У житті, творчості, спогадах



Сторінка1/2
Дата конвертації07.08.2017
Розмір0,59 Mb.
  1   2





У ЖИТТІ,
ТВОРЧОСТІ,
СПОГАДАХ

ББК 78.3


У-11

Укладач: Л. Настояща

Комп'ютерний набір та дизайн: А. Лободюк

Відповідальна за випуск: Л. Савенко

У житті, творчості, спогадах: методико-бібліографічне видання /Кіровоград. ОЮБ ім. О. М. Бойченка; уклад. Л. Настояща. – Кіровоград, 2009. – 52 с.

Черговий випуск методико-бібліографічних матеріалів підготовлений до ювілейних дат видатних особистостей Кіровоградщини: талановитих драматургів, корифеїв українського професійного театру І. К. Карпенка-Карого та М. Л. Кропивницького; однієї з найяскравіших зірок у театральному просторі М. К. Садовської-Барілотті; прозаїка, публіциста, науковця, політичного діяча В. К. Винниченка;першого майстра сонетної форми, літературознавця, перекладача М. К. Зерова; обдарованого поета, голови літоб’єднання "Степ" В. О. Погрібного; письменника, режисера, кіносценариста О. Ю. Жовни.

Видання розраховано на бібліотечних фахівців та шанувальників української літератури і театрального мистецтва.

© Упорядкування: Настояща Л. І.

© Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ. О.М. БОЙЧЕНКА

Видатні особистості краю


У ЖИТТІ, ТВОРЧОСТІ, СПОГАДАХ
(Методико-бібліографічне видання)

Кіровоград

2009

Знаменитості степової столиці
М. Л. Кропивницький: драматург, актор, режисер

(1840-1910)
Давно життя минуло старосвітське

І зник з землі Глитай або павук, -

Та знов, мов крила, мільйони рук

Стрічають плеском ім'я - Кропивницький

/М. Рильський/


Кіровоградська земля виростила немало прогресивних діячів української культури, які присвятили своє життя і творчість рідному народові. Серед них – Марко Лукич Кропивницький. Геніальний актор, талановитий драматург, видатний режисер і композитор, здібний художник-декоратор, людина високого інтелекту, він зробив значний внесок в історію розвитку української літератури та професійного українського театру.

Народився Марко Лукич Кропивницький в невеличкому старовинному селі Бежбайраки, що поблизу Єлисаветграда (нині село Кропивницьке Новоукраїнського району) 7 травня 1840 року в родині управителя поміщицького маєтку.

Дитинство Марка пройшло в несприятливих родинних умовах. Хлопчикові було п’ять років, коли його батько з матір'ю розлучилися. Мати з молодшим сином переїхала до м. Бобринця, а Марко з сестрою залишилися з батьком.

Пізніше, коли навчався у Бобринці, Марко часто зустрічався зі своєю матір'ю, яка навчала його грі на фортепіано, скрипці, гуслях, апробувала і ставила голос, розучувала з ним вокальні партії, залучала до художніх вистав. Саме тут Марко Кропивницький вперше познайомився і на все життя полюбив театр.

Після закінчення повітового училища у м. Бобринці Кропивницький, як вільний слухач, два роки відвідував заняття в Київському університеті, а потім, за порадою батька, присвятив себе судовій справі.

Протягом 10 років з 1861 по 1871 молодий Кропивницький працював канцеляристом, письмоводителем, секретарем у судових установах Бобринця та Єлисаветграда. Уважно вивчав життя, читав твори прогресивних російських та українських письменників.

Літературна творчість та акторська діяльність Марка Лукича припадає на часи посилення утисків з боку самодержавства проти української мови і української культури взагалі. У 1863 році міністр внутрішніх справ царської Росії Валуєв у таємному циркулярі твердив, "що ніякої, мовляв, української мови "не було, нема і бути не може". І саме цього року М.Кропивницький соковитою і барвистою народною мовою написав свою першу драму "Дай серцю волю, заведе в неволю". Ця п'єса засвідчила його неабиякий хист, як драматурга.

У 1871 році, після смерті батька, М. Кропивницький залишає канцелярську службу і стає актором Одеського театру, в якому з успіхом дебютує в ролі Стецька ("Сватання на Гончарівці" І. Квітки-Основ'яненка).

З 1876 по 1881 рік М. Л. Кропивницький грає на сцені російського театру, вдосконалює свою акторську й режисерську майстерність. Водночас він наполегливо працює і як драматург.

За період своєї творчої діяльності Марко Лукич Кропивницький зіграв біля 500 ролей, написав більше ніж 40 драм, комедій, водевілів. У 1832 році спільно із М Старицьким він організовує першу професійну українську театральну трупу, яка пізніше одержала назву Українського театру корифеїв. Згодом, відокремившись від трупи М. Старицького, Марко Лукич згуртував навколо себе і очолив самостійний творчий колектив, до складу якого увійшли молоді талановиті актори: М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, Г. Затиркевич-Карпинська та ін. Продовжуючи і розвиваючи реалістичні традиції своїх попередників - І. Котляревського, М. Щепкіна, - вони боролись за народно-демократичне, високохудожнє театральне мистецтво.

Крім акторської, режисерської, драматургічної та організаторської діяльності Марко Лукич працював і над музичним оформленням театральних вистав, написав ряд музичних творів. Так, він поклав на музику поезію Т. Г. Шевченка ''За сонцем хмаронька пливе", С. Писаревського "Де ти бродиш, моя доле", створив хорову пісню в драмі "Невольник", "Ревуть - стогнуть гори-хвилі". Йому належить музичне оформлення оперети ''Зальоти соцького Мусія", сольні пісні "Соловейко" та "Чи я собі не вродливий".

До останніх днів свого життя Марко Лукич був пов'язаний з театром. Через погіршений стан здоров'я він не мав змоги систематично працювати в трупі, але час від часу брав участь у виставах і концертах. Під час повернення з однієї гастрольної поїздки Марко Лукич Кропивницький помер. Це сталося 21 квітня 1910 року. Поховано його у Харкові, тодішньому промисловому, культурному та науковому центрі України.

Кіровоградці свято шанують пам'ять про свого визначного земляка. У м. Кіровограді створено літературно-меморіальний музей ім. М. ЛКропивницького. Щороку з його експозицією знайомляться більше 10 тисяч відвідувачів. Село Бежбайраки, в якому 170 років тому народився Марко Лукич, перейменовано в село Кропивницьке. В колишньому маєтку Марка Лукича на хуторі Надія, що поблизу Кіровограда, кожної осені урочисто відзначається свято театрального мистецтва "Вересневі самоцвіти'', п'єси М. Л. Кропивницького не сходять зі сцени Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру, який по праву носить ім'я славетного корифея.

Жвавий інтерес проявляють наші сучасники до культурної спадщини театру корифеїв в особі М. Л. Кропивницького, І. К. Карпенка-Карого, М. К. Садовської-Барілотті, М. К. Заньковецької, М. К. Садовського, П. К. Саксаганського, М. П. Старицького, які виховали цілу плеяду видатних майстрів сценічного мистецтва, досягли вершин світової слави.

Гортаючи сторінки театральної спадщини М. К. Кропивницького, доречно було б підготувати і провести вечір-портрет "Мистецькі паралелі Кропивницького", літературно-музичну композицію "І пам'ять згадкою черкне" (М. Кропивницькому - 170), літературно-театральний екскурс "Драматург, актор, режисер, вчитель: М. Кропивницький" (з фрагментами спектаклів "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", які представляють драмгуртківці, або зачитування в ролях уривків з вищезгаданих п'єс). Можна подивитись фрагмент слайдів з вистав видатного драматурга під час проведення бесіди-подорожі "Високе мистецтво корифеїв театру". Доповненням до цих заходів має бути книжкова виставка "Сцена – мій кумир".

Заслуговує на увагу одна з дієвих форм спілкування з молоддю – бесіда-вікторина на тему: "Актор, режисер, артист: М. Кропивницький":


  • Де і коли дебютував Кропивницький в ролі "Стецька"?

(12 листопада 1871 року в Одеському театрі. Оригінальною грою актор вразив усіх глядачів, в залі постійно був регіт. І зараз не вибуває з репертуару п’єса "Сватання на Гончарівці").

  • Коли М. Кропивницький організував українське театральне товариство і з ним здійснив першу за всю історію українського театру гастрольну подорож?

(Влітку 1874 року. З цією трупою поїхав до Петербургу, столиці Російської імперії. Він був першопрохідцем у цій справі, першовідкривачем, театральним "Магелланом").

  • Хто і коли започаткував український реалістичний професійний театр? Якою виставою?

(Перша трупа Кропивницького започаткувала український реалістичний професійний театр 27 жовтня 1882 року виставою "Наталка Полтавка" І.Котляревського).

  • Що читав на сцені М. Кропивницький? Які теми й автори його хвилювали?

(В основному Марко Лукич читав поезію Т. Шевченка, байки Глібова, а також власні гумористичні речі, зокрема виконував "Я любив", "Ой під вишнею", "Ой за гаєм, гаєм", "Ішла дівчина бережком", "Закувала та сива зозуля" та інші).

  • А чим саме до себе привертав увагу Марко Лукич, що його так любила молодь та студентство, чекали на нього, влаштовували вечори?

(М. Кропивницький привертав увагу прекрасним знанням мови, її відтінків, її соковитістю. Він ходив по селах, збирав по крупинках мовні скарби свого народу. Марко Лукич зачаровував слухача рідкісним тембром, красою баритонального голосу, чіткою дикцією).

Заключним акордом даного заходу має бути перегляд фільму "Дві сім'ї".

Театр розвивався у тісному взаємозв’язку з історією краю, долею українського народу. Театральне мистецтво було єдиним просвітком, що надавав наснаги, надихав, оскільки сценічне мистецтво піднімало проблеми моралі та духовного світобачення.

Корифеї українського театру були тим "золотим перевеслом", яке міцно зв’язувало однодумців, що присвятили себе служінню Мельпомени. Як від зерна проростає колос, так і в творчості талановитих митців були і завжди будуть достойні продовжувачі справи.


Твори М. Л. Кропивницького
Кропивницький М. Л. Твори в 6-ти т. – К.: Держ.літ. – 1958-1960.

Кропивницький М. Л. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1977. – 303 с.

Кропивницький М. Л. Твори (Передм. І.Пільчука) – К.: Дніпро, 1982. – 561 с.

Кропивницький М. Л. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1984. – 220 с.

Кропивницький М. Л. П’єси. – К.: Дніпро, 1982. – 363 с.

Кропивницький М. Л. Глитай або ж павук: Драма в 4-х діях, 5-ти одмінах – К.: Держлітвидав, 1961.-80с.

Кропивницький М. Л. Доки сонце зійде, роса очі виїсть: Драма в 4-х діях, 15 одмінах. – К.: Дніпро, 1980. – 60 с.
Твори про життя та діяльність М.Л.Кропивницького
Білецька Л. К. Мистецтво життєвої правди: До 100-річчя заснування театру корифеїв. – К.: Т-во "Знання" УРСР. – 1982. – 48 с.

Веселовська Г. Делікатна ревізія. "Олеся" Кропивницького на сцені Київського театру драми // КіЖ. – 1995. – №21-31 травня. – С. 3.

Гаврилов П. І. Проти течії. Оповідання про М. Л. Кропивницького. – Донецьк, 1983. – 122 с.

Дей О. І. Марко Кропивницький // Історія української літератури. У 2-х ч. – К., 1987. – Т І. – С. 413-425.

Киричок П. М. Марко Кропивницький. Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1983. – 150 с.

Кропивницький В. К. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького: Спогади про батька. – К.: Мистецтво, 1968. – 214 с.

Марко Лукич Кропивницький (1840-1910) // Корифеї українського театру. Матеріали про діяльність театру корифеїв / Упоряд. І.С. Волошин. – К., 1982. - с. 55-103.

Полянський М. Звучить голос Кропивницького (Про три грамзаписи голосу М.Л.Кропивницького) //Кіровоградська правда. – 1972. – 28 травня.

Смоленчук М. К. Марко Кропивницький і його рідний край. – К.: Мистецтво, 1971. – 76 с.

Смоленчук М. К. Ой, літав орел: іст. роман (про життєвий і творчий шлях М. Л. Кропивницького). – Одеса, 1959. – 183 с.

Чепалов О. Там щебетав "Соловейко" // Укр. театр. – 1997. - № 4. – С. 32.

Шурапов В. Про що мовчить сцена… (Збірник радіопередач про творчий і життєвий шлях М. Л. Кропивницького) – К-д, - 2002. – 236 с.
* * * *

"І пам'ять згадкою черкне"

(1845 - 1907)

"Сцена – це мій кумир; театр – священний храм для мене" /І. К. Карпенко-Карий /

Не згасає пам'ять у наших серцях про актора, драматурга нашого краю І. К. Карпенка-Карого.



Доречно було б бібліотеці спільно з Будинком культури та навчальними закладами організувати та провести вечір-портрет "Співець душі народної" (до 165-річниці від дня народження І. К. Карпенка-Карого.

У читальній залі (глядацькій залі СБК) оформити книжкову виставку "Гордість української драматургії".

На столику – портрет митця, обрамлений українським рушником, цитата "Сцена – це мій кумир…", живі квіти у вазі.

(Звучить тиха українська народна мелодія. Ведучих вечора двоє: юнак та дівчина).

Дівчина: Видатний драматург, актор, один з основоположників українського професійного театру І. К. Тобілевич справою свого життя, своїм творчим покликанням вважав служіння народу пристрасним словом митця, як справжній художник, відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

Юнак: Своєю творчістю він збагатив нашу літературу і мистецтво, підніс їх на вищий рівень. І. Франко писав: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний,… хто знає, що він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…"

Дівчина: Народився І. Тобілевич 29 вересня 1845 року в с. Арсенівка колишнього Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер Кіровоградська обл.). Дитинство драматурга минуло за кріпацтва. З уст свого батька, управителя поміщицького маєтку, хлопець чув розповіді про жорстокість та свавілля панів. Страждання кріпаків глибоко вражали Івана.

Юнак: Опанувавши спочатку грамоту в сільського дяка, І. Тобілевич вступив до трикласного повітового училища, яке з відзнакою "За успіхи в науках" закінчив 1859 року.

Дівчина: На цьому його шкільне навчання й обірвалося. Розумний, здібний хлопець мріяв про університет, прагнув стати учителем або лікарем, але через скрутне матеріальне становище великої сім'ї довелося йому в 14 років перейти на власний хліб – взятися за нудну, виснажливу працю чиновника-канцеляриста. Знання Іван Карпович набував самотужки, наполегливо працюючи над книгою, завдяки чому й піднявся до рівня високоосвічених людей.

Юнак: Іван Тобілевич спочатку працював писарчуком у пристава в містечку Мала Виска, а потім канцеляристом у Бобринецькому повітовому суді та Бобринецькій ратуші.

Дівчина: Під час служби в Бобринці Тобілевич вперше почав пробувати свої сили у театральному мистецтві, інтерес до якого в ньому збудили ще в дитинстві хвилюючі оповіді матері про вистави "Наталки Полтавки". Він став активним учасником аматорського гуртка, очолюваного М. Л. Кропивницьким, який на той час також служив у Бобринецькому повітовому суді.

Юнак: 1865 року 20-річний юнак переїхав на службу секретаря міського поліцейського управління м. Єлисаветграда. Така робота Тобілевичу не подобалась, адже чиновницька атмосфера була надзвичайно задушливою. Але Іван Карпович мав твердий намір як слід вивчити життя і, в міру своїх сил, прислужитися рідному народові хоча б тим, щоб викривати зло і несправедливість.

Дівчина: Намір цей він як умів утілював у життя. Тобілевич не тільки співчував, а й ділом допомагав гуртку революційно настроєної молоді, що діяв у Єлисаветграді, видаючи фальшиві паспорти переслідуваним товаришам. Більш здогадуючись, ніж маючи докази, восени 1833 року жандарми добилися звільнення Тобілевича з посади секретаря Єлисаветградської поліції. І. Франко згодом влучно зазначив, що «коли самодержавна Росія стратила поліцейського пристава, Україна зискала Карого». І це правда, бо 17-річна канцелярська робота не вбила в ньому живої людини. Усім серцем поринув він у бурхливе море театрального життя, а згодом і в драматургію.

Юнак: У своїх кращих творах, художньо осмислюючи актуальні аспекти проблем свого часу й минулого, І. Карпенко-Карий досяг вершин критичного реалізму в українській драматургії. Творчо розвиваючи традиції народності й реалізму в передовій українській та російській літературах, і, насамперед, традиції Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Островського, Іван Карпенко-Карий значно розширив можливості драматичного жанру, виявляючи при цьому сміливе новаторство, як в розкритті поставлених проблем, так і в методах художнього відображення дійсності. Завдяки життєвій правді, яскравості й колоритності цілої галереї типів тогочасного суспільства, які прийшли в його твори з самого життя, вмілому використанню фольклорних мотивів, соковитої народної мови, твори Карпенка Карого хвилюють широкого читача і глядача. Зокрема: «Бурлака», «Піданки», «Наймичка», «Безталанна», «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн» та ін.

(Уривок зі спектаклю «Мартин Боруля», представлений самодіяльними акторами краю).

Дівчина: Заслання, безперервні переслідування поліції, важкі умови акторського життя в 1907 році передчасно зупинили серце важкохворої людини. Драматург, відомий на всю Україну, живе і досі в своїх творах. Вісімнадцять п’єс залишив нам Карпенко-Карий, кращі з них ідуть на сцені театрів України і зараз.

Юнак: За тридцять кілометрів від Кіровограда, над невеличкими звивистими річечками Камишуватою та Сугоклеєю стоїть на пагорбі державний заповідник-музей "Хутір Надія" – "Столиця української драматургії", так образно назвав цей куточок письменник-академік Олександр Корнійчук. Обрамлений стрункими тополями, осиками, розлогими вербами, густим живоплотом лоха, хутір виглядає здалеку, як зелений оазис серед степового роздолля, над яким виспівують у небі жайворонки.

Дівчина: Мені над шляхом вишні гілка

Рукою білою кивне,

В полях безкраїх Шостаківка

Зупинить радісно мене.

І я в глибінь долин загляну,

Із степових криниць нап'юсь

І Тобілевичу Івану

В його "Надії" поклонюсь.



Юнак: Тисячі шанувальників пам'яті видатного діяча театрального мистецтва проходять степами заповідника, зупиняючись біля калинових кущів, посаджених дбайливими руками, слухають ніжну мелодію осики, милуються срібноперими вербами, із завмиранням серця ступають на порослу степовою травою стежку, що веде до Карлюжинського цвинтаря, схиляють шанобливо голови перед могилою, увінчаною барельєфом драматурга.

Дівчина: Ростуть дуби, купають в небі віти

А навкруги, немов веселі діти,

Дубки і липки зводяться рясні!..

Співає молодь молоді пісні-

І сповнені зичливості й любові,

Дуби над нею шелестять Маркові.

(М. Рильський)

Бібліотекар: Для більш повного розкриття Івана Тобілевича як актора, режисера, драматурга радимо вам ознайомитися з представленою літературою на книжковій виставці "Гордість української драматургії"

Цитата: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчує кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожен, хто знає, що він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…"

І розділ "По шляхах життя і творчості"

"По всіх колючках життя і творчості

рішуче і сміливо, без усякої скарги…"

(С. В. Тобілевич)

ІІ розділ "Сцена – мій кумир…"

"Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене"

(І. Карпенко-Карий)

ІІІ розділ " На землі корифеїв"

"Люди вмирають – ідеї вічні. Серце твоє налите правдою і любов'ю до рідного темного люду… Коли ж незрячі прозріють – тебе в сім'ї своїй вольній спом'януть"

(М. Садовський)

Бібліотекар: Шановне товариство!

Запрошуємо всіх переглянути відеофільм за п’єсою І. К. Карпенка-Карого "Хазяїн".


Використана література:

Вертій О. З'ясування народних джерел творчості письменника в школі / О. Вертій // Українська мова і література в школі . -2004. - № 7-8. - С. 32-36.

Гапієнко К. Трагедія особистості у п'єсі І. К. Карпенка-Карого "Сава Чалий": 10 клас/ К. Гапієнко // Українська література в загальноосвітній школі. - 2008. - № 3. - С. 48-52.

Карпенко-Карий І. Твори: В. 3-х томах. – К.: Дніпро, 1985.

Карпенко-Карий І. Вибрані п’єси. – К.: Дніпро, 1976. – 297 с.

Карпенко-Карий І. Вибрані твори: Мартин Боруля; Сто тисяч; Хазяїн; Суєта. – К.: Мистецтво, 1989. – 254с. ("Шк. б-ка")

Карпенко-Карий Іван (Тобілевич). Майстер драми: Драматичні твори. – К.: Грамота, 2004. – 495 c. ("Шк. б-ка")

Малютіна Н. Явище жанрової інтерактивності у драматургії І.Карпенка-Карого / Н. Малютіна // Слово і час. - 2008. - № 1. - С. 53-61. - Бібліогр.: 14 назв.

Матівос Ю. Тіні забутих корифеїв/ Ю. Матівос // Кіровоградська правда. - 2008. - 19 лютого. - С. 7.

Сальва К.Т. І пам'ять згадкою черкне : Сценарій літературно-музичного вечора, присвяченого життю і творчості І.Карпенка-Карого / К. Т. Сальва // Позакласний час. - 2002. - № 17. - С.37-39.

Шевченко З. Вивчення драматургії Карпенка-Карого в 10 класі середньої школи / З. Шевченко // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 8. - С. 25-27.
* * *
Український соловейко

до 150-річчя від дня народження М. К. Садовської-Барілотті



(1855—1891)
Садовська — була чудова співачка і артистка,

її прозвали Українським соловейком.

Я раніше говорив, що передати характер

її співу неможливо: в ньому відбивався весь

нарід, його поезія, його почуття.

/П. Саксаганський/

Щедра й багата талантами українська земля. Наприкінці XIX ст. вона подарувала своєму народові цілу плеяду велетів української культури Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Карпівна Садовська-Барілотті, яка ввійшла в історію театру як талановита співачка і драматична актриса, одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних операх і оперетах, сольних номерах та дуетах у дивертисментах. Сучасники називали її "Українським соловейком".

І хоча видатна актриса прожила лише 36 років, вона встигла зіграти майже всі жіночі ролі з театрального репертуару 70—80-х років XIX ст. Щедро наділена від природи чудовим сильним голосом (соковитим сопрано), вона з великим піднесенням виконувала глибоко драматичні ролі, які принесли їй гучну славу видатної й своєрідної майстрині сцени, корифея українського національного театру.

Марія Карпівна Тобілевич (по сцені Садовська, за першим чоловіком Барілотті, за другим — Петрова-Мова) народилася у с. Костувате Бобринецького повіту тодішньої Херсонської губернії (тепер Братського району Миколаївської області). Вона була четвертою з шести дітей славнозвісної родини Тобілевичів.

Початкову освіту Марія здобула в Єлисаветградській (тепер м. Кіровоград) жіночій школі Титаренка, пізніше жіночої гімназії Хрущової.

Вона була душею учнівського драматичного гуртка, брала найактивнішу участь у проведенні музичних вечорів. У цей час дівчина познайомилась з драматургом М. Л. Кропивницьким та композитором П. І. Ніщинським.

Вже тоді Садовська майстерно, просто й щиро виконувала "У неділю рано, як сонечко грало", "Чом ти мене, моя мати, рано не збудила" та багато інших народних пісень, а також пісні та сцени з "Наталки Полтавки" І. Котляревського.

Після закінчення гімназії безплатно працювала вчителькою в народній школі для бідних дітей і сиріт, виступала ініціатором організації аматорських вистав та музично-літературних вечорів на користь бідних учнів, в яких брала найдіяльнішу участь.

У середині 70-х років м. Єлисаветград стає колискою українського народного театру. Іван Тобілевич засновує тут аматорський гурток, де ставлять п'єси російських та українських драматургів. З великим успіхом йдуть твори Островського — "Доходное место", "Бедность не порок", "Светит, да не греет", п'єси Котляревського — "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", Квітки-Основ'яненка — "Шельменко-денщик" і "Шельменко — волосний писар" та ін.

Саме тоді Марія зустрілася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, котрий допомагав їй поглиблювати музичну освіту. Знайомство закінчилося шлюбом, який, на жаль, тривав недовго. Після розлучення Марія Карпівна з двома дітьми повертається до батьків у Єлисаветград і на деякий час залишає сцену. Втім, вже 1883 р. їде до Харкова і вступає до першої української професійної трупи Марка Кропивницького. Тут, власне, й починається її самовіддане служіння українській культурі, тут Марія Садовська проходить справжню школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання навіть найменшої ролі вели її до вершин майстерності. Талант Марії Карпівни розквітав, образи ставали повнокровними і переконливими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.

Широку популярність здобула вона, виступаючи спершу як актриса оперного, опереткового та комедійного жанру, а пізніше — як драматична.

Жодна актриса того часу не вміла так тонко відтворювати українські народні пісні. Знаючи досконало життя села, задушевно, лірично передавала красу народної пісні, поєднуючи спів із грою. Вона знаходила все нові грані образу, глибоко розкривала найістотніші характери кожної героїні, її чарівний голос проникав у душу глядача, а реалізм і простота гри доводили враження часом до повної ілюзії дійсності.

На сцені Марія Карпівна дебютувала у "Наталці Полтавці". У родині Тобілевичів був своєрідний культ цієї вистави, всі знали пісні і сцени з неї, віршовані монологи були неодмінними у хатньому вжитку. Тому п'єса і сам образ Наталки особливо дорогий артистці. Маючи гарне соковите сопрано, органічно сполучаючи спів із грою драматичної актриси, Марія Садовська була неперевершеною Наталкою, чаруючи глядачів своїм досконалим співом й напрочуд реалістичною грою.

Марія Садовська виконувала партії: Одарки та Панночки — з опери С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" та опери М. Лисенка "Утоплена", Теклі в п'єсі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М. Кропивницького, Варки та Софії — в "Безталанній" І. К. Карпенка-Карого, Кулини та Цвіркунки — в "Чорноморцях" М. Старицького та М. Лисенка, Харитини — в "Наймичці" І. К. Карпенка-Карого. Вона наполегливо працювала над кожним образом і вміла бути помітною навіть у незначних, епізодичних ролях: її Мотовилиха, хазяйка вечорниць у драмі Т.Шевченка "Назар Стодоля", щоразу викликала захоплення глядача.

Тогочасна критика схвально писала про Уляну з п'єси Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці", Харитину з п'єси "Наймичка", Оришку з п'єси Кропивницького "Пошились у дурні". Значний успіх Садовська мала в опері "Запорожець за Дунаєм". З першої і до останньої вистави Марія Карпівна одна виконувала роль Одарки, щоразу вдосконалюючи свою гру.

Зі справжнім блиском виконувала вона роль Проні у п'єсі Старицького "За двома зайцями". В ній розкрилося її комедійне обдарування. Це була серйозна творча перемога актриси.

Марія Карпівна щиро любила своїх братів, особливо Івана, листувалася з ним, підтримувала його починання драматурга; у роки заслання брата приїжджала до Новочеркаська. У цьому місті вона познайомилась з Денисом Петровим-Мовою, який став її другим чоловіком.

У 1886 р. співачка перейшла до трупи М. Старицького, одразу посівши місце провідної артистки. В ці роки найбільш вдалою її роллю була Софія з п'єси "Безталанна". Сповнений драматизму, ніжний і щирий образ Софії був їй особливо близьким. Про майстерну гру Марії Садовської схвально відгукнулась преса Єлисаветграда, Одеси та Петербурга. Невипадково саме цю п'єсу Марія Карпівна обрала для свого бенефісу, що відбувся у січні 1891 року у приміщенні Одеського російського театру. Тоді Марія Карпівна почувалася дуже зле, проте відкласти спектакль не бажала. З великим піднесенням вела вона свою роль від початку і до кінця. В останній сцені, після фінальних слів, раптом втратила свідомість. Публіка викликала її бурхливими оплесками, виносила на сцену цінні подарунки, але вийти Марія Карпівна вже не змогла. П. Саксаганський виніс її непритомну на руках й відвіз додому. Безталанна Софія стала останньою роллю актриси.

Більше вона з ліжка не підводилась. Лікування не допомагало. 27 березня приїхали до Одеси М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та інші артисти, щоб провідати її. Проте спізнились: за декілька годин до їхнього приїзду Марія Садовська померла.

Поховали її в Єлисаветтраді на Биковськім кладовищі, біля матері, яку вона дуже любила.

Мистецький шлях Марії Карпівни Садовської тривав недовго — всього дванадцять років. Однак артистка, наділена не тільки чудовим талантом, а й великою душею, справжньою народністю, художньою простотою і тонким розумінням найглибших таїн людської душі, залишила в історії вітчизняного театру цікаві сторінки, без яких українська культура не була б такою багатою.

Пісні в житті Садовської-Барілотті набували особливого значення: те, що не можна висловити засобом мови, проголошувала пісня, в якій і біль, і туга, і печаль, надії і сподівання. Вона зближувала і ріднила.

З метою кращого ознайомлення з життям і творчістю цієї прекрасної жінки пропонуємо провести бесіди, огляди, перегляди літератури, театральний вечір-спогад "Богиня сцени" (у програмі: бесіда "З родини корифеїв", яка пересипана піснями з репертуару Садовської-Барілотті у виконанні шанувальників артистки). Драмгуртківцями зачитуються у дійових особах уривки зі спектаклів, які грала Марія Карпівна. Особливого колориту надасть урок для старшокласників "Її називали соловейком", в якому звучатимуть монологи, підкреслені задушевними ліричними піснями. Яскравим доповненням заходу може бути організована книжкова виставка "Український соловейко".


Каталог: work folder
work folder -> «Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П
work folder -> Роки. Події. Люди
work folder -> Олександр Маринич – видатний учений-географ, державний та громадський діяч Краєзнавча розвідка присвячена видатному українському географу, міністру освіти урср — Олександру Мефодійовичу Мариничу
work folder -> Управління культури облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка
work folder -> Сині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви Сині Води в усній народній та художній творчості
work folder -> Пропонуємо
work folder -> Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Маланюка
work folder -> О слово! Будь мечем моїм! О. Олесь
work folder -> Вулиці Єлисаветграда: минуле І сучасність
work folder -> Пропонуємо


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

У житті, творчості, спогадах iconОбласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка у житті, творчості, спогадах
У житті, творчості, спогадах : Видатні особистості краю: Є. Маланюк, О. Осмьоркін : методико-бібліографічне видання. Вип. 8 / Оюб...
У житті, творчості, спогадах iconУ житті, творчості, спогадах пізнаймо в слові рідний край
Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка, члена Національної спілки письменників України,...
У житті, творчості, спогадах iconМісце любові у житті та творчості І. Я. Франка
Мета уроку: Ознайомити учнів із збіркою поезій Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка
У житті, творчості, спогадах icon«Україна у житті та творчості зарубіжних поетів» Мета

У житті, творчості, спогадах iconМ. В. Лашко М. Грінченко у спогадах сучасників

У житті, творчості, спогадах iconЖіноча доля в житті І творчості Т. Шевченка
«Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу»
У житті, творчості, спогадах iconВікторина «Україна у житті та творчості зарубіжних поетів»
Цей великий російський учений та поет декілька місяців у 1734 році навчався в Київській академії (м ломоносов)
У житті, творчості, спогадах iconМусієнко Н. Д., викладач зарубіжної літератури Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради Білоцерківський
Тема заняття: М. Булгаков — російський прозаїк І драматург. Київ у житті І творчості письменника. Роман «Майстер І маргарита»
У житті, творчості, спогадах iconПригорнись душею до Вкраїни. Україна в житті І творчості зарубіжних поетів
Мета уроку: підготувати учнів до сприйняття нової теми «Україна та її історія в літературі», показати що тема української історії...
У житті, творчості, спогадах icon«Кохання безкрає помчить нас у даль…»
Прекрасної Музи в житті та творчості поетів різних країн та епох; прагнути відчути життєдайну силу кохання, вчити віддавати своє...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка