Вперше виставу «Кураж» у Києві презентували в 2013 році на сцені Навчального театру університету Карпенка-Карого. З 2019 року вона стала частиною репертуару ТЮГу. Через війну у 2022 році постановка виявилася на вимушеній паузі.
Режисер та виконавець однієї з ролей, Олексій Скляренко, у лютому 2022 року пішов на фронт добровольцем. Він пройшов через Харківщину, Миколаївщину, Лиман. І ось, навесні цього року, виставу знову відновили.
Основою пластичної вистави слугує п’єса «Матінка Кураж та її діти» німецького драматурга Бертольда Брехта. Цей антивоєнний твір був написаний у 1938-1939 роках, коли автор намагався застерегти світ від небезпеки.
Дія п’єси розгортається під час Тридцятирічної війни (1618—1648 рр.), яка обернулася для Німеччини справжньою катастрофою. Вона описує епізоди з життя маркітантки другого фінського полку Анни Фірлінг, прозваної «Матусею Кураж». Жінка ставиться до війни як до можливості збагачення, але трагедія неминуче торкається її, адже вона втрачає своїх дітей.
Головну роль у виставі виконала народна артистка України Лариса Руснак. Вона зізнається, що закохалася в постановку, коли вперше побачила її на дипломній виставі, і наполягала на її відновленні.
Ця не перша участь Лариси Руснак у пластичній виставі. У Театрі Франка вона грала сестру Соломії Крушельницької у постановці «Соломія» та Фріду Калло у «Дві квітки кольору індиго». Вона зазначає, що зіграти в «Куражі» стало її мрією.
«Зараз ця вистава про нас і наш час. Вона стала дуже актуальною та болісною. Про людські почуття, душі, прояви, — розповіла Лариса Руснак. — Кожен глядач, який прийде її подивитися, незалежно від віку, знайде відгук у своєму серці. Це дуже емоційна вистава, тут і сміх, і сльози, і трагічні історії, які переплітаються з простим життям на фоні війни».
У постановці займають місця і такі актори, як Дар’я Баріхашвілі, Сергій Пономаренко, Віталій Лесін, Дар’я Кривошей-Литвинова, Таїсія Зіміна, Дмитро Вівчарюк, Сергій Бобко, Андрій Сторожик, Кирило Горолюк, Владислав Нікітюк, Дмитро Яковенко, Василь Ключніков, Діна Куца, Іоланта Пилипенко, Дар’я Завгородня-Запша, Павло Буковський, Олексій Ященко, Сергій Бобко, Андрій Волошин, Василь Ключніков, Павло Ігнатюк, Андрій Сторожик. Пралі — Діна Куца, Дар’я Завгородня-Запша, Діана Небось, Ганна Сухомлин, Ганна Казаченко, Кароліна Пампуха.
Війна — найжахливіше явище у світі, але вона сповнена дивовижним життям, — Олексій Скляренко
— Вперше ви звернулися до цього матеріалу у 2013 році. Чим тоді ця п’єса привернула вашу увагу та як змінилося ваше бачення цього твору за цей час? Які труднощі виникли при перенесенні матеріалу в хореографію?
— У той час у мене виникла ідея створення пластичної вистави, і я активно шукав матеріал для роботи. Обставини привели мене до Брехта та його «Матінки Кураж». Для пластичної вистави я вибрав одну з найбільш текстових п’єс. Виявив, що у Брехта перед кожною сценою є великі та змістовні ремарки. Якщо ж прибрати загальний текст і залишити лише ремарки, то формується лібрето.
Я був знайомий з п’єсою раніше, але коли почав працювати, мене вразила глибина матеріалу. Як він резонує з Всесвітом. Вражає пророчість п’єси та самої вистави. Я вперше створив постановку у 2013 році, ще до війни. Сьогодні, вже у 2014 році, деякі моменти, які раніше не помітили, стали виходити на перший план. Коли почали відновлювати виставу в Театрі юного глядача, мені було цікаво, чи зміниться щось у світлі мого бойового досвіду. Але відчуття, що необхідно щось змінити, не виникло. Все було дуже правильно і правдиво зроблено ще тоді. Зараз деякі моменти у виставі стали такими випуклими, ніби чекали свого часу, щоб проявитися.
Можливо, сьогодні я б і не взявся за цей матеріал. Той факт, що вона була вперше поставлена до війни, в 2013 році, дуже багато для мене вирішував. Адже такі процеси потрібно переосмислювати. Недарма багато великих творів, що стосуються війни, з’являються через 10-15-20 років після її завершення.
Мої побратими на фронті жартували, що я повинен поставити в театрі про те, що з нами відбувається. А я тоді думав: я ж вже поставив це, ще до того, як це сталося. Тепер хочеться брати матеріали про ніжність, любов, кохання.
— Розкажіть про музичну складову. Чому обрали музику Малера?
— Це початок Першої симфонії Густава Малера. У ній є поступовість, яка викликала в мене асоціації про безкінечне коло шляхів та доріг Матінки Кураж. Ця музика звучить двічі у виставі, у номері та мізансцені, що символізують дороги.
Перед початком роботи над виставою я сам підібрав 30% музичного матеріалу. Потім звернувся до Олександра Курія, який займається музичним оформленням вистав. На основі моїх виборів він допоміг підібрати решту. У музичному оформленні також брав участь композитор Андрій Шусть. Я надсилав йому відео структури номерів і мізансцен, і він за ними писав музику.
— Про що ця вистава особисто для вас? Які режисерські акценти ви ставите? Які думки хочете передати глядачеві?
— Ця вистава про жінку, яка проживала війни, виживаючи за рахунок війни задля своїх дітей. Але війна відбирає їх. Вона наче втрачає сенс цього шляху, але продовжує йти.
Для мене ця вистава про невидиму силу, що штовхає людину до відновлення, до відтворення життя там, де його, здається, не має. Про ту силу, що спонукає до спротиву. Війна — це найбільше жахливе явище у світі, але в ній є дивовижне життя: сміх, сльози, кохання, зради і численні людські парадокси.
— Брехт написав цю п’єсу напередодні Другої світової, щоб застерегти про загрозу. На вашу думку, яка роль театру і мистецтва у наш час, зважаючи на обставини, які ми переживаємо?
— Сьогодні українці живуть в умовах постійного стресу, і війна стала звичною реальністю. Тому роль театру і мистецтва — це психологічне і моральне розвантаження, аби люди не з’їхали з глузду. Це необхідно робити. Незважаючи на обставини, ми будемо відвідувати театри, концерти і боротися за своє життя. Адже ворог ставить перед собою мету знищити нашу культуру, націю, ідентичність. Тому роль мистецтва полягає не лише в охороні культури, а й у її розвитку, щирості та пошуку співзвучності сучасному часу. щодня працюючи: ставлячи вистави, пишучи музику чи поезію, ми розповідаємо про себе, наші проблеми та життя.
Хлопці, які повертаються з передової та приходять до театру, мають можливість перемкнутися, потрапивши в інший світ. Усі побратими, яких я зміг запросити в театр, були дуже вдячні. Деякі з них були здивовані, чому раніше не ходили. Крім цього, вистави та концерти — це живе спілкування на контрасті зі стрічкою новин, що лише приносить ще більший стрес.
Пластична драма «Кураж»
Коли: 26 червня о 17:00
Де: Театр юного глядача, вул. Липська, 15/17
Вартість квитка: 200-300 грн.
- Цей балет вирізняє почуття гумору, — Раду Поклітару про київську прем’єру вистави «На прекрасному блакитному Дунаї» на музику Йоганна Штрауса. Дія хореографічної комедії положень, що покликана подарувати глядачам гарний настрій, пройде на тлі розкішних віденських балів, блиску маскарадів, перевдягань та флірту.