Показ серії листівок «Я — з родини журналістів» зібрав аншлаг. Розповідь про створені на основі малюнків дітей та онуків українських журналістів листівки, зачепила набагато глибші теми.
Як працівники ЗМІ та їх родини вириваються з ТОТ? Як переживають воєнний час? Як діти реагують на емоційні «гойдалки» і навантаження батьків? Як їм пояснюють сенс професії журналіста у воєнний час?
Основою листівок стали малюнки, відібрані з робіт понад 100 дітей зі всієї України. Торік ці роботи показали на виставці, організованій НСЖУ.
Перша секретарка НСЖУ Ліна Кущ звернулась до колег й нагадала, що така зустріч у Києві стала можливою, бо військові боронять нашу землю.
«З 2022 року 125 українських медійників загинули, виконуючи свій професійний обов’язок або захищаючи нас на полі бою. Ми, журналісти, завжди говоримо, що наша робота — це не 8 годин робочого часу, а те, що займає все наше життя. Часто наша робота перетинається зі стосунками в сім’ї, з нашим життям поза межами офісу. Як НСЖУ ми підтримуємо журналістів і розуміємо, що їхні діти — це також дуже важлива частина моральної підтримки, дуже важлива частина нашого життя. І сьогодні ми пропонуємо поглянути на професію журналіста очима дітей, які вони бачать своїх батьків», — нагадала Ліна Кущ.
Вона тримала в руках малюнки у форматі звичайної листівки, а для всіх, хто прийшов до прес-центру, їх показували на екранах. За столами з батьками-журналістами сиділи і юні художники.
Здебільшого про їх роботи розповідали дорослі. Самі творці ніяковіли на публіці.
Але листівки своєю безпосередністю, свіжістю сприйняття, яскравими фарбами та точністю сюжетів, надихають й захоплюють.
«Дивіться, які ми в їх очах!» — з інтересом і гордістю говорили медійники. Як виявилось, навіть найменші за віком дітки дуже чітко знають хто є хто у цьому дорослому світі. Окупантів зображають беззубими болотними зміями, висловлюючи презирство до терористів, що нехтують людським життям.
На листівках — інтерв’ю із героями ЗСУ, а також прес-конференції, моменти підготовки матеріалів, коли робота ніби стоїть на місці й не вистачає натхнення. Діти помічають все!
Надзвичайною вірою та оптимізмом заряджає листівка «Бачу свою бабусю на роботі у звільненому Бердянську», — робота Аліни Горбатко, 7 років з Запоріжжя.
Онука тележурналістки з тимчасово окупованого Бердянська показала своє бачення Перемоги над ворогом — як і раніше її бабуся з телеекранів розповідатиме в українському бердянську важливі новини.
Хтось з юних художників хоче бути журналістом. Як от Марія Юричко, яка, за словами дідуся Василя, пише стенд-апи у квартирі та занурена у творчий процес. Вона зобразила його на листівці «Журналісти за роботою» у червоно-чорній колірній гамі.
А для когось вибір професії — ще у майбутньому. Втім, вміння побачити найважливіше, здатність відчувати деталі й емоції й передавати їх — все це має сенс для будь-якої професії й досвід художника такі здібності розвиває.
На листівках можна побачити твори Лоліти, доньки відомого телеведучого й автора проєкту «Зе Інтерв’юер» Анатолія Анатоліча, Марії — доньки медіатренера Академії української преси Андрія Юричка, Олени — доньки журналістки Медійної ініціативи за права людини Лідії Таран, Богдана — сина журналістки та громадської діячки Тетяни Череп-Пероганич та члена НСЖУ Юрія Пероганича, Олександра — сина запорізького фоторепортера Сергія Біжка, Аліни — онуки тележурналістки-переселенки із Бердянська Вікторії Горбатко.
Володимир Притула, керівник проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії», розповів про те, як після незаконної анексії у Криму почала поширюватись народна журналістика.
Коли люди фіксували на смартфони порушення прав, незаконні арешти, злочини проти людяності, які чинили окупанти. Зафільмовані та сфотографовані докази потрапляли у соцмережі та ЗМІ.
Правда поширювалась по світу. І ця журналістика стала формою спротиву.
До слова, на одній з листівок, намальованих дитиною, є саме смартфон.
У прес-центрі НСЖУ прийшли дружина та донька незаконно засудженого кримського журналіста Владислава Єсипенка.
Він з 2014-го року співпрацював з проєктом Радіо Свобода «Крим реалії». У 2021-ому його незаконно затримали й заарештували. У 2022-ому приговорили до шести років ув’язнення.
Юна Стефанія Єсипенко зобразила на листівці, що таке, на її погляд, щастя.
Це — просто щаслива родина. Мама, батько й донька. Так Стефанія, висловила своє бачення щастя. Це коли батьки вільні й всі разом.
«На жаль, Владислав майже не бачив дитинства нашої доньки Стефанії, Стефанія росте без батька вже п’ятий рік. Це найсумніше для нашої родини. Такої втрати не заслуговує жодна дитина», — – сказала у своєму виступі дружина полоненого журналіста Катерина Єсипенко.
Зворушила й листівка «Мама на роботі», яку намалювала донька шеф-редакторки газети з тимчасово окупованої Волновахи, Лідії Таран.
Жінка нині працює в Медійній ініціативі за права людини, що фіксує воєнні злочини рф. Вона подякувала НСЖУ за допомогу у працевлаштуванні, адже сім’я журналістки втратила все й покинула окуповану територію.
А 10-річна Груздева Оленка, яка нині мешкає у Києві, змога точно передати образ мами-журналістки на роботі.
Юним художникам вручили солодкі подарунки від партнерів НСЖУ. Комплект із 8 листівок найближчим часом передадуть міжнародним партнерам НСЖУ — як знак подяки за підтримку українських медіа та символ журналістської солідарності в часи війни.
Читайте також:
«Європейська федерація журналістів вимагає міжнародного розслідування смерті Вікторії Рощиної».