Сьогодні політика – це не просто посади, а відповідальність.
Нещодавно ви повернулися зі Львова. Які враження від поїздки?
– Коли виїжджала з дому, в Одесі було +17°C. Виходжу з потяга у Львові, а там сніг. Відвідала Львівську оперу, де здійснилася мрія – побачити “Кармен”. Все було добре, проте театральні працівники поспішали і рано опускали завісу, що викликало сміх у акторів. Але в усьому слід шукати позитив – ця вистава запам’ятається.
Знаю, що вас запросили в Український католицький університет обговорити тему імерсивних виставок. Які висновки були зроблені?
– Дискусія почалася з питання про автентичність. Чи варто використовувати мультимедійні технології? Імерсивність надає можливість новішого сприйняття української культури. Я розповіла про сприйняття імерсивних виставок дітьми, підлітками та про культурну дипломатію. Наш проєкт “Імерсивний світ Тараса Шевченка” отримав визнання і в Україні, і за кордоном. Завдяки цим проєктам зібрали досить коштів для нашої армії. Це не лише шоу, а й культурний продукт.
Побувавши у Львові, чи відчули контраст з Одесою?
– Так, у Львові всюди звучить українська, тоді як в Одесі – інакше. Ми досі сперечаємося щодо пам’ятників, наприклад, Пушкіну. Вважаю, їх слід демонтувати, адже це символи цінностей громади. В Одесі їх слід переосмислити.
Що заважає одеситам позбутися колоніальної сліпоти?
– Це страх брати на себе відповідальність, чого не вистачає місцевій владі. Пам’ятники слід переносити до музеїв, але не залишати поблизу міської ради. Одеса – українське місто, його жителі повинні усвідомлювати це.
Зібрали майже сім мільйонів гривень для війська.
Ви народилися в Новій Каховці, яка під окупацією. Чи звучала в вашій родині українська?
– Моя мама з Херсонщини, там говорили українською. Я відвідувала українську школу, де наш вчитель зацікавлював дітей мовою. Проте наразі я не можу відвідати рідний край. Для переселенців ми створили волонтерський центр в Одесі.
Яка історія створення Асоціації жінок України “Дія”?
– Нашій організації дев’ять років, але працювати почали з 2014 року. Згодом визначили напрямок на гендерну рівність. Щороку проводимо фестиваль “Руде місто” в Одесі, спочатку в офлайні.
2021 року до нас звернулася жінка з проханням привітати воїнів її сина. Згодом, з початком повномасштабної війни, зросла необхідність військової допомоги. Я постійно виїжджала на фронт, щоб задовольнити потреби бійців.
Які труднощі виникли під час волонтерства?
– По-перше, це затяжні поїздки та протистояння на фронті. Але підтримка військових дала мені сили працювати далі.
Яке ваше найбільше розчарування за останні роки?
– Коли зустріла військового таксиста, він розповів, як важко виживати на відновленні, заробляючи в таксі. Це приклад соціальної несправедливості, особливо на тлі корупції.
Військові жартували, що чекають на мене, як на маму з базару.
Як ви поєднуєте різні сфери життя?
– Мій чоловік активно допомагає, ведучи домашні справи. Ми регулярно збираємося, граємо в ігри та відновлюємо енергію.
Чи вірите в дива?
– Так, завжди вірю. Напередодні Різдва пекемо печиво для військових, сподіваючись на мир.