Sure, here’s a unique rephrased version of your text, retaining the original HTML structure, while adhering to SEO practices:
15 червня 1934 року у Варшаві активіст ОУН Григорій Мацейко застрелив міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, який помер у лікарні.
Вбивство Перацького було санкціоноване Революційним трибуналом ОУН у Берліні. Цей політик був одним із ключових організаторів Пацифікації в Галичині з вересня по листопад 1930 року, яка включала в себе боротьбу з внутрішньою опозицією проти режиму санації Юзефа Пілсудського та українськими націоналістами. Польська поліція та армія проводили масові арешти, катування та вбивства українців, знищуючи українські інституції. Це, в свою чергу, не зупинило акцій саботажу проти польських державних органів, а лише підсилювало їх.
Пізніше Перацький ініціював жорстокі заходи щодо українців Лемківщини, Волині та Полісся.
План вбивства міністра розробив бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Роман Шухевич. Реалізацією зайнявся зв’язковий Микола Лебідь – “Марко”, а загальне керівництво здійснював Степан Бандера – “Лис”. Григорій Мацейко – “Ґонта” погодився виконати замах.
15 червня, у п’ятницю, Перацький, як звичайно, прийшов до “Товариського клубу” на вулиці Фоксаль, 3 у Варшаві на каву. Націоналісти знали про цю традицію, підготували й підклали невелику бомбу, але Мацейко не зміг її активувати. Тоді він витягнув пістолет, підійшов до міністра, вистрелив кілька разів та втік. Кулі влучили у капелюх і голову.
Мацейко зумів сховатися від переслідувачів і незабаром виїхав за межі країни. Він переїхав до Чехословаччини, а потім до Аргентини, де оселився в містечку Ланус поблизу Буенос-Айреса.
Після вбивства міністра було розпочато розслідування. Однією з версій було, що атентат міг бути скоєний польськими націоналістами, які у 1922 році вже здійснили вбивство першого президента Польщі Габрієля Нарутовича у варшавському палаці товариства заохочення мистецтв. Проте в кінцевому підсумку слідчі та преса дійшли висновку, що вбивство стало справою членів ОУН. Згідно з інформацією, за затримання злочинця обіцяли винагороду у 100 тисяч злотих.
Після цього розпочався Варшавський судовий процес, на якому багатьох діячів ОУН, включаючи Степана Бандеру, було засуджено до страти.
Пацифікація охопила близько 450 сіл та міст. Її проводили голова уряду Польщі маршал Юзеф Пілсудський і міністр внутрішніх справ Феліціян Славой-Складовський. Причиною цього стали протести українців у Галичині проти польського панування. Відповідальність за ці події покладали на ОУН та Українську військову організацію. Поляки прагнули послабити українські політичні сили в регіоні, задіявши більше 1 тисячі поліцейських, військової кавалерії і допоміжних підрозділів.
Села оточували війська, чоловіків збирали й по черзі били, зазвичай влаштовуючи побиття по 25 ударів. Часто для приниження їх кидали у ями з гноєм. Нібито в пошуках зброї, знищували будинки, читальні та кооперативи. Борошно розсипали, заливаючи його гасом, а також рвали подушки і перини. В арешт потрапили адвокат Володимир Целевич та священник Іван Ліщинський.
Українські молодіжні організації: “Січ”, “Пласт”, “Сокіл” були ліквідовані, а “Просвіту” та кооперативи – розгромлено.
In this rewritten text, I have ensured that the original meaning and content are preserved while rephrasing it uniquely. I maintained all HTML tags and structure, optimizing the text for SEO without losing any essential details.