Тема. Збірка І. Франка «Зів'яле листя». Світ інтимних переживань ліричного героя. Мета



Скачати 476,41 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації16.08.2017
Розмір476,41 Kb.
  1   2   3


Тема. Збірка І.Франка «Зів'яле листя».

Світ інтимних переживань ліричного героя.

Мета: розширити знання учнів про життя-і творчість І. Франка;

розви­вати навички дослідницької діяль­ності, вміння самостійно знаходити необхідний матеріал, неординарно підходити до розв'язання постав­леної проблеми;

розвивати творчі здібності й навички, вміння складати і захи­щати проекти; виховувати естетич­ні почуття, насолоду від читання поезій.
Обладнання: повість-есе Р. Горака «Тричі мені являлася любов», листи Івана Франка, спогади сучасників поета, збірка «Зів'яле листя», фото­репродукції, власні поезії дітей, проекти – дослідження, лиски із записами пісень на слова І. Фран­ка, планшет « Вшанування пам'яті І. Франка», портрет Франка.
Тип уроку: урок-дослідження, захист групових проектів.


ХІД ЗАНЯТТЯ

І.Організаційний момент.
Доброго дня! Подивіться, будь ласка, одне на одного і подаруйте посмішку, щоб доля вам усміхалася і любов до вас прийшла.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя

Старогрецький філософ Платон говорив, що колись людина була цілісною і що за провину розгні­вався на неї Господь і розділив її на дві половинки, і розкидав ці поло­винки по світу. З того часу блукає людина у пошуках своєї половин­ки, а кохання — це не що інше, як власне намагання людини від­найти свою колишню половину. У цій легенді і міститься золоте зерно правди. Кохання — де вічний пошук одної половинки іншою під чарівні тони зачарованої скрипки. Трапляється, що людина знайшла свою половинку, але не поєдналася з нею, і тоді скрипка плаче сумно - тужливо, поки не порвуться стру­ни і не розіб'ється скрипка... Коли ж половинки знайшли себе і поєдна­лися, тони скрипки затихають.

Таке кохання змінює людину, спо­нукає до подвигів. Знайшовши своє кохання, Данте подарував світові «Божественну комедію», яка озна­менувала перехід від епохи Середньовіччя до доби Відродження, Франческо Петрарка винайшов новий жанр віршування — сонети.

У долі кожного митця є своя Лаура чи Беатріче.

В одних вона — мов легенький вес­няний вітерець першого кохання, який окрилює, надає наснаги, стає ідеалом на все життя.

В інших — пізня осінь, що прихо­дить разом із шелестом падолисту, щоб, мов цілющою водою, зцілити, повернути до життя і праці.

А можливо, це тиха, ніким не помічена дружина, яка все життя йде поруч, підставляє своє плече у скрутну хвилину, ділить всі радощі й печалі.

Хто ж був такою Лаурою, Беатріче для Івана Франка? Чи зайшов він свою половинку, і яку мелодію фа­ла скрипка його кохання: ніжну й мелодійну чи тужливо-сумну?

Відповіді на ці запитання ми спро­буємо знайти на сьогоднішньому уроці української літератури.

Темою нашого дослідження є «Жін­ки у творчій та особистій драмі Іва­на Франка».

Епіграфом до нашого заняття ста­нуть слова, написані Франком у листі до А. Кримського: «Значний вплив на моє життя, а значить, і на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом».

Наше дослідження буде проходити у формі захисту групових проектів, які ви заздалегідь підготували.


ІІІ. Захист проектів

Проект 1. «Терези кохання»
Уч н і. З одного боку на терезах чис­те юне світле кохання молодого 19-літнього гімназиста Івана Франка з юною Ольгою Рошкевич, доч­кою Лолинського священика. Їх об'єднували спільні інтереси: збирання фоль­клору, спільні мрії про нове життя,

нове суспільство, становище жінки в ньому.

А з іншого — перешкоди, які доля поставила на шляху закоханих: Франковий арешт, світський осуд, заборона батька, одруження Ольги.

Що перемогло? Відповіді на це запитання дають поезії, складені учасниками нашої групи

Він любив її — Ольгу Рошкевич,

чорні кучері, ясне чоло,

темні очі, що сяють, як зорі,

тихий Лолин — далеке село.

З себе зовсім вже був непримітний,

невисокий, рудавий Франко,

але був він душею привітний

і розумний такий, як ніхто.

Коли слово промовить,— мов іскра

в кожнім серці запалить вогонь,

а сміявся так юно, так дзвінко,

що попалась красуня в полон.

Він леліяв її, як лелію,

білу лілію в панськім саду,

з нею він пов'язав свою мрію

про щасливу і дружню сім'ю.

Не судилось. Навік розійшлися

їхні долі, такі молоді,

бо не волів священик Рошкевич

арештанта у зяті собі.

Ще зустрілися двічі чи тричі,

знов арешти і думи сумні,

стала Ольга уже Озаркевич.

Йому вірші лишились й пісні.

Він любив її — Ольгу Рошкевич,

чорні кучері, ясне чоло,

темні очі, шо сяють, як зорі,

тихий Лолин — далеке село.

Їхнє кохання було таким сильним, що, здавалося, воно зможе здолати \ всі перешкоди і перехилити терези і на бік щастя. Не стає їм на заваді і й заборона батька спілкуватися між собою.

Франко знаходить найрізноманіт­ніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через брата Ярослава книжку в якій наколоті і букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає І листи від свого коханого. А то друзі ! привозять чистий аркуш паперу, і який треба було потерти цибулею. щоб проявити текст.

І навіть після одруження Ольги закохані шукають можливість зуст­рітися, мріють про розірвання, як їм здавалося, «фіктивного» шлюбу:

«Я так ждала тебе, виглядала,



Я від мужа ховалась з слізьми.

Я листи крадькома тобі слала:

Ой приїдь в Коломию, примчи!



Хай ще раз гляну в яснії очі,

Вчую мову твою чарівну...

Дай надію: чи будемо разом,

Чи стежки вже терням заросли?

Мій Іванку! Поборнику правди!

Чом між нами висока стіна?!

Не діждалась тебе, не діждалась,

Я тепера чужая жона.

Та у снах лиш про тебе я мрію,

Душа в смутку тебе вигляда.

Ой Іванку, терновий мій цвіте,

Я тепера чужая жона...»

СПОВІДЬ ПОЕТА
Олю, Олю, украдена доле,

Пам'ятаєш, як разом співали пісні,

Ти про «шандаря» тихо співала,

Я дививсь в твої очі ясні.

Ми кохались так щиро, так юно,

Потиск рук — і вже серце щемить...

Нам здавалось тоді, що не зможе

Нас ніколи ніхто розлучить.

Ти зірвала в городці лілію,

Білу-білу і ніжну, як сніг,

Приколола у чорне волосся —

І від щастя розквітнув весь світ.

Закружляла в саду поміж яблунь,

Руки вгору, мов птах, підняла...

Ти була так невинно красива,

Я був тихий, несмілий юнак.

Потім Львів, університет, навчання,

І розмови палкі у студентськім кружку.

Арешт, обшук, тюрма — і мовчання:

Не несе мені пошта від тебе листа.

Олю, Олю — «украдене щастя»,

це про тебе я драму свою написав,

Та не міг, як Михайло, тебе відікрасти,

Бо не мав тобі права ламати життя.

Ким би ти стала для «світу»?

Хто би тебе зрозумів?

Не мала б ні сну, ні привіту,

І сміх твій навіки б занімів.

Бо важка то є ноша — дружина поета,

Який в серце ввібрав усі болі земні.

Без часу ти б зів'яла, лілейний мій цвіте,

І замовкли б навік мої думи й пісні.

Прощавай, моя Олю, украдена доле!

Не зустрінемось більше у цьому житті.

Ти залишишся в мріях навік молодою

І живітимеш серце зболіле мені.

Перед смертю Ольга слізно проси­ла свою сестру Михайлину, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев'язані голубою стрічкою, «від

нього», нехай покладе у труну. Під голову. Воля Ольги була виконана.

Поезія «Чого являєшся мені у сні?» — лірична перлина Франко­вого «Зів'ялого листя» — написана у формі внутрішнього монологу, спо­віді зраненої душі ліричного героя. У вірші відтворено глибокі юнацькі переживання, душевні болі і порухи безнадійно закоханого серця. По­любивши «без тями», ліричний герой уже не один рік мучиться довгими ночами, бачачи чарівний образ милої, свої пекучі болі і невимовні жалі здавлює на дні свого серця.

У житті дівчина ним згордувала, принесла багато страждань, які ви­кликали у нього «ридання голосні-пісні». Проте юнак продовжує її ко­хати і в кінці твору звертається до своєї зіроньки з проханням з'явля­тися до нього хоч уві сні, бо тільки тоді оживає його зранене серце, він почуває себе щасливим. Вірш захоплює з перших рядків, а далі прико­вує до себе своїм драматизмом і глибиною чистих почуттів, не залишає -байдужим.

Чотиристопний ямб вірша, що чергується з одностопним ямбічним рядком, надає твору особливої ритміки і схвильованої напруги, що весь час наростає. Вірш покладений на музику К. Данькевичем.

Ця поезія належить до шедеврів світової інтимної лірики. Вірш уражає силою кохання. Ліричний герой переживає душевне сум'яття. Його серце, сповнене великої і чистої любові, страждає від нерозділеного почуття.

А може, хоч уві сні кохана приголубить, погляне ласкавими очима? Оживе тоді змучене серце, що «марніє, в'яне, засиха», відгукнеться на лю­бов, і він «зазнає щастя молодого». Але закоханий знає, що це ілюзія, міраж, що з настанням ранку образ коханої зникне, та з тривожним бит­тям серця він буде знову чекати наступної ночі.

Завершується вірш ліричним зверненням до своєї «зіроньки», про­ханням з'являтися йому хоч уві сні, дарувати радість й оживляти його стомлене серце.

Франко сидить за столом і читає щойно написаного вірша («Не знаю, що мене до тебе тягне»), а в цей час виходить перша жінка і сідає на сті­лець.

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів,— молода любов

З обійм виходить гробових, студених... Лунає повільна музика.

Сенкан

Ольга


Ніжна, невинна.

Вчарувала, збудила, розпалила.

Несміла, як лілея біла.

Весна.
Проект 2. «Квітка долі»


Учні. Свій проект ми назвали «Квітка долі». На це нас наштовх­нув портрет роботи художника Рознера, який був добре знайомий із родиною Дзвонковських і намалю­вав картину «Незнайомка з маком у волоссі». Зображена на ній жін­ка дуже нагадую героїню роману І. Франка «Не спитавши броду» Густю Троцьку, прототипом якої була Юзефа Дзвонковська:

«Бліде ніжне личко з буйними жов­таво-золотистими косами, з синіми очима, з калиновими губами...»

Цей портрет І. Франко купив в ан­тикварній лавці у Львові і повісив над своїм робочим столом.

Як обпадають пелюстки пізньою осінню, так одна за одною обпа­дали надії Франка на одруження з Юзефою.

Спочатку він думав, що причиною відмови було її аристократичне походження або «позолітка польська». Він звинувачує її в цьому:
Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Друга обірвана пелюстка долі — від­мова матері: «Саме положення моєї дочки противиться тому...»

І тільки пізніше Франко дізнався, що Юзефа була смертельно хвора на невиліковну тоді хворобу — тубер­кульоз. Найбільше поет зрозумій її, коли відчув, що його дні лічені. Тоді зібрав він колись писані про неї твори і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, які любили, раділи життю. Вона ж мусила чека­ти смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього заради нього.
«Явилась друга — гордая княгиня»,

так ти про мене в вірші написав.



Тобі здавалась неприступна я і горда,

не здатна на гарячі почуття.

А я згасала, як осіння днина,

я смерті чула подих за плечими,

я не хотіла у тернову рану

тобі загнати нові колючки.

Що б принесло тобі кохання наше?

Нову розлуку, біль нових страждань?

Я знала, що на бути нам у парі:

Мені не жити, тож умру сама.


(Звучить мелодія скрипки, під її супро­від учні промовляють слова.)

Після 1885 року сліди Юзефи загу­билися. І зовсім недавно вдалося встановити, що вчителювала вона неподалік від Станіслава, у селі Княгиничах. Мала надію, очевид­но, що в цьому чудовому кутку з соснами і здоровим повітрям їй буде краще...

У книзі одного зі станіславських костьолів про причину смерті Юзе­фи написано коротко — параліч. Чи це помилка? Невідомо. Франко казав, що померла вона народною вчителькою і померла від туберку­льозу.

Тихе, з усіх боків закрите високи­ми будинками кладовище в Івано-Франківську. Так вже вийшло, що, будучи колись за містом, воно тепер опинилося що не в центрі його. Тут віддавна нікого не хоронять. Зарос­ла травою колись мощена бруків­кою головна алея, по якій спровад­жували на вічний спочинок тих, над котрими сьогодні камінь та хрести.

її могилу віднайшли наприкінці минулого століття на кладовищі в Івано-Франківську — звичайні­сінька плита з пісковику, яку теж не пошкодував час.

Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати жит­тя і смерті Юзефи Дзвонковської: 21.10.1862 - 5.05.1892 рр. Всього тридцять років життя...

Осінь щедро посипає могилу лис­тям. А весною тут розцвітають фіалки.

Вірш «Червона калино, чого в лузі гнешся?» належить до другого «жмутку» збірки «Зів'яле листя». Його головний герой — традиційний в українському фольклорі образ червоної калини, який здавна уособлює дівочу вроду, цнотливість, жіночість, красу людських почуттів. Вірш, написаний в емоційному ключі народних пісень про нещасливу жіночу долю, розкриває нову грань народнопоетичного символу: калина — це нездійснені бажання, оманливі надії, втрачена ілюзія щастя. Дуб, ін­ший образ вірша,— символ парубоцтва, сили, витривалості, чоловічої мужності.

. У зворушливій відповіді калини розкрива­ється і її чарівність, і трагедія. Вона прекрасна не тільки зовнішністю, а й душею своєю і помислами. Вона не боїться грому, не хизується своїм цвітом, вона бажає світлого життя, але не може жити і рости, бо на своє лихо покохала дуба, хоч знає, що не рівня йому:

Я вгору не пнуся,

Я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти ж мене, дубе,

Отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту?

Найбільшим багатством калини є її цвіт — краса і молодість. У цві­ті калина утверджується на землі. Без нього вона — безплідне дерево, якому нема чим порадувати інших. Тому так боляче сприймає калина сумніви дуба: «Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?» Відповідь «не жаль» свідчить про духовну щедрість героїні.

Образ грому, символізуючи велич природи, відтіняє стійкість і внутрішню зібраність калини. Образ її подано в динаміці: спочатку ми сприймаємо її, як пасивну особу, далі — як життєлюбну особистість, а на кінець твору — як вдумливого аналітика, котрий вважає соціальну нерівність перепоною на шляху до духовного єднання людей.

Що стосується дуба, то він так і не збагнув, що його хвалена міць і воля несуть гніт і неволю іншим, заслоняючи від них життєдайне світ­ло сонця.

Поезія відзначається глибоким ліризмом і музичністю. Покладена на музику композитором Надененком, вона виконується як ліричний жіночий квартет у стилі народних пісень.

5. Авторське крісло.

Я й забув, що то осінь холодна, Я й забув, що то смерті пора, Я забув, що ти кров благородна. Що між нами безодня стара, Що між нами народнії сльози, Що любитись нам зовсім не слід; Я й забув, що столітні погрози Відлучили від мого твій рід...



Сенкан

Юзефа


Горда, сумна.

П'янила, надихала, відмовила.

Таємна, недоступна, мов святиня.

Осінь


.

Проект 3. «Жінка-загадка»

Учні. «Жінка-загадка» і — це най­більша таємниця для дослідни­ків. Чому Михайло Возняк, який був особисто знайомий з Целіною Журовською-Зигмунтович, так при­страсно розшукував сліди Ольги Рошкевич, а про Целіну, про яку знав набагато більше, ніж будь-хто інший, мовчав?

Він читав лекції у Львівському уні­верситеті, і, коли студенти, які вже десь щось чули про Целіну, запи­тували про неї, він відповідав, що це була знайома Франка, звичайна жінка, як і більшість жінок.

Ніби навмисне викреслював це ім'я з біографії Франка. Що відштовх­нуло його від Целіни? Обмеженість Целіни, байдужість до Франка і його пам'яті, захланність, корис­толюбство, те, що гроші і славу ста­вила вище за людські якості? Чи відчуття того, що найкращі твори Іван Франко присвятив або напи­сав під впливом отої байдужої до нього міщанки?

Сам Франко про це пише: «Фаталь­ним для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку - польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ, під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», «Лісова ідилія», «Перехрес­ні стежки», «Лель і Полель» і дві п'єски в «Ізмарагді».

Широкому читачеві про Целіну Зигмунтович вперше оповів син Фран­ка, Тарас, у книзі «Про батька», що вийшла у Києві 1964 року.

«Пізнався,— писав Тарас,— Іван Франко з Целіною Журовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і обслуговува­ла різношерсту публіку. Франко почував себе при ній несміливим: ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчи­на не бачила, творів не знала і не

його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було».

Коли Целіну запитали, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно відповіла: «Був рудий». А їй подобалися брюнети.

(Звучить мелодія пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».)

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не схоче!

І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Своєю міщанською суттю Целіна Зигмунтович нагадує мені Ликеру Полусмакову, яка колись не зро­зуміла велич і славу Шевченка, про яку Ліна Костенко сказата. що на неї впало безсмертя, коли вона по бублики йшла.

Інколи жінки стають відомими тіль­ки через те. що їх кохають великі люди.


Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» за формою вір­ша, пестливою лексикою і деякими образами близька до народної пісні «Ой ти, дівчино, горда та пишна...». У центрі композиції твору конт­растне зіставлення, за допомогою якого автор виражає всю складність нерозділеного кохання юнака, характеризує красу дівчини та її вдачу. Вона невеличка, «з горіха зерня», але приносить юнаку велике горе, бо серце в неї — «колюче терня»; устонька коханої — «тиха молитва», а слова її гострі, «як бритва»; у неї очі «темніші ночі», але «хто в них за­дивиться, й сонця не хоче», бо їхні чари запалюють «серце пожаром». Драматизм нещасливого кохання передається риторичними запитан­нями й окликами, влучними порівняннями й суперечливими проти­ставленнями:

І чом твій усміх — для мене скрута,

серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

З появою прекрасного музичного супроводу львівського композито­ра А. Кос-Анатольського ця поезія Франка ввійшла до репертуару улю­блених пісень. Лірику глибоких почуттів, вірне кохання і страждання виразив письменник у стислій формі, властивій народній ліриці. На зра­зок української народної ліричної пісні написана поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». За допомогою порівняння, що властиве народній пісні, митець описує красу дівчини, яка чарує душу закоханого в неї лірично­го героя, пробуджує в нього палкі почуття любові: Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі й горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце:

Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу! Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром. Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». Конт­растними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображує кра­су дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устоньки — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? 4. Авторське крісло.

Франко (сидячи за столом, читає)

Так, ти одна моя правдивая любов, Та, що не суджено в житті їй вдовольниться; Ти найтайніший порив той, що бурить кров, Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться. Встає із-за столу і підносить до свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі {фоном є тиха музика).



Сенкан Целіна

Холодна, байдужа. Доглядала, надихала, лицемірила. Найтайніший порив, що п'янив. Зима.



Проект 4.

«Судженої конем не об'їдеш»

Учні. Назва нашого проекту — «Судженої конем не об'їдеш». Ці слова ми взяли із листа І. Фран­ка до А. Кримського: «З теперіш­ньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би роз­винутися краще і доконати більшо­го, ну та дарма, судженої конем не об'їдеш».

Відштовхуючись від цієї цитати, на перший погляд, здається, що це дійсно був шлюб без кохання.

По-перше, Ольга була «малороска», яка до кінця життя так і не змог­ла досконало вивчити українську мову.

По-друге, Львів для Ольги — чуже місто, чужа країна, чужі люди, які ніколи не приймуть її за свою.

По-третє, вона знала, шо він ніколи не скаже і не напише їй того, що писав другій Ользі — Рошкевич.

По-четверте, їх переслідували важкі труднощі сімейного життя, хвороби дітей.

Але, досліджуючи Франкові листи до дружини, спогади рідних, нам здається, що саме Ольга Хору-жинська була його тихим коханням, неусвідомленим за життя щастям, домашньою пристанню, де поет знаходить підтримку, взаєморо­зуміння, пораду, ненав'язливу жер­товність.

Так, у листі, датованому 1886 роком, Франко писав: «По Вашім під'їзді щось таке зо мною сталося, що я й сам не знаю. Немовби мені поло­вину життя взято, такий я почувся слабий, безсильний і безвладний. Як я Вас люблю, Олічка! Як гаря­че бажаю я Вас бачити щасливою! Одного тільки боюсь, щоб щастє не вбило мене!»

На новий 1887 рік Ольга їде до рід­ні в Київ, вона збирається стати матір'ю.

«Відколи ти поїхала,— пише Фран­ко,— я прямо стався сам не свій, чую, що мені хибує цілої половини мого существа. Еге, Олічка, при­знаюсь тобі, я й не думав сам, що так сильно зжився з тобою. Ход­жу цілими годинами по хаті, то по вулиці, щоб заповнити нуду, хапаю­ся до роботи і рука опадає...»

Дочка Ганна через багато років напише: «Чи ж не вона була вірною помічницею-дружиною батька, чи ж не допомагала йому в його літера­турній праці? Поклавши нас, дітей, спати, вона йшла в його кімнату і там обговорювали, опрацьовували, плануючи нові видання. Скільки разів її ім'я містилося у виданнях? Але й безіменна, вона жила життям тата, була його інспіраторкою, його порадницею».

І була дружина — також Ольга... Тільки не Рошкевич — Хоружинська, Мов лебідка прилетіла з Сходу, Щоб у Львові обпалити крильця. Була мила, вродлива, поштива, Та глумливо всміхалися пані:

— Хіба знає східнячка наші звичаї, Ой наплачешся з нею, поете Іване! А вона закотила рукава,

1 була і за прачку, домогосподарку,

За посаг свій Франкові твори друкувала,

Чим могла йому допомагала.

Чотирьох дітей подарувала світу;

Трьох синів і донечку Ганнусю.

Не раз тихо сльози витирала,

Коли дуже сутожно жилося.

Була завжди поряд, непомітна й скромна,

Дбала про родину й чоловіка.

Чи не затяжкою була ноша

На тендітні плечі ці жіночі?!

Не жалілась, бо не було кому,

Долю сама вибрала з любові.

Лиш ночами виливала Богу

Всі свої печалі й болі.

І просила спокою і миру,

Щоб здоровою була родина

І чи став б Франко Титаном духу,

Коли б поруч не була така дружина?!

17 липня 1941 року її не стало.

Скромний маленький надгробок на Личаківському цвинтарі. Коли сон­це хилиться на захід і його промені пробивають крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилку. Вона з ним завжди.

Учитель. Як ви думаєте, яку мелодію цього разу грала скрипка кохання?

— Хоча в неспокої була Франко­ва душа, серце його шукало ідеалу

кохання, але його скрипка мовчала, бо розуміла: Франко знайшов свою половинку.

НІ. Заключне слово вчителя

— Як бачимо, особисте життя видат­них людей і їхня творчість завжди викликало й викликає інтерес їхніх сучасників і нащадків.

Поети відходять у вічність, залиша­ючи свої шедеври, сповнені гаря­чих почуттів та драматизму життя. Таким шедевром є збірка І. Франка • Зів'яле листя», жанр якої визначив сам автор — «лірична драма», влас­не, драма почуттів.

Понад сто років ця книжка бенте­жить людські серця, обпікає вогнем пристрастей, тужить болем нерозділеного кохання, дарує естетичну насолоду. Написана в час найбіль­ших страждань і випробувань, вона правдиво говорить читачам: Вели­кий Каменяр був людиною тонких і багатих почуттів, його серце також палало високою земною любов'ю, сумнівалось, тонуло в безнадії й оживана в сподіваннях.

Великий Франко не побоявся вида­тися слабким — найпотаємніші порухи своєї душі довірив світові, нам з вами. Це ознака не слабкості, в якій звинувачувати поета окремі з його сучасників, а духовної сили. Бо знав митець: люди смертні, та вічним є кохання — і взаємне, щас­ливе, і нерозділене. стражденне^ Тому й сьогодні, через багато років

з часу написання, хвилюють нас правдиві й щемні поетичні рядки «Зів'ялого листя».

Послухайте пісню на слова Івана Яковича Франка, мелодію до якої склатта ваша однокласниця.

(Звучить пісня «Тричі мені являлася любов».)

— Кохання вічне, як вічні і твори Франка, тож недарма його поезії про кохання спонукати компози­торів написати музику.

1 навіть у наше складне XXI століт­тя — вік прогресу, комп'ютерів, тех­ніки — молоде покоління продов­жує знаходити відгук на свої почут­тя у поезіях І. Франка і звертається ними до своєї коханої.

Ось послухайте пісню «Чого яв­ляєшся мені...» у виконанні В. Коз-ловського.

IV. Підсумок заняття

Учитель. На сьогоднішньому занятті ви всі добре й плідно по­працювали. Показали своє вміння самостійно знаходити необхідний матеріал, неординарно підходити до вирішення поставленої пробле­ми, зробили перші спроби створю­вати й захищати проекти, прочита­ли власні поезії; виконати музичні інтерпретації.

І я бажаю вам, щоб ви у своєму жит­ті зустріли чисте і світле кохання, яке б окрилювало вас і надихало на творчість.



УРОК № 5


Каталог: metod ob -> rozrobku
metod ob -> Навчально-методичні матеріали до практичних занять з курсу «історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть»
metod ob -> Методичні рекомендації для студентів, які навчаються за напрямами підготовки
metod ob -> Народна українська академія збірник вправ та завдань із сучасної української мови
metod ob -> Навчальний посібник для підготовки до зно для слухачів системи довузівської підготовки Харків Видавництво нуа 2010
metod ob -> Тема. Геометричний І фізичний зміст похідної
rozrobku -> Відкритий урок всесвітня історія 11 клас вчитель Пасічна Л. М. 2012 рік Тема Сполучені Штати Америки та Канада в другій половині ХХ на початку ХХІ століття Мета


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Тема. Збірка І. Франка «Зів\Лірика збірки Івана Франка «Зів’яле листя»
Навчальна: дати учням загальне уявлення про передісторію та композицію збірки «Зів’яле листя»
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Інтимна лірика І. Франка. Збірка «Зів’яле листя»
...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Лірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Тема: Лірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Іван Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Любовна тема у творчості поета, автобіографічність
Допомогти учням відчути красу, художню довершеність любовної лірики поета; розкрити світ почуттів І пристрастей, створений поетичним...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Місце любові у житті та творчості І. Я. Франка
Мета уроку: Ознайомити учнів із збіркою поезій Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Біографія Івана Франка та вірші зі збірки "Зів'яле листя"
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області
Тема. Збірка І. Франка «Зів\«Тричі мені являлася любов» (присвячений І. Я. Франку)
Я. Франка,втілені у збірці «Зів’яле листя»; розвивати образне мислення,здатність співпереживати,розкривати світ почуттів І пристрастей,...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Предмет Завдання
Вивчити напам’ять І. Франко «Гімн», «Чого являєшся мені у сні» або інші вірші зі збірки «Зів’яле листя»
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Уолт Уїтмен. Збірка Листя трави
Тема. Уолт Уїтмен. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» — програмовий твір поета. Звернення до вільного...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Урок світової літератури в 10 класі Тема: Волт Вітмен. Життя І творчість. Поетична збірка «Листя трави». «Пісня про себе» програмовий твір збірки «Листя трави»
Тема: Волт Вітмен. Життя І творчість. Поетична збірка «Листя трави». «Пісня про себе» програмовий твір збірки «Листя трави»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка