Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня



Скачати 176,51 Kb.
Дата конвертації25.08.2017
Розмір176,51 Kb.

Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня.

(для учнів 9 – 11 класів)

Мета:

*більш детально ознайомити учнів з національною святинею українців, історією її створення;



*з’ясувати її значення для духовної віри та єдності всіх православних християн;

*показати значення Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва;

*дати розуміння Пересопницького Євангелія як національної реліквії та державної святині;

*виховати повагу до надбань українського народу,його історичного минулого;

*викликати й активізувати інтерес до читання історичної літератури;

*підвищити загальний рівень ерудиції.

Обладнання:

*плазмовий телевізор;

*ноутбук;

*електронний носій із презентацією «450 – річчя створення Пересопницького Євангелія» та віртуальної книжкової виставки;

*музичний фоновий супровід під час усього заходу (тиха класична музика)


  1. Сторінка редактора (вступ)

…Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна мова, рідна віра…

Учитель історії. З перших років незалежності Україна впевнено крокує шляхом духовного відродження . Це – дорога, що веде до стабільного розвитку й щасливого майбутнього нашої держави. Важливу роль у цьому відіграє національне усвідомлення історичної та культурної спадщини України.

У серпні 2011 року виповнилося 450 років від дня створення Пересопницького Євангелія – першого відомого перекладу євангельського тексту українською літературною мовою письмових джерел, що датується 1555 – 1561 роками. Це визначна рукописна пам’ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва.

Пересопницьке Євангеліє є національною святинею і яскравим прикладом нерозривного зв’язку багатої історії української культури з історією Української Православної Церкви. Книга показує важливість Православ’я в становленні національної ідеї, незалежності, соборності України. На Пересопницькому Євангелії під час інавгурації присягають на вірність Президенти України. Її вартість фактично не може бути визначена – вона безцінна. Неофіційно фахівці оцінюють книгу в декілька мільйонів доларів.

Важко переоцінити й значення Пересопницького Євангелія. Його називають українською першокнигою. Воно є першим відомим перекладом канонічного церковнослов’янського євангельського тексту українською писемною літературною мовою. За рівнем оформлення книга визнана витвором мистецтва й феноменальна з погляду історичної філології та лінгвістики. Так. Іван Франко вважав, що старий переклад Пересопницького Євангелія зроблений на рівні, якого не досягли інші перекладачі.



Бібліотекар. 20 липня 2008 року в Києві презентовано факсимільне видання рукописної пам’ятки VІ століття – Пересопницького Євангелія. Факсимільне видання відтворює оригінальну версію й має не менш важливе за оригінал значення.

Присутній на презентації перший президент України Леонід Кравчук підкреслив, що видання факсимільне Пересопницького Євангелія є великою подією. Він закликав усіх усвідомити надзвичайно важливу місію цієї книги й зазначив. Що щасливий бути причетним до такої події.

Факсимільна копія Пересопницького Євангелія має велике значення для взаємин слов’янських держав і є важливим етапом співпраці Православної Церкви й науки. Вона дозволить зберегти в первісному вигляді й примножити історичну цінність світового масштабу та забезпечить доступність Пересопницького Євангелія для великого кола читачів.

Факсимільне видання рукопису було презентовано не тільки в багатьох містах нашої держави. А й у Польщі, Канаді, Ізраїлі, Молдові та інших країнах Європи й світу. Презентація факсиміле вже відбулася в Лондоні, Кембриджі й Оксворді. Один екземпляр був подарований бібліотеці Оксворда, ще один – Британській бібліотеці.

Текст книги можна побачити в електронному залі бібліотеки кафедрального собору на честь Воскресіння Христова.

І головне – Пересопницьке Євангеліє є унікальним виданням не тільки для України, але й для всіх православних християн узагалі. Раритет свого часу був задуманий як переклад з церковнослов’янської мови живою народною мовою, що дозволило розкрити більшою мірою красу, повноту, глибокий духовний зміст священних текстів.

Повага до цієї книги як спадщини віків і культури народу демонструється на державному й світовому рівнях. Тому, згідно з постановою Верховної Ради України, 2011 рік оголошено Роком Української Першокниги.

А я, в свою чергу, запрошую перегорнути сторінки нашого журналу й детальніше ознайомитися з місцем, історією, обставинами «народження» цього безцінного фоліанту, його подальшим життям.



  1. Є таке місце на карті

Учень – краєзнавець. Пересопниця – село на Рівненщині, на березі річки Струбли, на відстані близько ста кілометрів від Двірця, яке у ХІІ столітті претендувало на роль політико – економічного центру Східної Волині. За часів Київської Русі це було місто, яке відігравало помітну роль у політичних подіях середини ХІІ століття. Тут була столиця чималого князівського уділу, на престолі якого сиділи відомі представники династії Мономаха.

Згідно з археологічними дослідженнями, Пересопниця існувала в Х столітті, а то й раніше. Однак перша писемна згадка про неї сягає 1149 року як одне з важливих міст Київської Русі. У той час розгорілася міжусобна боротьба між князями Юрієм Долгоруковим та Ізяславом Мстиславовичем за князівський престол. В епіцентрі цієї боротьби опинилося місто Пересопниця. У Київському літописі досить детально описується це протистояння, у тому числі події, що відбувалися в пересипниці. «Читаючи про них, бачиш, що це не просто літописний текст. Це - своєрідна повість. І закрадається думка, чи не писалася та повість у Пересопниці й чи не існував у цьому місті в ті далекі часи осередок книгописання», - розмірковує доктор філософських наук, професор Національного Університету «Острозька академія» Петро Кралюк.

Лише в Київському й Галицько – Волинському літописах про Пересопницю згадують 18 разів. Саме до тих часів зараховують, за однією з легенд, заснування монастиря в Пересопниці. Інша легенда пов’язує фундацію обителі з періодом правління Мстислава Ярославовича Німого.

У 1149 – 1246 роках тут правили князі з роду Рюриковичів: В’ячеслав Володимирович, Гліб, Мстислав і Андрій (сини Юрія Долгорукого), Ізяслав Мстиславович, Володимир Андрійович, Володимир Мстиславович, Мстислав Ярославович (Німий), Василько Романович.

За легендою, саме Мстислав Ярославович (Німий), який княжив у Пересопниці в першій чверті ХІІІ століття, заснував тут монастир Різдва Пречистої Богородиці, зі стін якого судилося вийти у світ славетному Пересопницькому Євангелію.

Вважається, що Пересопниця зазнала руйнувань за часів монгольської навали. Місто занепало й поступово перетворилося на село. Однак, схоже, монастир продовжував своє існування. Перший відомий історичний документ про нього датований 18 липня 1490 року. Із його тексту випливає, що монастир Різдва Богородиці в Пересопниці був досить заможним – йому належали три навколишні села. Інші, пізніші, документи також говорять про багатство монастиря.

Загалом Пересопницьке князівство повністю було зруйноване монголами. На місці колишнього Різдвяно – Богородицького монастиря нині встановлено кам’яний хрест.

Учень – кореспондент у Рівненській області. Нині село переживає не найкращі часи. Півтори сотні жителів, магазин і старий клуб, який дістався місцевій громаді у спадок від польської шляхти, це сучасна Пересопниця, а точніше, усе що від неї залишилося. І про славетні події минулого нагадує хіба що пам’ятний знак, який відкрито у травні 1989 року з ініціативи письменника Євгена Шморгуна, а за декілька кілометрів від села на батьківщину Першокниги скеровує вказівник обабіч дороги.

Тепер щороку 22 травня (у день перепоховання Т. Шевченка в Україні) у Пересопниці проводять обласне свято української мови, культури та духовності. Вшанувати Першокнигу приїжджають письменники, просвітяни і влада.

Але недавно Пересопниця отримала шанс на відродження. 17 грудня 2009 року вийшов указ Президента України за №1069/2009 про святкування 450 річчя Пересопницького Євангелія(очікується участь чотирьох Президентів України).

У зв’язку з цією подією планується перетворити село на культурно - туристичний центр: реставрувати Свято – Миколаївську церкву, збудувати музейний комплекс просто неба «Княже місто», культурно – археологічний центр «Пересопниця», музей – пантеон, реконструювати пару старовинних укріплень і організувати невеличкий туристичний маршрут.

Місцева влада також хоче залучити до Пересопниці археологічні експедиції. Знайдені під час розкопок раритети виставлятимуть тут же в музеї.


  1. Народження безцінного

Чи знаємо ми все про свій народ?

Нам стільки пам’яток вернуло небуття:

Від скам’янілих знахідок до гетьманських клейнод –

Ми в них знаходимо початок і життя.



Учень – журналіст. Як відомо,роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні – це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія й першу половину тексту Євангелія від Марка.

Згодом роботу було припинено й відновлено лише 1561 року в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Євангелія від Луки та Іоанна, Післямова до пам’ятки й Місяцеслов.

Весь процес завершився 29 серпня 1561 року, і світ отримав…

Учень –бібліофіл. (на екрані – зображення книги).

… книгу, що складається з 482 пергаментних аркушів розміром 380 х 240 мм. Вага її становить9 кілограмів 300 грамів.

До складу тексту увійшли: наука читання, яка відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав і передмова, подані також післямова й місяцеслов. Текст пам’ятки поділено на глави, кожна з яких починається із сумарію (стислого викладу змісту наступної глави), вписаного в рамку. Відсутні сумарії лише на початку першої глави кожного Євангелія.

Учень – палеограф. Усі 964 сторінки фоліанта написані на пергаменті. Пергамент обрано не випадково, бо цей матеріал був набагато міцнішим за папір. І, крім того, євангельські тексти традиційно переписували на пергаменті.

Писалися книги спеціальним, ніби друкованим, шрифтом – уставом, вивіреним до міліметра. Кожна літера пишеться, як прикраса. Що заповнює поле тексту як вишивка, має неперевершені художні й естетичні якості. Так робота довірялася лише найпрофесійнішим писарям. Майстрам книжкового аркуша, бо була плодом багаторічного досвіду.

Її текст записано фарбами й золотом. Сторінки рукописного Пересопницького Євангелія оздоблено химерним орнаментом. Пам’ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів, що відкривають кожне з Євангелій та розміщені лівосторонньому боці розвороту аркушів перед текстом. У мініатюрах досягнута дивна гармонія між формою та змістом. Ми завжди бачимо поета за словами його віршів, художника за грою фарб. Поєднання ніжно – рожевих, сірих, блакитних, сріблястих, золотих. Червоних і зелених тонів додає їм життєрадісності й урочистості. Це творчий політ думки, зверненої до Бога. Обличчя євангелістів зображено спокійними та смиренними, при цьому надзвичайно близькими й живими для нас. Апостол і євангеліст Марк тримає в руках довгий білосніжний сувій, над ним орел із хмар протягує Євангеліє. Небесно – блакитний плащ апостола розвівається, світлі блакитні кольори наявні в зображенні будинку на задньому фоні мініатюри, стільця й підніжжя, де сидить апостол. Червоний купол на задньому фоні ніби висить у повітрі, маленька золота книга перед апостолом теж витає над підставкою. Цій мініатюрі не притаманна земна обтяженість. На ній змальоване небесне життя, його красу й радісність. Під кожною мініатюрою вміщено текст в орнаментальній рамці – стисла анотація з відомостями про євангеліста й указівкою, скільки в цьому Євангелії глав, зачал, віршів. Усі мініатюри прикрашені рамками з рослинним орнаментом. Такі самі рамки прикрашають початок тексту кожного Євангелія.

Учень – бібліофіл. У тексті Євангелія багато авторських думок. За канонами, не можна було міняти євангельський текст, але можна було його прокоментувати. Коментар звернений не лише до Бога, але й до читача. Називаючи себе, за традицією книго писання, «багатогрішний, слуга або раб Божий», автор дозволяє собі вільний коментар до тексту, що перекладається. Висловлює своє ставлення до нього.

Ця книга писалася не лише для людини. Вона створювалася для людини й Бога, для їх спілкування.

Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів, зробленими живою староукраїнською мовою. Усе, починаючи з художнього оздоблення й авторських коментарів до тексту, свідчило про те,що Євангеліє – твір сучасної йому епохи.

4.Завжди знайдуться небайдужі люди

Учень – журналіст. Тож як і чому з’явилося Пересопницьке Євангеліє?

Нині історики можуть тільки частково дати відповідь на це запитання.

Відомо, що замовили рукопис відомі волинські меценати – княгиня Анастасія Юріївна Жеславська –Гольшанська та князі Чорторийські. Варто вказати, що члени родини (на той час православні) відзначалися помітною освіченістю. Вони сприяли тому, що монастирі були осередками культури. Про княгиню Жеславську (вона ж Заславська) повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постриг з ім’ям Параскева і стала ігуменею цього монастиря. Та й переписувач Євангелія називає її однією з головних добродіїв у створенні книги. Мабуть, саме тому бібліограф А.В.Терещенко навіть іменував цю книгу «Євангеліє княгині Жеславської». Певно. Така назва є дещо точнішою, ніж звична – Пересопницьке Євангеліє, адже в Пересопниці була написана лише частина книги – Євангелія від Марка, Луки та Іоанна.

Учень – генеалог. Так, книгу замовила й, відповідно. дала гроші на її переписування княгиня Анастасія Юріївна Жеславська, що походила з роду Гольшанських. Їй допомагала дочка Ганна – Євдокія, а також її зять Іван Федорович Чорторийський.

Про саму княгиню Жеславську маємо лише скупі відомості. Походила вона з роду Гольшанських, відомого литовського роду князів Гедиміновичів. Згодом Гольшанські, живучи на українському та білоруському Поліссі, прийняли місцеві звичаї , належали до сповідників православ’я й тим самим мали причетність до руської (українсько – білоруської) культури того часу.

Батько Анастасії, Юрій Іванович, був князем Дубровицьким, Степанським і Гольшанським. Окрім неї, він мав ще одинадцятеро дітей. Можливо, Анастасія народилася в Дубровиці – поліському місті, що лежало на березі річки Горинь, у 1510 – 1520 роках. Після 1530 року Анастасію віддали заміж за князя Кузьму Івановича Жеславського. Жеславські походили від князів Острозьких і були пов’язані з ними. Резиденцією цих князів був Жеслав (зараз Ізяслав – районний центр Хмельницької області), котрий, як і Дубровиця, знаходився на березі Горині. Тут разом зі своїм чоловіком проживала і Настасья. Від цього шлюбу лишилося двоє дітей – Іван, який успадкував Жеслав і княжив тут, і Ганна, котру видали заміж за князя Чорторийського. Резиденція останнього знаходилася в місті Клевані, поряд з Пересопницею. У Пересопницькому Євангелії Ганна іменується Євдокією; можливо у неї було подвійне ім’я - Ганна – Євдокія.

1556 року помер чоловік Анастасії – князь Кузьма Іванович. Княгиня вдова вирішила піти в монастир і в чернецтві отримала імя Параскева, під яким згадується в Пересопницькому Євангелії. Не виключено, що смерть чоловіка спонукала княгиню виділити кошти на переписування й оздоблення Євангелія. У той час подібні дії розцінювалися як богоугодна справа. Замовляючи святу книгу або переписуючи її, людина вважала, що рятує свою душу.

Символічно, що княгиня Жеславська померла в той самий рік, коли було завершене переписування Євангелія. Хочеться вірити, що перед смертю вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва.

Дочка Ганни – Євдокії, Катерина, деякий час володіла Пересопницьким монастирем. Вона вийшла заміж за Василя Загоровського, котрий залишив після себе духовний заповіт від 1577 року. Цей твір зараз вважається своєрідною класикою давньої української літератури.

Коли ж монастир став власністю сестри Катерини, Олени (у шлюбі - Горностай), то йому була надана значна фундація. Сталося це 1596 року, якраз у час укладення Берестейської унії. У фундаційному документі зазначалося, що монастир повинен мати пресвітерів, диякона, а також шпиталь і школу. Тобто, передбачалося перетворення його на осередок релігійної культури й освіти.

По – своєму закономірно, що саме Пересопницький монастир став місцем, де було завершене «Євангеліє княгині Жеславської».

Загалом жіноче меценацтво було певною традицією на Волині. Такою меценаткою ще в кінці ХІІІ століття була Ольга Романівна – вдова волинського князя Володимира Васильковича. Не виключено, що на її замовлення було завершено написання Галицько – Волинського літопису. Уже після Анастасії Жеславської відомою меценаткою стає княгиня Галька Острозька, що пожертвувала велику суму на академію Острозьку, шпиталь у Острозі й монастир святого Спаса під Луцьком.

5.Не зникне їх скорботна праця і дум їх прагнення високе…

Учень – журналіст. Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Невідомим залишилося ім’я художника, який написав чотири чудові мініатюри євангелістів і декорував перші сторінки ЄвангеліЙ. З використанням рослинних орнаментів.

Учень – агіограф. Насправді, робота ця здійснювалася під керівництвом архімандрита Григорія. У рукописі про нього сказано, що не любив він ні золота, ні срібла. Які тліють, а мав замилування до Святого Письма. Удень і вночі він молився Богу, щоб побачити кінець «цієї справи», тобто завершення роботи над Євангелієм. Тим більше,що робота над книгою вимагала чималих зусиль і часу: він робив переклад, який каліграфічно переписували писарі.

З тексту Євангелія нам відомо ім’я переписувача – це син протопопа з м. ся нока на Галичині, Михайло Васильович, який мав хорошу, як на той час. Освіту. Його батько обіймав високу церковну посаду й, без сумніву, мав потурбуватися про грамотність своїх дітей. Можливо. Першим учителем Михайла Васильовича, власне й був його батько.

Про себе він говорить, що «надеючися на тое слово тебе Владыки и Христа моего, а не по моей уместности» записав ці слова Євангелія. Більше в тексті про нього нічого не сказано.

Вочевидь, Григорій і Михайло Васильович починали працювати над книгою у Двірці. Тут і було переписане перше Євангеліє від Матвія. Потім, коли Григорій та Михайло перебралися в Пересопницю, вони, судячи з усього. залучили до роботи ще одного писаря.

Учені – палеографи, які аналізували почерк Євангелія, висунули гіпотезу: можливо, переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім’я.

Як звали іншого, ким він був, ми, на жаль, не знаємо.

Ймовірно, обидва були добре освіченими людьми. Вони мусили знати старослов’янську, тогочасну українську літературну (канцелярську) мови, а також, вірогідно, латинську й чеську.

6.Мандрівка крізь століття

Учень – історіограф. Дуже цікавою є доля пам’ятки. Ось що з цього приводу пише у своєму дослідженні Петро Кралюк – професор, доктор філософських наук Національного університету «Острозька академія»: «Після написання Євангеліє тривалий час зберігалося в Пересопницькому монастирі. Однак у 1630 році монастир припинив своє існування. Його власник, князь Микола Чорторийський, католицького віровизнання, звернувся до короля Сигізмунда ІІІ з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король відразу видав грамоту, згідно з якою монастир разом з майном та земельними угіддями переходив у володіння єзуїтам. Очевидно, в руки останніх і потрапило Пересопницьке Євангеліє».

На деякий час ця пам’ятка загадково зникає й знову з’являється лише на початку ХVІІІ століття в Центральній Україні. Існує гіпотеза, яка припускає, що за часів Богдана Хмельницького, клеванські єзуїти були розгромлені й пограбовані козацькими військами. Можливо, книга опинилася в руках якогось козацького ватажка, а далі він вивіз її з собою. Однак це припущення не підкріплено документально.

Зрештою, Євангеліє опинилося в руках гетьмана Івана Мазепи. Не виключено, що він міг придбати цю книгу на Волині, де йому доводилося бувати. 1701 року гетьман подарував її Переяславському кафедральному собору, який був споруджений його коштом. 17 квітня того року був зроблений відповідний запис у Євангелії: «Сіє Євангеліє прислано і дано єст от ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, войск єго царського пресвітлого величества Запорозьких обох сторон Дніпра гетмана і славного чина святого апостола Андрея кавалера, до престола переяславського єпископського; которий от єго ж ктиторской милості создан, отновлен і драгоціннимі утварі церковними украшен при преосвященном єпископі Захарії Корниловичі».

Майже сто років Євангеліє зберігалося в соборі, а потім опинилося в бібліотеці переяславської духовної семінарії. Тут його 1837 року виявив археограф Осип Бодянський. Наступного року в «Журнале Министерства народного просвещения» він опублікував невелику інформаційну статтю про цю пам’ятку.

Десь наприкінці1845 року, перебуваючи в Переяславі, з Пересопницьким Євангелієм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко. Судячи з усього, пам’ятка справила на нього враження, тому він залишив про неї запис у своїх археологічних нотатках. Ось зміст цього запису: «В скромной семинарской библиотеке хранится два Евангелия, писаны на пергамени изящными славянскими буквами, чернилом и киноварью – с прекрасными разноцветными рисунками по золоту. Первое писано в 1053 году… Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и раскошнее первого, писано малороссийским наречием 1556 года, с надписью на краях первых листов…» Далі поет наводив текст про передачу Іваном Мазепою цієї книги Переяславському собору. «Это Евангелие, - вказував Тарас Шевченко, - подробно описано господином Бодянским в «Журнале Министерства народного просвещения»».

У 60 –х роках ХІХ століття семінарію з Переяслава перенесли до Полтави. Туди ж помандрувало й Пересопницьке Євагеліє. Проте тут йому недовго довелося бути. 1873 року книгу передали графу Д. Толстому – й вона опинилася в Петербурзі. Потім Євангеліє потрапило до великого князя Петра Георгійовича, принца Ольденбурзького. Лише через шість років після його смерті, 1887 року, книга за сприяння вдови покійного повернулася знову до бібліотеки Полтавської духовної семінарії.

У Полтаві Пересопницьке Євангеліє, пережило революційні події 1917 – 1918 років, громадянську війну. Різноманітні пролеткультівські експерименти радянської влади, зберігаючись у фондах Полтавського історико - краєзнавчого музею. Під час Другої світової війни книгу евакуювали до Уфи – столиці Башкирської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У повоєнні роки пам’ятка повернулася в Україну – правда, не до Полтави, а до Києва. Спочатку зберігалася у фондах музею – заповідника Києво – Печерської лаври.

24 грудня 1948 року за ініціативи професора Київського університету С.І.Маслова книгу передали в Центральну наукову бібліотеку (зараз - Національна бібліотека України ім.. В.І.Вернадського), присвоївши їй інвентарний номер 15552. Там пам’ятка зберігається понині.



7.Сьогодення святині

Учитель історії. Сьогодні Пересопницьке Євангеліє є символом України. І справа не лише в тому, що це один з перших сакральних текстів, перекладених українською мовою, що його фундаторка походила з Полісся, що писалося воно на Волині, а головним писарем був виходець з Лемківщини - найзахіднішої української землі. Багато мандрувала ця книга із Заходу на Схід, доки не опинилася в Полтаві. Причетними до неї виявилися Іван Мазепа й Тарас Шевченко – важливі фігури нашої національної історії. Тому закономірно, що цю «першокнигу» вважають національною святинею й символом духовності нації.

Саме тому кожні чотири роки Пересопницьке Євангеліє на своїх екранах бачать мільйони телеглядачів. Це відбувається під час церемонії інавгурації нового Президента України. У мить присяги Президент кладе руку на Євангеліє, обіцяючи бути вірним не лише людському закону, але й Богові.

2001 року було Інститутом української мови було видано транслітерацію книги.

2008 року Київська митрополія Української православної Церкви спільно з Національною Академією наук України й видавничим домом «АДЕФ - Україна» (м. Київ) випустили факсимільний варіант (точну копію) Пересопницького Євангелія. Оправу виготовлено зі шкіри з елементами декору – реконструкція давнього окладу, що не зберігся. Для відтворення повнокольоровиї пергаментних сторінок Євангелія знайдено папір, що повністю відповідає пергаменту за своїми текстильними властивостями й фактурою.

Книга ще не скінчила розповідати свою історію.

Її життя триває…



8.Словничок

Бібліотекар. Перегортаючи останню сторінку нашого журналу, я пропоную вашій увазі невеличкий тлумачний словничок. Який допоможе вам зрозуміти деякі специфічні терміни, уживані нами впродовж обговорення сьогоднішньої теми. Розуміння значення цих слів допоможе вам краще зрозуміти й засвоїти отриману вами інформацію.

  1. Євангеліє або Благовість, Благовіщення (уперекладі з грецької – добра звістка) – ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа. Частина Біблії.

  2. Факсимільне видання – це точне відтворення оригіналу, де зображені всі його особливості: розмір, формат, властивості й колір паперу, обкладинка, ілюстрації, заставки, вага.

  3. Бібліофіл (від грецької бібліон – книга й філос. – друг) – пристрасний любитель книжок. Знавець і колекціонер рідкісних і цінних видань; книголюб.

  4. Агіографія – (житійна література) – біографія, життєписи знаменитих єпископів, патріархів, монархів, світських осіб, канонізованих християнською церквою.

  5. Палеографія ( у перекладі з грецької – давній і пишу) – це історико - філологічна наука, вивчає створення і розвиток письма, досліджує старовинні тексти, вивчає історичні спроби писемності та матеріали для письма.

Палеографія вчить письмена:

Все, що писали колись племена,

Знає і літери, й знаки – клинці,

Палички й гусячі пера в руці,

З глини таблички, папірус, папір -

Все про письмо їй відомо, повір.

6.Генеалогія, або нащадки (у перекладі з грецької – знання про родовід, родину) – систематичне зібрання відомостей про походження, наступність і спорідненість прізвищ і родів; у більш широкому сенсі – наука про родинні зв’язки взагалі, родовід.

7.Історіографія – історія історичної науки в цілому, а також сукупність досліджень, присвячених певній темі або історичній епосі,або сукупність історичних робіт, об’єднаних в ідеологічному або національному відношенні. Також історіографія – це наукова дисципліна, що вивчає історію історичної науки. У найбільш широкому (і в менш уживаному в сучасній мові) значенні історіографією називається сама історична наука, власне опис історії; історіограф – те саме, що історик.

8. Краєзнавець – дослідник, який вивчає історію, географію, економіку. етнографію, культуру, мистецтво, пам’ятки певного регіону, краю.

9. Рукописна книга – кодекс, що містить твір (або збірку творів) художнього, релігійного, юридичного чи іншого змісту, написаний вручну.

10. Химерний орнамент ( у перекладі з французької – химерний, смішний) орнамент у вигляді переплетених зображень тварин, рослин тощо, найдавніші з яких були знайдені в руїнах давньоримських споруд; у побуті називалися «гротами», різновид друкарського шрифту.

Додаткові джерела інформації



  1. Кралюк П. Євангеліє княгині Жеславської- українська національна святиня: історія, зміст, загадки/ П.Карлюк// День. – 2010. - №134 -135. –с. 8.

  2. Миколюк О. До ювілею Першокниги: На святкування 450 – річчя створення Пересопницького Євангелія на Рівненщину запрошено президентів п’яти країн /О. Миколюк// День. 2010. - №176. – с. 1-2.

  3. Омеляничук І. Книга, на якій присягають президенти. Історія Пересопницького Євангелія/І.Омеляничук// Уряд. кур’єр. – 2005. - №22. – с. 5.

  4. Чепіга І.П. Пересопницьке Євангеліє/І.П.Чепіга//Українська література в портретах і довідках. Давня література – література ХІХ ст.: довідник. – К., 2000. – с. 239 – 240.

  5. Історія української культури/ за аг. Ред.. І.Крип’якевича. - К. : Либідь, 1994. – 656 с.:іл. – с. 240 – 241.

Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconСхеми. Таблиці 9 клас новий час
Формується українська національна свідомість, українська нація §10
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ спеціаліст
Українська мова – державна мова України. Українська мова серед інших мов світу. Українська мова як національна мова українського...
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ магістр
Укра­їні. Українська мова серед інших мов світу. Українська мова як національна мова українського народу І форма його національної...
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconНаша любов І святиня “ М. Стельмах Бібліографічний список літератури На вічнім шляху до Шевченка
Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]: у 6-ти томах / Шевченко Т. Г. К.: Наукова думка, 2003
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconНаціональна академія наук україни національна бібліотека україни імені в. І. Вернадського яворська уляна Петрівна

Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconНаціональна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас
Пересопницьке Євангеліє – українська національна святиня iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка