В. Приступа Психологічні проблеми спілкування



Скачати 276,48 Kb.
Дата конвертації26.08.2017
Розмір276,48 Kb.

В.Приступа
Психологічні проблеми спілкування
Людина є таїна. Я осягаю цю

таїну, бо хочу бути людиною”

Ф.М.Достоєвський
ЗМІСТ

І.Психологія – наука про людину

ІІ. Проблеми спілкування між людьми

1.Мова, як засіб спілкування

2.Загальні закономірності спілкування людей

3.Бар’єри взаєморозуміння та проблема самотності

4.Психологічні правила спілкування

ІІІ. Життя – школа взаємовідносин


І.Психологія – наука про людину
А й дійсно, правди не знайти тому,

Хто прагне роздивитися у тому,

Що видно зовні, всю глибину тьму”.

Данте Аліг’єрі
Про те, що являється сутністю людини як істоти, було і є багато різних точок зору. Вони виникли і виникають по тій причині, що нелегко відкрити сутність людини і закони її розвитку, поскільки кожна людина має свої особливості, властиві тільки їй, але в той же час і загальні з іншими людьми риси. Вона біологічна істота, результат довгої еволюції і має ряд здібностей, дозволяючих їй пристосовуватись до різних ситуацій, щоб зберегтися як виду, але вона і психічна істота з психічними властивостями, які виникли в результаті біопсихологічної еволюції, значне місце в якій займає трудова діяльність. Людина разом з тим і суспільна істота, і такою вона стала в процесі суспільного розвитку. По суті, людина дуже складна істота. І ця її складність як особливої істоти була предметом досліджень і в психології, і в багатьох інших суспільних науках.

Термін “психологія” походить з грецької мови і в дослівному перекладі означає “наука про душу”. В старих підручниках можна прочитати, що психологія наука про психічні явища та процеси. Це визначення зрозуміле і для нефахівця, який з власного досвіду знає про такі процеси, як мислення, перебіг почуттів, переживання стану нерішучості, тощо. Проте новітні визначення окреслюють предмет психології ширше і свідчать, що психологи вивчають не тільки те, що і як людина відчуває або як вона мислить, а й те, які вона робить рухи, що говорить, як вона діє в своєму фізичному і суспільному середовищі. Тому деякі психологи твердять, що психологія – наука про поведінку людини й тварини. Або ще кажуть, що психологія вивчає людину як суб’єкт діяльності, причому діяльність розглядають у широкому розумінні цього слова – як активність, що виявляється і у видимих рухах, за якими можна спостерігати, і в оперуванні образами та символами предметів подумки.

Серед численних питань, які вивчає психологія, є такі, як структура діяльності людини, мотиви діяльності і конфлікти потреб, процеси навчання, мислення, порозуміння людей між собою, розвиток усіх цих процесів упродовж життя, їх функціональні порушення тощо. Психологія, яка вивчає спілкування людей, груп тобто систему “людина – людина” називається соціальною. Спілкування, в соціальній психології це – спосіб зв’язку між людьми в процесі їхньої взаємодії. Спілкування набирає різних форм: психічного контакту між індивідами, що здійснюється в процесі їхнього взаємного сприйняття; обміну вербальною і невербальною інформацією; спільної діяльності і взаємовпливу. Міжособове спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим системою масових комунікацій і предметами культури. Засобами соціально-психологічного спілкування є усне, друковане, писане слово, міміка, жести, фізична дія.

Ще давніх часів психологи приділяють велику увагу питанням взаємовідносин між людьми. Метою численних експериментів було визначити механізм спілкування двох людей, що зустрічаються і починають розмову, намагаючись вплинути одне на одного; що відбувається, коли до них приєднується третій співрозмовник; як розвиваються стосунки в групах з чотирьох, шести, десяти чи більше людей; в чому причина популярності окремих людей; чим зумовлюється їх успішна діяльність тощо. Перед другою світовою війною книги з питань взаємовідносин між людьми були написані на основі лише практичного досвіду. Нині дані психологічної науки щодо цього перевіряються експериментально.

Зрозуміти іншого, зрозуміти себе і, накінець, бути зрозумілим – така логіка людських взаємовідносин.

Психологічна біографія, як і експериментальна психологія, вчить перш за все терпимості, розумінню того, що люди різні, їх неможливо підрівняти, ні описати їх індивідуальність за допомогою декількох “наукових” виразів. Перевага на іншу особу, в якій А.А.Ухтомський справедливо бачив вищий принцип людського спілкування, в першу чергу передбачає співчуття, співучасть, співпереживання.



ІІ Проблеми спілкування між людьми

1.Мова як засіб спілкування

Дав кожному я власний спосіб дій,



І слово власне дав я – зрозумій”

Румі

Коли, здавалося б, що всі способи впливу на людину уже відомі, тоді несподівано виявився ще один, який І.Павлов назвав “універсальним умовним рефлексом”. Це – слово. Про одночасність його протилежних ефектів говорять поетичні рядки: “Один и тот же грешный рот то проклинает, то поет”. А це все-таки широка амплітуда. Пригадуючи минуле, часто називають його “старими, добрими часами”. Цей вираз часто зустрічається у казках. У дорослого читача, або слухача цієї фрази якось відразу розгладжуються зморшки на обличчі, зникає напруження. Людина почуває себе безпечно, у неї поліпшується настрій, пригадується щось приємне, веселе. Вона, навіть, готова поділитися своїми спогадами з тими, хто поруч. Чому так буває?

Пояснення, яке б задовольнило всіх, навряд, чи знайдеться. Емоційний світ людини надзвичайно складний, особливо у сфері пізнання самої себе і навколишнього середовища. Адже, якщо говорять про людину добре, то вживають такі слова: “душевний, сердечний”, а коли погано, то згадують протилежне: “бездушний, безсердечний”. Мабуть, це дуже важлива характеристика людських якостей. Належачи до так званої “емоційно-вольової” сфери діяльності людини, вона не залишає байдужими як тих, які говорять, так і тих, про яких говорять.

Відомий російський поет Ф.І.Тютчев, який більшу частину життя прожив за кордоном, відчував глибоку тугу за рідною землею. У зв’язку з цим він висловив дуже глибоку і важливу думку:

Нам не дано предугадать,

Как наше слово отзовется…

И нам сочуствие дается,

Как нам дается благодать.

Як відізветься наше слово? Чи вміємо ми володіти ним?

У вузькому розумінні природна мова–система дискретних звукових сигналів разом з їхніми значеннями, яка є головним засобом спілкування в межах окремих етнічних спільностей і формою реального існування свідомості не лише для індивіда, а й для суспільства. Природна мова є головним, але не єдиним засобом спілкування. Різні явища культури можна розглядати з боку їхньої функції у спілкуванні і встановити їх семантику (мова мистецтва, мова міфології).В певних межах справедлива аналогія між мовою і поняттєвим апаратом науки.

Абстрактне мислення нерозривно зв’язане з мовою. Висловлюючи думку, ми неодмінно вдаємося до слів. Можна думати, не промовляючи нічого вголос. Але й тоді ми прибираємо думки в словесну оболонку. Ми немов розмовляємо самі з собою. Якщо не знаходиться слів для вираження думки, то це означає, що і сама думка ще є неясною.

Якби не було мови, не було б ні художньої літератури, ні підручників, ні наукових творів, ні лекцій, одне слово, не було б каналів, через які ми заповнюємо свій духовний світ досягненнями цивілізації, багатствами, зібраними людством по крихтах. У людей не було б засобу для того, щоб забезпечити сталість і наступність пізнавальної діяльності, їх свідомість небагато чим відрізнялася б від психіки високоорганізованих тварин.

Мова є не тільки формою існування думки, свідомості, а й засобом спілкування. При цьому дані функції формуються одна через іншу і взаємодіють одна з другою. Зовнішня усна мова в більшості випадків є діалоговою. Діалог завжди вимагає те чи інше знання співбесідниками суті справи, яке дозволяє робити цілий ряд скорочень. Діалог це і зорове сприйняття співбесідника, його міміки і жестів, і акустичне сприйняття всієї інтонаційної сторони мови. Те і інше, разом взяті, допускають розуміння з півслова, спілкування за допомогою натяків.

Чим же можна пояснити те, що одні змалку можуть підтримувати добрі стосунки з іншими людьми, а іншим це не вдається? Чи, може, тут ідеться про природжені здібності, які в одних є, а в інших їх нема? Безперечно, у деяких людей такі здібності є від народження. Однак, я переконаний, що ці якості можна виробити в собі шляхом самовиховання. І, однією з важливих передумов їх розвитку, є вміння добре говорити.

“И у вас, и у меня имеется лишь четыре метода контактов с окружающим миром. О нас судят на основании того, что мы делаем, как мы выглядим, что мы говорим и как мы говорим”. Тим не менш, багато людей проходить будь як свій довгий життєвий шлях після закінчення школи, навіть, не пробуючи свідомо збагатити свій запас слів, опанувати різними відтінками їх значень і навчитись говорити слова чітко і ясно. Вони звикають використовувати фрази, які чують на роботі і на вулиці. Нема нічого дивного в тім, що вони часто порушують традиційні правила вимови, а інколи і основні канони самої граматики.

Кожна людина повинна бути зацікавлена в тому, щоб уміти правильно і гарно говорити, оскільки це дає можливість установлювати й підтримувати добрі стосунки з людьми в різних колективах. Та для цього недостатньо добре опанувати рідну мову. І, зокрема, її граматику і словник. Необхідно оволодіти знанням мови з погляду того, щоб говорити завжди тактовно, цікаво, своєю мовою впливати на слухачів, уміти переконати людину, або ж просто розважити її, уміти говорити зі знайомими і з незнайомими людьми, з молодими й старими, з рівними собі й високопоставленими, з людьми, що симпатизують нам, і з тими, хто проти нас, уміти говорити вдвох, утрьох і в більших групах, навіть перед широким загалом – словом, уміти своєю мовою завойовувати прихильність людей. “В речи имеют значения три вещи, кто говорит, как говорит и что говорит. И из этих трех вещей наименьшее значение имеет третья”.

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура і архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її величали “царицею всіх мистецтв”. В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Діяльність софістів у справі поширення загальної освіти та культивування художнього стилю довершив Ізократ.

Ще в Римі оратори були свідомі того, що мову і стиль треба пристосовувати до різних обставин та складу слухачів, і розрізняли три види стилю – звичайний, середній (елегантний) і піднесений. Вони дотримувались думки, що кожному з цих стилів відповідає певний вид промови, своя структура розмови та склад речень, специфічні засоби її пожвавлення. Звичайним стилем користувались, коли йшлося про буденні справи, середнім – у виступах, метою яких було переконати слухачів у чомусь, а піднесеним – для розкриття життєво важливих тем.

З другого боку, сказане слово може бути причиною незгод, сварок, засобом інтриг та наклепів. Красномовність, поєднана з поганим характером в одній особі, може спричинити багато зла.

“Не думайте словами, думайте про слова” – говорить індійська народна мудрість. Видатний російський лікар О.С.Залматов відзначав, що людина чудово захищена від спеки, від сильного холоду, від мікробів, але вона залишається беззахисною проти жорстокості, заздрості, проти нерозумності людей. Ми ж даємо їжу нашим дітям, друзям і співробітникам, але як рідко даємо ми страву їх самоповазі. Ми забезпечуємо їх м’ясом і хлібом для виробництва енергії, але із-за своєї непослідовності ми забуваємо дати їм добре слово визнання їх високої людської цінності, яке звучало б в їх пам’яті довгі роки.

Про те, як вірно говорити, що і коли потрібно сказати, написано багато праць і книг. Але, як на мою думку, основне полягає в іншому. І це ясно виразив І.Шевчук: “З яким вогнем душа – таке і слово”. І дійсно, коли в людини є душа, душа з великої літери, її розуміють і вона також розуміє своїх співбесідників, незалежно від рівня знань мови і граматики
2.Загальні закономірності спілкування людей
Для людини нема нічого більш цікавого, як люди”

В.Гумбольдт
Спілкування являється важливою умовою всієї життєдіяльності людини. Інтелект і воля, ерудиція і емоціональна культура, вихованість і тактовність – все це результати спілкування. Але і безсоння і головні болі, неврози і інсульти, інфаркти міокарда і виразкові хвороби, алкоголізм і наркоманія, самовбивства, накінець, - це також часто наслідки спілкування. Недаремно мудрий Езоп, виконуючи наказ свого господаря, подати спочатку найкращу і благородну страву, а потім – саму найгіршу страву, два рази приніс йому варений язик.

Ріст густини населення, збільшення міжособистих контактів, ріст темпів життєдіяльності, психічної напруги і чутливості людей вимагають підвищення культури спілкування, загальної соціально-психологічної культури людей. До культури спілкування відносяться. По-перше, знання себе і здібність розбиратися в інших людях, тобто вірно оцінювати їхні психологічні особливості, по-друге, вміння адекватно емоціонально відгукуватись на їхню поведінку і стан, по-третє, вміння вибирати по відношенню до кожної людини такий стиль, спосіб, форму спілкування, які би найкраще відповідали індивідуальним особливостям її особистості. Для підвищення культури спілкування необхідно з самого раннього віку формувати в людини здібність співчуття, співпереживання іншим людям за допомогою вірного, тобто гуманного, доброго, поважливого спілкування з іншими людьми, накопичення особистого досвіду такого спілкування.

Спілкування починається з відчуття людини людиною, при якому відбувається взаємна попередня оцінка і формується початкове емоційно-інтелектуальне відношення, яке реалізується потім в відповідній формі спілкування. В цьому процесі грають роль і наявні про людину відомості, і життєвий досвід, і інші фактори, породжуючі безпосереднє емоціональне відношення – симпатію, або антипатію “з першого погляду”.

Інколи в житті приходиться зустрічатися з самовпевненими людьми. Які повчають всіх і все навколо себе, непохитно впевненими в особистій правоті і всезнанні, поважно обходячи глибокодумаючою мовчанкою і бездіяльністю все, що може похитнути цю впевненість. Неприємні ці люди і неприємні саме тим, що в спілкуванні з ними створюється враження, що спілкуєшся з монументом, якому не загрожують переміни і від якої ніколи не отримаєш радості відкриття. Адже скільки дійсної людської радості приносять нам відкриття незнайомого, нового в характерах наших товаришів і рідних, скільки неприємностей (таких живих і також людських!) приносять нам розчарування! Але за цим всім стоїть рух, дія, життя! “Я маю щастя бути нещасливим”, - говорить німецький романтик Жан Поль в важку хвилину свого життя.

При спілкуванні в людини змінюється дуже багато: від виразу обличчя до поглядів на навколишнє. Навіть, саме людське “Я”, внутрішній зміст особистості виникає і формується тільки в процесі спілкування з навколишніми людьми. Вже на самих ранніх стадіях життя це формування тісно пов’язане з станом, в якому є дитина серед оточуючих, від її місця в тій групі, яка є мікросередовищем її розвитку. Так як люди виховуються в різному середовищі, здібності до спілкування у них різні. В той час як одні з них, контактують з навколишніми, без особливих зусиль зі свого боку, або підтримують, чи просто створюють у інших людей хороший настрій, другі вносять у свої взаємовідносини з людьми напругу і провокують у останніх негативні емоції.

В спілкуванні можна виділити три взаємопов’язаних частини: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Комунікативна сторона заключається в обміні інформацією. Інтерактивна сторона заключається в організації взаємодії між співбесідниками, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але і діями. Перцептивна сторона спілкування – це процес сприйняття один одного співбесідниками і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Найважливіша риса міжособових відносин – їх емоційна основа. Це означає, що міжособисті відносини виникають і творяться на основі визначених почуттів, які народжуються в людей по відношенню один до одного. Ці почуття можуть бути кон’юктивними – зближуючими, об’єднуючими людей і диз’юктивними – роз’єднуючими їх. Та все ж основною формою спілкування людей є спілкування за допомогою мови. Існує декілька форм мовного спілкування: інтелектуальне, емоціональне, образне і асоціативне. Хоча три останніх більш використовуються в літературі і поезії, їх використання корисне і в педагогічній діяльності.

Етнографія спілкування тісно пов’язана з новою наукою – проксемікою (ві лат. proximus – “ближчий”), яка вивчає просторову організацію людських відносин і вплив просторових факторів на суспільне і особисте життя. Які це фактори? По-перше, оточуючий особу особистий простір, територія, яку індивід рахує своєю і на яку другі при нормальних умовах не заходять. По-друге, специфічна для різних ситуацій дистанція, на якій відбувається спілкування. Вона може бути інтимною, на якій спілкуються тільки дуже близькі люди, особистою, яка є нормою побутового спілкування обличчям до обличчя, соціальною, існуючою у відносинах з випадковими людьми, і публічною, яку використовують при виступах. В-третіх, взаємна орієнтація, місце розташування співбесідника по відношенню один до одного.

Арістотель підходить до визначення спілкування одночасно з трьох сторін. По-перше, в залежності від типу партнера, він відрізняє відносини батьківські, братські, родинні, сусідські, політичні, товариські, еротичні і основані на гостинності. Така класифікація об’єктивна, але разом з тим має вказівку на специфіку зв’язаних з даними відносинами емоціональних переживань. По-друге. Філософ розділяє рівні відносини, засновані на соціальній, або моральній перевазі одного співбесідника над другим. В-третіх, він диференціює характер почуттів, які відчуває людина під час спілкування.

Проблемами спілкування займаються філософи, соціологи, етнографи, педагоги, психіатри та представники інших дисциплін. І вище були дані деякі загальні визначення спілкування, чи його складових частин. Однак, як вірно зауважив В.Л.Леві, “спілкування”, про яке так багато сперечаються, не сувора аналітична категорія, а “слово-пакет, в которое можно завернуть радиопередачу.., театр, младенческое “уа-уа”, застолье, книгу, случайный взгляд, анонимку, музыку, дипломатию, матерщину…Я не знаю, что такое НЕ – общение”. Одні автори при цьому мають на увазі макросоціальні суспільні відносини, другі – взаємозв’язки

всередині колективу. Треті – взаємодію індивідів взагалі, четверті – комунікативні процеси, п’яті – особисті (або, як тепер називають, міжособисті) відносини.

Однією з умов спілкування є спільність інтересів людей, які спілкуються. Якщо можна так сказати, то існує психологічний закон: рівність у відносинах, яка дає людям дійсну радість спілкування, є там, де ці відносини засновані на загальному предметі інтересу. Але тільки в тому випадку, коли предмет, який нас об’єднує не просто річ, людина, або подія, а завдання, яке ми повинні вирішити разом.

Предмет інтересу є та лінза, яка об’єднує, або роз’єднує людей. ВІН, як магніт, поляризує аморфну людську масу, розводить по різних полюсах не тільки друзів і товаришів, але і цілі суспільства.

Якщо предмет інтересу – зовнішній. А не внутрішній, то він – роздільна лінія, китайська стіна, залізна завіса. Звідси – повне нерозуміння між групами молодих і старих, одних молодих і других молодих і т.д. Тут беруть початок так звані вічні істини, які і сумніву не підлягають. “Ваше покоління ніколи не розуміє наше покоління”. “На смак і колір товариша нема”.

Важливою умовою хорошого спілкування є також, як вже зазначалось, високий рівень культури людей, які спілкуються. Академік А.А.Ухтомський, який висунув цікаві думки про моральну культуру спілкування, охарактеризував образом “двійника” такий тип духовної організації, коли всі морально-психологічні реакції індивіда закриваються в першу чергу на собі, на особистих потребах і інтересах і лише через їхню призму сприймається весь навколишній світ.

Людина істота суспільна, і тому перебування в стані морально психологічної ізоляції, в дійсності, протирічить її соціальній природі. Спілкування з людьми вимагає розуміння цих людей. А для цього необхідно “прорвать свои границы и добиться выхода в открытое море – к “ты”, к живому “собеседнику”. “Пока этого выхода от убийственного Двойника к живому собеседнику нет, нет возможности узнать и понять человека, каков он есть”.

Результати психологічних досліджень показують, що при виборі колективу для спілкування перевага віддається невеликим групам (від чотирьох до шести членів). У таких групах людина досить швидко освоюється, здобуває певне становище, впливає на інших членів групи. Проте, мала група являє собою все-таки різнорідний колектив, а це відіграє важливу роль при вирішенні деяких питань, проведенні певних видів роботи. З плином часу в кожній соціальній групі виробляються свої норми суспільної поведінки, яких повинні дотримуватись всі члени групи. Батьки вдома іноді дивуються, що син-підліток раптом починає поводитись і говорити інакше, ніж раніше. Пояснюється це тим, що він став членом групи, в якій переважають інші ціннісні орієнтації, погляди, судження, вчинки. Доти , доки обидва співрозмовники не пристосуються одне до одного, не узгодять методи і прийоми спілкування, вони не зможуть встановити між собою контакту, як зазначає Майкл Арджайл, велику роль під час зустрічі двох людей відіграють елементи соціальної взаємодії. Їх треба взаємоузгодити, пристосувати одні до одних.

Спробуємо зробити висновки з цих психологічних спостережень, які звичайно збігаються з нашим власним життєвим досвідом. Вони допомагають нам зрозуміти, як будуються стосунки між двома людьми. Ясна річ, відносини між ними потребують пристосування одне до одного та поступово з обох сторін. Без обопільних зусиль про нормальну взаємодію взагалі не може бути й мови. Спілкування в групі змушує людину тамувати егоїзм і пристосовуватися до поведінки, інтересів та потреб колективу.

3. Бар’єри взаєморозуміння і проблема самотності

У кожної людини три характери: той, який їй приписують;



той, який вона сама собі приписує; і, накінець, той, який є в дійсності”. В.Гюго

Страждають не від самотності, а від надмірного спілкування з собою”. А.Головаха

В чому ж причина виникнення бар’єрів на шляху до розуміння людини людиною? Відомо, що люди по різному сприймають і оцінюють взаємовідносини в залежності від особливостей свого внутрішнього світу і стану в зовнішньому соціальному оточенні. Бар’єри виникають при зіткненні стилів спілкування, в яких простір відкритий для особистих індивідуальних проявів і закритий для розуміння індивідуальності іншої людини, а також, коли зіштовхуються люди, які належать до різних соціальних груп, культур. Взаємне нерозуміння породжує уяву про сутінки в чужій душі, незрозумілу жіночу логіку і примітивну чоловічу, розпущену молодь і консервативних стариків, єдину вірну культуру спілкування, прийнятною в своєму середовищі, і дикості тих, хто до нього не належить. Бар’єри між людьми можуть бути переборені тільки при послідовних соціальних перетвореннях, заснованих на гуманістичних ідеалах. Але перехід деяких бар’єрів залежить тільки від підвищення індивідуальної культури спілкування і взаєморозуміння.

Важливою перешкодою на шляху до взаєморозуміння людей виступає все більш зростаюча в зв’язку з підвищенням освітнього рівня і все більш усвідомлювана людьми їх неповторність, індивідуальність, несхожість один на одного. Це виникає в тому випадку, коли у людини разом з розвитком індивідуальності появляється і росте індивідуалізм, егоїзм, бажання протиставити “неповторність”, “виключність” себе “звичайним”, “ординарним” іншим, бажання ігнорувати особливості людей.

Іншою важливою перепоною на шляху до досягнення взаєморозуміння людей є протилежне явище–стереотипність сприйняття. Деякі люди бажають не стільки глибоко пізнати істину сутність даної людини, її неповторну своєрідність, скільки скласти, завершити особисту думку про неї. “А-а, лікар…”,або “А-а, продавець…”і т.д. І–все зрозуміло. Тому, що модель, шаблон, образ “типового” лікаря, продавця накладається на конкретну живу людину по принципу “всі вони такі”. Модель служить в даному випадку деякою установкою, яка вимагає шукати “докази” істинності попереднього судження про нову людину.

Відсутність взаєморозуміння між людьми є причиною міжособистих конфліктів. В своїх взаємовідношеннях з іншими, ми, чомусь, виходимо з того, що наші думки і наміри повністю їм відомі. Крім цього, далеко не всі люди навчені з дитинства бачити емоціональний стан другої людини, рахуватися з нею, бажати зрозуміти її. Тому цілком можливо, що в більшості випадків, навіть близькі люди, які не мають об’єктивно протилежних інтересів, доставляють неприємності один одному не тому, що вони хочуть цього, або злі по своїй натурі, а просто тому, що “не розуміють, що роблять”.

Соціальні психологи виділяють ситуаційні, смислові, мотиваційні бар’єри спілкування. Психологічний бар’єр–мотив, який перешкоджає виконанню деякої дії, в даному випадку спілкування з людиною, або групою людей. Розрізняють психологічні бар’єри позитивні (“хочу, але не можна”) і негативні, які знижують активність особистості (“потрібно, але не хочу”); інстинктивні і соціальні (набуті в процесі виховання).Видом останніх є норми моралі, які стали звичками як обов’язкові компоненти моральних і правових здібностей. Психологічні бар’єри найбільш часта причина внутрішніх конфліктів, особливо, як прояв соромливості. Суб’єктивно психологічний бар’єр може переживатись як труднощі і по різному взаємодіяти з самооцінкою.

Як же змінився нормативний канон і цінностні орієнтації спілкування в сучасну епоху, під дією урбанізації і науково-технічної революції? Деякі психологи рахують цей вплив негативним, і при цьому вони не самотні в такій оцінці. Слова “відчуження”, “роз’єднаність”, “некомунікабельність” все більш ми бачимо на сторінках преси і спеціальних видань. Але, чи вірно описані симптоми і поставлений діагноз хвороби? Вислухаємо, не перебиваючи, звичні скарги, а потім подумаємо, що за ними ховається.

Перш за все ми чуємо, що “масове суспільство” зруйнувало, або, у всякому разі, підірвало “проміжні” соціальні структури, які опосередковують взаємовідносини індивіда і суспільства (сім’я, сусідство, общинні зв’язки). Це привело до того, що людське спілкування стає все більш екстенсивним, анонімним, стандартним і деіндивідуалізованим.

Висока соціальна мобільність, часті зміни місця проживання, роботи і т.д. підривають стійкість особистих відносин, роблячи їх короткостроковими, ненадійними і ефемерними. Як писав американський футуролог А.Тофлер, “с приближением к супериндуст-риализму отношения людей друг с другом приобретают все более временный, непостоянный характер. Люди, также как вещи и место, проходят через нашу жизнь, не задерживаясь, во все убыстряющемся темпе. Чаще всего мы вступаем с окружающими нас людьми в поверхностные, деловые отношения. Сознательно или нет, мы строим наши отношения с большинством людей на функциональной основе”.

Але все ж таки узагальнюючим показником, який концентрує стимулюючі і гальмуючі фактори життєвого прояву людини є духовний бар’єр. Динаміка існування в суспільстві традицій, думок, цінностей, на яких базується формування сфери людських відчуттів, головний і безпосередній механізм творення відносин між людьми. І носить він не кон’юктурний, і, навіть, не конкретно-історичний характер, а є загальнолюдським. Не науково-технічний прогрес визначає форму відносин між людьми, дружби, кохання, а рівень духовності. Який, в свою чергу, впливає на стан НТП в суспільстві.

Крім духовного бар’єру є ще ряд перешкод, які заважають встановленню відносин між людьми. Серед них бар’єр, який виростає, як правило, при першому ж контакті, - естетичний.

Перша думка про людину твориться, перш за все, по її зовнішньому вигляду, формі поведінки, стилю одягу. Зрозуміло, що проводять по розуму, але зустрічають, все таки, по одягу. Зовнішність завжди багато визначала у відносинах до людини, особливо в колі маловідомих осіб.

Хоча нас і зустрічають по одягу, але більш важливо, все таки те, як проводять. .А це, як відомо, залежить від розуму. Важко знайти людину, яка скаржилася би на недостатність розуму, набагато легше з такою людиною зустрітися в спілкуванні. Чому ж прояв інтелектуальних недуг дається людині значно легше, чим їх усвідомлення? Діло в тому, що інтелект – складне психологічне утворення, різні сторони якого розвинуті у кожної людини далеко не рівномірно. У одних людей розвинутий інтелект теоретичний, у інших практичний, у одних – здібності до цілісного художнього пізнання світу, у інших – до його логічного розчленування і суворому науковому відтворенню. Внаслідок цього і виникає інтелектуальний бар’єр.

Проблема моральних бар’єрів у взаємовідносинах є найбільш складною і в багатьох випадках, навіть, неможливою для вирішення. Підлість, непорядність, неправда творять між людьми таку стіну, через яку не пройти навіть тим, хто в досконалості володіє різними засобами спілкування. Як це не парадоксально, але моральні бар’єри виникають і в тих випадках, коли ми маємо справу з людиною, абсолютно ні в чому не порушуючу моральні норми. Дійсно, кришталево чиста людина часто може бути погано зрозумілою оточуючим. В основі нерозуміння лежать, напевно, глибинні психологічні механізми захисту особистості людини зі всіма її недоліками від “дії” практично недосяжних ідеалів соціального успіху і без упередженої моральної поведінки.

Як вже відзначалося, неоднозначно впливає на спілкування характерно для міського типу життя екстенсивність спілкування. На перший погляд тут все зрозуміло: стандартизація умов життя і побуту не тільки підриває відчуття своєї індивідуальності, різниці від інших, але і веде до занепаду самого процесу спілкування. Телефон, в значній мірі, витіснив з сучасного життя особисту переписку, телевізор замінює живий, безпосередній обмін інформацією, а під дією засобів масової комунікації люди не помічаючи цього починають орієнтуватись на одні і ті ж шаблони поведінки, відчуття і думки.

Загальний наслідок всіх цих процесів, найбільш проявляючий себе в сучасному суспільстві, - зростаюча самотність і некомунікабельність у відусобленні, приватизації особистого простору, встановленні деякої дистанції між собою і іншими, причому, з віком і підвищенням освітнього рівня ця потреба росте. Експериментально встановлено, що, вибираючи місце в бібліотеці, міському транспорті, їдальні людина, як правило, встановлює деяку дистанцію між собою і іншими, не займаючи сусідніх місць. Приватизація проявляється і в сімейному побуті, у вигляді підвищення рівня вимог до життєвих умов.

Втрата ілюзій, розчарування в будь-чому–лише один з немалої кількості факторів і обставин, породжуючих кризис самотності. Гегель причини цього стану визначав слідуючим чином: “Драматическое действие не ограничивается простым, беспрепятственным проведением определенной цели, а безоговорочно коренится в обстоятельствах, страстях и характерах, входящих в коллизию”. Конфлікт корениться і в суспільному житті, і в сфері особистих відносин, він заключає в себе протиріччя не тільки характерів, але і часу, в якому живе людина, і по-різному вирішує ці протиріччя. Оптимістично оцінював можливості людського взаєморозуміння великий Достоєвський, який твердив, що природа людини єдина…В одній людині заложено все, що є у всіх людей…По природі своїй кожна людина може зрозуміти іншу, як і бути зрозумілою…Але здійснення цього можливе далеко не завжди і не всюди, так як самотність не вузькомірна, чисто психологічна, або чисто моральна проблема. Вона має складний, комплексний характер: філософський, соціологічний, етичний, психологічний, історико - культурний і т.д. Тому, уява про внеісторичну, внекультурну природу відчуження людини від собі подібних, про безвихідність самотності, переконання в непереборності нерозуміння людини людиною, у вічній самотності –лише спекулятивне узагальнення, яке ігнорує рух протилежностей (соціально-психологічної ізольованості індивіду і колективної солідарності і гуманізму), до перемоги такої установки в історичному масштабі.

Однак, у більшості випадків провина за самотність, до деякої міри, лежить на нас самих.

Кожен, хто відчуває самотність, або вважає, що люди його не люблять, що він не користується такою популярністю, як інші, повинен усвідомити: людські стосунки – це обмін цінностями. Навіть у стосунках між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх підтримування. Якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то зрозуміло, що з часом друга втратить до них інтерес. Звичайно, користь у такому випадку не можна розглядати, як матеріальну вигоду. З однією людиною ми підтримуємо зв’язок тому, що вона вміє цікаво говорити, від другої ми дістаємо важливу інформацію. Третя має приємну зовнішність і поведінку, четверта-оптиміст, вміє підбадьорити людину, п’ята людина завжди готова дати необхідну пораду, тощо.

Проте, є люди, які у стосунки не роблять ніякого внеску, щоб їх покращити, а лише вимагають від них то одного, то іншого. Зрозуміло, що мало хто поважатиме таких людей, а намагатиметься обмежити зв’язки з ними, звести їх до мінімуму. Цікаво, що саме такі особи часто дивуються, чому їх перестають поважати і припиняють з ними стосунки.

Але, як на мій погляд, відчуття самотності виходить не від зовнішньої ізоляції, не від поганого оточення і т.д., а від неможливості виразити всю повноту відчуттів: “Як шкода, що зараз ми соромимось говорити один одному все. Багато, особливо потрібного, приховуєш”.

Переборювати бар’єри взаєморозуміння важко. Значно легше інше – самому не створювати ці бар’єри. Щоб не стати перешкодою на шляху до взаєморозуміння, людині необхідно знати правила спілкування, і перш за все навчитись керувати своїми емоціями, які часто стають джерелом конфліктів.

4. Психологічні правила спілкування
“…умейте говорить на языке собеседника. Говорите его словами, его построениями, только так он легко запомнит и примет в сознание вашу мысль. Так научимся вмещать слова собеседника и незаметно перейдём к характеру его мышления”

Н.Рерих

Щоб запобігти помилок в розумінні інших людей, потрібно, перш за все, не забувати про те, що інший, перш за все, відрізняється від мене. Не суди про інших по собі – елементарне правило взаєморозуміння, по яке, до речі, часто забувають, ставлячи знак рівності там, де краще було б поставити знак питання. Чим глибше ми будемо розуміти те, що відрізняє нас один від одного, тим коротший шлях до взаєморозуміння, тим більше можливостей здобути істинну рівність в спілкуванні, засновану на взаємній повазі прав кожного залишатись самим собою.

Моральні відчуття допомагають особі оцінити ту чи іншу людину, підготовитись до словесної реакції у відповідь на її слова, або поступки, вибрати вірний тон спілкування, відшукати для нього найбільш відповідну форму.

Обов’язковою умовою культури міжособових відносин є готовність людей до взаємоповаги, яка виступає для кожного як внутрішня самодисципліна, яка дозволяє перебороти тенденції опору і відштовхування, які часто виникають при неузгоджуванності з деякими діями і доказами співбесідника.

Повага однієї людини до іншої проявляється в такій якості, як скромність. Ця якість не дозволяє особі ставити наперед особисті переваги над тими хто їх не має. Навпаки, вона розгладжує появляючі контрасти, не даючи їм перейти в протиріччя і, тим більше, у відкритий конфлікт.

В любій розвинутій мові є ряд понять, які позначають різні відтінки духовного єднання, суміщення відчуттів: співчуття, співпереживання, співучасть. Всі вони описують процес, коли одна людина не просто “розшифровує” емоційний стан іншої, а як би сама настроюється на чужу хвилю, розчиняється в іншій і відтворює її переживання в собі. “Не слова, но чувство сердца творит чудо”.

А тепер давайте звернемо увагу на те, як люди довкола нас встановлюють контакти з іншими людьми, в тому числі і з вами, і ви переконаєтесь, що той, хто має до цього хист, застосовує або всі, або деякі з наведених нижче способів.

Насамперед він намагається якомога швидше знайти спільні інтереси, викликати враження, які збігаються з його власними, тощо. Наприклад, обидва народилися в одному місті, діти вчаться в одній школі, обидві сім’ї мешкають в одному кварталі, проводять відпустку в тому самому місці і т.д. Причина, по якій багато людей є поганими співбесідниками, заключається в тому, що вони говорять тільки про ті речі, які цікавлять їх. Пустіть цей процес в оберненому напрямку, підштовхніть другу людину говорити про її інтереси, про її справи, про її успіхи. Зробіть це і слухайте уважно, і ви надасте людям задоволення. Вас порахують хорошим співбесідником, навіть, якщо ви говорили дуже мало.

Важливою прикметою людини, яка вміє налагоджувати контакти з іншими людьми, є дружнє до них ставлення. Під час розмови така людина доброзичливо посміхається і тим самим запобігає виникненню у співрозмовника почуття настороженості. “Хвалите человека за каждый, даже самый скромный его успех и будьте при этом искренны в своём признании и щедры в похвалах”. Досвід передових педагогів показує, що “виховання похвалою” набагато ефективніше, ніж традиційна система виправлення поведінки з допомогою загроз. Залишається тільки шкодувати, що не у кожного вихователя вистачає терпіння послідовно розвивати добрі зачатки в людині, вітаючи її з новими успіхами, не караючи за кожний промах. Однак, принцип заохочення непотрібно абсолютизувати. Тому, що похвала може привести до результатів далеких від добрих намірів того, хто нею користувався незалежно від конкретних обставин.

Що стосується посмішки, то слід було б навести китайське прислів’я, яке говорить: “Людина без посмішки на обличчі не повинна відкривати лавку”. І дійсно, негативні емоції можуть стати своєрідним “від’ємником” в формулі людського взаєморозуміння, якщо, перебуваючи в такому емоційному стані, людина захоче зрозуміти інших людей. Дослідження в області психології пропагування показують, що неприємні емоції послаблюють здібності сприймати і вірно оцінювати, навіть самі серйозні аргументи на користь тої, чи іншої точки зору. Тому ніколи не слід категорично відкидати аргументи співбесідника, якщо у вас поганий настрій, або неприємні переживання. Важливо й інше. Не потрібно приймати за чисту монету все, що говорилось в емоційно незрівноваженому стані. Як правило, при цьому суттєво деформуються істинні погляди і думки..

У спілкуванні з людьми важливе значення має вміння поставити себе на місце іншого. Якщо ви вмієте це робити, то вам не важко буде стати на місце іншої людини і дивитись на речі її очима. Якщо ж ви досі не оволоділи таким умінням, то для вас це буде дуже важко.

Докладіть усіх зусиль, щоб навчитись цього. Існує, навіть, думка, що в умінні поставити себе на місце іншого, криється таємниця успіху спілкування з людьми. Лише тоді, коли ви навчитесь дивитися на речі з точки зору іншої людини, ви знайдете відповідні аргументи, які зможуть її переконати. Це правило не нове, воно старе, як історія. Ще дві тисячі років тому Ісус підсумував його в одній думці: “Поводьтесь з людьми так, як ви хотіли б, щоб вони поступали з вами”.

Важливим правилом спілкування є те, щоб ініціатор знайомства говорив із співрозмовником, як з рівним. Він ніколи не повинен виявляти зверхності, яка б могла випливати, наприклад, з того, що він займає вищу посаду. Ще двадцять п’ять віків тому назад китайський мудрець Лао-Цзи висловив думку, яка корисна і сьогодні: “… мудрей: желая быть над людьми, он становится ниже их, желая быть впереди, становится позади”.

Головною помилкою більшості людей є те, що бажаючи бути зрозумілими, вони всіма можливими засобами хочуть донести до співбесідника особисті думки і відчуття, не залишаючи йому часу для відповідного висловлювання. Неприємний залишок після спілкування часто залишається через те, що захоплена своїми думками і емоціями людина не враховує бажання співбесідника бути зрозумілим. Багато мислителів минулого попереджували про цю помилку. “В нас для цього два вуха і один рот, щоб ми більше слухали і менше говорили”, - повчав філософ Зенон. І так, якщо ви бажаєте стати хорошим співрозмовником, станьте, перш за все, хорошим слухачем.

Самоповага – основа культури спілкування. І не тільки тому, що поважаюча себе людина не допустить зневажливого ставлення до своєї особи. Без самоповаги не може бути повноцінного спілкування, заснованого на взаємній повазі, визнанні і права кожного відстоювати свої погляди і думки. Тому, до речі, і ціниться ввічливість, що вона допомагає підтримуванню самоповаги в кожній ситуації спілкування. Але для розвитку цього почуття однієї ввічливості мало. Можна в самій ввічливій формі наговорити безтактних речей.

Є ще два правила хорошого спілкування, які відомі вже давно, але чомусь ми використовуємо їх рідко. Будда сказав: “Ненависть ніколи не знищити ненавистю, а тільки любов’ю”. Непорозуміння ніколи не знищити за допомогою суперечки. Тут потрібна дипломатія, примирення і бажання зрозуміти точку зору іншого. Двадцять віків назад Ісус сказав: “Мирись з суперником своїм скоріше”. Іншими словами кажучи, проявляйте повагу до думок інших.

Але головне правило полягає в іншому, і це вже не раз відзначалось зокрема в епіграфі. “Вкладывайте душу в свое выступление. Подлинная эмоциональная искренность поможет больше, чем всевозможные правила на свете”. Або, говорячи своїми словами, можна сказати так:

Коли душа твоя не тліє,

А ясним полум’ям горить,

Тоді тебе всяк розуміє,

Хоч слово з вуст і не летить.
ІІІ. Життя – школа взаємовідносин

“… Потребность в человеке рождается с



желанием найти для себя в другом человеке

источник радости, отдавая что-то свое”

В.А.Сухомлинський

Людська життєдіяльність неможлива без спілкування людей одного з другим. В матеріальному виробництві і в науковому пізнані, в художній творчості і навчанні дітей воно виступає як необхідна умова всіх цих видів діяльності.

Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що кожного дня вона протягом якогось часу спілкується з членами своєї сім’ї, з товаришами та приятелями, під час праці на підприємстві чи в установі, в гуртках, у різних суспільних групах. Шляхом постійного, щоденного спілкування ми пристосовуємося до свого найближчого оточення, зміцнюємо наші суспільні зв’язки. За допомогою мови люди впливають одне на одного, на суспільні групи, до яких вони належать. Зі свого боку ці групи впливають на кожного свого члена. Отже, все життя людини – це її спілкування з оточенням і взаємний вплив одне на одного.

Розумінню іншої людини разом з підвищенням свого рівня культури допомагає повноцінний індивідуальний життєвий досвід, який дозволяє зрозуміти, відчути відносність не тільки стереотипів, але й особистих еталонів. І, дійсно, чим він ширше, чим більше людей ми бачимо, пізнаємо, тим більша вірогідність вірного розуміння іншої людини. Здатність до глибокого розуміння думок і переживань іншої людини часто приходить з віком. Життєвий досвід попереджує від поспішних оцінок і дій, вчить, що за зовнішньою привабливою формою далеко не завжди іде настільки ж приваблива сутність.

Зміст і структура спілкування з віком змінюються. Терпимість до різниць – один з головних показників рівня культури і інтелектуального розвитку. Це проявляється в спілкуванні. Дитяча дружба може обірватись із-за дрібниці. Юнаки вже готові миритися з окремими недоліками своїх товаришів, але сама дружба все-таки розуміється як щось тотальне. Життєвий світ дорослої людини набагато складніший її діяльність, коло її спілкування і інтересів розчленовуються, спеціалізуються. Чим складніша і багатогранна людина, тим важче знайти іншу, яка була б її співзвучна у всіх відношеннях. Хоча при соціологічних опитуваннях старші люди рідше скаржаться на самотність, це пояснюється не стільки тим, що вони психологічно благополучні, стільки тим, що навчились примиренню і пристосовують свої вимоги до рівня реальних можливостей.

Морально психологічний прогрес спілкування заключається в звільненні з віком від установки “Двійника”. “… Пока человек не освободился еще от своего Двойника, он, собственно и не имеет еще Собеседника, а говорит и бредит сам с собою; и лишь тогда, когда он пробъет скорлупу и поставит центр тяготения на лице другого, он получает впервые Собеседника” тільки після цього повністю вимальовується моральна суть спілкування і скріплюючих її духовних цінностей.



З незнайомою людиною важко спілкуватись перш за все тому, що не знаєш, чого від неї можна очікувати і що вона чекає від тебе. Тільки після того як відбудеться пізнання характерів, спілкування відбувається більш менш добре. Більш менш тому, що людина і її характер досить складні і разом з тим рухомі, динамічні явища. Характеру присутні свої закони. Їх, мабуть, психологи коли – небудь опишуть формулами. А на практиці спілкування – нескінчене взаємне пізнання, взаємні радості і взаємні помилки. І особливо багато таких помилок буває в людей мало спостережливих, не співчутливих і неосвічених в психологічному відношенні.

Зрозуміти іншого, зрозуміти себе і, накінець, бути зрозумілим – така логіка людських взаємовідносин.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconІгри як один із важливих методів інтенсифікації навчання англійської мови в початкових классах
Психологічні передумови використання рольової гри у процесі навчання іншомовного спілкування учнів середньої школи
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconМожливості використання методів психодіагностики у вивченні особистості розумово відсталих школярів Марія Матвєєва
Медико-психологічні проблеми дефектології: збірник наукових праць. – Херсон: «олди-плюс», 2000. – С. 93-96
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconА. А. Колесник Методичні рекомендації щодо здійснення
У методичному посібнику висвітлено соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки підлітків. Розглядаються методи профілактики...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconАнотація дисципліни
У ній виділяється низка напрямів: політико-психологічні аспекти макрополітичних явищ; психологічні особливості політичних систем;...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування icon«Морально-етичні принципи віртуального спілкування в соціальних мережах»
Мета: розширити й поглибити знання про безпечний Інтернет та спілкування в ньому; розвивати уважність, спостережливість, морально-етичне...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconУрок I тема. Сходинками до краси. Спілкування як важливий складник культури людини. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й писемне, монологічне й діалогічне. Мета. Повторити
Ті про монологічне й діалогічне мовлення, узагальнити й систематизувати знання про спілкування; повторити основні правила спілкування;...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconДодаток 14 Роль класного керівника у адаптації дитини-біженця у новому середовищі та дітей воїнів ато
Диції, звичаї, люди. Психологічні проблеми підсилюються ще й побутовими негараздами: відсутність домівки, коштів, одягу по сезону....
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування icon«Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору
Ь на уроках; виховувати в учнів вміння відстоювати свої думки та робити узагальнювальні висновки; виховувати культуру спілкування,...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconТеоретичне обгрунтування проблеми формування навички грамотного письма за допомогою орфографічного читання 1 Різні підходи до обгрунтування природи орфографічного досвіду
Точна, грамотна І виразна мова в різних ситуаціях спілкування, грамотне письмо сприймаються як ознаки освіченості І в значній мірі...
В. Приступа Психологічні проблеми спілкування iconУсне ділове спілкування
Плетнєва О. Л. Усне ділове спілкування: навч посібник / О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац аерокосм ун-т «Харк авіац. ін-т», 2008. – 51 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка