Уваров микола митрофанович



Дата конвертації29.09.2017
Розмір85,7 Kb.

УВАРОВ МИКОЛА МИТРОФАНОВИЧ

У 1861 році в Богодухові народився художник-графік Микола Митрофанович Уваров. Він навчався у Харківській рисувальній школі та Петербургській академії мистецтв. Брав участь в оздобленні будинку Полтавського губернського земства. Автор плафонів у маєтку, побудованому О.М. Бекетовим (тепер це Будинок вчених). Автор картин на історичні сюжети, графічних творів. У портретах він найповніше втілив природну спостережливість і вміння митця побачити в людині основні риси її вдачі.

Помер у 1942 р.




ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ КАРАЗІН
Богодухівщина зробила свій внесок у розвиток громадського життя, народної культури, спорту, мистецтва України.

За шість кілометрів від Богодухова розташувалось маленьке село Кручик, навіть не на кожній карті його можна знайти. Під’їжджаючи до нього, важко уявити, що цими дорогами на початку ХІХ століття роз’їжджали кур’єри, перевозячи папери державної ваги. Ніщо не нагадує про минулу славу цих місць. Тільки скромна гранітна дошка на будівлі школи повідомляє про те, що в цьому затишному непримітному селі народився і жив засновник першого в Україні університету – Василь Назарович Каразін.

Видатний просвітитель, вчений, суспільний діяч,– він був тим, хто наважувався говорити правду царям і піклувався про освіту селянських дітей.

Біографія В.Н. Каразіна оповита таємницями та легендами. Його юність і кар’єра несе на собі відбиток мінливої царської влади.

Народився Василь Назарович Каразін у батьківському маєтку Кручик Богодухівського повіту на Харківщині 30 січня 1773 року. Здобував освіту вдома і в приватних німецьких пансіонах Х. Фільдінга в Кременчуці та І.В. Шульца в Харкові

Десятирічним хлопчиком Василь розпочав звичну для  дворянина кар’єру військового, яка насправді зовсім його не приваблювала. В. Н. Каразіна тягло до книжок, науки та освіти. Усе це він знайшов у столичному Гірничному корпусі, постійно відвідуючи лекції місцевих викладачів і дивуючи їх своєю невгамовною жадобою до найрізноманітніших знань. Живий, вразливий, начитаний юнак швидко пройнявся  ідеями французького просвітництва, володів багатьма іноземними мовами. Також він багато подорожував, зустрічався з видатними особистостями, а потім повернувся до рідного Кручика, повний натхнення, нових ідей і задумів. У 1806 році в с. Кручику, стараннями Каразіна почала працювати  школа для дітей кріпосних. Це була не тільки перша школа для кріпосних дітей, яка вважається першою народною школою  у Східній Україні.

1802 року за клопотанням Василя Каразіна в Росії створено Міністерство народної освіти – державну установу, якої не було в жодній країні.

Василю Назаровичу  вдалося переконати Імператора Олександра І у необхідності й можливості відкрити імператорський університет у Харкові – глибокій провінції.

Історія заснування Харківського університету – найяскравіший приклад того, які чудеса може творити воля людини. Незважаючи на всі проблеми, які виникали на шляху створення університету, 1 вересня 1802 року, виступаючи у Харкові на дворянському зібранні, Каразін оголосив збір добровільних пожертвувань для будівництва університету й сам зробив перший внесок – 1000 карбованців – за себе і свого брата Івана.

Кількасот цінних книг, надісланих ним із Петербурга, заклали основу майбутньої університетської бібліотеки. Та керувати із Петербурга  ситуацією створення і будівництва університету було  дуже важко.  Каразіна звинуватили в розкраданні  громадських коштів, призначених для будівництва університету. Особисті стосунки з царем були напруженими. Врешті Каразіна усунули від створення університету, – справи, яку він вважав головною у своєму житті. Залишилося одне – повернутися до рідного Кручика у чині відставного статського радника. Та все ж таки мрія Каразіна здійснилася. Офіційне відкриття Харківського університету відбулося 29 січня 1805 року. Василя Каразіна не було на урочистих заходах. Його не запросили .

Лише 1999 року Харківському університету було повернуто ім'я його справжнього засновника. Знадобилося багато років для того, щоб земляки зрозуміли, що на фасаді університету доречною є дошка саме з іменем Василя Каразіна.

Червоною ниткою  через усе життя В.Н. Каразіна проходила палка любов до своєї малої батьківщини – Слобожанщини, з якою його пов'язували спогади дитинства, родинні традиції, де пройшла більша частина його неспокійного життя.

Помер Василь Назарович Каразін у 1842 р.






ЄГОР ПЕТРОВИЧ КОВАЛЕВСЬКИЙ
Батьківщиною блискучого географа-мандрівника  Єгора Петровича Ковалевського стало невелике село Ярошівка, де він народився 6 лютого 1809 року в родині надвірного радника Петра Івановича Ковалевського. Крім Єгора, у родині вже було чотири дочки і п'ятеро синів. Ковалевські мали репутацію суворої і патріархальної, але привітної і гостинної родини, що серйозно ставилася до своїх культурних і наукових традицій. До речі, двоюрідним дядьком Єгора Ковалевського був Василь Каразін.

Єгор, наймолодша і найулюбленіша дитина в родині, ріс хворобливим і вразливим хлопчиком. Незважаючи на тендітне здоров'я, він із самого дитинства мріяв про подорожі в далекі країни й вгамовував свій голод дослідника, збираючи гербарії та колекції гірських порід в околицях Ярошівки. Одержавши прекрасне домашнє виховання, у 1828 р. Єгор закінчив відділення морально-політичних наук Харківського університету, а потім переїхав до Санкт-Петербурга разом із братом Євграфом. Там він занурився у вивчення географії та геології і одержав спеціальність гірничого інженера. Але канцелярська робота не приваблювала Ковалевського — він прагнув подорожувати і робити  справжні відкриття.

На Алтаї та Уралі Ковалевський набув досвід розвідки родовищ золота. І це багато в чому визначило його подальшу долю. Згодом Єгор Петрович часто одержував пропозиції щодо пошуку рідкісних корисних копалин від урядів інших країн. 

Першою серйозною закордонною експедицією Ковалевського стала поїздка у 1837 р. до Чорногорії. Золота там він не знайшов, проте описав рельєф країни, відкрив багаті родовища залізної руди і корунду, а також зробив цікаве археологічне відкриття: знайшов руїни Діоклеї, міста часів Римської імперії. Далі Ковалевський шукав мінерали і дорогоцінні камені в Середній Азії, досліджував Монголію, Китай, Північну Індію й Афганістан, вивчав породи Карпат і гір Балканського півострова. Усі ці місцевості він докладно наносив на карти, проводив географічні, геологічні, етнографічні, археологічні дослідження і яскраво описував подорожі у своїх книгах.

Справжню славу Єгорові Ковалевському принесло його африканське дослідження, під час якого великому харків'янину вдалося ліквідувати чималу білу пляму на карті Східного

Судану та у басейні Нілу. Логічним результатом успіхів Ковалевського стала його стрімка кар'єра: у 42 роки він уже служив у Міністерстві закордонних справ у званні полковника, а потім став генералом, сенатором, директором Азіатського департаменту Міністерства закордонних справ, помічником голови Російського географічного товариства. Зайнятий наукою, Єгop Ковалевський так і не обзавівся родиною. Його діти — це відкриття і десятки наукових праць, художніх творів.

Помер Єгор Петрович Ковалевський 2 жовтня 1868 р. в Санкт-Петербурзі.

У сільському клубі с. Ярошівка є кімната-музей, присвячена життю і творчості відомого земляка.






ГНАТ ГОНЧАРЕНКО
У с. Ріпки народився кобзар Гнат Гончаренко (1835-1917 рр.) – видатний представник харківської школи кобзарства.
З його голосу низку народних пісень і дум записала Леся Українка. Вона дуже пишалася, що їй вдалося почути спів геніального кобзаря.  Автограф записаних Лесею Українкою дум зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Тараса Григоровича  Шевченка.

Відомо, що Г. Гончаренко  родом із кріпацької родини. Через хворобу очей він у 12 років осліп. Навчався грі на бандурі у одного місцевого кобзаря. Потім заробляв гроші, співаючи на ярмарках, чого не дозволяла робити поліція. На старості літ пішов жити до свого сина, залізничного робітника у Севастополі.

У 1920 р. в місті Харкові було відкрито театр, струнним оркестром якого керував видатний український бандурист, народний артист Іван КУЧУГУРА- КУЧЕРЕНКО.

Народився він 7 липня 1878 року в слободі Мурафі Богодухівського повіту. У трирічному віці, перехворівши віспою,  втратив  ліве око і дуже пошкодив праве,

чим був приречений на нерадісну долю сліпця. У 8 років він до того ж осиротів. Тож життя його ще з дитинства було тяжким. На базарах та ярмарках  Іван не раз чув спів та гру кобзарів, які полонили його душу. Кучеренко твердо вирішив стати кобзарем. Навчався кобзарському мистецтву у відомого кобзаря Павла Гащенка, який жив у селі Константинівці Богодухівського повіту.  Він дуже швидко оволодів мистецтвом співу та гри на бандурі і незабаром перевершив свого вчителя.

На молодого талановитого музиканта звернув увагу Г. Хоткевич. Багато чого І. Кучеренко зумів перейняти від видатного бандуриста.

У 1906 році Іван знайомиться з професором Дмитром Яворницьким, який багато зробив для вдосконалення його кобзарської майстерності. У 1908 році Кучеренка  запросили викладачем гри на бандурі до Київської музичної школи М. Лисенка. Також у 1925 році він брав активну участь у створенні полтавської капели бандуристів.

У післяреволюційні часи Іван Кучугура-Кучеренко активно включається до розбудови культурного і релігійного життя на Харківщині. У 1921 році  в Богодухові було урочисто відзначено 25-річчя творчої праці кобзаря, а в 1925 році йому, за значні заслуги в розвитку кобзарського мистецтва, було присвоєно звання Народного артиста УРСР. Але у сумнозвісні 30 рр. становище змінилось. Вважаючи діяльність кобзаря небезпечною для радянської влади, йому забороняють проводити концертну діяльність і відбирають звання. Поступово Кучеренко відійшов у забуття. Але його не залишили в спокої. Під час страшних репресій 1936-1937 рр. кобзаря «Як особливо небезпечного антирадянського агітатора, котрий свого часу співав «Марш Петлюри», а також релігійні псалми», було ув’язнено в стінах НКВС. Тюремний період був жахливим – постійні допити і катування. 8 листопада 1937 року його  стратили. Похований кобзар на Польському меморіальному цвинтарі в харківському лісопарку. Довгий час його ім'я замовчувалося.

Сьогодні нарешті ми маємо можливість вшанувати пам'ять нашого видатного земляка. У 2008 році  святкувалось 130 - річчя кобзаря. А на  батьківщині у с. Мурафі  встановлено меморіальну дошку на його честь.





ПЕТРО АНТОНОВИЧ ЗАКОВОРОТ 

(1871-1951)

Народився Петро Антонович у  с. Куп’єваха  в родині простого селянина.

Петро Заковорот, як обдарований солдат, що мав здібності до верхової їзди, почав займатися фехтуванням у 1892 році у Варшавському військовому фехтувально-гімнастичному залі під керівництвом Юліана Олександровича Мішо. Заковорот виявив себе  здібним учнем, тому його запросили на роботу у Варшавський військовий фехтувально-гімнастичний зал. А з 1897 року він навчався у Будапештській спортивній академії, брав участь  у спортивних змаганнях і не раз ставав переможцем.

У 1900 р. у Парижі проходив перший в історії фехтування міжнародний турнір, у якому наш земляк увійшов до трійки переможців. З 1910 року Петро Антонович Заковорот – викладач Головної гімнастично-фехтувальної школи і Морського кадетського корпусу у Петербурзі. Серед його вихованців такі видатні майстри фехтування, як  В.А. Андріївський, І.І. Мананенко,  В.Г. Булочка та ін.

1935 року 64-річний спортсмен став переможцем чемпіонату УРСР. У 1945 році Петру Антоновичу було присвоєно звання заслуженого майстра спорту.






 

Село Заброди – батьківщина видатного історика сучасності, Героя України, Почесного громадянина міста Харкова, Богодухова, Лебедина, Переяслава-Хмельницького, Канева – академіка  ПЕТРА  ТИМОФІЙОВИЧА ТРОНЬКА.

Народився 12 липня 1915 року у сім'ї  селян-бідняків. З 1922 р. до 1932 р. навчався у Забродинській початковій, згодом Богодухівській неповній середній школі й технікумі.

Трудову діяльність розпочав у кінці 1932 року на підземних роботах на шахті в м. Дзержинську Донецької області. Працював учителем суспільствознавства та української мови у школах Богодухівського району.

У березні 1961 року призначений заступником Голови Ради Міністрів УРСР. Працюючи на цій державній посаді  понад 17 років, проводив роботу з розвитку освіти. Працю вав  із науковою діяльністю, головним результатом якої було керівництво і створення 26 - ти томника «Історії міст і сіл УРСР». Понад 5 років був радником Президента України з питань  історико-культурної спадщини.

Має понад 600 наукових праць, серед яких 17 монографій.  У 2000 році присвоєно звання Героя України з врученням Ордена Держави. З 1992 року очолював Головну редакційну колегію науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». У цьому році Петру Тимофійовичу виповнилося 95 років.



 

Каталог: files -> uploads
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар
uploads -> Довідка вацика Юрія Юрійовича правозахисника, керівника
uploads -> Інформації відповідно до вимог пункту глави розділу ІІІ: Відомості про зміну складу посадових осіб емітента. ІІ. Текст повідомлення відомості про зміну складу посадових осіб емітента Дата прийняття рішення
uploads -> Програма 9 листопада, четвер 13. 00 Урочисте
uploads -> Registration Form_conference PBU_2017.docx [кторов биография]


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Уваров микола митрофанович iconПрокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий
Тростяниці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов
Уваров микола митрофанович iconМикола Вінграновський Микола Степанович Вінграновський народився
Микола Степанович Вінграновський народився в селі Первомайському Миколаївської області
Уваров микола митрофанович icon120 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового
Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13 грудня 1893 – 13 травня 1933) — український прозаїк, поет, публіцист,...
Уваров микола митрофанович iconМикола І павлович (25. 06. 1796 18. 02. 1855)
Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович...
Уваров микола митрофанович iconМикола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941)
Ярослав Гримайло охарактеризував Миколу Петровича як людину «із серцем хлоп'яти, невтомною енергією витівника, чулою душею батька,...
Уваров микола митрофанович iconВатутін Микола Федорович 1901-1944 Біографія
Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу...
Уваров микола митрофанович iconУрок № Тема. Микола Вінграновський «Сіроманець»
Тема. Микола Вінграновський «Сіроманець». Захоплююча І драматична історія про хлопчика й вовка як приклад гармонії людини й природи....
Уваров микола митрофанович iconМикола костомаров перший класик
Микола Костомаров перший класик української історичної науки : рекомендаційний список / уклад. Я. В. Жерьобкіна; відп за вип. І....
Уваров микола митрофанович iconУрок №40 література рідного краю. Микола кирилович возіянов. «Легенда про харків» Мета : f Навчальна
...
Уваров микола митрофанович iconВидатні особистості рідного краю Слідами видатного земляка Микола Кузьмович Смоленчук
Смоленчук Микола Кузьмович (03 липня 1927 р. 14 січня 1993 р.) письменник, педагог, визначний учений-корифеєзнавець, краєзнавець,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка