Вулиця 3 Мая



Скачати 101,38 Kb.
Дата конвертації24.10.2017
Розмір101,38 Kb.

Вулиця 3 Мая.
Від стародавнього майдану тягнеться вулиця, первісна назва якої промовляє про її виникнення. Це Гімназіальна — так тоді звучало у Галичині це слово. У 1891 році в ознаменування 100-ліття польської конституції її найменовано вулицею З Мая. Старі світлини зберегли штрихи біографії цієї магістралі, динаміку її забудови. На початку XX ст. кам'яниці, кожна з яких вирізнялась архітектурою, утворили суцільний ряд, залишивши трохи місця для перетину вулиць. Справа на розі З Мая і Міцкевича містилась одна з найдавніших кав'ярень Тернополя "Віденська". Тут можна було посмакувати філіжанкою чорної чи "білої" кави і дечим міцнішим, закусити смачними м'ясним чи солодким. Навпроти, на другому поверсі видніється фотосалон: на поштівках про це нагадують особливої конструкції вікна. У серпні 1911 року місцева газета повідомила, що ательє Юркевича перенесено на 3-го Мая, до кам'яниці Стефана Невґоффа. На першому поверсі тримав крамницю з м'ясними виробами Яримович. Вже у 1878 році хідник на Гімнізіальній вимощено плитами із теребовлянського каменю: магістраль була центральною.

На початку минулого століття на вулиці було чимало крамниць і складів: галантерейні, бакалійні, з посудом та іграшками, салони чоловічого і жіночого одягу, книгарні. Щодо книгарень: одна із них відкрита у 1912 році у нерухомості отців домініканів і належала Єжи Полю. Другу, що називалась "Подільська", відкрила пізніше Антоніна Козьмінська. Згодом у життя цієї міської магістралі увійшли каса продажу залізничних квитків від бюро подорожей "Орбіс", аптекарський магазин і склад, салони Рацера і Шраєра з продажу ювелірних виробів, хутра та галантереї, торговий дім "Креси" із широким вибором порцеляни, скла, кухонного посуду та інших речей домашнього вжитку. Потім ця фірма переїхала у приміщення магістрату. Знали на цій вулиці й крамницю Зигмунда Шауера із насінням та городнім інвентарем. У довіднику 1913 року значаться ще й такі огородники, як: Антін Яримович та Альфред Крейтзіг. Потім став відомим квітникар Василишин на Микулинецькій. Були тут цукерні і так звані "покої для сніданків" (на зразок сучасних кафе). Утримували на вулиці свої контори три тернопільські нотаріуси. Стара поштівка зберегла вигляд прибудованого до Домініканського костелу у 1911 році торгового павільйону. Навпроти видніється крамниця Бреннесселя. Це на розі із сучасною вулицею Брюкнера (тодішня Кілінського).

У вересні 1897 року споживче товариство "Народна торгівля" закупило на вулиці місце для спорудження будинку та два доми поряд. "Народна торгівля" була заснована у Львові у 1883 році В.Нагірним і А.Ничаєм як перше українське кооперативне споживче товариство. Вона мала свої склади і крамниці, сприяла розвитку торгівлі і вихованню українського купецтва. Через рік філію "Народної торгівлі" заснували в Тернополі. На відкритті її у вересні 1884 р. були присутні бургомістр Леон Козьмінський та український посол Микола Січинський. Спочатку вона розміщалася у приватному, а в 1899 році перейшла у щойно споруджений будинок. Це була триповерхова кам'яниця у найкращому місці вулиці з гарно оздобленим, у народному стилі фасадом. Споруджувалася вона за проектом, відібраним на спеціально оголошеному конкурсі крайовою радою "Народної торгівлі" у Львові. Цей будинок став справжньою окрасою міста, та у своєму первісному вигляді до наших днів, на жаль, не дійшов. Комплекс "Народної торгівлі" складався із трьох споруд. Вони використовувались для потреб товариства, а також віддавались в оренду і винаймались на помешкання. Так, у кооперативному приміщенні містилася філія товариства "Руська бесіда", канцелярія міського лікаря Володимира Вітошинського, крамниця і головний склад. Через свої склади і крамниці "Народна торгівля" реалізовувала місцеві товари, а також займалась експортом і продажем споживчих товарів з Росії, Австрії, Угорщини, Англії та інших країн. З місцевої продукції товариство торгувало грибами, овочами, медом, підтримувало і впроваджувало у продаж товари українського приватного й кооперативного виробництва. За сприянням "Народної торгівлі" з'являються крамниці із сукном, полотном, шкірою, а також із готовим одягом та взуттям, виготовленим на західноукраїнських фабриках із місцевої дешевої сировини. У 20—30-х роках крайовий союз "Народна торгівля" мав 21 склад у Галичині і Волині, 7 власних домів.

22 листопада (за старим стилем) 1903 р. Тернопіль відвідав Микола Лисенко у товаристві Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова та Федора Вовка. Тоді громадськість України відзначала 35-річний ювілей творчої діяльності композитора. Представники Тернополя зустріли його у Підволочиську і запросили на гостину. На тернопільському вокзалі ювіляра зустрічали репрезентанти українських товариств, гімназійна молодь. Голова "Руської бесіди" Роман Сосновський привітав Миколу Лисенка щирою промовою. Хор проспівав "Многая літа" та "Ще не вмерла Україна". Потім композитор знайомився з містом та ширшим колом інтелігенції, що зібралась у "Руській бесіді" (тоді вона містилась у домі "Народної торгівлі"). Цю подію увіковічено меморіальною дошкою (автор Дмитро Стецько).

Поруч будівлі "Народної торгівлі" у 1910 році було зведено готель Адлєра, про що тернопільська газета "Подільське слово" повідомила: "Перворядний з комфортом уряджений готель Адлєра при вулиці 3 Мая побіч "Народної торгівлі" буде отворений з днем 1 січня 1910 року. 32 кімнати, лазенки, електричне світло, водопроводи до розпорядимости Вп. гостей. Ігнатій Адлєр — властитель дрогуерії (аптекарський магазин — авт.) і готелю".

У час Першої світової війни в 1914 році у готелі проживав український письменник Осип Маковей. Тоді він був військовим перекладачем. Тогочасні події описані ним в оповіданні "Патруля", вперше надрукованому в 1915 році у газеті "Діло".

Опосередковану причетність до будинку кооперативи мають документи 1914—1917рр., які немало літ пролежали на таємному зберіганні. Події й імена, згадані у них, вважали забороненими. Надзвичайно цікава доля документів цього невеликого фонду (в ньому всього дві справи), названого "Українська Рада у м. Тернополі". У справі фонду є відомості про те, що документи у стані розсипу (тобто невпорядковані і неописані) у кількості 0,5кг із бібліотеки філіалу Академії Наук УРСР у м. Львові в 1947 році потрапили у Центральний державний історичний архів УРСР у м. Києві, де були впорядковані і описані. Згодом вони потрапили на зберігання у філіал Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові. А звідти, згідно із розпорядженням Головархіву, у листопаді 1954 р. надійшли у Тернопільський держархів.

Документи цього фонду стосуються маловивченого періоду з історії міста. На першому аркуші зроблено напис олівцем: "Протоколи засідань української] Тернопільської Ради з часів московської інвазії" і підпис.

Перший протокол датується квітнем 1914 року і стосується початків діяльності Організації українців у м. Тернополі в період російської окупації. Наступний документ датований уже 10 травням 1917 року і відображає діяльність Тернопільської Української Ради, обраної на вічі 6 травня 1917 року. Чи існували ще якісь документи у цьому проміжку, встановити неможливо. Ті, що збереглися, дають уявлення про діяльність організації. Найбільш цікаві два перші протоколи.

Протокол 1

І засідання Організації] У[країнців] м. Тернополя] з дня 21 цвітня 1914, що відбулося в присутності пп. Яцкевича, Вітошинського, о. Конрада, Бриковича Іляріона, Фалендиша, Яримовича, Мисули, Демчука П., Флісака, Атаманчука і Босюка.

Проводить проф. Яцкевич. На внесення о.Конрада вибрано президію 6 у[країнців] м. Т[ернополя], в склад якої ввійшли о. Громницький — голова, Яцкевич і Яримович яко заступники] голови, Іляр[ій] Брикович і Ан[дрій] Фалендиш яко секретарі, а Демчук Павло яко касієр.

Опісля розвинула ся дискусія над способом переведення організації і втягнення до неї всіх українців міста. По промовах кількох бесідників рішено полишити сю справу на разі Секції організаційній істнуючій при читальні "Просвіти", яка вже почала переводити статистику українців, а опісля перебрати зібраний нею матеріал до дальшого ужитку. На тім засідання покінчено.

Секретар І. Брикович (підпис).

Протокол 2

І засідання Української Ради Тернопільської

Присутні всі, крім Фалендиша.

До виділу Ради, котрий є заразом стислійшим комітетом, вибрано: Професора Ілярія Бриковича на голову, о. Скаскова на заступника голови, доктора Стефана Бриковича на І секретаря, Ярослава Яцкевича на II секретаря, комісара Топольницького на касієра.

Опісля перечитано дезидерати (від латин, дезидерат — бажання, домагання — авт.) з віча.

1.Про Раду Громадську міста Тернополя відложено на пізніше.

2.Всі справи шкіл передається Тов[ариству] Педагогічному.

3.Справи виселенців: Подати меморіал Исп[олнительного] Комітету міста Тернополя в справі увільнення виселенців. Крім того, дати вид рукувати прошення від родин виселенців і подати то прошення на руки одного із комісарів Исп[олнительного] Комітету (Юзефі). ЦДоби про все те по дати до відома загалу, постановлено видрукувати летучі листки і роздати поміж мешканців міста і повіту.

4.Привіт Центральній Українській Раді в Києві.

5.Протест проти посягнення власти Польщі на Українську землю, відложено на пізніші наради.

6.Справа привитання Шептицького: Комітет духовенства запросив до участи в привитані митро полита Шептицького Українською Радою Тернополя.

В тій справі Рада вибрала до спільного комітету делегатів: доктора Вітошинського, доктора Калина і комісара скарбового Топольницького.

7.Справу святкування Паньщини (йдеться про відзначення дня скасування панщини у травні 1848 р. — авт.) Рада укр[аїнська] вирішила відложити на пізнійше.

8.Голові Ради проф. Іл.Бриковичеві поручила Рада [справу] винайму локалю (приміщення — авт.) (для Ради) в Народній Торговли.

Засідання покінчено. Тернопіль дня 10 мая 1917.

Секретар Яцкевич [підпис].

Принагідно зауважимо, що митрополит Андрей Шептицький тоді у Тернопіль не приїхав.

У час Західноукраїнської Народної Республіки на першому поверсі "Народної торгівлі" містилася редакція урядового вісника повітового комісаріату "Голос Поділля". Видає його з листопада 1918 р. на власні кошти голова повітового комітету Української Національної Ради Петро Карманський. З 21 листопада (із сьомого номера) цей часопис стає щоденним (крім неділь) і єдиним органом уряду ЗУНР, — Державного Секретаріату, — під назвою "Український голос". Друкувались ці газети у "Друкарні Подільській", що містилась у будинку №10 на цій же вулиці і належала И. Степку. У цей час вулиця носила ім'я гетьмана Петра КонашевичаСагайдачного.

Щодо особи П.Карманського, то після зречення від головування у повітовому комітеті 29 грудня 1918 року його обрано до складу парламенту ЗУНР — Української Національної Ради. Він був учасником історичного засідання Ради 3 січня 1919 р. у Станіславові, коли було ухвалено закон про злуку ЗУНР із Українською Народною Республікою. Від Бюро пропаганди, що знаходилось у Тернополі, П.Карманський їде за коштами для преси у Київ. Має можливість бути присутнім на проголошенні Акту Злуки на Софіївському майдані. Враження описує у трьох номерах тернопільської газети. Подальша його доля склалась так, що Карманському наказано виїхати у Лозанну (Швейцарія). Не доїхавши з Швейцарії до Рима, він повертається в Тернопіль, а 23 грудня 1919 р. передає газету Миколі Малицькому, який видає її до 6 травня 1929 р. Тоді починають виходити "Українські вісті" за редакцією Федора Булата (щоденний політичний, економічний та літературний часопис). Друкарню новий редактор привіз із Кам'янця-Подільського. Випуск газети перериває польський наступ. П.Карманський, який на той час повертається до Тернополя, відступає з обозами у "трикутник смерті" за Борщів. З хвилею Чортківського наступу знову повертається у місто і відновлює видавання "Українських вістей". З 19 червня-по 3 липня вийшло 12 номерів. Відступивши з армією за Збруч, виїжджає до Рима як секретар місії при святому Престолі. Місію прийняв папа Бенедикт XV, який визнав Українську Народну Республіку. Отак переплелись історія преси періоду визвольних українських змагань у Тернополі із особистою нелегкою долею педагога, поета, прозаїка і перекладача Петра Карманського. Його іменем названо одну із вулиць міста.

У період ЗУНР у будинку "Народної торгівлі" функціонувало також інформаційне бюро. 21 грудня 1918 року тут відбувся з'їзд студентів і гімназійної молоді Тернопільської округи.

На початку 20-х років XX століття у кооперативній домівці знайшлось місце для управління дівочої учительської семінарії, а також гімназійних курсів, попередників гімназії "Рідної школи".

19 грудня 1923 року відбулись збори представників кооператив Тернопільського і сусідніх повітів, на яких вирішено створити "Подільський союз кооператив". У складі керівництва були Степан Чумак, Володимир Сатурський, Роман Цегельський, Олекса Олійник, Ілярій Брикович, Володимир Брикович, Микола Кузьмин, Остап Сіяк та інші. Спочатку "Союз" та склад діяв у "Народній торгівлі". У 1935 році на другому поверсі будинку розташувався "Союз українських купців". Деякий час у кооперативній оселі перебувало товариство "Боян".

Місцева газета "Glos Polski" 3 жовтня 1936 року повідомляла, що у гарних і просторих приміщеннях новозбудованої кам'яниці на вулиці З Мая відкрито казино. Міське казино, створене у Тернополі в 1853 році, первісно містилося у замку. Була то елітарна організація, яка об'єднувала вищих урядовців державних установ, банківських працівників, представників вільних професій, офіцерів та багатих євреїв. Заступником голови традиційно обирався командир місцевого гарнізону. Основне правило товариства — "спільна забава і товариське життя". Тут грали у карти, читали пресу, влаштовували музичні вечори, бали. Деякий час казино містилося у готелі "Подільський". Воно володіло бібліотекою, мало тенісний корт біля Старого парку (тоді він називався Новим), більярд.

На цій престижній вулиці були також осередки польських товариств: "Союз воєнних інвалідів", "Товариство для охорони інтересів купців", "Польська повітова народна організація", "Товариство польських християнських купців". Вони виражали і утверджували інтереси польської держави на західноукраїнських землях. У будинку №5 (нумерація 30-х років минулого століття) деякий час знаходилась друкарня Олександра Салевича. На розі З Мая і площі Собєського стояв один із найдавніших готелів міста — Пунчерта. Назву йому дало прізвище власника. Готель довгий час був осередком культурного життя Тернополя. У кінці 30-х років минулого століття його власником став Флісс. Додамо декілька штрихів до історії книгарні Є. Поля, згадуваної на початку розповіді. Свій початок вона веде від братів Яблонських, про яких йшлося у вступі. Один із них — Тадеуш — був людиною добре знаною у місті: учасник багатьох товариств, асесор окружного суду у Тернополі від купецького стану для сенату у справах торговельних у 1897—1904 роках, редактор місцевої газети "Gfos Polski" (з 21 січня до 14 липня 1906 року). Десь на початку минулого століття власником крамниці, де продавались не тільки книжки, ноти та письмове приладдя, а й позичалась література, став С. Комоневський. А вже у 1907 році місцевий часопис повідомляв про продаж цієї книгарні з аукціону. У 1912 році знаходимо відомості про її нового власника Єжи Поля. Цікаво те, що брати Яблонські і Є. Поль причетні до появи поштових листівок із видами Тернополя. На видівці із зображенням Монастирської церкви (с. 135) надісланій 22 березня 1901 року, є напис "Видання братів Яблонських, 1828." Можливо, остання цифра — початок справи братів. Збереглось чимало листівок з видами міста, надрукованих завдяки книгарні Єжи Поля, особливо періоду Першої світової війни. До історії тернопільських видівок причетна також "Подільська книгарня". На початку 20-х років минулого столітя як власниця згадується К. Готліб.

Вулиця зазнала руйнувань у час Першої і Другої світових воєн. У 1940 році її назвали, за співзвучністю, вулицею 1 Травня. Під час німецької окупації у монастирі містився військовий лазарет, тому вулиця в цей період називалась Лазарет-штрассе. На початку 90-х років їй повернено ім'я гетьмана Петра Сагайдачного. Про першу Тернопільську гімназію на цій вулиці наступна розповідь.

До 3 Мая добігали вулиці Валова (Брюкнера) та Кілінського. їх характер визначали житлові будинки, збудовані в основному на початку минулого сторіччя. Невеликі крамнички та ремісничі майстерні. Власниками кам'яниць були заможні промисловці та купці. Значна частина цих будівель дійшла до наших днів і творить у центрі ауру давнього Тернополя. Із Валовою (знаною в радянські часи як Музейна) пов'язана історія реальної школи (Детальніше у розділі "Реальна школа, гімназія").


Л. Бойцун

"Тернопіль у плині літ"


використано матеріали сайту http://www.times.te.ua
Каталог: content
content -> Адам міцкевич (1798—1855)
content -> Уроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
content -> Зарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
content -> Програма курсу «Література країни, мова якої вивчається»
content -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
content -> Програма факультативного курсу «Сучасне франкознавство»
content -> Київська Русь, Русь-Україна
content -> Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст
content -> Світова Зарубіжна література 10-11 класи Академічний рівень


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Вулиця 3 Мая iconІсторія однієї вулиці: вулиця Максима Берлинського експрес довідка
Києві на Сирці вулиця, яка носить ім’я відомого «києвознавця» Максима Берлинського. Пролягає вона від вулиці Ризька до вулиці О....
Вулиця 3 Мая iconВулиця дарвіна. Архітектурно-історичний довідник харків–хнамг-2012
Шубович С. О. Вулиця Дарвіна. Архітектурно-історичний довідник / С. О. Шубович, О. С. Соловйова, Л. В. Дрьомова; Харк нац акад міськ...
Вулиця 3 Мая iconНауково-дослідницька робота на тему: „Історія Новгород-Сіверської гімназії №1”
Всесвіту. Держава, нація, навіть вулиця І просто людина мають свою особливу та неповторну історію
Вулиця 3 Мая iconЦентралізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника Інформаційно-бібліографічний відділ
Києві на Сирці вулиця, яка носить ім’я відомого «києвознавця» Максима Берлинського. Пролягає вона від вулиці Ризької до вулиці О....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка