Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу»



Сторінка5/22
Дата конвертації19.06.2017
Розмір5,8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


Лист до Салмана Рушді

Дорогий Салмане! Ваша стаття в «Europeo» дійшла нарешті й до нас; Ви пишете: «В’язниця скрізь, куди б я не потрапив. Вона не має стелі, стін і ґрат, але за чотири роки мені не вдалося вирватись із неї»; Ви скаржитесь на часту зміну помешкань, на вслухання в час лету ангела смерті, на повсюдну присутність поліцейських і спроби замаху з боку фанатичних осіб — вельми Вам співчуваю! по-нашому Ви хутніше всього бомж, представник тієї частини людства, чиє життя завжди і всюди коштувало до образливого мало; мені, як безпритульному з п’ятнадцятилітнім стажем, здалось доречним запросити Вас в Україну — ліпшого місця для творчості Вам не знайти, повірте; коротко обмалюю тутешні обставини, персоналії, лад, що забезпечить Вам повне інкогніто; головне, чим позначені розпади імперій, — вони не настільки часті, як того б прагнула письменницька цікавість, але один мені пощастило дослідити, — це докопійчана втрата вартості людського існування; сказати по правді, його продають, як гнилу тюльку, в доважок; всіма підозрами, страхом, воланням манни небесної люди ще там, хоч громовиця нарікань свідчить, що вони вже в дорозі; дивно, як все повторюється, — таємне вклоніння ідолам, зрада, відступництво, зверхність щодо нових законів, заклик вертати під фараонову п’яту, — чимось це навіть втішне, бо ілюструє прадавнє; кожнісіньке життя трагічне, але безперервна трагедія народу вселяє розпач в предмети й місця, мерзота й порядність сплітаються в наругу над подобизною людини, трухлява смоква попчихує млявим вогнем і для письменника одсвіт ледачого полум’я обнадійливий тим, що більшість зневірена, більшістю поводирюють інстинкти, пристрасті набувають справжньої глибини, трава, аж надто пофарбована до приїзду генсека, знов зеленіє густо, ріки прозоріють водами вічного, над озером традиції згойдується туман і нікому вірити, ніколи розчаровуватись, ні на кого покластись, окрім як на самого себе; буття, повторюю, набуває справжньості: мертві хоронять мертвих, за винятком головного, близькі стають ворогами, за циклопічним прикладом кожен знає лише свою сім’ю і не відає народних зборів, стільки зайд скуштувало солодкого лотоса, що всі вітчизни скінчились, гординя точить нас так, що доля приховує від нас і духовних царів і пророків, бракує вірної для любові і чесного недруга для смерті, все позначене тимчасовістю, хто замислює добрий вчинок, десять разів відрікається від нього, бо як легко дарує випадок, так важко руками старих турбот утримати ягня-дарунок; всі ці роки не було й дня, щоб я сподівався дожити до вечора; рятувало ж те, що там, де немає сьогодні, мусиш найбільше боятись самого себе; всюди, куди повертався чужинцем, мандрівником, зла й зухвала жеброта виганяла з власного дому, та син в дорозі, і сокіл знамення несе в пазурах голубку; де пішки, де на попутках огледів чималий простір, під дією інсуліну коматозним зором бачив край того світу, — дійсно, між тим і тим не було різниці, що при деякій пам’ятливості й змусило випробувати перо, і пливти до берегів уявного, забуваючи недобрий подив, — потерпав, благав захисту і за звичаєм сидів на попелі коло вогню, надивлявся на зоологічне тривання червоної сарани, чиє легіонне ім’я, мов сухий кизяк для історії, тому не вдається його ні милувати, ні судити, лиш знищити відмовою в співнашесті, бачив воїнів держави, що доживали впроголодь без пенсій, по руках, що простягалися до вагона з хлібом, вгадував гірконужденних селян, по оскотинілих пичках пригадував міщуків, пам’ятав грецький вислів про говорящу худобу, зустрічав жалюгідних істот, дикіших од звіра, і висушених праведників, котрі мали стільки ж праведності, як дерево гріха, пізнавав неможливість і нехіть жити, через безпам’ятство прісного часу всього було шкода, тим яскравішала любов до води, що так убивчо минає, невпинно вниз, доки засліплені деруться до величі; курив самосадний тютюн і додумував одну тему: що тутай сталося з людиною? народ тут по-своєму добрий, розмножується, попиває, мре, геть начисто все забувши — і голодовки, і комунізм, і методично, впритул, прострелені черепи в пересипаних вапном могилах, — він перетерпів всі межі болю і, знепритомнівши, дозволив одурювати себе довік; тут нема сатурналій, що звільняли б на декілька днів раба і врівнювали його з господарем, правда, лошиці з комсомольських стаєнь, красуні, викупані в молоці вовчих рік, засмаглі на стронцієвих пляжах, найчутливішим місцем відчули млосний і кличний пульс безплідної доби, зализують зранені, впалі груди борців за права людини, звичайно, конкістадорів; тут всі чуття загострені і присутність жінки вгадується по стривоженій пітьмі, кохання ніжить тим трепетним острахом, що й княжого сина в згвалтованому азіатом місті, безкарність, як і наївна розпуста, сягнула притчевих зразків, тут навіть не крадуть, а тягнуть все, що кепсько лежить, злодії набули статусу всенародних героїв і в мантіях академіків ждуть почесного квітникарства, тут вбивство садистськи повільне, розтягнуте на довгі й моторошні роки, жах побуту, радіоактивну анемію і тотальне злиденство; все обходиться без щастя пластикової вибухівки і подиву розривних куль, коли дійсно смерть можна прийняти, як таблетку хемінгуеївського аспірину; кажу це до того, щоб Ви повірили: який тута простір дослідження для письменника! тут кожен кривий гендляр, представник грошолюбного племені, торговець гнилим рибальським начинням, гуманітарною допомогою, ошийниками для собак, ну геть сатаніє і на біду собі почувається більшим володарем, ніж всі князі світу (ознака близької автократії); тут майбутнє ще непроглядніше від минулого, та щоближче виття трупоїдів-політиків дозволяє подумати про його стан і запах; попутний каїнів вітер згонить народи в скорботінь; скорбота в жнива і скорбота в полегкості породіллі, в спаленому осиному кублі, в порожнечі найзабутішої стернини, скорбота покинутості, неуявного простору живого небуття, всього зримого без утіхи; м’ясо куріпок ще догниває в зубах, а гнів уже громадиться над зуроченими головами; дощі достатні для неврожаю і замалі для потопу, очищення десь забарилось, подих кволіє, зближується до безнадії, посестри надбайдужої землі, що з однаковою втомою, з пересиченням ковтає грішних і праведних; це-то й кепсько; заходить така пора, що й смерть утече від нас, і благатимем ночі, погибелі забуття, як благали помилування вбиті нами; надто багато з нас вкрали Господнє право прощати! не бувши добрими, втішались розмовами про доброту і, бачить доля, недбальство сплели в подяку собі; так все зніяковіло! а пригадуєте, коли били в дзвони, плач сиротинився при дверях? тож з’являйтесь сюди неодмінно, більшість моїх друзів пройшли або катівні, або війну, або просвітлення в епіцентрі вибуху;вони також мають Вам що сказати; приїхати Вам звідти сюди все одно, що мені добровільно ув’язнитись на довічній, шаламовських часів, каторзі, помирати від дистрофії, надлютих морозів, підводитись, нескінченно брести на світло дому калік, останнього свого притулку — перспектива маловтішна, але однак з’являйтесь; і Ви відчуєте на собі, що тута всякому місту своє безправ’я, кожен кожному рівня по справах мерзоти (звідси брутальність поводження) і над могилами брешуть, як над живими; Ви запитаєте тоді: чи оцей натовп відвідав мученика в темниці? чи прихистив гнаного? чи склав подяку за сущий день? чи такі безпідставні жаління тих, хто прагне великого, а здрібнив до малого? приїжджайте! дякуючи обставинам третьосвітньої країни, до іноземців ставлення побожне, а в силу відчайдушного вавілонянства, мішанини народів і вір, Вас ніхто не впізнає, — на всіх язиках все заклопотане, що по-своєму добре, оскільки випробовування побільшують ціну багатьох речей і кожного, зосібна взятого, існування; я приготую армійську карту, де хрестиками будуть позначені таємні схови — старі прикордонні дзоти в скелях над річкою Случ, загублені в пралісах повстанські схрони, потаємні підвали в студентських гуртожитках, нежилі господарські кімнати в багатоповерхових спальних фортецях, просто дачні халупини без хазяїв, муровані з червоної цегли погреби на закущених дикими вишнями хуторищах, майстерні самураїв пензля, що вкорочують собі віка на примусовому зціленні від алкоголізму; там всюди в брезентовому мішечку лежатимуть консерви, ніж, баклага пшеничної, гачки, поплавок, жилка, щоб вудити рибу і ставити сильця на перепілок; на споді будуть загорнуті целофаном гумка, папір, олівці; рюкзак, гумовий човен і підводну рушницю вручу Вам при зустрічі, окремо; відразу змушений розчарувати на предмет охорони — помиляєтесь, якщо думаєте, буцім держава стане на Ваш захист, виділить карабінерів за вікторіанським зразком, навпаки...; Вам, як моєму гостеві, доведеться повірити в самого себе і переховуватися з моєю допомогою; певен, тоді, хоч не хоч, а прокинеться стожильна сила самозбереження, за нею віра, а слідом певність своїх незрадливих перемог; чи багато Ви знаєте випадків гонінь на літератора в сучасній європії? тутай, повірте на слово, не минає і місяця, щоб когось не покалічили, не спопелили живцем, не обезглавили, не згодували тюремним вошам, не пустили з жебрачною торбехою по людоїдській вулиці; прогляньте на дозвіллі біографії наших літераторів — їх або вбили, смакуючи конання, або споїли, або вморили, або довели до самогубства, — незліковний вандалізм, як наслідок тривалого варварського дитинства призвів до смертократії і загального садизму щодо культури, зрештою, до економічних негараздів, через які і волає люд: усе наробили «грамотні»; так недорікуватий учень ненавидить і прагне всіляко помститись за подароване йому знання; резюмую: інкогнітуючи між Сяном і Доном, не називайтесь письменником, Салмане, — вбивство ритуальне і звичне тутай; не варто жертвувати, на більшості імперських теренів палають війни і так, то ж Ви зможене написати щось на зразок «Привіт, зброє!»; передбачаю перший Ваш подив на столичних вулицях, за стойкою в барі, в таксі, коли проглядатимете газету з повідомленням про Ваш приїзд — засилля московського діалекту, за півтисячолітню історію прозваного російською; враження постане таке, ніби знаходитесь на окупованій території; це приємно збадьорить, бо майже правда; не дивуйтесь: розсіяна по євгрязійстві суміш старослов’янського пафосу, словечок типу «пєрєстройка», матюгів і завойовницьких вигуків, що, послуговуючись ними, московити освоїли, перетворивши на авгієве тирло, земель більше, ніж СНІД і бубонна чума, — ця суміш, дарунок ординства, не обминула й нас; то ж всюди бійтесь дарунків московита: він або здертий з сироти, або крадений в убогого; поза сумнівом, далекий друже, існують прокляті мови і серед них згаданий московський діалект, що розчинив і пожер мови безневинних північних етносів, послугував надзлочинною калькою для наказів про розстріли та большевицьких бомаг, за якими, розгинаючи пальці, одбирали з рук останню квасолину в мільйонів опухлих від голоду, був великим і могутнім, став заюшено лютим, корчив судомою в легенях беззбройних ополченців, котрими перегачували болота сталінських перемог, навіки вмерз у колимський камінь вкупі з бирками на ногах голих трупів, прорізався на тюремних мурах і по громадських вбиральнях, за незбагненним законом, либонь, відштовхуючись від злого, дав високі художні зразки, пересичився наглятиною, смородом і відчаєм страждань, і на сьогодні ним, за свідченням самих російських літераторів, за різними підрахунками, досконало володіє близько п’яти осіб, звичайно, письменників; людство, не відаючи того, живе в очікування ще однієї латини, — вона охопить сферу наджорстокого бандитизму, брехлятини й похабщини та всіляких збочень — хто не хотів би дожити до того?! правда, Вас, як стороннього, така перспектива менше обходить; Вас за англійською вимовою зрозуміє і пошанує, як рідного, кожен міняйло достойної валюти; щодо грошей: за одного фунта стерлінгів купите сорок хлібин, за два нам вдасться об’їхати на електричках всю колишню імперію — дорогу я знаю,— за три з купонами придбати сільський маєток і на зло мусульманським заздрісникам виглядати собі мільярдером; бійтесь осіб, що добре володіють англійською і не зловживають московським матом; це або елітні розкішниці, або таємна служба, скоріше одне і друге водночас; отже, ми їдемо в глухе село, туди достатися важче, ніж в амазонську сельву, і, оскільки, мусульмани не п’ють, дільничий інспектор з похмілля відразу присікається до підозріло тверезого потенційного терориста; так що безпека гарантована; тут неможливо ні жити, ні вмерти (першого не дадуть, друге ображає за відомих обставин), Ви наблизитесь до первісного і зрозумієте, певен, чимало з безсмертя, про яке стільки нам торочили генії; коли втомить тиша, поєднуючи цікаве з корисним, пора за покупками в міста — автобуси відмінено, машини не зупиняються з криміногенних причин — пішки до залізниці, а звідти хоч куди; міста залюднені, у підземних переходах ближче до центру товчеться дещиця мусульман, переважно біженці з охоплених громадянською епілепсією регіонів, та вони настільки стурбовані позирками на наших породистих фемін, кров так натужно бичиться в їхніх жилах і засліплює зір, що вони не впізнають Вас і впритул — підсилений радіацією чорнозем дає вражаючі результати; всує згаданий потенційний терорист стане меланхолійним секс-маньяком і Ваша душа надовго звільниться від гніту слави; додайте сюди восьминогих лошат, чотирирогих корів, і Ви зрозумієте невипадкову здичавленість цього благодатнокраю, де на берегах Прип’яті, може, вдасться почути і записати сакральний текст, переродившись тутешнім Буддою; принаймні, досвід ніколи не шкодив письменникові; навіть у благодатній Еладі не чули про двоголових телят, не відав про них і Геракл, через Піренеї й Альпи женучи корів Геріона; до речі, його служба в плюгавого Еврісфея, подвиги заради богорівного безсмертя, чим не метафора життя письменника, що очищує море й землю від потвор і зла, ставить скелі по берегах Гібралтарської протоки, змагається з цілим світом і гине від ним же здобутої отрути? кому, крім чужинця, приборкати тутешніх чудиськ? за дротом чортобильської зони вже виплодилась звірина, що жде увічнення в нових гіперміфах; підозрюю, тривалий час може навіть дратувати, що ніхто не впізнає, не просить автографів, не звертає на Вас уваги; маючи здатність з розіллятої довкола царської горілки добувати золото творчості і любові, хіба опечалитеся марнотнім? володіючи пам’яттю про суще і нездійснене, знаючи, що нічого не лишиться поза свідоцтвом, письменник слово по слові, почуття за почуттям щодень втрачає пів-серця й світу, єдине, що він годен дозволити й полюбити: блискавичні місцини, де він чужий, де нікому до нього немає діла; звільняючись від мерзоти, земля буяє трагічним, освітленим подякою за кожен погляд, беззлобним зелом, ніби Творець, до краю втомлений спогляданням зарозумлених своїх рабів, віддарував йому всю решту захвату і чистоти зростань; що там казати, приїдьте, самі побачите; ми оминемо кожного хто володіє посвідкою письменника: за нашу гірку історію тисячі ніжних невдах, дякуючи обов’язковій писемності, видрукували по гербарійно худенькій книжечці і це виявилось так небезпечно, що звідтоді їхні діти, онуки, правнуки, далекі і близькі родичі стають офіційними письменниками і тирлуються довкіл літератури, вже позбавлені статі, надто ж аклімактизовані еротичні поетки з вертлявістю пуголовків, розумом гієн і хижацтвом статевих алігаторів; їх слід портретувати дещо понизивши ракурс, ззаду, щоб поновилась схожість до клинобородих вождів, також поетів своєї справи; втішно, що окрім себе й кількох графоманів вони нікого не читали — їхня увага може коштувати непоправно дорого; тут все відомо про всіх і серед таємниць — ані жодної світлої, і краще знати, що нічого не відаєш, аніж боліти давно написаним, що у великому знанні превелика скорбота і серце мудрого в домі плачу; життя ніде вдихне здичавілість, основу природного здоров’я, звільнить од підозр і вслухання в бритвений пошерх летючого ангела — коли ловитимем рибу, жовтооких плямистих щучиськ, на вечірньому лісовому озері Вам перехочеться когось ненавидіти і змагати, комусь щось доказувати, душу омиє вдячна Ноєва чистота в пору сходження вод потопу; до того ж мій сільський брат розказував про розплід вовків; коли підростуть малі, вони різатимуть худобу, готується полювання з підсадним щеням, ми, якщо впросимось, потрапимо туди, поспішайте! життя, просте і прекрасне, як полювання на хижака, стане винагородою за подорож; доберіться краєм ночі, потайки, не виходьте відкрито межи те людство; знудьговані за людським м’ясом леви, які прилягли животами до землі, кращий доказ, що варто уникати арени, нехай пожирають себе самі, махніте цезареві і з’являйтеся — з жесту бувалого гладіатора ми упізнаємо Вас і як спільники пережитого на сей раз змовчимо: morituri te salutant.

Щиро — Євген Пашковський

12.07.1993 р.

Удав вислуховував спочатку уважно, з піднятою головою, буцім несправедливий вирок, але щодалі, — переймаючись почутим, сумнішаючи з виду, опускаючи очі на відкладені ванільні аркуші, немов на просвітлення власної сповіді; і, коли ти дочитав, оминувши в підтексті здогад, що всі держави, ставши на наш гіркий і задимлений, переможний шлях, могли б по-справжньому цвілізуватись, могли б зчорнобніти, покласти край утискам, расизмам, несвободам сексуальних меншин, нескінченним геноцидствам лейбористів щодо республіканців, демокраків щодо консервантів, визнати, нарешті, феодальну віджитість демокрадіії задля самої демоклятії, схилити, впокорити голови чорнобилізмом, і, немов зграя гончаків на голос мисливського рога, стрепенутися, з’азартніти, каталізуватись під дією наших восьмисот реторт і одного з непересічних димів вітчизни, позаяк на решту чекає ніч історичної заблукалості в нетрях і чагарях, доля відбитих від зграї, гонитьба по нескінченних звірових слідах і лазах, туга господаря, різучий наст і чорновітряне завивання навподобі обсаженої, мов обіржавленої кров’ю невтомних шаткувань, а насправді просвітленої стронцієм димохідної гільйотини, — коли ти дочитав, собака глянув посумирніло, подобріло, зручніше вмостивсь на мішку біля груби, відмовляючись виходити в холод ядерної зимури: рушниця й рюкзак так і простояли в кутку, бо того вечора ми так і не вибрались на полювання з ліхтариком.



В перервах між письменницьким обов’язком і звичками свідка ти вийдеш на вулицю, сядеш пригубити коньяку і тільки-но підведеш очі від запальничкового полум’я — десятки мікрофонів з гранатометним спокоєм тяжітимуть підковою на столі і ненав’язливо, майже пошепки, долине з навстіжних провулків: от ви, Євгене, автор стількох романів-вітрильників, член багатьох бібліотечних лож, готовий відновлювати єдність в розколотих церквах і закликати невтомно до нових уній, ненависник абстрактних шредингерівських кішок, недобросовісних постів, модернів, фальсифікацій, шахрайств, вигаданих, щоб морочити студенток, ви, людина з народу, мисливець, рибалка, один з першовихідців у вакуум без скафандра, просто майстер, мислитель, гуманіст, радник вічності з питань просвітлення, послідовник галактизму і гіперхудожніх з’яв, коротше кажучи, честь і совість просвітленої стронцієм уяви — от ви скажіте, як нам нарешті абустроїть рассєю? а може нам допоможете: як бути від можа до можа? а нам порадьте, як, чимскоріше, вторжествити тьмократію на позаштатних землях? а нам зміцнити порядок на чолі об’єднаних бундесойроп? а нам, за прикладом будівничих пірамід, вручну пересунути великий мур до амуру? а нам пришвартувати, де треба, заблукалі острови? а нам спільно, зопалу, стабілізувати хекономіки, поновити ресурси, наштовхнути на свіжу жадобу споживацький апетит, посилити потенцію, побороти яловість, до кончин бісновіку узаконити історичні помилки, нагородити всіх винних, бо гляньте, ось паралелі й меридіани ізсукуються в канат, натягнутий по периметру рингу, ще хвилина й від дзенькоту закладе в вухах, скажіть своє мужнє слово, дійте! ти з диктаторською прямотою закличеш до порядку, підпишеш підсунуті послужливими президентами чергові документи про злагоду і мир, благословиш на пильність оонівських секретарок, сховаєш у внутрішню кишеню френча натхненне перо і, зрештою, поясниш всім безпорадним мрійникам, що ти ж не для того вийшов долучитися до бурштинової лози, щоб оббалакувати газетні сентенції; тепір, коли земні клопоти так щасливо вирішились, пора помислити про золоту вічність мистецтва в цілому і літератури зокрема; привид охлократії бродить по євгробах! ніхто нічого не сприймає навсерйоз, знудьгований почитувач розпасся, як бройлер, на макулатурі; ми мусим подбати, рішуче і назавжди, так щоб тексти стали опорою, аби зархімедити зірваний ураганом, перекинутий безнадійно, мав дах конюшні, простір! і, коли племена знову відчують тяжіння простих ціннот, і стануть з голів на ноги, і почнуть ходити, ми зітхнемо полегшено: написане сталося; як ідеолог партійних чисток— бо партія письменників — талант і правдивість — зобов’язує до очищення, ти можеш повідати, скільки на теренах мови випаслось контри, збоченців, недобитків, вар’ятів, прилипал, нездатних і «цоб» відрізнити від «цабе»; ти сміливо їх розвінчував, викривав, власноручно допитував, виставляв на всесвітнє ганьбище трибуналів; ти, чесно кажучи, втомився читати їхні доноси, котрі шкребли одне на одного у вигляді рецензій, просили зважити на обставини, заслуги, родинні зв’язки, в роки застійних застіль роздушену разом пляшку; пізно! ще кілька таких зоологічних дикократій і німих безнадій — і народ забуде прості слова, значення предметів, звичаїв, ось цього послання, і тільки бутітиме вирячено, як здута корова; не давніше як позавчора, ми з Джозефом Конрадом, тобто Єжи Корженєвським, якраз оббалакували приблизну тему; ми ненав’язливо сусідуємо, йому з-під Бердичева до моїх угідь менше години промріяти електричкою; за липовим чаєм він розказує історії про помічника капітана з фарбованим волоссям і бородою, каже, що зараз дописує свій давній, на українську тематику, роман, вже підмахнув угоду на ювілейне видання, так от, за другою склянкою він дорікнув О. Бальзакові, що також мешкає поряд, у Верхівні, десь поїхав вінчатися і запропав — пора б і йому осилити тутешній матеріал і тим поновити аристократизм, клейнодні вольності літератури! а, коли мене смикнуло, — чи не пора б і мені перескочити на англійську, — романтик, немов побачив перед собою збожеволілий океан і всіх морських чудищ одночасно: досить! досить! досить знати або французську, аба німецьку, або польську, або ще яку з шляхетних старосвітських мов, тільки не цю спотворену латину, що за зверхницьким звичаєм латинян лізе в печінки, скрізь і знов обімперює околоці! і вважає нас варварами! годі розальбіонювати цей туман! на цій злодюжній мові мене обкрадали всі, кому не лінь, одбирали славу, жінок і квіти! ще по скляночці липового; в одному з житомирських костелів, кажуть, замуроване серце мого дядька, завтра з досвітком виїжджаємо, ну, на добраніч! ти, знаючи своїх нездар, розумієш старого бувальця, — поки його товкло в митарствах, вони крали з його сторінок світло проміжків між абзацами, крали знаки оклику й метафоричні місця, випивали дух моря з речень, збурунених, мов хвилі; як відьмаки волосину з забутого гребеня, висмикували наскрізні теми, щоб чаклувати над здоров’ям, і от вони розепігонились, привдягнені в псевдоєвропеїзм, з тхорячою безпосередністю розпорскують свої залози — надихайтесь. Тебе часто запитують, чому ви нікуди не їдете? ніяк не виберетесь до нас, відколи повернулися з Дону? наші посольства, ми знаємо, закидали вас запрошеннями, видами на почесні громадянства, політичний притулок і необтяжливу працю в нобелівському комітеті: але чому? чому б не приїхати — не на якісь конференції, шумерські читання, статевостурбовані імпрези, а просто пожити, подихати, обмузеїти бронзою майбутнє кам’яниць, прикрасити, зрештою, кінець тисячолітніх реалізмів, дозвольте вручити вам ордер на постійне проживання в прозаїчності розвинутих країн, при найменшій можливості з’являйтесь; через голови митних союзів, нишпорок і війн, прірви втрачених історичних шансів, того, як мало, і як могло статись — з’являйтесь! — проза генерує можливості речовини в досвід людини і вітчизни; тоді ти виймаєш зліплену аптечним пластирем на згинах, майже столітню телеграму від Марселя Пруста, ви правильно здогадуєтесь, він взнав, де захований час, пружина годинника розтискається звідси, жду, чекаю, виглядаю, в затінку квітневого саркофага в цвітінні тліну; ні на кого покинути пил клондайків, а так — хоч підмінить на сторожі; друзі, тут перед вами, слово честі, містична земля, — візьміть Достоєвського: узрівши, що всі його пророцтва збулися, він геть пожвавішав, утратив похмурість, ходить з усмішкою в бороді і, коли сонмища рускоязичних бєсів з букетами підскакують по автограф — такі милі, розкуті, чемні — хіба ж відмовиш; турбуються долями людства, о, духовидці! запитують, чому й досі, після стількох геніальностей і провидінь, деінде чаїться зло, замислюючись на православних — все інтриганства католиків! на випадок зустрічі з ними він водить старого Карамазова на повідку і той бульдожить охрипло: боганєтвсьопозволєно! заповіт про красу, рятуючись від абортів, взяли на озброєння на конкурсах краси юні кудєсніци міньєту, содомія гомориться, лікар, поглянувши на князя, пригадує стан у якому той бував іноді першого року лікування в Швейцарії, махає рукою і каже, як і тоді: «ідіот», дистильований аморалізм як і здичавіла влада, окультурившись прізвищами непрочитаних письменників, утвердилися в знехтуванні будь-яких пошуків, наклали на містику й вічні питання, — розпилипившись на перинах і подушках, хитра й хижа міщанська живучість, невситима жага, експансивна Настасья зманює на запах крові нових і нових п’явок, самиця з потягом до каструвань жертвоприносить, знуджена насолодами; друзі! тут тера океанія, табула змішаних рас, рай для утопій, бо все, з’являючись на виду, швидко й тоне, залишаючи гладь незайманою для чергового визволення, згвалтування, девальвації золотої орди, перемоги над всесвітньою нудьгою — і, не побоюся сказати з цієї високої трибуни об’єднаних мов, наші здобутки вже надихають мертвих, еліксирять безсмертям; пройдіться вулицями, в правильному напрямі, будь-куди,— всюди привітна, бездумна, знайома з перепоїв, порожнеча у вигляді реторти; вийдіть, зрештою, в поля і роззирніться наокіл — дощ, як і вічність тому, розмішує чорнозем і постаті сапальниць на бурякових гонах киплять смолою, струменями, що, скільки сягає зір, на мить піднімаються і никнуть над імлавою рівниною; нагріта до смоляного кипіння земля пульсує негострим шпиччям, чіпким, наїжаченим до всього виживання, кожна постать вростає в місиво не стільки від дощу, як від невідання, від того, що інакше й не може бути, кудись сховатися, переждати, — нікуди, — ні! з витягнутими, мов на тортурах, первісно довгими руками йти, витягувати з розм’яклого грунту бур’ян, витягувати засмоктану в галоші ногу, переступати, нагинатись, проріджувати цукрові корінці, спиратись на сапу, великим пальцем ноги знаходити загублену позаду галошу, ще ступати, нагинатися, кілометр за кілометром, рік у рік, і смоляна повільність переплавлюється, перекипає в однакову безвихідь всього сущого навкола; приблизною буває лиш чорна туга, перекинута в безвість, розшарпана на втрати, гарячкова ніч, коли послизаєшся й мариш, весь біль і нужденність, все проти тебе, і нічого попереду — в засмоленому вогні; в містах воскреслі філософи гріються біля погаслих камінів од самого мармуру, насиченого стронцієвим теплом, кутаються в пледи, перевольтерюють наново хибні місця у своїх трактатах, польоти в потойбіччя й назад давно справдилися наяву, подолано гравітацію, неписьменність, стихійні лиха та такі дрібні прикрощі, як небажання жити; полководці над єдиною картою війн сплелися рогами, знімають облоги, підписують нові таємні пакти і кожен злий помисел миттю фільтрує служба показових страт; твої вороги, графомани, сплять і бачать, що ти вже здох і можна роздзявити гавкальники, бо, коли ти живий, ти руки й ноги позчісував до кісток, затикаючи їхні шакалячі пельки, — і на скільки з’озонилось повітря! підступність здається меншою, ніж є, зачаєна, загнана світить оченятами, щуриться по кутках, стежить за кожним твоїм порухом, поглядом, словом, вгадуючи в ньому мимовільну слабину, таку мить, коли найзручніше кинутися в горло і прокусити артерію, та, головне, своїм шостим чуттям ти змушений постійно на них зважати, де вони причаїлися, під який плінтус пролізли чи кордон, чиї сухарі петлюють так радісно, мов дошки в твоїй домовині? хоч все готове на цій вготованій для процвітання землі, ти лякався розлуки з віднайденим часом, ніби втрати кохання з першого погляду, — постаті, що, байдужа до тебе, легко зникає в юрбі,— все найпрекрасніше сталось, тож тепер потрібне око і око, догляд і догляд: варто лиш зняти руку з пульсу, від’єднати себе від мережі міжконтинентальних підслуховувань, дозволити розплодитись чуткам, чи просто на декілька днів запити: як уряди посиніють в очікуванні новин, — де він? куди він подівся з телевізора? лідери сімок, вісімок у картярокублах, втративши без твого голосу чинність сходки, розгубляться, програють в очко золоті запаси своїх країн і безвладні, знесилені здадуться на милість терористів; біржі злихоманить нечуване піднесення, шахтарі в страйках з’епілепсять підземелля, брокери обсмалять руки на антоновому полум’ї землі, альпіністи прикурюватимуть од везувіїв, Ватікан на чолі екуменізованих церков постане перед дилемою: визнавати страшний суд, чи ще позаглядати в телевізори? так от, мої друзі, позаяк все по новому і на розчорноблених землях поновлена юрисдикція едему, сміливо і недвозначно, за прикладом вашого слуги, беріть на себе відповідальність, немов загублений гаманець з кредитними картками свобод, справедливості, рівності, — політики в мордобої загубили його, — беріть і розрахуйтеся перед громадами; ви відчуєте зціленим ритмом серця, що кожне видрукуване слово, як смертний вирок або вчасне помилування, надихають на справжність, на сурмоголосий похід, на визволення з телеосліплень, може, востаннє, мужньо розбиваючи ідольські капища, комп’ютери, заново вихрещуючи поган, бо ж, гляньте, що вони в ката читають? діагнози й вироки, коли вже пізно! спираючись на провідні маси, ми знищимо мікросхеми, заборонимо схематизм, екранізації, смаки дебілів, ми скажемо тихо, але так, щоб усі почули: годі! якщо нас схоплять, тортуруватимуть, нам не звикати, якщо ж посягнуть на вибраних читачів, ми одірвемо скелі разом з ланцюгами од землі і кинемо в море, щоб змити осквернення чесним потопом; ми перетворимо небо в роїння блискавок, ночі засвітяться, мов кіноплівка, і перестануть існувати, на посвячених читальників, незалежно од віросповідань, зійде натхнення, осяяність невідомих творців, обірваних на пів слові, пів житті, пів долі; цвілізатори і тирани при безсонному сяєві блискавок змушені будуть піти у відставку й спокутувати виписуванням задумів тих, кому вони вкоротили віка, кого затуркали побутом, кинули в забуття бібліотечних сховищ! ми станем свідками золотого тисячоліття! і ваші діти співатимуть вам загублені Гомерові пісні, дорослі з радістю заспішать до школи, щоб вивчити невідомі післядуельні поеми застрілених поетів, мільйони прозових сторінок вогняно проступлять на стінах камер, наглядачі, виконавці вироків, заюшені садисти плакатимуть і відпихатимуть один одного ліктями, щоб дочитати, як там? чи пощастить героєві далі жити? наркоманія і алкоголізм безболісно переростуть у запійне читання, зрозумілою стане мова рослин, птахів, симфонізується плескіт туману над сніговим полем, акварелі запахів занавісять спотворений краєвид, література отримає якість чистої нескінченності і всюдиприсутньості водночасно, з океанічних товщ піднімуться захоплюючі корабельні книги, зростуться докупи розламані берестяні манускрипти, а скільки повідають перекладені на українську вузли імперії інків! відродиться чистосердя, туга за недочитаним, — і останні, покинуті в амазонських нетрищах, племена вийдуть до пристаней, щоб вклонитися і прийняти могутність слова; тоді прочитають і твої безсоння: сторінки голосінь відживаючого, животрепет спогадів! сторінки вселюдських сподівань і розпачів, мов списані сіллю тонкольняні вітрила, мов долоні осліпленого морською спрагою, підставлені під шельпіт зливи – сторінки уяви, що вітрильнюють обрієм, напнуті всіма поглядами, які доторкнуться до них, мов попутний вітер устремлінь до незвіданого.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconУкраїнська історична проза
Мета: (навчальна) дослідити розвиток жанру історичної романістики в складних історичних умовах; зробити огляд найвідоміших взірців...
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconПередмова

Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconМетодичний кабінет
Передмова
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconМедицина та художня культура
Передмова
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconБбк 4. 266. П55 Передмова

Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconЛисенко О. В. (м. Київ). Ґенеза ідеологічних та політичних
Передмова
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconПрограма курсу за вибором зі світової літератури Міфологія стародавнього
Передмова
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconНавчальний посібник Черкаси 2013 зміст передмова
Дидактичні матеріали для формування історичних компетентностей учнів з курсу «Вступ до історії»
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» icon1. Передмова
Використання різних форм І методів роботи робить її цікавою І привабливою для учнів. Інтелектуальні ігри, екологічні проекти, екскурсії,...
Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу» iconПрактикум частина перша 2004 передмова
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка