Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства



Скачати 115,23 Kb.
Дата конвертації12.01.2018
Розмір115,23 Kb.

Владислав Верстюк
"Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства"
Симон Петлюра належить до найбільш знакових мега-постатей української історії. За кількістю згадувань в Інтернеті українських історичних діячів Петлюра (278 тис.) помітно поступається лише Богдану Хмельницькому (460 тис.), дещо Нестору Махну (301тис.), має приблизно однакові показники з Степаном Бандерою (237 тис.) та Іваном Мазепою (272 тис.) і значно випереджає Володимира Винниченка (81 тис.) та Михайла Грушевського (80 тис.). Мазепинці, петлюрівці та бандерівці є уособленням української національно-визвольної боротьби, її трьома складовими, за допомогою яких конструюється сучасний національний міф. Здавалося б подібне твердження автоматично знімає всяке різночитання постаті Головного отамана. Робить Симона Петлюру незаперечним національним героєм, який консолідує і ідентифікує націю. Однак навіть найпалкіші прихильники Петлюри розуміють і не приховують, що їх герой є ідейним водорозділом сучасного українського суспільства, яке, не зважаючи на майже два десятиліття існування суверенної Української держави, лишається поділеним на два табори в сприйнятті українського минулого та у вибудові перспективи майбутнього. Один з цих таборів є національним, питомо українським, інший - постсовєцьким, для якого характерне гостре несприйняття українського національного дискурсу. Петлюра і Бандера були уособленням не лише української національно-визвольної боротьби, але й антирадянськості. Обидва були послідовними борцями з більшовицьким режимом, обидва були підступно знищені цим режимом. Імена обох в радянській пропаганді, а відтак і історичній науці трактувались виключно негативно. Ця затята послідовність прослідковувалась і в роки перебудови, коли історики почали говорити про альтернативність історичних процесів та відшукувати "білі плями". На Петлюру це не поширювалось.

1990 р. "Український історичний журнал" № 3 опублікував цілком одіозну статтю І.С. Хміля "Петлюра і петлюрівщина". Навіть падіння совєцького режиму, розвал СРСР та проголошення України незалежною державою, яка устами свого першого Президента Леоніда Кравчука визнала тяглість української державності від УНР на перших порах суттєво не прискорило переосмислення постаті Петлюри. Давався взнаки дефіцит інформації, її довготривале перебування в режимі секретності та спецзберігання. Тож відновлення світлої пам'яті Петлюри почалося з дайджестів його праць, переважно публіцистики і листування, а також перевидання еміграційної та діаспорної літератури про Петлюру. Так 1991 р. видавництво "Бескид" без жодного коментаря перевидало книгу Василя Іваниса "Симон Петлюра- Президент України". Це ще раз свідчило про великий дефіцит петлюрознавців в Україні. 1992 р. видавництво "Фенікс" перевидало "Збірник пам'яті Симона Петлюри", вперше виданий 1930 р. в Празі українською еміграцією. Молодий тоді історик В. Устименко в передмові до перевидання чи не вперше в Україні подав короткий стислий нарис діяльності Петлюри, який не містив гострих ідеологічних випадів проти Головного отамана, а був побудований на відтворенні фактографічної канви його біографії. До початку 90-х років належить започаткування видання матеріалів петлюрівських читань "Полтавська петлюріана". Їх ініціатор Микола Кульчинський в передмові до четвертого збірника писав, що мета читань була побудована на прагненні "перебороти той океан брехні, що нею окупаційна московсько-більшовицька влада затопила Україну, аби ні в кого з нас, українців, не зродилася думка про Незалежність". А далі він висловлював сподівання, що "постать С. Петлюри, його жертовна й мужня діяльність стане для тисяч молодих людей взірцем того, на яких саме цінностях будувати власне життя". Увага української громадськості до постаті С. Петлюри була привернута у травні 1996 р. низкою заходів патріотичних організацій, приурочених до 70-ї річниці вбивства Головного отамана. В Києві 29 травня відбулася меморіальна конференція "Вшанування пам'яті Симона Петлюри", яку назвали "однією з перших ластівок за останнє сімдесятиліття, що започаткувала справді нове ставлення до особистості Симона Петлюри". За кілька днів до цього в Полтаві в будинку обласної філармонії пройшли четверті "Петлюрівські читання".

Загалом 90-ті роки пішли на накопичення фактографічної інформації, лише в 1999 р. до 120-річчя від дня народження С. Петлюри вдалося провести в Києві досить помітну наукову конференцію, матеріали якої так і не були видані. Окрім Києва наукові конференції було проведено в Кам'янці-Подільському, Кіровограді, Полтаві. Цей ювілейний рік підняв петлюрівську тему, вивів її звучання за межі академічного дискурсу, надав їй громадського резонансу. Суттєві позитивні зрушення в сучасному петлюрознавстві відбулися лише на початку ХХІ століття. Саме тоді суттєво розширилась джерельна база дослідження діяльності С.Петлюри. У травні 2001 р., до 75-річчя трагічної загибелі С. Петлюри, у приміщенні Центрального державного архіву громадських об'єднань України відбулося відкриття документальної виставки, присвяченої шануванню його пам'яті. В експозиції виставки були представлені документи переважно із зібрання "Празького українського архіву", всього понад 40 матеріалів. В тому числі невідомі широкому загалу оригінали особистих листів С. В. Петлюри за 1920, 1922, 1925-1926 рр. до своїх соратників, колишніх міністрів УНР К. Мацієвича та В. Cадовського, в яких порушувалися питання консолідації українських самостійницьких сил в еміграції, продовження боротьби за відновлення УНР.

Насамперед завдяки старанням та праці професора В. Сергійчука були упорядковані і видруковані два томи збірника документів під загальною назвою "Симон Петлюра. Листи, статті, документи", а також збірник, присвячений єврейським погромам. Інститут історії України підготував і видав великий збірник документів та матеріалів "Директорія, Рада Народних Міністрів УНР. 1918 - 1920". В межах біжучого десятиліття побачили світ кілька монографій, присвячених життю та діяльності С. Петлюри. Насамперед це "Суд історії" С. Литвина, "Симон Петлюра" В. Сергійчука, і найбільш пізня за часом видання праця В. Солдатенка "Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби". Окрім того з'явилось велике число різноманітних досліджень дотичних життю та діяльності С. Петлюри, це насамперед розвідки про українізацію армії, діяльність Центральної Ради, роль і місце Директорії у визвольних змаганнях, історію інтернування армії УНР, діяльність української міжвоєнної політичної еміграції. Поява цієї літератури не лише засвідчила помітні зрушення в академічних інтерпретаціях, формування нового історіографічного напрямку - петлюрознавства, але й суттєво вплинула на суспільну свідомість, вгамувала інформаційну спрагу суспільства, запропонувала громадському загалу різні версії прочитання життєпису нашого героя. Часто вони досить контраверсійні. Візьмемо праці присутнього тут В. Сергійчука та В. Солдатенка. Професор В. Сергійчук бачить у Петлюрі національного вождя, який став синонімом української самостійності і незламності. Для В. Солдатенка С. Петлюра не є героєм, більше того у порівнянні з В. Винниченком він постійно програє, а часом відверто зображується антигероєм, який мусить перед судом істориків відповідати за наслідки програних змагань за державність.

Якщо в історіографії дискусії навколо Симона Петлюри задраповані фльором академічної толерантності і в дискусіях лише зрідка відчувається емоціональне напруження та з'ясування міжособистих стосунків, то в засобах масової інформації Петлюра - це майже завжди привід для з'ясування партійних позицій. Зовсім не обов'язково ретельно перечитувати і порівнювати матеріали, щоб зрозуміти як про Петлюру пише, скажімо, "Україна молода" і газета "2000". Треба згодитись з думкою Миколи Рябчука, який пише що в Україні питання про ставлення до таких постатей як Петлюра, Мазепа, Бандера й надалі драматично ділять суспільство практично за всіма параметрами: Захід - Москва, капіталізм - комунізм, українізація-русифікація, незалежність - Союз.

"Просто ми живемо в розділеному суспільстві, де не закінчилася холодна громадянська війна і не настало примирення, - пише публіцист. - Для одних Центральна рада - була героїкою, для інших - то неприємний вияв недоречного сепаратизму. Ще довго ми будемо жити в різних історіях і різних країнах".

Не останню роль в цьому відіграла і відіграє українська влада. На початку 90- х років вона визнала своїм і легітимізувала постать М. Грушевського, видатного українського політичного діяча і разом з тим автора великого національного історичного гранд-наративу. Не останню роль в справі легітимації Грушевського відіграв факт його повернення 1924 р. з еміграції в Радянську Україну. Петлюра залишався до останньої хвилини життя непримиренним опонентом більшовизму і це не подобалось українській владі початку 90-х. Протягом 15 років влада обходила постать Петлюри мовчанкою, хоча були слушні нагоди - 70-ті роковини вбивства та 120-річчя від дня народження. І лише весною 2004 р. напередодні 125- річниці народження Петлюри народними депутатами України М. Жулинським, М. Кульчинським, І. Курасом, К. Ситником, В. Червонієм, П. Мовчаном та іншими був розроблений і внесений проект постанови Верховної Ради України (реєстр. № 5287) "Про відзначення 125-річчя від дня народження видатного державного та громадсько-політичного діяча Симона Петлюри". В ньому говорилось про Симона Петлюру як видатного українського державного, політичного і військового діяча, Голову Директорії Української Народної Республіки та Головного отамана військ УНР.

Враховуючи визначний внесок Симона Петлюри у національно-визвольну боротьбу 1917-1921 рр. і захист України як демократичної та правової держави з європейським вектором розвитку, а також підтримуючи ініціативу громадськості щодо відзначення на державному рівні 125-річчя від дня його народження, пропонувалося Верховній Раді України :

1. Рекомендувати Кабінетові Міністрів України у двотижневий термін утворити Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, присвячених вшануванню пам'яті Симона Петлюри, затвердити план зазначених заходів та забезпечити їх фінансування в установленому порядку, передбачивши зокрема: проведення в місті Києві урочистих зборів представників державних та громадських організацій, випуск ювілейної пам'ятної медалі, ювілейної монети, поштової марки та конверта із зображенням Симона Петлюри; видання наукової літератури та збірників документів, присвячених участі Симона Петлюри у національно-визвольному русі початку 20-го століття та його ролі в новітній історії України; здійснення заходів зі збереження та реставрації об'єктів, пов'язаних з ім'ям Симона Петлюри, проведення упорядження вулиць, яким присвоєно його ім'я; підготовку і проведення наукової конференції, виставок, музейних та архівних експозицій, присвячених життю та діяльності Симона Петлюри, його внеску у становлення української державності; проведення у навчальних закладах України заходів, присвячених пам'яті Симона Петлюри.

2. Рекомендувати Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити висвітлення у засобах масової інформації заходів, присвячених вшануванню пам'яті Симона Васильовича Петлюри.

3. Рекомендувати Національній телерадіокомпанії України забезпечити створення програм для висвітлення життя та діяльності Симона Петлюри.

4. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України організувати відзначення вшанування пам'яті Симона Петлюри в Польщі та Франції, вжити заходів для упорядкування могили Симона Петлюри в Парижі.

5. Запропонувати Київській міській раді та Київській міській державній адміністрації:

підтримати ініціативу громадськості і визначити місце для спорудження пам'ятника Симонові Петлюрі в місті Києві на розі вулиць Пушкінської та Богдана Хмельницького.

у травні 2004 року провести урочисте закладення каменю на місці майбутнього пам'ятника;

встановити меморіальну дошку на колишньому будинку Колегії Галагана (вул. Б. Хмельницького, 11, Державний музей літератури України), де в 1917 році розташовувалося секретарство військових справ Генерального секретаріату Центральної Ради, яке очолював Симон Петлюра;

розглянути в установленому порядку питання про присвоєння одній з вулиць міста Києва імені Симона Петлюри;

підтримати підготовку і проведення виставки в Музеї гетьманства України про життя і діяльність Симона Петлюри.

Керівник Головного науково-експертного управління Верховної Ради А. Мацюк підписав позитивний висновок на цей проект. У висновку йшлося про те, що Симон Петлюра своєю діяльністю справді зробив вагомий внесок у боротьбу за незалежність України та становлення української державності, а також про те, що частина населення України, особливо та, що народилася і виховувалася у радянські часи, ще й досі має неповні чи спотворені уявлення про особу Симона Петлюри. Тому відзначення цієї дати буде гідним вшануванням його пам'яті і сприятиме відновленню історичної справедливості щодо цієї постаті. Зважаючи на вищезазначене, відзначення 125-річниці від дня його народження на державному рівні вважаємо доцільним.

Здавалося, що шлях до ухвали постанови відкритий, однак невдовзі з'явилась пояснювальна записка "Про неприйнятність проекту постанови "Про відзначення 125-річчя від дня народження видатного державного та громадсько-політичного діяча Симона Петлюри", підготовлена і підписана членами фракції комуністів С. Пхиденком та І. Миговичем

В ній категорично заперечувалась можливість прийняття проекту, оскільки він "грубо перекручує історичні події громадянської війни на Україні та її наслідки, безпідставно гіперболізує заслуги С. Петлюри як державного та військового діяча УНР, спотворює особисті риси характеру та його здібності, розколює за національною ознакою суспільство України."

Далі претензії до С. Петлюри конкретизувались так:

" з боку керівних діячів Центральної Ради М.Грушевського та В.Винниченка він характеризувався як бездарний військовий отаман, схильний до безпідставного возвеличення своїх військових здібностей, надмірного проведення парадів;

як Голова Директорії УНР та її головний отаман, він фактично ліквідував проголошену в Києві Злуку УНР і ЗУНР, будучи розбитий, запросив військо білополяків на Україну з метою побороти свій власний український народ чужими багнетами. В знак подяки віддав панській Польщі території ЗУНР (три області Галичини) і Західну Волинь;

С.Петлюра не здійснив жодної реформи для поліпшення життя українського народу,

причиною найбільшої ненависті до С.Петлюри, і не тільки в Україні, стали масові погроми єврейського населення на Україні.

Проект постанови так і не був внесений для розгляду в залі засідань.

2004 р. боротьба навколо Петлюри стала частиною Помаранчевої революції, принаймні у Кам'янці - Подільському. Коротко про цю історію.

2 липня 2004 р. голова міської організації Спілки архітекторів п. Василь Пекло у місцевій газеті "Кам'янець-Подільський вісник" висловив ідею встановити у місті пам'ятники Симону Петлюрі та Івану Огієнку. Міська влада не захотіла почути цей заклик, бо була активно задіяна у виборчу кампанію кандидата, який не симпатизував Петлюрі. У справу втрутились партійні та громадські організації міста та району. Ними було підготовлено Звернення до Кам'янець-Подільської міської ради з проханням розглянути на черговій сесії питання про спорудження в місті пам'ятника Симонові Петлюрі. В цьому документі говорилося: "Нинішній, 2004-й рік є 125- м роком від дня народження Симона Петлюри, тобто є ювілейним роком. Симон Петлюра був найвидатнішим борцем за державність і незалежність України. Адже саме при Петлюрі Кам'янець з червня до листопада 1919 року був столицею (хоч і тимчасово) Української Народної Республіки. Симон Васильович провів у Кам'янці в невтомній праці загалом понад 100 днів. Настала пора втілити владою міста Кам'янця-Подільського у дійсність цю ідею на 14-му році існування державності й незалежності України". Однак сесія міської Ради 27.10.2004 р. ухвалила відмовити партійним та громадським організаціям міста та району у встановленні пам'ятника Симонові Петлюрі . Пам'ятника Петлюрі у Кам'янці поки що немає. Однак сьогодні кам'янчани знову обговорюють можливості його встановлення.

Після обрання Президентом України В. Ющенка ставлення влади до минулого України кардинально змінилось. В державі почала формуватись нова політика історичної пам'яті. Належне місце в ній відведено і постаті Симона Петлюри. 16 травня 2005 року Президент України видав Указ № 793/2005 "Про увічнення пам'яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки", в якому передбачались різноманітні акції пам'яті до річниць від дня народження чільних діячів УНР та ЗУНР, зокрема Голови Директорії, Головного отамана військ УНР С. Петлюри. Кабінету Міністрів України разом з Київською міською державною адміністрацією доручалося вирішити в установленому порядку питання про спорудження пам'ятника С. Петлюрі, іншим видатним діячам УНР і ЗУНР у місті Києві та інших населених пунктах, а також установлення пам'ятних знаків та меморіальних дошок у місцях, пов'язаних з їх життям та діяльністю. У пресі з'явились перші повідомлення про те, що у вересні 2005 р. відповідний проект мають винести на розгляд постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, а потім розглянути на пленарному засіданні. За інформацією начальника Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини були міжнародні організації, готові профінансувати зведення монумента. Попередньо назвали і місце встановлення пам'ятника - з лівого боку від Будинку вчителя. Пам'ятник мали відкрити до 80-ї річниці трагічної загибелі Петлюри. Однак до цього часу не здійснений відвід землі під майбутній пам'ятник, проект поклали під сукно якогось з столів Київради. Сумно виглядає справа спорудження пам'ятника Петлюрі і у Полтаві. На сьогодні ми маємо пам'ятник Петлюрі лише в Рівному. Не може похвалитись Україна і кількістю вулиць найменованих на честь Петлюри. Вони є, але в незначній кількості. Сьогодні їх всього сім. Однак було б невірним не бачити суттєвих змін, які останнім часом відбуваються в Україні у ставленні до видатного провідника. Під час офіційного візиту до Франції Президент України Віктор Ющенко разом з дружиною відвідали цвинтар Монпарнас у Парижі, де поклали квіти на могилу похованого там Симона Петлюри. 2006 р. Україна вперше офіційно на державному рівні пом'янула 80-ту річницю трагічної смерті Головного отамана. В Києві відбулося кілька урочистостей з цієї нагоди, в тому числі вечір в Національній опері.



Поступово лід упередженості, який існував і до сьогодні у ставленні до Петлюри скресає. Як не зупинити напровесні морозам біг річки, так не зупинити потягу народу до славних і героїчних сторінок свого минулого.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства icon135 років від дня народження Симона Васильовича Петлюри (1879–1926) Симон Васильович Петлюра

Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconУкраїнського літературознавства
Наука про літературу в епоху реалізму Психологічний напрям в історичній школі Філологічна школа в період новітньої літератури Літературознавство...
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconПоліфонія художнього тексту І проблеми сучасної інтерпретації
України. Прагнемо досягти такого стану суспільства, в якому найвищою цінністю була б кожна людина, а колективним розумом – інтелектуалізм...
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconТема Модернізація українського суспільства в середині у другій половині XIX ст

Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconВерига Юстина Андріївна, канд екон наук, проф.; Деньга Світлана Миколаївна, канд екон наук, доц
Науку найчастіше розглядають як [4, с. 4 ] форму суспільної свідомості або як систему достовірних І безперервно вдосконалюваних знань...
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconТ. Г. Шевченка ненчук ольга миколаївнa
Формування життєвих перспектив випускників середніх шкіл львівщини в умовах сучасного українського суспільства
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconМас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної журналістики
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconОцінювання навчальних досягнень учнів за темою «Ук­раїнські землі в XVI ст.». Варіант І
Який із наведених станів українського суспільства XVI ст вва­жався напівпривілейованим?
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Симон Петлюра в історичній свідомості українського суспільства iconРобоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Мета: формування у студентів цілісної системи знань про українську культуру як специфічний І унікальний феномен, її роль у духовному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка