Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164



Скачати 208,17 Kb.
Дата конвертації30.06.2017
Розмір208,17 Kb.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філологічна.– 1999.– Вип. 27.– С. 155-164.

VISNYK LVIV UNIV

Ser. Philologi.– 1999.– № 27.– P. 155-164.






Ганна СОКІЛ
ІЗ КОГОРТИ УКРАЇНСЬКИХ ФОЛЬКЛОРИСТІВ

Ім’я Осипа Роздольського тісно пов’язане з розвитком культури кінця ХІХ – почат­­ку ХХ ст., утвердженням і піднесенням української фольклористики в період діяльності Наукового товариства імені Т. Шевченка. Збирачеві разом з його колегами та однодумцями довелося розширяти й поглиблю­ва­ти рамки цієї галузі науки, а в деяких ділянках протоптувати перші стежки.

Осип Роздольський народився 29 вересня 1872 р. в селі Доброводах Збаразько­го повіту (тепер Збаразького району Тернопільської області). Батько його був священи­ком, і невдовзі родина переїхала на Львівщину, у село Берлин (нині Хмільове Бро­дів­­ського району), де й пройшло дитинство майбутнього фольклориста. Згодом на­вчав­ся у Бродів­ській гімназії. Зимові та літні канікули він проводив на селі у батьків, у колі своїх одно­сель­чан. Це сприяло ознайомленню з народною творчістю, що по­кла­ло початок захо­п­­лен­ню нею, а відтак і наукового її осмислення. Закінчив гімназію 16 липня 1890 р. [1] До речі, ім’я О. Роз­доль­­сько­го числиться серед п’яти кращих випуск­ни­ків Бродівської гімназії і викар­бо­ва­не на барельєфній дош­ці цього закладу.

У Львові він закінчив Греко-католицьку Богословську Академію (1894) та філо­соф­ський факультет Львівського університету (1897). Під час навчання О. Роздоль­ський поринає в атмосферу духов­но­го життя пере­до­вої громад­ськос­ті Львова. Саме в кінці 80-х – на початку 90-х років XIX ст. по­ча­лось пожвав­­лен­ня як україн­ських, так і зарубіжних етнографічних до­слі­джень. Згур­то­ву­ють­ся молоді фольк­ло­рис­ти, етногра­фи, посилюється інтерес до усної словес­нос­ті. Стають відомими музичні твори М. Лисенка та деяких інших етно­му­зи­ко­логів. Тоді ж у Львові засновано співоче то­ва­риство "Боян", яке поширювало ук­ра­їнську народну пісню в обробках М. Ли­сен­ка, А. Вахнянина, Д. Січинського та ін.

Серед великих любителів і справжніх ентузіастів народних пісень особливо від­зна­­чав­ся О. Роздольський. Ви­хо­ван­ці духов­ної семінарії, за словами Ф. Колесси, при­но­си­ли десятки народних пісень із різних сільських закутків, переймали одні від одних, співали й милувалися ними так, ніби щойно тепер відкрили красу рідної пісні, пізна­ли її цінність не тільки по­етич­ну, а й музичну [2, c. 326]. О. Роздольський за­хоп­лю­вав своїх товаришів наспівуванням мелодій з рід­но­го села Берлин. Ф. Колес­са зазначав, що навіть не ма­ю­чи музичної освіти, він пере­ймав десятки народних мелодій та, подібно І. Франкові, любив їх співати так, "як співають на­ші селяни, без афек­тацій та концертних манер" [3, c. 524]. Тоді ж, під час універ­ситет­ських студій у Львові, Ф. Колесса записав від О. Роздольського кілька десятків прекрасних мелодій [3, c. 524].

З метою збереження цінного пісенного матеріалу за ініціативою І. Франка й О. Ни­­­жан­­ківського, що були в безпосередніх зв’язках з М. Лисенком, у 1894 р. організовано комітет, який поставив собі за мету систематично публікувати народні пісні під заголовком "Українсько-руські народні мелодії". До цього комітету, крім

О. Роз­доль­ського, входили такі визначні діячі національної культури, як О. Ни­жан­ків­ський, Д. Січинський, І. Франко, М. Павлик, Б. Лепкий, Ф. Колесса. Невдовзі орга­ні­за­цією та публікацією ма­те­­рі­а­лів народної творчості зайнялося Наукове товариство імені Шев­ченка у Львові, з діяль­ніс­тю якого тісно пов’язана вся подальша творча біографія май­бутнього фолькло­рис­та. Одночасно разом з В. Гнатюком та Ф. Ко­лес­сою він вступив до "Towarzystwa ludoznaw­cze­go", яке займалося також вивчен­ням народної куль­ту­ри [4, c. 175].

Співпраця О. Роздольського з І. Франком, В. Гнатюком, Ф. Колессою, С. Люд­ке­ви­­­чем сприяла активному записуванню усної словесності, перші фіксації якої відно­сяться до 1892 р. Фольклорні матеріали, які зібрав він у 1892–1895 рр., публі­ку­ва­лись у часо­пи­сі "Житє і слово".

Під час канікул, влітку 1895 р. О. Роздольський разом з В. Гнатюком здійснив пер­­шу фольклорно-етнографічну експедицію на Закарпаття, маршрут якої пролягав через Ско­лівщину. Відразу після цієї подорожі В. Гнатюк написав статтю "Дещо про Русь Угор­ську" [5, c. 26-30], в якій виклав результати проведеної експедиції, цікаві міркування про культуру та побут українського населення цього краю під тривалим чужинницьким поневоленням. Хоч записані тут матеріали свідчили про наявність певних регіональ­них відмінностей, проте вони підтверджували, що по той бік Кар­пат живуть такі ж українці, як і по сей, і заперечували фальшиві твердження щодо якоїсь етно­куль­турної відме­жо­ваності закарпатців від галицьких карпат­ських українців. Зокрема, заз­на­чалося що, на Закарпатті залюбки слухають і самі співають українські піс­ні. "Коли ми з д[обродієм] Роздольським співали їм наші пісні, слухали нас за­люб­­ки, а "Вер­хо­вино, світку ти наш" то вправяла їх в такий фер­вор, що не лиш ка­за­ли нам повто­ря­ти, але й відписували собі текст і виучувалися мелодій" [5, № 3, c. 27].

Бажаючи наочно показати, що мова закарпатців "не якась незвичайна, лиш така, як наша з маленькими відмінами", обидва фольклористи мали намір надрукувати збір­ник бойківських казок, які зібрав В. Гнатюк у Хітарі, а Роздольський у Тернавці (тепер обид­ва села в Сколівському районі Львівської області) разом з народними тво­рами, зафік­со­ва­ни­ми на Закарпатській Верховині, проте цей план, на жаль, так і не був реалізований.

Важливою подією в житті молодого фольклориста була публікація його збірки "Га­лицькі народні казки" [6], що вийшла у видавництві Наукового товариства імені Шев­чен­­ка. Збірку упорядкував та додав паралелі І. Франко. Цією збіркою О. Роз­доль­­ський заявив про себе як добре підготовлений збирач. Франко високо оцінив мо­ло­дого фольклориста, називаючи його "вельми пильним та старанним збирачем" [7, c. 1]. Його активно залучали до підго­тов­ки й наступ­них томів "Етнографічного збір­ни­ка". Це чітко простежується в лис­ті М. Гру­­­шев­сько­го до І. Франка, датованому між 27 лютого і 5 березня 1896 р., в яко­му, зок­рема, за­зна­­­ча­­­лось: "Чи не могли б ми сими днями зійтися на нараду з п. Роз­діль­сь­ким та Гна­тю­ком у спра­ві збірника етно­гра­фіч­но­го" [8, c. 248].

Активна робота на ниві фольклористики дала підставу І. Франкові віднести О. Роз­­­­­доль­ського до когорти збирачів нового типу, які намагалися вичерпати запас ет­но­­­гра­фічних фактів у певній околиці, подати увесь репертуар пісень, народних но­вел яко­гось нез­ви­чайного оповідача й охопити запас доступного однорідного матеріа­лу в цілім краю. Вони бралися за справу не насліпо, а добре познайомившись з попе­ред­­ньою літературою, вишукували найцікавіші території для дослідження, розуміючи його наукову вартість [9].

Збирацьку діяльність молодий фольклорист продовжує й після за­кін­чення універ­си­те­ту. 1897 р. Осип Роздольський одружується з Ольгою Танча­ків­сь­кою [10, c. 353]. З 1 вересня цьо­­­го ж року працює викладачем Коломийської гім­на­зії. Звичайно, після Львова Коло­мия видалася йому містом, у якому "всі сплять бла­же­н­ним сном". Запро­шу­ючи до себе в гос­ті В. Гнатюка, в одному з листів він висловлює сум­нів, що при всьому бажанні навіть гарячо-патріотичне Гнатюкове серце "ледве чи розігрі­ло би кого тут", хоча радить йому спробувати" [11, № 4, c. 239]. Та, незважаючи на та­ку ситуацію і велику зайнятість викладацькою ро­бо­­тою, О. Роздольський приділяв знач­ну увагу фольклору. Він не тільки запи­сував, а й упо­рядковував згромаджений мате­ріал, додавав до нього паралелі, про що, зокрема, пові­дом­ляв В. Гнатюкові: "Я де­що зібрав на феріях в Плетеничах та Дунаєві (нині обидва села Пере­миш­лян­сь­ко­го району Львівської області.– Г.С.) (хоч, правда, що небагато), хотів би-м отже те­пер, коли маю у себе бодай тих кілька книжок, подати пара­ле­лі до всього, що є в мене" [11, № 4, c. 238]. Проживаючи в Коломиї, О. Роздольський залишається й надалі ак­тив­­ним членом Науко­во­­го товариства імені Шевченка. У лютому 1898 р. його обра­но сек­ретарем філологіч­ної секції [12]. Він продовжує працювати над збиранням фольк­лор­ної про­­зи, резуль­та­том чого стали збірки "Галицькі народні казки" [13] і "Га­лиць­кі народні нове­ли" [14].

Записував фольклорний матеріал О. Роздольський переважно під час відпустки. Він уперше в українській фольклористиці почав ви­ко­­ристо­вувати для фік­са­ції фонограф. Та й не тільки в українській. С. Люд­ке­вич зазна­чав, що у справі засто­су­­ван­ня фонографа Галичина не поступилася пер­шіс­тю на­віть Америці [15, c. III]. Прав­да, деякі мос­ков­ські науковці вважали піоне­ром у цьому ро­сій­ську дослідницю І. Ліньову. Однак К. Квітка спростував це твердже­ння, віддавши таки пріоритет О. Роз­доль­ському. "В дій­снос­ті Й. Роз­доль­сь­кий уже в 1900–1902 рр.,– зазна­чав він,– схопив на фонограф півто­ри тисячі мелодій, а Ліньова їздила на Україну 1903 року" [16, c. 2]. Такої ж думки дотриму­вав­ся і Ф. Ко­лесса. Зокрема, у рецензії на статтю К. Квітки "Лисенко як збирач народних пі­сень" він вважав слушним його спросту­ван­ня щодо неточностей та помилок москов­ських критиків, наголошуючи при цьому, що не Ліньова почала вперше збирати україн­ські народні пісні за допомогою фонографа, а О. Роздольський [17, c. 559].

Досить цікавою була й методика використання фонографа в народознавчих цілях. Спочатку, наприклад, під час експедиції на Лемківщину (1900) О. Роздоль­ський вив­чав мелодії пісень напам’ять, а відтак зрепродуковував їх на фонограф у Львові. Але ця робота виявилась довготривалою, інколи недостатньо точною, тому згодом він брав апа­рат з со­бою і використовував для безпосереднього запису.

У 1906–1908 рр. виходить двотомна збірка О. Роздольського "Галиць­ко-руські на­­род­­ні мелодії" [18], розшифровку та редагування нотного мате­ріа­лу до якої зро­бив С. Люд­­ке­вич. Вона стала, за висловом Ф. Колесси, однією з найбільших і найкращих збі­рок з обсягу музичного фольклору [19, арк. 342].

Зауважимо, що такий великий обсяг фольклористичної роботи О. Роз­доль­­ський ви­ко­нував паралельно з педагогічним навантаженням. Адже у 1904–1907 рр. він пра­цю­вав у чоловічій гімназії в Перемишлі, одночасно викладаючи там і в Україн­сько­му інсти­туті для дівчат (1905–1907). Тільки у 1907 р. був переведений до Академічної гімна­зії у Львові [20, c. 90].

О. Роздольський брав також участь у фіксації народнопісенних зразків певного тема­тичного спрямування. Передусім маються на увазі архаїчні календарно-обря­до­ві пласти. Чимало його текстів увійшло до Гнатюкового збірника "Гаївки"[21]. Із 180 умі­ще­­них тут мелодій 129 записав на фонограф О. Роздольський, а розшифрував їх Ф. Ко­лес­­са. Обидва готували велику публікацію українських народних пісень зі Схід­ної Гали­­чи­ни для видання "Das Volkslied in Österreich", проте перша світова війна перешко­дила її виходу в світ [19, арк. 342].

Крім збирацької роботи, в цей час О. Роздольський як член Наукового товариства іме­ні Шевченка неодноразово виконував обов’язки референта етногра­фіч­но­го відділу му­зею, бібліотеки [22, c. 12], був тимчасовим "рахунковим референтом" видань, ви­ко­­ну­вав обов’язки директора "Академічного дому" [23, c. 2].

Як член спеціальної комісії у справі збирання матеріалів для Етнографічного музею Наукового товариства імені Шевченка (до комісії входили також В. Гнатюк і В. Шу­­хе­­вич) Роздольський уже з кінця 1900 р. бере участь у поповненні колекцій цін­ними експо­ната­ми [24, c. 4]. Зокрема, у 1908 р. О. Роздольському, як знавцеві ужит­­ко­вого мистецтва, виділено 200 корон для придбання керамічних виробів до музею і на до­комп­лектування мелодій гаї­вок [25]. Він зібрав і передав музею 190 писанок (1909) [26, c. 24], залучав до цього і гімназистів, внаслі­док чого було передано ще 250 писанок (1911) [27, c. 3]. Це дало підстави І. Франкові віднести його разом з В. Гна­­тю­ком та В. Шухевичем до над­зви­чай­но здібних та старан­них колекціонерів етногра­фіч­них мате­рі­алів [28, c. 72].

О. Роздольському доручали рецензувати фольклорні збірники, які готувалися до друку у видавництві Наукового товариства імені Шевченка. Так, на одному із засі­дань Ет­но­­­графічної комісії 28 червня 1908 р. він доповідав про перегляд збірки (пе­ре­важно) Марка Вовчка, що була прислана до Львова з Петербурга [29, c. 39]. Яку оцін­ку дав учений, на жаль, невідомо, бо ширшої інформації з цього приводу не ви­яв­ле­но.

У 1913 р. О. Роздольський видав брошуру "В обороні правди" (у співавторстві з відо­­мим літературознавцем М. Мочульським та істориком І. Джиджорою) [30], яка, по суті, стала відповіддю на анонімну публікацію "Перед загальними зборами Науко­во­го то­ва­­риства імені Шевченка", підписану "Комітетом громадського добра". В останній зви­­ну­ва­­чувались члени виділу і передусім довголітній голова Наукового товариства імені Шев­ченка М. Грушевський у науково-моральному збоченні та ма­те­рі­альних ви­тра­­тах. Автори відповіді-протесту спростували наведені факти, довели без­підставність зазначених звинувачень. Натомість було підкреслено, що М. Гру­шев­ський виявив себе видатним орга­­нізатором науки, праця якого заслуговує високої оцінки, адже саме під його керів­ницт­вом Наукове товариство імені Шевченка вийшло на рівень національної академії наук, а за обсягом видавничої справи не поступалося багатьом зарубіжним академіям.

Сумлінна праця принесла О. Роздольському заслужене визнання: його ім’я стало відоме не тільки в Західній, але й у Східній Україні, Росії, а також серед інших сло­в’ян­­сь­ких народів. Свідченням цього є ухвала загальних зборів Українського Науко­во­го това­рист­ва у Києві 7 лютого 1914 р., згідно з якою вченого обрано дійсним чле­ном на­зва­ної організації [31]. Того ж року Петербурзька Академія наук запросила його записувати фольк­лор на теренах Східної України. Документа, який прямо за­свід­чував би цей факт, поки що не виявлено, але деякі відомості простежуються з лис­та до російського ака­де­мі­ка О. Шах­ма­това, де О. Роздольський нагадував йому, що одер­жав від Петербурзької Академії дору­чен­ня зайнятися під час літньої від­пуст­ки збиранням усної словесності у Чернігівській та Полтавській губерніях [11, № 4, c. 240]. Цю пропозицію, звичайно ж, під­три­ма­ло Наукове товариство ім. Шев­чен­ка у Львові, яке на своєму засіданні 3 червня 1914 р. вирі­шило делегувати Осипа Роз­доль­ського "задля студій українських пісень, їх рит­мі­ки й фонольогії" [32].

До ідеї збирання народних пісень на Східній Україні прихильно поставились, зокре­ма, голова Українського наукового товариства в Києві М. Грушевський, відо­мий істо­рик мистецтва й театру Д. Антонович та громадський діяч, меценат україн­ської куль­ту­ри Є. Чикаленко. Про це свідчать рядки листа художника М. Бойчука до О. Роз­­­доль­­сько­го від 6 квітня 1914 р., в якому також ідеться і про влаштування побу­ту запи­су­вача під час експедиції, зокрема на Чернігівщині [11, c. 239].

Незважаючи на короткочасність відрядження О. Роздоль­сь­ко­го на підросійську Україну (почалась війна), йому все ж таки вдалося зібрати цінну колекцію фольк­лор­них матеріалів. Про це фольклорист повідомляв росій­ському академікові О. Шах­ма­то­ву [11, № 4, c. 240]. Та на долю українського вченого випало багато випробувань, поневірянь по чужині. Цей період у його житті можна на­зва­ти трагічним. На Чер­ні­гів­­щині його арештовано як австрійського підданого і відправ­лено етапом разом із ув’яз­неними в Уральськ. Через декілька днів на клопо­тан­ня почес­но­го члена Петер­бур­­зької Академії мистецтв Б. Ханенка за дорученням його дружини, відомої лю­би­тельки українського мистецтва В. Ханенко дозволено О. Роз­доль­ському повернутися в Чернігів­ську губер­нію, де проживав він до кінця квітня 1915 р. Потім – знову за­сла­н­ня в Сим­бірськ. Не встиг ще тут призвичаїтись, як передбачалось нове місце – Єкате­­рин­­бург і небезпека по­даль­ших заслань. Обставини, в які він потрапив, та стан здо­ро­в’я змусили фольк­лориста звернутися до голови відділу російської мови Петер­бурзь­кої Академії О. Шах­матова з проханням посприяти йому щодо проживання в Сим­бірську [11, № 4, c. 240].

Невідомо, як відгукнувся на це О. Шахматов, але невдовзі (9 липня 1915 р.) О. Роз­­­­доль­ський одержав письмовий дозвіл на проживання в Симбірську, що й пові­дом­ляв в одному з листів М. Мочульському, натякаючи при цьому на чиюсь "ласкаву поміч" [11, c. 240].

Про його долю турбувалось і Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Бо зга­ду­­ва­на вже заява-підтвердження, яка засвідчувала, що О. Роздольський справді ви­їхав у наукову експедицію за дорученням та на кошти товариства, датується 19 лис­то­па­да 1915 р., коли він перебував під арештом [32]. Можливо, надсилаючи її, голова това­риства В. Щурат і секретар І. Раковський мали на меті посприяти у справі О. Роз­дольського, ще раз доводячи, що це не австрійський аґент, а звичайний фольк­ло­рист, який всього-на-всьо­го записує народні пісні.

Зрозуміло, що О. Роздольському в цей час довелося багато пережити. Голод, хо­лод, брак коштів, а іноді – підтримки та розуміння, поганий стан здоров’я, туга за рідним краєм доводили його до відчаю, викликали почуття песимізму. Мабуть, у таку хвили­ну (а їх, очевидно, було чимало) він писав: "Щоби хоча скоро все те скінчи­ло­ся!". "Я часто бідую з моїм жолудком, а крім того не можу привикнути до тутешнього клімату і раз у раз простуджуюся", "... тепер я вже малу маю надію, щоб усе скінчилося скор­ше, як перед зи­мою 1916 р., що більше (як починав пок[ійний] Чехо­вич коляду свою, пропо­відь чи мо­ву), "бувають хвилі в життю чоловіка", тобто в моїм теперішнім, коли взагалі не надіюся вернутися домів, бо щось надто часто я вже хорую" [11, № 5, c. 309]. Роз­па­чем, болем проникнуті рядки його листів цього періо­ду. "Думаю, що ми всі (значить і Ви з Б[уїнськ]а, – писав у листі до М. Мочульсько­го, – ще кудись даль­ше помандруємо; тут зовсім виразно починають про се говорити. Я здоров, але через спеку і вічну непев­ність нашого положення не можу нічого ро­би­ти" [11, № 4, c. 240]. Ота "вічна непев­ність" забирала всі творчі сили, точила душу. Але навіть у таких жах­ливих умовах він зна­ходив сили для праці. У цей час звертається до перекла­дів, заохочує М. Мо­чуль­сь­ко­го до вивчення французької мови, намагається підтримати інших у важку хвилину.

Із Симбірська О. Роздольський переїхав до Казані. Останній лист із зазначеного міста, датований 20 травня 1916 р., свідчить, що він за кілька днів повинен прибути в Ка­зань, де перед тим був засланий і М. Грушевський, який до того часу проживав у Симбірську майже весь 1915 рік, тобто від лютого, коли його заарештували, до осені 1915. Восени того ж року його переведено до Казані. Туди згодом мав намір пе­ре­їха­ти з Буїнська М. Мочульський. У цитованому листі О. Роздольський звертався до ньо­­го: "На­пи­шіть, будь ласка, зараз на адресу П[ана] Проф[есора] [33], чи будете зі мною мешкати, щоби знав, якої комнати шукати" [11, № 5, c. 310]. Про спільне пе­ре­бу­вання в Казані поки що не вдалось знайти матеріалів. Листування О. Роз­дольського з М. Мо­­чуль­­ським під час так званого інтер­нованого періоду припинилося в травні 1916 р.

Після повернення у 1918 р. до Львова О. Роздольський продовжував викла­даць­ку роботу в Академічній гімназії (1918-1929), одночасно займаючись фолькло­рис­тич­ною та пере­кла­дацькою діяльністю.

Варто зауважити, що В. Гнатюк, подаючи низку цікавих зауважень до Статуту УАН у листі до тодішнього міністра освіти П.Стебницького від 11 листопада 1918 р. наго­ло­сив про потребу фольклорно-етнографічних експедицій. Тут же він запропо­ну­вав у її члени О. Роздольського та ще кількох галицьких збирачів [34, c. 68].

Не поривав О. Роздольський зв’язків зі Східною Україною, підтримуючи їх зде­біль­­шо­го через К. Квітку, який високо цінував його як професійного фолькло­рис­та, доб­ро­го прак­­тика, зважав на його думку, враховував поради. Звертаючись у 1924 р. до Ф. Ко­­лесси з проханням переглянути "Програму до досліду побуту й діяльності профе­сіо­нальних народ­них музикантів та співців", К. Квітка висловив побажання, щоб свої зауваги до неї дали ще й О. Роздольський та В. Гнатюк [35, c. 337], бо, на його думку, вони ста­но­ви­ли "таку трійцю", яка могла утворити школу етнографії щодо пісенного дослідження і в Києві. При цьому у листі до Ф. Колесси від 3 квітня 1926 р. він за­про­­­шу­вав одного з них працювати в Києві над музичною етнографією [35, c. 351]. Однак скориста­тися такою нагодою таки не вдалось.

У 1926 р. О. Роздольського обрано членом Етнографічної комісії Української Ака­­де­­мії наук. З шаною та повагою до нього ставились відомі вчені, зокрема акаде­мік А. Ло­бо­да, котрий очолював вищезгадану комісію. Він вважав за доцільне, щоб портрет О. Роздольського висів у Академії серед фотографій інших діячів фольклору та етно­гра­фії. З цього приводу К. Квітка у листі до Ф. Колесси від 1 січня 1927 р. за­зна­чав: "Ака­де­мік Лобода просить Вас (Ф. Колессу.– Г.С.) через мене передати просьбу Й. Роздоль­сько­му і С. Людкевичеві (більше, здається, видатніших етногра­фів тепер нема) або при­сла­ти фото­гра­фії, або вказати на правдиві знімки, що були десь опубліковані, щоб з них можна було зробити копії для зазначеної мети" [35, c. 360]. З такою метою О. Роз­доль­ський передав свою фото­гра­­фію через художника М.Бой­чу­ка, дружина якого до­ру­чила її К. Квітці [35, c. 361]: Отож, оцінюючи всі заслуги україн­ського фольк­ло­рис­та, порт­рет його було виставлено в Академії наук [36], а згодом ще й у кабінеті музичної етнографії при Академії наук [35, c. 412].

Такого визнання вчений досягнув тільки завдяки сумлінній праці. Він не за­ми­кав­ся в рамках якоїсь однієї проблеми. Коло його інтересів постійно розши­рю­ва­лось: плідно по­єдну­вав педагогічну діяльність з етнографічною та лінгвістичною, пере­кла­да­цьку з музи­ко­­знавчою. Особливо багато часу віддавав він викладацькій роботі. "Пра­цюю, як віл, на про­жи­ток, – писав О. Роздольський до М. Мочульського у листі від 22 лютого 1928 р. – Моя Марійка (дочка.– Г.С.) з пражським докторатом із англ[ійської] мови сидить уже пів­ро­ку тут із нами, готується до іспиту у Львові, працю має вже приняту. Та що з сього вий­де, годі сказати; поки що виглядає так, що зеро. Ромко (син.– Г.С.) по двох правн(ичих) іспитах у Празі перенісся ще перед 2 роками у Відень на Staatswіssenschaft і готується до докторату з сього фаху, та щось дуже вже довго (та й коштовно: коштує нас місячно 40–45 дол(арів), не рахуючи оде­жі), а потім – хіба "на совіти", бо тут, певне, ні­чо­го не діб’єшся" [11, № 5, c. 310].

З 1 вересня 1929 р. О. Роздольський уже не працює гімназійним учителем. Здава­ло­ся, що більше часу вивільниться для творчої роботи. Але складні матеріальні умо­ви зму­шують його і надалі прцювати тепер уже в приватних школах. Окрім того, після тяж­ких поневірянь по чужині, здоров’я його погіршилось і потрібні були кошти для ліку­ван­ня. Заняття, звичайно, забирали багато часу, проте знаходилася вільна го­ди­на і для творчої працї, зокрема для перекладів. "Мене тепер більше цікавлять пере­кла­ди з укр[аїнської] на нім[ецьку] мову... Зрештою, й у цьому я ще не вийшов поза перші почат­ки, а так сказати б, ще тільки "розганяюся" й пробую свої сили, а чи що з того вийде, ще не знаю",– писав він у листі від 4 травня 1930 р. до М. Мочульського [11, № 5, c. 312]. З ним радився, які твори українських письменників варто було б пере­клас­ти, особливо з драм, бо дуже хотів, щоб це сподо­балося німцям. І хоча О. Роз­доль­ський, оче­видно, через скромність, вважав, що тільки пробує сили в цій ділянці, насправді ж він ще в 90-х рр. минулого століття перекладав німецькою мовою українських авторів. Його та­лант як перекладача помітив уже тоді І. Франко. Він на­віть сам хотів бачити свої тво­ри в перекладі О. Роздольського. У листі до О. Ма­ко­вея від 14 травня 1899 р. прогля­да­єть­ся його порада: "Для німецької збірки новел я зі своїх радив би взяти "Яця Зелепугу" і дати йому титул "Eіn Milioner". Тут пере­кладає дещо Роздольський і дуже гарно, може, перекладе й се" [37, c. 132].

Крім кількох опо­ві­дань І. Фран­ка, перекладених німецькою мовою та опубліко­ва­них у тодішніх видан­нях, О. Роздоль­сь­кий звертався до новел В. Стефаника, частина яких надруко­ва­на в 1901 р. в німецькому журналі "Aus fremden Zungen" (З чужих мов"). Там же було опублі­ковано і пе­ре­­клад нове­ли Леся Мартовича "На торзі". Він також перекла­дав новели С. Васильченка, які разом з 10 др­ама­ми Лесі Україн­ки під­го­тував до дру­ку ні­мець­кою мовою [36]. Та, на жаль, йому не вдалося їх опубліку­ва­ти. Упродовж тривалого часу пере­кла­ди зберігалися в домашньому архіві вче­но­го, згодом у родичок – І. Дрималик та О. Паляниці. Нині вони знаходяться у відділі ру­ко­пи­сів Лвівської наукової біблі­оте­ки НАН України ім. В. Сте­фа­ника. Зауважимо, що пере­кладацька спадщина О. Роз­­доль­сько­го тільки тепер стає відома в Україні. За його пе­ре­кладом драми Лесі Україн­ки "Одер­жи­ма" у 1994 р. постав­ле­но спектакль моло­діж­ним театром у Києві.

За ви­дат­ні заслуги у розвитку національної культури О. Роздольського обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, про що свід­чить повідомлення за № 165/30 від 23 липня 1930 р. [38]. Він про­дов­жу­вав і надалі активно записувати фольклор. У той час, коли працював старшим науко­вим спів­­ро­біт­ни­ком філіа­лу Львівського Інституту фольклору Академії наук УРСР, керував кіль­ко­ма фольклорно-етнографічними експедиціями по Львівщині. Остан­ня відбулася в 1940 р. з ініціативи вище­згаданого Інституту на Дрогобиччину [1]. Матеріали, зібрані в ті часи, зберігаються у Відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, етнології та фольк­ло­рис­тики НАН України ім. М. Рильського в Києві [39].

Працюючи на посаді старшого наукового співробітника Інституту фольклору, О. Роз­доль­ський рецензував статті, збірники. Зокрема, серед паперів його особистого ар­хі­­ву виявлено машинописну рецензію на книгу О. Ровінського "Буковинські казки", адре­сова­ну головному редакторові "Дитвидаву" п. Куклісу в Москві, в якій дано продума­ну й аргу­мен­товану оцінку зазначеного збірника. Він підкреслив, що книжка, підго­тов­лена спе­ці­ально для дітей, відзначається "захопленістю й художньою вираз­ніс­тю, новизною сю­же­тики та власне буковинським колоритом" [40].

На фольклористичну діяльність О. Роздольського звернули увагу і зарубіжні до­слід­­­­ни­ки, про що свідчить лист петербурзького вченого М. Азадовського від 26 верес­ня 1940 р., в якому йдеться про його зацікавлення збірками українських казок О. Роздоль­сько­го, котрі він мав намір використовувати у своїй педагогічній роботі зі сту­дентами універ­ситету [11, № 5, c. 313]. Високо оцінили записи О. Роздольського чесь­кий фольклорист і етнограф Ї. Полівка та австрійський науковець Р. Кайндль [41].

О. Роздольський готував також матеріали про фольклор західних областей Украї­ни для передач по радіо [42]. Проте весь вільний час упорядкував свій архів, мріяв ви­дати збірники українських народних пісень з нотами, які запи­сав упродовж 1909-1941 рр. З цією метою розшифровував пісенні тексти з валочків фоно­гра­фа, в чому допо­ма­гали йому члени родини, зокрема дружина. Саме в процесі цієї роботи і захо­пи­ла його смерть 27 лютого 1945 р. Похований на Личаківському цвин­та­рі у Львові.

Втрата О. Роздольського болем відгукнулася в колі його співвітчизників. У нек­ро­­­­ло­гах сповіщалось про великі його заслуги перед українською наукою. Зокрема, Ф. Ко­лес­­са в газеті "Вільна Україна" наголошував, що вся українська фольклорис­ти­ка понес­ла знач­­ну втрату в особі О. Роздольського. Він вказував на чималу кількість усно­пое­тич­ного матеріалу, зібраного ним протягом усього життя. "Велика праця, яку зробив (О. Роз­доль­ський.– Г.С.), – зазначав автор, – його багатоцінні збірники – це справ­ж­ній подвиг, який заслуговує нашої найбільшої вдячності і глибокої пошани" [43]. Відомий дослідник І. Свєн­ціць­кий звернув увагу на ті досягнення, які О. Роз­доль­ський вніс в україн­ське мовознавст­во, адже його фольклорні записи містять надзвичайно цінні відо­мос­ті для історичної діалек­­то­­логії, інших суміжних дисциплін [44, № 2, c. 101].

Високо оцінюючи заслуги О. Роздольського як фольклориста, мовознавця, пере­кла­дача і педагога, не можна забувати, що саме педагогічній праці віддавав він бага­то часу, відриваючись від наукової діяльності. На цьому полі, як слушно зауважив Ф. Ко­лес­са, він міг би досягнути набагато більше, якби повністю віддавався улюб­ле­ній роботі [19, арк. 343]. Та попри всі ті обставини, фольклористичний доробок О. Роз­­­дольського виріз­ня­ється мас­штаб­­ністю як у просторовому, так і в кількісному відношеннях. Окрім згаданих друко­ва­них мате­рі­а­лів, він залишив багато досі не опуб­лікованих, здебільшого пісенних, зразків. Так, у відділі рукописів ІМФЕ тільки фонд 40-1 налічує 99 одиниць збереження, загаль­ною кількістю 9645 аркушів. Крім цього, там же знаходяться його фольклорні записи у фон­дах 28-3, 34-2, 34-3. А якщо додати ще 9 одиниць збереження матеріалів словнико­во­го характеру, то перед нами постає воістину велична постать, гідна уваги.



_________________


  1. Життєпис О. Роздольського // ВР ІМФЕ.– Ф. 34-2.– Од.зб. 29 а.– Арк. 5-7.

  2. Колесса Ф. Кілька слів про фольклор Західної України // Колесса Ф. Музи­ко­знав­чі праці.– К., 1970.

  3. Колесса Ф. Спогади про Миколу Лисенка // Колесса Ф. Музикознавчі праці.– К., 1970.

  4. Кирчів Р. До ювілею "Towarzystwa ludoznawczego" // Народознавчі зошити.– 1995.– № 3.

  5. Гнатюк В. Дещо про Русь Угорську // Радикал.– Львів, 1895.– № 2.– С. 14-19; № 3.– С. 26-30.

  6. Галицькі народні казки / В Берлині пов. Бродського із уст народа списав Осип Роздольський, впорядкував і порівняння додав др. Іван Франко // Етнографічний збірник.– Львів, 1895.– Т. 1.

  7. Франко І. [Передмова] до видання "Галицьких народних казок" // Етнографічний збірник.– Т. 1.

  8. Бурлака Г. Листи М. Грушевського до І. Франка // Великий Українець: Матеріа­ли з життя та діяль­нос­ті М. Грушевського.– К., 1992.

  9. Франко І. Огляд праць над етнографією Галичини в XIX в. // Франко І. Вибрані статті про народну творчість.– К., 1955.– С. 240-241.

  10. Роздольська О. З останніх років І. Франка // Спогади про Івана Франка.– К., 1981.

  11. Сокіл Г. Із неопублікованого листування Осипа Роздольського // Народознавчі зошити.– 1995.– № 4, № 5.

  12. Протокол засідань секції філологічної Наукового товариства ім. Т.Шевченка (да­лі – НТШ) від 9 лютого 1898 р. № 29 // Відділ рукописів Львівської наукової бі­блі­о­теки ім. В.Стефаника (далі ВР ЛНБ).– Ф. 42 а.– Спр. 11.– Арк. 29.

  13. Галицькі народні казки / Зібр. Осип Роздольський // Етнографічний збірник.– Львів, 1899.– Т. 7.

  14. Галицькі народні новели / Зібр. Осип Роздольський // Етнографічний збірник.– Львів, 1900.– Т. 8.

  15. Людкевич С. Передмова до видання "Галицько-руські народні мелодії" / Зібр. на фо­но­граф Й. Роз­­доль­ський, списав і зредагував С. Людкевич.– Т. 1 // Етногра­фіч­ний збір­­ник.– Львів, 1906.– Т. 21.

  16. Квітка К. М. Лисенко як збирач народних пісень.– К., 1923.

  17. Колесса Ф. [Рецензія] на кн.: К. Квітка. М. Лисенко як збирач народних пісень // Ко­лес­са Ф.М. Му­зи­­ко­знавчі праці.– К., 1970.– С. 559.

  18. Галицько-руські народні мелодії / Зібр. на фонограф Й. Роздольський, списав і зре­да­гував С. Люд­ке­вич.– Т. 1; Т. 2 // Етнографічний збір­ник.– Львів, 1906.– Т. 21; 1908.– Т. 22.

  19. Колесса Ф. Історія української етнографії // ВР ІМФЕ.– Ф. 14-2.– Од. зб. 244.

  20. Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі (1895-1995).– Дрогобич, 1995.

  21. Гаївки / Зібр. В. Гнатюк. Мелодії схопив на фонограф Й. Роздольський, списав Ф. Ко­ле­с­са // Мате­ріа­ли до українсько-руської етнології.– Львів, 1909.– Т. 12.

  22. Засідання Виділу // Хроніка НТШ.– Львів, 1909.– Вип. III.– Ч. 39.

  23. Справозданя // Хроніка НТШ.– Львів, 1911.– Вип. IV.– Ч. 48.

  24. Справозданя з етнографічної експедиції // Хроніка НТШ.– Львів, 1900.– № 4.

  25. Засідання Етнографічної комісії // Хроніка НТШ.– Львів, 1909.– Вип. II.– № 38.

  26. Засідання Етнографічної комісії // Хроніка НТШ.– Львів, 1909.– Вип. III.– Ч. 39.

  27. Справозданя з музею // Хроніка НТШ.– Львів, 1911.– Вип. III.– № 47.

  28. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Франко І. Зібр. творів: У 50 т.– К., 1982.– Т. 36.

  29. Засідання Етнографічної комісії від 14 травня 1908 року // Хроніка НТШ.– Львів, 1908.– Вип. III.– Ч. 35.

  30. Роздольський О., Мочульський М., Джиджора І. В обороні правди.– Львів, 1913.

  31. Повідомлення Українського Наукового товариства в Києві від 12 лютого 1914 р. № 61 // З осо­бис­то­го архіву О. Роздольського (Зберігається в автора цієї статті).

  32. Заява НТШ у Львові від 19 листопада 1915 р. // З особистого архіву О. Роз­доль­сько­го (Збе­ріга­єть­ся в автора цієї статті).

  33. Мається на увазі проф. М. Грушевський.

  34. Мушинка М. Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фолькло­рис­ти­ки, літера­ту­ро­­знав­ства та мовознавства // Записки наукового товариства ім. Шев­чен­ка.– Париж; Нью-Йорк; Сідней; Торон­то, 1987.– Т. 207.

  35. Заліська Р., Іваницький А. Листування Климента Квітки і Філарета Колесси // Запис­ки НТШ.– Львів, 1992.– Т. 223.

  36. Нудьга Г. Творча спадщина О. Роздольського // Вільна Україна.– 1958.– 19 бе­рез­ня.

  37. Лист І. Франка до О. Маковея від 14 травня 1899 року // Франко І. Зібр. творів: У 50 т.– К., 1986.– Т. 50.

  38. Повідомлення Наукового товариства імені Шевченка у Львові № 165/30 від 23. VII. 1930 року // З особистого архіву О. Роздольського (Зберігається в автора цієї статті).

  39. ВР ІМФЕ.– Ф. 34-3.– Од. зб. 36.– 239 арк.; Ф. 40.– Од. зб. 98.– 14 арк.

  40. Роздольський О. (Рецензія) на кн.: О. Ровінський. Буковинські казки // З особис­то­го архіву О. Роз­доль­ського (Зберігається в автора цієї статті).

  41. Polivka G. Halićki narodni kazky (№ 26-77) // Zeitschrift für österreichische Volks­kun­de.– Wien, 1901.– S. 93-98; Kaidl R. Neuere Arbeiten zur Völkerkunde, Völker­beschrei­bung und Volkskunde von Galizien, Russisch-Polen und der Ukraine // Globus.– 1904.– Bd. LXXXVI.– № 19.– S. 315-318.

  42. ВР ІМФЕ.– Ф. 34-2.– Од. зб. 29 а.– Арк. 18.

  43. Колесса Ф. Пам’яті О. Роздольського // Вільна Україна.– 1945.– 27 березня.

  44. Сокіл Г. Два документи в пам’ять Осипа Роздольського // Народознавчі зошити.– 1995.– № 2.



Hanna SOKIL

One of the Cohort of Ukrainian Folklorists
The author elucidates little known pages from Osyp Rozdolskiy's biography, in particu­lar about his exile to Simbirsk, reveals the role and place of Osyp Rozdolskiy in the history of Ukrainian folkloristics.

Стаття надійшла до редколегії 11.11.98



© Сокіл Г., 1999




Каталог: visnyk
visnyk -> Художня спадщина: студії
visnyk -> Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 33. Ч. С. 121-128
visnyk -> Національної академії мистецтв
visnyk -> Академії мистецтв україни
visnyk -> Розділ 3 Розвиток маркетингу в апк
visnyk -> Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 35. С. 3-6 Visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №35. P. 3-6 Літературна теорія та історична поетика
visnyk -> Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 33. Ч. С. 74-81 visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №33. Part P. 74-81 стиль течія жанр
visnyk -> Академії мистецтв україни
visnyk -> 23 (282) грудень 2013 вісник луганського національного університету імені тараса шевченка
visnyk -> Лінгвостилістика ’38 національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті людмила Бублейник


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 33. Ч. С. 74-81 visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №33. Part P. 74-81 стиль течія жанр
...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 33. Ч. С. 121-128
Зроблено спробу виявити закономірності розвитку літературно-теоретичного мислення у ХХ столітті І на підставі цих закономірностей...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 35. С. 3-6 Visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №35. P. 3-6 Літературна теорія та історична поетика
...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 35. С. 123-129 visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №35. P. 123-129 з царини франкознавства
Відкидаючи поділ романтизму на реакційний та революційний, дослідник доходить висновку, що І. Франко у своїх працях насамперед ставить...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВісник львівського університету філософсько-політологічні студії
Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 285 с
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconНик львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 35. С. 219-228 visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №35. P. 219-228 До творчого портрета Василя Щурата

Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconФілософське осмислення проблеми тероризму
Фоменко А. М. Філософське осмислення проблеми тероризму //Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія:...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconКнига 13 Серія І. Українське відродження: історія І сучасність Вип. 1-2
Бібліотека журнала „Пам'ятки України. Книга 13 Серія І. Українське відродження: історія І сучасність Вип. 1-2
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВідділ мистецтв Мистецький вісник
Мистецький вісник : реком бібліограф покажч. / уклала Ю. В. Калмикова; Упр культури облдержадміністрації; Обласна бібліотека для...
Вісник львів. Ун-ту серія філологічна. 1999. Вип. 27. С. 155-164 iconВипуск 7 Серія: філософські науки
Наукові записки кутеп: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). К.: Кутеп, 2010....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка