Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна



Скачати 206,56 Kb.
Дата конвертації24.06.2017
Розмір206,56 Kb.



Славетні люди України


Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна, вчитель початкових класів спеціалізованої школи № 291 м. Києва



Катерина Білокур – це перлина розвитку України
КАТЕРИНА БІЛОКУР
(1900-1961)

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер це Яготинський район Київської області), коли саме до кінця не з'ясовано. Офіційною датою її народження було, зрештою, визнано 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було логічніше за все, адже - це день святої великомучениці Катерини.

Приблизно у 6-7 років Катерина навчилася читати. Батько й дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані завзяттям і успіхами дівчинки. На сімейній раді було вирішено - у школу Катрю не віддавати, оскільки читати вона і так уміє, а економія одягу й взуття - величезна. Краще посадити її за прядку.

Коли саме майбутня художниця почала малювати - сказати важко, але, очевидно, це відбулося в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вуглем на шматочках полотнини. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як вважали родичі, заняттям і суворо заборонили малювати. Від тоді дівчинці доводилося творити потайки.

У 1922 чи 23 році Катерина Білокур (за однією версією - у календарі, за іншою - у часописі "Радянське слово") прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Слово "кераміка" виявилося для неї незнайомим, а от слово "художній" було зрозумілим. Уперше покинувши Богданівку, Катерина Білокур вирушає до Миргорода. ЇЇ багаж складався із двох малюнків: "копія з якоїсь картинки" і начерк дідівської хати з натури, - виконаних уже не на полотнині, а на спеціально придбаного для цього випадку папері. Малюнки повинні були свідчити, що дівчина, справді, має талант, достатній для вступу до технікуму. Але розмова у Миргородському технікумі закінчилася одразу, як тільки виявилося, що дівчина не закінчила семирічки. На малюнки Каті навіть не глянули.

Незважаючи ні, на що, малювати Катерина не кинула. Вона ще завзятіше взялася за роботу, із надією повторити спробу. У 1928 році вона знову вирішує спробувати свої сили. Цього разу у Київському театральному технікумі. Однак і тут розмова закінчилася на документі про шкільну освіту.

Після чергової невдачі, Катря Білокур починає опановувати непросте ремесло художника сама. Малюнки вугіллям на шматочках полотнини залишилися в минулому. В минулому й картини, створені фарбами власного виготовлення на картоні й фанері. Аквареллю й олівцем вона завжди працювала мало і неохоче. Художницю найбільше приваблювали олійні фарби. Вони здаються їй сліпучими, навіть їх назви звучать казково: кіновар світло- і темно-червона, кобальт темно-синій, ультрамарин, кадмій червоний, краплак темно-рожевий... Це її улюблені фарби. Пензлі вона робить сама - вибирає з котячого хвоста волоски однакової довжини: 9, 12 або 36. Для кожної барви свій пензлик.

Наставники в оволодінні масляним живописом у Катрі Білокур усе-таки були. Хтось навчив її ґрунтувати полотно, тому що спочатку вона намагалася писати безпосередньо на полотні, але картини швидко темніли і жухли. Можливо, їй допоміг учитель Іван Григорович Калита, теж художник-аматор, а, можливо, - іконописець із Cмотриків, єдиний художник, якого поважав її батько. У 1934 Катя Білокур створює свою "Берізку" - одну із трьох картин, які принесли їй світову славу. Через рік народжується "Квіти над тином" - інший прославлений шедевр.

1939 рік визначив подальшу долю художниці. Гостюючи у сестри Люби Тонконіг, Катя почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні прославленої Оксани Петрусенко. Вражена піснею й голосом Катерина, посилає листа співачці. Вкладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна - калина, вразив Оксану Петрусенко. Вона радиться із друзями - Касіяном, Тичиною, іде у Центр народної творчості, викладає суть справи. У Полтаву надходить розпорядження - з'їздити у Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами.

І от у село приїжджає Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Вражений роботами, декілька картин він забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Було вирішено негайно влаштувати виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки Катрі Білокур, яка складалася з 11 картин.

Успіх величезний. Катерину Білокур преміюють поїздкою до Москви. Її супроводжує Володимир Хитько. Художниця відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна. Головне враження - "малі голландці", художники-передвижники і французькі імпресіоністи. Якийсь час після цієї поїздки вона не могла писати. Але заспокоївшись, вона знову й знову пише квіти, які не може не писати, тому що краще за них немає нічого у світі. У 1941 році Катря Білокур створює відомі "Польові квіти".

Почалась війна. У 1944 році в Богданівку приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай - запропонувати виставку і закупити картини. До речі, саме завдяки його старанням цей музей має найкращу колекцію робіт Катрі Білокур.

Одна за одною створює художниця свої прославлені картини - "Декоративні квіти" (1945), "Привіт врожаю" (1946), "Колгоспне поле" (1948-1949), "Цар Колос (1949), "Сніданок" ("Снідання") (1950), "Квітка і берізка ввечері" (1950), "Кавун, морква, квіти" (1951), "Квіти і виноград" (1953-1958), "У Богданівці на Загреблі" (1955), "Георгіни" (1957), "Півонії" (1958), "Натюрморт із колосками і глечиком" (1958-1959), "Букет цвітів" (1959)…

Квіти художниця писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні о осінні - така картина створювалася природньо, з весни до осені. Працювала самозабутньо, але не поспішаючи. Була творцем пейзажів і портретів.

Повоєнна біографія богданівської письменниці дещо краща. У 1949 році була прийнятв до Спілки художників України, у 1951 - нагороджена орденом "Знак пошани", одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а 1956 року - Народного художника України. Твори Катерини Білокур регулярно регулярно експонують на виставках - у Полтаві, Києві, Москві та інших містах.

Три картини Білокур - "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року. Тут їх побачив Пабло Пікасо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!" Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою - Серафін Луїз із Сандлі.

У богданівської хукдожниці з'являються учні: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Галина Самарська.

Думка переїхати до Києва так і залишилась мрією. Здоров'я Катерини Біолкур з кожним днем погіршується. 10 червня їй зробили операцію на ноги. Чи то невдалу, чи вже марну, але у той же день художниці не стало.

Хата Білокурів у Богданівці - давно вже Музей-садиба Катерини Білокур. Тут і вона сама, із трояндами - скульптура роботи Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія Васильовича. Перед цією скульптурою через чверть століття після того, як велика "одержима" упокоїлася навіки.
Жанрова палітра творчості Катерини Білокур
У рослинному світі Білокур кожна деталь добре диференційована, виписані навіть прожилки пелюсток, і, враховуючи численність об'єктів - квітів, овочів, фруктів - дивно, що композиція в цілому не розпадається, а тримається дуже добре, картина залишає враження завершеного, замкнутого в собі світу. Причому, жодна деталь не губиться, а виграє, демонструючи себе.

Не можна не звернути увагу на те, що на багатьох полотнах квіти випромінюють світло, оточені ореолом. Художниця наче бачила це випромінювання.


Натюрморт-фантазія
Перша група натюрмортів найбільш близька до професійних постановочних натюрмортів.

Її основою став принцип штучної „розставленості” об'єктів, близький до класичних рішень, у „Сніданні”, що поступово втрачається в „Натюрморті з хлібом” та майже зводиться нанівець в композиції „Кавун, морква, квіти”. Об'єкти розміщено наче в повітрі, яке для них - своєрідна ілюзорна опора.


Хліб займає центральне місце в натюрморті «Снідання» (1950).

Картина «Снідання» вражає, все на ній як живе: хлібина аж пахне, спори на ній виглядають натурально, редиску так і хочеться взяти з блюдечка і кинути в рот, глечик має натуральні форми і об'єм, а квіти півонії просто зачаровують. Як у житті! І краще, ніж у житті! По етичніше!

Нас захоплює поезія цього невибагливого світу звичних речей. Розмірене чергування форм, гра рівновеликих, але спів мірних об'ємів надають композиції мелодійності. Особливу роль відіграє світло та колір. Не порушуючи цілісності й гармонії світу звичайних речей, вони примушують поставити під сумнів саме їх буденність. Таємниче враження створюють виступаючі з глибокого синього тла предмети, що не відкидають тіней. Світло, яке не має певного джерела, довільно торкається їх поверхні. Вони освітлюються то ясніше, то мерхнуть. Освітлений лише простір стільниці, далі, - серпанкова сутінь тла, у якій губляться обриси предметів: майже поглинутий глечик, слоїк видніється лише завдяки блакитним полискам, що вихоплюють його з мороку. Розташовані далі півонії посилюють атмосферу таємничості - синє тло проступає крізь пелюстки, створюючи враження, наче квіти повільно спливають з напівтемряви, ще сповнені нею. Отже, навіть у такому „класичному” натюрморті, як „Снідання”, помітні зрушення реальності. Художниця зберігає реальну форму, фактуру предметів. Разом з тим, розуміючи і вміючи відтворити реальний об'єм предметів, вона подеколи наче забуває про нього, оповиває його ірреальною світлотінню, породженою не загальним для всіх предметів джерелом світла, а такою, ніби воно виникло для кожного предмета окремо. В цій довільності моделювання простору - стиль Катерини Білокур.
Зависають” предмети, зображені в «Натюрморті» (1960) з колекції Яготинської галереї. Груші, яблука, цибуля, помідори, кавун, хліб, виноград обертаються в якомусь повільному танку. Чим уважніше вдивляємося в їх кружляння, тим глибше переконуємось, що „життя” на полотні тече за законами, підказаними не натурою, а скоріш - уявою художниці.

Усі предмети перебувають наче у невагомості, не відкидаючи тіней, не приймаючи рефлексів. Крім того, виникає враження, що кожний зображений предмет має свій власний вимір: хліб заступає частину кавуна таким чином, наче той не об'ємне тіло, а натомість - пласке коло; разом з тим старанно прокладена світлотінь доводить протилежне. Загальний простір картини від того нагадує простір „дзеркальної галереї”, де втрачається його безперервність і він наче зминається на межах предметів. Разом з тим форма, фактура, колір зображеної городини залишаться цілком реальними.

Жовтий, зелений, брунатний, червоний, синій з'являються у безлічі відтінків. Кожний колір ніби залучений до спільної круговерті: спалахуючи в одній частині композиції, він ледве проявляється в інших, щоб знову виринути деінде на поверхні кольорового потоку. Так, інтенсивний синій, спалахуючи в зображенні винограду, мерхне в блакитнуватому полотні, розсипається жаринами темно-синьої ожини. Яскраво-червоним помідорам вторують рум'яні щічки яблук та калинові кетяжки, розміщений поряд бурячок. Зелений колір мандрує від свіжих огірків до кавуна та зеленкуватих груш. Такої ж круговерті набуває жовтий.
У натюрморті «Кавун, морква, квіти» (1951) кавун, що лежить на полотнині, вже не приминає її. Певне враження, що між ними існує прошарок повітря. Усі предмети наче линуть у просторі, не маючи опори. Разом з тим ілюзорно виписано м'якуш кавуна, соковитість якого художниця спромоглася відтворити невловними переходами кольору, полисками.

Кожна квіточка, гілочка, ягідка в рослинному світі художниці любовно, ретельно виписані, виділені, обведені світлим обідком. Зелене листя півоній на картині„ Кавун, морква, квіти” виділені тонкою червоною лінією.


Друга група натюрмортів - натюрморт-етюд. До наступної групи натюрмортів, в композиційній побудові яких відчуття "розставленості" цілковито зникає, увійшли такі роботи як "Півники", "Бурячок", "Квіти" (1959),"Котики".

Ці натюрморти невеликого формату, майже всі мають глухе темне, зрідка - прозоро-сріблясте тло. Їх можна назвати камерними, бо кількість зображених предметів невелика. Саме з цієї обмеженості народжується дивовижний ефект. Виникаючи на чорному тлі, звичайні овочі навіть квіти з найневибагливіших перетворюються на коштовності. Це характерно для Катерини Білокур - світ, де кожна билинка - витвір мистецтва. Виникаючи в „тиші” чорного тла, пучечки квітів довершені в обробці деталей. Зрозумілим стає метод образотворення художниці. Її картини виникають з мозаїки цілком закінчених фрагментів, наче тчуться в гобелени чи „вишиваються” пензлем.









"Півники" "Котики".

«Бурячок» (1959) - один з найцікавіших етюдів. На темному синьо-зеленому тлі тривіальний бурячок вибухає феєрверком барв. У його бадиллячку насичений бузковий, зелений, темно-червоний, жовтогарячий кольори. Внутрішнє жевріння темних тонів вибухає жовтим - жовтогарячим. Можна заблукати уявою, наче в химерному лісі, в тій вогняній "чуприні" Пересічної городини.

Бурячок зі своїм осяйним листям раптовою іскрою з'являється з напівтемряви тла. Ефект сяйва досягається певним прийомом, характерним для більшості композицій Катерини Білокур. Звичайно кольори на її полотнах існують спокійними тоновими градаціями. Вони узгоджуються поміж собою, розмірено поступаючись один одному; ніби відбувається їх спільний глибинний рух; але в деяких частинах композиції вони виникають цікавими сплесками, вириваючись з тих „глибин”, запалюючи усе зображення. Таким чином, народжуючись короткими імпульсами із загального різнобарвного „океану”, насичені кольори створюють дивний ефект, підтриманий ще одним прийомом. Подеколи художниця обводить контур об'єктів, поданих на темному тлі, тонкою світлою лінією. Від того зображення отримує своєрідне світіння, „корону”.

Характерно, що розглянутий спосіб ґрунтується не на мистецтві мазка. Мазок у звичному розумінні відсутній в картинах Катерини Білокур. Враження вібрації, динаміки кольорових плям - результат високої культури володіння технікою тонкого пензля, який залишає на полотні лише мікроскопічні „доторки”, що надає письму особливої плавкості та перетворює поєднання кольорів на єдиний сплав.

Блідо-бузкові картопляні квіти і майже загублене у „сутінках” фону декоративно написане листя лише слабко вторують його переможній красі. Вони - наче цезури, розміщені художницею межи яскравим світлом та глибокою тінню.


«Квіти» (1959) мають важливу рису, як ріднить „натюрморт-етюд” з наступною групою. Тут застосовано певний прийом узгодження зображення з фоном, - спроба їх органічного поєднання. Художниця оточує букет, особливо знизу - там, де закінчується зображення та починається тло, - рясними крапками, утвореними легкими доторками пензля. Отриманий таким чином кольоровий „туман” ніби топить зображення в фоні, слугуючи, своєрідним переходом між ними.


За подібним принципом будуть вирішуватися усі твори наступної групи, а також пейзажі Катерини Білокур.


Третю останню групу складають натюрморти „Богданівські яблука”,
„Цар-колос”, „Букет квітів” (1959), які подеколи поєднують у собі елементи пейзажу й натюрморту.

У центрі багатьох полотен на самому почесному місці з'являються хліб, зерно, пшениця. „Цар Колос” (так називається дві картини 1947-1949 років) дійсно царює у вінку з квітів, ягід, овочів, що його оточують.


Перший варіант «Царя-колоса» зберігся лише в репродукціях, загубившись після паризької виставки 1957 року разом з „Берізкою” та „Полтавськими квітами”. Композиція побудована на співвідношенні спокійного за кольором центрального поля та охоплюючої його дуги рослин. Разом з тим з'являються нові риси.

Відбувається на перший погляд суто зовнішня заміна; яблук чи розпису збіжжя у фокусі композиції з'являються декілька колосків та квітка соняха на темному тлі. Суттєво, що центр залишається майже вільним, ніби готується певний просторовий прорив площини першого плану. Разом з тим, в цій композиції такий прорив ще не відбувся.



Одне з найвідоміших полотен Катерини Білокур - „Цар-колос” 1949 року виконання. Величне здіймається хвиля квітів на передньому плані, трохи глибше назустріч їй рухається інша, в глибині зображення їх розміреному ритмові вторують вигини колосся. Композицією проходить ніби відлуння ліній. Усі полотна Катерини Білокур виключно музикальні, але „Цар-колос” „звучить” особливо. Здається, квітами записано складну партитуру.

Гідне подиву вміння художниці поєднувати майже несумісні речі - скрупульозну проробку деталей та загальне враження цілісності композиції, створене за рахунок організації об'єктів великими узгодженими масами.


Двома хвилями розведені рослини краями композиції. Ніби розчахнувся квітучий покрів землі, і ми долучаємося до таїни. Наче скарби, розсипані плоди, золотим пругом над ними зблискує колосся. Потаємне не акцентується переднім планом, воно залишається прихованим. Ми почуваємося „допущеними”, ми проникаємо у споконвічне життя природи, відчуваючи себе лише однією з її форм.

На картині «Богданівські яблука» квітучі гілки яблуні динамічно переплітаються, майже рухаються. Рослини у творах Білокур більш „одушевлені”, якщо можна так висловитися.

«В Богданівських яблуках» поєднання двох жанрів вирішується інакше, ніж у попередніх композиціях. Натюрморт не перетворюється на пейзаж, обидва жанри співіснують, займаючи ніби різні шари зображення. Цікаво, що подібні два способи взаємодії жанрів: їх дифузія і їх розведене існування на полотні, зустрічаються не тільки в групі „натюрморт-картина”, але й у пейзажах Катерини Білокур. Перший план полотна „Богданівські яблука” вирішено в дусі натюрморту. На селянській хустці розкладено насичені сонцем плоди. Фоном для натюрморту слугують розквітлі яблуневі віти. В результаті такого накладання картина з яблуками зависає над кроною дерева. Не зрозуміло, яким чином тримається у повітрі це імпровізоване кубельце; до того ж яблука видніють з-під хустки, ніби одна з яблуневих гілок почала плодоносити.
Пейзаж-фантазія Катерини Білокур
До першої групи пейзажів, які умовно назвемо „пейзаж-фантазія” належать: „Берізка” (1934) (разом з першою версією „Царя-колоса” (1947) та „Полтавськими квітами” не повернулася з виставки 1957 року), „Квіти за тином”, „Польові квіти” (1941), „Буйна” (1947), „Колгоспне поле” (1948-1949), „Хата в Богданівці”.

Квіти за тином” 1935 р. - це перша з робіт художниці у специфічному „білокурівському” стилі. В нижньому куті картини є напис її рукою - малювала з натури 1935 року Білокур Катря. Але це „з натури” - містифікація. Ми наближаємося до картини як до океанського пругу.

На першому плані - грубі полі плетеного тину, - він ніби вигинається, втримуючи навалу квітів. Коли б не огорожа, нас, мабуть, накрило з головою хвилею „розбурханих” рослин.

Художниця володіє певними формальними прийомами поєднання квітів у „стихію”. Ці прийоми знайдені нею інтуїтивно. В картинах Катерини Білокур взагалі багато інтуїтивного, непевного, як у сні, де реальність межує з маренням. В цій картині, до речі, одній з найреалістичніших її робіт, вже присутні „химерні” зрушення натури.

Над тином ближче до центру картини зображена червона квітка півонії з тих півоній, що ростуть низько над землею. Як дісталася ця невеличка рослина аж до верхньої межі огорожі? Її немов відкинуло єдиним порухом квітучої хвилі. Красолі над тином - це теж нонсенс. Сланка рослина - якою силою дісталася вона так високо?

За красою здіймається келих рожевого тюльпану. Ось ми візуально продовжуємо його стебло за край картини до „землі”. Зрозумілим стає, що перед нами велетень серед тюльпанів. З-за краю полотна визирають тигрові лілеї - в природі їх кущ не може зрівнятися за висотою з кущем троянд, - картина це ніби заперечує.

Катерина Білокур „підіймає” маленькі квіти над тином до високих, аби вони були разом, в єдиному сплаві, хвилями ходили полотном.

Її картини сповнені рухами, майже кінематографічною динамікою. В квіткових нетрях дуже помітні круглі червоні голівки півоній. Художниця таким чином розсипала їх в композиції картини, що вони - ніби фази руху однієї квітки, немов тужавий м'ячик метляється поверхнею розквітлого моря.

Інший різновид руху композиції - плавна довга лінія. Саме в таку гнучку лінію складаються кручені паничі, підхоплені порухом стебел рожі над ними. Цей порух з лівого краю полотна нагадує протяжний звук, - пасмо рослин, що складаються в мелодію.

Аби відчуття стихії було повним, художниці потрібно було створити глибину, простір, показати, що сад тягнеться за межі видимого нами. Катерина Білокур винаходить для себе спосіб, яким користувалися ще давньокитайські художники. Вона „топить” віддалені рослини у блакитно-білявому тлі, ніби туманом розмиваючи їх контури. Картина сповнюється повітрям, виникає відчуття глибини
Тин, а за тином квіти, їх так багато і вони з такою силою здіймаються перед очима, ніби там, за огорожею, райська країна, ідейний простір., Україна поза часом, поза історією.

Завершаючи розгляд картини, звернемо увагу на тендітну стеблину, що вибивається з-під паль огорожі. Це ніби автопортрет художниці. Аби реалізуватися, їй потрібно було виявити таку ж твердість та наполегливість, щоб пробитися своїй „огорожі”.



«Польові квіти» задумані як пейзаж. Картина надає глядачеві ілюзорну можливість ступити на її „луку”. Краї полотна ніби довільно вихоплюють фрагмент реального пейзажу. Зображення квітів природно з'являються з-за краю рами, продовжуються в глибину.

Композицію побудовано так, що картина ніби „тягне” до себе. Як і в „Буйній”, художниця вкладає рослини в пасма, але в „Польових квітах” їх рухи позбавлені шаленої динаміки, вони дрібні, слабкі. Змійками чи струмками вони звиваються від попереднього нижнього краю полотна, різними шляхами приманюючи наш погляд до синьої „ополонки” - своєрідного глибинного прориву в полі картини. Таким чином, в картині поєднано два типи простору. Простір переднього плану неглибокий, але має характер неперервного.

Як і в інших роботах Катерини Білокур, відбувається цікава взаємодія зображення і фону. Рослини „розкидані” на біляво-блакитному тлі, що асоціативно створює відчуття вчорашнього повітря з пасмами туману. З цього нечітко визначеного поля квіти постають і водночас в ньому потопають, зображені ніби зростаючими з землі, що „дихає” вранішніми парами. Невизначеність фону, що ніби і віддає і вбирає в себе зображення - прийом, характерний для Катерини Білокур, її хитрування аби упіймати і залучити до картини відчуття глибини, імітувати безперервність простору.

Ми розглянули простір переднього плану картини. Досягнутий просторовий ефект ніби не вдовольнив художницю, другий вирішується як неочікуваний стрибок в іншу ірраціональну глибину. Овальний, глибокого синього тону „розрив” з'являється під верхнім краєм полотна. Погляд зненацька провалюється туди, в невизначену далечінь, де мріє вигнуте колосся. Аби за камуфлювати просторовий перепад, Катерина Білокур сплітає над ним гілки калини з кетягами, розквітлі стебла шипшини, кручені паничі. З'являється своєрідна рослинна арка, крізь яку ми дивимося у сині далі, - там ввижається наче гладь води, але це враження непевне, оманливе.

Перший план „Польових квітів” становить своєрідну портретну галерею кущиків зілля, окремих квітів, „сплавлених” між собою серпанком туману. З цього народжується відчуття досвітньої луки, враження паруючої землі. Але цей своєрідний пейзаж має тенденцію візуально розпадатися на окремі елементи, які знову ніби збираються в мінливу єдність.

Пейзаж сконструйовано ніби з окремих елементів, окремих мініатюрних натюрмортів. Отож „Польові квіти”, як і багато інших полотен Катерини Білокур, опиняються на межі поміж жанрами, відбувається метаморфоза - натюрморт переріс в пейзаж, а пейзаж має тенденцію „розсипатись” на окремі натюрморти.


В «Буйній» (1947) завдяки різким контрастам світла і тіні можна впізнати спекотний полудень.

Зображення на полотні виникає наче вогняні видовища. Накладені на жовтогарячий фон, квіти вирують, ніби силою викинуті з плодючих надр землі.

Природа, показана лише „безневинними” квітами, сприймається нестримною стихією, майже грізною у своїй силі, моторошною, наче пожежа. „Природу люблю буйною” - вислів самої художниці.

В „Буйній” (1944-1947) вже знайомий мотив квітів за тином аранжований художницею по-новому. Наче швидке полум'я, полотно охопили рослини. Енергетичними сплесками струменіють квіти, складені художницею в динамічні пасма вогню. В спалахах цієї „пожежі” губиться земля. Крізь розриви „полум'я” з'являється закрайок тину, - він вже не в змозі стримати навалу квітів, „вогняна” хвиля метнулася вище, поширюючись в просторі картини.



Нижня частина вогняного стовпа складається з потоку кручених паничів і великих півоній. Художниця різко змінює масштаб, в якому подає квіти. На передньому плані сині „грамофончики” великі, а на межі їх потоку, у глибині картини, вони кардинально зменшуються, що вже виправдано законами лінійної перспективи. Таким чином, реальність порушено, але від цього динаміка картини стає підкреслено нестримною.

Гранично зменшивши масштаб кручених паничів в середині картини, автор зненацька відновлює реальну перспективу, змальовуючи над ними стебла рожі, в масштабі погодженому з переднім планом. Ніби нічого не сталося, простір знову гомогенний, ось - тин, ось - земля, а замість містичних протуберанців - розквітлий сад. Він лише на наших очах стає вогняним, бо і рожі і витка довга рослина з червоними квітами у верхньому лівому кутку полотна знову вкладаються в полум'яне пасмо.

В „Буйній” велику роль відіграє фон. Катерини Білокур накладає квіти на жовте поле, підкреслюючи його динамік додатковими смугами, закамуфльованими під стебла кручених паничів.

„Буйну” слід розглянути ще й в іншому аспекті. В ній трансформується та по-новому оживає образ „дерева-квітки”, традиційний для українського народного мистецтва.


Зустріч квітів і пейзажу відбувається на полотні «Хата в Богданівні» (1955). Обидва світи, для передачі яких художниця використовує різні зображальні засоби, вже не в стані динамічного протистояння, а просто-напросто виключають один одного. Здається, що два різних полотна (на одному - пейзаж, на іншому - квіти) розрізали по діагоналі і, переплутавши половинки, склали.

Ретельна прописаність і багатство деталей ускладнюють виявлення важливої властивості багатьох композицій селянської художниці - симетричності (причому вісь симетрії проходить іноді по діагоналі). Права частина не зовсім точно повторює ліву. Якби відтворення другої частини симетрії було дзеркально точним, зображення мало б механістичний характер.




„Колгоспне поле” (1948-1949)



До другої групи пейзажів Катерини Білокур входять ранні роботи, написані ще на фанері: „Дорога в долину”, „Пейзаж з вітряком”, і пізні акварелі” За селом (1945), „Гай”(1955), „Вересень в селі Богданівці на Загреблі” (1956),”Осінь” (1960), „Напровесні” (1958), картина олією „Все йде, все минає”(1950-ті рр.), малюнки олівцем.

Художниця опановує закони лінійної перспективи, яка занадто жорстоко накладається на завжди непередбачуваний світ. Зникають „барочні” розкоші природи. Акварелі - ліричні, але нам не почути тут могутньої симфонії життя, яка звучала в пейзажах фантастичних.

Друга група пейзажів найбільш близька до традицій народної станкової картини, яка мала широке розповсюдження в Україні, зокрема на Полтавщині.
Портретний жанр
Людське обличчя, як „вершина космічного процесу”, не могло не зацікавити майстриню. Ранні портрети Катерини Білокур, як і пейзажі другої групи, тісно пов'язані з полтавською народною картиною.

Спорідненість існує між „Портретом колгоспниці Тетяни Бахмач” (1932-33), „Портретом Олі Білокур” (1928) і, наприклад, „Портретом миргородської міщанки (А.Д. Бовкун)” Г.Ксьондза (1935). Але вже в „Портреті племінниць” (1937-39), „Портреті Надії Білокур” (1941) художниця опановує певні „професійні” таємниці втілення моделі.

Особливо помітний на фоні перелічених робіт „Портрет Надії Білокур”, де на одному полотні поєднані розквіт людського життя та розвій природи. Людина, занурена у фантастичний пейзаж - це проби художниці розширити тематику своїх робіт, чому квіти ніби чинять опір. „Іконні” немовлята („Казка”, „Щастя”), дівчата племінниці мають дещо нереальний вигляд посеред химерних квітів Катерини Білокур. „Іконописне” обличчя жінки на портреті 1940 р. з Яготинської збірки. Час ніби висвітлив його риси. Залишилися мудрість та всепрощення. У портреті „Олі Білокур” двоюрідної сестри художниці стоїть біля самих джерел творчого шляху художниці, портрет виконано на негрунтованій фанері, у колориті переважають холодні, блакитно-сірі тони. І лише у правому кутку зображено квіти - волошки, ромашки, мак: це єдиний яскравий акцент на портреті. Оля померла за два тижні після написання портрету. І художницею вона зображена саме так, що відчувається відбиток небуття у тонкому, жовтувато-білому обличчі, у зосередженому погляді.

Виняткове місце серед робіт Катерини Білокур посідає серія її автопортретів: 1950,1955 та 1957 років. Коли розташувати їх за хронологією, вони будуть сприйматись як своєрідний поетапний пошук певного рішення образу.

В першому автопортреті у загальних рисах знайдено композицію: напівфігурне зображення; смислові акценти правиця, - рука, що творить мистецтво, та звернене до глядача обличчя. Ватянка та накинута на волосся хустка створюють монолітний силует, приховуючи побудову фігури. Художниця не задовольняється подібним рішенням, вона намагається якомога щільніше „замкнути” композицію.


В автопортреті 1955 року руку піднесено до обличчя. Таким чином головні „герої” твору - рука - художниця та звернені до глядача очі, - опиняються у фокусі композиції. Інший вираз обличчя. Коли в попередньому автопортреті наявний елемент позування, то зараз пере нами справжній психологічний портрет. За своїм рішенням він наближається до „Жіночого портрету” (1940-х рр.) з Яготина.

Зовсім іншого звучання набуває третій, „найсильніший” автопортрет - „Автопортрет в зимовий день” (1957). Силует абсолютно „герметичний”, рішуче замкнений рукою, яка охопила хустку біля підборіддя. Низько насунута хустка і цупка „кора” ватянки ніби скували фігуру, залишаючи вільними лише обличчя та руку. Ми одразу зустрічаємось з допитливим, сумним поглядом художниці. На своїх полотнах Катерина Білокур завжди воліла оточувати людей квітами. Себе не пожаліла. На другому плані - покручене голе віття над головою. Ніби думки свої матеріалізувала цим химерним сплетінням.

Життя Катерини Білокур було постійним подоланням долі. Художниці повсякчас доводилося розсувати межі, що ставило їй життя. Вона спромоглася пробитися до свого вимріяного світу. Для цього їй вистачило сил і таланту.



Творчість художниці з села Богданівки належать до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий „білокурівський” зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко 1983 року створила балет „Катерина Білокур”, поставлено однойменний телеспектакль (1980), документальний фільм „Чарівний світ Катерини Білокур” (1986) та художній двосерійний фільм „Буйна” (1989). 1995 року видано збірку листів художниці в опрацюванні Миколи Кагарлицького, які засвідчують її великий письменницький талант.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconПрізвище, ім'я, по батькові : Дячук Тетяна Іванівна

Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconЦентральна бібліотека Бердянської міської централізованої бібліотечної системи Бердянської міської ради Вип. 11 Відомі постаті рідного краю Сугалова – Катрич Тетяна Іванівна
Бердянщини, вчительці української мови та літератури в Червонопільській загальноосвітній школі Бердянського району, члену Національної...
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconКонкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням
Я народився в Україні, І мені безмежно дорога ця земля. Це І тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись...
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconГалілео Галілей І все таки вона рухається
Презентацію підготувала: зав відділом обслуговування Миргородської центральної районної бібліотеки Мостова Тетяна Миколаївна
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconНе можуть бути всі панами,мусять бути й люди
«Не можуть бути всі панами,мусять бути й люди» (Компаративний аналіз комедій «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого та «Міщанин-шляхтич»...
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconПрограма тижня Понеділок. Лінійка-відкриття тижня
Підготувала та провела учитель географії Гужівської зош І-ІІІ ступенів Івченко Тетяна Володимирівна
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconРозумники І розумниці ( Літературна гра для учнів 6-8 класів)
Підготувала вчитель світової літератури, спеціаліст І категорії Мусіївського нвк міловського району Луганської області Коломієць...
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconУрок української літератури в 9 класі
Підготувала І провела вчитель української мови та літератури Салата Валентина Іванівна
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconАртемівський коледж транспортної інфраструктури
Розробник викладач вищої категорії двнз "Артемівський коледж транспортної інфраструктури" руденко тетяна іванівна
Славетні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна iconКлючове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
Урок підготувала вчитель світової літератури Підволочиської гімназії імені Івана Франка Левицька Лілія Іванівна


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка