Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь»



Скачати 410,15 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації09.09.2017
Розмір410,15 Kb.
  1   2   3


РОЗДІЛ І. ФЕНОМЕН КНИГИ ЯК «ПАМ’ЯТІ ПОКОЛІНЬ»

Нашою метою є створенння книги-реквієму, тому ми розглядаємо книгу як видавничий продукт, феномен якого у можливості акумулювати «пам’ять поколінь». Пам’ять – це здатність запам’ятовувати, зберігати і відтворювати в свідомості минулі враження [3, 879]. Книга є одним із носіїв інформації, що забезпечує зв’язок між поколіннями. І саме цю функцію в даному випадку допомагає забезпечувати пам’ять. Адже саме пам’ять є тим ланцюжком, що єднає покоління. Пам’ять, матеріально втілена в образі книги, у слові, художніх образах, зображеннях – саме це забезпечить передачу важливої інформації нащадкам.

Потреба осмислювати «меморіальну» літературу зумовлена відсутністю ґрунтовних досліджень цього сегменту видань. Книгознавці не часто виокремлюють поняття «меморіальне видання», проте видо-типологічна парадигма цього виду видань представлена чи не у кожній класифікації. Так, Вікторія Шевченко, враховуючи ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», зазначає, що видавнича продукція за належністю до видавця, автора чи спонсора поділяється на такі типи видань як: власне, спільне, піратське, відомче, посмертне, прижиттєве, ювілейне й меморіальне [41, 16]. Дослідниця називає цей тип видань (меморіальне), але не уточнює його характеристик.

Микола Тимошик подає ідентичну класифікацію, щоправда намагається дещо охарактеризувати досліджувані нами види видань. Так, пише він у своїй статті, посмертне видання здійснюється незабаром після смерті автора; прижиттєве з’являється у світ за життя автора; ювілейне видання приурорече конкретній ювілейній даті; меморіальне видання друкується на відзначення пам’ятної події в житті держави [38].

Тобто, дослідники в своїх класифікаціях розглядають окремі види меморіальної літератури, не ідентифікуючи їх як такі. При цьому всі види меморіальних видань (книги спогадів, епістолярні видання, щоденникові видання і. д.) об’єднані можливістю генерувати пам’ять (створювати «коди пам’яті»). Їх пов'язує спільне семантичне значення – зберігати, вшановувати, передавати пам’ять про людину/людей, подію/події.


    1. Видавнича продукція як засіб вшанування пам’яті про людину

В Законі України «Про видавничу справу» зазначається, що видавнича продукція – це сукупність видань, призначених для випуску або випущених видавцем (видавцями) [13]. В свою чергу в цій же статті уточнено, що суспільно необхідні видання – це пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб. Відразу виникає питання які ж саме видання є пріоритетними і хто визначає чи є пріоритетним і в той же час суспільно необхідним той чи інший вид видань.

Зрозуміло, що суспільно важливими є навчальна та наукова література, офіційні та літературно-художні видання. Але варто зазначити, що видавнича продукція повинна не тільки навчати людей чогось, інформувати, розважати та приносити прибутки. Вона має бути носієм інформації, який забезпечить передачу цієї інформації від одного реципієнта до іншого, в глобальному часопросторі. Хоча в законодавстві, де уточнюється мета видавничої справи, про це нічого не сказано.

Видавнича справа, на думку творців закону, по-перше, має бути спрямована на задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності. Також видавнича справа повинна створювати можливості для самовиявлення громадян, забезпечувати свободу слова, доступ громадян до набутків світової культури та розвитку своєї, зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і т. п.

У своїй науковій роботі ми спробуємо розглянути видавничу продукцію в іншому ракурсі, відійшовши від коротких положень в законодавстві.

Видавнича продукція як засіб вшанування пам’яті про людину – ось один з головних аспектів нашого дослідження. Адже яскраві непересічні особистості ідуть з життя, залишивши після себе не тільки власні твори, наукові здобутки чи інші матеріально й духовно виражені надбання. Вони залишають після себе ще й те хороше, що довгий час зберігається в пам’яті. Але люди-носії цієї пам’яті теж не вічні, тому й виникає потреба зафіксувати все, щоб вшанувати пам’ять про цю людину, а згодом передати все це на матеріальних носіях наступним поколінням. Тому здавна й виникала потреба в розвитку насамперед мемуаристики, історія якої на теренах нашої країни нараховує кілька століть. Різні жанри мемуарної літератури сприяли експериментаторству в матеріальному вираженні видавничої продукції, й саме тому сучасна «література пам’яті» наскільки різноманітна. Щоправда, держава не особливо зацікавлена в активному розвитку даного типу літератури, окрім тих випадків, коли мова в цих виданнях йде про посадовців та інших громадян, які мають «особливі» заслуги.

Феномен книги як сховища пам’яті можна розглядати в декількох аспектах.

По-перше, меморіальна література надає можливість транслювати пам’ять про людину/події протягом віків.

По-друге, це надчасовий вимір мемуарних видань, що забезпечує актуальність для будь-якого покоління інформації, що матеріально виражена у вигляді книги. Також винятковою функцією такої книги є фіксація спогадів людей, дотичних до людини чи подій, яким призначене видання. Відтак відбувається актуалізація особистості того, хто згадує/пише.

Окрім цього, книга забезпечує приналежність до світового й національно культурного простору (наукового, історичного, інформаційного). Таким чином, бачимо, що книга насправді є не тільки носієм та транслятором пам’яті, а й є екзистенційною категорією.


    1. Типологічні особливості «меморіальної» видавничої продукції

Мемуарна література завжди привертала до себе увагу як науковців, так і пересічного читача. І це не випадково, оскільки в ній знаходять відображення події та явища, специфіка відносин і настроїв описуваного часу, які не мають належного висвітлення в інших джерелах [27, 229]. До того ж спогади є цінним джерелом в біографічних дослідженнях, адже є віддзеркаленням душі автора, яка розкривається через суб’єктивне бачення ним тих чи інших подій, характеристику людей та власних вчинків. В такий спосіб мемуаристика не лише посідає своє вагоме місце серед спеціальних історичних дисциплін, але й має безперечний вплив на суспільно-культурне життя.

Таким чином важко сказати точно чим насправді є «література пам’яті» – документальною, художньою чи публіцистичною. Адже автор використовує в своїх доробках різні матеріали, починаючи з історичних документів і закінчуючи спогадами . Мемуари таким чином не охоплюють всю «літературу пам’яті», вони є лише частинкою від цілого. Саме тому й виникає потреба у створенні такої термінологічної категорії як «меморіальна література».

Меморіальний в тлумачному словнику розглядається як той, який служить для увічнення пам'яті якої-небудь особи або визначної події; пам'ятний. Мемуари ж – це літературний твір у формі записок, написаний від першої особи. З розвитком книговидавничої сфери бачимо наскільки різноманітним є спектр даного типу літератури. Зупинитися лише на мемуарах було б помилкою.

Термін «меморіальний» є метежанровим. Метажанри (грецьк. meta — через, після; фр. genre — рід, вид) — типи змістово-формальних єдностей художніх творів, які співмасштабні всій історії культрури [21, 436].

Виділяються три метажанри: філософський, феноменологічний і типологічний як різновиди моделювання дійсності за основними жанровими носіями. Нас цікавить феноменологічний метажанр предметом художнього зображення якого є явище, описане в єдності різних його сторін.

Розвиткові феноменологічного метажанру сприяла зацікавленість особистістю як художнім феноменом. Це також було зумовлене посиленою роллю авторського начала в літературі XIX-XX ст. Медитативність і сугестивність — дві сторони цієї моделі, два способи осягнення й виявлення глибинних пластів людської душі — ментального та інтуїтивного.

При розгляді поняття меморіальної літератури як феноменологічного метажанру, різновидом якого є медитація, автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т.п. ґатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. Медитації ж найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб'єктивований ліричний герой. Основні опозиції при цьому – «людина і суспільство», «людина – людина», «людина – особистість», колізії морального характеру. Медитація часто виступає як «контекст долі людини». Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутрішнього світу людини у співвідносності з довкіллям. Звідси й сприйняття часу як категорії духовної, історії душі, нерідко час ніби розчиняється, стає невідчутним.

Оскільки майже ніхто з дослідників не виокремлює меморіальну літературу, то відповідно, відсутня й її класифікація. Тому ми в своїй науковій роботі спробуємо розробити типологічну парадигму меморіальних видань. Так, за цільовим призначенням меморіальні видання можна поділити на літературно-художні (видання твору художньої літератури), які в свою чергу поділяються на документально-художні (основою якого є документи, опис реальних подій або фактів діяльності історичної особи) та мемуарні видання (видання, де оповідь у формі записок йде від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був). При цьому мемуарні видання більш суб’єктивні, оскільки, починаючи писати книгу, автор вже має власну, іноді упереджену до чогось чи когось позицію. Документально-художні ж видання містять в своїй основі не тільки спогади та художні домисли, вагомою їх частиною є документи, що підтверджують описане в книзі.



За інформаційними знаками меморіальні досліджувані видання можна поділити на текстові, зображальні та комплексні. В текстових виданнях більшу частину обсягу займає словесний, цифровий, чи змішаний текст. Зображальні видання – це видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо. Комплексні видання вміщують в собі як текстові, так і графічні матеріали.

Також слід розрізняти меморіальні видання за матеріальною конструкцією. За цією характеристикою вони поділяються на аркушеві (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення) та буклет (видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згинів).

Важливим є й така ознака видання як обсяг видання, що дещо переплітається з попередньою характеристикою. Меморіальні видання можуть бути матеріально виражені у вигляді книги, брошури та листівки. При цьому характер змісту цих видань може бути найрізноманітнішим. Це може бути видання, присвячене як одній людині, так і декільком людям; книги-спогади; бібліографічні видання; видання-проекти; видання, приурочені до певної події, які вшановують пам’ять про людей, пов’язаних з цією подією, а також інформаційні брошури, присвячені життю та творчості видатної людини.

Відповідно до матеріальної конструкції та характеру змісту меморіального видання можна говорити про таку ознаку як періодичність «літератури пам’яті». За періодичністю меморіальні видання поділяються на неперіодичні (видання, що виходять одноразово і продовження якого непередбачене); серійні видання (видання, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою) та продовжувані (видання, що проходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, у міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторюваними за змістом, однотипно оформленими, зі спільною назвою).

Важливою характеристикою є належність видання до видавця чи автора. Виділяють такі типи меморіальних видань як посмертне, прижиттєве та ювілейне. Їх спільною ознакою є часове відношення до автора чи події, що висвітлюється.

Таким чином, ми спробували розробити власну класифікацію меморіальної літератури за різними ознаками, починаючи від характеру змісту, матеріальної конструкції та обсягу і закінчуючи періодичністю даного типу видань та часовим відношенням щодо особи/подій, що висвітлюються.




    1. Мемуарні видання як особлива видавнича форма

Мемуари (франц. memoires – спогади) – оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був [21, 436].

Провідною жанровою ознакою мемуаристики є суб'єктивне осмислення певних історичних подій, життєвого шляху конкретно-історичної постаті із залученням документів, співвіднесенням власного духовного досвіду автора з внутрішнім світом його героїв, соціально-психологічною природою їх вчинків, мотивацією дій і рішень.

Мемуарам притаманна документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній домисел. Для мемуарів характерний подвійний погляд письменника на події, які він описує: так він сприймав їх насправді, а ось такими (з урахуванням життєвого досвіду, громадської думки) ці події постали в його свідомості через роки, в момент творчої праці над мемуарами. Говорячи про минуле, автор мемуарів практично ніколи не може перебувати в межах одного часового виміру.

Мемуари поділяють на три категорії: об’єктні, мета і смисл яких лежить у відтворенні об’єкта авторської уваги, тобто подій, ситуацій, людей; суб’єктні, головний інтерес у яких спрямовується на постать автора; спогади, що органічно поєднують у собі обидва підходи.

Без урахування категорії жанру сьогодні неможливою є інтерпретація будь-якого твору. Питання щодо жанрової визначеності мемуарів вже неодноразово висвітлювалося у наукових працях Т. Гажі [6, 2], О. Галича [7, 27] та ряду інших науковців.

Як відомо, кожен літературний жанр є історичним явищем, яке в процесі своєї еволюції набуває певних ознак, що ідентифікують його з-поміж інших. Визначаючи жанрову форму мемуарного твору ми насамперед, намагаємося зрозуміти специфіку сприйняття митцем дійсності й побачити своєрідність його світосприймання [22, 186].

Звернення до пам’яті закладене в жанровому існуванні мемуарів здавна. Вона не тільки зберігає у свідомості людини певні враження, а й слугує поштовхом і джерелом для написання спогадів. Будь-який мемуарний твір можна розглядати як своєрідний діалог автора з самим собою, з читачем, або ж з іншими творами, цілою епохою, майбутнім. Таким чином, пам’ять і суб’єктивність виступають жанротвірними домінантами, що вирізняють мемуари серед інших жанрових форм документально-художньої літератури.

Сучасна українська мемуаристика представлена розгалуженою системою жанрів, кожен з яких знаходиться у постійному розвитку розкриваючи природу та особливості даної форми документалістики маючи при цьому досить рухомі межі та вільну специфіку в стильовому оформленні.

На сьогодні у питанні визначеності існування жанрових модифікацій мемуарів можна виділити декілька шляхів розвитку дискусійних практик: 1) існує загальний мемуарний жанр з такими жанротворчими різновидами як щоденники, листи, нотатки, спогади тощо (Л. Гаранін); 2) щоденники, спогади, листи, нотатки визначаються не просто як форми, але й цілком рівноправні жанри, що одночасно є різновидами спільного мемуарного жанру (Н. Кознова, Н. Матханова, А. Тартаковський); 3) з огляду на масштабність і специфічні ознаки щоденник, нарис, мемуари, біографія розглядаються як незалежні жанри документалістики (В. Кардін, І. Янська).

Практично у творчості кожного письменника ми знаходимо ту чи іншу жанрову модифікацію мемуарів. Спільними рисами для них можна назвати наступні: суб’єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, використання висловлювань і спостережень інших сучасників про предмет зображуваних подій з метою підкреслити об’єктивність поданої картини осягнення об’єктивного змісту історії; суб’єктивність, ретроспективність, репрезентативність, документальність, концептуальність, поєднання різних жанрів в одному творі (портрету та автобіографії; щоденника, листів та автобіографії).

Відмінності між ними полягають у ступені участі автора як оповідача або автобіографічного (біографічного) героя у тексті, у мірі залучення автодокументів, широті узагальнень та проміжку часу між написанням твору й відтворюваними подіями, який може бути як майже незначним (у щоденниках, листах, подорожніх нотатках), так і досить тривалим (в автобіографіях, літературних портретах, нарисах, спогадах).

Поняття жанру є динамічним, а його межі – достатньо умовними, саме тому вузьке окреслення мемуарів лише як жанру неспроможне повністю розкрити їхню природу і потенціал. Адже, вони вже давно вийшли далеко за межі даного поняття і стали провідним жанром, ядром своєї власної жанрової системи.

З огляду на це, нам видається доцільним визначення мемуарів як наджанрової категорії – самостійного метажанру – ґрунтовного утворення, до складу якого входять наступні різновиди: мемуарно-біографічний роман, розповідь (повість) про дитинство, літературний портрет, записники, автобіографічна повість, автобіографія, щоденники (Т. Колядич) або некрологи, письменницькі записники, нотатки, щоденники, літературні портрети, нариси, есе, листи, зразки мемуарної прози – оповідання, повість, роман, епопея (О. Галич).

Художня своєрідність мемуарів як метажанру виявляється на рівні вищезазначених модифікацій, наджанровій інтерпретації яких сприяє наявність певних повторюваних змістових і структурних властивостей, що відокремлюють кожен конкретний різновид від інших. До них можна віднести: предмет зображення, проблематику, розуміння дійсності, змістові та формальні показники твору.

Предмет зображення не тільки характеризує постійну сутність мемуаристики, а є також основними принципом, що визначає вид жанрової модифікації.

Для всіх різновидів мемуаристики, крім основної теми – пам’яті, – властивою є ще й своя власна: це або історія життя автора (автобіографія), або образи сучасників, якими їх запам’ятав мемуарист (власне мемуари, нариси, літературні портрети), або історія душі – почуттів, думок, ідей митця (щоденник, листи, записники, нотатки). Але будь-яка тема обов’язково входить до кола пам’яті, тим самим залишаючи документально-художній твір у середині мемуарів як метажанру.

На відміну від предмета, структурна організація мемуарного твору теж може бути різноманітною, адже мемуарист завжди вільний у своєму виборі. Хоча, у літературознавчому словнику Р. Гром’яка та Ю. Коваліва, мемуари традиційно визначаються як «оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або очевидцем яких він був», що вказує на те, що розповідь у мемуарах повинна вестися від першої особи. Однак, незалежно від того, ведеться вона від першої чи третьої особи та чи наводяться в ній безпосередні свідчення або спогади інших осіб, особистісний початок завжди обумовлює індивідуальне авторське бачення минулого.

Найпростіша жанрова форма сучасної мемуаристики — листи. Близькі до них щоденники. Їх доповнюють інші жанри мемуарної літератури. Автор листа роздумує про сьогоднішні для нього події, автор щоденника рухається до майбутнього, котре він не може передбачити. Щоденник – це фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щоденник пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо).

Ці ознаки особистого щоденника сприяли його поширенню у художній літературі, особливо наприкінці XVIII ст., коли поглиблювався інтерес до людської душі, що притаманне сентименталізму («Сентиментальні мандри» Л. Стерна). Певні особливості щоденника використовувались й у пригодницькій літературі, скажімо, у Ж.Верна, філософських текстах («Щоденник знадника» С.К'єркегора) і т.п. В українській літературі відомі щоденники котрі стали незамінними історичними та духовними документами, написані Т.Шевченком, О.Довженком, У.Самчуком та ін. Автори ж творів інших мемуарних жанрів, навпаки, повертаються в минуле.

Записник – окрема жанрова форма мемуаристики. Він часто є ключем до творчої лабораторії письменника. Кожна записана думка, уривок фрази, одне окреме слово письменника допомагають чіткіше зрозуміти процес його мислення, настрої та емоції, що пізніше виплескуються в рядки його художніх творів.

Складніша форма мемуарів – нотатки. Цей жанр характеризує насамперед можливість ретроспективного погляду на минуле. Нотатки сприймаються як літературно опрацьований матеріал, де чітко заявляє про себе авторська позиція. Сам автор то перебуває ніби на периферії сюжету, то наближається до його попереднього рубежу, то віддаляється в глибину, але не часто є головним героєм.

Найскладнішою й найбільш поширеною жанровою формою мемуарів вважається літературний портрет, автор якого не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя, а намагається через одну або декілька зустрічей показати характерні риси його особистості («Розповідь про неспокій» Ю. Смолича, «Зустрічі і прощання» Г. Костюка).

Автобіографія – жанр мемуристики, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари(спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Однак на відміну від щоденника та мемуарів, автобіографія зосереджується на житті самого автора, тоді як перші більше уваги приділяють спогадам про людей, з якими письменник зустрічався, подіям, свідком яких був. Автобіографії притаманно узагальнювати події та факти власного життя та підпорядковувати їх певній художній концепції, що надає творові ідейно-художньої цілісності.

Як жанр, автобіографія у світовій літературі дуже поширений і має давню історію (Юлій Цезар, Ж.-Ж. Руссо («Сповідь»), Й.-В. Гете, О. Герцен («Минуле і думи»), Л. Толстой).

В українській літературі родовід автобіографії започатковується «Поученієм» Володимира Мономаха. ХІХ століттяя дало чимало видатних творів, починаючи від «Журналу», «Автобіографії», «Художника» Т. Шевченка (1860) і «Автобіографії» П. Куліша (1867), а також мемуаристики М. Драгоманова, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, І. Франка («Олівець», «Отець гуморист») та інших.

ХХ століття для української літератури в галузі автобіографістики особливе: в Україні під ідеологічним тиском цензури вона існувала хіба що у формах художніх: «Мандрівка в молодість» Максима Рильського, «Зачарована Десна» Олександра Довженка та інших. Великою подією була поява «Розповіді про неспокій» Юрія Смолича (1968-1972).

Значні набутки має українська еміграційна мемуаристика— «Зустрічі і прощання» Григорія Костюка, 1987. Виняткова роль автобіографії виявляється у збереженні історичної пам'яті, у самопізнанні людини та нації.

Одним з жанрів мемуаристики є некролог. Некролог – це розповідь про етапи життя померлого зі словами прощання і скорботи, це своєрідні колективні спогади про особу після смерті, оформлені у відповідний текст людьми, які найбільше знали померлого чи загиблого. В деяких випадках некрологи містять таку інформацію з життя персоналії, якої раніше ніде не публікувалося і яка могла би бути втраченою назавжди, якби не з’явилась у некролозі.



Спогади як мемуари великого чи малого жанру пишуться, як правило, про події, що відбувалися у ближчому чи дальшому минулому, часто багато років, або й кілька десятиріч тому. Спогад може бути написаний про якусь одну подію, наприклад, «Історія моєї габілітації» Івана Франка написана приблизно 1912р., через 17 років після нещасної реабілітації. Відомі також серії спогадів про різні події чи про окремих осіб, написані одним автором, а потім видані книжкою. Такими є «Київські зустрічі» Євгена Кротевича, що становлять спогади про окремі зустрічі з письменниками та іншими діячами української культури.

Водночас спогади частіше стосуються великих різнопланових подій, що відбувалися впродовж багатьох років, мемуарні праці про них становлять товсті книги або й кілька томів. До них належать спогади державних, політичних та військових діячів, які через призму власного сприйняття описували революції, війни, діяльність урядів і армій, партизанську боротьбу, свою участь у революційному русі та ін.

Часто саме у вигляді спогадів видаються книги, присвячені життю та творчості окремої людини/людей. В таких випадках всю роботу на себе бере упорядник, який шукає людей, що знали цю персоналію, збирає спогади і видає їх у вигляді меморіального видання.

Отже, у 20 ст. мемуарна література представлена творами різних жанрів: листи (Леся Українка, М. Хвильовий, М. Рильський, В. Стус), щоденники (П. Тичина, М. Драй-Хмара, Остап Вишня, О. Довженко, В. Симоненко), записні книжки (С. Васильченко, Варвара Чередниченко), нотатки (В. Минко, І. Багмут), літературні портрети (М. Бажан, С. Голованівський), есе (Є. Маланюк, Ю. Шерех). Досить поширеними жанрами мемуарної прози є повість, роман («Дороги моїх днів» В. Поліщука, «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» В. Дрозда, роман «Третя рота» В. Сосюри, «Повість мого життя» Зинаїди Тулуб).

Чимало мемуарних творів належить письменникам української діаспори («Спогади про неокласиків» Ю. Клена, «На білому коні» та «На коні вороному» У. Самчука, «Щоденник» В. Винниченка, «Розмови в дорозі до себе» І. Кошелівця).

Аналіз літературно-мистецького контексту українських мемуарів межі століть свідчить про те, що вони вже оновили всі відомі жанрові форми та збагатилися численними різновидами й міжжанровими модифікаціями (автокоментар, мемуари-пошуки). Поява таких жанрів у мемуаристиці наголошує на масштабності її творчих можливостей, оскільки розкриття всього потенціалу діяльності мемуариста потребує різноманітності форм і стилістичного вирішення.

Дослідження аспектів метажанру на початку ХХІ ст. не тільки надає можливість для створення оновленої наджанрової концепції вітчизняної мемуаристики, а й запрошує до полеміки науковців різних рівнів. Адже, за кількістю опублікованих текстів і за популярністю у читачів і літературознавців саме мемуари визнані одним із провідних напрямів сучасної документально-художньої літератури.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconТема. Тема спадкоємності поколінь, вірності волелюбним традиціям народу, збереження світлої пам’яті про захисників І борців за волю рідної землі. Г. Могильницька «Цвіт неспалимий»

Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconОбласна універсальна наукова бібліотека сидір Ковпак – людина
У кожної держави, кожного народу є події І дати, які складають основу, опорні точки їхньої історії, підґрунтя історичної пам’яті...
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconУрок №15 Г. Сковорода. Життя І творчість філософа, просвітителя, поета. «Байки харківські»
Г. Сковороди, давньої літератури; любов до книги як скарбниці народної мудрості І пам’яті
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconШановні користувачі! Пропонуємо вашій увазі нові книги, які надійшли до бібліотеки останнім часом
У недалекому майбутньому український студент Андрій Чумак погодився взяти участь у науковому експерименті й за допомогою розшифровки...
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconУ нашій пам’яті вони назавжди залишились Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні Прапор України, надписи «Герої не вмирають»
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ...
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconУрок «Кантата пам’яті»
Музично-літературний урок «Кантата пам’яті» до 175 річчя від дня народження М. Лисенка для 5-7 класів
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconРекомендаційний пізнавально-довідковий матеріал, присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної Сотні
Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...
Розділ І. Феномен книги як «пам’яті поколінь» iconНаказ №18 м. Олександрія Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка
Кіровоградської обласної державної адміністрації від 12. 01. 2016 року №6 «Про вшанування пам’яті Івана Франка у навчальних закладах...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка