Тема. Збірка І. Франка «Зів'яле листя». Світ інтимних переживань ліричного героя. Мета


Тема: «Збірка І. Франка "Зів'яле листя". Світ інтимних пережи- вань ліричного героя». Мета



Скачати 476,41 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.08.2017
Розмір476,41 Kb.
1   2   3
Тема: «Збірка І. Франка "Зів'яле листя". Світ інтимних пережи-

вань ліричного героя».



Мета: ознайомити учнів зі світом інтимних переживань лірично-

го героя; навчити аналізувати поетичні твори про кохання, звернути увагу на почуттєву сферу та художні засоби інти­мізації; виховувати шанобливе ставлення до внутрішнього світу почуттів та емоцій інших людей.



Обладнаня: дискусійна сітка Т-схема 1 — 10.

ХІД УРОКА

І. Актуалізація опорних знань

Учні знайомляться з текстом, ставлячи на полях позначки



V

Ви знаєте; думаєте, що знаєте

-

Це суперечить вашим уявленням

9

Цікаво, хочу знати більше

+

Нова інформація

У 1896 році сорокалітній Іван Франко видав окремою книжечкою збірку «Зів'яле листя». Назвав автор свій твір досить вдало, оскільки основним мотивом віршів був смуток, жаль за навіки втраченим кохан­ням. У передмові до цього видання поет писав, що вміщені в збірці вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію покінчив життя самогубством. Орієнтуючись на таку версію, Франко визначив жанр «Зів'ялого листя» як ліричну драму і передмову закінчив словами Гетевого Вертера: «Будь мужньою людиною і йди моїм слідом».

Але в дійсності ніякого самогубця не було, вірші належали перу Франка, багато з них мали автобіографічний характер.

Збірка складалася з трьох розділів, образно названих жмутками, при­чому перший розділ — «Перший жмуток» — був виданий раніше у збір­ці «З вершин і низин». Відгуки критики і на окремий розділ, і на повну збірку були негативними. Навіть друг поета Василь Щурат неправильно зрозумів потребу Франка писати задушевні вірші й назвав автора «Зів'я­лого листя» декадентом, тобто митцем, якому притаманні песимістичні, занепадницькі настрої в той час, коли потребує актуальних творів гро­мадянського звучання. На цей закид Франко, як ми знаємо, відповів вір­шем «Декадент», а також досить виваженими словами про своє ставлен­ня до власне ліричних творів: «По моїй думці, лірична поезія тільки тоді може мати для нас інтерес, коли поза нею рисується в нашім умі і в нашім серці справді інтересна не щоденна особистість її автора».

Сучасники І. Франка належно не поцінували книги його інтимних поезій, але вже М. Коцюбинський про цю збірку писав: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуття і розуміння душі людської,' що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби' чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв.

III. Образний світ першого «жмутку»

1. Керована уява.

Учитель зачитує окремі листи І. Франка до А. Кримського.

- У листі до Агатангела Кримського від 26 серпня 1898 року Фран­ко зізнається: «А тепер подам Вам дещо такого, що може, придається до зрозуміння моїх творів [...] Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу, мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася 10 літ, батьки були прихильні мені, надіючися, що я зроб­лю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншо­го, попа Озаркевича. Се був для мене важкий удар [...]». 2. Кероване читання.

Наїхало багато навколишніх священиків, гостей. М. Рошкевич на цю візитацію покладав великі надії (може, оцінять його, може, переведуть в інше місце). Отець влаштував гостям пишний обід (на який запросив І. Франка). Шановні отці говорили про погоду, врожаї, сільські новини, трохи про політику і про народ. Народ зовсім зледащів. Забуває про бога,' в церкву не йде, а лиш у корчму пити горілку. І. Франко не витримав' почав доказувати своє. Пахло скандалом, хтось незадоволено буркнув: «Коваль коня кує, а жаба собі ногу сує». Отець Рошкевич зблід, не знав, шо й робити. Але побоювання його були даремні. Шанований в окрузі старенький Заячківський, вислухавши Франка, не без здивування сказав: «Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути щонайменше університетським професором». Гості випили за це проро­кування і в один голос заявили, що обов'язково приїдуть на першу лек­цію професора. Нехай тільки пан Франко скаже, коли вона буде. Гості заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.

Що ж, отець не проти, щоб Ольга стала дружиною Франка, професо­ра. А може, він послом буде, а може, міністром? Ні, ні, то не сміх. Весь Дрогобич, вся гімназія, а там, прошу, я вам, не дурні люди сидять, так само пророкують Франкові велике майбутнє. Для того ж по всьому вид­но, що Франко не хоче ніякого посагу.

Та мрії про кар'єру зятя розвіялись, коли Рошкевич довідався про арешт Франка... «за соціалізм»...

3. Цитування «Збережи за мною останнє слово» за книгою Р. Горак «Три­чі мені являлась любов» Дослідники читають цитати. Відбувається обговорення в групах.

Любцю моя,— заспокоював її тоді Франко,— тим не журися ані ка-пинки. Ідеал мій є женщина в повнім значіню слова, женщина-чаловік, женщина — мисляча, розумна, чесна і переконана,— а таким ідеалом Ти можеш бути,— впрочім до того ідеалу загального додати ще лишень женщину люб'ячу, горячу, сердечну, щиру — і се весь мій ідеал,— а та­ким ідеалом Ти, конечно, будеш. Коли я налягаю на то, щоб Ти трібу-вала своїх сил в літературній роботі, так се не для того, щоби женщи-на-літераторка була моїм ідеалом, а скорше для того, що думаю так, як і П(авли)к, що на тім полі найшвидше будеш могла с часом дещо зароби­ти і що на всякий спосіб робота подібна до моєї зближує Тебе зо мною, може вказати нам більше спільних інтересів, ніж усяка друга, і тим са­мим скріпити нашу любов і збільшити наші сили.. А знаєш, чому я би ще дуже бажав, щоб Ти трібувала занятися літературною роботою? От чому: тота робота ще найбільше веде с собою свободи, розвою думки, незалежносте,— вона для женщини отвирає далеко ширше, краще і на­дійніше поле для самостійного життя, як усякий другий заробок, усякий другий уряд, до котрого вони тепер бувають допущені.

— Він вважає, що Ольга скоро могла б стати доброю письменни­цею.

Ольга повірила Франку і «спробувала» і вже у 1878 році писала йому, що не знає, хто ж все-таки є ідеалом жінки для Франка: жінка взагалі їй жінка, письменниця. Якщо письменниця, то нона справжньою пись­менницею, а отже, й ідеалом ніколи стати не зможе.

В той же час Франко пише Ользі: «Люб'ю Тебе, тілько не так Чк давнійше, а сто раз глубше, щиріше, ссрдечпійіпе, відколи знаю. Що й Ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш. Ти кажеш, що ми, муж-шни, судимо остро,— може бути,— але я тепер нічого не хочу судити,—



4 тепер себе і все кладу в Твою руку,— роби, як знаєш, як думаєш. Рішай­ся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і нічно буду Тобі вірний

потраф'ю для Твого добра так само терпіти, як Ти для мого. Рахуючи, Мзажай мене не чоловіком з живим серцем, а єднпицею. Не вважай се За фонію, і я знаю, що в важнім разі я би потрафим так само не вважа-и на Твоє серце і вважати Тебе такою ж єдшшцею і нічим більше. Вва­жай, що моя доля — вітер в поли, і що хто знає, куди мене кине. Вважай, Оскілько різниця меже долею моєю і Оз(аркевича), і рішай..

Друзі Франка починають звинувачувати Ольгу в невірності, в тому, Цо вона чесний хліб хоче поміняти на пухку попівську булку. Ольга

5 розпачі, її не розуміють. Не розуміють, що це найкращий вихід із ситу­ації. «Сли через то я так низько упала ун очах всіх чесних людей,— пише

Юна Франку,— сли через те трачу у тебе всьо, ионагу, приязнь і взага­лі кожну добру думку, яку не покидаїіссь о мені від початку, так я тог-Аи вінчатися не буду, тогди однако мені, бо той упадок гірше, лютішче, страшнішче смерті.

Після цих слів він написав слова, котрі вже стали класичними, хрес-оматійними, котрі наводить кожний біограф, коментуючи Франкову іершу любов. «Наші шанси не рівні, Ти щаслива вже тим, що можеш «ибрати межи мужчинами чесними і розумними, а таких тепер уже до­сить, і с часом буде більше. Але мені нема вибору аніякого: стративши іебе, я стратив надію на любов чесної і розумної женщипи, а притім Такої, котра б могла зв'язати свою долю з мості...». І ще: «Але, жалку­ючи на долю, що позбавила кар'єри мене і подібних мені, не забувай, "До іменно наша недоля причинилась до витворення і скріплення нових Характерів, чесних, розумних і мислячих людей, між котрими Ти і другі Можуть вибирати».

Ольга — в розпуці. Франко, виходить, не зрозумів її. Не зрозумів, Ч-іо вона хоче через шлюб зробити те, що свого часу зробила Софія Кова-"чевська, що робили героїні Чернишевського «Что делать?». Розпука була



10 клас. Творчість Івана Франка. Цикл уроків

77

ще більшою, коли Франко застеріг її: «Я надіюсь, що Ти добро обдумала свій крок і не робиш собі ніяких ілюзій щодо «формального брака»...».



Через тиждень, коли Франко привстидав Ольгу, що таку вагу надає грошам, вона відписала: «Але ж чоловіче! Не на то би мені гроші здали­ся, щоби ясніти в золоті та в шовках, но на щось крашчого, пожиточно­го, доброго, розумного. Впрочім, я навіть і не нарікаю на той недостаток, привикла я до него здавна, лише сказала, що праці дуже богато, а хіс-ну з неї ніякого». «Поволі перед нею ставало буття, звичайне і буденне: як жити, як вижити? Від цього щоденного буття нікуди було діватись. Навколишній світ давив її плітками, інтригами. Перші кроки по органі­зації спільного господарства провалились, пропала надія на те, що ко­лись Володимир зніме попівську реверенду.

Читці-декламатори читають поезію «Чого являєшся мені у сні?».

6. Ідейно-художній аналіз поезії.

— Поезія «Чого являєшся мені у сні?» — лірична перлина Франко­вого «Зів'ялого листя» — написана у формі внутрішнього монологу, спо­віді зраненої душі ліричного героя. У вірші відтворено глибокі юнацькі переживання, душевні болі і порухи безнадійно закоханого серця. По­любивши «без тями», ліричний герой уже не один рік мучиться довгими ночами, бачачи чарівний образ милої, свої пекучі болі і невимовні жалі здавлює на дні свого серця.

У житті дівчина ним згордувала, принесла багато страждань, які ви­кликали у нього «ридання голосні-пісні». Проте юнак продовжує її ко­хати і в кінці твору звертається до своєї зіроньки з проханням з'явля­тися до нього хоч уві сні, бо тільки тоді оживає його зранене серце, він почуває себе щасливим. Вірш захоплює з перших рядків, а далі прико­вує до себе своїм драматизмом і глибиною чистих почуттів, не залишає -байдужим.

Чотиристопний ямб вірша, що чергується з одностопним ямбічним рядком, надає твору особливої ритміки і схвильованої напруги, що весь час наростає. Вірш покладений на музику К. Данькевичем.

Ця поезія належить до шедеврів світової інтимної лірики. Вірш уражає силою кохання. Ліричний герой переживає душевне сум'яття. Його серце, сповнене великої і чистої любові, страждає від нерозділеного почуття.

А може, хоч уві сні кохана приголубить, погляне ласкавими очима? Оживе тоді змучене серце, що «марніє, в'яне, засиха», відгукнеться на лю­бов, і він «зазнає щастя молодого». Але закоханий знає, що це ілюзія, міраж, що з настанням ранку образ коханої зникне, та з тривожним бит­тям серця він буде знову чекати наступної ночі.

Завершується вірш ліричним зверненням до своєї «зіроньки», про­ханням з'являтися йому хоч уві сні, дарувати радість й оживляти його стомлене серце.

