У самому серці Києва, серед щільної забудови старої вулиці Шота Руставелі, стоїть будівля, що привертає погляди своїм яскравим ліпним декором. Це справжня архітектурна перлина модерну, зведена у 1902-1903 роках за замовленням домовласника Миколи Жилинського.
Аркадій Третьяков — дослідник Києва, який присвятив багато років вивченню історії міста. У своїй книзі про вулицю Малу Васильківську (нині — Шота Руставелі) він згадує, що власник цієї ошатної кам’яниці, Микола Жилинський, був селянином за походженням та займався сільським господарством.
«Микола Дементійович Жилінський володів різними видами господарств: лісовим, польовим, городнім, луговим, скотарським, молочним, бджільницьким і садово-квітковим. Його маєток розташовувався у Рубежівці, неподалік станції Буча на Київщині. Він приймав замовлення та постачав продукти, займався продажем лісових і орних ділянок під дачі та хутори, а також володів паровим млином.
Окрім того, Жилинський опікувався Бульварною частиною Києва та мав власні прибуткові будинки за адресами: Шота Руставелі, 4 та Дмитрівська, 19.
На початку XX сторіччя він замовляє проєкт ще однією власної кам’яниці на вулиці Шота Руставелі, 9.
На жаль, ім’я архітектора цього творіння залишається невідомим для дослідників, проте його виразний фасад завжди привертає увагу перехожих. Симетрична композиція, майстерна цегляна кладка, ажурні балкони та ліпні елементи створюють унікальний архітектурний образ. Колись будівлю увінчувала декоративна вежа у стилі французького ренесансу, яка, на жаль, до наших часів не збереглася.
Особливий акцент у декорі споруди зроблено на символіку. Портрет Медузи Горгони, однієї з найзагадковіших постатей давньогрецької міфології, прикрашає фасад будівлі. За легендою, Афіна покарала Медузу, перетворивши її на чудовисько, погляд якого міг перетворювати людей на камінь. Персей здолав Горгону, використовуючи щит для відображення, а її зображення стало сильним оберегом, що мав захищати від злих сил. Саме тому маска Медузи на київській будівлі може бути не просто декоративним елементом, а символом захисту споруди від негараздів.
Ще одним цікавим елементом декору пам’ятки є вертикальні панно з переплетеними сомами, які, за міською легендою, містять зашифровані послання для майбутніх поколінь. Не менш цікавими є чоловічі маскарони, які можна побачити на рівні четвертого поверху споруди, а також кронштейни карнизів над арковими вікнами п’ятого поверху у вигляді комах. Кажуть, що саме ці настінні «мешканці» десятиліттями охороняють будівлю від руйнувань.
Місцеві мешканці запевняють: цей дім має свою енергетику. Попри химерний декор, він приносить удачу. Кажуть, якщо затриматися біля нього хоча б на п’ять хвилин і усміхнутися його загадковим створінням, день складеться якнайкраще.
Колись будівлю увінчувала декоративна вежа у стилі французького ренесансу, проте до наших часів вона не збереглася.
Згідно з планом будинку, на кожному поверсі розміщувались 2 квартири, вікна парадних кімнат яких виходили на вулицю, а вікна спалень і підсобних приміщень — у двір. Інтер’єри квартир та первинне оздоблення сходової клітини також було втрачене.
У 1904 році будинок був виставлений на публічні торги, де його придбала за 77 830 рублів Аделаїда Жекуліна — відома просвітниця, директорка жіночої гімназії та вечірніх Київських жіночих курсів.
Варто загадати, що на початку XX століття її навчальні заклади швидко здобули популярність, адже вона прагнула дати жінкам якісну освіту, рівну чоловічій.
Під час Першої світової війни Аделаїда Жекуліна керувала шпиталем, відкрила кілька шкіл для біженців та активно займалася громадською діяльністю. Її внесок у розвиток освіти був настільки значним, що навіть після еміграції у 1919 році до Бельгії вона продовжувала підтримувати освітні ініціативи.
З часом будівля змінила декількох власників і була націоналізована у радянський період.
Тривалий час в ній діяв Державний комітет лісового господарства, а зараз — Державне агентство лісових ресурсів України. Проте, пам’ятка продовжує жити своїм життям, зберігаючи таємниці минулого і зачаровуючи кожного, хто проходить поруч.
До теми: Химери старого Києва: легенди й таємниці будинку з гаргуйлем.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»