Гетьман Іван Мазепа — політик європейського рівня, талановитий стратег, реформатор та меценат. 23 травня у Києво-Печерській лаврі запрацювала одна з наймасштабніших виставок за часи незалежності України, присвячена саме цій історичній постаті.
Назва експозиції — «Мазепа. Стратегія європейської України» — символічна й невипадкова. Це не лише зібрання артефактів, а й спроба повернути голос діячу, чий образ протягом трьох століть спотворювався російською імперською ідеологією.
У семи залах четвертого корпусу Національного заповідника представлені унікальні артефакти мазепинської доби: бойова шабля гетьмана, парадна зброя кінця XVII століття, стародруки, ікони, царські врата з Чернігова та книги з Києво-Могилянської академії. Ці експонати яскраво уособлюють дух, життя й боротьбу його епохи.
Під час відкриття учасники — від науковців до представників влади — говорили про значення виставки по-різному. Міністр культури Микола Точицький наголосив на ролі гетьмана як європейського лідера, а виконувачка обов’язків директорки заповідника Світлана Котляревська акцентувала увагу на співпраці музеїв під час підготовки експозиції і символічному переосмисленні самої Лаври.
Народний депутат Микита Потураєв своєю чергою назвав Лавру символом ментального звільнення від росії та підкреслив, що Мазепа завжди діяв в інтересах української державності. У своїй промові він подякував усім, хто зробив цю виставку можливою, зокрема і Максиму Остапенку — колишньому гендиректору заповідника, якого напередодні несподівано звільнили. Згадку про нього та його внесок у реалізацію проєкту присутні підтримали гучними оплесками.
НЕ ТІЛЬКИ ОЧОЛЮВАВ ДЕРЖАВУ, А ФОРМУЛЮВАВ ЇЇ ОБРАЗ
Про те, чому саме доба Івана Мазепи виявилася настільки важливою для виставки, розповіла директорка Скарбниці Національного музею історії України Наталія Панченко:
«Коли ми відбирали ці артефакти, стало очевидним — ми європейська країна, і саме мазепинська доба дала нам найяскравіші експонати. Тут представлено наше право на опір несправедливості, систему військового самоуправління, підручники Києво-Могилянської академії. Ми шукали відповіді на питання, чому ми, українці, саме такі, яка наша ідентичність. І зараз ці відповіді ми демонструємо всім».
Куратор виставки, кандидат історичних наук, викладач Києво-Могилянської академії Ярослав Затилюк називає нинішню експозицію не просто новим проєктом, а реінкарнацією виставки, що вперше відкрилася в червні 2022 року, у день голосування за надання Україні статусу кандидата в ЄС. Тоді вона півтора року працювала в Національному музеї історії України. Новий етап — тепер уже лаврський — значно масштабніший і глибший.
«Ми почали готувати цю виставку ще наприкінці минулого року, — розповідає історик. — До роботи долучилися найбільші музеї та заповідники України: Чернігівський історичний музей, „Гетьманська столиця“, „Чернігів стародавній“, „Хортиця“, а також наукові установи — Національна бібліотека імені Вернадського та Центральний державний історичний архів України в Києві. Це показовий приклад того, як архівні, бібліотечні й музейні інституції можуть об’єднатися заради спільної мети — показати українцям очевидні, на перший погляд, речі. Але яким буде контекст — це вже окреме завдання».
Повномасштабне вторгнення, за словами Затилюка, дало поштовх до переосмислення ролі Мазепи — не через призму його лояльності чи нелояльності до царя, а саме як державника, який задав європейський курс Україні.
«Катастрофи завжди змушують нас переосмислювати історію. Ми звикли говорити про Івана Степановича в контексті «зради», його стосунків із царем і тодішніх політичних обставин.
Цього разу ми свідомо пропонуємо поглянути на нього інакше — як на володаря власної Вітчизни, який не просто очолював державу, а й сформулював її образ. Це надзвичайно важливо зараз, коли ми знову відстоюємо право на незалежне існування, власну політику пам’яті та власне бачення історії. Саме така розмова має бути притаманна самодостатній, незалежній, європейській Україні».
ВИСТАВКА ЯК ЗНАК НАШОГО ІСТОРИЧНОГО ДОРОСЛІШАННЯ
Головна зберігачка фондів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Ірина Мартинюк у розмові з «Вечірнім Києвом» називає виставку глибоко особистою й водночас професійною справою — результатом тривалої наукової роботи з вивчення спадщини гетьмана Івана Мазепи.
«Для більшості українців Лавра — це передусім духовний центр. Але вона є також потужним музейним комплексом з унікальною фондовою колекцією, що входить до державної частини музейного фонду України. Її основу становить сакральне мистецтво, зібране ще до революції та в радянські часи. Серед цих предметів є чимало артефактів, пов’язаних саме з Мазепою. Наші науковці разом із дослідниками інших установ вивчали їх багато років», — розповідає пані Ірина.
За її словами, тема Мазепи у Лаврі не нова. Ще з 2000-х років вона особисто проводила екскурсії, присвячені його діяльності, пам’яткам, які він фінансував, реставрував чи збудував.
«У нашій фондовій колекції зберігаються справді унікальні речі, до яких гетьман буквально доклав руки. Багато з них представлені на виставці, хоча й не всі — експозиційний простір має свої межі. Особливо цінним є пракас із Євангелієм 1707 року, створений за власним замовленням Мазепи. Рукопис привезли з-за кордону, а друкували вже в Києво-Печерській лаврі. Книга оформлена срібним окладом із фініфтяними медальйонами на кутах — це справжній шедевр сакрального мистецтва», — наголошує Ірина Мартинюк.
У колекції також представлено вишитий «воздух» — покрову, створену монахинями Вознесенського монастиря, настоятелькою якого була мати гетьмана. Цей експонат — один із небагатьох в Україні, що безпосередньо пов’язаний і з особистою історією Мазепи, і з жіночою чернечою культурою того періоду.
«Через ці артефакти ми можемо показати справжнього Мазепу — освіченого, європейського, далекоглядного лідера. І ще раз наголосити: ми, українці, маємо гідну історію, глибоку ідентичність і спадкоємність, що сягає далеко вглиб століть», — підсумовує Ірина Мартинюк.
КОМЕНТАРІ ДО ТЕМИ
Наталія Білоус, історикиня, наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, яка нещодавно приєдналася до групи дослідників, що вивчають історичну та культурну спадщину Києво-Печерської Лаври:
— Відкриття цієї виставки — це подія великої ваги не лише для Києва чи для Лаври, яка поступово повертається до українського культурного простору, а й для всього українського народу.
Гетьман Іван Мазепа — постать виняткова в нашій історії. Мабуть, ніхто не зробив так багато для розвитку української державності, освіти й церкви, як він. І всі ці грані його діяльності тут дуже точно і промовисто представлені.
Автор концепції — історик Ярослав Затилюк, кандидат історичних наук, мій колега, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ і частково НМІУ, який є співорганізатором цього виставкого проєкту. Помітно, що ця виставка — не випадковий проєкт, а результат тривалого й виваженого наукового задуму.
Експозиція вражає добором оригіналів із фондів національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Але справжня її перлина, на мій погляд, — це срібно-золочені царські врата з Борисоглібського собору в Чернігові. Їх перевезли спеціально для цієї експозиції! Це не просто музейний експонат — це тиха, промовиста реліквія епохи.
У залах можна побачити шаблю, яку тримав сам Мазепа, портрети козацької старшини, багато свідчень його доброчинства. Окрема частина присвячена опіці гетьмана над Православною Церквою. Ми знаємо, що він був її найбільшим ктитором і протектором, але тут це відчувається особливо виразно. І я дуже ціную те, що організатори змогли так переконливо передати цей бік його діяльності.
Є й невеличкий зал, де сучасні художники показують, як бачать Мазепу сьогодні. Можливо, він міг би бути трохи більшим — і простір дозволяє, і тема вартує. Але це — лише штрих.
Загалом виставка вийшла сильною, змістовною, і я щиро запрошую киян та гостей міста побачити її на власні очі. Бо це не просто історія — це про нас, тут і зараз.
Андрій Ковальов, речник Генерального штабу, історик, релігієзнавець, політолог:
— Там, де зараз стоїть так званий Мистецький арсенал, раніше був жіночий Вознесенський монастир. Настоятелькою була мама Івана Мазепи — Марія Магдалина Мазепіна. Людина не менш потужна, ніж сам гетьман: зі шляхетського роду, з феноменальним управлінським хистом і золотими руками.
І Петро І, знаючи це, знищує монастир. Це важливо: цар, якого часто зображують «опікуном церкви», тут — руйнівник. Він зрівняв монастир із землею, стер могилу матері Мазепи і поставив на її місці військову казарму. Росія завжди так робить.
Так само вони викреслювали Івана Степанович з історії Лаври. Починаючи з Петра, знищували все: розписи храмів, герби, знаки. У радянський час — само собою. Але й на початку незалежності агенти російського впливу повернули сюди імперський наратив і боролися з пам’яттю про гетьмана.
Тут, поруч із нами, стоїть відроджена могила прем’єр-міністра російської імперії — українофоба і гнобителя України — Петра Столипіна. Натомість могила Петра Могили, яка була в Успенському соборі, досі не відновлена. Не повертають і пам’ять про Костянтина Острозького — людину, яка першою дала по зубах російській експансії під Оршею. Хто б не боровся з імперією — його в Лаврі не вшановували
Тому сьогодні дуже символічно, що хоча б через речі, до яких торкався Мазепа, через артефакти, які він замовляв і фінансував, він повертається сюди, у Лавру. Це величезний крок. Але має бути ще один. У Києво-Печерській лаврі повинен з’явитися пам’ятник Мазепі. Пам’ятник готовий. Заповідник готовий його встановити. І це не просто скульптура — це історичний акт. Це буде осиновий кілок у серце російського імперіалізму, який досі живе в церковних стінах. І хороше питання до міністра культури — чому досі не погоджене його встановлення?
Говорячи про сучасну боротьбу й Мазепу, треба згадати: від поразки під Полтавою до 1917 року всіх, хто боровся за Україну, росія таврувала словом «мазепинець». Це було зневажливе клеймо — але й визнання: для росії найбільший ворог з українським обличчям — це Мазепа. У ХХ столітті на це місце став Петлюра. Потім — Бандера. Але, в контексті сьогоднішньої події, мушу наголосити, що таки все почалося з Мазепи.
Саме цей гетьман — це наша українська альфа й омега. Це не лише справний воїн, не лише ефективний управлінець, меценат, лідер. Це людина високої культури.
Сьогодні ми чули виступ Тараса Компаніченка — про гетьмана як автора дум. Іван Степанович творив думу, яка увібрала в себе всі українські болі: ми програємо, коли не маємо єдності. Ми програємо, коли не маємо одного лідера. Нас весь час намагаються роздерти.
І завершується дума важливими словами: «Нехай вічна буде слава, же пре з шаблі маємо права». Це головна заповідь Мазепи. Наші права — не даровані, їх здобувають зі зброєю в руках. Ті, хто самоусувається від боротьби, не матимуть прав. Потім не нарікайте, якщо доведеться служити чужим — бо ви самі не встигли вчасно піднятись за своє.
Олена ПЕТРИШИН, відео Даша ГРИШИНА, фото Олексій САМСОНОВ для «Вечірній Київ»