Як бачимо, глибину страждань ліричного героя передано за допомо­гою запитань, епітетів та порівнянь: («Чудові очі ті ясні, / Сумні. /Не­мов криниці дно студене»). Сам монолог ліричного героя має характер антитези (протиставлення). Якщо перші два строфоїди сповнені рито­ричних запитань, а також гіркоти розчарування, то третя — повне їм за­перечення. Тут уже виразно лунає заклик-прохання («Являйся, зіронь­ко, мені»), ніжності у зверненні до образу коханої. Хай лиш у сні, але закоханим таки доведеться зазнати «дива золотого», «щастя молодого» і навіть «бажаного, страшного того гріха!». Хто з акторів аматорської групи, на ваш погляд, за внутрішніми ри­сами характеру найбільше підходить до Ольги Рошкевич? 5. Авторське крісло.

Франко сидить за столом і читає щойно написаного вірша («Не знаю, що мене до тебе тягне»), а в цей час виходить перша жінка і сідає на сті­лець.

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів,— молода любов

З обійм виходить гробових, студених... Лунає повільна музика. Сенкан Ольга

Ніжна, невинна. Вчарувала, збудила, розпалила. Несміла, як лілея біла. Весна.

Учитель пропонує портрет героїни. Учні порівнюють його із своїми уяв­леннями.

11. Група виготовляє колоддя діаграми Вена.

IV. Интимна лірика другого «жмутку»

1. Керована уява образу.

Учитель зачитує окремі листи 1. Франка до А. Кримського: Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Юзе-фою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі по-чатки сухіт, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла як народна вчи­телька. З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою і то більш освіченою, курсисткою [...].

2. Цитування «Збережи за мною слово».

«Станіславські друзі Франка постійно згадують одне й те ж ім'я — Юзефа Дзвонковська. З їх розмов виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими й оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була при­красою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповіла взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, до­бра... Може, це від того, гадали вони, що Юзефа «високого походжен­ня». А може, вона посвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка. Про польську патріотичну літературу «духа» вона судить зовсім інакше, ніж інші, має свої думки відносно минуло­го польського народу і польської шляхти, досить цікаво висловлюється про поезії Міцкевича.

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки,

що він прагне побачити її».

3. Виразне читання поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

4. Ідейно-художній аналіз.

— Вірш «Червона калино, чого в лузі гнешся?» належить до другого «жмутку» збірки «Зів'яле листя». Його головний герой — традиційний в українському фольклорі образ червоної калини, який здавна уособлює дівочу вроду, цнотливість, жіночість, красу людських почуттів. Вірш, написаний в емоційному ключі народних пісень про нещасливу жіночу долю, розкриває нову грань народнопоетичного символу: калина — це нездійснені бажання, оманливі надії, втрачена ілюзія щастя. Дуб, ін­ший образ вірша,— символ парубоцтва, сили, витривалості, чоловічої мужності.

У трактуванні цих образів Франко йде від народнопісенної тради­ції, трансформуючи її відповідно до нових соціальних умов. Звичайно, червона калина символізує не тільки молоду вродливу дівчину, а дуб — сильного, мужнього парубка. Образи поезії відповідають середовищу, що оточувало автора, калина — це ніби збірний образ галицьких ді­вчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя і сімейні турботи. Є в них і сміливість, і щедрість душі, і тонке артистичне світосприйнят­тя. Але для людського щастя цього замало, бо на перешкоді стоїть тупа несхитність тогочасних сімейних традицій, застій, рутинність, що па­нувала в Галичині. Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» побу­дована у формі діалогу, запитань, повторів, що йде від народнопісенної традиції.

І. Франко любив усну народну творчість, особливо народну пісню, і нерідко використовував її поетику, символіку і форму в своїй поезії. Прикладом цього може бути вірш «Червона калино, чого в лузі гнеш­ся?», яка нагадує народну пісню «Червона калино, чого в лузі стоїш?». Франкова пісня написана теж у формі діалогу з використанням рито­ричних запитань і відповідей. Наводиться розмова калини, що є сим­волом доброї, щирої, вродливої дівчини, і дуба— молодого парубка. У вірші ж Франка ці образи набувають нового значення: дівчина тут ще бідна, беззахисна, над усе любить сонце, світло, жадає повнокровного життя, людського щастя, а дуб — парубок багатий, гордий, бездушний. Він кепкує з дівчини-сиротини, гоноровито запитує її, чого вона в лузі гнеться і до сонця не пнеться; чи, може, не любить світла або боїться грому, що така засмучена. У зворушливій відповіді калини розкрива­ється і її чарівність, і трагедія. Вона прекрасна не тільки зовнішністю, а й душею своєю і помислами. Вона не боїться грому, не хизується своїм цвітом, вона бажає світлого життя, але не може жити і рости, бо на своє лихо покохала дуба, хоч знає, що не рівня йому:

Я вгору не пнуся,

Я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти ж мене, дубе,

Отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

У вірші переплітаються літературний і народнопоетичний стилі. Об­рази природи в ньому персоніфіковані, прості для сприйняття, викли­кають у читача глибокі почуття.

Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» пройнята глибоким лі­ризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своє­рідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія ка­лини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили.

Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.

Вірш складається з п'яти строф, семантично об'єднаних у дві час­тини, які дехто з дослідників, виходячи зі структури діалогу, умовно на­зивають «запитання — відповідь».

Перша частина — звертання до калини — це система запитань, які визначають напрям розгортання ситуації.

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту? Як бачимо, кожне наступне речення доповнює зміст попередньо­го питального речення, у комунікативному плані більш самостійного. Це пояснюється тим, що в ньому міститься розгорнуте звертання «чер­вона калино», яке надає всьому висловленню конкретної спрямова­ності. Категорично ствердне запитання «Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?» не перебуває з першим у причинно-наслідкових зв'язках, воно характеризує поверхове сприйняття і розуміння себелюбним дубом душевного стану інших. Водночас у ньому висловлено і життєві ідеали ліричного героя — світло і сонце, сягти яких можна, лише покладаю-чись на власну силу.

У наступній строфі через відсутність частки не і наявність розділо­вого сполучника чи... чи категоричність послаблена: дуб засумнівався в істинності названих причин. Він висуває інші припущення, нама­гаючись зрозуміти стан калини: «Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?» Однак запитувач не може ви­йти за межі свого світорозуміння (однорідні запитання — тому доказ): буря, грім, радощі світу — його стихія. Навіть краса калини — цвіт — і та, на його думку, належить йому, бо призначена для світу, а значить, і для дуба.

Наступні три строфи, що становлять другу частину вірша,— це від­повідь калини. Заперечні односкладні речення спрямовують увагу на те, які запитання виділяються героїнею в першу чергу, тобто найбільше її хвилюють:

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому... Найбільшим багатством калини є її цвіт — краса і молодість. У цві­ті калина утверджується на землі. Без нього вона — безплідне дерево, якому нема чим порадувати інших. Тому так боляче сприймає калина сумніви дуба: «Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?» Відповідь «не жаль» свідчить про духовну щедрість героїні.

Образ грому, символізуючи велич природи, відтіняє стійкість і внутрішню зібраність калини. Образ її подано в динаміці: спочатку ми сприймаємо її, як пасивну особу, далі — як життєлюбну особистість, а на кінець твору — як вдумливого аналітика, котрий вважає соціальну нерівність перепоною на шляху до духовного єднання людей.

Що стосується дуба, то він так і не збагнув, що його хвалена міць і воля несуть гніт і неволю іншим, заслоняючи від них життєдайне світ­ло сонця.

Ритміка поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся?» чітко вира­жена і передає настрій поетичних героїв. Із першим дванадцятискладо­вим рядком чергується укорочений другий шестискладовий рядок, який є приспівом до першого і підсилює сумний настрій твору.

Поезія відзначається глибоким ліризмом і музичністю. Покладена на музику композитором Надененком, вона виконується як ліричний жіночий квартет у стилі народних пісень.

5. Авторське крісло.

Я й забув, що то осінь холодна, Я й забув, що то смерті пора, Я забув, що ти кров благородна. Що між нами безодня стара, Що між нами народнії сльози, Що любитись нам зовсім не слід; Я й забув, що столітні погрози Відлучили від мого твій рід...



Сенкан

Юзефа


Горда, сумна.

П'янила, надихала, відмовила.

Таємна, недоступна, мов святиня.

Осінь.


6. Узагальнення до діаграми Вена.

V. Образна система поезій третього «жмутку»

1. Керована уява образу.

Учитель зачитує уривок з листа І. Франка до А. Кримського.

«Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперіш­ньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку (Целіну Зигмунтов-ську) і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ [...]. Після сього Вам буде зрозуміла п'єска «Тричі мені являлася любов» у "Зів'ялім листю"».

2. Цитування «Збережи за мною останнє слово».

«Свою кар'єру Целіна Зигмунтовська (дівоче прізвище Журовська) починає на львівській пошті, що тоді містилась па вулиці Сиктустській (зараз Жовтнева). Франко тоді жив поруч по вул. Лінде (зараз С. Руднє-ва). Отримати посаду на пошті на той час було нелегко. Але, очевидно, через зв'язки їй вдається поступити на спеціальні курси при пошті, ви­тримати екзамен на маніпулянтку і, нарешті, отримати місце за віконеч­ком для видачі пошти до запитання.

Це навчання на курсах та ще й екзамен довели, як твердила Целіна Зигмунтовська, до того, що її прекрасне волосся почало випадати. За­лишалось підстригтись. Саме такою, коротко обстриженою, з хлоп'ячою голівкою, й описує її Франко в повісті.

В обов'язки панни Зигмунтовської входило, крім видавання листів до запитань, ще й обслуговування військових полків. Зі всього видно, що нова співробітниця добре репрезентує пошту, бо біля її віконечка крутяться хлопці. Але хто вони? Студенти, художники, то ще хтось без солідного становища, без майбутнього, грошей. Молоді художники, на­приклад, запобігають перед нею, просять позувати до портретів,— і пан­на Журовська навіть дозволяє одному з них намалювати себе. Це і був той акварельний портретик (його Тарас Франко чомусь назвав фотогра­фією), котрий Целіна Зигмунтовська принесла в музей у 1940 році. Там він і до сьогоднішнього дня...».

«Отже, слідуючи за Франком, Целіна не була родом з Дрогобича, ні з навколишніх сіл. Детальна перевірка архіву підтвердила це. Вона була з Перемишльської округи. Батько її, колись втративши маєток, по­повнив дуже розповсюджену верству доробкевичів, який, зібравши пев­ну суму грошей, вирішив вкласти її у «добре діло».

А що кращого діла за нафту і земний віск на той час не було, то й він піддався тій гарячці. Забрав жінку з дітьми і поїхав у «галицьку Каліфор­нію». Там він у пошуках нафти та срібла втратив усі гроші. Сім'я була приречена на загибель.

Целіну врятувала її тітка, львівська матрона, котра жила по вулиці Панській, 11. Зі слів Целіни відомо, що жила вона на другому поверсі в квартирі з балконом з боку вулиці Зеленої. Целіна Зигмунтовська на­віть не збиралась приховувати, яке виховання вона отримала у тітки. Трохи по всього: трохи знань, трохи порядності, трохи лицемірства і по­вію чарівності. Все виховання зводилось до того, щоб вигідно вийти за­між. Тітка не шкодувала видатків на уроки музики, книжки. Майбутнє кожної порядної жінки — в кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гро­ші і добру посаду, то все буде добре. Звичайно, можна поставити до об­ранця ще й інші вимоги».

«Вона і була тією маніпулянткою, яку так живо описав письменник в однойменній новелі. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не дивно, отже, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися.

Целіна вийшла заміж за поліційного комісара, мала з ним двоє дітей і швидко повдовіла. Є переказ, що Зигмунтовський загинув, виступаючи зі зброєю в руках проти українських виборців. Він змальований у драмі Смілянського «Мужицький посол».

Вдова Зигмунтовська служила па поштових відділеннях різних міст, коли ж вибухла велика війна 1914 року, вона опинилася у Львові. Деякий час проживала з дітьми в хаті Франка по вулиці (тоді) Поніпського, 4. Там я познайомився з нею особисто. Незважаючи на похилий вік, вона робила імпозантне враження: висока і повна, з дивним чаром і одночас­но несамовитим холодом в очах. Замолоду мала незвичайний колір во­лосся: попелястий. Держалась просто, хід мала статичний, українською мовою не хотіла розмовляти, тільки польською мовою переписувалась з Іваном Франком. Окремі її листи до Франка збереглись. Своїх дітей виховувала в польськім патріотичнім дусі».

Виконання пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

3. Ідейно-художній аналіз поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». — Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» за формою вір­ша, пестливою лексикою і деякими образами близька до народної пісні «Ой ти, дівчино, горда та пишна...». У центрі композиції твору конт­растне зіставлення, за допомогою якого автор виражає всю складність нерозділеного кохання юнака, характеризує красу дівчини та її вдачу. Вона невеличка, «з горіха зерня», але приносить юнаку велике горе, бо серце в неї — «колюче терня»; устонька коханої — «тиха молитва», а слова її гострі, «як бритва»; у неї очі «темніші ночі», але «хто в них за­дивиться, й сонця не хоче», бо їхні чари запалюють «серце пожаром». Драматизм нещасливого кохання передається риторичними запитан­нями й окликами, влучними порівняннями й суперечливими проти­ставленнями:

І чом твій усміх — для мене скрута,

серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

З появою прекрасного музичного супроводу львівського композито­ра А. Кос-Анатольського ця поезія Франка ввійшла до репертуару улю­блених пісень. Лірику глибоких почуттів, вірне кохання і страждання виразив письменник у стислій формі, властивій народній ліриці. На зра­зок української народної ліричної пісні написана поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». За допомогою порівняння, що властиве народній пісні, митець описує красу дівчини, яка чарує душу закоханого в неї лірично­го героя, пробуджує в нього палкі почуття любові: Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі й горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце:

Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу! Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром. Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». Конт­растними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображує кра­су дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устоньки — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? 4. Авторське крісло.

Франко (сидячи за столом, читає)

Так, ти одна моя правдивая любов, Та, що не суджено в житті їй вдовольниться; Ти найтайніший порив той, що бурить кров, Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться. Встає із-за столу і підносить до свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі {фоном є тиха музика). Сенкан Целіна

Холодна, байдужа. Доглядала, надихала, лицемірила. Найтайніший порив, що п'янив. Зима.

10 клас. Творчість Івана Франка..Цикл уроків

87

5. Узагальнення до діаграми Вена.



Співвідносність керованої уяви з фотографією Целіни Зигмунтов-ської.

6. Діаграма Вена

Завершення роботи з асоціативним кущем із гронуванням. Учитель. Чи можна кохати тричі?.. Дискусійна сітка Т-схема 1 — 10

НІ 123456789 10 ТАК

Кожен з учнів прикріплює своє ім'я до схеми. Йде обговорення проб­леми.

Сенкан до збірки «Зів'яле листя»

Збірка


Лірична, песимістична.

Чарує, бентежить, схвильовує.

Нерозділене кохання— остання надія.

Драма.


Учасники дискусії ставлять запитання І. Франку. Заключне слово поета про трьох муз, що надихали його.

Учитель. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомив­ся, знесилився, почувався «зраненим звіром», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати».

Такий емоційний стан був обумовлений фактами й особистого, і гро­мадського життя. Іван Франко пережив напад важкої недуги, що підто­чила його фізично, любовна ж драма надломила його морально, наді­рвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.

Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держа­ла», і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залиши­ло по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла» {звучить мелодія, співз­вучна настрою).

Три музи читають поезію «Тричі мені являлася любов».

Робота зі словником літературознавчих термінів. 7. Підсумкове слово вчителя.

Збірка «Зів'яле листя» викликала неоднозначну реакцію критики. Так, Василь Щурат потрактував її як вияв декадансу в українській лі­тературі. Термін «декаданс» слід розуміти принаймні двояко. По-пер­ше, як течію в модернізмі, для якої характерні настрої приреченос­ті, безнадії, песимізму, обстоювання «мистецтва для мистецтва» (тер­мін походить від французького йесайепсе — занепад). По-друге, як новітні пошуки в галузі форми. Поява декадансу в літературі припадає на 70—80-і роки XIXст. Його виникнення літературознавці пов'язують насамперед з іменем французького поета Шарля Бодлера та його по­етичною книжкою «Квіти зла». Хай там що, але Василь Щурат хвалить драму Франка більшою мірою за художню майстерність. Поет сприймає його оцінку як образу, розуміючи під декадансом якраз занепадницьку течію. Відповідає критикові поезією «Декадент», що ввійшла до збірки «Мій Ізмарагд».

«Зів'яле листя» — річ глибоко автобіографічна. Але перш за все це великої ліричної сили художній твір. Образ жінки тут зовсім абстра­гований. Це не образ прекрасної Беатріче, створений поетичною уявою Данте на досить-таки прозаїчному типі реальної жінки. Образ героя дра­ми — тільки носій пристрасті.



Ю клас. Творчість Івана Франка. Цикл уроків

89

У центрі уваги Франка — аналіз любовної пристрасті, яка, не знай­шовши собі гармонійного, природного виходу, знаходить собі єдино можливий, насильницький вихід — припинити своє існування. Герой драми, не здатний на вольове зусилля, кінчає самогубством. Натомність Франко перемагає тяжкий стан залізною волею до життя і йде знову до боротьби.



Підстав нема ніяких заносити «Зів'яле листя» Франка до світової «вертеріани», бо герой «Зів'ялого листя» — ніякий не Вертер.

Розрахувавшись зі своєю «ліричною драмою», реальний герой її — Франко, хворий на очі, гнаний всіма і переслідуваний, «мужицький по­сол», якому вороги в Баденівські криваві вибори не дали стати послом від народу, зачинив двері свого дому та із зав'язаними чорною хусткою очима, з темної кімнати продовжував диктувати синові свій «Парене-тікон»:

Не кидай власної мети, Щоб за чужою десь іти, А власну ясно ціль пізнай, До неї просто поспішай.


Каталог: metod ob -> rozrobku
metod ob -> Навчально-методичні матеріали до практичних занять з курсу «історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть»
metod ob -> Методичні рекомендації для студентів, які навчаються за напрямами підготовки
metod ob -> Народна українська академія збірник вправ та завдань із сучасної української мови
metod ob -> Навчальний посібник для підготовки до зно для слухачів системи довузівської підготовки Харків Видавництво нуа 2010
metod ob -> Тема. Геометричний І фізичний зміст похідної
rozrobku -> Відкритий урок всесвітня історія 11 клас вчитель Пасічна Л. М. 2012 рік Тема Сполучені Штати Америки та Канада в другій половині ХХ на початку ХХІ століття Мета


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Тема. Збірка І. Франка «Зів\Лірика збірки Івана Франка «Зів’яле листя»
Навчальна: дати учням загальне уявлення про передісторію та композицію збірки «Зів’яле листя»
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Інтимна лірика І. Франка. Збірка «Зів’яле листя»
...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Лірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Тема: Лірична драма І. Я. Франка «Зів’яле листя» модерний твір про нерозділене кохання
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Іван Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». Любовна тема у творчості поета, автобіографічність
Допомогти учням відчути красу, художню довершеність любовної лірики поета; розкрити світ почуттів І пристрастей, створений поетичним...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Місце любові у житті та творчості І. Я. Франка
Мета уроку: Ознайомити учнів із збіркою поезій Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Біографія Івана Франка та вірші зі збірки "Зів'яле листя"
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області
Тема. Збірка І. Франка «Зів\«Тричі мені являлася любов» (присвячений І. Я. Франку)
Я. Франка,втілені у збірці «Зів’яле листя»; розвивати образне мислення,здатність співпереживати,розкривати світ почуттів І пристрастей,...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Предмет Завдання
Вивчити напам’ять І. Франко «Гімн», «Чого являєшся мені у сні» або інші вірші зі збірки «Зів’яле листя»
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Уолт Уїтмен. Збірка Листя трави
Тема. Уолт Уїтмен. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» — програмовий твір поета. Звернення до вільного...
Тема. Збірка І. Франка «Зів\Урок світової літератури в 10 класі Тема: Волт Вітмен. Життя І творчість. Поетична збірка «Листя трави». «Пісня про себе» програмовий твір збірки «Листя трави»
Тема: Волт Вітмен. Життя І творчість. Поетична збірка «Листя трави». «Пісня про себе» програмовий твір збірки «Листя трави»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка