівський Є. З ідеєю в серці – зі зброєю в руках. – С.17.


Каталог: sites -> default -> files -> attached
attached -> Рибкіна Марина
attached -> Худзік Марта
attached -> Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
attached -> 4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом
attached -> Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова
attached -> Українська академія друкарства
attached -> Павлів Олег нпу ім. М. П. Драгоманова соціологія пошукувач зродився він великої години
attached -> Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху
attached -> Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
attached -> Куряча Марія


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Паращук Людмила iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Паращук Людмила iconНа сцені: мати Людмила Львівна Шаргей сидить за столом з рукоділлям, батько
Людмила Львівна Шаргей сидить за столом з рукоділлям, батько -гнат Бенедиктович Шаргей сидить з книгою, син Олександр Гнатович Шаргей,...
Паращук Людмила iconТарангул людмила леонідівна

Паращук Людмила iconТема. Олександр Сергійович Пушкін. Вступ по поеми «Руслан І Людмила»

Паращук Людмила iconОлександр Пушкін видатний російський поет, шанувальник народної казки. Вступ до поеми «Руслан І Людмила»
Тема: Олександр Пушкін – видатний російський поет, шанувальник народної казки. Вступ до поеми «Руслан І людмила»
Паращук Людмила iconЛюдмила Олександрівна Базиль
Літературна освіта у профільній школі: шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів
Паращук Людмила iconПасик Людмила Адамівна Науковий ступінь: кандидат філологічних наук Вчене звання: Посада: асистент

Паращук Людмила iconЧиркова Людмила Вікторівна
Міністерство освіти та науки України Донецька загальноосвітня школа І ііі ступенів №49 Калінінський район
Паращук Людмила iconПосібник для вчителів світової літератури
Укладач – Кирильчук Людмила Василівна, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист
Паращук Людмила iconЛюдмила мозгова літературний процес І ґендерна культура (старша школа): науково-методичний посібник для вчителів української літератури



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка