Вступне слово



Скачати 189,75 Kb.
Дата конвертації26.06.2017
Розмір189,75 Kb.


Вступне слово

Все далі і далі від нас день Великої Перемоги над фашизмом. Вже мало залишилось учасників та й просто свідків тієї жорстокої війни. Земля залікувала свої рани: воронки, окопи, протитанкові рови. Де йшли бої, тепер там квітнуть сади, мирно працюють люди.

Але пам’ять про великий подвиг нашого народу не помирає, і не можна забути, якою дорогою ціною була здобута перемога.

Не спрятать боль от праздничного дня,

От пенья труб, сверкания погонов,

Ведь всем понятно: это за меня

В войну погибло двадцать миллионов.

Насправді, жертви нашого народу у тій війні були ще більші. Тільки з наших двох невеликих сіл (Леміщине та Морозова Долина) на війну пішло 154 односельці. Вісімдесят чотири з них загинуло. Кожен другий не повернувся в рідну домівку.

Серед тих, хто мужньо захищав свою Батьківщину і загинув за її світле майбутнє, був уродженець села Леміщине Олександр Микитович Чалий, який за свій подвиг був посмертно удостоєний найвищої радянської нагороди – звання Героя Радянського Союзу.


Чалий


Олександр Микитович

Герой Радянського Союзу

Звання присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року, посмертно, за героїзм, проявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками при форсуванні річки Дніпро




Біографія Героя
Чалий Олександр Микитович народився 1918 року в селі Леміщине Золочівського району Харківської області в сім’ї заможного селянина. Батьки Чалий Микита Іванович та Чала Єлизавета Дмитрівна мали п’ятеро дітей. У ранньому віці Олександр залишився без батька, який трагічно загинув. У 1926 році Сашко пішов до Леміщанської початкової (чотирирічної) школи, яку закінчив у 1930 році. В школі навчався добре, запам’ятавсь однокласникам веселим, жвавим, справедливим, з співучою душею. У 1933 році сім’я Чалих переїздить на батьківщину матері в село Кадниця Богодухівського району. Тут юнак працює у місцевих господарствах: лісництві, радгоспі “Ім. Горького” та колгоспі “Боротьба за соціалізм”.

У 1939 році Олександр Чалий був призваний до лав Червоної Армії. Служба проходила в місті Чита на Далекому Сході. Тут молодий воїн пробує писати вірші, з якими виступає перед товаришами.

22 червня 1941 року повсякденні будні воїнів перервала війна. Олександр Чалий одним з перших заявив про своє бажання відправитись на фронт. Це бажання здійснилось лише у 1942 році, коли частина, в якій служив Олександр, була перекинута на фронт.

Після Курської битви фашисти відступали, чіпляючись за кожен зручний для оборони клаптик нашої землі. Одним з природних рубежів, який на думку ворога, міг зупинити наступ наших військ, був Дніпро-Славутич. Олександр Чалий у складі 136 стрілецької дивізії, яка йшла в авангарді


Зміст

Вступне слово.................................... с.1

Біографія Героя.................................. с.4

Спогади про О. М. Чалого ............... с.8

Вшанування пам’яті Героя ............... с.14
Взимку 1979 року теж відбувся лижний пробіг, під час якого нашими гостями були юнаки з Борисівського району Бєлгородської області. Гості поклали квіти до пам’ятника Чалому і виступили з концертом перед жителями села.

Частими гостями на батьківщині Героя є учні найближчої до нашого села Ряснянської школи. Вони бували тут під час піших походів та під час екскурсій літньої навчальної практики. Гості дізнались про подвиг Героя, побували в школі і в класі, де навчавсь малий Сашко, здійснили прогулянку до місць, де було подвір’я Чалих.




Учні Ряснянської школи біля пам’ятника Чалому О.М.

2006 р.

1-го Українського фронту, в жовтні 1943 року підійшов до Дніпра. Дивізія однією з перших повинна була форсувати водний рубіж, закріпитись на правому березі і, розширюючи і поглиблюючи плацдарм, дати можливість іншим частинам з мінімальними втратами просуватись на захід. Форсування Дніпра було проведено успішно, плацдарм було відвойовано і по переправі, яка була наведена, під шаленим вогнем противника, на протилежний берег рухались танки, гармати, бійці. Єфрейтор Чалий з групою саперів отримав наказ за будь-яких обставин підтримувати безперебійну переправу військ, лагодити зруйновані снарядами і бомбами частини понтонного мосту. На протязі трьох діб, виконуючи обов’язки офіцера, Олександр Чалий зі своїми товаришами робив усе можливе і неможливе для забезпечення безперебійної роботи переправи. Без найменшого відпочинку, у льодяній воді, під безперервним обстрілом, стікаючи потом і кров’ю та гублячи своїх товаришів, сапери навіть у години найсильніших нальотів авіації не залишали свій пост. Фронтова газета в той час писала:

Бурлит Днепро, вдали синеют воды,

Уносит вражьи трупы быстрина.

На вас глядят, герои-понтонеры,

Центральный фронт, Советская страна…

Быстрее синий Днепр перешагнуть бы,

Войскам скорей бы выйти на простор,

Днепровской битвы боевые судьбы

В твоих руках сегодня, понтонер!

/Б. Палийчук/

Безперебійна робота переправи відіграла вирішальну роль в успішному форсуванні Дніпра і просуванні наших


військ на захід. І в цьому була велика заслуга єфрейтора Чалого, на грудях якого засяяла медаль “За відвагу”.

Потім були вуличні бої у Києві, під час яких Олександр підтримував безперебійний зв’язок командування своєї частини з передовими підрозділами наших військ.

Останній бій Героя відбувся в Обухівському районі на Київщині. Фашисти не могли змиритися з втратою Києва і, підтягнувши резерви, в грудні 1943 року пішли у контрнаступ. Точились жорстокі сутички. В бою в ніч з 26 на 27 січня Олександр Чалий перший піднявся в атаку і, стікаючи кров’ю від ран, ведучи за собою бійців свого підрозділу, першим ввірвався до ворожих укріплень. В цій шаленій сутичці він знищив багато фашистів, примусив замовкнути ворожі кулемети. В цьому бою Олександр отримав смертельні рани і ранком 27 грудня 1943 року помер у польовому госпіталі. Героя було поховано у братській могилі в селі Красне Друге Обухівського району на Київщині.

Над свіжою могилою загиблих воїнів прогримів прощальний салют, пролунали слова клятви бойових товаришів, які віддавали шану героїчному подвигу нашого земляка. А коли газета з Указом Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Олександра Чалого Зіркою Героя Радянського Союзу потрапила до рук однополчан Олександра, вони повідомили про це батьків Героя, написали, що теж глибоко сумують за Сашком і обіцяли помститись ворогам за смерть їх сина.

Пам’ять про нашого земляка-героя свято бережуть на київській землі. На могилі Героя встановлена меморіальна дошка, учні місцевої школи посадили біля братської могили алею Пам’яті, проводять тут уроки мужності.
На батьківщину Героя...
Вшанувати пам’ять нашого героя-земляка неодноразово приїздили гості з різних куточків нашого і сусідніх районів.

18 лютого 1968 року в село завітали учасники лижного походу “По місцях бойової слави” з Одноробівського СПТУ. Колгосп влаштував їм нічний відпочинок і обід, а учні школи підготували змістовну розповідь про життєвий шлях і подвиг Олександра Микитовича Чалого.


Учасники лижного походу в класі, в якому навчався Сашко Чалий. 1968 р.





Місце загибелі О.М.Чалого





Спогади про О.М. Чалого

рідних та односельців
Розповідь сестри

Євдокії Микитівни


Саша – мій менший брат. Він народився в 1918 році. Наша сім’я жила в селі Леміщине. Дитинство наше проходило серед мальовничої природи. Саша був жвавим хлопчиком, в іграх завжди наслідував героїв громадянської війни.

У 1926 році він пішов у перший клас Леміщанської початкової школи, яку закінчив у 1930 році. У школі навчався добре. Вчитель Гончар Микола Петрович завжди добре відгукувався про брата.

У 1933 році, коли Саші було 15 років, наша сім’я переїхала на батьківщину матері в село Кадниця Богодухівського району. Спочатку він працював у радгоспі імені Горького, а потім вступив до колгоспу “Боротьба за соціалізм”. У колгоспі до армії працював 5 років. За гарну роботу в колгоспі і зараз його добрим словом згадують у селі. Коли Саші було 20 років, його призвали в армію. Служив у місті Чита в Сибіру. В армії застала його війна. До 1943 року він був на Далекому Сході, а в 1943 році його частину переправили форсувати Дніпро.

Листування з червоними слідопитами Красненської-2 школи


Багато років велась переписка між червоними слідопитами Леміщанської та Красненської-2 школи. Учні ділились інформацією про свою роботу, надсилали знайдені матеріали, розповідали про свої плани на майбутнє.

Так червоні слідопити Красненської–2 школи надіслали на батьківщину героя землю з його могили, статтю місцевої газети про подвиг Чалого О.М., розповідали про те, як доглядають за місцем поховання героя, а також про зустріч з рідними Олександра Микитовича, які приїздили до них на 35-ту річницю Перемоги.

Леміщани у відповідь надсилали землю з рідних місць Героя, спогади про нього односельців, однокласників, а також фотографії пам’ятника та урочистих заходів біля нього.

В обох школах: на батьківщині Чалого О.М. та в селі, звільняючи яке він загинув, свято шанують пам’ять Героя.


Ось один із листів червоних слідопитів Красненської-2 школи.

навіть презираючи її, з шаленою люттю розстрі­лював фашистських гадів з авто­мата, закидав їх гранатами, бив прикладом, дужими кулаками колгоспника і солдата, топтав но­гами. В його голові була єдина думка — якнайшвидше звільнити рідну Україну від гітлерівської нечисті, звільнити всю радянську землю, забити фашистського звіра помститися за моря крові і сліз вдів, сиріт, мільйонів людей, за зруйновані плоди рук людських.

У цій шаленій сутичці він зни­щив безліч фашистських солдат і офіцерів, примусив замовкнути кулемети.

У бою в ніч з 26 на 27 грудня в нерівній і кривавій сутичці єф­рейтор комсомолець Олександр Чалий був смертельно поранений. Стікаючи кров'ю, відчуваючи наб­лиження холодних і кістлявих рук смерті, він не шкодував за тим, що прожив лише 25 років. Він думав про те, що і його доля є в тій великій і справедливій справі, яка були спрямована, на визволення Вітчизни з-під гіт­лерівського кованого чобота, на знищення фашизму, на звільнення пригноблених народів.

Ранком 27 грудня, коли зимове, але з лагідним промінням, сонце зійшло над землею, перестало битись юне серце Олександра Ча­лого, хлібороба і бійця.

Над свіжою могилою воїна в селі Червоне Друге Обухівського району на Київщині прогримів прощальний салют, пролунали слова клятви товаришів, віддаю­чи шану героїчному подвигу на­шого земляка.

Слава про Олександра Чалого, про всіх тих, хто віддав своє жит­тя за Батьківщину, звільняючи її від ворога, буде жити у віках. Про них складають пісні, пишуть легенди. Про таких людей пам'ятатимуть завжди.

На фронті був розвідником-зв’язківцем. Зразу після прибуття на фронт пішов у розвідку. Потрібно було перебратись на правий берег Дніпра і провести розвідку. Це завдання було важким і небезпечним. З трьох розвідників вдалося повернутись лише одному йому. Але поставлене командуванням завдання було виконано.

Під час подальших боїв Сашу було поранено. Помер він у госпіталі. Похований у братській могилі в селі Германівка (зараз Красне Друге) Обухівського району Київської області.

Розповідь однокласниці

Халенко Варвари Марківни
З Сашею Чалим я навчалась у Леміщанській початковій школі до 4 класу. Саша був хлопець як хлопець, але все-таки від інших відрізнявся. Інші були задерики, сіпали дівчаток за коси, а він – ні. Було, побачить, як хлопець ображає дівчину, підійде і скаже йому: “Чого ти до неї чіпляєшся? Чи тобі не надоїло плакси слухати?” А тоді звертається до дівчини :”А ти цить. Аби тільки хлипати”. Взагалі Саша був дуже ввічливим хлопчиком.

Він ходив до школи завжди охайно вдягненим, підтягнутим. Уже в дитячі роки почав виховувати в собі силу волі, загартовував своє здоров’я. Пам’ятаю, до пізньої осені ходив без головного убору. Уже й заморозки почнуться, а Сашко все одно без капелюха.

Навчався Саша добре. Він був дуже тямущий хлопець. Ми, бувало, не вивчимо урок і сидимо тремтимо, боїмось, щоб не викликали. Траплялось інколи, що і Саша не вивчить, але ніколи не викручується. “Я не знаю, - говорить Саша і дивиться прямо, - але буду знати”, - відповість коротко і завжди дотримає слова. Пам’ятаю, що завжди Саша був веселий і все співав. Після уроків ідемо разом додому. Він несе ящичок фанерний, який зробив сам для книжок, і співає. Улюбленими його піснями були “Пісня про Щорса” та “По долинам и по взгорьям...” Складалось таке враження, що він хотів бути схожим на червоних командирів і бійців, про яких співалось в піснях. Любив Саша з сільськими хлопцями грати в “Чапая” та
яких обставин підтримувати безперебійну переправу військ, лагодити зруйновані снарядами і бомбами окремі ланцюги понтон­ного мосту.

На протязі трьох діб виконую­чи обов'язки офіцера, Олександр Чалий зі своїми товаришами ро­бив усе можливе і навіть немож­ливе, щоб забезпечити безперебійну роботу переправи. Про сон або навіть наймен­ший відпочинок не можна було і думати. Сапери, стікаючи кров'ю і потом, гублячи своїх товаришів несли нелегку вахту, даючи змогу розширяти плацдарм, громити оборону противника, гнати його на захід до свого підлого лігва.

Навіть у години найсильніших нальотів авіації під свист і вибу­хи десятків авіабомб, під ураган­ним обстрілом фашистської артилерії Олександр із жменькою сол­датів не залишив свого поста. Безперебійна робота переправи відіграла значну роль в успішно­му форсуванні Дніпра і просуванні наших частин на Захід. І в цьому велика заслуга єфрейтора Чалого, на грудях якого сяяла медаль «За відвагу», підтверджу­ючи те, що цей солдат з україн­ського колгоспу на Харківщині дійсно був відважним воїном.

У вуличних боях за визволення Києва Олександр підтримував безперебійний зв'язок командуван­ня своєї частини з передовими ла­вами наших військ, які будинок за будинком звільняли від ворога. 26 грудня під час важкого і кровопролитного бою, коли фашисти вперто хотіли знищити не­стримний наступ радянських військ і робили спробу контратакувати наші позиції, Олександр Чалий з автоматом у руках, із зв'язками гранат, стікаючи кров'ю, першим піднявся в атаку і, ведучи за собою бійців свого підрозділу, одним із перших ввірвався до ворожих укріплень. Забувши про смерть, яка вирувала навкруги, і

єфрейтора Чалого випало більше радісних днів, тому що йому довелося весь час громити ненависного звіра, який після по­разки під Москвою, Сталінградом і на Курсько-Орловському нап­рямку безладно відступав, часом шалено відгризаючись збитими іклами.

Вже була звільнена більша частина території рідної України в тому числі безмежно дорога сер­цю Харківщина, а разом з нею село Леміщено на Золочівщині. Люттю до ворога наповнювалось серце Олександра, коли він бачив сплюндровані міста і села укра­їнської землі, понівечених війною людей, осиротілих голодних дітей. Ця лютість виливалася в рішучі дії, спрямовані на знищення гіт­лерівських псів — фашистів. Гро­мив він їх безпощадно, відплачу­ючи за все те, що вони заподіяли любимій Вітчизні.

Ворог шалено відгризався, чіп­лявся за всілякий зручний для оборони клаптик нашої землі Одним із природних рубежів який, на думку ворога, міг зупинити невпинний наступ радянських воїнів, був славутич-Дніпро.

Олександр Чалий у складі ди­візії, яка йшла в авангарді 1-го Українського фронту, в жовтні 1943 року підійшов до Дніпра Дивізія однією з перших повинна була форсувати водний рубіж, за­кріпитись на правому березі, і, розширяючи і поглиблюючи плац­дарм, дати змогу іншим частинам з мінімальними втратами живої сили і техніки просуватись далі на захід.

Форсування Дніпра було про­ведено успішно, плацдарм було відвойовано і по переправі, яка була наведена, під шаленим вогнем противника, на протилежний берег рухались танки, гармати люди.

Єфрейтор Чалий з групою са­перів одержав наказ за будь -

“Котовського”.

Сиділи ми з Сашком за однією партою. Навчав нас учитель Гончар Микола Петрович. Багато дечого стерлось з пам’яті. Хіба в той час могла я подумати, що мій веселий співун-однокласник стане Героєм Радянського Союзу?

Спогади односельця

Счастного Єгора Йосиповича


Я знав сім’ю Олександра Чалого. Батько, Микита Іванович Чалий, родом з Борисівського району Бєлгородської області. Високий на зріст, чорнявий.

Мати, Єлизавета Петрівна, родом з села Кадниця Богодухівського району. Єлизавета Дмитрівна була чуйною, лагідною жінкою, любила своїх дітей, яких у родині Чалих було п’ятеро.

Сім’я Чалих була заможною, але лихим словом їх не згадаєш. Чалі були добрими людьми. Вони часто виручали селян, позичаючи їм гроші.

Батька, Микиту Івановича, вбили бандити. Мати, Єлизавета Дмитрівна, вийшла заміж вдруге за Харченка Никанора Петровича з села Кадниці, який до цього наймитував у Чалих. Потім сім’я виїхала до Кадниці. Там Єлизавета Дмитрівна і померла.

Я пам’ятаю Сашу 7-8 років. Він, як і батько, був чорнявий. Любив гратись з хлопцями, був веселий. Саша теж переїхав до Кадниці, звідки і пішов у армію.

підсобним робітником до лісництва, потім — робітником радгоспу ім. Горького, а пізніше вступив до колгоспу «Боротьба за соціалізм» у цьому ж селі.

Працюючи на різних роботах зустрічаючись з людьми праці, які не знали поміщицького гніту, а працювали для себе, для суспільства, Олександр проникся безмежною любов'ю до нового соціалістичного ладу, до творчого нового життя, а день вступу до комсомолу був одним з най щасливіших днів. Разом з товари­шами він беріг колгоспне добро, ходив на нічні вартування на колгоспних полях, виводив на чи­сту воду підлих людців, вів з ними нищівну боротьбу.

1939 рік. Олександр Чалий був призваний до лав Червоної Армії. Потрапляє до інших країв рідної землі — в місто Читу. Безмежні простори Батьківщини, її числен­ні ріки, безкраї поля, ліси і гли­бокі озера наповнюють серце юна­ка гордістю, пробуджують у ньо­му поетичні струни, і він пише вірші. З ними, хай не дуже лад­ними за літературною будовою, але сповненими гордістю за Вітчизну, молодий солдат виступає перед своїми товаришами по службі.

22 червня 1941 року. Мирну працю радянських людей, пов­сякденні будні воїнів перервала жахлива, все руйнуюча і знищую­ча війна. Чорні гітлерівські полчища полізли на священний край. Порушився надовго звичайний трудовий ритм життя радянських людей.

Олександр Чалий одним із пер­ших заявив про своє бажання їхати на фронт. Але це бажання було задоволене командуванням лише в 1942 році.

І почалися тривалі дні бойовик походів. Частина, в якій боровся з фашистською наволоччю Олек­сандр, переживала і гіркі часи відступу, і радість наступу. Але на долю

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за героїзм, проявлений у боротьбі з німецько-фашистсь­кими загарбниками, єфрейтору Чалому Олександру Микито­вичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ішов буремний 1918 рік. Молода країна Рад була охоплена багря­ним ланцюгом пожеж громадянсь­кої війни, виступів внутрішньої контрреволюції з числа недобитих панів і підпанків. У полум'ї цих пожеж народжувалась нова влада, ще не бачена ніким у світі, але омріяна кращими представни­ками багатьох поколінь.

Ось у цей тривожний рік і з'я­вився на світ Саша Чалий. Він народився в мальовничому селі Леміщено в сім'ї заможного се­лянина, який відразу не міг примиритись з тим становищем, у яке потрапили подібні йому люди.

Зростаючи в сім'ї, яка в окремих випадках не хотіла поділяти поглядів Радянської влади, а інколи мізерними діями приносила шкоду їй, Сашко обурювався пове­дінкою старших братів. Поверта­ючись до хати після денної біга­нини по селу і яругах, де з та­кими ж підлітками грав у «Ча­пая», «Котовського», він із суво­рим не за літами личком слухав образливі слова й інколи встав­ляв у їх мову й свої дитячі дум­ки про несправедливість до тих людей, з дітьми яких вів дружив. Пішовши до школи. Саша ще в більшій мірі став розуміти спра­ведливість радянського ладу. Йо­го суперечкам із старшими бра­тами, які намагались визвати не­повагу до радянського ладу, не було кінця.

У 1930 році, коли Саша закін­чив у Леміщиному 4 класи, сім'я переїхала в село Кадниця Богодухівського району. Ледь зміцніли м'язи хлопця, як він пішов працювати

Спогади односельця

Лещенка Тимофія Мілентійовича


Мені було тоді років 10-11. Пам’ятаю, був літній день. Я пас корів на тому місці, де зараз ставок. Раптом бачу як повзуть по канаві, яка була межею земель Чалих, незнайомі люди. Питають мене: “А що це за садиба?”. Я відповів, що тут живе Микита Чалий. Закінчився день. Ми пригнали корів з пасовища. Раптом вночі почули постріли в садку у Чалих. Як потім вияснилось, це стріляли з обрізів ті бандити, що повзли по канаві. Вони дізнались, що Микита Чалий продав у Грайвороні чи то в Богодухові пару волів за золото і тримав нібито це золото при собі. Насправді, ніякого золота при ньому не було, а волів Микита продав за зерно. В той час як Чалі лягли спати, бандити в сутінках підкрались до хати. Вікна будинку від саду були завішені тонкою непрозорою ковдрою. Двері до ставка були відкриті. Крізь ці двері, через вікна веранди було видно ліжко, на якому лежав Микита. Бандити, освітивши ліжко ліхтарем, підняли шум. Микита схопився, і в цей час пролунали постріли з обрізів. Він упав мертвий. Бандити лютували, зрешетили кулями всю кімнату. Але, на щастя, не влучили в дівчинку, яка спала в колисці, підвішеній до стелі. Бандити перенишпорили весь будинок в пошуках грошей, познущались над Єлизаветою. Так Олександр Чалий залишився без батька.

Через деякий час Єлизавета (Луїза) зійшлась з Никанором, який виявився нікудишнім хазяїном, любив випити і врешті-решт розтринькав все господарство.


Вшанування пам’яті Героя


Ми свято шануємо пам’ять усіх,

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну.
Стаття про О.М. Чалого

у Обухівській районній газеті




ПРО ТАКИХ СКЛАДАЮТЬ ЛЕГЕНДИ




А цей пам’ятник встановлено в районному центрі біля Кургану Безсмертя – пам’ятника золочівцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.


Встановлення пам’ятника

Герою Радянського Союзу Чалому Олександру Микитовичу

У 1968 році у селі Леміщине, на батьківщині Героя, на подвір’ї школи було встановлено пам’ятник Герою Радянського Союзу Чалому Олександру Микитовичу.

В день визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників, 23 серпня 1968 року, в селі відбувся мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника. В цей день на шкільному подвір’ї зібрались жителі сіл Леміщине та Морозової Долини, прибули рідні героя, представники районної влади, гості з інших шкіл.

Урочистий мітинг відкрив секретар райкому партії Ічко І.Р. Потім виступили рідні Героя, односельчани, представники різних організацій району. Далі слово надали учням Леміщанської восьмирічної школи. Вони виступили з концертом і обіцяли бути такими ж гідними громадянами своєї Батьківщини, яким був наш земляк. З того часу піонерська дружина школи гордо носила ім’я земляка-героя Чалого О. М. Учні школи ведуть постійне шефство над пам’ятником, біля нього насаджена алея Пам’яті, розбиті клумби, на яких завжди радують око квіти.

Щороку в День Перемоги сюди приходили ветерани, на шкільні свята учні покладають квіти до підніжжя пам’ятника, сюди ж за традицією, що склалась, приходить з квітами в день весілля молоде подружжя, віддаючи шану подвигу Героя. В рідному селі героя та в районному центрі з’явились вулиці Чалого.



Пам’ятник Чалому О.М. в с. Леміщине


.

Куда б ни шел, ни ехал ты,

Но здесь остановись,

Могиле этой дорогой

Всем сердцем поклонись.
Кто б ни был ты – рыбак, шахтер,

Ученый иль пастух, -

Навек запомни: здесь лежит

Твой самый лучший друг.
И для тебя, и для меня

Он сделал все что смог:

Себя в бою не пожалел,

А Родину сберег.
М. Исаковский



Наш земляк-герой

Чалий Олександр


Микитович
Від автора


В цьому виданні відображені результати багаторічної пошукової роботи по вшануванню пам’яті нашого земляка Чалого Олександра Микитовича, який загинув, захищаючи українську землю від німецько-фашистських загарбників. Матеріали зібрані вчителями та учнями Леміщанської школи.
О.В. Хряков

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Вступне слово icon«слово о полку ігоревім». Образи І метафори. Вступне слово: «земля трояня» в «Слові о полку Ігоревім»

Вступне слово icon«Глухів столиця Гетьманщини»
Вступне слово директора школи Маринченка Едуарда Олексійовича: "Глухівський період в історії України"
Вступне слово iconПлан проведення Вступне слово Виступ ведучих (Біографія) Виступ запрошеного гостя, питання до нього Заключне слово
Тому що читаючи біографію людини ми наче читаємо сценарій життя І тоді можна зробити висновок чи підходить він нам чи ні. Якщо під...
Вступне слово iconЛеся Українка геніальна дочка українського народу
Вступне слово вчителя. Шановні учні, перш,ніж ми почнемо працювати з новою темою, д
Вступне слово iconПерелік документів І друкованих видань з фондів цдамлм україни
П. Плужник „Змова в Києві. Віршована трагікомедія. Вступне слово Л. В. Череватенка. Верстка, б/д ф. 1 145, оп. 1, спр
Вступне слово icon16 квітня 2018 р. 10. 00 – 11. 00 Реєстрація учасників конференції 11. 00 – 17. 00 Пленарне засідання
Вступне слово начальника Управління культури І туризму Харківської обласної державної адміністрації Олега Анатолійовича Яцини
Вступне слово iconТема. Франсуа Війон ( між 1431-32- після 1463). “Балада прикмет”. Особливості жанру літературної балади
Вступне слово вчителя. Звучить фонозапис пісні Б. Окуджави “Молитва Франсуа Війона”
Вступне слово iconПлан проведення тижня «Вернісаж мистецтв» Понеділок Відкриття тижня Вступне слово вчителя «Абетка мистецтв»
Екскурсія на батьківщину Казимира Малевича до Пархомівського історико-художнього музею
Вступне слово iconКонспект уроку з української мови на тему: " Складні речення із сполучниковим І безсполучниковим зв'язком "
Організаційний момент. Вступне слово вчителя. Свідоме чи несвідоме нехтування родовідними традиціями призвело до моральної бездуховності,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка