Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога



Скачати 269,68 Kb.
Дата конвертації29.04.2017
Розмір269,68 Kb.

Розділ VІІ. ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ ПЕДАГОГА.

Скільки написано про високу цінність і вічність трьох морально-духовних доброчинників, якими є Віра, Надія, Любов! До них долучається мистецтво: поезія і проза, музика й скульптура, театральне мистецтво. Автори книг нескінченно розповідають історії про вічну Любов, зраду, вірність, віру в неї чи заперечення. Пишуть про Любов, як і про Віру та Надію, і вчені: філософи, психологи, соціологи, педагоги … Але й до цього часу залишається невиміряним їхнє значення у житті людства й окремої людини, бо ніхто не знає точних методик їх виміру. Всі ми якось наближаємось до цього, але розв’язати чомусь не вистачає або хисту, або сміливості, або і першого і другого. І це в той же самий час, коли навколо нас, як колись і при Т.Шевченкові, провідні вчені і священники переконливо проповідують Істину, яку необхідно любити, щоб перемагати, а перемагає той, хто знає, вміє, є важкою морально-духовною і справедливою особистістю. Як тоді, так і тепер, лежить велика відстань між бажаним і реальним, між писаними і неписаними законами. Але, не дивлячись на все, автор міцно стоїть на позиціях К.А.Гельвеція, В.Г.Бєлінського, І.І.Мечнікова, В.І.Вернадського, А.Менегетті, В.О.Сухомлинського, педагогів-новаторів і всіх авторів, які твердять, що виховання, що спирається на вічні моральні доброчинники, може все.

І ВСЕ, що може й повинен знати та вміти педагог досягається гармонійним поєднанням теоретичних досягнень і передового педагогічного досвіду, через осмислення учителем-майстром своєї справи. Можливість досягнення майстерності теж доступна кожному, хто не страждає на лінощі та постійних виправдань своїх невдач.

Можливість досягнення високого рівня майстерності, безумовно, спирається на особистісну освіту, внутрішню й зовнішню культуру, постійний пошук шляхів до успіху. І успіх приходить та починає сам вдосконалювати носія високих морально-духовних ідеалів.

Серед молодих учених (в тому числі і педагогів) і практичних працівників середньої і вищої школи, панує думка про те, що цнотливістю, культурою, витонченістю манер важко домогтись успіхів, особливо в справі розв’язання матеріальних питань. Але автор займає міцну позицію про те, що не тільки "учение и труд все перетрут", але й що особистісно-професійна культура здолає будь-які перепони на шляху до педагогічної майстерності, до опанування шляхів успіху. Сама по собі педагогічна майстерність (тільки як набір умінь і навичок, високої освіти й освіченості) мабуть не зуміє забезпечити всіх складних завдань виховання. Але й така майстерність учителя подолає безліч перешкод та приведе до високих результатів педагогічної діяльності. І спрацьовує тут така умова: якщо учитель з вірою, надією та наполегливістю буде рухатись до вдосконалення організації і здійснення виховного процесу. Переконливими є думки тих учених, які поєднують педагогічну діяльність з акторською та пропонують учителям вивчати систему К.С.Станіславського. Дійсно, вчитель щодня і на кожному уроці виступає у трьох ролях: як автор (бо сам складає сценарій уроку), як режисер і як виконавець основної ролі. Тут же розв’язуються і завдання декоратора, гримера, костюмера.

Спираючись на власні внутрішні доброчинні мотиви, учитель може оволодіти й зовнішніми втіленнями (та перевтіленнями). К.С.Станіславський називає такі основні вимоги до тих, хто обирає професію актора, як-то: особистісна чарівність, пластичність і краса жестів, інтуїція, дикція, Любов до справи, високий художній смак, безпосередність, хороший (приємний) голос, виразність очей і обличчя взагалі, приємна міміка і т.д. і т.п. І жодна з вимог К.С.Станіславського до професії актора не може бути знята (чи викреслена). І всі ті вимоги логічно "лягають" на особу вчителя. В театр глядачі приходять розважатись, приємно провести час, тоді як до школи чи ВНЗ діти, юнаки йдуть, щоб навчитись, одержати освіту, відповідний рівень освіти та виховання для досягнення успіхів у житті, у виборі професії. У зв’язку з цим вимоги до акторської майстерності здаються простішими, ніж до педагогічної. Постать учителя, його розум, світогляд, культура прямо формує соціальне довкілля, екологію, сучасне й майбутнє, що вимагає такої підвищенної уваги до виховання педагога.

З погляду теми монографії, то можна впевнено сказати, що ці доброчинники діють настільки реально й зримо, що їх може тільки сліпий не помітити або навмисне не бажати бачити той неодмінно позитивний їхній вплив на життя взагалі та кожної окремої особи зокрема. Маюче спільне бажання і волю допомагати кожному не помилитись, не зійти раніше можливого з арени життя та стати нещасливим. Я пропоную деякі висновки з тих тривалих власних спостережень та вивчення проблеми взагалі. Учитель, педагог, вихователь впливає на учнів не тільки змістом інформації, але всією атрибутикою і символікою подання. А поняття "подання" включає в себе і зміст, і відбір лексики, і процес мовлення, і жести, і манери, і сам дух, стиль, вираз обличчя (увесь спектр, гаму кольору, силу Любови чи заперечення). А тому вважаю своїм "зверх" педагогічним обов’язком хоч би частково оприлюднити зібраний матеріал. І не дивлячись на те, що вже велась про це мова в розділі №3, відчувається нагальна потреба звернутись окремо до тих трьох вічних добро чинників, на яких тримається Добро, Світ, життя.

Три вічних морально-духовних доброчинники, якими є Віра, Надія, Любов, для кожної людської особистості є запобіжниками зла, гніву, безнадії, як це буває в екстремальних ситуаціях. Люди, що живуть у період революцій чи різних інших катастроф, спасаються Вірою. Так було, наприклад, з відомим філософом М.О.Бердяєвим. "Мне пришлось жить в эпоху катастрафическую и для моей родины, и для всего мира, - пише він у книзі "Самопознание". На моих глазах рушились целые миры и возникали новые. Я мог наблюдать необычайную превратность человеческих судеб. Я видел трансформации, приспособления и измены людей, и это, может быть, было самое тяжелое в жизни. Из испытаний, которые мне пришлось пережить, я вынес веру, что меня хранила Высшая Сила и не допускала погибнуть" (6, с. 6).



Дійсно, М.О.Бердяєв був свідком кількох воєн, революцій, кілька разів був арештованим, висланим на північ, був емігрантом, переживав за долю своєї Батьківщини, але зумів зберегти не тільки своє життя, але й Віру, Надію на краще, опублікував цікаві книги, бо ним міцно володіло почуття Любови, Віри, Надії.

Для вчителя (як і кожної окремої людини) Віра – це стан душі, це наявність волі долати негаразди, допомагати вихованцю, слабій, знесиленій людині в складних ситуаціях. Віру як стан душі можна розуміти не просто як духовно-моральний феномен, але і як намір прийняти з довірою інформацію, погодитись з істиною, висловленою не самим, а іншою людиною. Існує ще поняття Віри, в основі якої лежать ідеї вищі від знання і глибші від мислення. В цьому сенсі Віра виступає як першоджерело, а тому є сильнішою від усього. Сильна Віра в те, що світ існує поза нами, а ми є його часткою, допомагає кожному зрозуміти свій зв'язок з довкіллям та берегти його. Екологічне (як і валеологічне) виховання нічого не варті, якщо вони не здатні, спиратись на Віру. Віра є щось таке велике й вічне, яке й саму людину може утримати над прірвою, не дати в неї впасти. Близько до цього стоїть Віра релігійна, питаннями якої є проблема вічності, безсмертя душі, свободи волі, існування вищого духовного утворення, яким є Бог. Вічно ведуться дискусії про те, а чи є Бог? Який Він і в яких видах може проявитись? Віра в Бога – то є велика проблема, бо його майже ніхто не бачив. В той же час, якщо дуже хотіти, то можна й переконатись в Його існуванні. В останні десятиліття з'явилась низка цікавих публікацій з цього приводу. В їх числі можна назвати чимало цікавих повідомлень у вигляді статей, есе в періодичних виданнях. Надзвичайно переконливою в цьому зв’язку є робота Санкт-Петербурзького вченого А.В.Мартинова "Сповідальний шлях" (1981 р.). В ній автор переконливо проаналізував результати своїх спостережень за місцями, де народився, жив, проповідував, був закатований Ісус Христос. Автор, користуючись численними прикладами, аналізом реальних подій життя і смерті та Воскресіння Христа, приходить до висновку про те, що той факт є доведеним. Схоже за змістом є повідомлення академіка АН СРСР, директора Інституту української літератури І.О.Білецького, що міститься у його доповідній записці до ЦК КПРС. Йому було доручено вивчити атеїстичну літературу та доповісти про її ефективність на засіданні ЦК КПРС. Академік подав відповідну "Записку", в якій дав характеристику літературним джерелам з питань антирелігійної пропаганди. Вражає сміливість ученого й переконливість його доказів, викладених у поданому до ЦК матеріалі. Всю радянську антирелігійну літературу він оцінив як відсталу й непереконливу. І тут же ним подаються такі аргументи: безліч найгрубіших перекручень переконливих фактів і подача видуманих нісенітниць. Основне питання науки про суть атеїзму полягає в тому, чи є Бог? Чи було Воскресіння Христа? Якщо було, то воно і є доказом існування Бога. Після деяких посилань на важливі відкриття учений констатує факт Воскресіння Христа, посилаючись на конкретні матеріали, які було проігноровано радянськими атеїстами. В кінці свого життя навіть, - написав академік О.Білецький, - Фрідріх Енгельс повідомив про те, що найновіші каппадокійські відкриття забов'язують змінити погляд на важливі події світової історії. Нові документи, - пише О.І. Білецький, - вражають своєю переконливістю і свідчать на користь найбільшого із чудес світу, яким є повернення до життя Того, хто був розп'ятий на Хресті та піднявся з ним на Голгофу. Після відкриття каппадокійських матеріалів, які переконали навіть Ф. Енгельса, з'явились ще інші важливі докази. Академік Білецький перераховує свідчення присутніх при похованні Христа, як-то: Лабірітіоса, грека Гермідія, який посідав офіційну посаду біографа правителя Іудеї і який до самого розп'яття Христа вважав його обманщиком. Але під час чергування вночі біля могили похованого Ісуса Христа для того, щоб переконатись, що ніякого Воскресіння не буде і що покійник залишиться в землі, присутні поміняли свої переконання. Все вийшло навпаки. Той же Гермидій залишив власноручні записи про те, що він з власної ініціативи пішов до могили, щоб заперечувати можливість воскресіння. Але перед світанком він побачив у світлому свічінні зорі біля погребіння кількох людей, до яких наближались охоронці, щоб змінити нічну варту. До похованого Христа йшли охоронці (нова зміна), жінка та кілька допитливих людей. І раптом стало так ясно, що зразу не можна було розібратись, звідки йде те світло. За мить було видно, що світло йде зверху, з великої хмари, в середині якої виднілась просвічена Людська Фігура, що спускалася на поховання. Вразило всіх, що засвітився Силует Чоловіка. А потім раптом почувся удар грому. Від нього всі охоронці зіскочили зі своїх місць, а потім попадали на землю. І в цей час по вузькій дорозі зверху до гробу спускалась жінка, яка радісно закричала: "Звершилось!". В ту ж мить великий камінь наче б то сам піднявся з домовини. Перелякані охоронці мовчали. Дуже швидко світло над гробом зникло. Стало тихо. Присутні наблизились до гробу, але покійника в ньому не побачили. Спантеличені охоронці мовчали. Акад. О.І. Білецький посилається ще на низку матеріалів, у тому числі на записи лікаря Ейшу (сірієць за походженням). Йому доручено було спостерігати за могилою Христа. Ейшу запросив з собою на чергування кількох лікарів, щоб прослідкувати, чи збудуться пророцтва про Воскресіння та щоб потім дати пояснення. Не маючи жодних сумнівів, що нічого надприродного не станеться і що мертвий Христос не воскресне, вони чергували всю ніч, а потім, після сильного грому й надзвичайного свічіння вони впевнено сказали: Він воскрес. В доповідній записці до ЦК КПРС називаються прізвища ще багатьох учених, того періоду, які переконливо зафіксували й описали факт воскресіння Христа. Називаються такі прізвища: Епіфаній, Африкан, Євсевій Єгипетський, Сардоній Панідор, Іпполіт Македонянин, Аміон Олександрійський, Сабеллі Грек, Ісаакій Ієрусалимський та ін. Це прізвища тих сучасників Христа, які перебували в той час в Єрусалимі, пережили ту надзвичайну подію, якою є воскресіння Христа. До цього списку дадаються ще й прізвища авторів-євреїв, які зафіксували факт Воскресіння: Гапон Месопотамський, Шербун-Отос, Манакія-лікар, Навін, Міферкант. Міферкант до того ж був членом Сенедріона та виконував обов’язки казначея. Саме з його рук Іуда одержав 30 срібних монет. Після тривоги в зв’язку з Воскресінням Христа Міферкант був першим із членів Сенедріона, що прибув на місце поховання для дослідження події. І він переконався, що Воскресіння відбулось. Про все це Міферкант написав у книзі "О правителях Полестины", яку академік О.І. Білецький називає такою, що "найбільш правдиво висвітлила події Воскресіння". Всього, на його думку, існує понад 210 джерел, яким можна довіряти і в яких описуються обставини Воскресіння.

Посилання на авторів, які вивчали питання існування Бога можуть бути продовженими за рахунок класиків і сучасних дослідників. Вони є переконливими для всіх, хто вірить. Але атеїсти в усі періоди мають часто такі позиції, що їх важко подалати, бо така прив’язаність до фактів ігнорує будь-які інші аргументи. В той же час переконливість існування Бога не формується фактами, а неписаними істинами, рівнем духовності. Віра в Бога не знаходить розумових підтверджень, не спирається на результати експерименту, але незаперечно зміцнює віруючу людину фізично, духовно, морально. Таким чином ми дійшли до розуміння багатого розмаїття Віри як вищого порядку, так і існування іншого щоденного, побутового, професійно-педагогічного. До останнього відносимо віру й довіру вчителя до учня, до його батьків, особливо тоді, коли питання стоїть про позитивні начала. Тут перегукуються такі дві категорії почуття віри й сподівання, як у Л.Українки: "Без надії – таки сподіваюсь, жити хочу – геть думи сумні". В роботі з людьми й з дітьми така віра й сподівання на краще поліпшує міжособистісні стосунки, умови товаришування й співробітництва. Якщо уважно придивитися до популярної сьогодні педагогічної технології, якою є співробітництво, то воно повною мірою спирається на Віру й довіру. Недавні публікації в періодичній пресі авторів М.Балтянського і Є.Пасишниченко про "рідних братів", які пішли на фронт (11 братів), і всі повернулись живими й здоровими додому, то можна твердити, що цей факт є яскравим свідченням того, що Любов і Віра взагалі, а також любов і конкретна віра батьків у своїх дітей, взаємні щирі почуття батьків і синів один до одного, то саме вона допомагала зберегти й саме життя і повернутись у рідне село живими та стати й самим батьками. А Віра й довіра один до одного закоханих, друзів, рідних, співробітників та підтримка доброчинності, вдячність і щирість відносин завершуються, як правило, успішними, щасливими долями.

Сьогодні питання доброчинності стають в одну шеренгу з досягненнями професійної педагогічної майстерності, що забезпечує успіхи в житті, виробничій діяльності. І тут важливими є не тільки діалектичні підходи, знання їх, але й визначеність релігійних зв’язків. До речі, термін "релігія" означає "зв'язок". І слово " йога" означає "зв'язок". Можливо, що знання основ релігії і "йоги" можуть сприяти успішному сприйняттю світу та допомагати шукати свій сповідальний шлях, визначаючи стежки до Любови, Щастя, Доброботу через Віру, Надію, доброчинність і порядність, чесність. Спираючись на оптимізм, визнання права на успіх для усіх, хто поруч, люди часто домагаються значних великих успіхів. Є велика спокуса подати кілька позитивних прикладів, як висока Віра допомагала людині розв’язувати конкретні складні завдання. Педагогічні завдання ми відносимо до складних і важливих, бо помилки у вихованні, як і в медицині, іноді варті життя. Видатний полководець О.В.Суворов був глибоко віручою людиною. Він провів 60 битв і боїв, всі їх виграв, був переможцем. Без молитви професор-хірург В.Ф.Войно-Ясенецький не проводив жодної операції. Сам Сталін звертався до віруючого медика В.Ф.Войно-Ясенецького (який при радянській владі прийняв сан священника) за допомогою та звільняв його з в’язниці для проведення складних операцій. Відомі сьогодні численні факти поклоніння і молитви "святим мощам" допомагали зціленню того, хто молився.

Віра, молитва, довіра – то є не просто стан душі, але є силою душі, підґрунтям здоров'я, перемоги.

Надія, сподівання як активний доброчинник входять у число тих показників стану людини, спеціаліста, особливо вчителя, який часто гарантує перемогу, допомагає матеарілізації бажань. Надія як стан емоційного переживання формується навколишніми умовами й кожною особою, якщо вона усвідомлює його значення. Як і Віра, стан Надії (сподівання на краще) активізує позитивні сили (розумові й морально-психологічні) на постановку й досягнення мети. Колись один відомий письменник сказав так: треба тільки бажати, чітко та міцно сподіватись, вірити, і все збудеться: зустріч, любов, революція. Щодо педагога, то Надія, як і Віра, не просто є приємним станом душі, але є фактором доброчинності, тобто спричинює Добро, створює атмосферу позитивної індивідуальної і колективної діяльності.

Позитивне ставлення педагога до таких вічних моральних доброчинників, якими є Віра, Надія, Любов спонукає його до постійної дії і подолання бездіяльності, скепсису, розгубленості, безвихідності. Якщо професією педагога є його правильна поведінка, то Любов є станом душі вчителя, який прямо-таки прикрашає життя класу, учнів, усіх дітей і батьків, колег і керівників та надихає їх на творчість. Звертаючи увагу на такий сильний і ні з чим не зрівняний доброчинник у виховній діяльності, як Любов (Платон, Ларошфуко, Г.С.Сковорода, О.Ф.Лосєв, М.О.Лосський, З.Фрейд, І.І.Мечніков, Е.Фромм та інші) змушені були засвідчити, що без нього (фактора Любови) важко навіть уявити успішне навчання, виховання, лікування ("зцілення" душі і тіла) та реалізацію реальних умов успішної професійної діяльності. На жаль, ХХ століття якось відсторонило саму ідею Любові від кола як соціальних, так і педагогічних проблем як ідею непрактичну. В той же самий час неодмінною вимогою до вихователя була, є і залишається вимога любити дітей. Про це вже написали провідні педагоги ХІХ і ХХ століття та на початку ХХІ віку. Педагогічний талант Я.Корчака, М.Монтессорі, А.С. Макаренка, В.О.Сухомлинского повною мірою пояснюється силою Любови до своїх вихованців. І учні, вихованці щиро любили й поважали своїх учетелів, що створювало умови затишку, впевненості в собі, щирості віри у досягненні успіху.

На наш погляд, саме сполучення понять: Любов і вимога не є правомірними. Вимогу, яка містить у собі елементи насилля, примусу ніяк не можна легко сприйняти чи полюбити. Але один перевірений і виправданий шлях до педагогічної майстерності, до власного успіху полягає у тому, щоб опанувати такими високими почуттями, як: розуміння сутності такого чудового стану (власного особистого) душі, як любов. І тоді вона (Любов) стане умовою самого існування, народження щастя, радості, успіху, гармонії бутя, розуміння справедливості вимоги.

До висновку про те, що Любов до себе, інших осіб, до Бога, до Істини, Краси, Добра є джерелом самого життя, розквіту духовних і фізичних сил людини автор дійшов довгим шляхом постійного вичення теорії і історії педагогіки, філоософії, психології та передової практики навчання, освіти, виховання, особливо в період керівництва великими групами людей. На жаль, людина не народжується з цим почуттям, хоч, як правило, є його результатом. А тому існує нагальна потреба осмислити сутність феномену Любови з погляду соціальної педагогіки, яка розглядає шляхи просування людини в суспільстві до загального успіху, особистого щастя.

Досвідом доведено, що вчитель (батьки, взагалі, кожна людина) тільки тоді може збагнути сам сенс своїх службових і приватних обов'язків, коли відчує радість полюбити не тільки сильного, але й немічного, слабого та допомогти йому стати здоровим, сильним, відчути щирість, вдячність до доброго наставника, вчителя. Любов як високий рівень позитивного стану душі, насолоди від усвідомлення приємної сили впливу, захоплення можливостями посилити радість, задоволення, підтримку, безкорисну допомогу є реальним помічником у виборі дороги до успіху, щасливого життя. Любов – це такий вид позитивного емоційного стану, який важко переоцінити. Життя розпочинається і завершується переживаннями Любови. І от як це не дивно, але автор змушений звернути увагу читача на ту обставину, що великою мірою ці три вічних доброчинники між собою так пов'язані і так близько наближаються до ідеї Бога, Вічного розуму, Віри, що наука допускає тут деякі невизначеності, тоді як теологи дуже просто й переконливо говорять про активну реальну силу цих доброчинників, заснованих на Вірі в Бога, на Вічному Розумі.

Говорячи про Любов як вічний морально-духовний доброчинник і найвищу цінність, спостерігається, чітка тенденція до об'єднання цієї високої ідеї з з усіма іншими позитивними ідеями, які сповідують Віру у вічність сподівання на краще. І все це об'єднується Любов'ю, що поєднує людей спільними справами, які є реальними показниками того, хто і як працює, любить, хто вірує, на що сподівається, що всіх об'єднує між собою і навколо Бога. Він працює, Він допомагає, Він вірить у нас, любить і вічно сподівається на животворну силу Любови. В.Жуковський написав так: "Бог есть положительное добро, положительная правда, положительная истина, положительная красота; все, противоречащее добру, правде, истине, красоте есть отрицание Бога. Основание всякого добра, всякой правды, истины и красоты в душе человека есть вера в Бога. Из веры в Бога происходит всякое добро, всякая правда, истина и красота" (13).

В роботі з дітьми часто виникає питання: чинити вплив силою чи любов'ю. Ф.Достоєвський на це питання відповідає так: "Завжди розв'язуй і вразумляй любов'ю". Світ можна підкорити лагідною Любов'ю. Любов – це велика й талановита вчителька, – каже Ф.Достоєвський. З Любов'ю людина здатна долати будь-які перепони. Любити треба для себе (власної насолоди) великим почуттям до слабого. В хритиянстві питання Любови стоїть так, що визначається як такий стан, щоб любити всіх для того, щоб бути щасливим на Землі. Необхідно любити не тільки рідних і близьких, але й усіх інших людей, живих істот, природу. І тільки тоді буде формуватись інтерес до життя, і тільки тоді особа знатиме йому ціну, якщо буде любити, відчувати силу поваги й Любови до себе.

Рух усього життя, існування усього сутнього визначається любов'ю до різних цінностей. Доктор теології М.О.Лосський (36, с.182-183) пише, що любов до різних цінностей проявляється по-різному. Основна відмінність тут – це любов до не особистісних цінностей і любов до індивідуальної особистості. Продовжуючи дослідження любови до індивідуальної (окремої) особистості, він звертає увагу на те, що про доброчинну поведінку людини можна говорити тільки тоді, коли є щира любов до об’єктивних цінностей. М.О.Лосський наголошує, що саме царина індивідуальних особистостей є сфера найвищих абсолютних цінностей: у сімї, в роботі, в ставленні до Вічного. Тільки особистість, перш за все Особи Святої Трійці та члени Царства Божого можуть бути творцями й носіями абсолютної повноти індивідуальної нормативної ідеї. Особистості є загальні й конкретні носії самоцінності. Всі інші цінності, як краса, істина, свобода, добро є лише часткові: вони мають сенс тільки як аспекти життя індивідуальних осіб (особистостей). Стає цілком ясно: вищим видом Любови є любов до індивідуальної, окремої людини (особистості). Христос висловив сутність цього феномену в двох заповітах: люби Бога більше ніж себе, а свого ближнього, як самого себе. Почуття Любови один до одного засвідчується тим, що тут маємо можливість спостерігати наявність єдності почуття, волі, поведінки, гармонії. Цікаво, що для пояснення онтологічного перетворення тих, хто любить один одного, П.Флоренський наводить слова Ісуса Христа: Якщо двоє з вас мають бажання на землі просити про допомогу, то мати будете від Батька мого небесного. Бо там де двоє чи троє зібрались з іменем Моїм, там Я є серед них.

Всі доброчинники об’єднуються й проявляються у діяльності вчителя. Реальним показником цього є професійно-особистісна культура педагога. Професійно-особистісна культура – це стан душі й одночасно це процес освіти, це певний виховний ВПЛИВ учителя на зміни поведінки, мислення учнів, це формування піднесеного настрою, це допомога йти на НАЙКРАЩИЙ ВИБІР власного шляху. Педагог розв’язує безліч питань, основними з яких є:


  • адекватний (правильний) вибір;

  • визначення Міри;

  • дія (діяльність).

Від чого залежить правильний вибір, міра, характер діяльності? Медики недавно вітали лікаря у зв’язку з його розробкою нової технології лікування: інформаційної. Розроблена ним методика лікує всі хвороби! А італійський лікар Антоніо Менегетті років 30 тому виступив зі своєю методикою лікування дітей і підлітків вихованням. Він відштовхувався від позиції про те, що: всі хвороби від поганого виховання. Таким чином два відомих у сучасному світі лікаря пропонують близькі між собою методики лікування: виховну і інформаційну. Обидві пов’язані з вибором інформації і виховного впливу. Можна зробити висновок про те, що виховання, правильний вибір технології навчання і освіти може впливати й на здоровя, і на формування адекватної поведінки педагогів і учнів, спрямованих на досягнення позитивних результатів, успіхів. Шлях до педагогічної майстерності лежить через внутрішній світ учителя (через його Віру, Надію, Любов), що втілюються у професійно-особистісній культурі педагога. І як не складно усвідомлюється реальність активного впливу на життєві успіхи вічних моральних доброчинників, дотримання вимог Десяти заповітів Христа та утримання від семи смертних гріхів, педагогіка як наука та методика навчання і виховання просто змушена постійно й наполегливо діяти за їх законами та наполягати на дотриманні визначених правил діяльності, правил поведінки. Безумовно корисним видом діяльності є повторення (варіативне), нагадування, демонстрування прикладів, які підтверджують їх значення у навчально-виховному процесі та в житті.

На всіх етапах навчання освіта здійснюється через опанування знаннями, освітою. Тому навчально-виховний процес і мусить здійснюватись за визнаними законами, які є обов’язковими для усіх.

Можливі питання про те, що живуть і процвітають нечесні судді, адвокати, кілери, які все мають і ніяких покарань не сприймають. І як не важко писати про покарання, помсту, бумеранг, коли непристойна поведінка повертається бумерангом, мабуть дати хоч кілька таких прикладів. Авторка й сама спостерігала такі повороти подій, коли руйнівні дії осіб повертались до самих авторів. В книгах і періодичних виданнях сьогодення теж є такі приклади. Так "Комсомольська правда" в Україні" (18-24 вересня 2009 р., с. 15) подала інформацію про те, як 36-річний Рой Саллівен (США, штат вірджинія) був 5 разів травмований блискавкою. Після останнього разу він пролежав кілька місяців у лікарні з численними переломами. Прожив 71 рік, але помер не від блискавки: він закінчив життя самогубством. А перед смертю залишив записку, в якій просив пробачення у всіх ображених ним жінок. Він був одружений п’ять разів, усім зраджував, нещадно бив і виганяв, як тільки дізнавався про вагітність дружини.

Щодо нашої концепції педагогічної майстерності, в основу якої покладена ідея засвоєння і дотримання вічних морально-духовних доброчинників, то вона реалізується під час підготовки, організації, виконання усіх етапів і видів, форм навчання і виховання. Автор має намір переконувати читачів та передавати їм, що ідеали вічних моральних вимог, виконання їх допомагає не тільки учням, але й самому виконавцю, благодійно впливає на довкілля та створює такий "моноліт життя" (В.І.Вернадський, 15), в якому затишно живеться. Діяльність учителя своєю суттю спрямовується на найдорожче – дітей, які потім, завтра й самі почнуть діяти у відповідності до сформованих переконань. Відомо, що людина, як правило, сама повинна приймати рішення, робити "вибір". Характер вибору тим і цікавий, що він здійснюється щоразу індивідуально та у відповідності до обставин, що й вимагає від педагога діяти в інтересах дитини, учня та не поступатися ідеалами. А з другого боку й свого учня слід вчити та виховувати так, щоб він тримався правил і норм поведінки, заснованих на вічних морально-духовних доброчинниках та діяв би у відповідності до закладених у них ідей. Кожній людині щоразу доводиться обирати між двома берегами: агресії чи доброчинності. На жаль, у житті буває важко вчасно зосередитись, щоб діяти як належить. А тому вже на фоні тисячолітнього людського досвіду й півстолітнього індивідуального (маю на увазі свідомі та цілеспрямовані роки дослідження педагогіки) можна сміливо твердити: існує чесність і любов до людей, природи, Бога. Все життя вчені шукали відповіді на питання: як жити? Для чого людина народжується? Як реагувати на зло? Сьогодні автор монографії має переконливу відповідь: жити з Вірою і Любов'ю. Народжується людини для радості життя. А як реагувати на зло – запереченням його, відмовою від нього, молитвою.

Таке розуміння народжується і зміцнюється не тільки життям (прожитими роками). Воно формується під впливом вивчення проблеми шляхом розробки власної методики дослідження. Коли в період навчання в аспірантурі 80-літній професор Зільберштейн Андрій Ілліч (науковий керівник без перерви й без упину говорив (вимагав) розробки своєї "методики дослідження", то тоді важко було всю ту "методику" збагнути. Розуміння сутності "своєї" методики дослідження приходить десь після 25-30 років активної роботи. І тоді тільки, коли дослідження не припиняється і при умові, що дослідник не сходить із підвалин вічних доброчинників, нікому не чинить зла й сподівається на успіх, можна сподіватись, що справедливість переможе. Ну, це прямо-таки, як у Данте: і щоб не трапилося іди своєю дорогою. Звертаю увагу на "свою дорогу" та згадую слова Твардовського: "чужие примеры – будь они трижды гениальные!" Тільки "свій шлях", пошук власного "сповідального шляху" забезпечує успіх.

Часто цитуються слова Ф.М.Достоєвського: "Батьки та вчителі часто запитують: що таке ад? Я відповідаю: неможливість більше любити". І інша думка: Любов – це відповідь на проблему людського існування. Чи означає це, що люди народжуються, щоб любити? Категоричної відповіді на це питання, як і на інші складні проблеми, ще ніхто не дав. Але як і сотні років тому, любов однієї особи до іншої не передбачає жодних умов: любимо тому, що не любити не можливо,що любов перемагає. Як у К.Симонова: Віра й Любов від смерті (від пулі) зберігає.

Звертаємо увагу на те, що доброчинна поведінка людини формується тільки тоді, коли є щира любов до довкілля: людей, об’єктивних цінностей. М.О.Лосський наголошує, що саме царина індивідуальних особистостей є сфероюа найвищих абсолютних цінностей: у сімї, в роботі, в ставленні до Вічного. Особистості є загальні й конкретні носії самоцінності. Всі інші цінності, як краса, істина, свобода, добро є лише часткові: вони мають сенс тільки як аспекти життя індивідуальних осіб (особистостей). Стає цілком ясно: вищим видом Любови є любов до індивідуальної, окремої людини (особистості). Почуття Любови один до одного засвідчується тим, що тут маємо можливість спостерігати наявність єдності почуття, волі, поведінки, гармонії.

Розділ VІ. ВІРА, .НАДІЯ, ЛЮБОВ ПЕДАГОГА.

Три вічних морально-духовних добро чинника, якими є Віра, Надія, Любов, для кожної людської особистості є запобіжниками зла, гніву, безнадії, як це буває в екстремальних ситуаціях. люди, що живуть у період революцій чи різних інших катастроф, спасаються Вірою. так було, наприклад, з відомим філософом М.О.Бердяєвим. "Мне пришлось жить в эпоху катастрафическую и для моей родины, и для всего мира. на моих глазах рушились целые миры и возникали новые. я мог наблюдать необычайную превратность человеческих судеб. я видел трансформации, приспособления и измены людей, и это, может быть, было самое тяжолое в жизни. из испытаний, которые мне пришлось пережить, я вынес веру, что меня хранила Высшая Сила и не допускала погибнуть".

Дійсно, М.О.Бердяєв був свідком кількох воєн, революцій, кілька разів був арештованим, висланим нам північ, був емігрантом, переживав за долю своєї Батьківщини.



Для вчителя (як і кожної окремої людини) Віра – це стан душі, це наявність волі долати негаразди, допомагати вихованцю, слабій, знесиленій людині в складних ситуаціях. Віру як стан душі можна розуміти не просто як духовно-моральний феномен, але і як намір прийняти з довірою інформацію, погодитись з істиною, висловленою не самим, а іншою людиною. Існує ще поняття віри, в основі якої лежать ідеї вищі від знання і в глибині від мислення. В цьому сенсі віра виступає як першоджерело, а тому є сильнішою від усього. Сильна віра в те, що світ існує поза нами, а ми є його часткою. Близько до цього стоїть віра релігійна, питаннями якої є проблема вічності, безсмертя душі, свободи волі, існування вищого духовного утворення, якими є Бог. Вічно ведуться дискусії про те, а чи є Бог? Який Він і в яких видах може проявитись? Віра в Бога – то є велика проблема, бо його майже ніхто не бачив. В той же час, якщо дуже хотіти, то можна й переконатись в Його існуванні. В останні десятиліття з'явилась низка цікавих публікацій з цього приводу. В їх числі можна прочитати чимало цікавих повідомлень. Найпереконливішими в цьому зв’язку є роботи сант-петербурзьких вчених: лікарів, технарів. Цікавою є книга А.В.Мартинова "Сповідальний шлях" (1981 р.), в автор переконливо проаналізував результати своїх спостережень за місцями, де народився, жив, проповідував Ісус Христос. Автор, користується численними прикладами, аналізом реальних подій смерті і Воскресіння Христа, приходить до висновку про те, що той факт є доведеним. Схоже за змістом є повідомлення академыка АН СРСР, директора Інституту української літератури І.О.Білецького, що міститься у його доповідній записці до ЦК КПРС, щодо змісту публікацій з питань антирелігійної пропаганди. вражає сміливість ученого й переконливість викладеного матеріалу. всю радянську антирелігійну літературу він оцінив як відсталу й непереконливу. І тут же науковець подає аргументи. До них він відніс безліч найгрубіших переконливих фактів і видуманих нісенітниць. Основне питання науки про світ і атеїзму – чи є Бог? Чи було Воскресіння? Якщо було, то воно і є доказом існування Бога. Після деяких посилань на важливі відкриття учений констатує факт Воскресіння Христа. це визнав навіть Фрідріх Енгельс, який написав про те, що найновіші каппадокійські відкриття забов'язують змінити погляд на важливі події світової історії. нові документи вражають своєю переконливістю і свідчать на користь найбільшого із чудес світу, яким є повернення до життя Того, хто був розп'ятий на хресті та піднявся з ним на Голгофу. Після відкриття каппадокійських матеріалів, які переконали навіть Ф. Енгельса, з'явились ще інші важливі докази. Академік Білецький перераховує свідчення присутніх при похованні Христа, як-то: Лабіпітіоса, грека Гемизія, який посідав офіційну посаду біографа правителя Іудеї і який до самого розп'яття Христа вважав його обманщиком. Але підчас чергування вночі біло могили для того, щоб переконатись, що ніякого Воскресіння не буде і що покійник залишеться в землі. Але все вийшло навпаки. Той же Гермецій залишив власноручні записи про те, що в світлому свіченні зорі біля погребіння виднілось кілька людей, до яких наближались охоронці, щоб змінити нічну зміну. І раптом стало так ясно, що зразу не можна було розібратись, звідки те світло. За мить було видно, що світло йде зверху, в середині якого веднілась просвічена людська фігура. І раптом почувся удар грому. Від нього всі охоронці зіскочили зі своїх місць, а потім попадали на землю. І в цей час по вузькій дорозі зверху до гробу спускалась жінка, яка радісно закричала. В ту ж мить великий камінь наче б то сам піднявся з домовини. Перелякані охоронці мовчали. Дуже швидко світло над гробом зникло. Стало тихо. Присутні наблизились до гробу, але покійника в ньому не побачили. Акад. Білецький посилається ще на записи лікаря Ейшу (сірієць за походженням). Йому доручено було спостерігати за могилою. Ейшу запросив з собою на чергування кількох лікарів, щоб прослідкувати, чи збудуться пророцтва про Воскресіння, щоб потім дати пояснення. Не маючи жодних сумнівів, що нічого надприродного не станеться, що мертвий Христос не воскресне, вони чергували всю ніч, а потім впевнено сказали: Він воскрес.В доповідній записці до ЦК КПРС називаються прізвища ще багатьох учених, які переконливо зафіксували й описали факт воскресіння Христа. Називаються такі прізвища: Епіфаній, Африкан, Євсевій Єгипетський, Сардоній Панідор, Іпполіт Македонянин, Аміон Олександрійський, Сабеллі Грек, Ісаакій Ієрусалимський та ін. Це прізвища тих сучасників Христа, які перебували в той час в Єрусалимі. До цього списку дадаються ще й прізвище авторів-євреїв, які зафіксували факт Воскресіння: Гапон Месопотамський, Шербун-Отос, Манакія-лікар, Навін, Міферкант. Міферкант був членом Сенедріона, казначеєм. Саме з його рук Іуда одержав 30 срібних монет. Після тривоги в зв’язку з Воскресінням Міферкант був першим із членів Сенедріона, що прибув на місце події для дослідження події. І він переконався, що воскресіння відбулось. Про все це Міферкант описав у книзі "О правителях Полестины", яку академік Білецький називає такою, що "найбільш правдиво висвітлила події Воскресіння". Всього на його думку існує понад 210 джерел, яким можна довіряти і в яких описуються обставини Воскресіння.

Посилання на авторів, які вивчили питання існування Бога, можуть бути продовженими за рахунок класиків і сучасних дослідників. Вони є переконливими для всіх, хто вірить. Але атеїсти в усі періоди мають часто такі позиції, що їх важко подалати, бо така прив’язаність до фактів ігнорує будь-які інші аргументи. В той же час переконливість існування Бога не формується фактами, а неписаними істинами, рівнем духовності. Віра в Бога не знаходить розумових підтверджень, не спирається на результати експерименту, але але незаперечно зміцнює віруючу людину фізично, духовно, морально. Таким чином ми дійшли до розуміння багатого розмаїття Віри як вищого порядку, так і щоденного, побутового, професійно-педагогічного. До останнього відносимо віру й довіру вчителя до учня, до його батьків, особливо тоді, коли питання стоїть про позитивні начала. Тут перегукуються такі дві категорії почуття віри й сподівання, як у Л.Українки: "Без надії – таки сподіваюсь, жити хочу – геть думки сумні". В роботі з людьми й з дітьми така віра й сподівання на краще поліпшує міжособистісні стосунки, умови товаришування й співробітництва. Якщо уважно придивитися до популярної сьогодні педагогічної технології, якою є співробітництво, то вонг повною мірою спирається на віру й довіру. Недавні публікації в періодичній пресі авторів М.Балтянського і Є.Пасишниченко про "рідних братів", які пішли на фронт (11 братів), і всі повернулись здоровими додому, є яскравим свідченням того, що любов і віра батьків,взаємні щирі почуття синів зберегли й саме життя повноцінних синів, які повернулись у рідне село та стали й самі батьками. А віра й довіра один до одного закоханих, підтримка доброчинності, вдячність, щирість завершуються, як правило, успішними, щасливими долями.

Сьогодні питання доброчинності стають в одну шеренгу з досягненням успіхів у житті, професійній діяльності. І тут важливими є не тільки діалектичні підходи, знання її, але й визначеність релігійних зв’язків. До речі, термін "релігія" означає "зв'язок". І слова " йога означає "зв'язок". Можливо, що знання основ релігії і "йоги" і може сприяти успішному сприйняттю світу та допомагати шукати та долати свій сповідальний шлях. Є велика спокуса подати кілька позитивних прикладів, як висока Віра допомагала людині розв’язувати конкретні завдання. Педагогічні завдання ми відносимо до складних і важливих, в яких помилки, як і в медицині іноді варті життя. Видатний полководець О.В.Суворов був глибоко віручою людиною. Він провів 60 битв і боїв, всі їх виграв, був переможцем. Без молитви професор-хірург В.Ф.Войно-Ясенецький не проводив жодної операції, а поклоніння і молитви "святим мощам" допомагають зціленню.

Віра, молитва, довіра – то є не просто стан душі, але є силою душі, підґрунтям здоровя, перемоги.

Надія, сподівання як як активний доброчинник входять у число тих показників стану людини, спеціаліста, особливо вчителя, який часто гарантує перемогу, допомагає матеарілізації бажань. Надія як стан емоційного переживання формується навколишніми умовами й кожною особою, якщо вона усвідомлює його значення. Як і Віра, стан нпдії (сподівання на краще) активізує позитивні сили (розумові й морально-психологічні) на постановку й досягнення мети. Колись один відомий письменник сказав так: треба тільки бажати, міцно сподіватись, і все відбудеться: зустріч, любов, революція. Щодо педагога, то Надія, як і Віра є не просто приємним станом диші, але є фактором доброчинності, тобто спричинює Добро!

Позитивне ставлення педагога до таких вічних моральних доброчинників, якими є Віра, Надія, любов спонукає його до постійної дії і подолання бездіяльності, скепсису, розгубленості, безвихідності. Якщо професією педагога є його правильна поведінка, то Любов є станом душі, який прикрашає життя дітей і батьків, колег і керівників та надихає на творчість. Звертаючи увагу на такий сильний і ні з чим не зрівняний доброчинник у виховній діяльності, як любов (Платон, Ларошфуко, Г.С.Сковорода, О.Ф.Лосєв, М.О.Лоссський, З.Фрейд, І.І.Мечніков, Е.Фромм та інші). На жаль, ХХ століття якось відсторонило саму ідею Любові від кола як соціальних так і педагогічних проблем як ідею непрактичну. в той же самий час неодмінною вимогою до вихователя була, є і залишається вимога любити дітей.

На наш погляд, саме сполучення понять: любов і вимога не є правомірними. Бо на вимогу, яка містить у собі елементи насилля, примусу, ніяк не можна легко сприйняти чи полюбити. Але один перевірений і виправдений шлях опанувати таким високим почуттям: розуміння сутності любові як умови самого свого існування, породження щастя, радості, успіху, гармонії буття.

До висновку про те, що любов до себе, інших осіб, до Бога, до Істини, Краси, Добра є джерелом самого життя, розквіту духовних і фізичних сил людини автор дійшов довгим шляхом постійного вичення теорії, історії, філоософії, психології і практики навчання, освіти, виховання, особливо в період керівництва великими групами людей. На жаль, людина не народжується з цим почуттям, хоч, як правило, є його результатом. А тому існує нагальна потреба осмислити сутність феномену любові з погляду соціальної педагогіки, яка розглядає шляхи просування людини.

Досвідом доведено, що вчитель (батьки, взагалі, кожна людина) тільки тоді може збагнути сам сенс своїх службових і приватних обов'язків, коли відчує радість любити немічного, слабого та допомогти йому стати здоровим, сильним, відчути щирість, вдячність до доброго наставника, вчителя. Любов як високий рівень позитивного стану душі, насолоди від усвдомлення приємної сили впливу, захоплення можливостями апосилити радість, задоволення, підтримку, безкорисну допомогу. Любов – це такий вид позитивного емоційного стану, який важко переоцінити. Життя розпочинається іі завершається переживаннями Любови. І от як це не дивно, але автор змушений звернути увагу читача на ту обставину, що великою мірою ці три вічних доброчинники між собою так пов'язані і так близько наближаються до ідеї Бога, Вічного розуму, Віри, що наука допускає тут деякі невизначеності, тоді як теологи дуже просто й переконливо говорять про активну реальну силу цих доброчинників.

Говорячи про Любов як вічний морально-духовний доброчинник, спостерігається як ніде, тенденція до об'єднання цієї високої ідеї з духовністю, Вірою у вічність, з Надією на краще. І все це об'єднується з Любов'ю, з сердечними справами, які є реальними показниками того, хто любит,хто вірує, намщо сподівається, що й об'єднує всіх навколо Бога. він працює, Він допомагає, Він вірить в нас, любить і вічно сподівається на силу Любови. В.Жуковський написав так: "Бог есть положительное добро, положительная правда, положительная истина, положительная красота; все, противоречащее добру, правде, истине, красоте, есть отрицание Бога. Основание всякого добра, всякой правды, истины и красоты в душе человека есть вера в Бога. Из веры в Бога происходит всякое всякое добро, всякая правда, истина и красота".



В роботі з діть ми часто виникає питання: чинити вплив силою чи любов'ю. Ф.Достаєвський на це питання відповідає так: Завжди розв'язуй і вразумляй любов'ю. Світ можна підкорити лагідною Любов'ю. Любов – це велика й талановита вчителька, – каже Ф.Достаєвськи. З Любов'ю людина здатна долати будь-які перепони. Любити треба для себе (власної насолоди, великим почуттям до слабого). В хритиянстві питання Любови стоїть так, щоб любити всіх і щоб бути щасливим на Землі, люби не тільки рідних і близьких, але й усіх інших. І тоді тільки буде мати інтерес до життя, знатимеш йому ціну.






Каталог: bitstream -> 123456789 -> 8142
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconЗадачі Ейлера Партасюк Надія Андріївна вчитель вищої категорії зош І-ІІІ ступенів №2 м. Красилова, старший вчитель м. Красилів 2010р. Зміст Вступ Розділ І
Доведення тотожностей Ейлера
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconЗбірник матеріалів VІІ міжвузівської студентської науково-практичної конференції
Мовленнєва культура як запорука професійного успіху спеціаліста: збірник наукових статей VІІ міжвузівської студентської науково-практичної...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconВіра артамонова
Саме до таких належить член Національної спілки письменників Віра Артамонова. Життєвий шлях Віри Климівни, як багатьох людей покоління...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconНадія Орлова Шевченкіана Лазаревських
Журналі Тараса Шевченка. І справді, як було не захопитися поетові благородством, людяністю, щирістю, добротою І сердечністю цієї...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconНадія, яка, за легендою, впродовж всього життя допомагає людям терпіти страждання та турботи на шляху до досягнення поставленої перед собою мети. І хоча Пандора добре ставиться до надії, в інших джерелах її характеризують І як благословіння
Тіліч (1965) стверджує, що надія є легкою для нерозумних, але тяжкою для мудреців. Народна мудрість свідчить про те, що «Дурень думкою...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconКазимир Аполлонович Заремба педагог божою милістю
Мета: познайомити учнів з життєвим І трудовим шляхом великого педагога України К. А. Заремби; розвивати інтерес до його педагогічної...
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога icon27 квітня 1835 р. – у Катеринославі народилася Віра Петрівна Желіховська
Катеринославі народилася Віра Петрівна Желіховська, в дівоцтві Ган, російська дитяча письменниця
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога iconРобота соціального педагога з обдарованими дітьми та молоддю
Мета: Ознайомлення з основними напрямками роботи соціального педагога з обдарованими дітьми
Розділ VІІ. Віра, надія, любов педагога icon«Соломія Крушельницька відома українська співачка І педагог, заслужений діяч мистецтв урср»
Мета заходу: Ознайомити учнів з життям та творчістю відомої української співачки та педагога, заслуженого діяча мистецтв урср с....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка