Таврійський вісник освіти



Сторінка1/16
Дата конвертації21.10.2017
Розмір3,82 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів












Таврійський
вісник освіти


Науково-методичний журнал

виходить один раз на квартал


№ 1 (21)


Херсон
2008

Засновник: Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів

Свідоцтво про державну реєстрацію серія ХС №227 від 3.12.2002 р.

Видається з 2003 року



Редакційна колегія:

Головний редактор А.М. Зубко

Заступники головного редактора:

Т.Г.Морева

Л.А.Гончаренко

Відповідальний секретар В.В.Кузьменко

Б.М.Андрієвський

Є.П.Голобородько

А.М.Гуржій

М.М.Заброцький

В.В.Клименко

І.Ф.Кравченко

Г.О.Михайловська

С.Ф.Одайник

В.В.Олійник

М.І.Пентилюк

Л.А.Пермінова

Н.А.Побірченко

Г.М.Сагач

В.А.Семіченко

В.К.Сидоренко

Л.І.Слободенюк

Н.В.Слюсаренко

Г.С.Юзбашева

Технічний редактор І.В.Воскова
Адреса редакції: Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів

вул. Покришева, 41

м. Херсон, 73034

Тел. (0552) 37-05-58 E-mail: t.visnik@gmail.com, suitti.ks@gmail.com

Редакція рукописів не рецензує і не повертає.

Думки авторів можуть не збігатися з позицією редколегії.

Редакція не листується ні з авторами, ні з читачами.

За точність даних, наведених у статтях, відповідають автори.



© Таврійський вісник освіти, 2003

Зміст

Історія освіти

5


Голобородько Є.П. Педагогічні ідеї К.Д.Ушинського й сьогодення

5

Крижній В.А. До питання про розвиток освіти в Херсонській губернії на рубежі ХІХ-ХХ століття

14







Наука – школі

18


Бутенко Л.В. Інтерпретація творів мистецтва в школі як засіб виховання особистості

18


Островерхова Н.М. Самоаналіз уроку як чинник професійної адаптації вчителя

25


Терентьєва Н.О. Якість освіти – багатомірна категорія

33






Інновація: теорія і практика

38


Бондаренко Л.М. Використання інтерактивних технологій на уроках географії

38


Грушевская О.П. Проблемное обучение на уроках математики

43

Данильченко Н.Г. Використання інноваційних технологій на уроках
у початковій школі

54


Сагалюк Н.О. Виховний та розвивальний потенціал інтерактивного навчання

60







Освіта впродовж життя

66


Батрак А.І. Обґрунтування понять «дисципліна», «курс», «предмет» для змісту професійно-профільної освіти

66


Богатирьов К.О. Розробка моделі формування готовності студентів університету до роботи з підлітками з девіантною поведінкою

72


Гришаєва О.М. Корекційно-розвивальне навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах класу інтенсивної педагогічної корекції

77


Докторович М.О. Проблеми неповних сімей

82

Карташова І.І. Цілепокладання як основа планування навчального процесу з біології

89


Мороз Н.С. Театралізована діяльність учнів у системі виховної роботи Великої Британії: історичний аспект

94


Новосьолова В.І. Соціокультурний аспект у системі роботи над збагаченням мовлення учнів емоційно забарвленою лексикою

99


Полєвіков І.О. Витоки особистісно орієнтованого виховання
у музичній школі

104


Чабан Н.І., Антонова В.С. Формування навичок аналізу жестикуляції для поглиблення сприйняття образу літературного героя

112


Чаєва О.С., Кулькіна Є.П. Корекційна робота з дітьми, що потребують допомоги вихователів та батьків

118


Яровчик О.Я., Хільченко Л.С., Крутикова Л.І. Формування мовленнєвої культури Школярів на уроках словесності

125

На допомогу педагогу

130


Вікторова Л.Є. Культурологічний підхід у сучасній освіті

130

Грицай Ю.О. Подолання девіантної поведінки школярів спільними зусиллями школи і сім’ї

136


Любарська О.М. Толерантність – важлива якість соціального педагога

142

Полєвікова О.Б., Толстих О.О. Метод проектів як ефективна форма взаємодії вчителя й учнів

150


Шлома А.И., Боянжу М.Г., Кеда С.Ф. Формирование самоопределения школьников в семье и школе

156







Скарбниця методичних ідей

173


Козар О.О. Формування духовних цінностей молодших школярів

173

Кондратенко О.В. Особливості організації нетрадиційних уроків англійської мови в школі

179


Коробова Т.А. Формування навичок швидкого читання в молодших школярів

184


Несін Ю.М. Особливості навчання англійської мови дітей молодшого шкільного віку

191


Пентилюк М.І. Система лексичних вправ – важливий засіб мовленнєвого розвитку учнів російськомовних шкіл

194


Пушкіна З.П. Наступність у навчанні математики

201






Психологія

209


Боянжу М.Г., Горлова А.В. Развитие личности младших школьников

209

Воскова І.В. Професійне вигорання педагогів: суть, чинники, механізм виникнення

226







Творчий портрет

233


Зубко А.М., Кузьменко В.В. Життя, присвячене людям
(до ювілею Г.С.Юзбашевої)

233


Кузьменко В.В., Слюсаренко Н.В. Уміє вчити той, хто вчить цікаво

235

Харченко С.Я. Людина, сповнена духовної краси і творчості
(пам’яті Л.В.Бутенко)

237







Відомості про авторів

239







Офіційна сторінка

241


Зубко А.М., Дмитренко М.С. Перший славний ювілей

241

Раєвська І.М. Упровадження моніторингу якості освіти в Херсонській області

244


Морохов О.О. Комп'ютеризація – найбільш вражаючий феномен кінця ХХ початку ХХІ ст.

249


Вимоги до оформлення матеріалів для публікації в науково-методичному журналі «Таврійський вісник освіти»

251


Голобородько Є.П.*

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ К.Д. УШИНСЬКОГО І СЬОГОДЕННЯ

У статті обґрунтовано важливість застосування педагогічних ідей К.Д.Ушинського в сучасній педагогіці.

Бачити, знати, розуміти світ і себе в ньому завжди було непорушним інтересом і потребою людини, суспільства. Та для цього треба усвідомлено, постійно, цілеспрямовано й кваліфіко­ва­но працювати, займаючись вихованням і самовихованням. Процес це складний і багатогранний, на сучасному етапі досить актуальний. Однією з умов успішного здійснення його є використання досвіду, набутого на всіх етапах розвитку народної освіти, досвіду, який зберігає в собі скарбниця педагогічної думки.

Прикладом творчого використання педагогічної класики можна назвати діяльність відомого українського педагога В.О.Сухомлинського. У своїх творах він писав: «Ідеї великих педагогів – Коменського, Песталоцці, Руссо, Ушинського, Дістервега, які спрямовували школу, учителя, учня на вивчення навколишнього світу, вчили досліджувати, пояснювати те, що людина бачить, – відбиваються в нашій роботі відповідно до завдань виховання» [1].

Не має собі рівних у світовій педагогічній літературі праця К.Д.Ушинського, що стала вершиною його педагогічної творчості, – «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології».

У біографії великого педагога немало «білих плям». Народився він у сім’ї збіднілих дворян. Батько – Дмитро Григорович Ушинський – багато років служив у російській армії, ветеран Вітчизняної війни 1812 р. Сім’я переїздила й жила в Тулі, Полтаві, Петербурзі, Олонці, Вологді, Новгород-Сіверському. Мати – Любов Степанівна Ушинська (Капніст) – сама керувала початковим навчанням сина, пробудила в ньому допитливість, любов до читання. Рано померла, коли Костику було 11 років.

Закінчив К.Ушинський Новгород-Сіверську гімназію, де був зразковим учнем (першу гімназію на Лівобережній Україні). Пізніше – юридичний факультет Московського університету, що виростав у своєму значенні разом із Москвою після 1812 року. Великий вплив на студента К.Ушинського здійснили професори університету Т.Н.Грановський (професор історії), П.Г.Редкін (професор енциклопедії законознавства і державного права). Формувався світогляд молодого Ушинського під впливом діяльності та творів О.Г.Герцена, В.Г.Білінського, М.Г.Чернишевського, М.О.Добролюбова. Читав Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Гете. Великою насолодою для Ушинського був театр з улюбленими акторами П.С.Мочаловим, М.С.Щепкіним.

Захоплено читав лекції з державного права професор К.Д.Ушинський у Ярославському юридичному ліцеї. Виходив із аудиторії під бурхливі оплески зачарованих його промовою студентів. За демократичне спрямування лекцій був звільнений. У Міністерстві внутрішніх справ працював без задоволення. Згодом він став викладачем російської словесності і юридичних предметів, а також інспектором Гатчинського сирітського інституту. Умови роботи для мислячих викладачів були не ідеальні, але працювали там і відомі педагоги. Роки, проведені в Гатчинському інституті, були для Ушинського плідними. Він випадково натрапив на дві шафи педагогічної літератури і пізніше відзначав, що вперше побачив таку кількість педагогічних книг у навчальному закладі. Костянтин Дмитрович дорожив цим зібранням. І невдовзі в «Журналі для виховання» опублікував статтю «Про користь педагогічної літератури». Тоді ж вчений почав працювати над книжкою для читання для учнів молодшого шкільного віку «Детский мир», яка перевидавалась більше 300 разів. Тут же, в Гатчині, він приступив до роботи над другою книжкою для молодших школярів – «Родное слово».

У 60-і роки ХІХ ст., що характеризувались бурхливим громадським рухом за корінні перетворення соціального життя Росії, у тому числі й народної освіти, К.Д.Ушинського призначили інспектором класів Смольного інституту, що являв собою аристократичний жіночий навчальний заклад, де вивчалось обмежене коло дисциплін – іноземні мови, танці, малювання, музика, рукоділля. Важкою була й атмосфера, що інколи нагадувала монастир. Ушинський розумів, що з інституту виходять домашні наставниці, матері, тому жінці необхідно дати широку освіту, у тому числі й знання природничих наук. Енергійно взявся за перебудову педагогічної справи. Крім того, відкрив недільну школу для неграмотних службовців інституту.

У цей час учений-педагог багато пише статей на педагогічні теми, які бажано було друкувати для використання ідей численною аудиторією вчителів. Ушинському запропонували очолити «Журнал Міністерства народної освіти». Та підтримки й там він не знайшов. Звільнили його і з посади інспектора класів Смольного інституту. Активно працює в цей час Ушинський над розвитком теоретичних питань педагогічної науки. Влада пильно стежила за його діяльністю й відправила за кордон ніби для вивчення педагогічного досвіду. Він дійсно побачив багато цікавого в найбільш розвинених країнах Європи й Америки та лишався вірним принципу: слід створювати оригінальне, необхідне своєму народові, а не копіювати чуже.

Як бачимо, скільки практично зробив великий педагог за свої 47 років життя, а його праці видано в 11-ти томах.

Генеральними напрямами діяльності вченого можна вважати такі: а) розробка теоретичних основ педагогіки і б) боротьба за перетворення російської школи (створення системи початкового навчання в російських школах).

Розробляючи теоретичні проблеми виховання й освіти, К.Д.Ушинський звертає увагу на користь педагогічної літератури, на три елементи школи: народність у громадському вихованні; працю в її психічному і виховному значенні; на роль рідного слова.

Педагогічної літератури, вважає вчений, на той час було мало, і вчителі-практики недооцінювали педагогічної теорії. Для доведення корисності літератури він порівнює педагогіку й медицину: що було б, якби в останній фахівці не керувалися знаннями. До того ж педагогічна діяльність потребує натхнення, тим часом як вона нерідко віддалена від уваги суспільства. То педагогічна література, жива, сучасна й широка, на переконання Ушинського, вириває вихователя з його замкненої, присипляючої сфери, вводить його в благородне коло мислителів, що присвятили все своє життя справі виховання. Потрібна педагогічна література й батькам. На жаль, глибокої педагогічної літератури, у тому числі й методичної, сьогодні в нас бракує. І фахівці певною мірою відвикли нею користуватися.

Плідним також є висновок Ушинського про три елементи школи, представниками яких є: адміністратори школи, її вихователі та вчителі. Ці три основні елементи шкільної діяльності можуть перебувати і перебувають у найрізноманітніших відносинах, іноді навіть у недружніх. Зразки найтіснішого поєднання всіх трьох елементів педагог бачив у англійських навчальних закладах, особливо – в старих, де вихованці не тільки вчаться, а й живуть, тому дійсно виховуються. У Німеччині за історичною традицією прагнення до науки, навчання, стоїть на першому плані, не перебуваючи в тісному зв’язку з вихованням. У Франції елементи шкільного життя розходяться ще більше. Тут адміністрація навчального закладу занадто горда, щоб займатися навчанням або вихованням.

Глибокі роздуми викликає висвітлення педагогом-класиком і поняття народності у громадському вихованні. Це передусім стосується змісту освіти й виховання (засвоювати вироблене історією народу). По-друге, це особливості кожного народу, його характеру, ідеалу вихованої людини і, по-третє, це джерело й сила в побудові системи виховання не всезагальної, а в межах свідомості кожного народу. «Громадське виховання саме не розв’язує питань життя й не веде за собою історії, але йде слідом за нею. Не педагогіка і не педагоги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти цим окремим особам і новим поколінням», – пише Ушинський.

Життєдайними сьогодні є виховні основи праці, розроблені видатним педагогом. «Політико-економічне значення праці, – зазначає К.Д.Ушинський, – цілком з’ясоване наукою, і праці давно відведене почесне місце між природою і капіталом». Але, на думку педагога, навіть з економічного погляду працю слід поставити на чолі двох інших співавторів людського багатства – природи й капіталу, а не поряд з ними.

Ушинський глибоко осмислює працю, вільну, у психічному її значенні, яка потрібна людині сама по собі для розвитку в ній почуття людської гідності. Матеріальні плоди праці становлять людський здобуток, підкреслює педагог, але тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а водночас моральності й щастя. Отже, якщо батьки бажають щастя своїй дитині, а суспільство – своєму громадянинові, вони повинні привчити молоду людину до праці і забезпечити їй можливість працювати творчо, із задоволенням. Позитивно впливає на людину поєднання фізичної й розумової праці. Тому важливим для педагогіки є результат, що випливає із психічного значення праці, полягає в тому правилі, що виховання полягає не тільки у збагаченні людини знаннями, а й у пробудженні в ній жадоби до серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим.

Всеосяжною є розробка К.Д.Ушинським суті й значення рідного й нерідного слова. Коли заглибишся в міркування вченого з цього питання, то погодишся, що й громадська думка, і розуміння філологів та лінгводидактів ще дуже далекі від належної оцінки цього явища. У праці «Рідне слово» кожна думка має свою змістову вагу. Щоб не спростити думок та стилю, наведемо окремі уривки.



Початок людського слова взагалі і навіть початок мови того чи іншого народу губиться так само в минулому, як і початок історії людства і початок усіх великих народностей; але як би там не було, в нас є, однак, тверде переконання, що мова кожного народу створена самим народом, а не ким-небудь іншим. Прийнявши це твердження за аксіому, ми скоро, проте, стикаємося з питанням, яке мимоволі вражає наш розум: невже все те, що відбилося в мові народу, криється в народі? Знаходячи в мові багато глибокого філософського розуму, справді поетичного чуття, витонченого, напрочуд вірного смаку, сліди праці дуже зосередженої думки, безодню надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато спостережливості, багато найсуворішої логіки, багато високих духовних поривів та зачатки ідей, до яких з великими зусиллями добирається потім великий поет і глибокодумний філософ, ми майже відмовляємося вірити, щоб усе це створила ця груба, сіра маса народу, видимо, така далека і від філософії, і від мистецтва, і від поезії, яка не виявляє нічого витонченого в своїх смаках, нічого високого й художнього в своїх прагненнях. Та у відповідь на сумнів, що виникає в нас, з цієї ж самої сірої, неосвіченої, грубої маси лине чудова народна пісня, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; чути влучне, глибоке слово, в яке, з допомогою науки і дуже розвиненої мислі, вдумуються філолог і філософ й дивуються глибині та істині цього слова, що йде від найвіддаленіших, найдикіших часів неуцтва. Це явище, більш ніж якесь інше, здатне напоумити нас у нашій особистій гордості своїм індивідуальним знанням, своєю освітою, своєю індивідуальною розвиненістю, більше, ніж будь-яке інше явище, здатне воно нагадати нам, що, крім окремих свідомих осіб, окремих людських організмів, існують ще на землі величезні організми, до яких окрема людина відноситься так само, як червонокрівець до цілого організму тіла. Пишаючись своєю освітою, ми дивимося часто звисока на просту напівдику людину, взяту з нижчих і найширших верств народної маси; але якщо ми справді освічені, то повинні в той же час з благоговінням схилити голову перед самим народним історичним організмом, незбагненній творчості якого ми можемо тільки дивуватися, не будучи спроможні навіть наслідувати, і щасливі, якщо можемо хоч черпати життя й силу для наших власних творів з джерел духовного життя, що таємничо криються в надрах народних. Справді, мова, яку дарує нам народ, сама вже може показати нам, як безмежно нижче стоїть всяка особа, хоч би яка вона була освічена й розвинена, хоч би як вона була багато обдарована від природи, перед великим народним організмом.

Або: Мова народу – кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові – в спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одно покоління за другим плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості,– одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова – найживіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одно велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Таврійський вісник освіти iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
Додаток до наказу управління освіти, науки та молоді обласної державної адміністрації


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка